I «нелегали», і зрадники
У зв'язку з цим зараз у Криму в умовах російської окупації склалася унікальна і дуже цікава структура загальнополітичних ЗМІ. Всі редакції за їхнім ставленням до нинішніх кримських реалій можна класифікувати за п'ятьома групами.
- Перша з них - це «шовіністичні від народження» видання, яким в умовах окупації фактично не довелося міняти редакційну політику, вони просто посилили ступінь «підлабузництва перед Москвою». Їхній флагман - «Крымская правда». Батько Михайло і син Костянтин Бахарєви, які по черзі займають то кабінет головного редактора, то крісло «віце-спікера держради», нікого не зрадили, вони як від початку були, так і нині залишаються російськими шовіністами, ворогами України, що і є головною лінією газети і стрижнем її редакційної політики. До цієї групи належить і нині українофобська газета «Крымское время», заснована ще народним депутатом України Левом Миримським, що раніше писала про Україну «зціпивши зуби», а тепер просто «вийшла з підпілля». У цій же групі створена в перші місяці окупації корпорацією «ТЭС» фактично монархічна газета «Новый Крым», що виходить під девізом «Во славу России!» й оспівує імперські порядки і царську сім'ю. Примикає до них газета «Крымский телеграфЪ», заснована бізнес-структурами, близькими до колишнього кримського депутата Олександра Мельника. Він не порозумівся з окупаційною владою і в окупаційні структури його не взяли. Газета, визнавши окупацію в принципі, посилено критикує безлади, що існують в Криму, і недоліки, концентруючи увагу на бізнес-конкурентах Мельника. За аналогією з «Телеграфом» працює його ж ТРК «ИТВ», що вирізняється переважно розхвалюванням кримської влади.
- Друга група - ЗМІ, що не підкорилися окупаційній владі і в більшості своїй розгромлені або такі, що вимушено пішли з Криму. Це ТРК «Черноморская» народного депутата України Андрія Сенченка, передачі якої в Криму зараз може дивитися лише незначна кількість користувачів інтернету. До цієї групи належить «Центр журналістських розслідувань», журналісти якого, Анна Андрієвська, яка виїхала з Криму і співпрацює вже з іншим виданням, і Наталя Кокоріна, днями потрапили під прес ФСБ. «Центр» намагається працювати «у вигнанні» і поширює інформацію на своєму колишньому сайті. Україномовна газета «Кримська світлиця», недавно з незрозумілої причини позбавлена підтримка своїх засновників з Міністерства культури, перестала виходити в друкованому форматі і поширюється лише в інтернеті, редакція перейшла на підпільні умови, переважно за межами Криму. До цієї групи належить і популярний раніше тижневик «События Крыма», редакція якого вимушена була покинути півострів, але правдиве видання регулярно доходить до кримчан через мережу інтернет.
- Третя група - це ЗМІ, що «замаскувалися», але не зрадили своєї колишньої лінії. Дуже хотілося б назвати їхні гідні імена і прізвища редакторів, але цим скористаються окупанти, тому назвемо їх у повний голос після перемоги. Вони перейшли на підпільне існування, припинили друковані випуски, перейшли в інтернет, намагаються зберегти українську реєстрацію, при цьому для легітимізації завели схожу російську. Викинуті за командою влади з роздрібного продажу вони продовжують поширюватися іншими засобами. Вони готують матеріали про реальні проблеми Криму і поширюють їх доступними засобами, в інтернеті, на інших ресурсах.
- Четверта група - це «ЗМІ-реалісти», як багато газет кримськотатарською мовою, як газета «Авдет», телеканал ATR, інформаційне агентство QHA і деякі інші, зокрема деякі правдиві місцеві видання. Зберегтися їм до сьогодні вдається тому, що вони не говорять «окупація» і «анексія», а кажуть - «нові кримські реалії», а в іншому вони як освітлювали проблеми кримчан різних національностей, так і продовжують це робити - правдиво, без камуфляжу і натяжок, без підлабузнювання перед владою, без прославляння «кримської весни», але і без лакування нинішнього життя. Єдине - вони не гребують надавати слово окупаційним чиновникам, і тим це доки подобається. Вони готують повні і правдиві новини, випускають спеціальні програми, в яких правдиво аналізують існуючі проблеми і домагаються того, аби влада їх розв'язувала на користь кримчан.
- П'ята група - ЗМІ-зрадники. Більше за інших досягли успіху на цьому терені газета «держради» «Крымские известия» і колишня Державна ТРК «Крым». Якщо, будучи органом Верховної Ради Криму, «Крымские известия» були дійсно газетою багатонаціонального регіону і освітлювали життя всіх його шарів, критикували виконавчу і місцеву владу, давали слово опозиціонерам, то зараз це суцільне прославляння «героїв кримської весни» Аксьонова і Константінова, це шовіністичні і українофобські промови «голови парламенту», репортажі з усіляких засідань, де розповідається, «як погано було за 23 українських роки» (хоча Крим був у складі України 60 років), прославляння «російського характеру» і «російських стандартів».
На місці колишньої ДТРК «Крым» вже створено п'ять самостійних ЗМІ, зокрема редакція мовлення кримськотатарською мовою як окремий телеканал, для благополуччя якого влада і прагне задушити його конкурента, існуючий ТРК ATR, передбачаючи, що в чесній боротьбі його новачкам не перемогти. В іншому «Первый крымский» - це дітище російських телеканалів: тенденційні новини, брехня про Україну, прославляння Росії і російського Криму. Особливою агресивністю і витонченістю брехні виділяється програма «Информационная война», автори якої і не приховують, що вони ведуть проти України справжню війну, але своїми засобами.
Неодноразово вже «помирала» «Крымская газета», яку зараз відроджено в статусі офіційного видання «ради міністрів» Криму. Газета візуально одразу ж розфарбувалась у кольори російського прапора, виступає хвалебним популяризатором всього, що робить окупаційний уряд Аксьонова. Ганебний для професії журналіста кульбіт зробила газета «Первая крымская». За багато років під редакцією Лілі Буджурової «1К» стала дійсно зразком якісної кримської преси. Газета була аналітичною і глибокою. Але зараз «1К» стала низькопробною русофільською агіткою, яку читачі між собою називають «золотом Теміргалієва». Все тому, що після окупації газету перереєстрували під себе комерційні структури екс-віце-прем'єра Рустама Теміргалієва, відомого не лише своєю українофобією, але і запідозреного у крадіжці трьох центнерів золота з Ощадбанку України під час «кримської весни». Цього року від газети відпала найактивніша частина читачів, газета втратила «підписну» аудиторію, наклад упав більш ніж удвічі, газета задовольняється публікацією «джинси» і реклами близьких до засновників комерційних структур.
За умови, що для будь-яких українських ЗМІ всі дороги до Криму відрізані, інформаційне середовище на півострові випробовує тиск окупаційної влади і московських структур, які посилюється. У Криму створено «міністерство правди», шеф якого віце-прем'єр Дмитро Полонський пильно контролює інформаційне середовище. Під його егідою поширює інформацію агентство «Крыминформ», працює спеціальний Прес-центр. Практично в унісон з ним, хоча і в статусі конкурента, функціонує агентство «Крым-медиа», яке так само не можна запідозрити в об'єктивності в українсько-російських стосунках. На грантових умовах створена «Крымская школа журналистики», що узяла шефство над молодими і недосвідченими, перетворюючи їх на рупорів русофільства.
- Кілька років тому в Коктебелі придбав будинок тоді «висхідна зірка московської журналістки» Дмитро Кисельов, але зараз він зміцнився ґрунтовніше - днями в Сімферополі урочисто відкрито під його керівництвом кримську філію агентства «Россия сегодня», яка стане ще одним центром русофільства і українофобії. У Криму створено корпункти і філії багатьох московських видань. Урядова «Российская газета» русифікує регіон щотижневими вкладками «Экономика Крыма», а кримські випуски газети «Комсомольская правда», «Московский комсомолец» та інших вирізняються стандартними політичними підходами до Криму як до вже цілком російського регіону.
