З огляду на очевидні проблеми з об’єктивністю, які виявлено у висвітленні основними телеканалами суспільно-політичної кризи (тут і тут), ток-шоу Андрія Куликова «Свобода слова» на ICTV залишається єдиною програмою, завдяки якій глядачі можуть самостійно оцінити аргументи й правоту представників різних політичних сил. Це стосується насамперед аудиторії, яка не може з різних причин отримувати інформацію з інтернет-телебачення.

Треба зазначити, що раніше ми неодноразово критикували команду «Свободи слова» за те, як у програмі закривали очі на спроби влади всіма можливими, дозволеними і недозволеними засобами «гнути свою лінію» під час ефіру. Проте із розгортанням громадянського протесту, особливо після того, як в ефіри інших телеканалів припинили виходити суспільно-політичні ток-шоу, на «Свободі слова» модерування ведучого стало більш активним: жорстким до всіх учасників, прискіпливим щодо змістів та меседжів, які політики намагаються нав’язати аудиторії. Планка вимог до аргументованості, послідовності, зрештою, логічності та прозорості виступів та запитань усіх учасників ток-шоу стала значно вищою. Проте за інерцією представники практично всіх політичних сил все ще намагаються зіграти в гру «Найрозумніший», шукаючи не правдивих, а «правильних» із точки зору політичної доцільності відповідей на запитання в студії, прагнучи упослідити опонента, а не доводити глядачам більшу відповідність своїх власних слів логіці та фактам.

Отже, станом на 10 лютого стало очевидним, що влада і опозиція не наблизилися до політичного вирішення кризи. Заяви про конституційну реформу й «технічний уряд» не вилилися в реальні дії. На цьому тлі не виключений новий сплеск насильства з обох боків. До розмови про те, наскільки така загроза є реальною, Андрій Куликов запросив усіх гостей студії: лідера УДАРу Віталія Кличка, регіонала Володимира Олійника, комуніста Олександра Присяжнюка та свободівця Олександра Сича. В експертній панелі позиції влади були представлені журналістками Іриною Тиран та Яніною Соколовською, а також Русланом Бортником, директором Українського інституту аналізу і менеджменту політики. Опозицію представляли Валерій Чалий та Олег Медвєдєв. До умовно незалежних можна віднести більш прихильну до опозиції Юлію Тищенко, журналіста інтернет-видання LB.ua Олега Базара та Ігоря Попова, близького до позафракційного депутата і водночас до екс-сірого кардинала Банкової та екс-міністра першого уряду Азарова Віктора Балоги. Тобто, в принципі, баланс представлення полярних позицій був у програмі дотриманий.

Обговорення ситуації в країні розпочалося із запитань Віталію Кличку щодо розбіжностей між опозиційними силами стосовно конституційної реформи та боротьби на президентських виборах (Куликов), а також стосовно готовності Кличка очолити або попередити новий штурм влади з боку сил майдану (Попов). В обох випадках Кличко ухилявся від прямої відповіді та від особистої відповідальності за події. Показово, що в обох випадках він використовував метафору про «високу температуру в суспільстві» та наголошував на тому, що саме влада несе відповідальність за поведінку людей на майдані, оскільки сама своїми діями спровокувала людей на насильство.

Отже, Кличко не був готовий чесно й прямо відповідати на прямі та важливі запитання, а лише продовжував знову і знову виголошувати заготовлені політтехнологами УДАРу меседжі:

«Андрій Куликов, ведучий: Пане Кличку, ваші політичні опоненти заявляють, що опозиція не подала на розгляд відповідного комітету Верховної Ради свої узгоджені пропозиції щодо змін до Конституції. І у засобах масової інформації з’явились повідомлення, що головним каменем спотикання є те, що УДАР не підтримує кардинальне зменшення повноважень глави держави. Отже, між опозиційними претендентами на посаду президента уже починається боротьба за владу?

Віталій Кличко, народний депутат, лідер фракції УДАР: Я, во-первых, хотел бы поприветствовать студию, поприветствовать всех собравшихся возле телевизоров, зрителей, экспертов, тех людей, которые пришли высказать свою позицию. И, отвечая на ваш вопрос, хочу сказать, что сегодня, выслушав за кулисами мнение многих, да, действительно, страна находится в глубоком политическом кризисе, более того, этот политический кризис усложняется экономическими проблемами, которые очень тяжело решить. Вместо того чтобы решить политический кризис, власть с самого начала пробует силовыми методами решить политический кризис, потом затягивает процессы и, вместо того чтобы решить эти процессы, наоборот поднимает температуру в обществе. Температура повышается. В надежде на то власть затягивает процесс… только лишь в надежде на то, что проблема сама собой рассосется, проблема сама собой решится. Нет, проблема не решается сама собой, более того, затягивание сегодняшнего решения вопроса усугубляет проблему. Если с самого начала Майдан был европейским, и сотни тысяч людей вышли в надежде на то, что все-таки начнутся систематические реформы в стране, и мы начнем жить, закончится коррупция, закончатся то бесправие, которое существует в стране. Более того, власть ничего не нашла умного, как разогнать силовым методом детей, студентов. Затем люди требовали наказать виновных в таком нечеловеческом отношении к мирным протестующим. Власть ничего не нашла лучшего, как стараться разогнать людей, и это повлекло к тому, что люди стали протестовать. Сначала протестовали и высказывали свою позицию, чтобы понесли наказание, и никто на самом деле наказание не понес, и министр внутренних дел. Процесс затягивался, месяцы прошли, только лишь после того, как начались массовые волнения, не только в городе Киеве, не только на Майдане, а по всей стране, правительство было отправлено в отставку. Но этого уже недостаточно. И люди уже сегодня… тяжело назвать это евромайданом, это протест людей против того, что правил в стране не существует, беззаконие. Протест против коррупции тотальной, протест против того, что у людей нет абсолютно никаких перспектив, будущего… И это является ключевой мотивацией людей, которые сегодня стоят на Майдане, и сегодня многие эксперты перед началом передачи говорили, я могу согласиться с многими из них: сегодня нам необходимо найти баланс власти, так как вся власть, сконцентрированная в одних руках, имеет большие перегибы, во-первых. Во-вторых, мы понимаем, что необходимы системные реформы в стране, что при этих условиях люди не собираются жить и не видят никаких перспектив для себя, для своих семей, для своего будущего. И ключевым призывом, который звучит последнее время, — это досрочные выборы, досрочные выборы президента и перезагрузка власти.

...Андрій Куликов, ведучий: Вы все-таки не ответили на последнюю часть моего первого вопроса — о том, почему между претендентами на пост президента, которые сейчас в оппозиции, уже фактически разворачивается борьба за власть?

Віталій Кличко, народний депутат, лідер фракції УДАР: Я еще раз хочу подчеркнуть, сегодня вопрос уводит в новую плоскость — плоскость новой Конституции, сегодня нам необходимо в самые короткие сроки решить вопрос тех людей, которые стоят уже третий месяц на улице. Ведь температура повышается… Мы приняли закон в Верховном Совете об амнистии. Вместо амнистии, которая подразумевает выпускать людей, закрытие уголовных дел, освобождение их от преследования, делаются совершенно обратные вещи. Автомайдановцы сидят в тюрьме, буквально несколько часов назад глава полтавской организации партии УДАР Петр Ворона был арестован, идут полностью обыски, жгут машины, идет запугивание людей, так называемые титушки делают абсолютные порядки не только в Киеве, но и по регионам. И самое страшное — милиция закрывает на это глаза, находясь рядом с ними. Вот это ключевые вопросы, которые необходимо решить в первую очередь, а мы начинаем дискутировать, не решая самый ключевой вопрос, который необходимо решить в самое ближайшее время, от которого зависит очень многое. Мы начинаем уходить в дискуссию по Конституции. Многие политики… Ведь, на самом деле, это протест людей против власти, против беззакония, против коррупции, против тех правил, которых не существуют, его пытаются перевести в плоскость противостояния между людьми, и снова вытягивается из старого сундука старая, уже затертая пластинка: опять наши-не наши, восток-запад, вопрос языка, вопрос культура, вопрос героев, наши герои, не наши и так далее. И многие из политиков начинают поднимать вопрос федерализации Украины. Они, на самом деле, делают все для того, чтобы расколоть страну. Такого ни в коем случае допускать нельзя. И власть закрывает на это глаза.

...Ігор Попов, аналітичний центр "Політика": Віталій Володимирович, якщо ситуація буде розвиватися так, як є зараз, то, скоріше за все, в найближчий тиждень ми побачимо, що санкцій Заходу немає, ми побачимо, що питання конституційної реформи, ви правильно говорите, буде відкладатися на півроку, буде створюватися комісія, у Венеціанську комісію посилати і так далі, дострокові президентські вибори навряд чи будуть найближчим часом, тому що юридичних підстав немає, а сам у відставку Президент не піде. По амністії — так само, там 300 чоловік випустили, 50 затримали. Ситуація складається так, що протестанти будуть незадоволені, є велика вірогідність, що наступні вихідні, через вихідні бойові сотні Майдану знов підуть на штурм. От раніше ви особисто зупиняли, ви йшли в гущу просто подій, і ви зупиняли людей, щоб вони не йшли штурмувати, щоб зупинити кровопролиття. Якщо ці політичні механізми не будуть складатися, чи ви при наступних спробах отакого штурму так само будете зупиняти їх, повертати на мирні протести? Чи очолите цей штурм тоді?

Віталій Кличко, народний депутат, лідер фракції УДАР: Ви казали, що багато питань, які на сьогоднішній день є — звільнення затриманих, так званий закон про амністію, ви сказали, що не будуть виконані умови, якщо не буде прийнята Конституція. Я хочу звернути увагу кожного, хто зараз нас слухає, сьогодні ми живемо в президентській республіці, і сьогодні одна людина має повні повноваження і повноту влади в цій країні, і вона несе не тільки повноту влади — вона несе повну відповідальність, і ми розуміємо, що парламентська більшість залежить від Президента, ми розуміємо, що всі дії виконують суди, які підконтрольні президенту, і якщо ці дії зараз, як ви казали, не будуть виконані, то повна відповідальність буде лежати на президенті. Я одне хочу сказати, я дуже боюсь і не хочу того, щоб в країні почалось протистояння, щоб пролилась кров, і зроблю для цього все можливе. Але на сьогоднішній день велика температура, люди кажуть: ми не хочемо жити без правил, ми не хочемо жити в країні, де нема перспектив, ми не хочемо жити при цій корупції, ми не бачимо свого майбутнього. І вони вийшли боротись, вони хочуть зміни, вони мирно стояли дуже довго. І я спілкуюсь кожен день з ними, я їх розумію, що вони кажуть: "Що далі? Нас не чують". І влада, якщо не чує людей, вона знаходиться на тонкому льоді. Можна провалитись. І я хочу звернутись до президента, це його персональна відповідальність, якщо такі дії будуть відбуватись, то все, що все буде відбуватись в країні, буде лежати персонально на людині, яка має повноту влади, яка може вирішити ці питання».

У меседжах Кличка була ще одна серйозна непослідовність. Зокрема, відповідаючи на запитання Куликова про зміст конституційних змін, лідер УДАРу заявив, що повернення до парламентської республіки має відбутися через скасування Конституційним судом свого ж рішення від 30 вересня 2010 року, яким були скасовані конституційні зміни 8 грудня 2004 року. Проте, відповідаючи на запитання Ігоря Попова (див. попередню цитату), Кличко прямо вказав на те, що суди повністю залежать від Януковича і президент несе за їхні рішення пряму відповідальність. Отже, або Кличко щиро вірить у те, що сам Янукович дасть вказівку підконтрольному Конституційному суду обмежити його владу, або ми стали свідками політичного лицемірства: озвучуючи заздалегідь нереалістичний варіант відновлення парламентської реформи, Кличко приховує своє бажання стати президентом із широкими повноваженнями. Або третій варіант: Кличко не розуміє зв’язку між своїми меседжами й не здатний критично оцінювати те, що йому подають для озвучення.

«Андрій Куликов, ведучий: Господин Кличко, но как найти баланс власти, если оппозиция между собой не может договориться? И что говорить о сосредоточении власти в одних руках, если, например, "УДАР" против тех предложений, не поддерживает те предложения, которые выдвигает "Батькивщина", и оставляет за президентом будущим, например, право назначать председателя СБУ, Генерального прокурора и так далее?

Віталій Кличко, народний депутат, лідер фракції УДАР: Вот именно это как раз, вы задаете вопрос… Все сегодня сконцентрировано для того, чтобы увести в сторону вопрос дискуссии будущей Конституции. В первую очередь мы должны вернуться к Конституции 2004 года, это можно сделать очень быстро, и Конституционный суд должен отменить свое незаконное решение, которое принял в 2010 году...»

Дискусію щодо пошуку шляхів виходу з кризи намагалися збити на манівці регіонал Володимир Олійник та журналістка Яніна Соколовська. Спочатку Соколовська, а потім Олійник вдалися до непрямої персональної атаки на Кличка, використовуючи вибіркове цитування та посилання на закордонних дипломатів. Соколовська вимагала від Кличка прокоментувати підслухану розмову заступника Держсекретаря Вікторії Нуланд та посла США Джері Пайєтта. Олійник згадав інтерв’ю Кличка в червні 2013-го, в якому той сказав про прохання міністра закордонних справ ФРН Гідо Вестервелле щодо визначення єдиного кандидата від опозиції на президентських виборах.

Ось ці запитання:

«Яніна Соколовська, інтернет-видання "Известия в Украине": Вопрос, который не могу не задать, потому что это хит интернета последних дней — обнародованная прослушка переговоров Нуланд и посла Америки. Покоробило то, как легко они вмешиваются в украинские дела, обсуждая, что делать вам, что делать Яценюку, но после этого удивила ваша колонка в Bild, где вы Нуланд фактически оправдываете и не реагируете на то, что она вас расставляет на доске, как шахматную фигуру. Как бы вы прокомментировали то, что произошло в этом разговоре?"...

Володимир Олійник, народний депутат, фракція Партії регіонів: Пане Віталію, справа в тому, що, правильно було задане питання, ми повинні врешті-решт відмежуватися від втручання у справи України з будь-якої сторони — чи Сполучених Штатів Америки, чи Європи, чи Росії, не має значення, і таке втручання є неприпустимим. Я тому задам інше питання, де ви, напевно, повинні прокоментувати. 22 червня, є на "Українській правді", ви давали інтерв’ю, де заголовок такий: "Кличко: німецький міністр просив опозицію про єдиного кандидата в президенти". Ви посилаєтесь на міністра іноземних справ Німеччини, з яким ви мали зустріч, і сказали про те, що він просив опозицію визначитись з єдиним кандидатом. На мій погляд, такі речі є неприпустимими, особливо — з боку дипломата такого рівня. І я хотів би почути вашу оцінку, чи мають право дипломати такого рівня, та й взагалі політики іноземні, в таких розмовах з нашими політиками давати такі рекомендації, чи один кандидат, чи коли його треба визначити? Чи вважаєте ви це нормою європейською? Чи не є це втручанням у внутрішні справи України?».

Зазначимо таке: Соколовська вкотре повторювала запитання про «залежність» Кличка від США, яке в різних варіаціях та з вуст різних спікерів звучить з літа 2012 року. Окрім того, кажучи про «хіт інтернету», журналістка «забула» сказати, що Росія активно поширювала цей «хіт», так само розглядаючи українців як «пішаків» на шаховій дошці.

Маніпулятивний характер запитання Олійника розкривається як неповне цитування поза контекстом подій. Отже, 21 червня 2013 року міністр закордонних справ ФРН Гідо Вестервелле проводив переговори не лише з Кличком, а й із Яценюком, і окремо з Віктором Януковичем. Зокрема щодо виїзду Юлії Тимошенко на лікування в Німеччину. Ніхто тоді з ані АП, ані з Партії регіонів не заявив, що такі переговори є «втручанням у внутрішні справи України». Навпаки, Олійник сам спочатку не підтримував, а потім неодноразово (тут, тут і тут) підтримував лікування Тимошенко за кордоном за виконання певних умов. І не бачив у цьому вияву слабкості перед втручанням ЄС у «внутрішні справи України». Тож піднімаючи тему спілкування Кличка і Вестервелле, Олійник приховав інформацію про спілкування Вестревелле та Януковича.

Суперечності в нинішній позиції регіоналів чітко виявилися під час спроб того ж Володимира Олійника відповідати на запитання Андрія Куликова. Тут зайве щось пояснювати. Завдяки натиску Куликова непослідовність та уразливість слів Олійника з точки зору логіки та фактів видно неозброєним оком:

«Андрій Куликов, ведучий: Повернімося подумки до 2004 року, Партія регіонів голосувала за Конституцію 2004 року?

Володимир Олійник, народний депутат, фракція Партії регіонів: Голосувала. Але показала практика, повернемося до 2006, 2010 року. Протиріччя між президентом і прем’єром, прем’єр дає вказівки не ходити міністрам на наради до президента, і навіть на РНБО, а президент дає вказівки не ходити губернаторам на наради. Заступників мали міністри по 12–14, тому що кожний повинен був працевлаштувати від політичної сили, і це була суцільна політична корупція.

Андрій Куликов, ведучий: Тобто Партія регіонів навмисне голосувала за такі зміни, щоби потім виникли такі суперечності?

Володимир Олійник, народний депутат, фракція Партії регіонів: Ні. Критерієм істини є практика. І коли ми побачили усі ці протиріччя, які, безперечно, не добавляють можливості проведення реформ, то не потрібно ж танцювати на граблях. Але зверніть увагу на останній лист Юлії Тимошенко. Вона має вагу певну, і сказала про це своїй фракції. Перше — категорично потрібно вийти з переговорного процесу із владою, а це значить, людям виписати квиток на війну, тобто на конфлікт: або переговори, або війна. Я відкидаю такий варіант розвитку подій, і наша фракція... І друге — вона категорично сказала: ніякого повернення до Конституції в редакції 2004 року, що сьогодні хоче робити опозиція.

Андрій Куликов, ведучий: Тобто у цьому пункті ви Юлію Тимошенко підтримуєте?

Володимир Олійник, народний депутат, фракція Партії регіонів: Я підтримую її в тому, що ми повинні не в цій редакції повертатися, вона нічого не дає. Ми повинні розширити і прислухатись до думки першого президента України, Леоніда Макаровича Кравчука, який сказав: Конституційна асамблея, яка утворена указом Президента, розробила як варіант парламентсько-президентський, так і президентсько-парламентський, візьміть, подискутуйте, де зійдетеся — слава богу, що не годиться — відкиньте. Зокрема, чому сьогодні ми не могли б імплементувати у місцеве самоврядування, якщо вже так люди готові до того, щоб на місцях вирішувати свою долю, це вибори районними радами і обласними виконавчих комітетів. Хіба тут є проти? Чому ми не можемо відмовитись від призначення і звільнення суддів, коли це невластива функція як президента, так і парламенту? Тому ми б такі речі зробили.

Андрій Куликов, ведучий: А що ви можете запропонувати майдану, щоби зараз припинити силове протистояння?

Володимир Олійник, народний депутат, фракція Партії регіонів: Я вам скажу так, якщо хтось думає, що прийняте рішення потім породить протиріччя, і майдан заспокоїться, — ні. Напевно, нам потрібно перше, що зробити: дати чіткий план дій, щоб ми бачили, якщо це на осінь вийдемо на зміни Конституції, які дозволять, ці зміни, потім переформатувати владу і, врешті-решт, знаєте, за принципом не поміняти обличчя й прізвища, а поміняти баланс влади, і тоді, можливо, збалансувати так, щоб і Президент мав своє місце, і парламент мав своє місце, і не було узурпації. Тоді люди будуть вірити, що їхній слідуючий вибір буде більш ефективним.

Андрій Куликов, ведучий: Пане Олійнику, я пригадую одне рішення, на яке ми всією країною мали вийти минулої осені. І воно не відбулося за тиждень приблизно до того, як воно мало бути.

Володимир Олійник, народний депутат, фракція Партії регіонів: Я вам скажу, якщо немає такої згоди, то сьогодні повернення в неконституційний спосіб до 2004 року — це авантюра. І Леонід Макарович попередив: якщо ви вважаєте рішення Конституційного суду хибним, то не повторюйте помилку, робіть висновки.

Андрій Куликов, ведучий: Так євроінтеграція теж була авантюрою?

Володимир Олійник, народний депутат, фракція Партії регіонів: Ні. Справа в тому, що коли ми почали підходити до завершення переговорного процесу, ми ж попросили своїх колег із Євросоюзу все-таки врегулювати разом з нами, в рамках трьох сторін — Україна, Росія і Євросоюз — той конфлікт, який виник.

Андрій Куликов, ведучий: І от коли ми почнемо підходити до того осіннього рішення, яке ви пропонуєте, кого ми будемо просити, щоби врегулювати остаточно наші рішення?

Володимир Олійник, народний депутат, фракція Партії регіонів: Ну, я думаю, що вже всі побачили, що тут присутні всі країни. Тобто Україна попала у велику геополітику. Тут і США, і Росія, і Китай — заява, які заявили про те, що неприпустимо втручатися у внутрішні справи України, і підстави для цього були, і Євросоюз. І ми повинні спільно провести консультації, а не втручатися у такому режимі телефонному, хто кого поставить і що буде далі з Україною. Провести це публічно і вийти з ситуації. Щодо технічного уряду, я хотів би сказати...

Андрій Куликов, ведучий: Так, і поки ми не перейшли до технічного уряду, якщо про геополітику. У Росії радник президента Путіна Сергій Глазьєв каже, що українська влада втрачає можливість у зв’язку з тим, що ніяк не розв’яже силовим методом проблему майдану. Оце є втручання в українські справи чи ні?

Володимир Олійник, народний депутат, фракція Партії регіонів: На мій погляд, так. Точно так, як я задав питання Віталію про те, що він мав зустріч з міністром закордонних справ Німеччини Вестервелле у минулому році, і сам розповів на "Радіо Свобода" цю історію, що міністр іноземних справ розповідає, як нам треба виграти тут вибори, опозиції, і Віталій сьогодні каже — це нормально. Це не нормально, це пряме втручання у внутрішні справи України. Щодо технічного уряду. Ви знаєте, я би хотів, щоб ми не велися на такі дешеві кроки. Чому? Тому що тут потрібно, щоб хтось відповів, а хто буде очолювати .і склад технічного уряду, який не буде заполітизованим. А тепер уявіть ситуацію: так, ми зібрали професіоналів, так, ми зібрали людей, які не будуть думати про свої рейтинги, а будуть думати про Україну, але ж їм потрібно опертись на парламент, бо уряд, який буде вимагати швидкого прийняття законів, а це інструментарій для виходу з кризи, він повинен чути або бачити, що в нього є підтримка. Якщо ми почнемо формувати якось ідеалістично, з точки зору — от професора одного, третього, п’ятого, то ми породимо слідуючи проблему: є уряд, немає підтримки, і тоді ще гірше економіці. Тому ми повинні в парламенті мати мужність об’єднати зусилля і, безперечно, може, не послати від партії, але послати професіоналів, які мають підтримку — політичну і парламентську — у Верховній Раді. Тоді буде якась ефективна робота».

Кілька разів, коли Олійнику зовсім бракує аргументів, він використовує прийоми підміни понять та трансферу негативу на своїх опонентів. Зокрема, говорячи про закони 16 січня, знову згадує про досвід Німеччини і США; не маючи що сказати на зауваження про слова Герман щодо неможливості призначити нового прем’єр-міністра без консультації Януковича з Путіним, Олійник посилається на підслухану розмову Нуланд і Пайєтта; а замість оцінки слів Глазьєва про розгін майдану дає негативну оцінку перекрученим словам Кличка про зустріч з Вестервелле.

В підсумку можна сказати, що для відкритого і прозорого ток-шоу влада не має аргументів — лише маніпулятивні звинувачення на адресу опозиції. Будь-яке визнання своєї неправоти чи правдивості слів опозиції виглядає неприпустимою помилкою. З іншого боку, спікери опозиції, зокрема від «Свободи», теж дотримуються такої ж лінії поведінки.

Наприклад, це добре видно у фрагменті, коли Олександр Сич реагує на незручне запитання Руслан Бортника:

«Руслан Бортник, Український інститут аналізу і менеджменту політики: Дякую. Пане Олександре, у мене є дуже теж чітке до вас питання. Скажіть, будь ласка, на недільному віче ваш лідер Олег Тягнибок призвав… закликав пікетувати Верховну Раду до того часу, поки не буде повернена Конституція 2004 року. В той же час, при голосуванні 8 грудня 2004 року, при голосуванні за пакет Конституції, коли з 442 депутатів за цей пакет проголосували 402, Олег Тягнибок проголосував проти. Скажіть, будь ласка, де послідовність, і чи є дійсно позиція якась послідовна у партії "Свобода"?

Олександр Сич, народний депутат, фракція ВО "Свобода": Чесно кажучи, я щось не зовсім зрозумів питання, де і коли Олег Тягнибок проголосував не так, тому що насправді…

Руслан Бортник, Український інститут аналізу і менеджменту політики: Він проголосував проти Конституції 2004 року.

Олександр Сич, народний депутат, фракція ВО "Свобода": …Тому що насправді, думаю, чи не всі тут згодяться, що більш дисциплінованої фракції в парламенті, ніж Всеукраїнського об’єднання "Свобода" немає. У нас якщо всі голосують, то однаково, хіба що може десь вкрастися або помилка, або ж технічний збій, або ж із-за поважних причин немає в парламенті.

Андрій Куликов, ведучий: Ні, там, наскільки я зрозумів, йдеться про ті часи, коли фракції "Свобода" ще не існувало.

Руслан Бортник, Український інститут аналізу і менеджменту політики: 2004 рік, Олег Тягнибок голосує проти…

Олександр Сич, народний депутат, фракція ВО "Свобода": Я прошу вибачення. Я думаю, що ви таке питання матимете змогу задати Олегу Тягнибоку, тому що я аж так детально історію законодавчого процесу не вивчав в деталях, даруйте».

Проте раптовий напад амнезії щодо подій грудня 2004 року спіткав не лише свободівця, а й його опонента з лівого краю політичного спектра Олександра Присяжнюка. Сам того не відаючи, Присяжнюк затаврував власну партію та свого лідера Петра Симоненка у «нехлюйському ставленні до найвищого закону нашої держави». В усякому разі, це підтверджується результатами голосування 8 грудня 2004 року Комуністичної партії за зміну Конституції.

«Олександр Присяжнюк, народний депутат, фракція КПУ: ...Відносно тієї ситуації, яка сьогодні склалася в нашій державі, проблема заклечається в наступному: у кожного народу є своя біда, так склалося, що в українського народу є така біда, яка називається влада, і яка щоразу після того, як змінюється один прапор на інший колір, приходить і максимально все можливе робить для того, щоби максимально під себе підлаштувати владу — змінює Конституцію, змінює закони для того, щоби дійсно це все було узурповано. Виходячи із цього, сьогодні ми маємо гострі протиріччя в українському суспільстві. І дивлячись і спостерігаючи за дискусією в цій студії, я дійшов висновку, що практично всі сьогодні погоджуються в тому, що зміни в Конституцію треба вносити, тому що це на часі. І ми, звичайно, ці зміни підтримуємо. Але сьогодні є дві проблеми: перша проблема — спосіб, у який мають бути внесені ці зміни, і друга проблема — зміст тих пропозицій, які надають політичні партії. І стосовно одного, і стосовно іншого у нас також є своя позиція. Стосовно способу внесення змін, ми категорично проти, щоби зміни вносились 226 голосів депутатів у Верховній Раді, як пропонувала так звана опозиція, зробивши автоматичний відкат до Конституції 2004 року. Ми можемо завважити, що такі зміни, коли під тиском Майдану, коли під тиском вулиці змінюється Конституція, вони до добра не ведуть. Давайте згадаємо 2004 рік, хто змінив під тиском Конституцію, коли проводили третій тур президентських виборів? Саме тоді почалося оце нехлюйське ставлення до найвищого закону нашої держави. Яким шляхом треба йти? Давайте створювати тимчасову спеціальну комісію, є всі парламентські фракції, нехай вони не у вашій студії, а нехай вони в парламенті вносять конкретні пропозиції, обговорюють, виносять в парламент — і 300, 350 чи 420 голосів підтримають це, тому що 226 голосів, проголосувавши за одну із частин, якої вимагає сьогодні, можливо, суспільство, воно не понизить градус протистояння, який на сьогодні є».

На завершення все ж звернемо увагу Андрія Куликова на необхідність попередження окремих явних манупілювань із боку експертів. Так, Ірина Тиран явно збрехала, кажучи про те, що Європа «дистанціювалася від санкцій щодо України» та закликала опозицію «відмежуватися від радикальних угруповань».

По-перше, у прийнятій 6 лютого резолюції Європейського парламенту як органу, який нарівні з Єврокомісією та Європейською Радою має право заявляти політичну позицію всієї Європи, йшлося про те, що санкції мають бути негайно застосовані щодо осіб, винних у порушенні прав людини (п. 14). Низка пунктів (3, 6, 7, 10, 11) містить заклики до влади припинити насильство до власних громадян, тоді як «ультранаціоналісти» згадуються на рівні з «тітушками» та спеціальними підрозділами сил безпеки як сили, що здатні до насильства (п. 5). А заклик утриматися від насильства адресовано всім людям на майдані, а не лише опозиції (п. 4).

І якби Андрій Куликов дав слово Валерію Чалому, глядачі б дізналися, що Ірина Тиран бреше. Можливо, в такому випадку команді «Свободи слова» було б легше відмовляти в запрошенні спійманим на брехні псевдо-експертам.

«Ірина Тиран, інтернет-видання "ПолітАрена": Скажіть, будь ласка, в мене до вас таке запитання. Європа вже дистанціювалася від санкцій щодо України, це зрозуміло, і просили вас, як вже було сказано Андрієм, відмежуватися від радикальних угруповань і так далі...

Андрій Куликов, ведучий: Андрієм таке не було сказано.

Ірина Тиран, інтернет-видання "ПолітАрена": Перепрошую. І відмежуватися від радикальних угрупувань, екстремістських, які діють, від радикальних дій. Буквально...

Валерій Чалий, Центр політичних та економічних досліджень імені Разумкова: А документ наведіть, яка Європа, цікаво. В мене от документи...

Ірина Тиран, інтернет-видання "ПолітАрена": Можна я спочатку задам запитання? Питання в мене в цьому плані таке. Ще тиждень назад мої журналісти були у вашому Будинку профспілок, і вони пробували пройти на п’ятий поверх, де був "Правий сектор", за слухами, з цього питання в мене таке, скажіть, будь ласка, чи він ще є там досі, чи досі туди не пускають, чи була там хоч одна європейська місія, і чи можете ви гарантувати, що там у цих людей, які до себе не пускають, немає зброї?»

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг політичних ток-шоу та підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограм українських каналів з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Моніторинг є незалежною експертною оцінкою громадської організації «Телекритика». Висновки моніторингу можуть не збігатися з точкою зору Міжнародного фонду «Відродження». Методологію проведення моніторингу викладено тут.