Свобода слова (ICTV), 9 грудня

Шоу на ICTV опинилося у складній ситуації, адже більшість його ефіру пройшло до підсумкової пресконференції нормандського саміту. Тож обговорювати якусь нову інформацію програма не могла.

Гостями шоу стали: Андрій Герус, народний депутат, фракція партії «Слуга народу». Павло Клімкін, міністр закордонних справ України (2014–2019). Сергій Рахманін, народний депутат, голова фракції партії «Голос». Дмитро Кулеба, віцепрем’єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. Ростислав Павленко, народний депутат, фракція партії «Європейська солідарність». Сергій Соболєв, народний депутат, заступник голови фракції ВО «Батьківщина». Андрій Коболєв, голова правління НАК «Нафтогаз України». Експерти й експертки: Ольга Айвазовська, голова правління громадянської мережі «Опора». Сергій Гармаш, президент Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу. Володимир Фесенко, центр прикладних політичних досліджень «Пента». Петро Олещук, політичний коментатор. Загалом десять чоловіків та одна жінка.

Першим біля мікрофона виступав Дмитро Кулеба й уже майже традиційно обійшовся без конкретики. Про що свідчить затягування нормандського саміту? Це звичайна ситуація. Чи реально витребувати компенсацію збитків із Росії? Так має бути. Яке бачення повернення Криму? Формату немає, робота триває. Які особливі повноваження отримають окуповані території? Це питання треба адресувати Андрію Єрмаку, адже Кулеба сам дізнався про таку думку зі ЗМІ й має інше бачення. Якось так.

Наступним до трибуни вийшов Сергій Рахманін і, теж знову, просував особливості бачення мирних перемовин від своєї партії. Наприклад, пояснював, що «Голос» не підтримає продовження дії Закону про особливий статус, адже а) цього хоче Путін, б) закон суперечить Конституції, в) особливі умови для окремих територій створюють напругу в державі, г) більше прав отримає регіон, де є населення з російськими паспортами та бойовики. Що ж до санкцій, які прив’язані до закону, то Рахманін наголошував, що вони завжди були інструментом, а не самоціллю. І якщо Україна ніяк цей інструмент не використала, а зараз вони фактично карають Україну, а не Росію, то від них краще відмовитися. І, звісно, лідер «Голосу» нагадав про смерть мінських угод та потребу їх поховати.

Сергій Соболєв стверджував, що «Батьківщина» теж не буде голосувати за продовження дії Закону про особливий статус. Розповідав, що переселенці повинні мати право голосу на місцевих виборах, але обережно, а то будуть фальсифікації. Заявляв, що власники російських паспортів на окупованих територіях уже визначилися й голосувати на майбутніх виборах точно не зможуть. Також він знову критикував соціологічні опитування на окупованих територіях та переконував, що Зеленський і не планував нікого зраджувати в Нормандії.

Ростислав Павленко дивував невизначеністю. І результати зустрічі він не може оцінити, адже щось ще можуть розповісти російські ЗМІ. І про голосування за продовження дії Закону про особливий статус не може говорити, адже фракція ще не прийняла рішення. Вадим Карп’як нагадав, що попередня реінкарнація «ЄС» стабільно голосувала за цей закон.

Андрій Коболєв розповідав, що транзит газу не може відбуватися без контракту (інакше це контрабанда), але, з іншого боку, «Газпрому» можуть бути навіть вигідні проблеми — штучна криза підніме ціни. Також Коболєв стверджував, що Україна не може завадити Росії змішувати енергетику й політику.

Павло Клімкін казав, що повернути окуповані території можна за рахунок тиску та якоїсь «сдєлки» між Росією й Заходом. Заперечував повторення «плану Аденауера» в Україні, бо сумнівається, що ЄС буде «нас тримати». Виборів наступного року Клімкін теж не бачить, адже буцімто лише на перекриття кордону знадобиться сім тисяч прикордонників і це довгий процес. Також ексміністр стверджував, що під час реінтеграції Донбасу все одно знадобиться якщо не особливий статус, то принаймні якийсь «перехідний період». Крім цього, дипломат вважав, що Путін не піде з влади у 2024 році, а будь-які його наступники все одно не будуть кращими. А ще під час онлайн-трансляції Клімкін заявив, що США підтримує нас «не на 100 %, а десь на 90 %» і він спеціально не хотів казати цього в ефірі. Правда, події у студії все одно транслювалися, тож вийшло трохи незручно. Проте найпалкішою стала промова ексміністра МЗС із приводу готовності України до реінтеграції окупованих територій, мовляв, знадобляться величезні політичні, економічні та людські ресурси. І на серйозну допомогу ЄС, за його словами, сподіватися не доведеться, зате потрібно буде відновлювати з нуля промисловість та переучувати населення. Сергій Гармаш навіть трохи образився на такі слова, адже держава не має кидати своїх громадян лише тому, що рятувати їх дорого.

Далі шоу перервалося на пресконференцію в Нормандії й після цього пробуло в ефірі всього 15 хвилин. Оцінки події присутніми ви можете вгадати, виходячи з їхньої політичної приналежності. Оптимізм у Геруса («Слуга народу»), скептицизм у Павленка («ЄС»), безперспективність у Рахманіна («Голос»). Павло Клімкін сказав, що змін не відбулося, але слова про підготовку до виборів його занепокоїли.

«Український формат» (NewsOne), 11 грудня

Шоу на NewsOne ніколи не славилося якісними дискусіями чи цікавими гостями, але вдало маскувало свої проблеми за абсурдними темами: на кшталт нацизму прем’єр-міністра чи боротьби за «Беркут». На фоні ж нормандського саміту «Український формат» продемонстрував усю свою безпорадність.

Дискусію симулювали: Олександр Качний, Ілля Кива, Володимир Кальцев, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Анна Скороход, народний депутат, «ексслуга народу». Сергій Власенко, народний депутат, «Батьківщина». Андрій Рева, ексміністр соціальної політики. Віталій Купрій, екснародний депутат. Валерій Макеєв, секретар Національної спілки журналістів. Політичні коментатори: Дмитро Співак, Володимир Цибулько, Руслан Бортник, Олександра Решмеділова, Ростислав Балабан, Світлана Кушнір. Загалом одинадцять чоловіків і три жінки.

Отже, є ситуація: країна у стані війни проводить перші за три роки мирні перемовини на найвищому рівні. Ними займається нова політична команда. Підтримка країн-союзниць викликає запитання. Країна-агресорка не йде на поступки. Усе додатково ускладнюється газовим питанням. Як далі розвиватиметься врегулювання не знає, здається, ніхто. Кого б ви запросили на годинне обговорення цієї теми? При тому, що стандартний гість «Передмови» Дмитро Співак уже приходив на неї минулого тижня й запрошувати його знову — це якось навіть принизливо. Отже, гостем «Передмови» став… Дмитро Співак!

Не дивно, що людина з такою історією успіху може фахово прокоментувати будь-яку тему. Серйозно, єдине місце, куди Дмитро Співак таки пройшов у своєму житті, — це «Передмови» на каналах Медведчука.

Василь Голованов почав розмову з того, що подякував Співаку за можливість прийти на шоу, незважаючи на насичений графік. Це цікава заява, враховуючи, що на NewsOne навіть не знають, чим насправді займається Співак, та анонсують його як «кандидата політичних наук». З іншого боку, він усе ж веде «Суб’єктивні підсумки» на NewsOne та «Не мовчи!» на «112».

Отже, перші п’ять хвилин виступу «експерта» виглядали так: хвилину та сорок секунд він розповідав про день народження Макаревича. Потім сказав, що в «общественном парижском туалете есть надписи на русском языке». Потім вирішив, що досягнуті в Нормандії результати — це максимум для «ознайомчої» зустрічі. Потім Співак виділив 50 секунд на те, що СБУ повинно відкрити кримінальну справу проти Порошенка. І врешті «експерт» заявив, що в Росії була сильна позиція та підтримка інших держав, а от в України — позиція слабка. Це розходиться з оцінкою справжніх міжнародників: «За останні дні перед самітом ми стали свідками новин, немов навмисно зібраних докупи, щоби довести: міжнародну підтримку України точно зарано ховати». «Європейська правда» нагадує і про представлені у Франції докази атаки на Макрона російських хакерів, і про звинувачення Росії в убивствах на території Німеччини, і про заяви МВФ, і навіть про рішення щодо російських спортсменів. Ні про що з цього на каналі кума Путіна, звісно, не згадали.

Натомість Співак продовжив вигадувати міфи про Велику Росію. Наприклад, заявив, що РФ не хвилює продовження газового транзиту через Україну й це наша держава повинна переживати. Тільки от за перші три місяці Росія втратить від непродовження контракту в сім разів більше грошей, ніж Україна. І взагалі, нагадаймо геніям політичного коментарю, що Україна якраз «переживає» — намагається підписати контракт на десять років, а не на рік, як хоче Росія. Хоча Співак, здається, підтримує російський шантаж: «Кто без газа останется — Россия или мы? Вот в чем вопрос. Значит надо договариватся». А ще він вважає, що ми «воруем» російський газ через реверс і повинні купувати паливо в РФ, раз «так случилось», що воно там найдешевше. Знову ж, нагадаємо, що Україна не просто так не купує газ у північного сусіда — це питання енергетичної незалежності від країни, яка періодична влаштовувала з нами газові війни, а потім почала справжнє збройне протистояння. А щодо принципу «де вигідніше — з тими й працюємо», вище ми вже наводили партійну історію Співака.

Також штатний коментатор Медведчука розповідав, як «бездарні люди» (Пристайко, Коболєв, Вітренко, Гончарук), мовляв, мало не зірвали нормандську зустріч. Демонізував США. Стверджував, що Україна не повинна підтримувати американські санкції проти «Північного потоку — 2», якщо хоче зблизитися з Німеччиною. Остання заява настільки дурнувата, що її варто розібрати на складові. У «Північного потоку — 2» немає економічної доцільності, адже діючих газогонів і так вистачає для транспортування палива. Зате цей проєкт лишить без транзиту Україну і стане потужним засобом політичного шантажу для Росії. І от Співак, який розповідає, що Україна повинна домовитися про транзит газу та відстоювати свої економічні інтереси, стверджує, що ми маємо підтримати проєкт, який лишить нас без транзиту газу та завдасть удару по наших економічних інтересах. Цікаво, він хоча би спеціально маніпулює чи щиро не розуміє, про що говорить?

Також коментатор заявляв, що це Петро Порошенко підтримував військову ескалацію, аби на ній заробляти. І чому тоді війна не закінчилася після виборів? А Василь Голованов знову маніпулював, що тільки «8 %» громадян підтримують червоні лінії. Насправді 66 % українців не згодні на вибори на умовах бойовиків. 63 % проти повної амністії. 62 % хочуть, щоб окуповані території повернулися до України без жодної зміни статусу. 58 % згодні на компроміси, але не будь-які.

Коротше кажучи, заради всіх глядачів, NewsOne, будь ласка, запросіть хоч колись на передмову компетентну людину.

В основній частині програми фарсу стало, з одного боку, менше, адже сили «ОПЗЖ» розбавили кілька інших людей. З іншого боку, стало тільки гірше, бо до дискусії долучився Ілля Кива.

Руслан Бортник не розумів, навіщо Зеленському з таким рівнем підтримки червоні лінії, та стверджував, що закордонні партнери змусили українського президента відмовитися від переписування мінських угод. Він узагалі чув Меркель та Путіна? Олександр Качний форсував вибори на окупованих територіях та пропонував Зеленському екстравагантні кадрові рішення: «У нас есть такие люди как Юрий Анатольевич Бойко, который мог бы приехать вместе с ним туда, и решить все вопросы по газу намного лучше и быстрее». Просто погодитися на будь-які умови Росії? Також Качний намагався працевлаштувати Медведчука, і це вже не перші подібні пропозиції від «ОПЗЖ».

Ілля Кива тим часом розповідав, що на Зеленського вплинув шантаж та маніпуляції від «проплачених груп Порошенка». Закликав Зеленського не звертати уваги на «політичних проституток та лузерів». Стверджував, що за некоректний переклад комюніке повинна наступити кримінальна відповідальність. «ОПЗЖ» взагалі весь вечір хвалилася тим, як звернула увагу на помилку. Також Кива пропонував використовувати Бойка та Медведчука як «міст» для перемовного процесу з жителями окупованих територій. І наголошував, що війна, на його думку, — це внутрішня проблема України, а в «домашніх» перемовинах ми незалежні від позицій інших держав. Він же розуміє, що Путін не просто так приїздить у Нормандію? Ближче до кінця перебування на програмі Киву понесло настільки, що він заматюкався та встав. Насправді чиновник чомусь вставав наприкінці майже кожного свого виступу, а цього разу NewsOne ще і якраз пішов на рекламу, тож глядачі встигли побачити, як ведучий наближається до Киви зі словами: «Ну, хватит…».

В опозиційних до «ОПЗЖ» гостей, зрозуміло, були інші думки. Сергій Власенко пропонував хапатися за слова Ангели Меркель і змінювати трактування мінських угод. Андрій Рева вважав, що Путін може піти на компроміси після забезпечення газового транзиту.

Останній фрагмент шоу стосувався мовного питання і, крім стандартної паніки на тему утисків російської, виділився всього чотирма речами. Олександра Решмеділова переймалася, що наступні покоління українців не володітимуть російською. Олександр Качний критикував наявність членів БПП в команді Зеленського. Хтось колись нагадає представникам «ОПЗЖ», що вони взяли в партію цілого керівника Адміністрації Порошенка? Також Олександр Качний, на основі одного сутички з російськомовними співаками у Львові вирішив, що подібна поведінка стає модною. А ще сказав, що поки російську притісняють, він буде розмовляти нею на всіх ефірах. Шок! У часи Януковича, під час дії закону Ківалова-Колесніченка, притискали російськомовних!

Післямова «Українського формату» не підвела основне шоу: туди запросили трьох політичних коментаторів та народного депутата від «ОПЗЖ». Можливо, шоу на NewsOne просто фізично не можуть вийти в ефір без хоча б одного наглядача від партії? Радував також ведучий Олександр Шелест. Наприклад, запитав у депутата, чи хтось хоче, щоби мир в Україні не настав? Або стверджував, що Україна бомбардувала власні цивільні міста.

«Український формат» — це трагедія. Причому не лише в сенсі посилів (більшість цього медведчуківці говорили й раніше), а й в сенсі організації. Тут навіть вашому авторові не до жартів: після нормандського саміту NewsOne віддав передмову Дмитру Співаку. На основне обговорення запросили п’ятьох нардепів, серед яких троє представляли «ОПЗЖ», один — «Батьківщину» й ще одна — нікого. У «Післямову», де начебто мають підсумовувати ефір, теж проник представник Медведчука. Натомість у п’ятигодине шоу про міжнародну політику не проник жоден дипломат. Жоден член профільного комітету парламенту. Жоден експерт-міжнародник. Жоден цікавий сюжет чи інсайд. Якби «Український формат» був справжнім токшоу, його автори рвали би на собі волосся, а всі навколо звинувачували б їх у тотальній некомпетентності. На щастя, «Український формат» — це звичайний піарно-пропагандистській майданчик.

«Право на владу» («1+1»), 12 грудня

За три дні до нормандської зустрічі президент Зеленський ходив на приємне інтерв’ю з Савіком Шустером. За три дні після саміту лідер держави завітав на рідний «1+1». Найбільше участь Зеленського в «Праві на владу» нагадувала повернення додому після довгого розставання: всі обіймають, розпитують, хвалять. І нікому навіть на думку не спаде приставати до тебе з якоюсь критикою чи складними запитаннями.

Нормандські успіхи святкували: Володимир Зеленський, президент України. Андрій Богдан, керівник Офісу президента України. Дмитро Разумков, голова Верховної Ради України. Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ України. Вадим Пристайко, міністр закордонних справ України. Олексій Оржель, міністр енергетики та захисту довкілля України. Олександр Мартиненко, генеральний директор інформагентства «Інтерфакс-Україна». Ольга Кошеленко, спеціальна кореспондентка «ТСН». Сергій Щербина, головний редактор інтернет-порталу «РБК-Україна». Дмитро Гордон, блогер. Загалом дев’ять чоловіків та одна жінка.

Цього тижня президент Зеленський знову не зіткнувся у студії токшоу із жодним опонентом, ба більше, його підтримували одразу п’ять членів команди. Наталія Мосейчук майже 50 хвилин мала у своєму розпорядженні президента, керівника його Офісу, двох міністрів та голову Верховної Ради. Здавалося б, із такими гостями, та ще й після нормандської зустрічі, можна просто чекати — й гучні новини та важливі заяви самі сипатимуться на глядачів. Проте не так сталося, як гадалося. Реальними новинами в цій частині токшоу став анонс підвищення пенсій та слова Зеленського про те, що недобудови «Укрбуду» добудує «Київмісьбуд». Усе інше Зеленський або вже говорив (ніяких виборів без контролю над кордоном, перемовини з жителями окупованих територій можна вести з переселенцями, газ — не політичне питання), або його слова просто не тягнули на серйозні новини, враховуючи масштаб подій. Наприклад, український президент сказав, що потис руку Путіну й готовий потиснути знову, якщо той поверне українські території. Що не давав інтерв'ю російському телеканалу. Та заявив, що на план «стіна» влада піде в останню чергу й він означатиме створення «іншої місцевості, де будуть тільки бойовики» (спочатку президент сказав «іншої країни, яку ми не признаємо», але потім виправився).

Також Зеленський розповідав трохи дивні речі. Наприклад, що він багато зрозумів про Путіна після зустрічі, але не буде говорити, бо це частина тактики на наступну зустріч. А ще шостий президент стверджував, що ніколи не підписав би мінські угоди, хоча він не знає, в яких умовах вони підписувалися, тож «ніколи не говори ніколи». І, звісно, найкраща цитата вечора: «У когось є ядерна зброя, а в когось є “Слуга народу”». Мабуть, на обидві речі не можна дивитися без захисту для очей :)

Але найцікавішою частиною інтерв’ю стали взаємні симпатії Наталії Мосейчук та Володимира Зеленського. Наприклад, ведуча не могла перестати сміятися з бородатого жарту президента про «а у нас газопровод». Серйозно, ось цей самий жарт про Україну та Росію чотири роки тому. Потім Мосейчук ставила Зеленському милі запитання: наприклад, чи не ображається він на Порошенка? Далі президент у прямому ефірі врятував ошуканих вкладників «Укрбуду», за що ведуча його окремо похвалила. А ще модераторка показала Зеленському відео з підтримкою від Кравчука та закликала нинішнього президента слухатися старших. Інколи все це виглядало не як розмова журналістки та президента, а як спілкування матері з сином, що так виріс, так багато досяг, а ще вчора… ех.

Інтерпретація від Івана Марунича

Основна частина шоу теж вийшла суперечливою. Інколи її було дивитися супернезручно, наприклад, коли керівник Офісу президента або міністр внутрішніх справ хвалили президента за достойну поведінку під час перемовин. Підливали масла й заяви ведучої, що Путін розуміє, як його епоха завершується «на фоні молодого Зеленського». Хоча в інший час Арсен Аваков викривав російські маніпуляції про різанину у Сребрениці, наочно ілюстрував порушення мінських угод Росією та пропонував компромісні рішення з приводу контролю за кордоном. Також міністр прокоментував справу Павла Шеремета, але не оголосив нових деталей. Зате Наталя Мосейчук, здається, розкрила злочин і визнала підозрюваних винними: «Сьогодні взяли вбивць Павла Шеремета». Андрій Богдан також заявив, що жителі окупованих територій одразу отримають право голосу. Дмитро Разумков наголосив, що Україна не ділиться за походженням, мовою чи релігією.

В інший час гості, загалом, уточнювали якісь дрібниці щодо нормандського саміту. Чи був під час зустрічі присутній озброєний охоронець Путіна? Так. Чи правда, що більшість часу Зеленський та Путін говорили про газ? Ні. Чи був Аваков п’яним (дякуйте Гордону за такі запитання)? Ні. Чи обіцяла команда Зеленського, що український президент буде згідливим під час зустрічі? Ні.

Говорили, звісно, і про газове питання. Олексій Оржель запевнив, що це РФ, а не Україна зриває транзит; спрогнозував, що «Північний потік — 2» не добудують до осені наступного року; та підтвердив, що Україна не відмовиться від виграних арбітражів.

Це практично все, що «Право на владу» змогло витягнути з такого зіркового складу спікерів. Насправді, у студії навіть не намагалася влаштувати hardtalk: не було запитань про однозначність доказів у справі Шеремета, про текст комюніке паризького саміту (особливий статус на постійній основі?), про свідоме уникнення Зеленським під час брифінгу в Парижі слова «агресор» і так далі. Зате ми дізналися, чи не був Аваков п’яним, ще раз дякуємо, пане Гордон. Загалом, це дуже добре, що українські можновладці ходять на токшоу (навіть якщо цих програм усього три), але в подібних походах немає сенсу, якщо ефіри лишаються без гострих запитань та дискусій. Ніхто ж не змушує «1+1» підсаджувати до міністрів Іллю Киву і влаштовувати цирк заради цирку. Але канал міг би запросити у студію принаймні профільних експертів.

«Свобода слова» («Україна»), 13 грудня

Антон Геращенко в ефірі «Свободи слова» Савіка Шустера заявив, що на вирок Віталію Марківу в Італії вплинули «средства массовой информации» та «общий фон». Дві попередні години «Свобода слова» провела, просуваючи позицію звинувачення у справі Шеремета.

Перед глядачами звітували: Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ України. Вадим Пристайко, міністр закордонних справ. Давид Сакварелідзе, Заступник Генпрокурора (2015–2016). Антон Геращенко, заступник міністра внутрішніх справ України. Севгіль Мусаєва, головна редакторка «Української правди». Ірина Геращенко, співголова фракції «Європейської Солідарності». Юрій Бутусов, головний редактор інтернет-видання «Цензор.нет». Дмитро Гордон, засновник інтернет-видання «Гордон». Юрій Бойко, співголова фракції «Опозиційна платформа — За життя». Олександр Рувін, директор Київського НДІ судових експертиз. Олексій Резніков, представник України в Тристоронній контактній групі. Олександр Мартиненко, генеральний директор «Інтерфакс-Україна». Загалом десять чоловіків та дві жінки.

12 грудня українські можновладці провели великий брифінг із приводу розслідування справи Павла Шеремета. Отримали реакцію суспільства. І 13 грудня зібралися у студії Савіка Шустера, щоби провести ще один великий брифінг. Усе ж «Свободу слова» дивиться більше людей, ніж державні заходи. Шоу побудували так: журналісти дуже детально нагадали все, що розповіла влада на брифінгу; потім Арсену Авакову надали майже півгодини для додаткових пояснень та переконань; ще 50 хвилин виділили на запитання міністру та враження гостей. Зі сторони захисту це все не врівноважував ніхто. У найкращих традиціях шустерівської «соціології», студія ще й проголосувала — 74 % глядачів переконали докази міністра. А чому б їм, власне, і не переконати? Аваков же дві години екслюзивно просував свою позицію, а на всі складні та неоднозначні запитання відповідав «таємницею слідства», «величезною кількістю неозвучених фактів» та «слідством, що триває».

У своїй вступній промові міністр внутрішніх справ пройшовся по всьому розслідуванню від початку до кінця. Який масив інформації опрацювали. Які були версії і як їх відкидали. Як аналізували схожі випадки й наштовхнулися на замах у Косові. Як створювали схеми можливих груп злочинців (Аваков навіть розклав на 10 секунд якийсь плакат). Як проводили експертизу людей на відео й перевіряли ці дані у британського експерта. Як відстежували телефони. Як проводили обшуки. Наприкінці чиновник окремо перерахував усі докази слідства та сказав, що сумнівається в їхній достатності, але з такою базою правоохоронці вже не могли не висувати підозр. Завершив Аваков магічною фразою «следствие не завершено».

Після цього посипалися запитання, на більшість із яких міністр не відповів. Найчастіше запитували про мотив, організатора та причетність спецслужб (адже вбивство організували дуже професійно). Севгіль Мусаєва згадала також про соціальні портрети підозрюваних, які зовсім не схожі на вбивць, і запитала в Авакова, що означали його слова про перешкоджання розслідуванню. Міністр сказав, що навіть серед героїв трапляються погані люди (нагадав про в’єтнамський синдром) і натякнув на злив інформації з боку правоохоронців.

Юрій Бутусов допитувався, чи отримало слідство якийсь корисний ефект від «інформаційної бомби» з брифінгом? А також наголошував на тому, що докази звинувачення поки що побіжні, а підозрювані ще матимуть нагоду виправдатися. «Есть ли какие-то конкретные слова, коммуникации, которые бы связывали вот эти косвенные улики с реальными фактами?» — запитав журналіст. Аваков сказав, що в них не «косвенные улики», а «доказательства непрямого свойства». А ще розповів про те, що підозрювані підозріло відмовляються давати свідчення, а їхні адвокати буцімто повідомляють суперечливу та «брехливу» інформацію. Коли головний силовик країни заявляє в ефірі про «враньё» адвокатів підозрюваної — це вже тиск на суд чи ще ні?

Ірина Геращенко трохи нахвалювала попередню владу, але ставила й цікаві запитання. Як там справа Савченко? (Без відповіді.) Чого на брифінг приходив президент? (Він сам захотів.) Чи не пов’язана вся ця активність із закінченням «випробувального терміну» Авакова? (На нього складно тиснути.) Чи не видає Аваков забагато інформації? (Усе узгоджено й вони «грають у шахмати».)

Також у студії пролунало кілька приватних думок. Давид Сакварелідзе сказав, що підписав би подібну підозру, й пожалівся на підключену «ботоферму», яка почала розганяти зраду. Дмитру Гордону розслідування дало надію, що в нас є держава. А ще він стверджував, що Україні варто оснастити всі міста камерами та скасувати закон про люстрацію (його буцімто написали в РФ та просунули агенти Кремля). Олександр Мартиненко просив звикнути, що волонтери та військові можуть бути злочинцями. Експерт Олександр Рувін похвалив свою експертизу.

Перші 12 хвилин ефіру Савік Шустер присвятив розвінчанню «інформаційної атаки» стосовно того, що «Свобода слова» використовує підставних глядачів. Ведучий детально пройшовся по ситуації зі вчителькою-підприємицею та кілька разів повторив фразу про справжню «суспільну думку» у його студії. По-перше, все ще чекаємо на аналогічний сюжет, де соціологи пояснюють репрезентативність вибірки у сто людей. По-друге, не знаємо, чи справді шоу Шустера вимірює громадську думку, але воно точно її формує. Що сам ведучий визнає. Й ефір, де цілий міністр внутрішніх справ дві години розповідає про докази проти підозрюваних, а лідери громадської думки з ним здебільшого погоджуються, — теж вплине на суспільство та, можливо, суддів.

Як можна було врятувати ситуацію? Найбільш очевидний варіант — запросити у студію адвокатів. Але тоді, мабуть, стало би тільки гірше — програма перетворилася би на мінісуд у прямому ефірі. Кращий план — запросити замість журналістів профільних експертів і дати їм можливість ставити міністру справді гострі професійні запитання. Але Аваков усе одно зміг би сховатися від них за «таємницею слідства». Тож, мабуть, найкращий варіант — провести ефір узагалі без двогодинної присутності правоохоронців (лишити тільки невеликі включення обох сторін). Коло із журналістів та незалежних експертів чудово обговорило б усю відому інформацію.

Останні півгодини Шустер присвятив нормандському саміту, й вони минули без гучних заяв. Ірина Геращенко хвалила Порошенка, критикувала Зеленського та запитувала, чому влада відмовилася від ідеї миротворців. Так, наче Росія перестала мати право вето в Раді безпеки ООН. Арсен Аваков знову розповідав про те, як у російської делегації здавали нерви. Юрій Бойко запитував, чому б Україні не говорити з терористамиظ Міністр Пристайко пояснив члену «ОПЗЖ», що такої помилки вже припускалися інші країни: Росія тоді просто більше не повертається за стіл перемовин. Також чиновник розповів, як у Нормандії РФ не погодилася на вислів «гуманітарні точки розведення», але ці місця все одно обиратимуть із розрахунку на гуманітарне значення для громадян. Крім того, Пристайко заявив, що вибори є «остаточною точкою розв’язання конфлікту».

«Ехо України» (Прямий канал), 13 грудня

Поки на «Свободі слова» виступали умовні «прокурори», на «Ехо України» зібралися «адвокати». Здається, жоден гість Прямого не був задоволений брифінгом у справі Павла Шеремета, а деякі ще й намагалися вигадати «мотив» для самих слідчих.

Свою позицію просували: Ростислав Павленко, народний депутат, «Європейська солідарність». Ярослав Юрчишин, народний депутат, «Голос». Олександр Качний, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Михайло Опанащенко, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Ігор Лапін, екснародний депутат, «Народний фронт». Андрій Іллєнко, екснародний депутат, «Свобода». Тетяна Острікова, екснародна депутатка, «Самопоміч». Ілля Пономарьов, ексдепутат Держдуми Росії. Олеся Яхно, політична коментаторка. Загалом сім чоловіків та дві жінки.

На токшоу Ганапольського не було профільних чиновників, натомість програма почалася з дзвінка мамі Павла Шеремета. Вона сказала, що бачить у Зеленського волю до розслідування справи; розповіла, що дізналася про брифінг правоохоронців від «Страны»; і сказала, що не може судити про мотиви вбивства із брифінгу, треба чекати суду. Якби ж всі так думали.

Ігор Лапін присвятив свій виступ оцінці озвучених слідством доказів і повторив майже всі аргументи соцмережевих криміналістів: бомби не ідентичні, борода не така, експерти дають суб’єктивні висновки, принти на футболках є в усіх, мотив неправдоподібний, одна з підозрюваних була за кордоном. Десь на «Україні» в Шустера Арсен Аваков у цей час якраз пояснював, що жінка на той момент, мовляв, навіть не мала закордонного паспорта.

Андрій Іллєнко думав, що дехто використовує справу проти патріотів і вона може перетворитися на сталінське правосуддя з «делом врачей-вредителей». Олександр Качний вирішив, що нові дані розділили суспільство: одні тепер буцімто розповідають про неонацистів, інші — про владу, яка хоче очорнити військових. Сам член «ОПЗЖ» не підтримує жодну зі сторін.

Проте найбільше критики посипалося на адресу президента Зеленського за те, що той відвідав брифінг і назвав підозрюваних «імовірними вбивцями». Деякі гості Прямого почули просто «вбивцями», але пізніше вислів уточнили. Андрій Іллєнко переживав, що судді сприйняли слова президента як «сигнал» і тепер змушені будуть сперечатися з авторитетом голови держави. Ілля Пономарьов, з іншого боку, вважав, що це нормально, коли члени влади висувають подібні звинувачення. Але найдетальніше по ситуації пройшовся Ярослав Юрчишин: він стверджував, що президенти не повинні нічого заявляти та мотивувати до суду, адже інакше вони тиснуть на Феміду. Найкращою реакцію в цій ситуації, на думку депутата, було б дистанціюватися від справи, причому не лише для президента, а й для всіх політиків узагалі. Адже оцінюючи докази, вони приписують себе до якихось таборів та, найгірше, заговорюють і політизують розслідування. Юрчишин боїться, що так справа Шеремета може перетворитися на нову справу Гонгадзе, — коли жоден суддя чи правоохоронець на наважиться ставити крапку та говорити правду.

Також у студії провели включення з Артемом Шевченком, директором Департаменту комунікацій МВС. Але він не розповів нічого нового: сказав, що правоохоронці вдалися до подібної публічності через резонансність справи та підозрюваних, й аби довести, що підозри обґрунтовані. Також він ще раз наголосив, що слідство триває, а оприлюднена інформація — це не все, що є у правоохоронців. Матвій Ганапольський якось не оцінив слова спікера МВС і сказав, що після включення в нього додалося скепсису: «Мне кажется, что эта помпа, с которой вчера все было сделано, она все-таки немножко не оправдана [...] Это был триумф Минервы. Это был торт с выносом. И вишенкой был президент».

Друга частина шоу стосувалася нормандського саміту і пройшла досить незвично для Прямого: ніхто не звинуватив Зеленського у #зраді, малоросійськості чи хоча б роботі на КҐБ. Ілля Пономарьов узагалі вирішив, що Зеленський переміг Путіна, адже план України спрацював (перемовини відбулися), а план РФ — ні (Зеленський не погодився на умови агресора). Ігор Лапін заявив, що громадянське суспільство та протестні акції зробили із Зеленського українця.

Михайло Опанащенко тим часом просував позицію Росії щодо контролю над кордоном під час виборів, але Матвій Ганапольський перебив члена «ОПЗЖ», запитавши, чи готовий той сидіти у Верховній Раді поруч із Пушиліним? Народний депутат так і не відповів прямо. Зате заявив, що, згідно з мінськими угодами, Україна має бути позаблоковою. Ще щось новеньке для людей Медведчука. Як, до речі, і для самих мінських угод, адже в їхньому тексті таких слів немає. Наприкінці програми Опанащенко вигадав іншу мотивацію для позаблоковості: дівчата, коли запрошуєш їх у ресторан, більше не будуть відмовляти за політично-національними мотивами. Підозрюємо, за цим криється цікава історія.

Також Матвій Ганапольський процитував в ефірі фрагмент статті публіциста Володимира Пастухова, який зводиться до того, що Україна, по суті, вже програла війну, коли підписала мінські угоди (наш «Берестейський мир»). Відповідно, на думку ведучого, держава повинна була би планувати свою стратегію, враховуючи цей факт. Ніхто у студії, щоправда, не погодився із програшем України.

Найбільше ж цього вечора здивували Михайло Опанащенко та Олександр Качний: жоден із членів «ОПЗЖ» не був схожим на себе під час перебування у природному середовищі — на каналах Медведчука. По-перше, Качний розмовляв українською, хоча два дні тому обіцяв говорити російською на всіх ефірах, доки «язык притесняют». Відповідно, ура, мовні утиски позаду. По-друге, член «ОПЗЖ» згадав про амністію для тих, хто «на Майдані були з нашого боку». Так-так, а хто тиждень тому розповідав про якийсь незаконний прихід до влади у 2014-му? Чи ексрегіонал увесь цей час був на боці мітингувальників? Михайло Опанащенко у свою чергу сказав, що Порошенко в Мінську не підписав зраду, а зупинив смерті. Це ж, виходить, член «ОПЗЖ» виступив проти думки Портнова та однієї зі справ проти Порошенка. Чому перебування на інших каналах так впливає на членів партії Медведчука? І чи помічає електорат, що сміливі захисники «Беркуту» та «языка» так змінюються, коли покидають рідну проросійську теплицю?

Загалом, у Прямого вийшло очікувано однобоке та поверхове обговорення справи Шеремета та неочікувано спокійне обговорення нормандського саміту. Можливо, з дати проведення міжнародної зустрічі просто пройшло багато часу й усі вже виговорилися. А можливо, в «ЄС» справді не помітили #зради. Хай там як, а Матвія Ганапольського варто похвалити за спроби спровокувати своїх гостей на цікаві думки та за спроби обмежити їх маніпуляції. І покритикувати за те, що модератор дискусії раптом взявся оцінювати дії слідства, та взагалі дозволив першій частині шоу балансувати на рівні коментарів у соціальних мережах.

Токшоу, які не увійшли в моніторинг

«Пульс» («112»), 10 грудня

Гості: Юрій Павленко, Віктор Чорний та Олександр Качний, Юрій Бойко, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Ірина Верещук та Євген Шевченко, народні депутати, «Слуга народу». Анна Скороход, народна депутатка, уже не «Слуга народу». Костянтин Грищенко, міністр МЗС часів Януковича. Михайло Добкін, екснародний депутат від «Опозиційного блоку». Віталій Журавський, екснародний депутат від Партії регіонів. Політичні коментатори: Валентин Землянський, Руслан Бортник, Марина Ставнійчук, Олексій Якубін, Віктор Прошкін, Кирило Молчанов, Андрій Пальчевський. Загалом 14 чоловіків та три жінки.

«Народ проти» (ZIK), 13 грудня

Гості: Тетяна Плачкова та Олександр Качний, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Тарас Батенко, народний депутат, депутатська група «За майбутнє». Анна Скороход, народна депутатка, колишня «Слуга народу». Євгеній Шевченко, народний депутат, «Слуга народу». Пітер Залмаєв, директор Євразійської демократичної ініціативи. Костянтин Грищенко, міністр закордонних справ часів Януковича. Сергій Коротких, екскомандир розвідки полку «Азов». Денис Ярославський, колишній голова Обухівського районного відділку поліції. Політичні коментатори: Олексій Якубін, Сергій Лямець, Євген Плінський, Ігор Лєсєв, Костянтин Бідовий, Євгеній Куксін. Резонери: Юрій Михальчишин та Макс Бужанський (народний депутат від «Слуги народу»). Загалом 15 чоловіків та дві жінки.

Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проєкт USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією «Internews». Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації Детектор медіа та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та «Internews».