1971 року під час слухання справи «“Нью-Йорк Таймс” проти США» суддя Верховного суду США Х’ю Блек у коментарі до рішення написав: «Преса має служити народу, а не можновладцям. Право влади цензурувати пресу було скасовано, щоби преса могла вільно засуджувати владу. Пресу захистили, щоб вона могла розкривати секрети влади та інформувати громадян. Лише вільна від обмежень преса здатна ефективно викривати обман з боку влади».

Оскільки в нинішніх умовах головним засобом масової інформації є не преса, а телебачення, саме на тележурналістів, ведучих-модераторів суспільно-політичних ток- шоу лягає основний тягар викриття влади. Це водночас і загроза, й виклик, і можливість для української демократії.

Відносна конкуренція між різними власниками телеканалів дає громадянам можливість вибирати різні джерела інформування про політику в країні. Але тільки від тележурналістів залежить те, наскільки правдивою чи викривленою буде телекартинка, наскільки послідовним чи вибірковим буде розкриття секретів і викриття обману українських політиків незалежно від рівня наближеності до влади.

А від політиків, у свою чергу, залежатиме те, наскільки відкритими і чесними вони будуть із глядачами і чи готові вони перейти від зверхності та погроз на адресу журналістів до розуміння підзвітності та відповідальності. У цьому та подальших оглядах політичних ток-шоу ми якраз намагатимемося оцінити, наскільки журналісти й політики наблизилися чи відхилилися від заданих орієнтирів.

У цьому матеріалі ми розглянемо ток-шоу, які виходять на телеканалі «1+1» — «Право на владу» та на «Інтері» — «Чорне дзеркало». Одразу зауважмо: оскільки існує гострий конфлікт між двома групами, які контролюють ці телеканали, ми не будемо їх оцінювати один проти одного, порівнювати їхні слабкі та сильні сторони. Це компетенція уподобань глядачів. Натомість ми сконцентруємося на тому, наскільки два різних формати на двох різних телеканалах сприяють чи не сприяють застосуванню політиками та журналістами маніпулятивних технологій.

Отже, 25 вересня на «Право на владу» претендували Сергій Тігіпко, Павло Петренко, Єгор Соболєв та Дмитро Шимків. За їхніми діями стежили два зовнішніх експерти Олексій Хмара й Андрій Длігач та два журналісти «Плюсів» — Олександр Дубинський та Ольга Василевська. Плюс анонімний ведучий — «арбітр».

Загальні спостереження. Всі політики, окрім Соболєва, не втрималися, щоб не вдатися до маніпуляцій. Дуже часто замість конкретики глядачі чули або безпідставні твердження, або набір завчених передвиборчих меседжів.

Наприклад, коли ведучий запитав міністра юстиції, як потрібно провести судову реформу, щоб вона працювала на людей, Петренко ухилився від конкретної відповіді, переклавши відповідальність за зрив першої спроби очищення судової влади на «змову суддівського лобі з депутатами».

Оскільки міністр не дав жодного прізвища й жодного аргументу на підтвердження своєї тези, це можна назвати типовим прикладом «безпідставного твердження», підкріпленого лише «навішуванням ярликів» на анонімних суддів та депутатів. Навряд чи це могло викликати до його слів більше довіри, ніж до реплік Тігіпка.

Не сприяло довірі й те, що Петренко часто вдавався до використання прийомів приниження опонента, яким у ток-шоу був Сергій Тігіпко, щоби приховати брак правдоподібних аргументів на підтримку своїх тверджень. Звісно, про «заслуги» Тігіпка та інших регіоналів за часів правління Януковича потрібно нагадувати постійно, однак цю функцію протягом усього ток-шоу чудово виконували присутні журналісти й експерти. Тому міністр Петренко витрачав відведений йому час, щоби зводити політичні рахунки, а не аргументувати й не пояснювати причини провалу чи відсутності реформ у правовій сфері.

Виглядало так, ніби Петренко ще не обіймає посади міністра і не відповідає за доручену ділянку роботи, а продовжує виступати з трибуни Майдану. На цій слизькій стежці популізму міністра й підловив цькований ним політик. Реагуючи на репліку Петренка про непопулярну пенсійну реформу, Тігіпко нагадав йому, що міністр — представник влади й коаліції, яка може скасувати цю непопулярну пенсійну реформу, але чомусь не робить цього. Петренко ж на це ніяк не відреагував, не знайшовши нічого кращого, ніж знову скористатися улюбленим прийомом регіоналів у 2010–2013 рр. — трансфером негативу на попередників.

Не відставав у застовуванні маніпуляцій і представник Адміністрації Президента Дмитро Шимків. Зокрема, йому так і не вдалося дати чіткої й аргументованої відповіді на запитання Сергія Тігіпка, чому протягом 6 місяців немає тих змін, які сьогодні надзвичайно потрібні країні, що цьому заважає?

«Дмитро Шимків, заступник глави Адміністрації президента: "Я думаю, що найскладніше, що в нас є в системі керування державою — це модель прийняття рішень. В нас є такий формат, ми намагаємося це робити дуже часто консенсусно, і цей консенсус інколи переходить в суспільну безвідповідальність. Тому по багатьох питаннях, наприклад, у Верховній Раді, був поданий президентський закон про антикорупційне бюро, над яким працювало і Міністерство юстиції, і комітет Верховної Ради, і громадськість, і Адміністрація Президента, нам не вистачило 8 голосів. Цього закону очікували всі — суспільство, міжнародні партнери, але за нього не проголосовано. Чому? І Петро Олексійович зробив, я вважаю, правильний крок, що Верховна Рада розпущена, і ми чекаємо нових виборів"».

По-перше, Дмитро Шимків видавав бажане за дійсне. Немає президентського проекту про антикорупційне бюро. Є законопроект №5085 про систему спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції, в якому Нацбюро фактично підпорядковується Генеральному прокурору. Особа, яка нині обіймає цю посаду, вже продемонструвала нездатність боротися з корупцією всередині свого відомства. І про цей конфлікт інтересів уже було відомо станом на 25 вересня, в тому числі журналістам «Плюсів» та безпосереднім учасникам ток-шоу. Постає запитання: свідомо чи ні Шимків замовчував важливу інформацію про справжню суть антикорупційного законопроекту Президента?

По-друге, Шимків або наплутав, або свідомо сказав неправду, вказуючи на те, що не вистачило восьми голосів. Насправді, як можна переконатися за даними голосування, забракло 19 голосів.

По-третє, Шимків, як і член команди Яценюка, міністр Петренко, ухилився від конкретизації та не сказав, кому саме українське суспільство має бути вдячним за провал голосування. А серед винних не лише люди Януковича, а й присутній у студії Сергій Тігіпко та колишні регіонали, які орієнтуються на Порошенка — Андрій Деркач, Інна Богословська. Найбільше голосів недодала фракція «Батьківщини» — 16, проте п’ятеро з них — це люди, тісно пов’язані з Президентом: колега Шимківа, депутат — заступник голови АП Ігор Гринів, №5 списку Блока Порошенка Мустафа Джемільов, голова Ощадбанку Андрій Пишний, новоспечений голова Луганської ОДА Геннадій Москаль, а також колега міністра Петренка по списку «Народного фронту» №20 Тетяна Донець і троє депутатів-ударівців.

Не рахуючи екс-регіоналів, це якраз 19 голосів, яких було б достатньо, щоби проголосувати закон у першому читанні. Отже, перекладаючи відповідальність на абстрактну Верховну Раду, Шимків свідомо застосував прийом напівправди, так само як це робили представники АП Януковича.

Позитивним було те, що функцію викриття тих, хто не голосує за потрібні закони, частково взяли на себе присутні експерти. Зокрема, виконавчий директор Transparency International Україна Олексій Хмара прямо запитав у Тігіпка, чому той не голосував за президентський закон, і домігся від Тігіпка та принаймні п’яти депутатів із його групи, про яких згадав політик, чіткої і недвозначної обіцянки проголосувати за нього 14 жовтня. Треба віддати належне ведучому: він не втручався й не зупиняв тиску експерта на політика.

В принципі, це хороший приклад того, як журналісти й експерти мають вимагати від політиків чітких публічних зобов’язань слідувати суспільним інтересам. Звісно, за умови, якщо після 14 жовтня «Право на владу» знову запросить Хмару й Тігіпка, щоби в прямому ефірі показати, як політики виконують свої публічні обіцянки.

На жаль, і далі під час шоу Шимків, якого призначено в АП відповідальним за реформи, продемонстрував нездатність говорити відкрито й давати глядачам всю інформацію, якою він володіє. Зокрема, Шимків ухилився від відповіді на запитання Олександра Дубинського: «Сколько компания “Майкрософт”, в которой вы работали, заработает на том, что все программное обеспечение станет лицензионным?» — підміняючи поняття й апелюючи спочатку до «свого комп’ютера», а потім до «безлічі програм для органів влади».

Хоча ще 19 лютого Дмитро Шимків, гендиректор компанії «Майкрософт-Україна», на прес-конференції відкрито називав суму 200 млн доларів як орієнтовну ціну легалізації програмного забезпечення в органах державної влади. Цю ж суму він називав і в 2013 р. Постає запитання, якими мотивами керувався Шимків, коли вирішив приховати цю добре відому й раніше озвучену ним інформацію від глядачів.

Кілька слів про Сергія Тігіпка. Оскільки в нього все-таки найбагатший політичний досвід, а також з огляду на те, що йому довелося виступати практично у ворожому оточенні як єдиному представнику режиму Януковича, він обрав тактику захисту та контратак. Завдяки поведінці Павла Петренка Тігіпко отримав чудову нагоду каналізувати весь негатив лише на одного учасника, намагаючись уникати конфронтації з рештою, а також з експертами. Проте Тігіпко єдиний, хто вдався до фальшивого свідчення — визнання помилок у минулому при униканні відповідальності за дії режиму Януковича. Для цього він скористався прийомом поширення неперевіреної інформації:

«Ольга Василевська, кореспондент “ТСН”: “Пане Тігіпку, скажіть, будь ласка, щодо реформ у мене до вас немає жодних запитань, ви і ті люди Фірташа і Партії регіонів, яких ви ведете, знову дореформувалися. В мене до вас два конкретних запитання. Чи пропонував вам Віктор Янукович в найжорстокіші дні Майдану очолити уряд, чи пропонував він вам посаду прем’єр-міністра, і що ви на це відповіли?”...

Сергій Тігіпко, лідер партії “Сильна Україна”: “Перше питання. Ніхто мені посаду прем’єр-міністра не пропонував під цей час, я пробував скласти дуже конкретну програму “100 днів” і ходив з нею до Януковича, до президента Януковича, тому що, на мій погляд, знав, що потрібно робити для того, щоб заспокоїти і змінити ситуацію. Але вона не була прийнята. Коли був сформований новий уряд, я віддав цю програму в новий уряд, тому що якраз з одним членом нинішнього Кабінету міністрів ми її і готували. Але ніяких пропозицій, скажімо, по тому, щоб очолити Кабінет міністрів не було”».

На тлі замовчувань та напівправди, які звучали з вуст старих політиків і молодих чиновників, більш послідовним та відкритим до аудиторії виглядав Єгор Соболєв. Хоча він теж не називав прізвищ, але принаймні чітко ідентифікував посадовців-корупціонерів. У цьому сенсі Соболєв був на голову вищий за решту учасників і ближчий до журналістів-експертів, які намагалися викривати політиків незручними питаннями.

«Єгор Соболєв, голова громадського Люстраційного комітету: “…ми без закону вигнали сотні посадовців, починаючи з керівника міліції Дніпропетровської області, який під час антитерористичної операції поїхав у відпустку в Відень, і закінчуючи головою Вищого господарського суду, який став символом корупції в судовій системі, який грабував мільярди гривень у керівників підприємств і який після свого звільнення втік за кордон”».

Окремо потрібно відзначити роботу журналістів «1+1». І Василевська, і Дубинський протягом усієї програми поводилися адекватно й намагалися розкрити секрети влади: як нової (Шимків, Петренко), так і старої (Тігіпко) й, можливо, майбутньої (Соболєв). Всім було поставлено гострі, чіткі, аргументовані та незручні запитання. На додаток ведучий підтримував журналістів, коли було необхідно дотиснути учасника. Хоча іноді анонімний «арбітр» усе-таки підтримував найслабшого — Шимківа, виводячи його з-під очевидного нокдауну після запитань Дубинського. Але в цілому останнє слово залишилося за журналістами, й воно було неабияким:

«Олександр Дубинський, редактор та ведучий програми "Гроші" на каналі "1+1": "Я воспользуюсь, наверное, своей минутой сполна. Господа, вы знаете, как говорят в Одессе, мне кажется, что нас тут немного разводят. Потому что вот это всякое копошение в законах о люстрации, о том, кто будет нести ответственность за декларации, кто должен приносить декларации, подавать их… Вы знаете, я не знаю ни одного случая, когда какой-нибудь чиновник понес ответственность за неправильно заполненную или ложную декларацию. Я вам подарю способ решить проблему Егора с люстрацией, и не надо вот этих мельтешений, как уклониться, как нам всем мешают, законы плохие, хорошие. Заставьте всех чиновников — до второго колена родства — декларировать расходы, чтобы они каждые полгода-год сдавали декларации, показывали, сколько они потратили, они и члены их семей, и тогда вы все будете видеть, и тогда вы получите четкую картину, кого нужно люстрировать, не нужно будет вот этого оспаривания, кого убираем, кого не убираем, все будет четко понятно, кто сколько украл и куда потратил. Это первый момент. Второй момент. Ко мне господин Шимкив подходил в перерыве и сказал, что не любит популизм, я прочитал короткий перечень ключевых шагов президента по реформированию. Самый главный популизм, о котором мы, к сожалению, не поговорили, у нас за темой люстрации, погоней за ведьмами скрылось самое главное — экономика падает в пропасть, ВВП падает, нас обманули уже процентов на 60% на курсе валют, мы видим это по ценам, а нам в плане реформ рисуют двукратное увеличение ВВП на душу населения. Я понимаю, как это происходит, я вам объясню. Мы за последние 6 месяцев потеряли Крым, 2,5 миллиона населения, за принятые недавно законы об особом статусе Донбассе рискуем потерять еще 7 миллионов населения в Донецке и Луганске, около 10 миллионов человек, и тогда, соответственно, количество населения у нас уменьшится, и количество ВВП на душу населения очень сильно увеличится. Классная штука, вы можете презентовать ее и дальше, а вообще, можно презентовать стратегию реформ Украины до 2100 года, будет еще лучше, и никто даже не сможет ее проверить"».

Наступного дня, 26 вересня гостями «Чорного дзеркала» на «Інтері» були в першій частині: Олександра Кужель від «Батьківщини», телеведучий і кандидат-мажоритарник від Радикальної партії Ігор Моляр, голова міста Рава-Руська Ірина Верещук (Львівська область), письменниця Ірена Карпа, економіст-експерт Олександр Пасхавер, екс-голова Нацагентства з державної служби Денис Бродський, командир батальйону «Айдар» Сергій Мельничук.

У другій частині до них приєдналися: політолог Кость Бондаренко, кандидат-мажоритарник Олексій Кучеренко, екс-міністр ЖКГ, ще один кандидат-мажоритарник Віктор Пилипишин, депутат-свободівець Олексій Кайда, кандидат від «Громадянської позиції» Віталій Шабунін

Загальні враження. «Чорне дзеркало» у виконанні модератора Євгенія Кисельова не принесло ніяких несподіванок, порівняно з його стилем ведення «Великої політики» у 2010–2013 рр. Кисельов у трішки зміненому форматі залишився вірним своєму головному принципу: під виглядом модерування дискусії навколо серйозних проблем давати словом різним фрікам та відверто некомпетентним спікерам, щоб ті доводили розмову до скандалу або до абсурду.

З іншого боку, всім учасникам, які справді є компетентними в обговорюваних питаннях (Кужель, Пасхавер, Бродський), модератори-ведучі постійно затикали рота, навішуючи ярлики або просто перебиваючи на півслові. Очевидно, що ці гості-експерти просто не підігравали ведучим, які намагалися акцентувати лише на негативній інформації й давати спрощені пояснення причин труднощів, які виникли в країні.

Натомість Кисельов давав простір промовцям, які готові були оголошувати в ефірі інвективи та викриття, що ілюстрували або підтверджували його першочергову тезу про відсутність позитивних зрушень і неправильний напрям розвитку в країні. І проблема не в тому, що Кисельов шукав підтвердження своїм словам у репліках запрошених гостей, а в тому, що не стимулював справжньої дискусії щодо шляхів виходу з кризи, так само як раніше не стимулював спікерів Януковича говорити правду.

Дублером-спойлером Кисельова, якому, напевно, доручено було щоразу перебивати промовців, гіперболізувати негативну інформацію, збивати дискусію на манівці, став ведучий «Подробиць» Олексій Ліхман.

З перших хвилин шоу Кисельов почав використовувати прийом vox populi: посилаючись на анонімну більшість, ведучий озвучував тези, які дуже нагадували меседжі Сергія Тігіпка — лідера списку «Сильної України» і союзника одного з власників «Інтера» Сергія Льовочкіна:

«Чорне дзеркало», «Інтер», 26.09.2014

«Евгений Киселев, ведущий: Вот послушайте, многие начинают роптать и говорить о том, что уже прошло 7 месяцев, восьмой месяц идет после того, как власть сменилась в стране, а реформ как не было, так и нет. Согласны с этим?»

«Право на владу», «1+1», 25.09.2014

«Сергій Тігіпко, лідер партії "Сильна Україна": Я уважно сьогодні почитав те, що пропонує президент, скажу відверто, чогось нового, оригінального не побачив, це таке завдання, яке стоїть, дійсно, перед Україною вже достатньо довгий час. Але для мене саме головне питання — чому ці реформи не відбуваються, не відбуваються, скажімо, за останні шість місяців».

Не відставав від головного модератора його помічник Олексій Ліхман. Ось лише кілька цитат — прикладів маніпулятивних тверджень обох ведучих:

1. Безпідставне твердження й трансфер негативу. Справді 11 з 18 членів Кабінету міністрів йдуть у списках чи на мажоритарних округах. Що ж стосується голів ОДА, то відомо, що кандидатами зареєструвалися Ігор Палиця (Одеська область), Сергій Тарута (Донецька область) та Валерій Баранов (Запорізька область). Окрім того, на вибори йдуть понад 300 народних депутатів, що теж, за логікою Ліхмана, можна вважати проблемою для роботи парламенту.

«Алексей ЛИХМАН, ведущий “Подробностей”: “Саша, у нас проблема больше, у нас половина Кабмина ушла на выборы, у нас губернаторы не работают идут на выборы. У нас премьер-министр ушел на выборы. Какой там уже Киевсовет?”»

2. Апелювання до «фальшивих авторитетів». Ліхман звернувся до запрошеного журналіста Олександра Харебіна, який нібито «хороший специалист по схемам и журналист, который расследует всегда по экономике вообще». Однак Харебін замість того, щоб оперувати фактами та ставити незручні запитання, займався демагогією, використовуючи безпідставні твердження та риторичні запитання. Дивно, що журналіст, який спеціалізується на розслідуваннях, не знає відповіді, яку озвучували неодноразово:

«Алексей Лихман, ведущий “Подробностей”: “У нас есть хороший специалист по схемам и журналист, который расследует всегда по экономике вообще, Александр Харебин. Какие схемы существуют сейчас?”

Александр Харебин, журналист: “Я скажу такую вещь, я сейчас не о схемах. Отключение горячей воды в городе Киеве на 2 месяца и продолжающиеся отключения, приведут к экономии газа аж на 3 дня. Вы вдумайтесь, Киев, сидящий 2 месяца без горячей воды, в рамках отопительного сезона это тоже самое, что 3 дня тепла. Вопрос: зачем это было сделано, в чьих интересах и кто заработал на этом?”

Алексей Лихман, ведущий “Подробностей”: “Какой ответ?”

Александр Харебин, журналист: “Я не знаю этого ответа”».

3. Гасіння незручних тем. Коли експерти в студії, зокрема Олександр Пасхавер чи Денис Бродський намагалися повернути розмову в конструктивне річище, Кисельов разом із Ліхманом різко змінювали тему розмови, обіцяючи послухати експерта пізніше. Звісно, ніхто цієї обіцянки не дотримувався:

«Александр Пасхавер, комментатор по всем экономическим вопросам, заслуженный экономист Украины: “С каким восторгом все всё обвиняют. Ну просто удовольствие все получают от обвинений. Вопрос в том, что сложная система не меняется в один день, люди те же, они же не стали другими. Вы что, выдвинули новых вождей? Люди те же самые”.

Евгений Киселев, ведущий: “Ну выборы на дворе”.

Алексей Лихман, ведущий “Подробностей”: “Александр, а кем вы восторгаетесь?”

Александр Пасхавер, комментатор по всем экономическим вопросам, заслуженный экономист Украины: “Я не восторгаюсь, я просто понимаю сложность системы, и понимаю, что это делается не таким образом”.

Евгений Киселев, ведущий: “Извините, у меня важный вопрос. Просто, у меня в голове есть некий план того, как дальше вести разговор”.

Александр Пасхавер, комментатор по всем экономическим вопросам, заслуженный экономист Украины: “Хотя бы подумайте, отчего они так плохо?...”

Евгений Киселев, ведущий: “В отличие от тех, у кого нет плана”.

Александра Кужель народный депутат Украины: “Потому, что люстрацию не провели.

Евгений Киселев, ведущий: “Давайте подождите про люстрацию. Еще поговорим про нее”».

4. Навішування ярликів. Олексій Ліхман за допомогою ярлика «риторика політика» намагався знівелювати значення аргументованих тверджень Дениса Бродського. Коли Бродський спробував повернутися до суті розмови, Ліхман його просто перебив, щоб нібито надати слово Матвію Ганапольському:

«Алексей Лихман, ведущий “Подробностей”: “Денис, у меня уточнение, вы идете на выборы в этот раз?”

Денис Бродский, экс-глава Национально агентства Украины по вопросам госслужбы: “Нет”.

Алексей Лихман, ведущий “Подробностей”: “Нет. У вас просто риторика политика просто не конкретная”…

Денис Бродский, экс глава Национально агентства Украины по вопросам госслужбы: “Я 4 місяці був за межами державної служби, в громадському секторі і зробив більше ніж за те. Ми сьогодні розмовляємо про реформу державної служби на рівні міністерств, відомств, програм, реформ, хоча б з’явилася…”

Алексей Лихман, ведущий “Подробностей”: “Мы уже 25 лет розмовляєм. Давайте присоединимся к Матвею Ганапольскому, он к нам присоединился недавно. Матвей, вы работали в Грузии, во время грузинских знаменитых реформ. Вы можете…?”

Денис Бродский, экс-глава Национального агентства Украины по вопросам госслужбы: “Реформа державного управління, зміна якості людей. Це було першим, що вони зробили. Зробив перше — це змінив людей”.

Алексей Лихман, ведущий “Подробностей”: “Мы вас услышали, хорошо, спасибо”».

Одним словом, замість «Чорного дзеркала» глядачі нового шоу Кисельова-Ліхмана побачили «чорну призму», крізь яку за прямої відповідальності ведучих пропускалися лише темні й похмурі промені інформації та відсіювалися будь-які тези про вирішення порушених під час ток-шоу проблем.

Моніторинг дотримання професійних стандартів українськими телеканалами   під час  парламентських перегонів-2014 здійснюється громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Медіа та вибори» за підтримки USAID, наданої через «Інтерньюз Нетворк»