Переважна більшість тижневиків мали більше ніж двотижневі канікули і з новими силами кинулися в новий інформаційний рік. Говорили цього тижня багато і про внутрішню політику, і про зовнішньополітичні виклики, і про резонансні справи, і про надзвичайні ситуації, і про ситуацію на дорогах, і про релігійні справи. Ми ж вибрали ті теми, що стали найпопулярнішими або викликали найбільше здивування.

Закон про деокупацію: зрада чи перемога?

Тема, яку важко було оминути минулого тижня, — ухвалення закону «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», чи, як його називають журналісти й самі парламентарі, закону про деокупацію Донбасу. Всі тижневики приділили цій темі достатньо часу, а от акценти зробили різні, що було, правду кажучи, очікувано.

Те, що «Подробности недели» є постійною трибуною «Опозиційного блоку» і, зокрема, її лідера Юрія Бойка, зовсім не секрет. Пан Бойко з'являється чи не в кожній програмі — то як коментатор, то як гість студії. І те, що «Опозиційний блок» був єдиною фракцією, що проголосувала проти закону, дозволило спрогнозувати тональність, у якій буде висвітлено тему в програмі 19 січня.

Ведучий Олексій Ліхман одразу зазначив, що закон мав дати відповіді, натомість залишив більше темних плям. Сюжет Катерини Лисенко формально збалансований, але не можна не помітити ані критичний коментар про відсутність згадок про Мінські домовленості від Сергія Льовочкіна, який використовує «Інтер» для власного піару, ані Юрія Бойка, який пізніше матиме нагоду висловитися ще раз у студії програми. Традиційним є й коментар від Альони Шкрум — складається враження, що інших депутатів від «Батьківщини» для «Подробностей недели» не існує взагалі.

Норми, прийняті законом, дещо перекручені — перш ніж розповісти, а що ж узагалі прийняли, журналісти сіють паніку:

«Оксана Сыроид, вице-спикер Верховной Рады Украины: Парламент проголосував за те, що президент може без згоди Верховної ради вивести війська на Майдан, якщо йому цього захочеться.

Андрей Тетерук, народный депутат, "Народный фронт": Жодного повноваження використовувати армію, як вони стверджують, проти українського народу в Києві, наприклад, там немає».

І хай потім викладається який-не-який конструктив, побіжно перераховуються основні тези (визнання Росії агресором, статус ЛНР / ДНР, питання військового підпорядкування), осад залишається. Крім того, неодноразово акцентується, що депутати не бачили тексту закону ані перед, ані після голосування, і в глядача складається враження, що ніхто не розуміє, що, власне, було прийнято. 

Після сюжету ведучий розставив іще кілька акцентів: спочатку розповів про інтерв'ю посла США в Україні Марі Йованович: «Есть впечатление такое, как будто американский дипломат специально захотела высказаться как раз в разгар парламентских дискуссий по поправкам к законопроекту. Посол США подчеркнула, что каким бы не получился у депутатов законопроект, он все равно должен соответствовать Минским договоренностям. Даже не смотря на то, что представители коалиции не раз заявляли, что никаких упоминаний Минска и привязок к нему в этом законопроекте не будет». Що цікаво, оцей пасаж: «Даже несмотря на то, что представители коалиции не раз заявляли, что никаких упоминаний Минска и привязок к нему в этом законопроектене будет», — це не слова посла, як може здатися, і в цьому також є певна маніпуляція. Потім наголосив, що для українського парламентаризму є нормою переписування законів після прийняття. І переповів про критику від експертів «Центру інформації про права людини», які вважають, що «принятый закон не просто серьезно расширяет права силовиков, но и может сделать их фактически бесконтрольными. Кроме того, провоцирует нездоровую конкуренцию между Генштабом и СБУ, а главное, носит скорее декларативный характер и конкретная цель его принятия до сих пор не понятна». Правда, імені експерта не називає — якщо дуже детально придивитися до скрину, продемонстрованого в програмі, можна прочитати її ім'я — Ольга Луньова — але сумнівно, що глядачі будуть такими ж прискіпливими. Сказали експерт — значить експерт, треба вірити. Гості в студії також говорять про закон. Ірина Луценко, голова фракції БПП, в позитивному ключі, а Юрій Бойко, який з'являється в середині програми — в негативному. Можна сказати, що маємо умовний баланс по кількості гостей, але по акцентах залишаються питання.

Наступними про закон говорили «Перші про головне. Деталі», що виходять на ZIKу у суботу.

Ведуча Інна Москвіна також одразу висловлюється критично, бо закон «виявився дещо суперечливим, бо містить пункти, що складно назвати позитивними». У сюжеті Олексія Кондакова одразу зазначено, що закон рамковий, загальний, хоча і «започаткував новий етап війни на сході». Звучить певна критика, але критика конструктивна.

Наприклад, якщо Росія визнається агресором, чи логічно тоді з нею підтримувати торгові та інші відносини (коментар Олексія Мацуки, як його названо, «журналіста-переселенця»). Аналізуються й інші спірні положення, тобто критика якщо і звучить, то не є голослівною. Цікава позиція стосовно Мінських домовленостей — якщо на «Інтері» це був чи не основний мотив критики, на ZIKу звучить промовистий коментар Тараса Чорновола: «Тарас Чорновіл: Кажуть, це суперечить Мінським домовленостям. А чорта з два. У Мінських домовленостях виписано про уникнення відповідальності згідно з законом. Закон проголосований, не введений в дію в зв'язку з тим, що нема для цього підстав. 2014 року закон, осені, в якому визначено дуже чітко, що від відповідальності звільняються учасники конфлікту, які не — і 21 стаття кримінального кодексу: не вбивали, не стріляли, не віджимали майно». Втім, далі йдеться про те, що уряд Німеччини хоче перевірити закон на відповідність домовленостям. Цікаво, що наприкінці сюжету звучить інформація, що «Опозиційний блок» одразу зареєстрував постанову про скасування закону, а це значить, що до 6 лютого, початку роботи парламенту, Президент не зможе його підписати.

А от ведучий «Часу новин. Підсумки тижня» на 5-му каналі (що, до речі, не лише дещо змінили формат, а й час виходу в ефір), Віталій Гайдукевич, висловлюється якщо не переможно, то позитивніше, ніж інші: «Впорядкування сил і засобів нам на користь, відповідно — на біду ворогові. До слова, про ворогів. Є доволі такий простий маркер: якщо на дії в Україні в Кремлі "пригорає", значить, у нас все зроблено правильно. В Кремлі "пригоріло" одразу і знатно. Тепер пригадайте, в кого ще? "Опоблок", Медведчук, Савченко і ватажки бойовиків. Виходить, правду каже кінокласика: гарні чоботи, будемо брати».

Та й сюжет Анни Мирошниченко подає закон як позитивне явище: «Зрештою, таки наважилися назвати речі своїми іменами і не на словах, а офіційно». Більше того, критики зазнають депутати, які не проголосували за закон або проголосували, але не дуже охоче.

Законопроект обговорюють у студії з гостем (ще одне нововведення), заступником міністра з питань окупованих територій Георгієм Тукою, який загалом оцінює закон добре й лише звертає увагу на кілька пунктів, що його бентежать. Зокрема, статус осіб, які співпрацюють із окупаційним режимом чи з окупаційною владою, які тепер мають нести покарання згідно із законом, але не конкретизовано якого, і щодо пунктів про взаємодію з Кримом. Але в цілому закон подається як «ура і нарешті».

У тому, що закон не приймався для галочки, — впевнений і Олег Панюта, ведучий «Событий недели» на каналі «Україна».

А в сюжет Наталії Кравченко закон особливо не оцінюється, лише акцентується на тому, що «эти нормы и формулировки должны помочь в международных судах, но не государству, а гражданам. Проще говоря, иск, поданный в Европейский суд по правам человека в Страсбурге, имеет все шансы, а вот иск, направленный, например, в международный суд ООН в Гааге, будут рассматривать, основываясь на других документах». Ідеться і про депутатів, що негативно оцінили закон: «Новый закон не понравился представителю в Минской контактной группе Виктору Медведчуку, всей фракции "Оппозиционного блока" и депутатской группе "Видродження". Один из аргументов — срыв мирного процесса и угроза эскалации на фронте». Правда, мусимо зауважити, що група «Партія Відродження» один голос за, але дала, не все так критично. А в цілому сюжет позитивний, експерти також оцінюють закон без надмірної критики.

А от «ТСН. Тиждень» висловлюється про закон доволі обережно, хоч Алла Мазур і каже про нього після інформації про інший «крутий міжнародний ляпас Кремлю» — висловлювання спікера парламенту Молдови про можливий рахунок Росії за окупацію Придністров'я.

Журналіст Сергій Швець у сюжеті наголошує, що «закон залишає по собі чимало запитань і ризиків». Зроблено цікавий акцент: «Парламент надав своїм рішенням силовикам, а вважай — Президенту, широких повноважень, які дозволяють воювати, тобто застосовувати в середині країни збройні сили без запровадження воєнного стану. Очевидно, буде побудована чіткіша вертикаль силового управління на Донбасі, що має зміцнити позиції президента». На підтвердження подано і критичні зауваження народних депутатів. У цілому набір фактів майже такий самий, як і в інших тижневиків, але «ТСН» не були би собою, якби не закінчили сенсаційно: «Справжніх деталей, які інколи кардинально міняють суть, нам ще доведеться почекати».

«Завтра», спільний проект «112 Україна» та «Радіо Свобода», робить обговорення закону першою темою випуску, причому висвітлює її чи не найповніше з усіх тижневиків. Тут повний набір — і сюжет журналістки Христини Чернеги, і обговорення з гостем студії — заступником міністра з питань тимчасово окупованих території Юрієм Гримчаком, думка з вулиць Донецька (як кажуть ведучі, «не соцопитування, але думка з вулиць, яку теж важливо знати»), реакція російського телебачення («думки людей, які мешкають там, формує, в тому числі, і пропаганда російського телебачення»), включення з Москви журналіста Романа Цимбалюка, який прокоментував реакцію російських ЗМІ — «вони говорять про нас так завжди». У сюжеті про «багатостраждальний нормативний акт» подано думки як прихильників, так і противників закону, розповідається про основні положення, наголошується на дискусійності певних із них. Гість студії Юрій Гримчак — людина, з якою логічно це обговорювати (до речі, як і з Георгієм Тукою на 5-му каналі). Він дещо емоційний, але розуміє, що каже, і розбирається в ситуації, говорить про важливість чітких дефініцій, які встановив закон, зокрема, про те, що «після визнання їх (Росії) агресорами і окупантами саме цієї території, будь яка присутність Російської Федерації або її військ в складі миротворчої місії стає неможливою».

А от «Факти тижня» на ICTV відзначились: подали інформацію про ухвалення закону поміж іншим, у сюжеті Володимира Соколова, який, схоже, з більшою пристрастю розповідав про гроші, конфісковані у родини Януковича.

Перерахували основні положення, розповіли про певні суперечності в питаннях торгівлі з Росією, далі звернулися і до питання підпорядкування війська: «Командування переходить до Збройних сил Об'єднаного оперативного штабу, командувача якого призначає Президент». Далі звучить фраза: «Після успішного голосування до парламенту приїхав лідер фронтовиків» — і нам показують, кого б ви думали? Логічно уявити, що когось із комбатів, генералів? Насправді, лідера «Народного фронту» Арсенія Яценюка. Жарт? Дуже смішний.

Отже, палітра широка — від зради до перемоги.

Ін'єкція від паніки чи паніка від ін'єкції?

Не полишає тижневики й тема кору. Минулого тижня про неї говорили лише ZIK і «112 Україна», а цього тижня долучився гучний хор інших тижневиків, що з новими силами вступили в бій з інфекцією. Перше, що впадає в око — істерика, яку не лише не приглушують, а й нагнітають ЗМІ. Тренд цього спалаху — показування дитини, яка заливається слізьми й заходиться плачем, а суворі тьоті в білих халатах роблять їй чудодійну ін'єкцію великим шприцем. Правда, чудова реклама щеплень, так і хочеться зводити свою дитину в поліклініку? Між іншим, обличчя дітей не закриті. Цілком може бути, що з дозволу батьків. Такі кадри бачимо і в «Подробностях недели» (меншою мірою), і в «ТСН. Тиждень».

Протилежна ситуація в сюжеті 5-го каналу, де дитині щеплення роблять з усмішкою. Дрібниця, але впливає на сприйняття.

Парадоксально, але потім цю власноруч створену істерику намагаються приглушити спокійними, виваженими коментарями професіоналів-лікарів Федора Лапія (головного дитячого імунолога Києва), Євгена Комаровського (головного телевізійного педіатра України) та інших. То, може, не варто розпалювати багаття? Друга тенденція — роздратованість і пошуки винних. Переважно це батьки, що відмовляються щепити дітей. Ведучий «Подробностей недели» Олексій Ліхман, як він сам каже, перебуває у вкрай роздратованому стані через батьків, що не лише не вакцинують, але й купують фальшиві довідки про щеплення. А в сюжеті «ТСН. Тижня» людей, що відмовляються щепити дітей, доволі зневажливо названо «мамочками» й опосередковано названо винуватцями того, що в Україні немає «колективного імунітету». Так, потім переважно уточнюють, що тенденція відмови від щеплень з'явилася не на порожньому місці, але осад вже лишається.

Правда, мусимо зауважити, що чимало сюжетів містять і корисні елементи — як відрізнити якісну вакцину, які протипоказання до щеплень тощо. У сюжеті «ТСН» — чудова інфографіка. Є конкретні конструктивні поради — посилання взаємодії батьків і медиків: «В умовах, поки одна система вже зруйнована, а інша ще не працює, мусимо подбати про власне здоров’я самі». Надії покладаються й на медичну реформу.

«Перші про головне. Деталі» намагаються розвіяти найпопулярніші міфи про вакцинацію, розповідають про її досягнення в контексті світової медицини.

«События недели» підійшли до справи з конкретними пропозиціями про те, як дізнатися, чи потрібне щеплення як дітям, так і дорослим. Та й аналогія з хуліганами вдала: «Знакомьтесь: это вирусы, а это ваш иммунитет. Согласитесь, вряд ли кому-то удастся справится с такой шайкой налетчиков голыми руками. Сделать прививку — это, как говорят доктора, хоть чем-то вооружить вашего защитника».

Народжений, щоби створювати, й інші герої

Як завжди, увага тижневиків прикута до сильних особистостей. Цього тижня вчергове героєм майже всіх каналів став президент США Дональд Трамп — по-перше, річниця президентства, по-друге, вихід скандальної книжки про його адміністрацію (найдетальніше про неї розповіли «Факти тижня»). А от український президент Петро Порошенко хоч і таємничо злітав на Мальдіви, майже не удостоївся честі бути згаданим — лише іронічний Сергій Швець у дайджесті «ТСН. Тижня» скрушно переживав: «Цілком розумію Президента. Хто не схоче посеред зими на пляж? Але ціна? І таємничість вакацій головнокомандувача викликали бурхливу суспільну реакцію. Тепер Президент матиме не просте завдання. Дізнатися! Хто все розпатякав? І став джерелом для журналістського розслідування».

Та на обрії з'явився новий український герой. До захисників знедолених Олега Ляшка, Ріната Ахметова, що постійно з'являються в сюжетах «Событий недели», або Юрія Бойка на «Інтері» ми вже звикли. А цього тижня ми почули дифірамби нового зразка: «Володимир Гройсман — уособлення світового тренду на молодих політиків у владі. З Франсуа Макроном у них різниця в один місяць — нова генерація, яка ламає уявлення про класичного можновладця на задньому сидінні броньованої автівки», «для підтримки інновацій уряд створив фонд на 50 мільйонів гривень. Прем'єр хоче, аби керували ним люди саме з цього середовища, з новими мізками. Живий інтерес людини, яка вочевидь любить купувати новітні гаджети або отримувати на день народження», «він часто каже, затіяв ремонт країни. Чи стане це капітальним євроремонтом, час покаже».

Що це? Це ексклюзивне інтерв'ю поза службовим кабінетом, «те, чого ви точно ніколи не бачили: на якому авто їздить, що тримає в мобільному телефоні, через що нервує найбільше і чому бореться за зміни в медицині, як за особисту справу, як це пов'язано з родиною прем'єра?».

Епохальне інтерв’ю прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана «Фактам тижня», яке провела сама Оксана Соколова, спочатку викликає замилування, а потім здивування. Це ж треба, майже 14 ефірних хвилин витратити на відвертий піар прем'єр-міністра! Мовляв, і пафосний кабінет — від попередника, і в бункер ніколи не заходив, і по дорогих курортах не їздить, і «Охматдитом» особисто опікується, і мотоцикли любить, і про молодь дбає. І навіть просто так ходить у кафе з журналістами, де п'є чорний чай із бергамотом і визначає свою близькість до народу: «Володимир Гройсман: Ви на початку мене запитували, коли ми були в моєму кабінеті, як я там дивлюсь на цю карельську бєрьозу. От моє середовище тут, не там. Я тут себе відчуваю вдома. І, по суті, я дуже би хотів, щоб отак приблизно виглядала Україна: інноваційна, комфортна, доброзичлива така, тепла».

Якщо згадати, що наприкінці попереднього сюжету Володимир Соколов багатозначно анонсував незабаром президентські, а згодом і парламентські вибори, можемо вважати, що кампанія Гройсмана розпочалася. Жодного гострого питання, жодної критики, океан любові й надії.

«Оксана Соколова: Антикорупційний суд, створений за консультацією з міжнародними партнерами, ліквідація бюрократії, схем, реальні покарання за злочини, осучаснення чиновників. Ці теми лунали від зустрічі до зустрічі і за великим рахунком зводилися до однієї тези такої, здавалося б, простої і такої складної для України.

Володимир Гройсман: І саме головне — не красти.

Оксана Соколова : Так побороти оце, щоб не красти. Розумієте?

Володимир Гройсман: Ні, так починати треба з себе.

Оксана Соколова: Якщо ми будем говорити, що Володимир Гройсман — чистий альтруїст, нам ніхто не повірить.

Володимир Гройсман: Чому альтруїст? Я не альтруїст. Моя мотивація в тому, щоби зробити щось позитивне в цьому житті. Ти можеш ламати і бути тим, хто щось зруйнував. Може бути. А от я народжений, щоб створювати. Я хочу залишити по собі цю лікарню, я хочу залишити нормальну децентралізацію, щоби в мільйонах, десятках, або сотнях, або тисячах українських громад були гроші, щоб ці гроші... будували нормальні дороги, тротуари, новий транспорт купували, садочки будували. Я це хочу. От я не альтруїст. Це моє, як би, прагнення».

Чоловіки зворушені, жінки плачуть, руки тягнуться до носовичків, а бюлетені до урн.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії. Зміст публікації є виключно відповідальністю ГО «Детектор медіа»; висновки та погляди, викладені в публікації, не обов'язково представляють позицію Міністерства закордонних справ Данії.