Оператор каналу «2+2», автор «Дня» Іван Любиш-Кірдей події на Майдані знімав із першого дня. Сотні унікальних фотографій та відеосюжетів з Революції Гідності (зокрема події на майдані Незалежності, на вулиці Грушевського, загострення ситуації біля Святошинського райвідділу міліції) під час активної фази протистояння він оперативно відправляв у нашу редакцію. Кращі з них виходили на сторінках газети «День», на нашому сайті та у проекті «День-TV», ставши не просто фактом підтвердження звірства «беркутівців» та «тітушок», а й документальним доказом у кримінальних справах. Деякі матеріали через трагізм контенту й досі залишаються в його приватному архіві.

Під час протистояння на вул. Грушевського Івану розбили фотокамеру — хтось поцілив бруківкою просто в оператора. На щастя, він тоді не постраждав, але камера вийшла з ладу. Згодом Іван почав висвітлювати для нашої газети війну на сході країни. В кінці серпня 2014 року разом із трьома іншими журналістами він потрапив у оточення в Іловайську, де перебував п’ять днів.

А ще Іван Любиш-Кірдей — активний учасник Фотовиставки газети «День», яка традиційно восени підбиває підсумки фотороку країни, прекрасний оператор проекту «День-TV», один з авторів фотоальбому «Дня» «Люди Майдану. Хроніка» та просто друг нашої редакції.

Напередодні річниці масового розстрілу мітингувальників на Євромайдані «День» вирішив розпитати Івана, як він сприймає ті трагічні події сьогодні, наскільки важливо було фіксувати на фото і відео деталі злочину проти Небесної Сотні та чи змогли українці переосмислити причини та наслідки Революції Гідності?

«ВСІ ВІДЗНЯТІ МНОЮ МАТЕРІАЛИ Є У ПРАВОЗАХИСНИКІВ, У ГЕНПРОКУРАТУРИ, В АДВОКАТІВ...»

— Спочатку я намагався зафіксувати все, що тільки можна — для історії. І для тих, хто всі новини про Майдан дізнавався з Інтернету і телебачення і не був присутній там безпосередньо. Зокрема, і для світової спільноти. Я знімав і протестувальників, і «беркутівців», і медиків, і людей, які приходили на Майдан, але не брали активної участі в сутичках. Всіх і все, наскільки це було можливо. В мене ще не було якогось осмисленого погляду на мою роль в тих подіях, окрім того, щоб зафіксувати і показати. Але 22 січня все змінилося.

18 ГРУДНЯ 2013 РОКУ

Саме тоді я зрозумів, що моє відео, як і відеоматеріали та фотографії моїх колег, відіграють значно важливішу роль, ніж просто фіксація подій. Це — важливі докази і свідчення для майбутніх судів. І ще — важлива інформація для людей, які розшукували своїх рідних або намагалися дізнатися, що з ними сталося. Відео з 22 січня, яке я робив для «День-TV», набрало за кілька місяців 125 тисяч переглядів. Це був мій особистий рекорд. Я знаю, що його дивилися друзі та рідні зниклих активістів — в той день «беркутівці» багатьох затримали. Хоча слово «затримали» тут не дуже коректне, на відео видно, як силовики групками і зі зброєю вихоплюють із натовпу майданівців когось одного і тягнуть. По дорозі б’ють. На відео чітко видно, як «беркутівці» тягнуть по землі хлопця, який не чинить спротиву, а потім зупиняються і кілька разів сильно б’ють металевим щитом йому по обличчю. Я знімав побитих і поранених і намагався максимально зблизька зняти обличчя тих «беркутівців», які їх били й які стріляли в людей.

Одними з найстрашніших були події під Верховною Радою 18 лютого. Дуже багато крові. Дуже багато поранених і покалічених людей, мертвих. Дуже багато силовиків і так званих тітушок. Люди з дітьми, пенсіонери, підлітки. З самого ранку я знімав усе. Я вже знав, наскільки важливо зняти тих, хто стріляє, калічить, вбиває.  І тих, хто загинув, хто поранений, хто стікає кров’ю. У цей день я зовсім не думав про сюжети, які зроблю з цього відео, я думав, що треба максимально все зафіксувати для правозахисників, для родин поранених і вбитих. Біля мене хлопцю кулею вибило око. І стало страшно, щоб і мені не поцілили в очі, бо тоді б я вже не зміг би знімати. Іншого страху не було. Під час таких подій бажання відзняти важливий матеріал переважає всі інші відчуття.

«БАЧУ СПРАВИ ТВОЇ, ЛЮДИНО!»
 

На жаль, не лише журналісти розуміли, наскільки важливими є ці відеосвідчення. Весь відзнятий матеріал увечері того дня в мене відібрав «беркутівець». Для мене це була катастрофа, і досі такою лишається. У силовика, який забрав у мене картку, на плечах висіли фотоапарати, очевидно, відібрані в інших.

Чимало з відзнятого під час Майдану можна переглянути на сайті «Дня». Але є матеріали, які я не оприлюднював. З 20 лютого в мене є відео, яке я не викладав у Інтернеті  не показував своїм рідним, — через його шокуючий контент і з поваги до людей, які на цьому відео, та їхніх родин. Але всі ці матеріали у повному обсязі є у правозахисників, у Генпрокуратури, в адвокатів. І сьогодні завдання суспільства і медіа — довести цю справу до логічного кінця: винні у смертях і каліцтвах сотень людей на Майдані мають бути покарані. Суди над «беркутівцям» — відкриті, варто на них ходити. Треба бути і в цій справі такими ж одностайними, як у часи протестів.

«ЗАРАЗ ЦІ Ж ЛЮДИ ЗНІМАЮТЬ ВІЙНУ НА СХОДІ КРАЇНИ»

— Українські фотографи й оператори зробили колосальну роботу під час Майдану. Я пишаюся колегами, які, попри всі небезпеки і складні умови роботи, цілодобово фіксували події Революції Гідності. Їм ламали руки, розбивали камери, розбивали голови, але робота не зупинялася. Завдяки цьому про нас дізнався світ. Минуло вже два роки, але й досі з’являються документальні стрічки про ті події, фотовиставки мандрують містами світу, там побачили фотоальбоми та репортажі. Це все дуже важливо. І зараз ці ж люди знімають війну на сході країни.

Крім роботи професіоналів, дуже важливим є і матеріал, відзнятий учасниками подій. В Інтернеті сьогодні можна знайти посекундну реконструкцію подій 20 лютого, зроблену з відео як професійних операторів, так і майданівців, які фільмували все на мобілки. У цьому плані не можна відкидати й аматорських зйомок. Уявіть, який архів можна створити з відео, відзнятого на мобілки нашими військовими на сході країни. Сподіваюся, колись буде створено подібний відеоархів цієї війни — а, можливо, його вже створюють, — де будуть відеоматеріали і телеканалів, і документалістів, і військових, і волонтерів, і медиків... Сьогодні цю війну знімають усі — і це безцінно з точки зору історії. І з точку зору майбутніх міжнародних судових процесів над країною-агресором.

«ФОТОАЛЬБОМ «ДНЯ» «ЛЮДИ МАЙДАНУ. ХРОНІКА» — ЦЕ ЩЕПЛЕННЯ ВІД «ЗРАДИ»

— Крім драматичних подій на Майдані, у часи затишшя ми з журналісткою газети «День» Марією Семенченко (дружиною Івана Любиш-Кірдея. — Ред.) знімали розповіді учасників Революції Гідності. Деякі з них також можна подивитися на сайті «Дня». Це, зокрема, історія дзвонаря Михайлівського собору Івана Сидора, який вдарив у дзвони в ніч на 11 грудня 2013 року. Або історія художника Олександра Мельника, якого багато хто пам’ятає, бо він виходив на Майдан з картиною, на якій — очі Господні. Та інші. Це наша спроба показати, які неймовірні люди брали участь у подіях Майдану. І хоч би як зараз трактують ті події, як використовують їх на свою користь, маніпулюють ними — завжди можна включити ці історії, подивитися на цих людей, послухати їх і згадати, чому ми виходили на Майдан, яка в нас була мета й якими ми тоді були. У цьому контексті я дуже вдячний газеті «День» за фотоальбом «Люди Майдану. Хроніка». Мої фотографії також є у цьому виданні. Але головне не це, головне для мене, що цей фотоальбом — про людей, які були на Майдані. Про всі ці події крізь призму особистих історій. Без політики. Всі ці прекрасні обличчя — на фотографіях. Цей альбом, мені здається, є доброю терапією у моменти розчарувань: відкрив і згадав, які ми і на що здатні. Люди — наш основний «капітал». І він вагомий — наші військові, волонтери, люди, які намагаються щось змінювати на місцях. Це — щеплення від «зради». І, до речі, Фотовиставка «Дня» — це ще одне місце, де можна зустрітися з неймовірними людьми, які дивляться на нас із робіт українських фотографів.

Що цікаво, і я дуже цьому радий, я знаю, як склалася доля більшості людей, яких ми знімали на Майдані. Через десять днів після розстрілів на Інститутській ми записали інтерв’ю учасника тих трагічних подій Рейінбая Мадемінова. А влітку 2014, коли я вже знімав у зоні АТО, я зустрів Рейінбая в одному з добровольчих батальйонів. Ми знімали нашого доброго друга хірурга Геннадія Мясоєдова, який без сну і відпочинку з 18 по 21 лютого оперував людей на Майдані, а вже згодом Геннадій поїхав медиком-волонтером на Донбас і рятував там військових у Дебальцевому, в Пісках... Із художником Олександром Мельником у нас склалися гарні, дружні стосунки, ми навіть ходили до нього у майстерню і тепер відвідуємо виставки, на які він нас запрошує. Більше того, є багато цікавих сюжетів, коли саме Олександр Мельник єдиний висловився проти прийняття в Спілку художників... Леоніда Кучму, а згодом потрапив на обкладинку книжки журналіста «Дня» Івана Капсамуна «Котел». Мені важливо, що ці люди не змінилися, не схибили, що ті цінності, про які вони говорили нам на камеру під час Майдану, втілюють і в подальшому житті. Це не дає розчаровуватися.