Протягом тижня від українських ток-шоу дуже сильно віддавало маскуліністю та патерналізмом. «Український формат» перетворився на промови про честь та захист жінок.  «Пульс» розповідав глядачам про повернення «опозиційних» батьків до своїх блудних дітей. У «Праві на владу» стосунки з’ясовували двоє керівників антикорупційних відомств, а «Свобода слова» надала чоловікам біля мікрофонів можливість говорити про себе та свої чесноти, а не відповідати на запитання. Усе це виявилося приправленим бравадою, пафосом, лайкою, зневагою до опонентів та відповідним рівнем аналізу.

«Право на владу» («1+1»), 20 вересня. Війна клонів

«Право на владу» після перезапуску може стати якісним українським ток-шоу, якшо доведе нові елементи до абсолюту й прибере старі.

Першою помітною відмінністю нового сезону «Права на владу» є те, що ведучого Сергія Іванова перевели з посади модератора дискусії на роботу факт-чекера та комунікатора з аудиторією. Це логічно, враховуючи що з іншою ведучою Наталією Мосейчук у них виникали проблеми з взаємодією і, при всій повазі, пані Наталі інколи заважають гості, не те що інший модератор. Хоча, враховуючи правоохоронний бекграунд Іванова та значно менший суб’єктивізм, можливо, саме його варто було лишити в залі. Як би там не було, введення в програму факт-чекінгу (за сприяння порталу «Слово і Діло», хай навіть цей портал й не є прозорим стосовно власного фінансування) 

- це однозначна перемога. Протям випуску Сергій Іванов поки що лише двічі скористався своїм правом вступити в дискусію і нагадати політикам та глядачам про реальність, але значно важливішою, на нашу думку, є його стримуюча роль. Просто присутність в залі людини, що може в будь-який момент аргументовано назвати вас брехуном, уже зменшує бажання брехати.

Крім цього, у програмі збільшили кількість гостей і обіцяли новий підхід до їх формування: «Якщо в тій чи іншій темі експерт виявиться компетентнішим за чиновника чи політика, то вибір ми зробимо саме на его користь». У цьому випуску було шість політиків та двоє журналістів. На обов’язкову присутність «укропівців» Ігоря Коломойського зміни формату не вплинули. На прем’єрі побували: Артур Герасимов, голова фракції «БПП». Соня Кошніка, шеф-редактор видання Lb.ua. Ігор Мосійчук, народний депутат від «Радикальної партії». Єгор Соболєв, народний депутат від «Самопомочі». Антон Геращенко, народний депутат від «Народного фронту». Роман Скрипін, журналіст. Сергій Власенко, народний депутат від «Батьківщини». Богдан Яременко, член політради партії «Укроп».

Третя зміна - це поява гостей біля центрального мікрофону. До нього протягом шоу виходило четверто чоловіків: Ахтем Чийгоз, заступник голови Меджлісу. Олександр Шевченко, народний депутат, член партії «Укроп». Та двоє керівників антикорупційних відомств, чиєму актуальному протистоянню і була присвячена більшість програми - Артем Ситник (НАБУ) та Назар Холодницький (САП). Наявність подібних «об’єднуючих» та, у випадку антикорупціонерів, - екслюзивних спікерів не лише дала надії на цікаву розмову, а ще й, що дуже важливо для ток-шоу, не дозволяла присутнім активно сваритися та змінювати тему. Що стало особливо помітним, коли центральні гості покинули студію.

«Допитували» керівників САП та НАБУ окремо. Як зізналася ведуча Наталія Мосейчук, це було умовою чиновників для появи в студії. Більше того, їм навіть обіцяли, що вони не перетнуться за кулісами. Незважаючи на це, і присутні в залі політики/журналісти, й сама ведуча активно змальовували конфлікт між відомствами як «війну клонів», особливо не розбираючись у деталях справи й не пояснюючи, а, навпаки, узагальнюючи проблему для глядача, мовляв, «обоє-рябоє». Обох керівників запитували, чи розуміють вони, що дискредитують боротьбу з корупцією, чи усвідомлюють, що обом доведеться піти, чи існує між ними персональний конфлікт і «що ви робите в країні за наші гроші?». Артему Ситнику при цьому не пощастило трошки більше, можливо, тому що він відповідав першим і потрапив на ще «свіжих» гостей. Соня Кошкіна,наприклад, навела йому одразу три неприємних інсайди: попередження Володимира Омеляна про обшук, зустріч зама Ситника із міністром часів Януковича Ставицьким та буцімто заплановану угоду зі слідством для Онищенка (Ситник сказав, що ці питання готував для журналістки Холодницький). Антон Геращенко жалівся, що детективи НАБУ перевіряють покупки памперсів депутатами. До Назара Холодницького таких яскравих претензій не було, але штатний факт-чекер Сергій Іванов, наприклад, спростував заяву керівника САП про те, що він ніколи перший не атакував Артема Ситника. Вклад у заплутаність справи для глядачів зробили й самі антикорупціонери. Їхні промови звелися до взаємних звинувачень і заяв у дусі «Обмежений той, хто говорить правду».

Але, як тільки правоохоронці покинули студію, за їх присутністю одразу виникла світла ностальгія. Адже далі почалося типове українське ток-шоу з поливанням брудом та піаром на межі фарсу: Ігор Мосійчук розказував про героїчну боротьбу за ліс-кругляк і в прямому ефірі замовляв торт «Рошен» у Москву. Сергій Власенко спекулятивно звинувачував президента у лицемірстві (мовляв, головнокомандувач, що наживається на армії, і борець з Росією, який має там бізнес). Хоча, по суті, закрита минулого року Липецька фабрика ніяк не заважала ні вибореним проти Росії міжнародним санкціям, ні відмові від російського газу, ні «чорним спискам Мінкульту», ні боротьбі за автокефалію. «Опозиційний блок» та їх колеги навпаки розповідають, що влада сварить нас з Росією. Що ж до наживання на армії, то йдеться про принаймні поки що недоведені факти. А якщо говорити про лицемірство взагалі, то чия б партія казала.

Артура Герасимова, навпаки, можна було без втрат замінити білбордом Президента «Віра. Мова. Армія» - саме про них та про те, як вдячні військові телефонують з фронту, розповідав керівник БПП. І, звісно, був на програмі головний тренд вітчизняної політичної сучасності - «Хто найбільш проросійський?» Навіщо авторам шоу знадобилася ця частина програми - загадка.

Тим паче, що у фіналі у студії знову з’явився «центральний гість»: Олександр Шевченко із партії «Укроп», у якого обшукали «Буковель». Наталія Мосейчук кілька разів повторила, що для неї неважливі стосунки Шевченка з «інвестором» каналу (Ігор Коломойський вів із нардепом бізнес і де-факто володіє «Укропом») і йдеться виключно про можливий тиск на кандидата в Президенти. Сам «кандидат», здається, цього не зрозумів і скористався ефіром на повну: розповів про тиск СБУ, адже він їм «не носить». Назвав Президента «колаборантом», який «лягає спати й прокидається з думкою про те, чому я не в тюрмі». Заявив, що тиск на його бізнес - це сигнал для усієї держави: «Це не в мене проблеми. Це в держави Україна проблеми». Мабуть, вам цікаво, яким чином народний депутат може захищати в ефірі свій бізнес (якого в цих чиновників, за законом, бути не може). Цікаво було й Роману Скрипіну, то ж Шевченко прямо заявив: «Я успішніший бізнесмен і хочу, щоб була успішна країна». Додав також, що планує давати приклади успіху іншим. Отже, урок перший: заведіть знайомого з телеканалом.

Загалом, «Право на владу» радше вдалося. Факт-чекінг - це унікальна для діючих ток-шоу та дуже перспективна новація. Розширення списку можливих гостей позитивно вплинуло на дискусію та якість запитань (хоч програмі ще далеко до ідеалу). Також на цікавість і тематичну єдність позитивно вплинули «центральні гості», принаймні, поки ними були антикорупціонери. І навіть Наталія Мосейчук у ролі ведучої цього разу менше перебирала увагу на себе. Усе це програмі варто лишити й поглибити: більше факт-чеку, більше експертів, більше екслюзивів, більше об’єктивності. А от пустопоржні суперечки, піар «Укропу» й узагальнення про те, що «винні всі», - варто забрати.

«Свобода слова» (ICTV), 17 вересня. Навіщо запитання, коли є я?

Гості «Свободи слова» вирішили ігнорувати запитання, зосередившись на піарі своїх партій.

Цього дня у ведучого Вадима Карп’яка було в планах багато тем: розірвання договору про дружбу з Росією, переобрання ЦВК, зміни до Конституції, особливий статус Донбасу. І про все це він запитував у гостей, але в них чомусь було інше бачення програми: таке, де кожну відповідь можна звести або до агітації, або хоча б до поливання брудом конкурентів.

Стрілки переводили: Артур Герасимов, лідер фракції «БПП», Сергій Власенко, народний депутат від «Батьківщини», Максим Бурбак, лідер фракції «Народний фронт», Олександр Вілкул, співголова фракції «Опозиційний блок». Експерти в студії: Тарас Кузьо, експерт Центру трансатлантичних відносин, Олексій Якубін, політолог, Юлія Тищенко, експерт Українського незалежного центру політичних досліджень, Олександра Матвійчук, представниця ГО «Центр громадянських свобод», Володимир Фесеннко, експерт Центру прикладних політичних досліджень «Пента», Олексій Гарань, науковий директор фонду «Демократичні ініціативи».

Артур Герасимов, очільник фрації імені Президента, почав свій виступ із трішки комічної заяви: «Президент задає швидкість і тон політичної осені й всі інші змушені просто бігти за ним». Після чого уколов білборди опонентів, мовляв, «Нового курсу» не існує, він був визначений президентом ще в 2014 році - НАТО та ЄС. У відповідь на запитання про референдум щодо вступу в НАТО, який обіцяв Порошенко, Герасимов розповів про руку Кремля і те, що народ обрав нардепів, аби вони представляли його волю. Поцікавилися в політика й тим, чому Україна віддала Росії добробатівця Тімура Тумгоєва. Чиновник заявив, що Тумгоєв, насправді, не воював в АТО, то ж на нього не поширюється захист від екстрадиції.

Сергій Власенко, зрозуміло, присвятив свій виступ критиці Петра Порошенка. Назвав його «політичним хамелеоном» і згадав бажання вступати в митний союз за часів -  тут член «Батькіщини» наголосив усіма можливими способами (мімікою, інтонацією, паузами) - коли Порошеко був міністром економіки Януковича. Крім цього, Власенко вперше процитував свою заготовку, яку далі повторив у «Праві на владу». Мовляв, ББП заявляє, що бореться проти Росії, але ж Порошенко платить туди податки. Порошенко начебто головнокомандувач, але ж він «продає своїй армії брухт утридорога». Урешті, член «Батьківщини» заявив, що «У нас є проросійський кандидат, давайте назвемо це ім’я - Петро Олексійович Порошенко». Ця фраза та відповідь Артура Герасимова «а чому Тимошенко не голосувала за визнання Росії-агресором?» почала на програмі чергову спеціальну Олімпіаду між політиками, яка, знову ж, була і на «Праві на владу». Серйозно, ведучим треба заборонити їм щоразу з’ясовувати, хто більш проросійський. Або влаштовувати гру в бінго під час цих розмов.

Ситуація якимось чином дійшла до того, що «проросійськість» стала універсальною відповіддю на запитання. Експерт Тарас Кузьо процитував Власенку дані VOX стосовно маніпуляцій політиків (Тимошенко на першому місці) й запитання з форуму YES до кандидатки в Президенти: «Як ви можете підтримувати інтеграцію в НАТО та ЄС, не голосуючи за відповідні закони?» У відповідь член «Батьківщини» процитував Тарасу Кузьо його ж цитату 2014 року, де політолог називає Порошенка більш проросійським, ніж Тимошенко, то ж, мовляв, шах і мат. Як ситуація 2014 року й, начебто, проросійськість Порошенка стосується актуальних маніпуляцій та голосувань Тимошенко - загадка.

Максим Бурбак із «Народного фронту» почав свій виступ із того, що є питання важливіші за теми ведучого (ЦВК), - агресія Росії на Азовському морі. І його «послідовна, державницька політична сила» захищатиме державу та боротиметься з цією проблемою: підніматиме зарплати військовим і оборонний бюджет і так далі. І що конкретного хотів сказати політик, крім піару, - невідомо. Справді цікавою частиною виступу чиновника натомість стала ініціатива щодо законопроекту про іноземних агентів. Експертка поцікавилася, навіщо нам дублювати російські закони і які гарантії, що це не перетвориться на інструмент тиску. І тут стало страшно, адже політик не зміг надати чіткої відповіді. Він навів аналогічний документ у США року та сказав, що стосуватиметься український законопроект лише «російських агентів», наприклад, «112», «Інтера» та NewsOne. На уточнення експертки, так а як же встановити «російськість» і яка гарантії відсутності тиску на невинних, ведучий відповідь, що «ну для цього вже треба читати законопроект», а політик запропонував взяти участь у його створенні. Загалом, хоч сенс таких шоу і полягає в поясненні та обговорені політичних рішень, «Свобода слова» чомусь вирішила на подібному не зосереджуватися.

Відносний спокій обговорень у студії «Свободи слова» вкотре порушив Олександр Вілкул та його креативні ідеї. Наприклад, не розривати договір про дружбу з Росією, а доповнити його вигідними для України положеннями. Обговорення того, як при цьому узгодити хоча б позицію по Криму, принесли в студію запитання про те, чи вважає «Опоблок» Росію агресором. І врешті Вілкул сам запитав у експерта «А чи вважаєте ви агресорами МВФ та Супрун?» Тут уже гості не витримали й почали кричати на Вілкула, що той був у владі, поки на Майдані розстрілювали людей. Вілкул сказав, що на його питання про «агресорів МВФ та Супрун» експерт не відповідає, бо отримує від них гроші. Врешті, Вадим Карп’як заспокоїв учасників лише після кількох значних підвищень голосу. Максим Бурбак зазначив, що подібне - це найкращй доказ потрібності закону про «російських агентів». 

Як підсумав замість нас Володимир Фесенко, із наближеннями виборів у промовах політиків стає все більше самопрезентації та все менше конкретики. Сподіваємося, що «Свобода слова» відреагує на це відповідною модерацією.

«Пульс» («112»), 18 вересня. Друге пришестя

Провідною темою програми стало те, що політична стара гвардія повернеться й наведе лад у житті українців.

Як і будь-яке обговорення державного бюджету за переважаючої участі опозиції, «Пульс» звівся до «геноциду населення», «втраченого потенціалу» й обіцянок прийти та навести порядок. Цього разу, щоправда, більш нав’язливих, ніж зазвичай, адже прийти можна буде вже от-от. Ігнорування фактів та реальності в студії досягало при цьому небачених масштабів.

Диванним аналізом займалися: Вадим Карасьов, політолог. Олексій Мушак, народний депутат від «БПП». Олександр Вілкул, співголова фракції «Опозиційний блок». Олександр Кіхтенко, екс-голова Донецької ВЦА. Віктор Бондар, співголова фракції «Воля народу». Нестор Шуфрич, народний депутат, член партії «За життя». Оксана Юринець, народний депутат від «БПП». Олег Осуховський, народний депутат, член партії «Свобода». Дмитро Добродомов, народний депутат, лідер партії «Народний контроль». Володимир Мельниченко, народний депутат від «БПП». Борис Кушнірук, економічний експерт. Олена Бабак, народний депутат від «Самопомочі». Володимир Горбач, політичний аналітик. Олександр Бригинець, нардеп від «БПП». Тарас Кузьо, політолог.

Почалося шоу із опитування гостей, який їх сімейний бюджет на місяць. На цьому моменті склалося враження, що багатим в Україні бути соромно. Нестор Шуфрич, який має 25 млн гривень готівки, витрачає 50 тисяч грн на місяць. Олександр Вілкул має готівкою майже мільйон доларів, але витрачає 40 тисяч грн на місяць і більшість цих грошей іде на його фонд «Українська перспектива». Загалом, найбільше витрачає сім’я Олексія Мушака - 150 тисяч на місяць. Вадим Карасьов та Тарас Кузьо не озвучили своїх бюджетів. Ведучі в такі числа особливо не повірили й взагалі протягом програми були до гостей досить критичними. Дарма.

Справа в тому, що в шоу був очевидний господар - Нестор Шуфрич (члена «За життя» можна назвати двоюрідним власником «112»). Він отримував слово так часто й говорив так довго, що в решті його опоненти почали з цього сміятися. Не допомогла й фінальна обмовка(?) ведучого: «Шуфричу - хвилина, усім - по 30 секунд». Але однозначно найгіршим був момент, коли модератор таки спробував направити політика на конструктив і нарвався на відповідь. Дуже радимо переглянути цей момент особисто (міміку Шуфрича та Володимира Полуєва). «Я прошу вас, вы же даете возможность всем сказать, не подсказывайте мне, я хорошо знаю, что мне нужно говорить», - заявив «хазяїн» і більше його не перебивали. Нагадаємо, що, принаймні офіційно, політики гостюють на ток-шоу і їхнє право слова там на 100% модерується ведучими.

Хоча інколи журналісти й самі підігрували гостям. Наприклад, двічі натякали на бюджетні «пожежні машини» «Радикальної партії», за які буцімто купують голоси у Верховній Раді. Інших подібних історій ведучі не згадували. Ганна Степанець закидала розповідям коаліційних депутатів про стабільність у бюджеті те, що «стабільність може бути різною, на кладовищі теж є стабільність». В Олександра Вілкула ведучі запитували (а гладячам натякали), чи буде він голосувати за бюджет, оскільки на нього відкрили справу.

Що ж до змісту промов самих гостей, то, як ми вже зазначили, він був більш ніж передбачуваним. Добродомов називав бюджет «антисоціальним», Шуфрич - «геноцидним», Вілкул прямо заявляв: «Власть хочет, чтобы вы умерли». І двічі повторив таку фразу: «Власть хочет, чтобы было 15 миллионов, чтобы мы были нищей агро-ГМО страной с проданной землей, нищими людьми, в статусе колонии». Навіщо владі подібне - політик не пояснив, натомість обіцяв «скасувати» такі реформи, коли сам прийде до влади. «Если достойная зарплата и пенсия - это реванш, я за такой реванш», - розповідав, зокрема, нардеп. Власне, подібний посил просували в програмі майже всі опозицінери: повернемося/переоберемося й заживем. Нестор Шуфрич дійшов до відвертої патерналістики: заявив, що не кине людей, які в нього вірять і саме заради них він досі лишається в Україні. Хоча йому складно пересуватися Києвом та й захищати інтереси виборців не легко. Виглядало це як «ми відповідаємо за тих, кого приручили».

«Смалив» в ефірі і Вадим Карасьов. На його думку, влада стимулює трудову міграцію, щоб у країні не було людей, які можуть вийти на новий Майдан. Також «нами правят неучи», якби не торгівля з Росією, «мы бы здохли», і, взагалі, «досить розбудовувати державу, дайте вже людям!».Справжнім чемпіоном із ігнорування реальності натомість став на програмі Віктор Бондар. Наприклад, він заявив, що «половина» Кабміну знаходиться в статусі в.о, тоді як, насправді, там усього два виконувачі обов’язків із 24 членів. Цей же політик обурювався, чому «Укрзалізниця» взагалі не купує вагонів. Очевидно, крім тих 2 тисяч, що купує. Масштабних дорожніх проектів у державі теж немає. Це якщо не враховувати рекордів із будівництва шляхів. Рівень аргументів Олександра Вілкула можна оцінити по фразі про те, що корупції у його часи не було, адже був дешевший газ.

Усьому цьому потоку популізму, маніпуляцій та просто брехні в студії самотньо опирався Олексій Мушак, але малоуспішно. Адже його аргументи щодо субсидій (навіщо вони власникам будинків у 200м²?), макрофінансової стабільності та підтримки промисловості опоненти завалювали фразами накшталт цієї: «Не трогай эту тему, ты не выиграешь. Ты нормальный парень, случайно забрёл в этот «Блок». Жалко тебя просто», - Нестор Шуфрич. Узагалі, «опозиціонери» останнім частом освоїли прямо таки неймовірні висоти емоційної аргументації. Олександр Вілкул, наприклад, однією лише посмішкою та фразою «Знаем, кто виноват. А почему Гройсман не провел?»відбив атаку з приводу непроведеного у 2011 році перепису населення. Здається, ми дійшли до моменту, коли політики спокійно й без втрат для репутації ігнорують власне минуле.

На фоні всього цього губилися як конструктивні аргументи інших членів шоу (наприклад, критика вибраних урядом пріорітетних галузей розвитку), так і думки самих глядачів. Їх показували під час телемостів, зачитували, транслювали на екран. Більшість були про низькі зарплати і «як вижити?», проте вони жодним чином не впливали на дискусію.

Друга частина програми про виступ Президента у Верховній Раді виявилися спокійнішою та нуднішою. Гості вже видихлися, то ж лише озвучували критику Президента без особливих ексцесів. «Від змін у Конституції люди стануть краще їсти?», - переймався Шуфрич. Олександр Вілкул розповідав, що якщо така влада лишиться, то частина людей помре, а частина виїде. Паралельно поговорили про вступ у НАТО, але й тут без цікавих новинок. Частина - «за», адже це стандарти та безпека. Частина - «проти», вони за власну сильну армію й позаблоковість.

Із цього ток-щоу можна зробити три висновки. По-перше, чотиригодинна програма без чіткої теми та професійних гостей апріорі приречена на провал, адже у політиків надто багато можливостей піаритися. По-друге, програми з Нестором Шуфричем чи іншими членами «За життя» на «112» приречені на провал, адже, а що ти їм зробиш? По-третє, на провал приречені будь-які шоу та програми, де після фраз «Половина Кабміна в статусі в.о» і «при нас не було корупції, бо був дешевий газ» не слідує уточнень про те, що це неправда. Адже, навіщо глядачу слухати ефір, де більшість сказаного може виявитися чиєюсь гіперболізованою фантазією про повернення у владу?

«Український формат» (NewsOne), 19 вересня. NewsOne проти цілого світу

Канал NewsOne - це бастіон свободи слова в Україні, а жінка - вищий дар природи

Цей випуск шоу на NewsOne - найкращий доказ того, що журналістів бити не можна. Адже тоді вони збираються в прямому ефірі й виставляють події тиском на свободу слова, навіть якщо працюють при цьому на маніпулятивних каналах в інтересах власників останніх. І в певний момент, за сприяння політиків, переходять від фраз про проблеми журналістів у принципі, до проблем «чесних» журналістів, які, на відмінну від інших, дають слово усім і «критикують владу». Не відкладаючи на потім, уточнимо: є різниця між тим, щоб поливати когось брудом в інтересах власників, і критикувати владу. І свобода слова журналістів в Україні «владою» справді порушується, але про справу Седлецької, наприклад, за всю програму жодного разу не згадали. Це, звісно, не означає, що поганих журналістів (чи будь-який людей) можна бити. Але й приписувати собі статус борців за права журналістів та свободу слова NewsOne не варто. Просто тому, що ніякої свободи журналістів, тут, судячи з усього, немає. Наприклад, ведучий «Українського формату» Василь Голованов не повторює помилок колег із «112» і протягом усієї програми «не відсвічує»: просто ставить питання гостям і терпляче чекає, поки ті попіаряться.

За права журналістів боролися: Ілля Кива, лідер «Соціалістичної партії». Світлана Крюкова, заступниця головного редактора «Страна.ua». Олеся Бацман, головний редактор видання «Гордон». Ігор Мосійчук, народний депутат від «Радикальної партії». Дмитро Добродомов, народний депутат, лідер партїі «Народний контроль». Юрій Павленко, народний депутат від «Опозиційного блоку». Нестор Шуфрич, народний депутат, член партії «За життя». Дарина Білера, кореспондентка NewsOne, яку вдарили під час прямого включення.

Почалася програма з довгої промови ведучого про те, що сталося з Дариною Білерою, як поліція ігнорувала ситуацію, як справу коментували політики і як NewsOne уже звернувся по закордонну допомогу. Далі почалася «дискусія».

Варто зазначити, що за стандартами «Українського формату», цього разу в студії було більш-менш притомне обговорення, адже більшість часу гості просто розповідали про те, що журналістів бити не можна та обіцяли підтримку Дарині. Хоча присутність дівчини в студії врешті спричина і проблему - пробудила у присутніх політиках тестостеронових захисників. Почалося зі стоячої промови Іллі Киви. Ми дуже радимо вам переглянути її повністю. Ось лише окремі цитати: «Мораль мужская где?», «Мы, в штанах, допускаем это», «Прошу прощения за всех мужчин, что не встали на защиту», «Не вывели из под удара, а это - наша функция», «Так мы должны растить своих мальчиков», «Буду бороться за будущее, где женщины будут превозноситься, как самый высший дар природы». А було ще й про мастурбацію  СБУ в парках, і про суспільство, яке втоптує жінок у бруд, і про те, що «мы начали друг друга ненавидеть, искать различия». Це вже навіть не «пацанські пабліки», це - монолог Роршаха із коміксу Watchmen.

Підхопивши подібну маскуліність, здається, всі політики в студії наголосили, що жінок бити не можна й вони, як чоловіки, захистять. Нестор Шуфрич заявив, що мужність Дар’ї «об’єднає нормальну опозицію» і вони разом встануть на захист країни («і захист жінок», - додав Кива). Навіть ведучий під кінець програми почав заявляти, що тримає слово «як чоловік» і з таким формулюванням надав ефірний час Світлані Крюковій для її історії про подвійного агента СБУ.

Усе інше було менш веселим. Юрій Павленко переконував, що в Україні у небезпеці будь-який журналіст, який професійно виконує свою роботу. Щоправда, далі озвучив дуже симптоматичний перелік: «NewsOne», «Страна.ua», «112», «1+1». Були від нього і фрази про те, що влада не зацікавлена боротися з тиском на журналістів. Дмитро Добродомов розповідав, що в Україні скоро буде така ж ситуація як в Росії, адже журналістику зачищають. Крім того, він хвалив NewsOne за відкритість - мовляв, сюди запрошують усіх, а от на «Еспресо», 5 канал, «Прямий» його звали лише по разу, адже він говорив там правду про Порошенка. Ведучий на фоні цього згадав, що запрошують справді усіх, але влада не ходить, бо, мабуть, немає що сказати. Про бойкот каналу він сором’язливо не згадав. Зате розповів, що, згідно його інсайдам, у Раді збирають голоси за закриття NewsOne.

У результаті, програма нав’язувала глядачу один чіткий посил: влада тисне на тих, хто її критикує. І буцімто саме через це у NewsOne проблеми. Про 24 тисячі підписів за закриття каналу та докази його відвертих маніпуляцій і брехні в ефірі мовчали.

«Український формат». Частина друга: Пасха Саакашвілі

Друга частина програми на NewsOne була присвячена «Міхомайдану» та тому, чому ця подія не змінила ситуацію в Україні. До розмови долучилися політолог Вадим Карасьов, лідер партії «Основа» Андрій Ніколаєнко, народний депутат від «Батьківщини» Іван Крулько, екс-заступник генпрокурора Давид Сакварелідзе, лідер руху «Хвиля» та народний депутат Віктор Чумак і сам Міхеїл Саакашвілі по відео зв’язку.

Події після прориву екс-президента Грузії та екс-голови Одеської ОДА в Україну у студії змальовували як межу нового Майдану й запитували у «грузинського реформатора», яким був його план та що не вдалося реалізувати. Міхеїл Саакашвілі, якимось чином підхопивши браваду попереднього блоку обговорення, почав розповідати про «порятунок держави» та те, як за ним сумують одесити. Також тричі протягом програми він заявляв, що ладен померти за Україну й Грузію.

Інші політики розділилися на «за» Саакашвілі та «проти» нього. Віктор Чумак, наприклад, пояснював, чому «прорив» Міхо - це ніякий не прорив. А Ілля Кива, крім фраз «Порядок и дисциплина - догма Киви сегодня», описував також те, як Саакашвілі покриває наркобізнес. Іван Крулько із «Батьківщини» розповідав теорію змови, мовляв, влада хотіла крові при прориві Саакашвілі, аби виставити у такому світлі всю опозицію. Вадим Карасьов заявив, що «грузинський реформатор» дратує владу, адже несе «моральный урок» чистої політики (себто, політики без бізнесу). Мосійчук знову (він уже робив так на «Праві на владу») розповів про зовнішнє управління країною й те, що Саакашвілі - це його частина. І «радикал», і далі Нестор Шуфрич описали також провальні реформи влади. Член «За життя» додатково заявив, що він «як народний депутат» змушений захищати Саакашвілі, адже той для нього «громадянин України». Пафос вимірювати уже не було чим.

І тим не менше, це продовжувалося. Саакашвілі заявив, що «Коли я вступлю в Грузію, навіть у наручниках, олігархів не стане за кілька годин». Андрій Ніколаєнко заявив, що влада намагається «вижити українців безвізом». Так, стоп, безвіз тепер #зрада, а не #перемога? Вадим Карасьов дійшов висновку, що влада вміло обороняється, адже прибрала Саакашвілі, людей із вулиць та Савченко. Так, стоп, ми тепер проти боротьби з імовірним тероризмом? Світлана Крюкова чомусь вирішила, що про Саакашвілі в Україні постійно говорять і от навіть програму йому присвятили. Але найдалі зайшов ведучий Василь Голованов: він відверто напросився у Саакашвілі на компліменти, запитавши, чи правда, що перші проблеми NewsOne були саме через Міхо? Адже цей канал єдиний транслював його акції та марші. І Саакашвілі сказав - «так» та подякував каналу за чесність і свободу слова.

Спільний посил цього випуску - репресивна влада душить конкурентів та опозицію. І єдине місце в Україні, де вони можуть зібратися, - це NewsOne.