«Пульс» («112»), 15 жовтня

Із до кінця не встановленої наукою причини у деяких токшоу на каналах Медведчука є передмова. Частина програми, в якій ведучі цілу годину сам на сам спілкуються із якимось політиком, експертом чи просто видатною людиною. А інколи туди приходить Дмитро Співак. І останнім часом така ситуація повторюється все частіше: Співак відвідував передмови «Пульсу» або «Українського формату» три з чотирьох останніх тижнів підряд. Якщо ви не знаєте, хто такий пан Дмитро, то це не дивно, адже вершина його життєвого шляху — № 32 у виборчому списку партії Наталі Королевської на виборах 2012 року. Тій самій партії, у якої була мрія. Можливо, якщо ніхто інший не хоче ходити на ці передмови, їх краще закрити? І показувати глядачам одразу основну частину шоу, де цього разу обговорювали похід прем’єр-міністра на концерт.

Про музичні смаки сперечалися: Нестор Шуфрич та Василь Німченко, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Іван Крулько та Сергій Соболєв, народні депутати, «Батьківщина». Оксана Савчук, народна депутатка, «Свобода». Політичні коментатори: Дмитро Співак, Андрій Пальчевський, Руслан Бортник, Євгеній Червоненко, Кирило Молчанов, Олександр Кочетков, Олександра Решмеділова, Валентин Землянський. Журналіст Сергій Щербина. Загалом 12 чоловіків та дві жінки.

Прем’єр-міністр України Олексій Гончарук сходив на захід, де, серед інших, виступав гурт «Сокира Перуна», відома запереченням Голокосту та іншими подібними речами. Коли ситуація набула резонансу, чиновник уточнив, що а) цей захід організували ветерани й він пішов туди, щоби привітати військових; б) він не знав, хто там виступатиме, й не слухав концерт; в) він не поділяє людиноненависницьких ідеологій. Шоу на «112» вийшло наступного дня після цього уточнення, тож місцеві гості та ведучі не стали розводити маніпуляції на порожньому місці і просто коротко попросили державного діяча обережніше ставитися до свого іміджу. Звісно ж, ми жартуємо й, насправді, «прем’єр-нацист» став головною темою вечора. Така вже, мабуть, в українських чиновників доля.

Першим про похід Гончарука на концерт заговорив Дмитро Співак. Майже одразу після того, як похвалив Брєжнєва. Штатний гість передмови «Пульсу» коротко згадав про прокол прем’єра та хотів було перейти до планів Кабміну, але ведуча видала фразу, яку могли сказати лише на «головному політичному токшоу країни»: «Про програму пізніше, давайте про концерт». Також Анна Степанець згадала про пояснення Гончарука у фейсбуку, але не для того, щоб озвучити їх глядачам, а для того, щоб назвати «виправданнями». Дмитро Співак тим часом провів голосування у студії, запитавши, хто вважає відвідини прем’єром подібних заходів нормальним? Виявилося, що ніхто. Щоправда, на який саме захід він ходив, ніхто в аудиторії й не знав, поки Володимир Полуєв таки вибірково не процитував пояснення чиновника. Коли Співак знову вирішив змінити тему, ведуча знову повернула його до коментування «Сокири Перуна». Можливо, це була просто реклама? Адже на концерті було кілька гуртів, проте мова постійно йшла лише про цей.

В основній частині шоу Володимир Полуєв попросив оцінити тексти «Сокири Перуна» нардепку від «Свободи», адже соліст гурту балотувався на виборах від цієї партії. Євген Червоненко назвав виконавців «сказочными... мерзавцами». Нестор Шуфрич закликав до відставки прем’єра. Василь Німченко заявив, що Гончарук діяв в унісон із нацистською ідеологією. Крім того, член «ОПЗЖ» акцентував увагу, що Перун — це язичницький ідол. Такого в Московському патріархаті точно не прощають. Руслан Бортник вирішив, що прем’єр пішов на «Сокиру Перуна», бо «всі» отримали доручення домовлятися з радикальними групами. Музичними «групами», чи що? Андрій Пальчевський «розгледів», що Гончарук був одягнутий у фашистську форму та символіку (насправді, звісно, ні).

Здогадайтеся, на якому із зображень прем’єрміністр України

В інший час програма так і не змогла (знову) подарувати глядачам нічого осмисленого. Наприклад, гості завели щорічні розмови про опалення та енергетику, але загалом обмежилися критикою нинішнього — чергового — уряду. Також «112» знову, як і минулого разу, виділив цілий блок програми для «мочилова» Олександра Ткаченка на темі Одеської кіностудії. Цього разу в ефірі провели включення із Гільдією кіноматографістів Одеси, змусили поговорити на цю тему всіх гостей й навіть оголосили голодування. Ми точно не знаємо, навіщо канали Медведчука це роблять (жодним іншим подібним темам уваги тут не приділяють), але припускаємо, що справа може бути в київських виборах. Треба ж Андрію Пальчевському їх якось виграти. Єдиним, хто пішов проти системи, став Сергій Власенко: нардеп нагадав, що Одеська студія не знімає фільми з 1994 року, й поцікавився, навіщо державі лишати кіностудію у власності й витрачати на неї бюджетні кошти.

Також присутні розводили паніку навколо скасування мораторію на продаж землі й критикували акції до Дня захисника України. Наприклад, Василь Німченко не міг зрозуміти, що «стоїть» за маршами: Покрова, День захисника України, УПА? Андрій Пальчевський цього разу відзначився двома заявами. По-перше, він вирішив, що «політичний ізгой» Порошенко очолює в Україні «п’яту колону». По-друге, образився, що ніхто з влади не подзвонив йому після того, як він у російському ефірі відстояв позицію України щодо розведення військ. Це не жарт, Пальчевський на повному серйозні розповів героїчну сагу про свою «мокру спину» на «Первом канале» й закінчив її ось так: «Вы думаете, мне кто-то позвонил? Нет. А зачем? Отдувайтесь». І правда, навіщо? Навіщо їхати й підігрувати пропагандистам, якщо Україні немає чого доводити «Первому каналу»? Здається, це передалося Пальчевському від Медведчука: вигадати собі місію — поїхати в Росію попіаритися — образитися, що влада тобі за це не подякувала.

Щодо передмови за участі Дмитра Співака, то в ній варто відзначити звертання ведучої «ви, як науковець». На цьому ефірі «науковець» жалівся, що не може вимовити словосполучення «формула Герфіндаля — Гіршмана». Обурювався, що Тимофій Милованов поганий міністр економіки, адже він всього лише «чего-то преподавал, какие-то теории игр...». Обурювався вибаченням Давида Арахамії перед Айдером Муджабаєвим (усе було не так), адже той буцімто пропонував розстрілювати виборців Зеленського (усе було трошки не так). Обурювався, що День захисника України святкують у День УПА та козацтва. Обурювався, що на вулицях займаються псевдопатріотизмом. Обурювався, що Пристайко гірший міністр МЗС, ніж Лавров. Обурювався, що всі правоохоронці займаються лише Оленою Лукаш (канали Медведчука всього тиждень тому педалювали справу Пашинського...). Ведуча Анна Степанець також обурювалася, що учасники маршів на День захисника України не відправилися до президента на Донбас «через військкомат». Коротше кажучи, якщо ви дивуєтеся, навіщо токшоу каналів Медведчука передмови... То от вам версія: щоб ви могли послухати, як ведуча та її візаві жаліються на життя. Часто не розуміючи, про що говорять, або маніпулюючи.

Незважаючи на те, що кожен випуск «Пульсу» починається заявою про «головне політичне токшоу країни», це ніколи не було правдою. Сюди не ходять топові політики, тут ніколи не буває ексклюзивів, місцеві ведучі не витягують із гостей нічого, крім піару. Навіть порядок денний «ОПЗЖ» «Пульс» просуває гірше, ніж «Український формат». Але ж всьому є межа й навіть таку програму не варто додатково топити годинними розмовами із Дмитром Співавом (знову), форсованими обговореннями Одеської кіностудії, банальними балачками про опалення й розбором концертів. Про високі стандарти тут уже не йдеться, «Пульсу» треба постаритися, щоб хоча б не стати найгіршим токшоу в Лізі каналів Медведчука.

«Український формат» (NewsOne), 16 жовтня

«Український формат» у середу виконував ту ж рознарядку, що й «Пульс» у вівторок: похід Олексія Гончарука на концерт, пристрасті довкола Одеської кіностудії, критика дій уряду. Від себе NewsOne додав також піар Андрія Портнова.

Порядок денний відпрацьовували: Сергій Власенко та Вадим Івченко, народні депутати, «Батьківщина». Сергій Рудик, народний депутат, позафракційний. Політичні коментатори: Андрій Пальчевський, Михайло Чаплига, Руслан Бортник, Марина Ставнійчук, Валерій Димов. Анастасія Товт та Юлія Корзун — працівниці видання «Страна.ua». Й одразу чотири нардепи від «Опозиційної платформи — За життя»: Ілля Кива, Юрій Павленко, Наталя Королевська та Василь Німченко. Загалом десять чоловіків та чотири жінки.

Історію про прем’єр-міністра Олексія Гончарука NewsOne скандалізував як міг. Наприклад, ведучий Василь Голованов чомусь постійно розповідав, що політик ходив на «концерт гурту “Сокира Перуна”», хоча це не так. Голова уряду відвідав організований ветеранами благодійний захід, де, серед інших гуртів, виступала й «Сокира Перуна». Цю версію чиновника Василь Голованов подав з іронією та, буквально, розвівши руками. Гості ж допомогли глядачам сформувати думку про українського прем’єра. Василь Німченко заявив, що в діях Гончарука «на ліцо» елементи нацизму, і що в його «сером веществе отложена идеология нацистского и профашистского толка» (відео). Нагадаємо, що огульне звинувачення українців у нацизмі — це одне з улюблених занять російської пропаганди. Анастасія Товт вирішила, що Зеленський заграє з якимось неонацистським електоратом. Очевидно, в Україні тепер є й така впливова група. Наталя Королевська розповідала, що прем’єр ходив на «вечірку радикал-націоналістів». Марина Ставнійчук стверджувала, що цей похід на концерт є питанням зовнішньої політики й дивувалася, чому досі немає реакції Ізраїлю. (Та що там Ізраїль, де позиція Нюрнбергського трибуналу? — Авт.).

«Не вщухає скандал навколо дозволу приватизації Одеської кіностудії», — почав ще одну тему ведучий Василь Голованов. Щоправда, не вщухає вона лише на каналах Медведчука. У черговому токшоу глядачів знову лякали тим, що Олександру Ткаченку студія потрібна заради землі та що «слуга народу» очолить Київ і повторить те ж саме зі студією Довженка. Додайте до цього обіцянку Іллі Киви голосувати за Андрія Пальчевського на якихось виборах, і можна робити попередні висновки.

Також на шоу обговорили причини падіння підтримки влади. Варіанти різнилися: страх перед радикалами, крадіжка землі та промисловості, відсутність посадок. Марина Ставнійчук також розповіла про президента США Дональда Трампа, рейтинги якого, на її думку, довго не падали, адже політик виконав усі свої обіцянки ще за перші два роки. Насправді, Трамп і за три роки виконав лише 18 % обіцянок. Михайло Чаплига тим часом жалівся, що нова влада під час війни планує продати всю українську землю іноземцям. По-перше, не всю, а лише сільськогосподарського призначення. По-друге, більшості іноземців нічого не продаватимуть до 2024 року. Ілля Кива заявив, що генеральний прокурор Руслан Рябошапка покриває вбивць, зокрема Сергія Стерненка, передаючи його справу до СБУ. На жаль, ні мотивацію рішення ГПУ, ні три замахи на Сергія Стерненка Кива глядачам не пригадав. Також на програмі розповідали про загнання українців у рабство через зміни до Трудового кодексу (й обговорювали ідею страйків).

Наталя Королевська критикувала виділення коштів на підтримку кіно, будівництво музеїв, розвиток шкіл та туризму, адже всі ці гроші могли б піти на пенсії. Сумарна вартість усіх програм, які зачитала Королевська, становить 1,294 млрд гривень. Враховуючи, що в Україні 11,5 млн пенсіонерів, кожен із них отримав би прибавку до пенсії в розмірі 90 копійок на місяць. Це чудовий приклад того, як популізм та відсутність стратегічного мислення убивають здоровий глузд. Королевська на повному серйозі стверджувала, що краще додати 90 копійок до пенсії, ніж, наприклад, розвивати туризм, який потенційно може принести значні кошти й, відповідно, вплинути на розмір пенсій. З іншого боку, чого очікувати від людини, фантазії якої про розвиток туризму обмежуються цим: «У нас же туристический потенциал. Казино откроют, проституцию легализируют...». Чудове ставлення до власної країни.

Прізвище Андрія Портнова звучало на шоу щонайменше сім разів. Серед іншого, ведучий Василь Голованов знову нав’язував думку про те, що всіма посадками займається лише Портнов. Ілля Кива дякував Портнову за послідовність. Анастасія Товт назвала арешт Пашинського «заслугою Портнова».

У передмові до шоу виступав Андрій Пальчевський, ще один ходячий доказ безглуздості існування «передмов» на каналах Медведчука. Здебільшого Пальчевський жалівся на команду президента, яка, наприклад, не дає Зеленському слухати чужих порад (хтось тут образився). Також шоумен додав до свого виступу трохи ксенофобії. Наприклад, йому не сподобалося, що чимало державних посад отримали люди з «екзотичною зовнішністю». Також Пальчевський провів генетичий аналіз президента: «Кровей намешано в нашем президента, аж гай шумить. Там отак всьо». Крім того, гість розповів, що хоче допитати Сергія Лещенка з бензопилою. І розкритикував образи в бік Росії: «Молокососы здесь гундосят в адрес, а там люди (жителі Донбасу. — Авт.) погибают пять лет». Звісно, «отаке всьо» у виконанні гостя не отримало ніякої негативної реакції від ведучого.

Без гучних політичних подій усі вади п’ятигодинних шоу (ще й з такими гостями) проявляються найсильніше. Навіть у насичені часи ці програми гірші за своїх лаконічних колег («Свободу слова», «Право на владу»), а в малоінформативні періоди стають просто знущально затягнутими та порожніми. Складно сказати, навіщо глядачу NewsOne чути так багато розмов про походи прем’єра на концерт, Одеську кіностудію чи Андрія Портнова, але, підозрюємо, з інформацією це має мало спільного.

«Право на владу» («1+1»), 17 лютого

«Право на владу» вирішило присвятити цикл програм стратегії розвитку України, але поки що корисна ідея обернулася лише тотальним провалом. Як показав перший випуск на цю тему (а також усі попередні українські токшоу), політики в ефірі просто не здатні говорити про стратегію: вони зводять розмови до попередників, критики влади, особистих образ та пафосу. Розчарованою ситуацію лишилася навіть ведуча Наталія Мосейчук, про що кілька разів згадувала протягом випуску.

Стратегії розвитку країни уникали: Дмитро Разумков, голова Верховної Ради України. Руслан Рябошапка, Генеральний прокурор. Юлія Тимошенко, голова фракції партії ВО «Батьківщина». Юрій Бойко, співголова депутатської фракції партії Опозиційна платформа — за життя». Святослав Вакарчук, народний депутат, голова партії «Голос». Ігор Гузь, народний депутат, член депутатської групи «За майбутнє». Олександр Корнієнко, перший заступник голови фракції партії «Слуга народу». Олег Устенко, радник Президента України. Сергій Дацюк, філософ, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика». Юрій Бутусов, головний редактор сайту «Цензор.нет». Ігор Тишкевіч, експерт Українського інституту майбутнього. Загалом десять чоловіків та одна жінка.

Перше, що варто відзначити про цю програму, — вона вийшла дуже карикатурною. Юлія Тимошенко розказувала про колонізацію України через продаж землі; Святослав Вакарчук — про справедливість, прозорість та незалежність; Юрій Бойко — про перемовини та уникнення ультиматумів на адресу Росії (тут на Бойка трохи наїхали інші гості). Відсутність в усьому цьому стратегії раз за разом підкреслювала Наталія Мосейчук: «Вам даєш можливість говорити про стратегію, ви починаєте зводити політичні рахунки. Бутусов мені каже: “Наташа, ця тема не клеїться, тому шо, тому що тут політики”». Або так: «Ви говорите про сьогодення. Ви не можете подивитися далеко». Або так: «Важко дається нам тема про стратегію. Вона, буквально, провалюється». З іншого боку, була в цьому й вина самої пані Наталії. Чого вона очікувала, запитуючи, наприклад, у Юлії Тимошенко про професії, актуальні у 2035 році? Розповідей про оператора IT-принтера?

Єдина цитата у виступах цих політиків, яку варто відзначити, — це неочікуване зізнання Юрія Бойка: «Мета у всіх політичних сил, які присутні в парламенті, — це відбудувати мирну, економічно розвинуту, демократичну країну, де буде комфортно жити всім людям». Так, це абсолютна нормальне, адекватне твердження й у цьому вся проблема. Адже зазвичай риторика «ОПЗЖ» звучить ось так (Нестор Шуфрич, п’ятьма днями раніше): «Народ України підтримав дві партії миру, які декларували, що вони все зроблять, щоб мир повернувся в нашу країну. Це була “Слуга народу” і це була “Опозиційна платформа — За життя”. Всі інші партії, які говорили «мир — це зрада, капітуляція», вони залишились поза реальною політикою».

Ще один неприємний момент, пов’язаний із політиками, — це те, що «1+1» навіть не запросив на програму членів «Європейської солідарності». Це кричуще порушення балансу, враховуючи, що всі інші парламентські фракції та група були представлені на шоу.

Натомість біля мікрофона виступав Дмитро Разумков (цікаво, що на інші токшоу голова Верховної Ради перестав ходити), який стверджував, що парламент працює дружно, нардепів почнуть виганяти за кнопнодавство після змін до Конституції, місця під балконами в Раді найбільш бажані (бо там не видно листування) і жодної узурпації влади немає.

Руслан Рябошапка виступав по відеозв’язку. Він переконував, що справа Пашинського — це не політичний тиск, адже слідчі дії застосовують до представників різних політсил (головне, щоб справедливо), і стверджував, що єдиний вплив Андрія Портнова на прокуратуру — це погіршення її іміджу через медіа. Також прокурор прокоментував листування нардепа від «Слуги народу» В’ячеслава Медяника щодо якихось сумнівних домовленостей із ГПУ. Пан Рябошапка заявив, що такі схеми більше не працюють, а саму ситуацію перевіряють. Закінчив генпрокурор у дусі (вибачте) Юрія Луценка: «Якщо такі переписки щодо цукру будуть вестися надалі, то я не виключаю, що наступні переписки будуть вестися щодо сухарів».

Коротше кажучи, у студії було тільки три людини, яких туди запросили не даремно. Ігар Тишкевіч пропонував отримати з санкцій проти Росії економічну вигоду. Олег Устенко розповів про головні точки економічного росту, якими їх бачить президент. Сергій Дацюк, серед іншого, пояснював різницю між політичним і стратегічним мисленням: перше підлаштовується під зміни, друге — довго та наполегливо втілює власне бачення.

Думаємо, автори «Права на владу» вже й самі зрозуміли, кого треба замінити для наступної подібної програми. І сподіваємося, що прем’єрна невдача не похитне планів «1+1», адже змістовні дискусії про майбутнє — це якраз те, чого критично не вистачає українським токшоу й, можливо, країні в цілому.

«Ехо України» (Прямий канал), 18 жовтня

Що ж, у цьому випуску «Еха України» президента Володимира Зеленського жодного разу не обізвали, а у студії інколи лунали цікаві речі. Разом із тим увесь інший час, як і раніше, був заповнений критикою влади та маніпуляціями, на які все частіше реагує Матвій Ганапольський.

Владу критикували: Ярослав Юрчишин, народний депутат, «Голос». Тетяна Чорновол, екснародна депутатка, «Народний фронт». Вадим Денисенко, екснародний депутат, керівник Центру вивчення Росії та окупованих територій. Андрій Іллєнко, екснародний депутат, «Свобода». Валентин Гладких, експерт проекту «Слово і діло». Віктор Кривенко, екснародний депутат, «Самопоміч», а потім Блок Петра Порошенка, а потім позафракційний. Микола Давидюк, політичний коментатор. Олексій Гончаренко, народний депутат, «Європейська солідарність». Загалом сім чоловіків та одна жінка.

Першою темою програми стало зниження підтримки влади. Матвій Ганапольський переживав із цього приводу, зокрема, тому, що слабкій владі для втримання країни, на його думку, можливо, доведеться вводити репресивний апарат. Місцеве пояснення падіння рейтингів мало відрізнялося від аналогів на інших програмах: земля, формула Штайнмаєра, ФОПи, проблеми з комунікацією. Справді виділився лише Олексій Гончаренко, який перерахував цілу купу невиконаних, на його думку, обіцянок. Щоправда, до них чомусь увійшли й пересування президента на велосипеді та зарплати вчителям по чотири тисячі доларів. Останню маніпуляцію розвінчав Матвій Ганапольський, хоча пізніше уточнив, що Гончаренко перестане говорити про «чотири тисячі» тоді, коли у «Слузі народу» «вибачаться офіційно, що вони обісралися». Також модератор стверджував, що пересічні українці насправді зовсім не аналізують ситуацію з ринком землі. Проте Віктор Кривенко вирішив, що Ганапольський просто ще недостатньо довго має українське громадянство й не знає, про що говорять у селах. Тетяна Чорновол розповідала, що Зеленський, зокрема, віддав Портнову «репресивну машину», а для Коломойського планує легалізувати азартні ігри. Матвій Ганапольський попросив екснардепку не поширювати чутки.

До речі, про «репресивну машину». В ефірі «Еха» провели дуже специфічне включення з адвокатом Олега Гладковського. Матвій Ганапольський поставив захиснику всього лише одне запитання — які були порушення процедури під час затримання? Правник чотири з половиною хвилини розповідав про порушення з боку правоохоронців, сприяння Гладковського слідству та інші позитивні речі про свого підзахисного. І знаєте що? Нічого. У студії продовжили обговорювати попередню тему про рейтинги влади. Ніхто не прокоментував справу. Прямий канал не показав бекґраунд про розслідування журналістів чи претензії правоохоронців. Включення не було пов’язано із жодною темою програми до чи після. То навіщо було давати це в ефір? Це настільки кричуще та очевидне порушення балансу думок, що «Ехо України» могло би просто вийти в ефір із плашкою «Гладковський не винен» і не красти в себе ефірний час.

Узагалі, свою норму з маніпуляцій ефір «Еха України» виконав на відмінно. Зокрема, співведуча Альона Курбанова вирішила спіймати «Слуг народу» на лицемірстві й розповісти про те, як фракція, що приймає закони проти нардепів-прогульників, сама прогулює. Ось її цитата: «Серед найбільших прогульників, які не приходять на засідання, які пропускають голосування, є представники самої “Слуги народу” [...] “Слуги народу” домінують у цьому питанні. Саме їхні депутати ігнорують, там 13 депутатів, які найчастіше й найбільше пропускають голосування [...] Обіцяли, але вони не ходять». Далі глядачам показали цих 13 «слуг»-рекордсменів. І все б нічого, але це брехня. Насправді, «Слуга народу» як фракція продемонструвала найменший відсоток пропусків у парламенті — 4 %. Одразу 17 парламентарів цього скликання пропустили більше 90 % голосувань і серед них немає жодного «слуги народу». То як же у Прямого вийшли такі числа? На щастя, це прямо в ефірі пояснив Ярослав Юрчишин: Прямий рахував не відвідування нардепів (як сказала Курбанова), а голосування. І не серед усіх фракцій (як, фактично, сказала Курбанова), а лише серед «Слуг народу». Геніально.

Одразу після невдалого викриття лицемірства Альона Курбанова продемонструвала власні подвійні стандарти й розкритикувала владу за виділені мажоритарникам від «слуг» субвенції. Раніше, коли найбільші суми субвенцій (із двократною перевагою) отримували в «Блоці Петра Порошенка», Прямий цей механізм не критикував.

Наступною темою стали мирні угоди, а її героїнею (цього разу, позитивною) знову виявилася Альона Курбанова, що зняла пронизливий репортаж із Золотого й не змогла стримати емоції в ефірі. Обговорення ж самої теми виявилося досить куцим. Матвій Ганапольський розповів про те, як колись давав поради Михеїлу Саакашвілі перед його першою зустріччю з Путіним. Олексій Гончаренко вирішив, що за останню позицію України в Мінську треба дякувати акціям проти капітуляції. Ярослав Юрчишин констатував, що Зеленський не виявився проросійським (чим розчарував частину українців і привабив інших), а також, судячи з усього, намагається довести, що Мінськ не працює. В останній частині шоу присутні дуже коротко підсумували 50 днів роботи парламенту й оцінки різнилися від стриманого позитивних (у Валентина Гладкого) до «смерті парламентаризму» (в Олексія Гочаренка).

Ми вже писали про це раніше, але, мабуть, варто повторити ще раз. Це добре, що Матвій Ганапольський контролює висловлювання гостей та просить їх не маніпулювати. Він насправді робив це частіше, ніж інші ведучі токшоу цього тижня. Але, можливо, ефективніше просто не запрошувати на ефір тих, кого доводиться постійно виправляти? На «Ехо», насправді, уже стали менше приходити одіозні гості (Дмитро Корчинський та Валерій Івасюк) і це дає плоди: рівень риторики підвищився, а абсурдних заяв стало менше. Наступний крок — навчити Альону Курбанову не маніпулювати й змусити Тетяну Чорновол та Олексія Гончаренка посилатися на джерела. Сподіваємося, Прямий рухається саме в цьому напрямку.

«Свобода слова» («Україна»), 18 жовтня

Цього тижня в ефірі «Свободи слова» відбулися одразу дві гострі, емоційні та прикладні дискусії: про долю ФОПів та про Закон про викривачів корупції. Єдине, чого обговоренням не вистачило (особливо, першому), — це ведучого. Політика невтручання Савіка Шустера призвела до того, що перша частина програми перетворилася на випадкову чергу із криків, заперечень та чисел, які, у принципі, несли глядачам корисну інформацію. Але безсистемність цього процесу не давала змоги чогось засвоїти.

На дискусії зібралися: Сергій Верланов, голова Державної податкової служби. Віктор Чумак, заступник генерального прокурора. Юлія Ковалів, заступник голови Офісу Президента. Давід Сакварелідзе, заступник генерального прокурора (2015-2016 рр.). Сергій Власенко, народний депутат, «Батьківщина». Ярослав Юрчишин, народний депутат від «Голосу». Оксана Продан, народна депутатка VIII скликання, Блок Петра Порошенка. Галина Янченко, народна депутатка від «Слуги Народу». Роксолана Підласа, народна депутатка від «Слуги Народу», співавторка законів про касові апарати. Артур Герасимов, народний депутат від «Європейської Солідарності». Ксенія Ляпіна, голова Державної регуляторної служби (2015–2019 рр.). Олександр Громико, президент Української асоціації виробників. Сергій Доротич, голова громадського об’єднання «Союз захисту підприємництва». Загалом вісім чоловіків та п’ять жінок.

Як ми вже зазначали, найбільше, за що можна покритикувати першу частину програми, — це за безсистемність. Спочатку Савік Шустер сказав, що під Офісом президента є люди, потім представив гостей, потім нам пояснили, що люди під Офісом президента роблять: протестують проти змін для ФОПів. Один сюжет про ці зміни нам показали одразу, другий (щодо боротьби з контрабандою) лише на 45-й хвилині, хоча про нелегальний імпорт почали говорити майже одразу. Щодо включень із вулиці, то розповіді про загальну систему, несправедливі та неіндексовані обороти, дороге адміністрування, бухгалтерів, НДС, податок на прибуток, вхідні ціни в маленьких магазинах та Сталіна змішувалися й губилися, а отже часто лишалися без відповіді у студії. Натомість «Свобода слова» могла б якось упорядкувати подібні претензії в окремий сюжет.

Але це все дрібниці. Справжні проблеми виникли через те, що «Свобода слова» організувала свій ефір не за принципом «проблема — рішення», а за принципом «політики виходять до мікрофона та кричать, згадуючи або не згадуючи якісь проблеми». У результаті вперше про обов’язковість бухгалтерів для ФОПів згадали на 11-й хвилині, а про те, що без них можна обійтися, — лише після першої години. Також Савік Шустер не добивався від гостей відповідей, навіть коли сам ставив запитання. Сергій Верланов, наприклад, так і не відповів, на які бюджетні надходження від нових законів очікує влада. Крім того, ведучий лише один раз відреагував на образи в студії, коли Роксолані Підласій відверто заважали відповісти на запитання активістів. В інші моменти Шустер не робив гостям зауважень щодо їх надмірної емоційності чи грубощів.

Звісно, на шоу були й позитивні моменти. Наприклад, Сергій Верланов чітко розповів, що ФОПи можуть не купувати касових апаратів, а просто завантажити безкоштовну програму для ґаджета. Щоправда, краще, щоби голова Податкової служби виступав на програмі одним із перших і не спростовував уже озвучені міфи, а просто розповідав про суть змін. Ксенія Ляпіна дуже вдало прокоментувала голосування глядачів у студії, 73 % з яких готові купувати дорожчі, але легальні речі. Мовляв, це не зовсім щиро, адже таку можливість українці мають і зараз, але чомусь дешева контрабанда все одно популярна. Олександр Громико та Давид Сакварелідзе відстоювали одну думку про те, що касові апарати — це кінець боротьби з контрабандою, а початися вона має зі збільшення ризику імпорту, перевезення та зберігання нелегальної продукції. Крім того, вони обоє відстоювали думку про те, що для економічного ривка державі потрібно знизити податки. Роксолана Підласа не погоджувалася з такою думкою, мовляв, податки вже знижували, але не платити їх зовсім усе-одно дешевше, то ж треба боротися з культурою несплати.

Загалом, у студії відбувалася справжня гостра дискусія й дуже добре, що Савік Шустер (єдиний) вирішив провести ефір на цю тему та запросив на нього компетентних гостей. От тільки, щоби глядачі щось зрозуміли, програму варто було ще і впорядкувати, а особливо гарячі дискусії розібрати на конкретні проблеми та конкретні відповіді.

Другою темою програми стали «посадки». Віктор Чумак вийшов до мікрофона й зачитав глядачам гучні справи за останні десять днів. Це був красивий номер, але, вибачте за скепсис, гучних справ вистачало й раніше, не вистачало професійних розслідувань та судових рішень. Цього Чумак (зрозуміло чому, пройшло ще замало часу) поки що не зачитав. Натомість він пожалівся на атаки проти ГПУ, анонсував відновлення довіри до прокурорів і коротко прокоментував ситуацією з листуванням «слуги народу» про домовленість із правоохоронцями: «Там дальше було написано: але ж ти розумієш, там зараз зовсім не так, як було». Щось ми в опублікованому листуванні нічого подібного не знайшли, у нардепа лише запитували, чи можна організувати роботу як раніше.

Наступним до мікрофона вийшов Артур Герасимов і почав захищати Олега Гладковського. Якби у нашого моніторингу була рубрика «найбільш сороміцький момент тижня», маленьку статуетку Артура Герасимова ми б використовували в якості нагороди. Для початку нардеп заявив, що через нову реформу прокуратури в України можуть забрати безвіз. Потім сказав, що Петро Порошенко зробив усе для об’єктивного розслідування скандалу навколо «Укроборонпрому». Потім назвав розслідування «Наших грошей» «шоу» й «передвиборчою технологією». Також були твердження про політичні замовлення, вигадані підозри, політичні рішення та брехню про затримання. Подібні арешти, на думку пана Герасимова, покликані відволікти увагу від вуличних акцій, міжнародний провалів та знищення ФОПів. Гроші на СБУ та МВС забирають у малозабезпечених сімей із дітьми. Директор Державного бюро розслідувань Роман Труба звітує перед Портновим та Кремлем. Свій, ем, виступ Артур Герасимов при цьому почав із фрази: «Я, звичайно, не є адвокатом пана Гладковського...». І правда, це вже якісь позаробочі стосунки.

Закінчилася програма обговоренням Закону про викривачів. Сергій Власенко перерахував вади ініціативи: відсутність відповідальності за наклеп; відсутність зобов’язання свідчити; гарантована нагорода до того, як держава сама отримає кошти. Також нардеп заявив, що, взагалі-то, викривачами мали би бути дотичні до системи люди, які дізналися про якесь порушення, а не просто пересічні люди. Цим законом, на думку політика, Україна повертається до стукачів. Галина Янченко закликала не зневажати й не демотивувати українців, називаючи викривачів злочинів «стукачами». Але, загалом, закон не знайшов широкої підтримки у студії. Давид Сакварелідзе заявив, що українці невдало повторили досвід США, замість того, щоби покращити роботу самих правоохоронців. Ярослав Юрчишин стверджував, що підтримав закон, адже той дає викривачам потрібний захист. Але погодився, що його потрібно доопрацювати, зокрема, розширивши перелік злочинів (поки що там лише корупційні діяння). Віктор Чумак теж думає, що закон треба поправити.

З точки зору фактажу це було найкраще токшоу тижня. Точніше, це була взагалі єдина програма, де вели справжні дискусії про конкретні речі. Разом із тим, Савіку Шустеру справді потрібно щось зробити з організацією та модерацією програми. Адже складні теми потребують системного обговорення: логічно вибудуваних підтем та дисципліни від учасників. Інакше навіть найважливіші факти просто губляться у потоках звинувачень.

P.S. Ця «Свобода слова» почалася з цілого сюжету про те, як класно соціологи формують студійну аудиторію. А потім виявилося, що серед присутніх цілих 10 % ФОПів, хоча взагалі по Україні їх лише близько 5 % від населення (1,8 млн). От тобі й репрезентативність аудиторії у сто людей.

Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проєкт USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією «Internews». Зміст матеріалів є відповідальністю ГО «Детектор медіа» та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та «Internews».