Утішлива функція російських ЗМI
Крім того, приблизно в такій же пропорції збільшилася кількість росіян, які вважають, що Росія рухається в правильному напрямку. Тепер таких у країні 64%, а тих, хто думає, що ми йдемо неправильним шляхом, поменшало, таких усього 22%. З урахуванням того, що на початок 2015 року було зафіксовано падіння реальної зарплати росіян на 8%, очевидно, що джерело свого оптимізму й любові до головного начальника населення знаходить не в реальному житті, а в чомусь іншому.
- Існує спрощене уявлення, що всьому провиною пропаганда, яка обманює довірливих росіян, малюючи їм ілюзорну картину світу. Це і так, і не так. У цій історії дві дійові особи: ЗМІ і їхній споживач. А суть у тому, що російські ЗМІ потрібні росіянам передусім не як джерело інформації, а як засіб підтвердження того, що кожен з них перебуває у знайомому світі, в якому живеться досить кепсько, але звично, а головне не передбачається повного краху у вигляді рішучого повороту в невідомий світ, у якому взагалі не зрозуміло, як жити.
Коли росіянин приходить увечері додому і вмикає федеральний телеканал або розгортає «Известия», він це робить зовсім не для того, щоб отримати інформацію. Абсолютна більшість тих, хто дивиться соловйових-кисельових, мають доступ до Інтернету й легко могли б переконатися в тому, що це джерело інформації брехливе, що це отруєне джерело. Горілку п'ють не для тамування спраги. Наркоту ковтають не як їжу. Вмикаючи НТВ, або «Россию-1», глядач шукає там не інформації, а втіхи. Хоч як це парадоксально, але страшні кадри війни в Україні й істеричні крики в студіях політичних шоу - це вечірня казка на ніч для тих, кому за двадцять.
«Усе добре, малесенький, ти вдома, злі фашисти й осоружна криза, це все там, у зрадницькій Україні й на злісному Заході, подивись, як їм там погано! А у нас у Росії все добре, завдяки Вождеві, он він як жовнами грає і пальчиком погрожує, ніяким фашистам тебе в образу не дасть», - схиляються над ліжечками росіян Перший канал і «КП» з «Известиями», навіть і не намагаючись приховати свастику, що дедалі виразніше проступає крізь їхні логотипи.
- Утішлива функція російських ЗМІ полягає в тому, щоб будь-яка новина, яку все одно неможливо приховати в умовах інформаційного суспільства, препарувалася й подавалася так, щоб не руйнувалася затишна колиска знайомого світу.
Минулого тижня такими потенційними руйнівниками стали новини з Вірменії, де, починаючи з 19 червня, народ вийшов на площі, протестуючи проти спроб компанії «Електромережі Вірменії» підвищити тарифи на 40%. З урахуванням того, що тарифи на електроенергію у Вірменії, де кількість бідних становить 32%, найвищі на пострадянському просторі, обурення громадян має абсолютно прозору причину. Проблема посилюється тим, що «Електромережі Вірменії» є 100%-ю дочкою російської компанії РАО ЄЕС. Влада Вірменії стала діяти за класичним радянським зразком: замість того, щоб негайно усунути причину незадоволення, почала жорстко розганяти протестувальників. Тобто поводилася, як Янукович у перший день на Майдані. Реакція вірмен на насильство мало чим відрізнялася від реакції українців: протест виріс у рази і набув політичного вектора.
- Утім, відмінності все-таки є. Якщо на київському Майдані досить швидко з'явилися лідери, то в Єревані, навіть коли минуло кілька днів, «Енергомайдан» продовжував мати досить стихійний характер. І, незважаючи на це, російські ЗМІ, прагнучи відновити картину знайомого світу, що почав руйнуватися, фарбують події у звичний помаранчевий колір і бачать причини подій не в жадібності російських власників енергетичної компанії і не в тупості влади, а в підступах Заходу.
Ось що пише публіцист Єгор Холмогоров у статті «Щуролов революції», опублікованій в «Известиях» 24.06.2015. «Тим часом події у столиці Вірменії розвиваються за шаблонним сценарієм кольорової революції. Протести - нібито суто громадянські й майже неполітичні, «проти корупції й дорожнечі». І далі у Холмогорова йде класика про те, що за подіями в Єревані стоять Держдеп і Вашингтон, це та парочка, яка, на думку Холмогорова, стоїть за всіма подіями у світі.
- Холмогоров не знімає відповідальності за те, що відбувається і з влади Вірменії, перераховує її помилки: «Замість ізоляції виступів або їхнього жорсткого розгону, що виключить виникнення повторних акцій, демонстративний, але млявий розгін, що лише розохочує промовців, стимулює приєднання до них нових демонстрантів».
Мабуть ідеологові російського нацизму Холмогорову хотілося б, щоб вірменська поліція використовувала для придушення «Енергомайдану» не водомети й палиці, а кулемети й гусениці танків. Слава богу, керівництву Вірменії вистачило політичного чуття поки цього не робити, чим, можливо, вони поки зберегли деякі шанси на якесь пристойне завершення своєї політичної кар'єри.
- Якщо читач через неуважність пропустив статтю Холмогорова, або, наприклад, він чомусь не довіряє нацистам (ми ж можемо припустити, що такі люди зустрічаються навіть серед читачів «Известий»), то такий читач усе одно не залишиться без втіхи. Знайому картину світу, в якій підлий Захід будує безконечні підступи проти Святої Русі, йому допоможе зберегти інший публіцист і теж політолог Віктор Мілітарьов, який у цьому ж номері опублікував статтю під назвою «Моя Вірменія мене непокоїть». Мілітарьов одразу заявляє: «Тарифний майдан» організований ворогами Росії і є їхньою відповіддю на заяви Вірменії про вступ до митного союзу. Тобто все йде точнісінько так само, як йшло в Києві».
Тут треба відзначити одну складність для творців знайомого світу. Вона полягає в тому, що сім років тому, в липні 2008 року, з посади керівника РАО ЄЕС Росії звільнився Анатолій Борисович Чубайс. Уявляєте, як би гарно все складалося. Улюблене гасло патріотів: «у всьому винен Чубайс» можна було б легко включити як ключовий елемент у знайому картину «помаранчевого світу», цього разу у Вірменії. Але Чубайс і тут усе зіпсував, пішов, і тепер не зрозуміло, хто ж головний змовник.
- Тому політолог Мілітарьов вимушений говорити про деяких анонімів: «Організатори майдану вже відкритим текстом говорять, що його головною мішенню є вірменсько-російська дружба». Коли саме і хто конкретно з «організаторів вірменського майдану» розкрив свою злочинну душу політологові Мілітарьову й повідомив його про свої підступні задуми, політолог Мілітарьов не уточнює. Цілком можливо, що він використовує ті ж методики, які дозволили секретареві Ради безпеки Росії Патрушеву заявити, що Захід прагне знищити Росію, а Мадлен Олбрайт зізнавалася у своєму бажанні відібрати у Росії Сибір і Далекий Схід. Річ у тому, що спосіб, яким російські спецслужби з'ясували таємні думки керівників Заходу, вельми незвичайний. Як повідомляли свого часу керівники ФСО, генерали Ратников і Рогозін, наші спецслужби вміють виходити в астрал, і за допомогою зміненої свідомості входити в інформаційне поле ворожого керівництва, вивідувати їхні таємні думки, а потім, повернувшись з астралу, вживати конкретних заходів для руйнування задумів ворога.
Поза сумнівом, що цю методику тепер опанували й провідні фахівці з пропаганди. Інакше як би їм удавалося виконувати найважливішу функцію втіхи росіян і забезпечення їхнього захисту від усякої об'єктивної інформації.
