26 серпня до тижневиків «1+1» та «України» приєднався перший після канікул випуск «Фактів тижня» ICTV. Тема, що об'єднала три тижневики, — парад до Дня Незалежності Україні. Три основні замилування — вітання «Слава Україні!», американські джавеліни та жіночий батальйон.

Парад сприйняли позитивно, називали його «маршем нової армії» («Сьогодні»), «парадом армії нашої мрії», видовищем, «від якого перехоплювало подих», констатували, що «такою армією можна пишатися» («Факти тижня»).

Алла Мазур традиційно дала волю емоціям: «Ущерть заповнений Хрещатик, вільне місце було важко знайти. Цілі сім'ї з дітками, дівчата у віночках. Аплодисменти не за командою, а тоді, коли серце хоче. Політикам варто б було постояти не в віп-зоні, а просто так серед людей — багато чого б зрозуміли. І спільне на всіх відчуття гордості за наших, суму за тими, кого зжерла ця війна. Така обережна надія і все-таки віра, що нас в нашій країні є кому захистити і є чим».

«Факти тижня» підійшли до справи особливо ретельно. Сюжет Веніаміна Трубачова був наповнений детальною інформацію про новітні розробки української армії, модернізовану зброю тощо. Важко уявити, як такий сюжет дивиться пересічна домогосподарка, але з огляду на аудиторію ICTV (канал орієнтується в першу чергу на чоловіків) це було доречно. І традиційний акцент — «а от у росіян такого нема».

У матеріалі Наталі Кравченко із «Сьогодні» під шумок параду проаналізували, яку з держав можна вважати другом, а яку — партнером. Висновок: найпослідовніші в підтримці України США.

«Факти тижня»: гарант стабільності й молодий кандидат

«Факти тижня» вийшли в ефір 26 серпня, а це значить, що вони пропустили одну надзвичайно важливу подію й мусили надолужувати. Це свято, яке бурхливо відзначили журналісти інших каналів і новинарі ICTV. Йдеться про 80-річний ювілей екс-президента України Леоніда Кучми. По суті, зі «100 хвилин з Оксаною Соколовою» десять хвилин пройшли з Леонідом Кучмою. «Грошова реформа — одна з історичних подій того часу. Ну і практично усі ключові віхи — ухвалення конституції, відбиття двох російських атак на Крим, перший українець у космосі, розпаювання колгоспних земель, зупинка ЧАЕС припали на час другого президента України Леоніда Кучми, якого тепер з відстані років пов'язують з епохою стабільності країни. Цього місяця Леоніду Даниловичу виповнилося вісімдесят, але він досі у великій грі. Здається зовні практично не змінився і в тиждень, коли країна святкує день Незалежності, готовий поділитися рецептами, якими піднімав країну з руїн. Не зайве, адже здається багато в чому ми знову пішли по колу», — анонсувала сюжет ведуча. Вже з анонсу стало зрозуміло, що герой матеріалу — державний діяч виняткової ваги. Здобутків згадали чимало, мовляв, отримав країну майже в руїнах і зліпив із неї лялечку. А от про проблеми періоду президентства Кучми змовчали — ані про «Україну без Кучми», ані про Гонгадзе, ані про міжнародні скандали.

«З висоти своїх восьмидесяти років» Леонід Данилович розмірковує про потребу сильної владної вертикалі, стратегічні стосунки з Китаєм і про те, навіщо Росії Донбас. «У свої вісімдесят він літає у Мінськ на засідання тристоронньої контактної групи по Донбасу і, певно, як ніхто інший розуміє наміри господарів Кремля», — і тут же процитували винуватця свята, який запевнив, що треба не відрізати Донбас, а працювати з його мешканцями. Із сюжету випливає, що Кучма — людина для України незамінна, недарма він «єдиний Президент, якого Українці обирали двічі». Що ж, десять років тому Оксана Соколова переривала відпустку заради тестя власника каналу; 10 хвилин у порівнянні з цим — подарунок скромний.

Певні сумніви викликала й поява в ефірі великого сюжету про концерт «Океану Ельзи» в Києві 24 серпня. Одразу згадалися чутки про те, що Віктор Пінчук може бути зацікавлений у Святославові Вакарчуку як потенційному кандидаті у президенти. Ведучі нагадали про депутатський досвід, навчання у Стенфорді, де, за словами Сергія Кудімова, він «пройшов курс молодого кандидата». Сюжет — про грандіозний концерт і президентські амбіції. Над тим, чи буде Вакарчук балотуватися у президенти, розмірковували й авторка сюжету Катерина Павловська, й відвідувачі концерту, коментарі яких з’явилися в сюжеті. Політичні натяки шукали навіть у текстах пісень: «У презентації нової пісні “Скільки нас?” дехто побачив натяки на політичну агітацію». Віп-ложа й частина місць на стадіоні для воїнів і волонтерів, заклики звільнити Олега Сенцова — благородні сигнали, що можуть стати частиною агітації за лідера «Океану Ельзи». «Часу для остаточного рішення у нього ще вистачає», — резюмувала журналістка. І, очевидно, протягом цього часу може з'явитися не один подібний сюжет, який впливатиме на громадську думку. Навіть одним фактом пов’язування імені Святослава Вакарчука з політикою.

Традиційно в тижневику багато російських реалій: від курйозної історії про голову районного суду Ставропілля та його оголену супутницю до детальної розвідки про байкерський клуб «Нічні вовки» у Словаччини. Обговорили й заяву міністра інфраструктури Володимира Омеляна про намір припинити залізничне сполучення з Росією, й санкції проти Росії. У сюжеті Максима Крапівного з'являється завсідник ефірів ICTV, колишній депутат російської Держдуми Ілля Пономарьов. А от у штатного коментатора номер один Володимира Фесенка, схоже, досі відпустка.

Увінчує тижневик сюжет про новинки сезону каналу ICTV.

Безперечною знахідкою, яка дещо виправила враження від оди Кучмі, став сюжет Михайла Колесникова про річницю введення радянських військ до Праги. Передував матеріалу дотепний діалог ведучих:

«Сергій Кудімов, ведучий: Чехи освистали свого прем'єра, коли цього тижня Андрей Бабіш виступав біля будівлі національного радіо. Саме на цьому місці рівно 50 років тому тривали запеклі бої з радянськими військами під час того самого історичного вторгнення російських танків у Чехословаччину. Нинішнього прем'єр-міністра підозрюють у співпраці з чеським КДБ у 80-х, тому, мовляв, він не мав морального права передовсім там виступати.

Оксана Соколова, ведуча: Він принаймні прийшов. А президент Земан взагалі сховався на річницю радянського вторгнення.

Кудімов: Оксана, тут все зрозуміло. Земан же один з найбільших друзів Кремля, а для Кремля ця тема не дуже приємна.

Соколова: Тим більше, там такі паралелі з анексією Криму.

Кудімов: Та невже?

Соколова: Серйозно. Дивись. По-перше, чехословацькі товариші тоді теж писали листа радянському керівництву.

Кудімов: Як лист Януковича Путіну?

Соколова: А-ля “Путин, введи войска”. По-друге, радянських же солдатів — їх вводили в Чехословаччину під виглядом військових навчань.

Кудімов: Неймовірно! Заблукали, як псковські десантники. Пам'ятаєте, яких у 2014 році взяли в полон наші військові?

Соколова: А знаєш, що мене вразило найбільше? Вторгнення ж в Чехословаччину — воно ж почалося не з танків в Празі.

Кудімов: А там що, теж були свої “зелені чоловічки”?

Соколова: Практично. Радянський, уяви, пасажирський літак запросив аварійної посадки в аеропорту Праги. Коли йому дозволили, літак сів, а на борту, виявилося, ніякі не пасажири, а десантники, які фактично той аеропорт і захопили.

Кудімов: Оксана, така ж історія трапилася навесні 2014 року, коли так само російський літак намагався сісти на одному з аеродромів Харківщини. На щастя, йому не дозволили».

Сам сюжет побудований на спогадах дідуся Михайла Колесникова (ще один вдалий хід), який служив у військах, введених до Чехії, і вів щоденник, а також на свідченнях чехів — учасників подій. Динамічний, яскравий, змістовний сюжет, який хочеться передивлятися.

Ґрунтовна й розвідка Андрія Бориса про поселення ромів у Словаччині — тема актуальна для України.

«Сьогодні»: танці на кістках та ода шахтарям

Минулого тижня ми тішилися, що тижневик каналу «Україна» нарешті виходить українською, й розчаровувалися, що крім назви й мовної політики, нічого в ньому не змінилося. Принаймні, у просуванні політичних персонажів, таких як власник каналу Рінат Ахметов і борець за все хороше проти всього поганого Олег Ляшко.

Цього тижня тижневик згадав про інших своїх постійних героїв — Петра Порошенка й Арсенія Яценюка. Причому останнього згадали ну в дуже недоречний спосіб. Після того, як Олег Панюта сповістив сумну звістку про смерть американського сенатора Джона Маккейна, він додав, що, на думку Порошенка, помер великий друг України. А на думку Арсенія Яценюка, сенатор був чесною людиною, яка вірила у правду. Порошенко є першою особи держави, а от репліку Яценюка виправдати чимось, крім потреби згадати про лідера «Народного фронту», дуже важко.

Порошенка у випуску було доволі багато. Подекуди його цитування було доречним, наприклад, у відео з параду: він усе ж Верховний головнокомандувач українських військ. А от промова Президента України в Авдіївці з нагоди відкриття відбудованого газогону — класичний «паркет». Так, рішення європейських країн допомогти відбудовувати Донбас важливе, але форма подання псує все враження.

Олег Ляшко, цього разу в теплиці, з помідорами й огірками в руках, пообіцяв фермерам добиватися спеціального режиму оподаткування. «Я забороню торгувати сировиною!» — емоційно обіцяв він. Фермери зробили вигляд, що повірили.

Найголовнішим героєм програми став Рінат Ахметов. Його фонд і набори виживання для мешканців зони бойових дій удостоїлися окремого сюжету, як завжди. Та крім того канал «Україна» мав іще одну нагоду згадати про свого власника — щороку в останню неділю серпня відзначається День шахтаря. А хто краще може привітати шахтарів із професійним святом, як не власний однойменного футбольного клубу та низки шахт? Рінат Леонідович написав шахтарям довжелезного листа, який в ефірі зачитали на фоні портрета усміхненого лідера. Він згадав і те, що шахтарі — справжні герої, й те, що «шахтер — отзывчивый человек с огромным сердцем, который дает стране свет и тепло, согревает и освещает каждый дом». Не забув і про власний клуб.

А от Володимира Гройсмана в тижневику явно не було. Чекаємо. Та й завсідника щоденних новин каналу, Сергія Тарути, не видно.

Із рештою сюжетів усе було гаразд: навіть у матеріалі про скасування тарифу «Роттердам+», який пов'язують із кількома олігархами й Ахметовим у тому числі, не було перегинів у бік зацікавленої сторони. Хіба ведучий кілька разів розпачливо запитав, чи не провокує це підвищення цін. Але це було збалансовано й коментарями експертів, і прикладами європейських країн.

«ТСН. Тиждень»: борці за мову й демографію

На диво, майже без сенсацій обійшовся тижневик «1+1». Хіба що раптом виявилося, що в жіночих консультаціях треба проходити медогляд («Всі ці лори, стоматологи, хірурги — для чого це все? Для чого я сиджу в цих чергах, витрачаю свій час, плачу гроші няні? Для чого? Якщо в мене є якісь проблеми, я сама звернуся, мене не треба гнати з-під палки. А якщо заженете, то робіть це, будь ласка, по-людськи»); у багатьох закладах Києва персонал говорить російською мовою («Ми навчилися оборонятися від ворогів зовнішніх, але більша небезпека всередині нас. Двадцять сім років української незалежності, а ми все ще намагаємося врятувати українську мову. Ви не повірите — просто тут в центрі столиці, каже Наталя Ярмола, я правильно тебе розумію, тебе буквально виганяли за прохання обслуговувати українською»); по українських річках досі ходять «Ракети» (Стас Ясінський: «Алло, я не повірив власним очам, коли побачив оголошення з Миколаєва, — знов починають ходити “Ракети”. Півтори години — це майже сто кілометрів Південним Бугом. Я перевірив цей маршрут на собі і повернувся сюди знову, вже з камерою. Бо відродження “Ракет” виявилося майже детективною історією»), а українців, виявляється, вже не 52 мільйони («Вам здається, це нереально. Поки ви дивилися цей сюжет, троє українців покинули цей регіон. Двоє вирішили поїхати з України назавжди»).

Окремо звернімо увагу на кілька матеріалів. Сюжет Галини Сергеєвої про дорогі школи, що будуються в різних регіонах країни. Прямим текстом оголошується, що за будівництвом стоїть «Житлоінвестбуд» і В'ячеслав Непоп, заступник голови Київської міської державної адміністрації.

«Сам пан Непоп має розкішну декларацію: повно годинників, квартир, земельних ділянок та авто.

Олександра Устинова: Це людина, яка працює на державній посаді. Ви бачте, такий розкішний спосіб життя — це дуже дивно.

Ми, звичайно ж, хотіли дати слово пану Непопу, але в нього не знайшлося для коментаря часу. В себе на сторінці він часто пише про відкриті школи, дешевше 200 мільйонів ще не було», —проінформували глядача. Непоп є депутатом Київради від партії Порошенка, що у власника «1+1» із Президентом стосунки доволі непрості, тож відсутність балансу в цьому випадку мимоволі наводить на думки про політичне замовлення. А слова, що «в той самий час суттєва кількість українських шкіл навіть, вслухайтеся, ще не мають туалетів у приміщенні, тільки на вулиці», — маніпуляція. Адже проблема не в тому, що деякі школи мають кращі умови, а в порушеннях фінансування спорудження цих шкіл.

Окрему увагу приділили справам церковним. Сергій Гальченко зняв цілий «політико-церковний детектив». Чомусь, коли йдеться про церкву Московського патріархату, не можна просто зняти сюжет: збалансований, виважений, інформативний. Хоча в матеріалі є плюси, зокрема промовисто обрано відеоряд до заяви про те, що предстоятель УПЦ МП не аплодує Порошенкові, коли той говорить про томос.

Андрій Цаплієнко цього разу зняв безпрецедентний матеріал про елітного перебіжчика з ОРДЛО, Юрія Лекстутеса, міністра культури «ДНР», про якого говорили як про одну з можливих замін для Олександра Захарченка.

А ще видається, що в новому сезоні «ТСН. Тиждень» став іще суб’єктивнішим. Сюжети сповнені журналістських «я»: «я приїхав сюди», «я побачив це», «я підійшов»… Звісно, це не смертний гріх для телевізійного репортажу, однак варто не забувати про те, що головне в новинах — усе ж не журналісти в кадрі.

Моніторинг здійснено відповідно до методології, розробленої експертами ГО«Детектор медіа».