Минулого тижня, вперше в новітній історії України, чиновник хоч і високого та все ж не найвищого рангу виступив в ролі самостійного суб'єкта міжнародних відносин, вступивши в пряму переписку (щоправда, односторонню) з главою іноземної держави - президентом США Бараком Обамою.

Заради такого випадку перший заступник Генерального прокурора Ренат Кузьмін отримав у програмі Савіка Шустера режим максимального сприяння, який раніше надавався лише президенту, і прем'єр-міністру  - можливість озвучити те, що він вважав за потрібне у форматі монологу.

Хтозна, що саме підштовхнуло Савіка Шустера до таких преференцій пану Кузьміну. Можливо, особисте співчуття до прокурора, ображеного втратою багаторазової американської візи. Можливо, усвідомленням суспільного інтересу і прагненням докопатися до істини в розслідуванні давнього злочину - і нам тепер варто очікувати розлогого монологу з-за стін Качанівської колонії? Коментарів з боку американських дипломатів чи офіційних представників адміністрації Барака Обами?

Принаймні, до сьогодні від творців ток-шоу не було почуто відповіді  на вимогу опозиції про надання ефіру для спростування звинувачень Рената Кузьміна.

Чи все таки, найімовірнішим буде найпростіше пояснення - що влада, давно покинувши спроби вигравати дисусії в політичних ток-шоу через відсутність адекватних і переконливих аргументів, не може позбавити себе задоволення дискредитувати ув'язненого лідера опозиції  всіма доступними способами. Наприклад, за допомогою прокурора - “соліста”, весь монолог якого, “трохи більше ніж повністю” складається з основного елемента маніпуляцій - “безпідставних тверджень”.

Фактично, йдеться про просту до примітивності маніпулятивну схему. Основне твердження - про начебто причетність Юлії Тимошенко до вбивства Євгена Щербаня, було загорнуто в барвисту, майже детективну історію  про змову американських лоббістів, яка у викладі Кузьміна мало не претендує на роль “нового Уотергейту”.

 Історія з можливим арештом заступника прокурора з наступним його розміщенням в легендарній тюрмі Гуантанамо (призначеній переважно для злочинців – терористів, захоплених за межами США) надає всій ситуації остаточної фантасмагоричності і перетворює її в очах більш-менш думаючої аудиторії в недолугий фарс, який навіть не заслуговує на детальний аналіз. Цілком достатньо ознайомитись з кількома промовистими епізодами Шустер Live:

Шустер Live, Перший національний, 21.12.2012

Я прошу в студию Рената Кузьмина. И объясню, почему. Потому, что Ренат Кузьмин обратился с публичным письмом к президенту Соединенных Штатов, это единственный человек, который обратился с таким письмом, ну, я бы сказал, в стиле Джона Ле Карре, или, кому больше нравится, Бориса Акунина, потому что письмо заслуживает того, чтобы это письмо проанализировать. И конечно же, так как мы говорим о человеке года, то это немножко другой формат, мы пригласили коллег-журналистов, но они еще не доехали, когда доедут – они к нам присоединятся. А теперь позвольте мне процитировать ваше письмо к президенту Соединенных Штатов. Вот некоторые выдержки, и потом я попрошу вас фактами объяснить. Вы обращаете внимание на очень острую проблему, которая осложняет отношения между Украиной и Соединенными Штатами. Суть проблемы состоит в том, что группа американских лоббистов длительное время препятствует проведению допросов свидетелей по делу об убийстве члена украинского парламента Евгения Щербаня. Вы напоминаете президенту Соединенных Штатов, что это такое, потому что он может быть не вы курсе. В 96 году депутат украинского парламента Евгений Щербань с женой и двумя сотрудниками были расстреляны в аэропорту города Донецк. Это был ноябрь, повторяю, 96 года. Только сын Евгения Щербаня остался в живых после обстрела. Исполнители этого убийства были найдены и понесли наказание, это произошло в 2003 году. Прокуратура близко подошла к заказчикам этого дела. Свидетели по этому делу, проживающие в Украине, дали показания Генеральной прокуратуре Украины о том, что в 2005 году, то есть после Оранжевой революции, они, в соответствии с установленных в Соединенных Штатах процедурой, предоставили американским властям документы, в Америке, об убийстве Евгения Щербаня и других, связанных с ним преступлениях. Генеральная прокуратура Украины обратилась к Соединенным Штатам с тем, чтобы эти свидетельства получить, что совершенно нормально. Но Департамент юстиции Соединенных Штатов не предоставил копии таких документов. Со стороны украинской прокуратуры было 30 таких обращений – и не было ни одного ответа. Посол Соединенных Штатов в Украине Джон Теффт заявил, что не обладает информации о наличии у американских властей упомянутых документов, запрошенных Генеральной прокуратурой Украины. Департамент (Департамент – это Министерство), Министерство юстиции Соединенных Штатов по-прежнему не отвечает на наши запросы, - говорите вы президенту Соединенных Штатов. Складывается впечатление, что некоторые американские чиновники скрывают информацию, которая помогла бы найти заказчиков убийства Евгения Щербаня. Вот это первая часть письма. Дальше мы продолжим. Но вот объясните, пожалуйста, зачем этой группе американских лоббистов скрывать правду об убийстве, или делать все, чтобы правда об убийстве Щербаня не стала вам известна?

Ренат КУЗЬМІН: "Спасибо, Савик. Я дам некоторые комментарии, очень краткие. Действительно, 3 декабря этого года по официальным дипломатическим каналам я направил президенту Соединенных Штатов Бараку Обаме письмо, то, которое вы цитировали. Проживающие в Америке Павел Лазаренко, Петр Кириченко, Николай Мельниченко публично заявили о своем желании дать показания Генеральной прокуратуре Украины по делу об убийстве Евгения Щербаня. Действительно, 30 раз Генеральная прокуратура Украины обращалась к американским властям с просьбой о допросе этих свидетелей, однако ответа до сих пор мы не получили. В сентябре этого года в открытом письме к вице-президенту США и председателю Сената США Джозефу Байдену я предложил выступить перед конгрессменами и представителями американских СМИ с докладом об убийстве депутата украинского парламента Щербаня. Это письмо было передано послу Соединенных Штатов Америки в Украине Джону Теффту Генеральным прокурором Виктором Пшонкой при личной встрече. Вместо ответа на него, 19 октября господин посол сообщил мне об аннулировании моей многоразовой пятилетней визы, той самой визы В1В2, по которой я в 2010 году, по приглашению Департамента юстиции, уже въезжал в США для допроса Лазаренко в калифорнийской тюрьме. Чтобы скрыть истинные причины такого решения, СМИ распространили лживую информацию о том, что, находясь в США, я незаконно допросил Петра Кириченко. И американским властям, и послу США в Украине Джону Теффту хорошо известно, что я никогда не допрашивал в США Кириченко, ясно, что некоторые американские чиновники скрывают правду об убийстве Евгения Щербаня и роли Юлии Тимошенко в различных преступлениях. Вместо того, чтобы помочь украинскому следствию в раскрытии убийств и коррупции, в США был разработан план уничтожения уголовного дела об убийстве Щербаня. Частью этого плана была нейтрализация меня как руководителя следственной группы, путем незаконного ареста в Америке – по сфабрикованным обвинениям в принуждении майора Мельниченко к даче показаний по делу об убийстве. Мельниченко предупредил меня о готовящейся провокации, и я вынужден был покинуть Соединенные Штаты раньше запланированного срока. Вернувшийся в Украину Николай Мельниченко назвал имена и фамилии всех причастных к этому беззаконию, среди них – высокопоставленные лица Госдепа и Департамента юстиции США. Такими действиями группа американских чиновников продемонстрировала Украине свои возможности давления на любого неугодного им представителя украинской власти. Все эти факты я изложил в своем обращении к президенту Бараку Обаме и надеюсь на его принципиальную реакцию. Теперь о мотивах, которые могут быть у людей, скрывающих правду. О мотивах мы можем только предполагать, настоящие мотивы известны только людям, которые занимаются этим беззаконием. Но предположить можно следующее. В соответствии с показаниями свидетелей по уголовному делу, данными в Украине, американским властям доподлинно известно, кто является заказчиком, кто финансировал убийство депутата украинского парламента, и кто стоит за этим и другими тяжкими преступлениями в Украине".

Савік ШУСТЕР: А вы думаете, президент Обама в курсе?

Ренат КУЗЬМІН: "Я думаю, что президент Обама не в курсе. И я убежден, что люди в окружении президента Обамы, включая чиновников Департамента юстиции и Государственного департамента США, умышленно вводят президента Соединенных Штатов Америки в заблуждение относительно дела об убийстве Щербаня, относительно роли Тимошенко в коррупции и тяжких преступлениях в Украине, а также относительно событий, происходящих в Украине. Эти люди лоббируют интересы украинских преступников, и именно они приняли активное участие в лоббировании известной резолюции 466, принятой американским Сенатом относительно Украины. И именно по этой причине я обратился к президенту Соединенных Штатов и информировал его об этом".

Савік ШУСТЕР: Скажите, пожалуйста, если информация, которые обладают Соединенные Штаты, после допросов на территории Соединенных Штатов, вам неизвестна, потому что вам ее передают, на каких основаниях вы тогда обвиняете Юлию Тимошенко?

Ренат КУЗЬМІН: "Генеральная прокуратура до сегодняшнего дня не смогла предъявить Юлии Тимошенко обвинение в организации финансирования этого убийства, не смогла. И причиной тому является заключение немецких врачей о том, что с Юлией Тимошенко не рекомендуется проводить никаких следственных действий, дабы не помешать ее выздоровлению".

Савік ШУСТЕР: Так это такой американо-германский заговор?

Ренат КУЗЬМІН: "Я могу говорить только о фактах, и в этой связи утверждаю, что именно заключение немецких врачей препятствует нам предъявлять обвинение экс-премьеру в финансировании этого убийства. Но повторю, Генеральная прокуратура имеет все основания для этого, и мы ждем, пока комиссия врачей позволит нам проводить с Тимошенко следственные действия. Теперь относительно доказательств. Следственная группа Генеральной прокуратуры имеет достаточно доказательств для того, чтобы выдвинуть обвинение. Есть несколько свидетелей, допрошенных нашими следователями, которые прямо указывают на экс-премьера как на лицо, причастное к этим преступлениям, как на лицо, заказавшее это убийство и финансировавшее его. Несколько свидетелей, допрошенных по этому делу, прямо указали на нее, и на экс-премьера Украины Лазаренко, обвинив этих людей в совершении преступления. Именно эти факты украинская прокуратура проверяла в ходе следствия, и именно по этим фактам мы намерены предъявить обвинения экс-премьеру. Что касается свидетелей, находящихся на территории Соединенных Штатов. На территории Соединенных Штатов проживают несколько человек, показания которых так нужны украинскому следствию. Я их назвал. Есть и другие свидетели, проживающие в США. Но повторюсь, на 30 наших поручений, на 30 наших просьб и обращений – мы не получили ни одного ответа. Более того, перечисленные мной свидетели прямо заявили, причем публично, в прессе, о том, что они готовы дать показания украинским следователям. Тем не менее, до сегодняшнего дня ни один из них не допрошен американским правосудием, ни один из них не допрошен с участием прокуратуры, ни один из них не дал показаний по делу об убийстве".

...Савік ШУСТЕР: Скажите, пожалуйста, умозрительно, если вдруг они бы вас арестовали, я понимаю, что это, сколько они могли бы вас продержать?

Ренат КУЗЬМІН: "Ну, не хочется в сослагательном наклонении, но я вам приведу известные, наверняка, вам примеры, когда арестованные в известной тюрьме Гуантанамо сидят годами – 7-8 лет…"

Савік ШУСТЕР: Вы к 11 сентября не причастны, я полагаю?

Ренат КУЗЬМІН: "Вы точно знаете, как и я, что там сидят – и сидели под стражей – не только причастные к 11 сентября. Причем сидели год, два, три, пять семь лет без санкций суда, без санкций прокурора, без права на обжалование. Более того, законы США запрещают обжаловать арест в Гуантанамо, более того, запрещают судьям принимать жалобы от заключенных. По этой причине мы можем долго обсужадть…"

Головним інформприводом для політичних ток-шоу минулого тижня став неочікуваний зрив візиту Віктора Януковича до Москви. Саме цей факт послужив імпульсом для розгортання теледискусій навколо традиційного для України  не лише в новітній її історії, питання - з ким бути. Йти до Росії чи до Європи – одна з “вічних” тем, на кшталт мовного питання. За нею тягнеться шлейф “харківських угод” Януковича, газових угод Тимошенко, і ще чимало памятних і забутих знакових епізодів історії україно-російських стосунків, більшість з яких зводилися врешті-решт до питання цивілізаційного вибору.

Нинішні ефірні суперечки, насправді, не принесли глядачам нічого нового. Попри різноманітність спікерів з  доволі енергійною риторикою в сухому залишку залишились  три достатньо звичних моделі ставлення українських політиків до вибору зовнішньополітичного вектора.

Для влади, хто б її персонального не уособлював - актуальною залишається спокуса “багатовекторності” часів Леоніда Кучми - своєрідної стратегії “ласкавого телятка”, яка час від часу дозволяє “латати” економічні дірки за рахунок Росії і Заходу, водночас вирішуючи свої внутрішньополітичні проблеми, заграючи з проєвропейським і проросійським електоратом.

Проросійський вектор комуністів не потребує особливих пояснень, оскільки він завжди був основою стосунків цієї партії зі своїм сталим електоратом. Зрештою, так само, як європейська орієнтація опозиційних політичних сил.

Примітною, на фоні звичних учасників подібних дискусій, стала публічна поява в ефірі програми Анни Безулик «РесПубліка» на 5-му каналі представника т.зв. руху “Український вибір». Після кількох нещодавніх телеінтерв’ю самого Медведчука, цього разу ми побачили координатора економічних програм УВ Володимира Воюша. Екс-депутат-мажоритарник з Криму Верховної Ради IV скликання, член СДПУ(о), принаймні, продемонстрував, що за  засновником організації стоять  ще й інші живі люди. Втім, ті, хто хоч трохи знає бек-граунд колись «всесильного і загадкового» глави кучмівської адміністрації, а заодно і діючого кума Володимира Путіна, навряд чи мали сумнів щодо цивілізаційного вибору очолюваної ним організації.

Більше того, із виступу пана Воюша стало зрозуміло, що просування  “євразійського вектору” – зовсім не приватна примха відставного політика, а елемент цілеспрямованої кампанії, яка має, судячи з розмаху зовнішньорекламної активності, неабиякий рівень фінансування і, відповідний до фінансування, організаційний потенціал.

В інших ток-шоу звернуло на себе увагу очевидне зміщення  акцентів в риториці провладних спікерів - і Володимир Олійник, і Володимир Вечерко,  і Сергій Тігіпко в різних ток-шоу демонстрували куди більш рішучу “євроорієнтованість”, ніж це бувало раніше. Напевне, наївним було б вважати, що це стало наслідком їх персонального прозріння, а не наслідком певних непорозумінь в стосунках між президентами України та Росії. В полемічному захваті Володимир Олійник навіть несподівано визнав, що в Україні досі не здійснено жодних реформ, окрім грошової, що явно дисонує з деклараціями про президента-реформатора

Шустер-LIVE, Перший НаціональнийЮ,  21.12.2012

Володимир ОЛІЙНИК: "Савік, Україна потрібна всім. Вона потрібна і Євросоюзу, вона потрібна і Митному союзу. А що потрібно Україні? А Україні потрібно, щоб вона реалізувала свій національний вектор розвитку. А який він? Це євроінтеграція. За ініціативи Президента України Віктора Федоровича Януковича в законі про основні засади внутрішньої і зовнішньої політики ми закріпили раз і назавжди: євроінтеграція – стратегічний курс розвитку України. Але це і не відкидає партнерські нормальні стосунки з сусідами. Пам’ятаєте, на початку тільки каденції Президента України всі кинули докір, особливо опозиційні сили: це проросійський Президент? А сьогодні ми можемо говорити, що це є проукраїнський Президент, який майже 2 роки під тиском витримує наш національний інтерес. А тиск з Росії неймовірний. От сьогодні це не остання формула – Митний союз. Пам’ятаєте, як було: СНД, м’яка формула – слава богу, ми не приймали участь, тільки як спостерігачі – дальше Єдиний економічний простір (і я вернусь до нього, як там наші вели політики, які сьогодні так уболівають за Україну), сьогодні Митний союз, а йде розмова, по суті, про відновлення Радянського Союзу в тій чи іншій формі. Чи потрібно це нам? Чи це наш інтерес? Ні. Тому що там є старший брат, менший брат, а в Євросоюзі всі рівні.

… Польща, 90-і роки. Ми їздили туди, возили все продавали. Сміялись над поляками – пусті полиці, поляки бастують. Вони провели реформи – сьогодні живуть краще, а ми ще продовжуємо балакати. Ми єдину реформу провели за весь цей період – це реформа грошової одиниці. Назвіть ще якусь реформу. В медицині, в пенсійному забезпеченні, в економіці ми її не провели. Значить, нам треба проводити ці реформи, зміни робити. Тоді отримаємо європейський рівень життя".

Якщо ж говорити про змістовну частину цієї дискусії, то варто відзначити, що спроба  оцінити вигоди і втрати від вибору того чи іншого зовнішньополітичного вектору на основі  раціональних міркувань була зроблена лише в програмі Анни Безулик. Принаймні, в діалозі заступника голови Центру Разумкова Валерія Чалого і представника “Українського вибору” Володимира Воюша звучали хоч якісь цифри і посилання на економічний аналіз.

Всі інші розмови точилися на рівні жонглювання політичними стереотипами та ідеологічними штампами, переводячи дискусію у звичну для українських політиків “віртуальну сферу”.

Поза тим, саме вихід за межі звичних міфів і пропагандистських штампів, масштабне поширення реальної  інформації про практичні наслідки євроінтеграції чи, навпаки, приєднання до Митного союзу могли б суттєво відбитися на політичних орієнтаціях наших громадян. Можливо, цього наші політики і побоюються.

Але не варто забувати, що не один мільйон наших співвітчизників отримує таку інформацію безпосередньо в межах ЄС - в ролі заробітчан. І той факт, що важка праця і низький соціальний статус не змушує більшість з них до повернення - сам по собі засвідчує наш цивілізаційний вибір...

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг політичних ток-шоу та підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограм українських каналів з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Моніторинг є незалежною експертною оцінкою громадської організації «Телекритика». Висновки моніторингу можуть не співпадати з точкою зору Міжнародного фонду «Відродження». Методологію проведення моніторингу викладено  тут.