«День» давно веде «справу Гонгадзе», особисто автор більше п’яти років займається цією темою, але такого засідання не пригадує. Пробита «стіна мовчання» зробила свою справу. Особливо після висвітлення цієї теми телеканалом «1+1». Можливо, бізнес-конфлікт між Ігорем Коломойським і Віктором Пінчуком і має місце, про що пишуть і говорять в ЗМІ, але він не відноситься до суті питання. Для країни головне, що за останні місяці висвітлення «справи Гонгадзе» набуло такого масштабу, якого суспільство не бачило за багато попередніх років разом узятих. Зал судового засідання був переповнений – журналісти, громадські діячі, народні депутати, пересічні громадяни…  

Перша перемога - суд над Пукачем відтепер відкритий

Суспільний резонанс – необхідний крок до успіху, тобто встановлення замовників в загаданих злочинах. Адже громадський тиск змушує представників системи відступати. І одразу перший результат – судді були змушені повернутися в правове русло і зробити засідання відкритим. Цього вимагало суспільство, журналісти, безпосередньо потерпілий Подольський і його представники, зрештою, на це вказують об’єктивні обставини. 

«Враховуючи суспільний інтерес до справи, публічні висловлювання керівників силових структур, народних депутатів, деяких учасників судового розгляду, які висловлювались про відкритість судового засідання, колегія суддів вважає за доцільне повернутися до питання відкритості чи закритості суду», - заявив на початку засідання головуючий суддя Степан Гладій. Тут варто зупинитися детальніше і підкреслити деякі моменти. 

Перший. Всі ми пам’ятаємо публічні заяви керівників правоохоронних органів Валентина Наливайченка (СБУ), Арсена Авакова (МВС), Віталія Яреми (ГПУ), які зводилися до одного – судовий процес над Пукачем має бути відкритим для суспільства. «Керівники МВС і СБУ згодні розсекретити матеріали. Ми теж готові підтримати цю ідею», - сказав в одному з останніх інтерв’ю генеральний прокурор України Віталій Ярема. Голова СБУ Валентин Наливайченко напередодні суду взагалі заявив, що Служба безпеки вже розсекретила всі наявні у неї матеріали справи по обвинуваченню Пукача. Але на практиці виявилося, що не все так просто. Принаймні, за словами судді Степана Гладія, ніяких документів з цього приводу до колегії суддів… не надходило (?!). 

Другий. Потерпілий у справі, громадський діяч Олексій Подольський звинуватив суд в порушенні закону: «Я завжди був і є за відкритий процес, але у мене є питання до ваших попередніх незаконних рішень. Що це за цирк? Минулого разу на судовому засіданні ви прийняли рішення про закритий процес. Сьогодні ж ви одразу починаєте суд у відкритому режимі без всяких норм. Це порушення закону. Тобто ви керуєтесь не законом, а політичною ситуацією, яка є в країні. На попередньому засіданні ви закрили засідання, а тепер відкрили, тому що не було підстав закривати».

Третій. Які думки з приводу відкритості-закритості процесу висловили інші учасники процесу? Підсудний Пукач висловився за те, щоб слухання і надалі відбувалися в закритому режимі. Його адвокат Григорій Демиденко підкреслив, що на минулому засіданні колегія суддів вже приймала рішення про закритість судових засідань, а тому зараз грубо порушує закон. З цього приводу трохи пізніше він заявив клопотання, в якому обґрунтовував необхідність звернення до правоохоронних структур, щоб ті дали свій висновок щодо наявності чи відсутності державної таємниці в справі, що розглядається.

На відміну від сторони підсудного, які залишилися на своїй позиції, представники державного обвинувачення (Віктор Лобач та Роман Волошин) на цей раз змінили свою позицію (ще б, після останніх заяв генпрокурора Віталія Яреми). Якщо попередні рази вони виступали за закритий процес, то тепер вони за можливість проводити засідання у відкритому режимі. 

У свою чергу, представник Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко виступила за відкритий процес, але висловилася за необхідність повернення матеріалів справи до ГПУ з метою визначення експертною комісією наявність в матеріалах державної таємниці. 

В результаті, як вже було зазначено, судовий процес відкрили, але всі матеріали справи і далі залишаються під грифом «таємно», що буде заважати відкритості розгляду справи.

Подольський: «Тіла в лампасах» сідали навпроти Пукача і казали - вб'ємо дітей, якщо згадаєш Кучму і Литвина»

Одразу зазначимо, що засідання тривало біля п’яти годин, протягом яких судді неодноразово оголошували перерву для консультацій в нарадчій кімнаті. Не будемо перераховувати всі деталі – їх багато. Зупинимося на найважливіших епізодах. За результатами однієї з перерв Олексію Подольському після його клопотання дозволили мати в судовому процесі, окрім Олександра Єльяшкевича, ще чотирьох представників – це народні депутати Віталій Купрій і Андрій Денисенко («Блок Петра Порошенко») та адвокати Олександр Мірошник і Олександр Лисак. 

Ситуація в суді різко загострилася, коли почали розглядати ще одне клопотання Олексія Подольського – про злочин судді Печерського суду Андрія Мельника і представників прокуратури з вимогою про відвід представникам державного обвинувачення, до якого судді не поспішали переходи, всіляко затягуючи час. Але довелося. Про що клопотав Подольський? «Я прошу розглянути моє клопотання, яке я подав ще в серпні минулого року, але яке правоохоронна система досі не взяла до уваги, - почав говорити потерпілий. - Воно стосується злочину судді Печерського суду Андрія Мельника, який вів процес в першій інстанції у справі Пукача. З дозволу Мельника підсудного Пукача шантажували, йому погрожували, аби він не згадував у своїх свідченнях Леоніда Кучму та Володимира Литвина. Я передав заяву представникові державного обвинувачення, однак той заявив, що «не бачив її». Тому я прошу направити мою заяву про злочин до Генпрокуратури і оголосити відвід прокурорам Лобачу та Волошину (останній брав участь у шантажі Пукача)». 

Згадані прокурори знаходилися в залі. Градус напруги підвищувався. Суддя Гладій намагався зупинити Подольського, але йому це не вдалося, зрештою, як і в багатьох інших випадках. «Замість того, щоб приносити Пукачу матеріали справи, замість того, щоб давати можливість йому готуватися до апеляції, до нього запускали «тіла в лампасах», - на підвищеному тоні продовжував Подольський. - Вони сідали навпроти нього і казали – вб’ємо дітей, якщо згадаєш Кучму і Литвина. Після кожного такого заходу, Пукачу викликали швидку допомогу… Панове судді, де ваші запити щодо розслідування цих злочинів, про які я Апеляційний суд давно повідомив? Я маю права про все це говорити, тому що наді мною в свій час знущався не тільки Пукач, а і всі ці 15 років знущаєтеся ви – прокурорсько-суддівська система. Коли ми йшли «воювати» з Кучмою, ви що думаєте, ми не знали, що нас битимуть і вбиватимуть? Знали. За моєю спиною є вбиті люди. Тому ви боріться зі злочинами, коли нас б’ють і вбивають, а не ставайте співучасниками. Пукач – це засіб, а треба дати оцінку президентам-замовникам злочинів. Це стосується не тільки мене чи Гонгадзе, це стосується і злочинів на Майдані. Майте на увазі, в Італії, коли посадили прем’єр-міністра Андреотті за вбивство журналіста, то разом з ним посадили всіх прокурорів і суддів, які фальшували цю справу. От тоді вам і буде справжня люстрація».

Приклад із Джуліо Андреотті дійсно є показовим – Італія дуже довго справлялася із цією резонансною справою. Нагадаємо, що вбивство італійського журналіста Міно Пекореллі сталося 1979 року, а головний винуватець за рішенням суду було визнано відомого італійського політика, високопосадовця Джуліо Андреотті, якого засудили лише через 23 роки у 2002-му. Він був засуджений за зв’язки з мафією та причетність до вбивства журналіста Пекореллі до 24 років ув’язнення. І незважаючи на те, що вже 2003-го Андреотті звільнили, італійське суспільство все-таки добилося судового процесу й засудження впливового політика. Українському суспільству цей крок ще доведеться пройти. 

Далі слово передали представнику Подольського – Олександру Єльяшкевичу, який не просто доповнив свого підзахисного, а змусив суддів, виходячи із зміни виразу їх облич, серйозно задуматися. «9 лютого виповниться 15 років як Кучма почав полювання на мене за мою професійну діяльність, - почав Єльяшкевич. - Час спливає невблаганно. Це не той момент в історії України, коли ви можете творити беззаконня. Я вам казав, що ви відкриєте цей процес, і ви його зрештою відкрили, а тепер я вам заявляю – ви не уникнете відповідальності, тому що занадто дорого платить наша країна за ваші протиправні дії. Весь світ знає, що творили Кучма і Литвин в Україні, а у нас за ці 15 років їх так ніхто і не викликав до суду – вони досі залишаються безкарними, а це нові і нові жертви на Донбасі. Коли ви на попередніх засіданнях закрили процес, ви стали співучасниками злочину. Сьогодні ви виправилися, але від того як ви будете вести себе далі, залежить ступінь вашої відповідальності на майбутньому процесі».

Для уточнення підкреслимо, що нинішній склад суддів на чолі з Степаном Гладієм є другою колегією в цьому процесі. Перша колегія суддів на чолі з Тетяною Фрич протягом восьми місяців під різними приводами п’ять разів переносила засідання, але на шостому вирішила поставити крапку щодо своєї участі в процесі. Суддівська колегія не витримала і взяла самовідвід, адже свого часу під критику громадськості вона також зі скандалом закрила судовий процес, зрештою так і не розпочавши розгляд апеляційних скарг на вирок Пукачу по суті. 

«Ви прекрасно знаєте, який резонанс має ця справа в Україні і світі. Ви думаєте, уникнути відповідальності? Ні суддя Мельник, ні ви не уникнете відповідальності, - знову наголошував Єльяшкевич. - Панове судді, ви незаконно закрили попереднє засідання, також ви, використавши силу, незаконно заборонили мені бути присутнім в залі суду – людині, проти якого злочинець-суддя Мельник сфальсифікував справу в інтересах Кучми. Мені не цікаво, скільки за це йому заплатили, як і не цікаво, скільки платять тим, хто їздить на «криваві ланчі» сім’ї Кучми в Давос. Але за все в житті треба відповідати. Тому, я, як представник потерпілого Подольського і як потерпілий в іншій резонансній справі, яким цікавиться ПАРЄ і Гельсінська комісія США, з приводу якого також є кілька рішень спеціальних комісій Верховної Ради, вимагаю, щоб ви призначили публічне розслідування за клопотанням Подольського».

Варто нагадати, що 9 лютого 2000 року на Олександра Єльяшкевич був скоєний замах на життя. Все той же суддя Мельник в 2002 році сфальсифікував «справу Єльяшкевича»: самого судового процесу не було, потерпілий про нього не знав, а підозрюваний Воробей пізніше – в 2006 році зізнався, що не вчиняв цього злочину, визнавши свою провину під тиском.

Цього разу прокурори не здивували, та і як могли, якщо мова йшла про них особисто. Хоча, взяти самовідвід для них, враховуючи подальші можливі судові процеси, напевно, було б більш правильним рішенням. Представники прокуратури виступили проти задоволення клопотання потерпілого: «Ми вважаємо, що підстави для відводу є надуманими і такі, що не ґрунтуються на законі». При цьому представники державного обвинувачення не заперечили проти направлення заяви про злочин стосовно Пукача до Генеральної прокуратури.

Парадокс: позиція потерпілого Подольського і підсудного Пукача - співпали

Насправді, в своєму клопотанні Олексій Подольський просив відвід не тільки для прокурорів, а й для Валентини Теличенко. І це – перша сенсація. Як відомо, в Печерському суді представник Мирослави Гонгадзе Теличенко і потерпілий у справі Подольський довго дотримувалися спільної позиції, виступаючи проти Кучми. Більш того, Теличенко навіть була представником Подольського в суді, де розглядалася справа щодо виконавців злочину проти Подольсьского, тобто підлеглих Пукача. Але потім ситуація змінилася. І тепер їх позиції діаметрально протилежні. Це видно навіть з реакції Валентини Теличенко на клопотання Подольського.

«В жовтні 2011 р. прокурори Володимир Шилов і Роман Волошин самі попросили суд повернути кримінальну справу щодо Кравченко, яку Ренат Кузьмін приєднав до справи Пукача, назад в Генпрокуратуру, - каже в суді Валентина Теличенко. - Фактично те, що засідання відбувалися в закритому режимі, дозволило державному обвинуваченню просити суд про законне рішення, хоч це і не було санкціоноване Кузьміним, який підписав неякісний з правовою точки зору обвинувальний висновок Пукачу. Тому ми сьогодні і бачимо, що прокурора Шилова немає в цій залі – він на пенсії, бо не спрацювався з Ренатом Кузьміним. Зате з Кузьміним спрацювалися деякі учасники нашого процесу, наприклад, потерпілий Подольський, який пише кляузи на суддю Мельника... Я прошу суд відмовити в задоволенні клопотанні Подольського про відвід прокурорів.  

Варто підкреслити, що на самому засідання Подольський таки зняв вимогу щодо відводу Теличенко від процесу, але це не означає знаття його вимоги щодо перевірки Генпрокуратурою її можливої участі в незаконних діях. 

«Якщо копія клопотання Подольського була направлена до ГПУ, то у Генпрокуратури було достатньо часу, щоб перевірити інформацію в цьому документі, - продовжила свій виступ на суді Валентина Теличенко. - Мушу повідомити, що мене не опитували і повідомлення про підозру мені не вручали. Здогадуюся, що проведена перевірка не підтвердила наведені факти. Суд ніколи не був листоношею між фізичними особами і ГПУ, тим більше, якщо вказано, що копія направлена до Генпрокуратури. Законом передбачено порядок реагування фізичних осіб вразі бездіяльності правоохоронних органів, але я не чула, щоб вказана фізична особа відреагувала на бездіяльність правоохоронного органу. Я здивована, що сам потерпілий діє так, наче він виступає захисником підсудного Пукача. Якщо є якийсь незаконний тиск на підсудного, то його захисник мав би зробити все, щоб захистити свого підзахисного від тиску. Я не пропустила жодного суду в першій інстанції, тому можу твердо заявити, що не було жодного незаконного тиску чи впливу на підсудного». 

Друга сенсація – вперше в судовому процесі щодо Пукача взяла участь потерпіла у справі Мирослава Гонгадзе. Цю сенсацію доповнила її несподівана реакція щодо потерпілого Подольського і його представника: «Не зважаючи на те, що я розумію всі страждання, які пройшли Олексій Подольський і Олександр Єльяшкевич, і що це вплинуло на їх психологічний стан, я попрошу вплинути на потерпілого (пан Подольський демонструє агресивну поведінку), адже я відчуваю небезпеку і не можу знаходитися поруч з ним». Не дивлячись на емоційну поведінку Подольського (тут дійсно треба враховувати те, що йому довелося пережити), здавалося б, його позиція і позиція Гонгадзе мали співпасти. Але їх думки в цьому питання виявилися абсолютно протилежними.  

Проте справжнім парадоксом стало те, що позиція сторони потерпілого Подольського співпала з позицією сторони… підсудного Пукача. Адвокат останнього Григорій Демиденко попросив колегію суддів задовольнити клопотання Подольського про відвід прокурорів. Зокрема, він зазначив: «Особисто я є свідком як Подольський передавав відповідну заяву представнику прокуратури, який зобов’язаний був її прийняти і зареєструвати. Також я заперечу пані Теличенко щодо подій в першій інстанцій і нагадаю, що в суді лежать чотири мої апеляції, які підтверджують безпосередній тиск судді Мельника на підсудного, а також втручання в мою діяльність як адвоката, - нас обмежили в правах щодо ознайомлення з протоколами засідання і зміни складу суду, який розглядав зазначені зауваження».  

Пукач: «для «потрібних» показів мене везли в підвал Генпрокуратури, куди не мала доступ навіть СБУ»

Кульмінаціє цього засідання став виступ самого Пукача. І це третя – головна сенсація. «Повністю підтримую клопотання пана Подольського, - розпочав говорити Пукача. - Представники Генпрокуратури і суддя Мельник хотіли не просто, щоб я не називав ім’я винуватців цього злочину, а щоб я звинуватив інших осіб. Вони змушували мене, щоб я назвав прізвища, зокрема, колишніх голів Верховної Ради Олександра Мороза та Олександра Ткаченка, пов’язав цей злочин з отруєнням водіїв Євгена Марчука та Івана Плюща, і таким чином втягнути сюди екс-прем’єр-міністра Марчука та екс-голову ВР Плюща. Інша група слідчих взагалі хотіла звинуватити в цьому злочині Юлію Тимошенко, Олександра Турчинова… там багато прізвищ. Суд і Генпрокуратура демонстрували вседозволеність. В одному кабінеті зі мною сидів і спілкувався перший заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін, а протоколи готувалися зовсім в іншому кабінеті. В результати, мене намагалися змусити підписати вже готові протоколи. Я не міг звинуватити цих людей в тому, що вони не скоювали. Коли я запитував – де ж ці протоколи, суддя Мельник давав вказівку, щоб мене везли в Генпрокуратуру. Там мене закривали в підвалі, куди навіть представники СБУ не могли принести ні води, ні хліба, ні випустити в туалет. Я про це писав начальнику СІЗО і начальнику СБУ, але потім мені пояснили, що тебе ГПУ закривала так, що навіть ми не мали доступу». 

Публічно подібні заяви особисто від Пукача пролунали вперше. Але частково про них було відомо і раніше. Олексій Подольський більше року тому в ЗМІ повідомив, що на Пукача здійснюється тиск, шантаж, і що його життю загрожує небезпека. Більш того, зі слів адвоката Демиденка ми вже дізналися, що він подавав в суд аж чотири апеляції, які стосувалися саме тиску на його підзахисного. Тому коли Валентина Теличенко заявляє в суді, що Пукач досі мовчав і лише зараз під камери заговорив про те, що його залякували і змушували давати неправдиві покази, виходить, це не відповідає дійсності.  

«Мені взагалі соромно, що в суді знаходиться Валентина Теличенко, - нервово кричав із-за ґрат Олексій Пукач. - Вона всіх обманює. Вона разом із суддею Мельником з першого дня суду сказали мені, що ти отримаєш довічний термін, якщо не підеш на наші умови. Часто вона шукала момент, щоб залишитися зі мною на одинці і переконувала мене пристати на їх умови. Вона навіть казала, що з «Фонду Гонгадзе» будуть оплачувати мені адвокатів, доставляти передачі, так як вони це роблять Костенку, Протасову і Поповичу (виконавці злочину проти Григорія Гонгадзе – Авт.). Тобто вони пропонували взяти мене на матеріальне забезпечення. Теличенко просила, погрожувала, шантажувала, а взамін пропонувала мені зменшити термін. Те, що вона обманює, може підтвердити Демиденко, Подольський. Навіть прокурор Шилов це бачив, він казав мені: «Ну, Валентина Василівна взагалі вже знахабніла, так давити на всіх». Більш того, Теличенко з Мельником накривали мені столи прямо в суді, щоб я тільки пішов на їх умови. Якби я дав покази, які вони хотіли, то у вас в камері сиділо б чоловік 50». 

Заяви дійсно сенсаційні. Валентина Теличенко одразу відреагувала: «Дурниці це все!». Суспільство, звичайно, зробить свої висновки від почутого, але правду і справедливість має встановити слідство і суд. А судді, тим часом, після довгої на цей раз перерви, вирішили частково задовольнити клопотання Подольського: заяву про злочин направити до Генпрокуратури, а у відводі прокурорів відмовити.

Демиденко: «У мене виникає сумнів щодо неупередженості суду у розгляді цієї справи»

«В цій ситуації я вважаю, що суд став на бік тих, кого ми підозрюємо в злочині, - одразу відреагував Олексій Подольський. - Якщо я підозрюю прокурорів у скоєнні кримінального злочину, то як я можу довіряти їм в судовому засіданні? Вони відхиляли всі мої пропозиції про те, щоб викликати до суду Кучму і Литвина, щоб була досліджена справа про вбивство Кравченка. Пан Волошин казав мені, що все це не має відношення до справи. Ці прокурори фактично виступають в своїх промовах як адвокати замовників цих злочинів. Якщо ви, панове судді, вирішили залишити їх в процесі, то я вам не можу довіряти і заявляю категоричний відвід. У вас є шанс скористатися цим відводом і не ставати поплічниками в цьому злочині».

Після такої заяви, судове засідання отримало нове загострення. Захист Подольського не стримував обурення. «Ваша честь, до цієї справи прикута увага всього суспільства, - підкреслив новий представник Подольського, народний депутат Віталій Купрій. - І те, що ви не задовольнили нашу спільну заяву про відвід прокурорів, теж означає, що ви є прибічниками того, щоб процес не розглядався об’єктивно. Ми вважаємо це порушенням наших прав і наполягаємо на тому, щоб ви взяли відвід і не заводили ситуацію в глухий кут, коли вже група народних депутатів буде вважати, що згідно зі ст. 14 Кримінального кодексу готується злочин – винесення неправомірного вироку суду. Якщо ви не задовольняєте відвід, ми будемо вважати вас одними із членів злочинної організації».

Наступний же виступ Олександра Єльяшкевича із захопленням слухали навіть досвідчені адвокати, не кажучи вже про інших присутніх: «15 років тому, виступаючи у Верховній Раді, і звертаючись до тодішнього генерального прокурора Михайла Потебенька, я сказав таку фразу: «Михайле Олексійовичу, я не назвав вас «шановний» не тому, що помилився, а тому що я вас не поважаю». Тоді генеральний прокурор Потебенько своїми діями та бездіяльністю привів до того, що не зміг захистити життя Георгія Гонгадзе. Хоча до нього офіційно зверталися і попереджали про небезпеку, коли Георгій ще був живий. Потім Потебенько ще фальсифікував справу Гонгадзе. Щодо всіх цих процесів він постійно радився з Кучмою. Нажаль, за ці 15 років нічого не змінилося. Я не знаю, з ким ви, панове судді, радились зараз – мене це не цікавить. Але для ЗМІ я хочу заявити: відповідальність за цю справу лежить особисто на Петрові Олексійовичу Порошенкові. Тому, щоб не підставляти Президента і надати можливість вести відкритий судовий процес нормальному складу суддів, якому буде довіряти суспільство, я офіційно звертаюсь до вас, знову ж таки, не лише як представник Олексія Подольського, а як потерпілий в іншій резонансній справі, як людина, яка була єдиним державним діячем в історії України, яка отримала політичний притулок в США, як людина, яка довгі роки бореться зі злочинами Леоніда Кучми, – у вас є остання можливість перевести процес у нормальне русло і взяти самовідвід. Попереднім рішенням ви свій вибір зробили. І ви можете скільки завгодно тепер коментувати виступи представників і розповідати казки, але останнє слово буде не за вами. Нажаль, люди в мантіях, які на сьогоднішній день називаються суддями та виносять рішення іменем України, – ганьблять нашу країну. Мені, як народному депутатові ІІ і ІІІ скликань, як людині, яка приймала Конституцію України, соромно через те, яка у нас система правосуддя. Я відчуваю і свою відповідальність за це, оскільки, мабуть, правові методи у нашій країні не завжди працюють. Хоча я завжди був прибічником виключно правових методів. Але якщо прокурори та судді є членами організованого злочинного угрупування, якщо вони підпорядковуються президентам, які віддавали накази на фізичне знищення людей, значить, напевно, мають бути якісь інші методи. Хоча я вважаю, що це було б неправильно. І від вашого сьогоднішнього рішення буде залежати, як ми підемо далі – чи буде у нас розвиватись правова система, чи у нас тут горітимуть шини? Це в жодному разі не тиск на суд. Всій цій історії 15 років, тому ваші дії – це тиск на постраждалих, тиск на український народ. На жаль, і судді і прокурори є частиною організованого угрупування – вони його обслуговують. Здавалося б, страшні жертви на Майдані мали змінити систему. Але нічого не змінюється. Я сподіваюсь, що ви приймете правильне рішення. Це не мій емоційний виступ – це результат довгих роздумів, розуміння ситуації та знання багатьох фактів, які мені доведеться виголосити. В умовах, коли країна, на жаль, знаходиться у стані війни, ви підіграєте своїм рішенням агресору. Сьогодні ви даєте можливість тим, хто посягає на свободу та незалежність нашої Батьківщини, говорити про те, що наше правосуддя ніколи не зміниться на краще. Тому підіть і візьміть самовідвід. Я думаю, все-таки знайдуться судді, яким я зможу сказати: «Шановні судді, маю честь!».

Так, це більше політичний виступ, але після нього, дивлячись на зміну настрою у суддів, склалося враження, що вони готові взяти відвід прямо зараз. Але їм ще потрібно було вислухати думки інших учасників процесу. Прокурори зазначили, що згідно з нормами чинного законодавства потерпілий не навів належних підстав для відводу складу суду, тому клопотання не підлягає задоволенню. Аналогічну думку висловила і потерпіла у справі Мирослава Гонгадзе «Сьогодні вранці ми всі заявили, що довіряємо складу суду. На цей момент я не бачу підстав, щоб щось змінилося і щоб ця довіра була підірвана». Натомість, знову були єдиними позиції потерпілого Подольського і підсудного Пукача. Представник останнього Демиденко заявив: «У мене виникає сумнів щодо неупередженості суду у розгляді цієї справи. Вважаю за необхідне підтримати позицію Подольського». 

Судді знову пішли на перерву, після якої було видно, що почувають вони себе вже впевненіше. Відповідним було і рішення: «Клопотання задоволенню не підлягає». А далі вони дали можливість і час захиснику Пукача підготувати письмове клопотання з відповідними питаннями до правоохоронних відомств, щоб ті дали свій висновок щодо наявності чи відсутності державної таємниці в справі, що розглядається. Відповідно суд оголосив перерву до 12.00 понеділка – 9 лютого.  

*  *  *

Отже, «справа Гонгадзе» після певного суспільного резонансу лише набирає обертів. Тільки-но судовий процес відкрили, як ми одразу побачили і почули багато нового і сенсаційного. І це при тому, що Апеляційний суд досі навіть не перейшов до розгляду скарг по суті. З усього видно, що попереду нас чекає велика боротьба. Абсолютно несподівано, але цей процес показав, що по різні сторони барикад по відношенню до дій прокурорів і суддів опинилися потерпілі у справі. Якщо Олексій Подольський і його представник Олександр Єльяшкевич виступили «проти» системи, то адвокат Валентина Теличенко – «за». Чи вдасться перетворити формальний апеляційний розгляд в справжній змістовний процес правосуддя? Тектонічні зсуви, здається, почалися.