Український журналіст Мустафа Найєм, обраний депутатом Верховної Ради від партії "Блок Петра Порошенка", в інтерв'ю DW оцінив ситуацію, що склалась в Україні через рік після початку протестів у Києві. Торік 21 листопада у Facebook з'явилось його повідомлення із закликом вийти на Майдан Незалежності в Києві усім незгодним з рішенням української влади, яка відмовилась від асоціації з ЄС буквально напередодні підписання угоди. Фактично з цього заклику Найєма розпочались перші акції Євромайдану.

Deutsche Welle : Пане Найєме, Що саме Вас підштовхнуло виступити з таким закликом?

Мустафа Найєм: Коли уряд несподівано заявив, що припиняє рух до Європейського Союзу, це викликало бурхливу реакцію у Facebook. Я був впевнений, і багато інших були впевнені, що це була така гра і з рештою Янукович все ж-таки підпише. Була така маленька, але марна надія. Символічно було, що саме цього дня у 2004 році почалася Помаранчева революція, були заплановані різні заходи. І саме такий збіг, підштовхнув до того, що ми закликали людей просто зустрітися на Майдані. Це не було закликом до революції або чогось такого. Було зрозуміло, що це був протест. Політики, до речі, не вірили, що люди взагалі вийдуть. Але люди прийшли. Вже опівночі на Майдані забралося більше тисячі.

Які Ви через рік після тих подій оцінюєте, що досяг Євромайдан, а що йому не вдалось?

Головне досягнення невелике, й воно полягає в тому, що ми нарешті визначилися з вектором. Тобто, Україна вже ніколи не буде повертати в інший бік. Але казати про те, що ми маємо якісь досягнення Майдану або про результат, поки що зарано. На жаль, після Майдану почалася війна. І все, що зараз відбувається, це, скоріше, результат і наслідок війни, ніж Майдану.

Зараз дуже важко сказати, що зробив Майдан, а що зробила війна. Тому, я думаю, що Майдан справді виніс на поверхню багато людей, які хочуть щось зробити, вони зараз пішли у владу. Я сподіваюся, що їм це вдасться. І буду докладати всіх зусиль, щоб ми не втратили ту енергію, яка народилася минулого року.

Євромайдан вимагав і домігся зміни влади. Однак Україна втратила тисячі людських життів і навіть частину території. Чи не зависока ціна?

Будь-яке життя не коштує всього цього, це зрозуміло. З іншого боку, для мене є зараз очевидним те, що геополітично у нас не було іншого шляху, ніж проходити через боротьбу саме з втратою життів людей. Залишитися під впливом РФ і тієї системи, до якої нас вів Віктор Янукович, ми не могли. Так, частина наших територій окупована. Але, я думаю, що окупація - це тимчасове явище. Якщо нам справді вдасться зробити тут територію, на якій буде життя більш привабливим, в мене немає ніяких сумніві, що всі ці території повернуться. Що стосується людських життів... Немає зараз свята. Це дуже важливе розуміння. І цей сум, і ця провина перед цими людьми, має нас штовхати весь час вперед.

Чи не картали Ви колись себе за те, що фактично підштовхнули країну до революції?

Я не вважаю, що це я зробив один. Це було дійсно вибором нового покоління. Ми хочемо в Європу, ми хочемо змінювати владу. З першого дня Майдан був лише мирною акцією. Не з нашої вини, це перетворилося на вбивство людей, на розстріли. І в мене немає сумнівів, що якщо б Янукович захотів зупинити це, звільнівши людей, покаравши тих, хто бив людей і дослухавшись народу, цього б всього не було. І провина в тому, що це сталося саме таким чином, лежить не на тих людях, які мирно вийшли і висловили свою точку зору. Зрештою, Янукович сам три роки вів людей до Європи. Людина, яка одноосібно змінила це рішення, вона й несе провину за це.

Україна хоче в Європу, в Європейський Союз. Але ЄС поводиться поки що дуже стримано. Чи не розчаровані Ви реакцією Європи на події в Україні?

Зараз, мені здається, найбільша проблема і в нас, і Європи в тому, що попри те, що український народ вирішив, проголосував своїм життям, що він хоче в Європу, ЄС все ще не вважає Україну територією свого впливу і не вважає територією, яку треба захищати фізично, а не просто словами і санкціями. Можливо, це трохи радикально, але мені здається, що нажаль зараз ці успіхи в цій боротьбі, вони досягнуті не за рахунок ЄС, а за рахунок життів людей, які зараз гинуть на Сході України. І в цьому сенсі справді розчарований.

Якої підтримки Ви очікуєте від Німеччини?

Я б хотів, щоб і Німеччина зрозуміла, що це і її обов'язок захищати Україну. Тому що всі ці події, які відбулися в Україні і, на жаль, відбуваються і в Росії, це теж є провиною ЄС, тому що вони, знаючи, що і Янукович, і російська влада тримають всі свої активи в ЄС, чомусь дуже-дуже повільно застосовують санкції, заморожують активи. Мені здається, це можна було робити більш дієво.

Сподіваюсь, що в рішучий момент і Німеччина, і ЄС все ж таки знайдуть в собі сили і визнають, що це реальна війна та будуть у цій війні по один бік, не намагаючись якось, знаєте, прикрити очі на те, що одна сторона б'є іншу, прикриваючись геополітикою або дипломатією.

Олександра Індюхова, Deutsche Welle

Фото - http://www.dw.de