У темі, що залишається провідною для тижневиків уже кілька тижнів — блокади торгівлі з окупованими територіями — всі остаточно розбилися на табори. Останнім визначився «Інтер», ставши на позицію різкої критики організаторів блокади, приписуючи цю ініціативу львівському меру Андрію Садовому та запросивши до студії для розмови на цю тему… Так, ви вгадали, саме його. «У нас есть возможность обсудить эту тему с Юрием Бойко», — смішно проанонсував діалог-монолог ведучий «Подробностей недели» Олексій Ліхман. Справді, унікальна нагода для програми, на якій Бойко з’являється майже щотижня. Але Бойко — це вже навіть не смішно, не кажучи вже про те, що не цікаво. А ось до атаки на львівського мера через його ахіллесову п’яту — хоча це також давно не новина — придивімось уважніше.

Смітникові маніпуляції

Зазвичай Арсен Аваков — негативний герой «Подробностей недели» на «Інтері», але цього разу він знадобився творцям програми для іншого. Вустами міністра внутрішніх справ вони звинувачують в організації блокади торгівлі з окупованими територіями мера Львова та лідера «Самопомочі» Андрія Садового:

«Транспортная блокада как следствие мусорной? На этой неделе министр внутренних дел назвал виновных в блокаде на Донбассе и их не совсем чистые мотивы», — йдеться в анонімному сюжеті-досьє. Зверніть увагу на добір слів: «виновных», себто блокада трактується як кримінальний злочин. Далі цитата Авакова — його звернення до мера Львова з вимогою зняти блокаду або понести відповідальність.

«А ответственность эта четко прописана в статье 279 Уголовного кодекса Украины: за организацию блокирования транспортных коммуникаций в случае тяжких последствий грозит тюрьма на срок от 5 до 12 лет. Вот только кроме заявлений никаких действий нет, официально обвинений никто никому не выдвигал. А сам львовский мэр ответил министру в фейсбуке. Мол, обвинение в том, что блокада на Донбассе — месть за мусорную блокаду Львова, абсурдно. И в очередной раз заявил, что поддерживает требования активистов. А требования эти — прекратить контрабанду, освободить всех украинских пленных из рук боевиков и принять закон об официальном статусе неподконтрольных территорий. А ещё не преминул отметить, что всего этого требует не только "Самопомич", но и ветераны на железнодорожных путях. Главное, чтобы патриотические устремления одних не стали разменной монетой в политических играх других». Остання фраза належить явно анонімному автору «Інтера», а не Садовому; допис львівського мера закінчується зовсім інакше.

У попередньому випуску «Подробностей недели» дали висловитися голові фракції «Самопомочі» у Верховній Раді Олегу Березюку, і, схоже, на цьому квоту партії вважають вичерпаною. Тим часом Садового б’ють у найболючіше місце:

Те, що відбувається у Львові, ведучий Олексій Ліхман називає «трагикомической мусорной эпопеей», а авторка сюжету Галина Якушко — «проблемой с душком». Проте нічого комічного в картині, яку вона змальовує, не видно — навпаки, розповідь про сміття, яке «оставляет грязный след» в усіх областях України, радше нагадує прелюдію до полювання на відьом.

«Грязные дела проворачивают по одному сценарию. Если договориться с местным полигонам водителям не удалось, кучи отходов они сбрасывают, где придётся. К примеру, на обочине или в поле. После чего быстро уезжают, оставляя неизменные улики — чеки из львовских магазинов. А дальше уборка галицких гостинцев становится проблемой уже местных властей».

В історії, яка, можливо, спонукатиме мешканців різних куточків України копирсатись у придорожньому смітті в пошуках львівських чеків чи проганяти вантажівки зі львівськими номерами, відсутній один важливий нюанс. Незаконні дії, описані Галиною Якушко, вчиняють водії приватних компаній — саме вони вивозять сміття зі Львова. Тож перш ніж розпалювати міжрегіональну ворожнечу, варто було би поставити запитання їхньому керівництву: невже Садовий чи його висміяний «Інтером» заступник Андрій Москаленко розпорядились, аби співробітники приватних компаній вивалювали сміття на узбіччя? Кореспондентка навіть вистежила під Львовом один зі сміттєвозів, водій якого зізнався, що везе львівське сміття, хоча він не зробив нічого незаконного. Утім, це не завадило журналістці зробити висновки: «Договориться официально или за взятку, или просто выбросить тонны отходов. Перевозчики не брезгуют методами. А львовская власть не устаёт повторять: в том, что львовским мусором засыпана уже вся Украина, они не виноваты». Ані конкретних свідчень того, що перевізники сміття дають комусь хабарі, ані цифр, які підтверджували би те, що «вся Україна» завалена львівськими відходами, журналістка не наводить. Натомість дає глядачам зрозуміти, що у відсутності полігону винен таки Садовий: «Остановят бесконечные мусорные странствия только новый полигон или мусороперерабатывающий завод. И они могли бы появиться вот тут, на свалке Яворовского района. По крайней мере, именно этот участок выделили под них. Но он не подошёл. Впрочем, как и остальные, предложенные ранее». Це маніпуляція й дезінформація водночас: ділянка в Яворівському районі — на території колишнього підприємства «Сірка», а не на звалищі — справді виявилася непридатною для облаштування сміттєпереробного заводу та полігону, і протипоказання цілком об’єктивні. До того ж проти облаштування смітника на цій ділянці виступило місцеве самоврядування Яворівського району. Які саме ділянки «не підійшли» до того, як Володимир Гройсман розпорядився виділити непридатну ділянку на Яворівщині, ми не знаємо: можливо, журналістці «Інтера» відомі якісь таємниці, що не оголошувались у ЗМІ.

В усякому разі, звинувачувати Садового в тому, що яворівська ділянка не підійшла, несправедливо. А журналістка «Подробностей недели» ще й закидає йому, що він не рекультивував старе звалище у Грибовичах: «А что же со старым полигоном в Грибовичах? Там уже должны были начаться работы по рекультивации. Но пока почему-то так и не начались. По словам Садового, теперь этим будут заниматься французы. Крайне медленно продвигается суд о трагедии на полигоне. Слушания каждый раз переносят. Когда же накажут виновных?». Отже, всемогутній львівський мер відповідальний і за геологію Яворівщини, і за суд. Насправді рекультивація Грибовицького звалища жодною мірою не вирішить проблеми з вивезенням нових відходів, адже воно закрите й вивозити туди сміття не будуть більше ніколи. Проте «Інтеру», схоже, підходять будь-які звинувачення на адресу Садового.

«Финал мусорной львовской эпопеи, похоже, дело далёкого будущего. А пока горожане будут слушать знакомые месседжи из ратуши и обходить кучи отходов. На этом же месте и в этот же час Садовый снова созовёт пресс-конференцию для журналистов. И именно в этом кабинете будут решать, куда дальше попутешествует львовский мусор», — красиво, хоч і неінформативно, завершує свій сюжет Галина Якушко. Як саме міг би вирішити сміттєву проблему мер, у сюжеті не сказано, але це й не потрібно — програма йде далі, до нових звинувачень на адресу організаторів блокади з уст Георгія Туки:

До речі, у «Подробностях недели» не раз повторюють про «сміттєву блокаду», відповіддю на яку є начебто організована Садовим блокада торгівлі з окупованими територіями, але в чому вона полягає і хто її організував? Єдине, що ми чуємо від Садового в сюжеті Галини Якушко — твердження, що Мінрегіонбуд блокує угоду з європейським банком на виділення грошей, необхідних для будівництва сміттєпереробного комплексу. Ці слова збалансовані тезою Гройсмана, що він, мовляв, не може побудувати завод за Львів, адже місто має достатній бюджет, щоби вирішити цю проблему самотужки.

Окрім «Інтера», про звинувачення Авакова на адресу Садового і Березюка згадують «Факти тижня» ICTV, «События недели» на каналі «Україна» та «Час. Підсумки тижня» 5-го каналу. ICTV цитує політкоментатора Вадима Карасьова, який упевнено підтверджує: блокаду організував Садовий, щоби врятувати свій розхитаний сміттєвою проблемою рейтинг, проте зробив це хитро — «напряму його там немає»:

«ТСН. Тиждень» цього разу говорив про блокаду коротко й підкреслено сухо. Зате канал «Україна» у двох апокаліптичних сюжетах про згубні наслідки блокади пояснив, що блокувальники догралися — бойовики захопили «українські» (читай — Ахметовські, але цього глядачам знати не потрібно) підприємства. Ще один удар по позиціях власника «України» — захоплення «Донбас Арени», що перешкоджає штабу Ахметова роздавати гуманітарку. Зауважмо, що йдеться про бойовиків, які щодня вбивають військових і цивільних, проте, за логікою «Событий недели», все було гаразд, поки, роздратовані блокадою, вони не захопили стадіон. Чому ж саме стадіон? Який резон у тому, щоби мститися Ахметову за блокаду? Відповіді немає. Натомість із ностальгійного сюжету випливає, що захоплення «Донбас Арени» проросійськими бойовиками заважає «Шахтарю» повернутися додому.

Майстри метафор

Бурхливий розвиток боротьби за (не)притягнення голови Державної фіскальної служби Романа Насірова до відповідальності припав якраз на вікенд, тож усі тижневики говорили про це, а ті, хто мав охоту і змогу, влаштували прямі включення (щоправда, не надто інформативні; одне з них, наприклад, було про те, що «Насірова тут немає»). На відміну від дискурсу соціальних мереж, де частина «лідерів громадської думки» відверто виступили за Насірова та проти Національного антикорупційного бюро, навіть лояльні до влади канали «відмазувати» голову ДФС не намагалися. Проблема в іншому: занадто захопившись описом перипетій із врученням підозри та симуляцією інфаркту, журналісти здебільшого забули розповісти, в чому полягає гадана провина Насірова.

До прикладу, у «Фактах тижня» ICTV обмежились у підводці формулюванням: «Вперше обвинувачення в корупції висунуті діючому високопосадовцю такого рівня. Романа Насірова запідозрили в покриванні газових схем нардепа-втікача Онищенка. Мова про збитки бюджету у два мільярди гривень».

Далі, в сюжеті Максима Крапивного, дещо розгорнутіше: «Усе почалось… з так званої газової справи нардепа, поціновувача жіночих форм та коней Олександра Онищенка. Відтоді детективи НАБУ почали розслідувати діяльність Державної компанії Укргазвидобування та фіскальної служби. За результатами цієї перевірки спеціалізована прокуратура підготувала підозру голові ДФС Насірову.

Артем Ситник, директор НАБУ: Фірмам, бенефіціаром яких є пан Онищенко, протягом тривалого проміжку часу безпідставно всупереч вимогам законодавства надавались відстрочки по сплаті рентних платежів до бюджету. Відповідна сума збитків, згідно з проведеною у справі економічною експертизою, становить близько двох мільярдів гривень». У кінці сюжету журналіст додає, що «на час розслідування Кабмін відсторонив Насірова від виконання обов’язків; за статтею, що інкримінується головному фіскалу країни, йому загрожує від трьох до шести років». На порядок більше часу й уваги присвячено переїздам із Феофанії до кардіологічного інституту, штучним діагнозам та їх спростуванню. Щедрі «Факти тижня» й на замашні означення: «гостросюжетний детектив», «і сміх, і гріх», «атракціон».

А ось означення від «Событий недели» на «Україні»: «громкая история с открытым финалом», «путешествие на каталке», «боевик, который не получился». І стисла характеристика звинувачень у підводці: «Руководителя фискальной службы страны обвинили в причинении ущерба государству на колоссальную сумму. Якобы Роман Насиров помог фирмам беглого депутата Онищенко уклониться от уплаты налогов».

Далі ще коротше, ніж на ICTV: «По утверждению детективов, Насиров предоставил компании Онищенко отсрочку по уплате налогов на сумму 2 миллиарда 19 миллионов гривен. Теперь фирма закрыта, сам Онищенко в бегах». Цьому, втім, передує бекґраунд — як Насіров літав до Трампа на інавгурацію та був покараний за це доганою, а також як у нього знайшлася квартира у Великій Британії. У сюжеті Наталі Кравченко перспективи доведення справи до суду та вироку оцінюють політкоментатори Денис Богуш і Сергій Таран. Журналістка інформує глядачів — чи то з власних джерел, чи переказуючи Богуша, — що «Романа Насирова настойчиво связывают с депутатской группой “Відродження” и частично с “Волей народа”: когда в коалиции было совсем плохо, на помощь со своими голосами приходили эти два объединения».

«Найцікавіший детектив», «реаліті-шоу» й «серіал у прямому ефірі»: це вже означення, які породила для історії з Насіровим програма «ТСН. Тиждень» «1+1». Тут спершу посміялися з «грізного спецназу НАБУ, якому протистоять звичайні вахтери», і взагалі повною мірою скористались усім, чим можна вразити. Тут нарешті глядачі мають нагоду почути не лише суть обвинувачення (в загальних рисах), але й відповідь захисту:

«Артем Ситник, керівник НАБУ: Суть підозри зводиться до того, що працівниками фіскальної служби приймалися незаконні, необґрунтовані рішення про відстрочку платежів підприємств, бенефіціаром яких є пан Онищенко, до державного бюджету. Внаслідок чого спричинення збитків у сумі близько 2 мільярдів гривень.

Адвокати самого Насірова пояснюють підозру: реванш НАБУ.

Олександр Мірошник, адвокат Романа Насірова: Ці дії, які проводяться на даний час із паном Насіровим, є відголоском і відгуком гучної поразки, яку зазнала Спеціалізована антикорупційна прокуратура і НАБУ. Правоохоронні органи, розраховуючи на якусь сенсацію, вдаються до таких дій». Але, на жаль, по суті звинувачень на адресу Насірова тут нічого немає.

Бекґраунду Насірова присвячений цілий окремий сюжет, де перелічені його гріхи та звинувачення на його адресу, аж до того, через що до голови ДФС прийшло антикорупційне бюро: «…Обвинувачують Насірова у тому, що вір особисто підписав розстрочку платежів компанії депутата-втікача Олександра Онищенка. За законом такий папірець мав би підписувати чиновник нижчого рівня. У випадку з Насіровим ініціатива кари гідна. Хто саме й чому тільки зараз дозволив чіпати повністю підконтрольного владі фіскала?

За даними “ТСН. Тижня”, це справа рук Роберта Сторча, який мав стати аудитором НАБУ. Але його призначення провалила Верховна Рада. За нашими даними, це не завадило американцю отримати свій кабінет в антикорупційному бюро і надати свій протекторат Артему Ситнику. Сторч цю інформацію поки що не коментує».

Ситник, напевно, не коментує теж, адже його реакції на «дані» про американця, який каже «фас» антикорупційним слідчим, у сюжеті Ольги Василевської немає.

Характерно, що, озвучивши інформацію про Сторча, авторка мерщій переходить до констатацій у дусі Капітана Очевидності: мовляв, Насірова можуть покарати, але перспективи туманні. Пізніше на прямий зв’язок зі студією вийшов кореспондент Дмитро Фурдак, який розповів про останні події в суді, де ніяк не могли розпочати розгляд питання обрання запобіжного заходу для Насірова. «Вечір перестає бути нудним», — сказав журналіст.

Найспокійніше до історії з Насіровим поставилися творці «Подробностей недели» на «Інтері». Цю тему залишили для другої частини програми, означивши її як «судебно-медицинскую драму» та «загадочную и одновременно забавную историю». Тут почали з двох прямих включень (одне з них, власне, про те, що Насірова немає у Феофанії). Після цього — окремий сюжет із передісторією:

Щоправда, в розумінні авторки Оксани Григор’євої передісторія — це насамперед перебіг останніх двох днів, а про те, чому саме до Насірова прийшли, вона говорить дуже коротко: «главу ГФС обвиняют в коррупционных деяниях и причастности к газовому делу Онищенко». Плюс невеликий синхрон представника антикорупційної покуратури, що озвучує суму два мільярди. Насамкінець журналістка для чогось додала, що Мирослав Продан, якому доручили керувати ДФС на час відсторонення Насірова, «по странному совпадению внешне удивительно похож на своего заболевшего патрона». Після чого до розмови про Насірова запросили улюбленця «Подробностей недели» Дмитра Добродомова, який за частотою появи в ефірі програми поступається лише Юрію Бойку та Кирилові Куликову:

Починаючи розмову, ведучий інтерівського тижневика просить нардепа прокоментувати певну «реакцію соціальних мереж» («ощущение, что люди настолько обозлились, что уже очень сильно хотят хоть каких-то посадок, даже в деталях не хотят разобраться»). Добродомов охоче коментує френдстрічку Олексія Ліхмана, а згодом озвучує інформацію, заради якої його, схоже, й покликали в ефір — що Насіров є «плодом певного договорняка між олігархічними групами "Воля народу" і "Відродження" в парламенті і коаліцією». Він також нагадує про зв’язок між Насіровим і Онищенком, проте в суть звинувачень не заглиблюється.

У конкурсі метафор ведучий програми «Час. Підсумки тижня» на 5-му каналі Віталій Гайдукевич, звісно, був на висоті: «детективна мелодрама з яскраво вираженим політичним присмаком», «судова драма» і навіть «історія з ковдрою в клітинку». Та попри словесну еквілібристику, саме 5 канал заслужив на похвалу як єдиний, що приділив належну увагу змісту звинувачень на адресу Насірова, а не лише хитрощам, до яких вдавався він та його рятівники.

«За цією схемою впродовж двох років замість збирати гроші до держказни головний фіскал реструктуризував борги підприємства депутата Олександра Онищенка, дозволяючи не платити в бюджет гроші. Тобто підприємства добували газ, продавали його за ринковими цінами, а за користування надрами державі не давали ні копійки. В такий спосіб, наполягає слідство, Онищенко у змові з Насіровим надурили державу на два мільярди гривень» (плюс синхрон Артема Ситника з НАБУ).

Словом, із почуттям гумору та мистецтвом проводити аналогії у творців тижневиків ситуація значно краща, ніж із готовністю поінформувати своїх глядачів про подробиці важливого — можливо, вирішального для історії! — звинувачення на адресу високопосадовця. І навіть згадуючи про інфаркт, який начебто був у Насірова у Феофанії, а потім зник і не знайшовся в Інституті Стражеска, журналісти не обтяжують себе копирсанням у принципових подробицях: хто саме говорив про інфаркт та операцію? Чи передбачена для людей, що намагалися захистити посадовця хибним діагнозом, якась відповідальність?

Особливо охоче, розвінчуючи симулянта Насірова, журналісти вдавалися до порівняння з іншими чиновниками й політиками, які вдавали хворих під час затримання та в суді. На ICTV згадали Геннадія Корбана, Євгена Бакуліна, Миколу Рудьковського та Петра Мельника. На 5-му каналі до переліку додали ще Ігоря Мосійчука. На «Україні» після слів «вы же помните эти лица?» показали спину Тимошенко в лікарні, а ще в сюжет включили кадри з радянського фільму про «інфаркт міокарда — ось такий рубець». А спеціальний приз за людяність дістається цього разу каналу ICTV: саме «Факти тижня» стали єдиним тижневиком, де пролунало серйозне припущення, що Насіров не симулює, а може справді бути хворим.

Козячими стежками Савченко

Насірова обговорювали без участі Насірова вимушено — голова ДФС у цей час лежав у суді, тож за нього коментарі давали адвокати. А ось Надію Савченко обговорювати без участі Надії Савченко вже заведено — схоже, таким чином журналісти підкреслюють, що сприймають Надію як інструмент, а не суб’єкта політичної гри. Якщо попередні вибрики екс-льотчиці — публікацію списків заручників, утримуваних на Донбасі сепаратистами, та гадані спроби закликати бійців на передовій до непокори, про які говорила нардеп Тетяна Ричкова, — тижневики дружно проігнорували, то поїздка депутатки до окупованого Донецька до випусків двох програм усе ж потрапила.

У «Фактах тижня» ICTV опис поїздки звучить як обвинувальний висновок: «…Надя спокійно пересувається містом, інспектує в’язниці, у яких тримають українських військових, і навіть виходить на спільну прес-конференцію з так званим омбудсманом так званої ДНР. Компанію візитерці складе Володимир Рубан — керівник громадської організації, яка займається обміном полоненими на добровільних засадах. Ось він під руку з тим-таки омбудсманом. Безпеку гостей з України пильнують озброєні бойовики. Інформаційний супровід забезпечують російські телеканали. Щоправда, в новинах, які вийдуть ввечері, не буде жодної згадки про звинувачення, які лунали на адресу Савченко менш як три роки тому. В текстах ведучих повага…».

Окрім зразків російських новин, у сюжеті Сергія Смальчука лунає також цитата Савченко про «козячі стежки», якими вона проходила на окуповані території, та синхрон заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгія Туки про те, що охорону депутатки в Донецьку забезпечували російські спецслужби. І — найскандальніша, але так ніким і не доведена інформація — що Савченко «постреляла с ополченцами на учебных стрельбах, назвала их прекрасными ребятами и заявила, что лучше бы Украиной управлял Путин, а не Порошенко». І нехай сама Савченко впевнено назвала це брехнею, а відеозапису скандальної заяви або участі Савченко у стрільбах так і немає, глядач охоче повірить цій історії, розказаній «Комсомольской правдой», у загальному контексті опису спецоперації-зради.

Інші аргументи на користь зради у другій половині сюжету озвучує Марк Фейгін, який був адвокатом Савченко в російському суді, але тепер, схоже, готовий «здати» колишню підзахисну. Він розповідає, що під час перебування в російській неволі на Савченко могли впливати, і констатує: «…я вижу повестку Кремля. Савченко в этой ситуации как публичное лицо используется этими силами в Кремле для того, чтобы расшатывать единую линию руководства Украины». Далі ведучі «Фактів тижня» Оксана Соколова та Сергій Кудімов називають поїздку Савченко на окуповані території «многоходовочкой Путина». І, попри відсутність явної логіки, пов’язують цю «многоходовочку» з убивством російського опозиційного політика Бориса Немцова — темою чергового сенсаційного розслідування ICTV.

Друга програма, що не погребувала говорити про Савченко, — «Час. Підсумки тижня» на 5-му каналі. Віталій Гайдукевич був не менш категоричним у тлумаченні того, що відбулося: мовляв, Москва розігрує карту Савченко, намагаючись впливати на міжнародні переговори:

«Москва… шукає шпарину, щоб ігнорувати Мінськ», — схарактеризував те, що відбувається, ведучий. Сюжет починається з уривків російських новин, які захоплено розповідають про візит «члена Верховної Ради» Савченко на окуповану частину Донеччини. Процитовані тут ті самі, що й на ICTV, слова Савченко про «козьи тропы» і «дозвіл на це давала Москва», а також про полонених, яких депутатка начебто знайшла більше, ніж перелічено в українських списках. Утім, автор сюжету Максим Волобоєв одразу називає це «маніпуляцією», наводячи як свідчення цьому цитату з Ірини Геращенко. Після чого переходить до аналізу можливих змін у «мінському» та «нормандському» форматах.

Ані ICTV, ані 5 канал не знайшли — та й чи шукали? — можливостей поспілкуватись із Савченко особисто та поставити їй якісь запитання, що уточнювали би ті кілька загальних тверджень, озвучених перед жмутком мікрофонів під час брифінгу. Тож глядачі дізналися лише одну версію: рука Москви. Можливо, вона й правильна, однак покладатися на такі безальтернативні тлумачення в нашій ситуації небезпечно. Не забуваймо, як зовсім недавно була панівною та безальтернативною легенда про Надію — героїню та бранку Кремля.

І про хороше, цікаве і красиве

«Факти тижня» заслужили на повагу вже через те, що почали випуск із матеріалу про трагедію на червоноградській шахті «Степова»:

Інші цієї теми не уникали, але й надто не наголошували — можливо, через те, що знімати немає чого: загиблих поховали, постраждалих лікують, винних немає. ICTV вдалося з'ясувати (принаймні, зі слів профспілкового лідера й політика Михайла Волинця), що обладнання на шахті було застарілим. Крім «Фактів тижня», сюжет на цю тему підготував «ТСН. Тиждень» «1+1». Натомість «Інтер» обмежився коротким повідомленням, у якому зазначено, що перед трагедією на шахті нарощували видобуток вугілля (вочевидь через спричинений блокадою дефіцит). Про це справді говорив голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка, проте лише як про версію. Наступного дня цю інформацію спростує уряд.

«Україна» вже другий випуск «Событий недели» поспіль тішить сильними соціальними сюжетами. Зокрема, це сюжет Максима Урлапова на незмінно актуальну тему економії тепла в оселях:

Журналіст знайшов прилад, який встановлюється на батарею й може допомогти заощадити купу грошей, проте поки що в Україні його використовувати не вийде. Цікаве також продовження циклу Сергія Іванова про пересадку органів в Україні. Рекомендовано всім, хто боїться бути зловленим і відданим «на органи».

Алла Мазур у цьому випуску «1+1» попросила глядачів забрати дітей від екранів. Зазвичай після цього починається найцікавіше, й усі діти про це добре знають. Ішлося, по-перше, про проституцію в Україні, по-друге, про збочення священика Московського Патріархату. Сюжет Руслана Харченка скандальний, проте, зважаючи на недоторканний статус священиків у нашому суспільстві, поєднання агресивно проросійських поглядів та розпусти в одному з них таки заслуговує на висвітлення:

Щоправда, без реакції церковного начальства і правоохоронних органів картина неповна.

«Подробности недели» заслужили похвалу сюжетом про підробні ліки, що продаються в українських аптеках. Олена Мітясова змалювала загрозливу картину, яка, можливо, спонукатиме когось купувати ліки обережніше (щоправда, не факт, що це допоможе):

Щоправда, подекуди бракує балансу — зокрема, на закид щодо відсутності контролю якості ліків, які закуповують для України міжнародні організації, немає відповіді.

І втомлені мости, звісно — як без них? Обвал консолі моста на Шулявці в Києві спонукав знімальні групи тижневиків вирушити на пошуки аварійних мостів по всій країні, зокрема, ICTV та «Інтер» послали своїх кореспондентів аж до Кременчука — їздити стареньким Крюківським мостом. 5 канал зробив найспокійніший сюжет на цю тему:

А стендап журналістки Олени Бережнюк на обваленому мості — це просто красиво, як і анімована візуалізація обвалу. Красиве навесні потрібне глядачам.