Те, що фільм «Темні часи» про рішучого Вінстона Черчіля вийшов в український прокат майже одночасно з прийняттям законопроекту про деокупацію — це якийсь злий жарт. Після стрічки про відвертих та мужніх державних діячів під час Другої світової війни дуже складно було дивитися тематичні українські ток-шоу про війну на сході та закон про деокупацію. Адже місцеві політики переважно рішуче лише маніпулювали, ведучі їх відверто підтримували, а глядачам лишалося тільки мужньо триматися.

Приємним винятком став один із ефірів «Свободи слова», що, не побоїмося цього сказати, міг принести глядачу користь та навіть задоволення. Адже замість класичних політиків там зібралася «інтелектуальна еліта».

Кого моніторили: «Свобода слова» (ICTV), «Український формат» (News One), «Головна тема» («Україна»). Шоу «Право на владу» («1+1») та «Народ проти» (ZIK) у цей час не виходили.

Коли моніторили: 15–24 січня.

«Український формат», NewsOne, 24 січня

Частина перша

«Реинтеграция Донбасса. Как прекратить войну и вернуть оккупированные территории?»

«Український формат» на телеканалі NewsOne має те, що з такою ж увагою до деталей практично відсутнє на інших українських ток-шоу: композиційну єдність, а точніше, «єдність ефекту» Едгара Аллана По. Письменник уважав, що твір можна починати писати лише тоді, коли ти чітко визначиш його емоційний посил, і що всі структурні елементи написаного повинні бути пов’язані та служити єдиній меті.

24 січня перша тема програми стосувалася проголосованого напередодні законопроекту про деокупацію Донбасу. Ще до того, як оголосити список гостей, ведучі коротко переказали зміст законопроекту, чим зробили перший серйозний внесок до «емоційного ефекту» програми.

Подаємо слова ведучого Василя Голованова повністю: «Росія — держава-агресор; "АТО" перейменовують в відбиття збройної агресії; командувати операцією буде об'єднаний оперативний штаб ЗСУ; президент матиме право одноосібно ввести воєнний стан (це не точно й, імовірно, не скрізь); військовослужбовці мають право затримувати та обшукувати громадян, а також вилучати їхнє майно (останнє лише зі згоди); відповідальність за дотримання прав і свобод на Донбасі покладається на Росію; замість ЛНР та ДНР будуть Окупаційні адміністрації РФ; виконання Мінських угод — виключено, немає в тексті документу (документ не згадується, але Україна продовжує виконувати угоди); відновлення торгівлі з окупованими територіями (за твердженням деяких провладних депутатів, це брехня); Україна не визнає жодних документів з ЛДНР, окрім свідоцтв про народження та смерть».

Із десяти пунктів законопроекту чотирма автори програми зманіпулювали. Як не дивно, але надалі, здебільшого саме на ці пункти і будуть посилатися гості програми. Ними стали: Олександр Вілкул, «Опозиційний блок»; Віктор Чумак, позафракційний; Надія Савченко, позафракційна; Святослав Піскун, голова союзу юристів України, екс-генпрокурор; Іван Крулько, «Батьківщина»; Олег Осуховський, «Свобода». За владу відповідав Юрій Гримчак, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій.

Заступник міністра першим же й отримав слово, аби ще раз розповісти, про що закон. Після нього вже обговорення документа почав Олександр Вілкул. Глядач, таким чином, після загальної експозиції отримав сильний початок безпосереднього сюжету.

Пана Вілкула можна цитувати вічно, але існує проблема: більшість зі сказаного ним — це ремікси старих хітів. Нижче наводимо, наприклад, його заяви на «Свободі слова» 15 січня та «Українському форматі» через дев'ять днів.

 Власне, як не складно здогадатися, законопроекту дісталося від майже всіх гостей: «Цей закон просто підмінює деякі позиції, які вже давним давно прописані в Конституції України», — Святослав Піскун. «Це не закон — це популізм, піар», — Надія Савченко. «Це взагалі зґвалтування Конституції!» — Олег Осуховський.

Іван Крулько зміг виділитися ще й тим (хоч його й намагалися стримати ведучі), що просував тему президентського подання членів ЦВК, де не виявилося представників «Батьківщини»: «Уявіть собі, політична сила "Батьківщина", яка сьогодні має найвищий рейтинг в країні. Лідер нашої політичної сили Юлія Тимошенко найвищу має довіру серед усіх політиків». Узагалі-то, за даними фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова (23 січня), щодо довіри Юлія Тимошенко програє в усіх можливих вимірах: їй «повністю довіряє» менше людей, ніж Святославові Вакарчуку. У рейтингу «радше довіряють» вона поступається багатьом, але, наприклад, Володимиру Гройсману. «Зовсім не довіряють» Тимошенко більше, ніж, наприклад, Вадиму Рабіновичу. А за динамікою довіри українців вона програє, зокрема, Віктору Медведчуку.

Але навіть такий набір чудових солістів не перетворився б на хор без вдалих диригентів. І тут варто віддати ведучим Тиграну Мартиросяну та Василю Голованову належне.

Як вам, наприклад, запитання до Святослава Піскуна, що одразу просить сконцентруватися на негативі: «З якими доводами більше погоджуєтесь ви? І які недоліки цього закону бачите?». Чи відверте підігравання Олександру Вілкулу, коли той висунув свою теорію змови (далі заява «опоблоківця»): «Президент, как вы правильно сказали, до сегодняшнего момента ещё не подписал этот закон. [...] Достаточно большая пауза, казалось бы...». Ведучий підтримав політика фразою: «Но и текста, Александр Юрьевич, до сих пор нет», хоча не міг не знати (якщо готувався до програми), що «Опозиційний блок» сам же й заблокував підписання законопроекту, щонайменше, до 6 лютого.

При цьому навіть коли гості, очевидно, не бажали йти на співпрацю, ведучі все одно намагалися витягнути з них необхідне. Наприклад, у Юрія Гримчака запитали: «Президент на международной арене говорит о приверженности Украины к Минским соглашениям. На внутриполитической — представители пропрезидентской фракции критикуют Минские соглашения. [...] Какая-то двойная игра, как минимум у главы государства». Після цього модератор ще тричі просив урядовця робити акценти саме на Президентові.

Очевидно, що голову держави Гримчак «не здав», тож, мабуть, керуючись принципом «хочеш зробити добре — зроби сам», ведучі закінчили шоу тонким нагадуванням:

Василь Голованов: «...Я нагадаю, що в законі про воєнний стан зазначено, що під час введення воєнного стану не можливо внесення змін до Конституції, проведення референдума, а також проведення виборів».

Тигран Мартиросян: «...Президент Украины получил полномочия и возможность без согласования с парламентом это военное положение вводить. Это факт, который проголосован Верховной Радой Украины. Очевидно, дорогие друзья, что на протяжении следующего года навряд ли будет найден путь к миру, будет прекращена война».

Чи на здається вам, що, таким чином, від модератора (!) насправді пролунала якщо не політична заява, то принаймні дуже однозначна оцінка ситуації, що є тотальним порушенням всіх правил ведення ток-шоу.

Тож «Український формат» можна порівняти зі справді якісним літературним твором: усі його складові працюють на результат. Одні гості беруть на себе абсурдні заяви, інші на їхньому фоні грають роль поміркованих (але теж критичних) експертів, треті — представники влади, адже антагоністи (чи просто мішені) роблять «мочилово» цікавішим для глядача. Провідну ж роль відіграють ведучі, зосереджуючи увагу аудиторії та гостів лише на потрібних програмі речах.

Лишалося тільки дізнатися, якого саме ефекту телеканал добивається такою «єдністю». Підказку у фіналі шоу дав Тигран Мартиросян: «...Надеемся на то, что наши площадки для коммуникаций будет достаточно для того, чтобы вы, избиратели, мы с вами, избиратели сделали правильный выбор».

«Український формат», NewsOne, 24 січня

Частина друга

«Свобода слова по-украински. Борьба с фейками — цензура или стремление к объективности СМИ?»

Професійні журналісти, прочитавши формулювання теми, а також — для кращого ефекту —  назву телеканалу, що її підняв, уже повинні були іронічно посміхнутися та зробити висновки. Для всіх інших пояснимо: NewsOne — зовсім не та платформа, що спадає на думку при обговоренні боротьби з фейками. Чи то через риторику свого власника, чи то через свій контент (фейкові слухання Конгресу США із підвалу?) Не менш «дивно» звучить і саме запитання, зокрема його частина «Борьба с фейками — цензура?». А боротьба зі злочинами — обмеження свободи вибору?

Очевидно, для підвищення ефекту до студії запросили «тематичний» склад гостей. Про свободу слова в Україні говорили, зокрема: Світлана Крюкова, заступниця головного редактора газети «Страна.ua»; Юрій Павленко, член «Опозиційного блоку» та комітету ВР із питань свободи слова; Наталя Влащенко, генеральна продюсерка телеканалу ZIK. А також Олександр Мартиненко, гендиректор «Інтерфаксу-України»; Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України; Сергій Щербина, головний редактор «РБК-Україна»; Олесь Доній, екс-нардеп, та Ольга Червакова, народна депутатка від БПП.

Результат подібного міксу виявився настільки яскравим, що «Детектор медіа» присвятив йому окремий текст. Тут же подамо лише три «проби» шоу, взяті із різних його частин:

Олесь Доній: «Почти на каждом телевизионном канале есть представитель СБУ, который может называться редактором или аналитиком и который точно так же влияет на информационную политику канала».

Юрій Павленко: «Сегодня власти нужен или мертвый журналист, или журналист, который сидит в тюрьме, или запуганный, или полностью контролируемый».

Олександр Мартиненко:«Нету журналистики, как таковой. И правил не существуют одни. Потому что журналисты разные: одни работают в таблоидах, другие работают в аналитических изданиях [...] У них у каждого свои стандарты».

Загальним лейтмотивом програми стало те, що влада намагається цензурувати ЗМІ. І лише такі телеканали як NewsOne та ZIK продовжують їй опиратися.

«Свобода слова», ICTV, 15 січня

«Закон о реинтеграции Донбасса: шаг к миру или к обострению ситуации».

Цього дня «Свобода слова» була присвячена тоді ще майбутньому голосуванню за законопроект про деокупацію Донбасу та частково Антикорупційному суду. До обговорення тем журналісти запросили лише політиків, як прихильників, так і критиків ініціатив. Тож дива не сталося: якісну дискусію з приводу відновлення цілісності держави замінили піар, взаємні звинувачення та некреативна політична реклама.

Винуватцями стали: Ірина Геращенко, уповноважена Президента з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі; Оксана Сироїд, віце-спікерка українського парламенту; Андрій Тетерук, перший заступник голови фракції «Народний фронт», Олександр Вілкул, співголова фракції «Опозиційний блок»; Іван Винник, народний депутат, фракція БПП; Олексій Рябчин, народний депутат, фракція ВО «Батьківщина».

Найбільше «Свобода слова» цього дня нагадувала зачитування партійних заготовок, адже після піврічного обговорення законопроекту про деокупацію всі вже мали (і неодноразово озвучували) позиції з усіх питань. Тож думки тих чи інших політиків на якусь тему можна було легко вгадати просто за їхніми регаліями. Він із «Народного фронту»? Розповідатиме про користь закону для міжнародних судів. Він із «Опозиційного блоку»? Чекайте монологу про Мінські домовленості. Відчувалося, що в студії немає конкретних людей, лише аватари партій. І Ірина Геращенко — аватара Президента.

Візьмемо для прикладу запитання до перших трьох спікерів, що стосувалися здебільшого окремих спірних пунктів законопроекту про деокупацію. Жодна відповідь не виявилися чистою від електоральних домішок:

«Знаєте, нещодавно президенту України, його команді вдалося звільнити 74 заручники з окупованих територій» [...] Стратегія президента і його команди — це посилення української армії» [...] Говорили що блокада оголошується для того, щоб звільнити українських заручників. Жодного не звільнили», — зокрема, так Ірина Геращенко відповіла на запитання «Чи обмежує закон про деокупацію права і свободи громадян?».

Оксана Сироїд так розповідала, чи вистачить голосів коаліції за законопроект: «...Президент України, так само як і декілька, горстка людей з ним, вони зацікавлені у збагаченні на війні для того, щоб посунутися в рейтингу найбагатших людей».

Чи хоче «Народний фронт» голосувати за Антикорупційний суд цього тижня? «...Свою позицію ми показуємо іншим народним депутатам, що в парламент треба приходити для того, щоби реалізовувати свої програми. А саме головне — відповідати на ту довіру людей, яка була нам надана в 14-му році», — заявляє, серед іншого, Андрій Тетерук.

Але навіть ця самореклама потьмяніла, коли до мікрофона піднявся Олександр Вілкул. У політика запитали, які саме міжнародні договори через законопроект про деокупацію порушує Україна, як про це стверджує «Опозиційний блок». У відповідь політик заявив, що законопроект може призвести до ескалації конфлікту (чому — самі здогадуйтеся), що всі, крім влади, вже знають формулу миру (яка вона — самі здогадуйтеся), що, приймаючи законопроект, ми підставляємо Німеччину та Францію (яким чином — дивіться вище), що влада, коли «в стране эпидемии», затягує війну, аби не відповідати, чому «люди обнищали». Загалом, не якістю маніпуляцій, а їхнім обсягом.

Що ж до ролі ведучого в цьому «обговорені», то Вадима Карп’яка, з одного боку, є за що похвалити: деякі з питань до гостей звучали досить гостро й він не давав від них легко втекти: наприклад, в Івана Вінника, члена БПП, ведучий тричі перепитував про лист від МВФ із приводу Антикорупційного суду. Ще чотири репліки з цього приводу потім зробив експерт. Аналогічно поставилися й, зокрема, до заяв Андрій Тетерука із «Народного фронту»: після його запевнень про значну міжнародну роль законопроекту, що визнає Росію агресором, ведучий зазначив, що ВР уже визнавала Росію агресором раніше, то в чому ж різниця?

З іншого боку, хотілося б, аби Вадим Карп’як частіше робив гостям зауваження з приводу неприхованої агітації за себе й «того хлопця». І частіше артикулював глядачам, чи прозвучала у хвилинних монологах відповідь на його безпосереднє запитання. Інакше програма іноді нагадує лінивий переказ піврічних парламентських протистоянь, а не свіжу дискусію.

«Свобода слова», ICTV, 22 січня

«Соборность во время войны».

До Дня соборності України «Свобода слова» вирішила зробити, як уже писав «Детектор медіа», всім подарунок і зібрати під своїм дахом тих, хто об’єднує, а не роз’єднує українців. «... Що ж таке соборність в час війни? І поговорити про це ми хотіли сьогодні як раз не з політиками, позиції яких, як правило відомі на цю тему, а з представниками культури, науки і журналістики», — анонсував ведучий Вадим Карп’як. Одразу зазначимо: ток-шоу все вдалося. Глядачі почули від гостей не типовий партійний речитатив, а свіжі й, головне, конструктивні думки.

Отже, до обговорення приєдналися: «Ольга Айвазовська, координаторка управління громадської мережі “Опора”, представниця України у Тристоронній контактній групі Мінського процесу; Таміла Ташева, засновниця “Крим SOS”; Олександр Положинський, соліст гурту “Тартак”, Володимир Рафєєнко, письменник, Олександр Ройтбурд, художник, Олександр Зінченко, історик і радник керівника Інституту національної пам'яті, Юрій Володарський, літературний критик і публіцист, Вахтанг Кебуладзе, доктор філософських наук, професор, Олексій Мацука, засновник інтернет-видання “Новости Донбасса”, Андрій Куликов, голова правління ГО “Громадське радіо”».

Замість довго розхвалювати шоу, ми просто перерахуємо кілька тем, які порушили його учасники: коли суспільна дискусія корисна, а коли — ні; чи настав час ділити політиків за цінностями, а не поглядами на адміністрування держави; кому вигідне відокремлення питання Донбасу від питання Криму; якою має бути політика української національної пам’яті; яку роль відіграла толерантність в обох Майданах; чи обрали українці Януковича через свою слабкість; що не зможуть пробачити один одному обидві сторони війни на сході; чи повинні журналісти керуватися у своїй роботі «громадянською позицією», а не просто передавати всю правду.

Очевидно, що з такими гостями немає чого й згадувати про якість дискусії як у сенсі ерудиції (не доводилося чути, щоб політики критикували переклад видань Платона), так і в сенсі етики поведінки. Звісно, не обійшлося без кількох темних плям, наприклад, рівень запитань до співака Олександра Положинського виявився значно вищим за рівень його відповідей. А історик Олександр Зінченко та критик Юрій Володарський усе ж перейшли на особистості через пам’ятник Катерині II в Одесі. Проте Ольга Айвазовська одразу нагадала «колегам»: «Тут зібрались люди, які представляють не політикум. Давайте себе вести по-іншому, показувати якісь інші стандарт комунікації, без цих емоцій і хейтерства». Що, власне, досить сумно, якщо про це задуматися: митці та громадські активісти у своїх дискусіях на телебаченні справді виявилися конструктивнішими, ніж державні адміністратори. А ще вони відверто заявляли, що не мають профільних знань у якихось темах, тож не можуть їх коментувати. Ви колись чули, щоб подібне казав політолог?

Загалом, цей випуск «Свободи слова» — перше ток-шоу, яке ми справді радимо вам переглянути. А самій «Свободі слова» — зберегти такий формат і, можливо, стати першим сучасним ток-шоу, яке умовна «інтелігенція» буде дивитися не з професійного інтересу, а заради озвучених там думок.

«Головна тема», «Україна», 21 січня

«Дороге тепло. Хто і як нас нагріває?»

21 січня «Головна тема» вирішила зайнятися одночасно актуальною та неактуальною темою: опаленням. Подібний вибір ведуча Олена Кот аргументувала так: «Попереду ще половина опалювального сезону, і якщо початок зими був теплим, то зараз в Україну прийшли морози. І далі, за прогнозами, буде ще холодніше». Логіка, звісно, залізна, але хіба не доцільніше було давати поради глядачам хоча б у листопаді? А то зараз це виглядає як курси водіння, коли людина вже за кермом: однозначно актуально, але логічні запитання викликає.

Тим не менше, краще пізно, ніж ніколи, й тему «Дороге тепло. Хто і як нас нагріває?» у студії коментували: Сергій Костира, юрист, адвокат; Іван Плачков, президент Всеукраїнської енергетичної асамблеї, член президії Аграрної партії України, екс-міністр енергетики; Геннадій Зубко, віце-прем'єр-міністр України, міністр регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ.

У більшості програма складалася з катастрофічного виживання українців та буквально кількох успішних прикладів тих, хто ці катастрофи подолав, скориставшись урядовими «теплими кредитами» чи просто заклеївши вікна на зиму. Перший сюжет програми починається так: «В той час, як в Америці готують місію на Марс, 75-річний Олексій Ілліч Парасюков з Чигирина цієї зими гріється, як його прадіди сто років тому [“буржуйкою”. — MS]». Узагалі-то, в США є понад 8,5 млн аналогічних печей. Поради з їх використання дають на Ebay та в Управлінні з охорони навколишнього середовища. А ще в США, як і в багатьох інших країнах, децентралізоване опалення, тож із ситуацією в Чигирині його порівнювати некоректно.

Найкраще ж суть програми описує інший її «міжнародний блок»: сюжет тривалістю більш ніж дві з половиною хвилини про те, якими інноваціями в опаленні користується Норвегія. Ця вставка прямо посеред випуску не завершується ні висновками для України, ні запитаннями для гостей. Одразу після неї просто починається інший сюжет: про те, що неправильно утеплювати будинки — шкідливо для стін (з наочними кадрами та коментарями експертів).

На фоні подібної подачі просто незрозуміло, а навіщо цьому випуску «Головної теми» взагалі знадобилися гості в студії? Вони здебільшого розповідали значно менше інформації, ніж журналісти. До деяких «світоглядних» тем чи порад користувачам їм просто не було чого додати. Та й після наочних кадрів студійні заяви виглядали досить загальними та сухими.

Якщо забрати з цього випуску «Головної теми» всі студійні коментарі — він майже нічого не втратить. У ньому лишиться кілька корисних порад, багато сумних холодних історій та реклама ДТЕК Ріната Ахметова.

Справа в тому, що в одному з сюжетів кореспонденти вирішили розповісти, як комплексно утеплити будинок (буцімто лише це ефективний спосіб добитися тепла). Для цього «спочатку потрібно провести енергоаудит: перевірити де будівля втрачає найбільше тепла. [...] Нам допомагатиме фахівець — енергоаудитор з компанії з ДТЕК ЕСКО». Огляд фахівця показав спосіб, яким можна «досягти 60–70 % економії». Загалом, якщо подібного у своєму будинку хочете й ви, — знаєте куди, наприклад, можна звернутися.

Завершується випуск настановою від ведучої: «Хто не утеплить квартиру, будинок, не поставить лічильник, не перейде на індивідуальне опалення, менше платити за опалення точно не буде...». Ніколи не здогадаєтеся, яка українська компанія вже займається індивідуальним опаленням в Новомосковську, Нікополі, Марганці та Покрові, готова займатися цим далі й радить переходити на індивідуальне опалення всім, хто має «проблеми».

 Громадська організація «Детектор медіа» здійснює моніторинг за підтримки «Інтерньюз Нетворк». Висновки й погляди, що були висловлені в моніторинговому звіті, можуть не збігатися з поглядом «Інтерньюз Нетворк».

​