День пам'яті та примирення чи день перемоги — це протистояння визначило порядок денний підсумкових програм цього тижня. Не обійшлося й без локальних перемог — боксера Василя Ломаченка над супротивником, українських компаній у Гаазі над відсутністю прецеденту, Путіна над власним народом, а цін на нерухомість у Києві під час фіналу Ліги чемпіонів — над здоровим глуздом. Про що розповідали інформаційно-аналітичні тижневики ZIKу, 5-го каналу, ICTV, ТРК «Україна», «1+1» та «112 України».

Чорний пес «побєдобєсія»

Тижневики, що вийшли в ефір 11–13 травня, не оминули ключові події тижня — відзначення Дня пам'яті та примирення 8 травня і Дня перемоги 9 травня. Не обійшлося без скандалів; певна скандалізація була вже в тому, що ці дві дати протиставлялися одна одній як різні підходи й навіть ідеологічні моделі. І робили це не так учасники подій, як самі ЗМІ.

«Перші про головне. Деталі» (ZIK) одразу акцентували на тому, що згоди в питанні поки що не вдалося дійти — за словами ведучої Інни Москвіної, питання «святкувати чи оплакувати?» викликає розбіжності, які «щороку призводять до протистоянь, образ, безладів і затримань». У межах цього конфлікту було виокремлено окрему суперечність навколо 9 травня, коли «вже традиційно ламають списи праворадикали із лівими». Хоча такий поділ доволі сумнівний — у самому сюжеті показано протистояння між певними групами, та чи є вони носіями праворадикальної чи лівої ідеології — це питання.

У матеріалі — добірка новин про те, як відзначали День перемоги в різних містах України: Києві, Житомирі, Харкові, Одесі, Кривому Розі, Дніпрі тощо. Всюди акцент зроблено на конфлікті, протистоянні, агресії. У фрагменті про Київ розповідали про проросійську акцію «Безсмертний полк», під час якої «націоналісти та правоохоронці зупиняли всіх, хто намагався одягнути георгіївську стрічку чи радянську символіку».

Тижневик ZIKу не оминув увагою і протистояння біля телеканалу «Інтер», концерт якого вимагали зняти з ефіру через висловлювання, що викликали обурення, зокрема у представників «Нацкорпусу». «Телеканал умови пікетувальників не виконав, активісти натомість обклеїли та розмалювали два приміщення каналу, а наступного дня з'їздили до недобудованого маєтку одного зі співвласників “Інтеру” Сергія Льовочкіна. На скандальний концерт відреагувала і Нацрада з питань телебачення, яка призначила “Інтеру” позапланову перевірку», — йдеться в матеріалі.

Після завершення сюжету ведуча робить певні висновки: «Ми переписали підручники і діти вчать уже іншу Історію. Але чи змінилися наші музеї? Що показують у них, розповідаючи і про Другу світову, і про теперішню? Розкажемо далі у випуску». Проте у випуску про музеї більше не згадують, натомість є ще один сюжет, що, можливо, розкриває тезу про протистояння праворадикалів із ліваками, озвучену вище. Адже в матеріалі про 9 травня цю фразу не розкрито взагалі й не зрозуміло, до чого її взагалі було вжито.

Власне, сюжет Олексія Братущака на такому протистоянні і побудований. Знову повернулися до теми 9 травня і, посилаючись на політаналітика Ігоря Тишкевича, акцентували на тому, що саме Кремль фінансує й ліві, і праві партії, щоби розхитати ситуацію в Україні. Основний акцент у сюжеті зроблено на лівих рухах в Україні. Це тема кочує з каналу на канал уже третій тиждень, тепер докотилася й до ZIKу. Автор з’ясовує, наскільки українські ліві пов'язані з Росією і яким чином їм протистоять націоналістичні організації. Носії лівої ідеології сприймаються як певний штамп, мовляв, «як виявляється ліві ідеї комунізму та боротьби з фашизмом сповідують в Україні не лише пенсіонери». Очевидно, таке сприйняття намагається виправити автор сюжету, розширивши уявлення глядача про те, хто такі українські ліві, але чіткої структури лівого руху сюжет не містить, як не містить і конкретики, назв партій, прізвищ лідерів тощо. Основний мотив сюжету — протистояння, яке, за словами Олеся Донія, підтримується спецслужбами, щоби послабити обидва рухи. Також із сюжету не зрозуміло, яким же чином і хто фінансується Росією, як було сказано в анонсі.

«Завтра» («112 Україна») розводять 8 та 9 травня як дати, наповнені різним сенсом. У сюжеті Христини Чернеги акцент на тому, що до 2014 року українці навіть не згадували про 8 травня, а відзначали за радянською традицією 9 травня. Проведено паралель між  змінами у ставленні до цього дня й подіями на Донбасі. В окремому сюжеті Ростислав Хотин робить історичний екскурс у те, як у повоєнній Європі шукали шляхів примирення, а в Азії їх досі не знайшли.

Окремим блоком розповіли про те, як 9 травня відзначають тепер. Українські події показали без коментарів, натомість значну увагу приділили урочистостям у Москві й на окупованих територіях. Парад бойовиків, масовка з бюджетників і конфуз — «у момент, коли так званий міністр оборони групування “ДНР” віддавав честь російським найманцям, звідкись вибіг чорний пес і почав лаяти на нього. Відео миттєво стало вірусним у мережі Інтернет». Розповіли також про те, як у Білорусі, Вірменії, Казахстані відмовляються від георгіївської стрічки і запроваджують власні символи.

Підводки Віталія Гайдукевича, ведучого «Час. Підсумки тижня» (5 канал), завжди відрізняються гостротою, критичністю й балансуванням на межі. Перед матеріалом про 9 травня пролунали історичний екскурс, критика «побєдобєсія», наїзд на «Інтер», який продукує «ідеологічну маячню Кремля». Журналіст Максим Волобоєв також категоричний: «Травнева підміна понять. Знову у країні перемога у найбільш кривавій війні в історії людства знову стала предметом маніпуляцій та інструментом загарбницької геополітики». Видно, що канал має власну позицію й дуже чітко її артикулює.

Також звернули увагу на урочистості в Москві й на окупованих територіях: «Тут марширували і старі, і зовсім юні. Росіяни несли й світлини бойовиків з Донбасу, які більше ніколи не стрілятимуть в український бік. А в самому окупованому Донецьку сюрреалізму псевдопараду додав чорний собака». У сюжеті також ідеться про акцію представників націоналістичних організацій біля телеканалу «Інтер», трохи більше, ніж на ZIKу, розповідають про похід до помешкання Льовочкіна: «Сльозогінний газ, світлошумові гранати, фаєри. Націоналісти зминають кордон нацгвардійців, ламають ворота і колоною заходять на територію помешкання, яке, щоправда, порожнє, бо недобудоване. В величезних недобудованих оселях Сергія Льовочкіна націоналісти лишили на згадку по собі написи та стікери. Самі вони пішли. Уся акція тривала не більше, ніж півтори години».

Детальніше подано й реакцію Нацради: «Що ж загрожує “Інтеру”, якщо факт розпалення ворожнечі підтвердить перевірка Національної ради? Можуть винести чергове попередження або накласти штраф, каже член ради Валентин Коваль. Він вважає, навіть, у найгіршому для «Інтера« випадку ліцензію не заберуть, проте можуть її не продовжити».

«Факти тижня» ICTV підійшли до висвітлення теми оригінально: розпочали з новини про те, як в Одесі персональний парад на честь Дня перемоги провели для 97-річного морського піхотинця, який давно не виходить із дому. Та й особиста історія родини ведучої Оксани Соколової викликає розчулення. Сюжет Володимира Соколова розповідає про те, як «розхитується човен» — відбувається протистояння навколо цієї дати, хоча журналіст одразу наголосив, що цього року все проходить спокійніше, ніж раніше. Миколаїв, Мелітополь, Одеса, Харків, Житомир, Київ — кадри з цих міст сплелися в не дуже мирну загальну картину. Щодо столичних подій навколо ходи так званого «безсмертного полку» автор не без іронії наголосив, що «заважали прихильникам “Русской весны” цього разу в інший спосіб. Протягом усієї ходи учасників “Безсмертного полку” їх гасла та радянські мелодії глушив оркестр збройних сил. А також клоуни з так званої “Демократичної орди”, які з портретами комп’ютерних героїв організували свою акцію». Подію коментує політексперт Вадим Карасьов, який вважає, що забороняти таку ходу не можна, але потрібно очолити й надати українського змісту. Наголос зроблено на тому, що участь в акції взяли депутати з опозиції, зокрема Нестор Шуфрич («За життя»), чий синхрон звучить у сюжеті. Любов «Фактів тижня» до сенсаційних історичних матеріалів цього тижня тематично вилилася у великий сюжет про таємниці Третього Райху і, зокрема, самогубства Гітлера.

Алла Мазур у «ТСН. Тижні» («1+1») також констатувала, що цього року гаряче не було, хоч не обійшлося без штовханини, образ та криків. Утім, копнула глибше: «Але, крім влучних слів, запропонували в ці дні українцям, тим, хто все таки хотів згадати. Що, крім фотовиставок і концертів? Про концерти, то взагалі окремий скандал, з яким ще будуть розбиратися. Чи скористалися відповідальні за інформполітику в Україні шансом розказати історію справжню, а не буквально видуману радянську, яку і досі просуває Кремль через театралізовані “безсмертні полки” зокрема? Чи знають ті рядові, які в них ішли, що особисто Сталін скасував це свято? Що таким забороненим воно було аж до 1965 року, коли комуністи вирішили переписати війну по-новому? Що ми з вами знаємо, скажімо, про реальну участь Україні і втрати у Другій світовій війні?».

Далі ведуча викладає різні версії щодо кількості вбитих українців, за останніми даними — більше 14 мільйонів. А завершує підводку до сюжету кричущими фактами: «Лише недавно почали спливати ось такі цитати, з приводу яких досі сперечаються. Коли постало питання, як же забезспечити 300 000 новобранців, Жуков заявив: “Обмундировать и вооружать этих хохлов? Все они предатели. Чем больше в Днепре потопим, тем меньше в Сибирь после войны ссылать!”». Такі слова налаштовують на певний настрій, зокрема для сприйняття сюжету Галі Сергєєвої про так звану українську Хатинь — село Корюківка, де німецькими військами було знищено більше 7 тисяч мешканців. Сюжет дуже емоційний: «Навколо Корюківки — суцільні ліси, адже Чернігівщина — це Полісся. Саме в лісах на той момент знаходилось за різними оцінками від 3 до 5 тисяч партизан. Саме вони спочатку спровокували німців, а потім жоден з них не зрушив з місця, аби порятувати місцевих. Як так — 5 тисяч партизанів і загін усього у 300 німців? Невже не можна було нічого зробити? Партизани лише спостерігали, але бездіяльність — такий самий злочин.

Андрій Науменко: У них були ще вказівки — не втручатися. Треба було доказати населенню, що німці — це великі звірі, і що треба народу підійматися на боротьбу».

Про це говорить і журналістка, ще більше конкретизуючи: «Такі фашистські звірства були частиною кремлівського плану. Тому вони самі і створювали приводи для них». Очевидно, що подібні матеріали можуть стати протидією ностальгії, яка подекуди супроводжує 9 травня. Втім, потрібно триматися історичної правди й не скочуватися у бік пропаганди.

Інавгурація царя та інші неприємності

Процесу інавгурації російського президента українські ЗМІ приділили багато уваги — сюжети, присвячені події, з'явилися у всіх тижневиках. Простою констатацією факту не обмежилися. З одного боку, зрозуміло: Росія — ключовий гравець на політичній мапі світу, до того ж через збройне протистояння цікавість до неї підвищена, але іноді складається враження, що Росією зацікавленість у зовнішньополітичних процесах і обмежується.

«Завтра» акцентували на зовнішніх атрибутах церемонії й наголосили на тому, що закордонних гостей було мало: «Колишній прем’єр Італії Сільвіо Берлусконі та екс-канцлер Німеччини Гергард Шроьодер. Обидва палкі другі Владіміра Путіна». Хоча, очевидно, йшлося не про закордонних гостей, а про офіційні делегації. Ведучий Олег Білецький акцентував на ще одному аспекті — переглядах трансляції: «Інавгурація Путіна зацікавила менше 10 % російських телеглядачів. Такі дані наводить компанія Media School. Гірше, аніж четверту, подивилася тільки другу інавгурацію Путіна». Це обговорюють із колишнім опозиційним депутатом Державної думи Іллею Пономарьовим, який переконаний, що сам факт обрання Путіна є в принципі поганим знаком для Росії. На його думку, новий термін — це пошук наступника й нової конструкції влади.

Були й інші думки щодо інавгурації: «“Як за пивом сходив” — приблизно так інавгурацію Путіна прокоментував відомий російський публіцист Олександр Невзоров. Дивитися церемонію, каже, було нудно і саркастично додав: “Добре, що не запросили Анастасію Волочкову, а то балерина б усе зіпсувала”». Глядачам запропонували ретроспективу інавгураційних церемоній Путіна: «Магічна телевізійна машина часу — 18 років за дві хвилини, або День бабака у Кремлі».

«Факти тижня» також детально переповідають перебіг урочистостей. Зловісний знак із прапором коментує режисер Віталій Манський, автор фільму про Путіна: «Сам Путин рано или поздно всё-таки окажется либо перед судом буквальным, либо перед судом истории, либо перед судом Господа Бога. Без суда такие вещи ещё в человеческой цивилизации не проходили ни для кого». Звернули увагу й на гостей заходу: «Лідери європейських країн і представники США церемонію проігнорували. Не було навіть Назарбаєва з Лукашенком. З відомих іноземних гостей був лише колишній німецький канцлер і друг Путіна — Шредер».

«События недели» одразу вдаються до яскравого порівняння, мовляв, за час його правління Україною керувало чотири президенти, а самого Путіна порівнюють із матрьошкою, в якій усі ляльки на одне обличчя. У сюжеті — коментарі російських журналістів Олександра Невзорова, Євгена Кисельова, українського політаналітика Володимира Горбача, політтехнолога Тараса Березовця та інших. Окреслюються й перспективи для України: «Чего ждать от нового-старого российского президента — главный вопрос. Самый популярный на него ответ — ничего хорошего, Украине так точно».

«ТСН. Тиждень» анонсує аналіз «прихованих послань» інавгурації разом із психологом та колишнім спеціалістом зовнішньої розвідки. На його думку, втомлений вигляд у Путіна не просто так, а щоби переконати електорат, що президент має багато справ. Та й те, що двері лімузина відкривав генерал, наводить на певні підозри: «Если генералы — телохранители, значит что-то не так в королевстве. Или это вполне вписывается в схему царя, где для царя всё делали бояре, а к холопам он даже и не прикасался». Але в цілому анонсованих Аллою Мазур зашифрованих послань виявилося не так і багато.

Крім сходження на трон Путіна, зацікавило тижневики й рішення суду в Гаазі, згідно з яким Росію зобов'язали заплатити українським компаніям, що втратили майно в Криму після анексії. «Перші про головне. Деталі» не називають цих компаній; лише їхню кількість  називає й «ТСН. Тиждень» — «18 українських компаній і одна фізична особа». А от «Факти тижня» ділиться цим знанням: «Позов подавали 18 приватних компаній, в основному будівельних, у яких в Криму залишилися майданчики, ну і частина компаній, пов’язана от із мільярдером Ігорем Коломойским, а також є одна приватна особа, це колишній керівник “Приватбанку” Олександр Дубілет. Ну, очевидно, ці люди не економили на якісних юристах, але їх виграш може стати сигналом для інших». Попри те, що рішення може не бути виконано, його подають як перемогу й можливість створити прецедент.

«Завтра» багато ефірного часу приділили обговоренню нових американських санкцій проти російських компаній, зокрема з керівницею Української служби «Голосу Америки» Мирославою Гонгадзе та російським політичним консультантом Віталієм Шкляровим. У тижневику «112 Україна» ще один ексклюзив — розповідь про законопроект, у якому «пропонують націоналізувати російські банки і компанії, що знаходяться на території нашої країни». Деталей обмаль, але йдеться, вочевидь, про законопроект № 8340, який вніс до парламенту депутат від Блоку Петра Порошенка Роман Зварич. Натомість глядачі мають змогу насолодитися красномовною реакцією на законопроект російських ЗМІ. Важливість знати реакцію російських медіа пояснює Олег Білецький: «Войовнича риторика і нічого не змінюється, але важливо знати, як подають інформацію кремлівські рупори, аби розуміти такий важливий елемент гібридної війни».

Як тебе не любити

Фінал Ліги чемпіонів УЄФА сам по собі є достатньо вагомим інформаційним приводом, а аномальні ціни на житло у столиці й околицях, викликані цією подією, — й поготів. Тижневики підійшли до цієї теми стандартно: мовляв, подивіться на умови й подивуйтеся з цін, фани обурені, ріелтери розводять руками, кияни присоромлені і пропонують фанам жити в їхніх помешканнях безкоштовно.

Виокремити можна сюжет програми «Перші про головне. Деталі», в якому одним із головних героїв став... Президент України Петро Порошенко. Як розповідає журналістка Ірина Коваленко, вболівальник Вінченцо з Італії вирішив перевірити на гостинність Адміністрацію Президента, адже раніше Порошенко сам заявив, що «деяких гостей я буду селити в себе вдома». Піти з уболівальником і перевірити, чи дотримається слова глава держави, — цікавий хід. Але повноцінно його реалізувати не вдалося — суворі поліцейські біля будівлі Адміністрації Президента, які, здається, не зрозуміли, що відбувається і чого від них хотів італієць, не пустили вболівальника поспілкуватися з Президентом. Журналістка розводить руками: «У гості запросив, а от нашого Вінченцо й на поріг не пустив. Яких же гостей готовий поселити у себе Президент?». Запитання лишилося риторичним.

У сюжеті Руслана Тарасова у тижневику «Завтра» є реакція київської влади, представник якої вважає, що скандалу ніякого немає й місто виконало всі умови УЄФА щодо кількості готелів, а ціни якщо і зросли, то несуттєво. Втім, спекулянтів пообіцяли перевірити. А от кореспондентка Євгенія Руденко порівняла ціни на помешкання в Києві під час фіналу Ліги чемпіонів із цінами на житло в Каннах під час кінофестивалю. І схоже, порівняння вийшло не на користь київських цін.

«Час. Підсумки тижня» оригінальністю сюжету не вирізнявся, хоч і багато уваги приділив стану арени, на якій пройде матч. Проте підводка Віталія Гайдукевича варта аплодисментів: «Футбольним фанатам у столиці подекуди викотили настільки неадекватні ціни за проживання, що дивуєшся, до кого по коментар стосовно цієї теми йти, до ріелтера ще чи вже до психіатра. І це в країні, де в усіх своїх бідах традиційно винуватять корупціонерів і бариг».

Ляшко обурився, Яценюка дискредитували

У тижневиках 11–13 травня було виявлено менше маніпуляцій, аніж зазвичай; можливо, через те, що «Подробности недели» досі не вийшли зі святкового режиму. Втім, традиційний герой «Событий недели» Олег Ляшко повернувся й одразу кинувся в бій, під час робочої поїздки на Чернігівщину виступивши на захист доступних ліків, гідних зарплат і пенсій. Не забули розповісти про те, як допомагає вижити Ахметов і як футбольний клуб «Шахтар» переміг в Кубку України з футболу.

Окремо відзначимо матеріал про те, що Нацполіція розслідує справу про втручання в діяльність прем'єр-міністра Арсенія Яценюка (частого героя новин і тижневиків «України») із метою дискредитації та відставки майданівського уряду. За словами департаменту комунікації МВС України, йдеться про підкуп, проплачені мітинги та поширення неправдивої інформації у ЗМІ: «За інформацією народного депутата України Олександра Онищенка, лише протягом 2015-2016 років на подібні акції було витрачено понад 30 мільйонів доларів». До речі, ця інформація звучить і на «1+1», але ситуація з Яценюком не виокремлюється.

На «ТСН Тижні» знову повернулися до теми плівок Онищенка — інформаційним приводом стало те, що «Слідство. Інфо» опублікувало повний архів листування Онищенка з представниками оточення Президента. За словами Алли Мазур, «знудити може від самого лише читання, але мегабайти цієї інформації усі вивчають, зціпивши зуби, бо якщо все це правда, то в кожній цивілізованій країні світу учасники цього листування уже давно б сиділи в тюрмі». У сюжеті — нагромадження фактів і звинувачень, єдине, чого немає, — позиції Президента чи його представників. А їх було би логічно очікувати, коли через слово лунають звинувачення на адресу самого Порошенка чи його команди.

Реакція Порошенка на трагічну подію в Білорусі, де в ДТП потрапив автобус із українськими дітьми-футболістами й одна дитина загинула, з'являється в ефірі тижневика каналу «Україна». Висловлення співчуття Президентом — це єдиний синхрон, що супроводжує інформацію про аварію. Розповідаючи про зустріч Порошенка з Макроном і Меркель, чимало тижневиків також подали лише синхрон Президента України. Такий «паркет» з'явився на ZIKу та ICTV. Очевидно, що тема могла бути розкрита глибше, аніж реплікою Порошенка. Натомість сюжет Володимира Рунця, кореспондента «112 України», містив як синхрони головних дійових осіб, так і аналіз того, які наслідки може мати зустріч.

А от поява безпілотних ланосів може мати великі наслідки, втім, років за десять, — переконаний журналіст «Фактів тижня» Андрій Борис, який присвятив розробці «Інком LTD» окремий сюжет.

Не можна не згадати про отруєння школярів у Черкасах. Сюжет Ярослава Мінервина («Факти тижня») доволі збалансований, висвітлює різні версії, у «Событиях недели» — коротка довідка з коментарем виконувачки обов’язків міністра охорони здоров’я Уляни Супрун. Натомість матеріал Сергія Швеця («ТСН. Тиждень», «1+1») — суцільні емоції й «моторошні історії». Якщо манеру викладення можна ще якось пояснити авторським стилем, то наступний пасаж викликає лише одне, майже риторичне запитання: «Одночасність отруєнь та ще й в особливий день — День перемоги, до якого суспільство ставиться неоднозначно — все це породжує теорію змови». Ви серйозно?

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії. Зміст матеріалу є виключно відповідальністю ГО «Детектор медіа»; висновки та погляди, викладені в публікації, не обов'язково представляють позицію Міністерства закордонних справ Данії.