Тижневики розповіли про протести в Росії, побиття Найєма, передачу «джавелінів». Не забули і про світські новини — майбутнє весілля британського принца та «Євробачення». Про що говорили інформаційно-аналітичні програми каналів ZIK, 5 канал, «Україна», «1+1» та «112 Україна». На «Інтері» та ICTV тижневики не виходили.

АТО, ООС та «джавеліни»

Ще минулого вкенду тижневики 5 каналу та «1+1» розповідали про закінчення антитерористичної операції і перехід до формату Операції об'єднаних сил. Цього тижня до них долучилися ZIK та «112 Україна». Проте підхід до висвітлення воєнної тематики дещо змінився і причиною тому стали «джавеліни» — протитанкові ракетні комплекси, які США пообіцяли Україні і, схоже, надали.

Про цю зброю говорили багато, переважно з надією. Алла Мазур («ТСН. Тиждень») говорить про появу цього озброєння як про щось таке, що здавалося фантастикою: «Чи змінять ці убивці танків перебіг війни? Чи вплинуть на переговори про долю Донбасу? Експерти сперечаються цілий тиждень». За її словами, на російських федеральних каналах sз цього приводу істерика. Ведуча детально розповідає про принцип роботи «джавелінів» і задається питанням: «те, що отримала українська армія наразі, це більше психологічний тиск на противника чи реальний захист для наших бійців?».

Відповіді на ці питання шукає в сюжеті Андрій Цаплієнко. Він розповідає, як російська влада намагалася зірвати поставки американської зброї в Україну,  як «розриває на ганчір'я» російське телебачення. Цаплієнко не шкодує епітетів для характеристики «джавелінів»: вони і  найкращий демотиватор для російських танкістів, і найгірший жах російських найманців. «У світових масштабах торгівлі зброєю це крапля в морі, але для Києва — потужний сигнал підтримки і надійний захист. "Джавелін" виграє у двобої з танком майже зі стовідсотковою ймовірністю. Відтак, якщо російські танкісти отримують наказ про наступ, то стануть смертниками, вважають експерти», — веде далі Цаплієнко.За всіма цими дифірамбами звучить найголовніше питання: а чи є «джавеліни» на фронті? Журналіст знаходить «Фагот» і «Стугну», паралельно розповідаючи, чим «джавеліни» були б ефективніші. Але самої американської зброї не бачить, ще й говорить про те, що управляти нею мають особливо підготовлені люди: «За моєю інформацією, операторів "джавелінів" готували ще з грудня минулого року. Місце зберігання ракетних комплексів не розголошують. […] Я знаю, що підготовкою українських розрахунків керував генерал-лейтенант Сергій Наєв, командувач об'єднаних сил. З цього тижня саме він керує військовою операцією на Сході. Є ймовірність, що "джавеліни" поїхали на Схід разом із генералом». Але останній у коментарі спростовує цю інформацію: «вони знаходяться в іншому місці». Сюжет перетворюється на детективну історію: всі про «джавеліни» чули, але ніхто їх не бачив. Цаплієнко робить висновок, що ракети, можливо, зберігатимуться на Яворівському полігоні, «за півтори тисячі кілометрів від фронту, і перевага "джавелінів" поки що лише політична». Втім його висновок радше позитивний: «але в якій би точці України вони не зберігалися, це тільки перша ластівка. За нею крізь прочинені двері в країну зайде американська оборонна продукція на 300 мільйонів доларів, а відтак українцям буде чим себе захистити». Бездоказово, але оптимістично.

«Хочеш миру, готуйся до війни. Україна отримала сучасну американську протитанкову зброю. В обмін на що?» — задаються питанням у студії «Завтра». Це перша тема програми. Ведучий Григорій Жигалов спочатку розповідає про принади зброї, а потім зауважує: «є у «джавеліна» щоправда недолік - він дорогий. Постріл коштує як лімузин, близько ста тисяч доларів. В обмін на що Вашингтон надав Києву зброю? Чим доведеться платити і чому продаж Джевелінів уже спричинив скандал?» У сюжеті спочатку все позитивно — мовляв, Україна готується вправлятися з «джавелінами», які постачають у деякі країни, а тепер і до нас. Але раптом звучить оригінальна теза: «Нью-Йорк таймс, одна із провідних американських газет, виходить зі скандальною публікацією. Щоб отримати Джавеліни, Київ, за даними видання, припинив слідство щодо Пола Манафорта, колишнього виборчого стратега нинішнього президента США Дональда Трампа. До Трампа Манафорт працював на Віктора Януковича та Партію Регіонів. У Сполучених Штатах проти Пола Манафорта висунуті обвинувачення у відмиванні грошей та фінансовому шахрайстві, пов'язаному з його роботою та проросійською політичною партією в Україні. Але в Україні, де офіційні особи уникають нападок на президента Трампа, чотири справи, що стосуються пана Манафорта були фактично заморожені генеральним прокурором України. Рішення припинити розслідування, яке проводить антикорупційна прокуратура в Україні, з'явилося у важливий момент, коли адміністрація Трампа остаточно ухвалювала постачання протитанкових комплексів Україні». Державний департамент США інформацію спростовує, Генеральна прокуратура України не відповідає на запит, але заперечення звучать від заступника генпрокурора в фейсбуці. Втім, певна реакція є: «експерти, до яких звернулися радіо "Свобода", пояснюють, Київ дійсно намагається не зіпсувати стосунки із Трампом, але переконували Трампа продати Україні зброю його радники і аргументація була точно іншою».

Тему «джавелінів» обговорюють із гостем студії на прямому зв'язку — колишнім політиком Степаном Гавришем, який уважає, що, аби демонструвати успішність тиску на Росію, Україні потрібна серйозніша зброя, ніж та, що є зараз. А Порошенку важливо під час виборчої кампанії демонструвати успішність зв'язків із Вашингтоном. І незважаючи на те, що обговорюються практичні моменти, поставка «джавелінів» це політично-дипломатичний крок. До речі, говорить гість і про закінчення антитерористичної операції: «Президент зробив все, що міг, він змінив операцію АТО на операцію об’єднаних сил. І це може виглядати, ну як певне посилення військового інструмента для протидії Росії».

А от ведучий програми «Час. Підсумки тижня» Віталій Гайдукевич підтвердив, що «джавеліни», мовляв, вже в Україні, розповів про їхню корисність і наголосив, що сам факт поставки летальної зброї Сполученими Штатами є важливим знаком для інших потенційних постачальників. Втім, акцентував, що «все одно левову частку потреб ЗСУ в подібних системах Україна буде закривати власними силами».

Побиття нардепа і бразильський бойовик

Майже в кожній програмі говорили про резонансні справи тижня: затримання Рафаеля Лусваргі та побиття нардепа Мустафи Найєма.

Про перший випадок «Перші про головне. Деталі» розповідають як про історію, що здивувала і збентежила. За словами ведучої, бойовика «зловили активісти національного корпусу та С14, після того, як у пресі з’явилася інформація, що Лусваргі спокійно живе у столиці. Затримуючи бразильця, націонал патріоти не церемонились». В кадрі — процес затримання, бразильця тримають за волосся, ставлять на коліна. В невеликому сюжеті розповідають про те, хто такий Лусваргі, показують кадри, де він у військовій формі, як говорить ведуча, на Донбасі: «Націонал-патріоти чоловіка затримали. Притягли його до будівлі СБУ. Зачекали десь півгодини на сходах, ну, і зрештою бразильця таки забрали всередину і у понеділок суд обере йому запобіжний захід». Втім, заходи, вжиті до нього, не коментують, не висловлюють схвалення чи засудження.

Одразу після — сюжет про побиття Мустафи Найєма, «найгучніша історія тижня». Сюжет дуже ґрунтовний. Спочатку ведуча акцентує на побутовому аспекті конфлікту: «ми бачимо такі випадки щодня. Це коли десятки машин стоять у своїй смузі, але завжди знайдеться той, хто об`їде чергу, порушуючи правила, підріже і, таки, впхається у потрібний ряд. Становище настільки типове, що більшість водіїв, максимум, вилається чи посигналить. Але Наєм - не дав проїхати нахабі ціною власного здоров'я». Далі у сюжеті Олексія Братущака історія розкривається з іншого боку. Журналіст акцентує на приналежності людей, що побили народного депутата, до чеченської діаспори: «Деталі" прямують до бізнес-центру Міком палац. Тут зареєстровано чеченську громаду. Перед нами через охорону проходить чоловік до Саїтова. Це прізвище трьох підозрюваних, але "Деталям" охоронець каже, в офісі нікого нема. Ми залишаємо свої контакти і за хвилину помічаємо — охоронець комусь телефонує. "Деталям" так ніхто і не перетелефонував. Проте ми дізналися, що в одному з офісів розміщено відразу десять фірм, які пов'язані з підозрюваними. Наприклад, "Бумбокс промоушен". Саме ця фірма організовує турніри з боксу. Один із власників хизується у соціальних мережах фото з Віталієм Кличком. Але найцікавіша у світлі справи інша компанія "Ефективні інвестиції". Її керівник Агрба Саїда Рафіківна. За збігом обставин Агрба Даур Рафікович є прокурором Києвської міської прокуратури №10. Саме ця Шевченківська прокуратура веде справу побиття Мустафи Найема, а одним із прокурорів у справі є Дмитро Байчас. Вісім років тому вісімнадцятирічний Дмитро Байчас на Порш Кайен, вартістю близько ста тисяч доларів, влаштував велику аварію в Києві. Тоді ЗМІ називали його батька бензиновим королем. Нині Дмитро Байчас допомагає перемогти справедливості в іншій дорожній справі за участі юнаків на люксових автівках. На прес-конференції усього лише три камери і більш як двадцять предстваників чеченської громади. Вони визнають, підозрювані є близькими до лідера громади».

Ба, більше, випадок коментує журналіст Айдер Муджабаєв, який, за словами автора сюжету, два роки тому постраждав від аналогічного випадку: «В історії з побиттям нардепа журналіст звертає увагу на номери автівок нападників [показують номери АА9559МІ та АА0095ТТ, правда, що це за машини  конкретно не говориться]. Айдер Муджабаєв, журналіст: 95 — это автомобильный код кадыровской Чечни». Тобто, фактично нам натякають на те, що не просто чеченці, а люди, близькі до Кадирова? Фактично весь сюжет будується на національній приналежності нападників і тому, що в цій ситуації є певна геополітична складова: «Салман Садаєв: Кто-то хочет вот этим вот одним случаем перечеркнуть всю деятельность целой организации и очернить весь чеченский народ Украины. Мы украинцы чеченской национальности.

Журналіст: А ще вони обіцяють, їхніх хлопців справедливо покарають, як офіційно, так і по батьківському.

Батько: Мы накажем.

Журналіст: Каким образом?

Батько: Это вам все равно не понять потому, что у горцев свои законы, как их наказывать».

Чеченська тема лейтмотивом звучить і в сюжеті «Завтра». Мустафу назвали «жертвою булінгу на дорогах». Окрім деталей побиття, звучить така інформація: «Світлана Заліщук, з якою ми зустрілися, щоб дізнатися усі подробиці, розповідає про листи, які надходять на адресу її товариша.

Світлана ЗАЛІЩУК, народний депутат України (фракція БПП): Я бачила одного листа на його пошту, де написано приблизно такі слова, що, Мустафа, ми однієї віри, забери заяву, а якщо не забереш, то тебе покарає Аллах. […] Усе це неправда, заявляють представники чеченської діаспори в Україні. Після розголосу подробиць цього інциденту вони збирають прес-конференцію, демонструють інші кадри інциденту». Завершення сюжету також оригінальне: «Цікаво, що депутат Найєм входив до колегії МВС і брав активну участь у реформі правоохоронної системи. Тепер обіцяє, тиску не піддасться, заяву не забиратиме. Бо як написав у своєму Фейсбук, не хоче жити у світі мажорів і простолюду».

А от «ТСН. Тиждень» зібрали в один сюжет кілька резонансних подій: побиття Мустафи Найєма та напад на ветерана війни на Донбасі Дмитра Вербича. «Першого били ногами і зламали щелепу, товкли вже після того як він сказав, що є народним депутатом. Другого різали ножем, а добивали взагалі молотком. Травневі свята в мирних українських містах геть не мирні», — нагнітає Алла Мазур. І анонсує розслідування Стаса Ясінського, який знайшов ще й третій, дуже показовий напад.

«Дистанція між цими історіями лише 2 кілометри та дві доби. На перший погляд ці напади відрізняються як день та ніч, як відрізняється посвідчення народного депутата і, скажімо, молоток», — розпочинає журналіст. І стає зрозуміло, що просто не буде. Він викладає суть історії, «жорсткого побиття», але подає обидві версії — як Найєма, так і його опонентів. Втім, «ця розбірка між золотими хлопчиками та нардепом, отримала несподіване продовження. Про це трохи згодом. 48 годин потому стався наступний напад». Згідно з цією логікою, друге побиття стало наслідком першого? Журналіст розповідає про напад на Дмитра Вербича: «Дмитро Вербичу 28 років. Воював, був в аеропорті. Мені це про щось говорить. Хоча працівники поліції нагадують, що таких як він, ветеранів з офіційним ОБД в Україні вже 350 тисяч. Дмитро не демонструє світові те, що він кіборг, не робить промовистих татуювань. Дарма, що сам працює татуювальником. Звичайний хлопець. Хіба що футболка там, куди увійшов ніж в крові. Він вижив, бо встиг подзвонити друзям». Тут і суб'єктивне ставлення, і узагальнення, і оціночні судження. Занадто навіть із урахуванням права на авторський стиль.

Крім того, що в сюжеті звучать на надто коректні висловлювання на кшталт «кавказці», є ще дещо. Після матеріалу, Алла Мазур з деяким полегшенням інформує, мовляв, затримали підозрюваних у побитті Вербича. І глядачам показують обличчя цих людей крупним планом, подекуди в татуюваннях і пірсингу. Відеоряд супроводжується словами ведучої: «підозрюваних у побитті Дмитра Вербича затримали і ви уже можете побачити їхні обличчя. Таке собі видовище. Це Харків’яни і громадянин Росії. Іменують вони себе, так званими, антифашистами і полювали на українських патріотів. […] Поки що їх називають хуліганами. Мені ж, правду кажучи, моторошно і від цих облич і від того, скільки ще таких нелюдів живуть поруч із нами. А надто, проїздять сюди на полювання з Росії. І у випадку Наєма, і у випадку Вербича на руках знаходять російський паспорт». Чи коректно перекладати власне ставлення до людей на фото на глядача? Не кажучи вже про те, що вина цих людей ще не доведена. Зрештою, подібний перехід на особистості — це надмір навіть для емоційного «ТСН. Тиждень». Сумнівно, щоб Антоніна хотіла би, щоб їй нав'язували думку.

У «Час. Підсумки тижня» про Найєма навіть не згадують, натомість Лусваргі присвячують великий сюжет. «Свого часу він уже спілкувався з СБУ. Більше того, його навіть засуджували на 13 років за ґратами, але побув він там ну десь так місяців 6. Скажімо дякую нашим суддям, які вирішили, що місце суду є важливішим за покарання людини, яка стріляла в бік українських військ», — іронізує Гайдукевич, втім, не даючи достатнього бекґраунду, аби не поінформовані глядачі зрозуміли сарказм. Не забуває і розставити інші акценти: «Бразильського найманця знаходять в монастирі під Києвом. Монастир, ясна річ, Московського патріархату». В сюжеті Максима Волобоєва також показано, як націоналісти витягли бразильця з монастиря, проте побиття чи надмірної жорстокості на екрані нема. В сюжеті — кадри інтерв'ю Лусваргі 2015 року, фрагменти, що фіксують його участь в бойових діях, затримання. Тут власне пояснюється дивний пасаж з підводки ведучого: «через півроку після вироку бразильця просто відпускають, бо апеляційний суд, куди поскаржилися адвокати Лусваргі вирішив, що розглядає справу найманця мали не столичні судді, а Феміда міста Павлограда, тому що злочини, мовляв, були скоєні на окупованій території, отже вирок Київського суду суд апеляційний просто скасував».

Першотравень і світські новини

Не обійшлося і без репортажів про святкування 1 травня. «Перші про головне. Деталі» наголосили на тому, що щороку менше людей беруть участь у таких заходах, а серед демонстрантів трапляються неповнолітні, що «не мають права брати участь у мітингах, вуличній ході чи демонстраціях».

У «Событиях недели» проаналізували, як святкували 1 травня цього року («то ли к идее украинцы охладели, то ли левые лидеры себя дискредетировали - праздновали они почти что в одиночестве») і намагалися спрогнозувати, чи довго ще в Україні буде попит на ліву ідеологію. Герої сюжету — екс-лідер соціалістів Олександр Мороз та екс-комуністка Алла Александровська. Як експерт коментує стан справ Вадим Карасьов, який наголошує, що нинішні ліві в Україні — це щось старомодне, ностальгійне. Віктор Замятін із центру Разумкова підняв тему профспілок, яких, на його думку, в Україні просто немає: «від 12 до 15% громадян хотіли би довірити профспілкам право представити їхні інтереси у суспільних процесах. Тільки ж де їх взяти ті  профспілки? Є дуже багато організацій, які так називаються. Але я ж кажу іще раз, якщо ініціатива підвищення мінімальної заробітньої платні виходить від Уряду, значить щось не так. Значить профспілок насправді  немає». Цікаво, що минулого тижня аналогічна тема піднімалася в ефірі тижневика «112 Україна» і, треба визнати, була розкрита дещо глибше.

Та й цього тижня Руслан Тарасов («Завтра», «Радіо Свобода») не забув про 1 травня: «Самі акції були не те, щоби масовими. Вони звичайно втрачають свою актуальність, так вважають в Інституті національної пам’яті України. Тамтешні спеціалісти взялися за декомунізацію свят і вже нині домоглися скасування вихідного дня 2 травня. Ба більше, закликають повністю відмовитися від звички гуляти на початку травня. Ну, хто в Україні на знає фразу "Вирішимо після травневих". Та чи про відпочинок на травневі взагалі мова». І дійсно, в його сюжеті мова про «картопля-фест» — саджання картоплі на городах країни.

«Час. Підсумки тижня», зазвичай доволі серйозний, несподівано закінчив випуск двома світськими матеріалами: в першому розповів про майбутнє весілля британського принца Гаррі з американською актрисою Меган Маркл, а в другому — про «Євробачення». Віталій Гайдукевич у підводці дещо саркастично зауважив, що «до конкурсу Португалія підготувалася набагато гірше, аніж Україна. Бо економили на всьому, або ж Євробачення не є такою вже екстра подією для країни, якою займаються всі на рівні уряду». Очевидно, як натяк на те, що в Україні «Євробачення» стало подією, що захопила всю увагу влади. Про майбутнє королівське весілля, але дещо у скандальному ключі, оповідає і «ТСН. Тиждень». Мовляв, брат нареченої має на неї компромат. Ну і не забули перчику: «до речі, британців попросили прийти зі своєю їжею, бо закупленого вистачить не на всіх».

Страшна «цифра» і відсутність Ляшка

Попри те, що «Подробности недели» цього тижня не виходили, «События недели» та «ТСН. Тиждень» продовжили їхню справу й видали в ефір кілька сумнівних матерыалыв. Але завсідника недільних ефірів багатьох каналів — Олега Ляшка — глядачі цього тижня не побачили. Натомість, традиційно впевнилися, що лише Рінат Ахметов може врятувати світ і допомогти вижити в сірій зоні? І ще «Економічний дискусійний клуб», сюжети з учасниками якого вже другий тиждень поспіль з'являються в ефірі програми «События недели» без явних причин.

А от «ТСН. Тиждень» знову лякає глядачів страшною «цифрою». При чому у підводці Алла Мазур прогнозує 6 років правління Путіна як 6 років тривог для України, і «дуже не хочеться, щоб ми йому ще й помагали нас атакувати. Занадто користувалися його уявленнями про те, що таке свобода слова і що робити із непідконтрольними ЗМІ. А небезпека є. Поки теоретично». Що ж це за небезпека? Все просто: «ніби ідея гарна: перехід на сучасну технологію так зване "цифрове телебачення". Якість має поліпшитись і кількість безкоштовних каналів зросте. Але в руках політиків усе перетворюється в теорію змови. Уже зараз Президент вирішив прискорити відімкнення старої телевізійної системи».

В сюжеті Андрія Орляка — тривожні відкриття: «Зміни мали б відбутися поступово. Спершу аналоговий сигнал мали відімкнути у найбільш з ним покриті території, як-то Київський. Якщо б зміна з аналогового на цифру тут відбулася успішно, далі це по кроку запроваджували б в інших регіонах країни. Однак план майже річного переходу різко скоротив Президент

Петро ПОРОШЕНКО, Часу у вас є до червня, ну добре до липня. Більше вам не потрібно».

Чому ж він так поспішає? І тут Андрій Орляк має власні здогадки: «Найнеприємніша версія може бути така. Саме у липні збігає термін дії ліцензії національних телеканалів на цифрове мовлення. І за збігом саме на липень Президент Порошенко наполіг скасувати аналогове мовлення. Тобто мовлення звичайним способом відімкнуть, а на цифровий не дадуть?». Тобто, натякають на те, що подібна доля може спіткати «1+1»? Микола Княжицький, який єдиний в сюжеті коментує ситуацію, каже, що це може стати початком цензури.

Як бачимо, «1+1» використовує ефір тижневика, щоб просувати власні інтереси і вирішувати власні проблеми. Знову згадується про «Зеонбуд» і вже вкотре основною претензією є те, що «серед її ймовірних власників свого часу ЗМІ називали, навіть, оточення Януковича. І те, що нацрада з телебачення і радіомовлення досі нічого тут не пояснила, якась дивна штука». Що ж мала пояснити нацрада? Де коментарі від представників цього органу? Зрештою, аргумент «ЗМІ називали» не є надто переконливим.

«Покриття аналогового мовлення в Україні 95%, Т2 на цілих 15% менше. А отже, менше безкоштовного телебачення для населення», — ще один аргумент проти. Тим більше, що за даними «ТСН. Тиждень» лише 3% українців ігнорують телевізор, а «понад 40 мільйонів залюбки дивляться телепрограми».

І не просто дивляться, але і довіряють тому, що чують з екрану. Зокрема, авторитетному твердженню Алли Мазур про те, що безвіз скасовують. «За в’їзд до ЄС знову доведеться платити» — продовжує вона. Втім, згодом виявляється, що не йдеться про жодне скасування: «звістка про те, що Євросоюз запроваджує додаткову реєстрацію, змінює систему контролю на своїх кордонах і впроваджує, так би мовити дозволи на безвіз, за які доведеться ще й платити зі своєї кишені — цього тижня підірвала інтернет-простір». Далі в сюжеті пояснюється, що насправді процедура є нескладною, може здійснюватися з мобільного телефону, обробка заявки триватиме від кількох хвилин до 96 годин, коштуватиме 7 євро, для дітей до 18 років буде безкоштовною і такий дозвіл діятиме до трьох років.  Важливий і той момент, що запровадження авторизації може відбутися не раніше 2020 року. Крім хибного твердження про скасування безвізу тут є коментар Богдана Яременка, дипломата, про чию причетність до партії УКРОП повідомити забули. Він каже, що все це – тривожний сигнал для влади.  

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії. Зміст матеріалу є виключно відповідальністю ГО «Детектор медіа»; висновки та погляди, викладені в публікації, не обов'язково представляють позицію Міністерства закордонних справ Данії.