29 січня в ефір вийшли перезапущені «Факти тижня» ICTV. Тепер це «100 хвилин з Оксаною Соколовою». Співведучим Оксани є Сергій Кудімов — щоправда, навіщо співведучий і за яким принципом розподіляються їхні функції, ми поки що не зрозуміли, але ще не вечір. Сама ж Оксана Соколова за всіма статтями виграє у своєї тимчасової попередниці Оксани Гутцайт.

Спантеличив хіба що довжелезний сюжет про вбивство Євгена Кушнарьова. За словами ведучої, це перший із серії розслідувань про забуті, занедбані й замовчувані кримінальні справи; що ж, сподіваємося, наступні будуть не просто констатацією того, що воно все могло бути так, але могло й інакше, але істина все одно поза межами досяжного. Проте є й бомбовий ексклюзив: матеріал про гаданий бізнес Олександра Януковича в Чорногорії. Критикувати програму поки що немає за що. Дещо здивувала запізніла й добряче скандалізована історія конфлікту Тодурова й Супрун, яку до ICTV розповіли вже всі, а дехто навіть двічі. Одна побіжна згадка про Пінчука, один сюжет російського легіонера Євгенія Лєсного про фільм «Правила бою», який виявляється промоцією майбутнього серіалу ICTV — дрібниці порівняно з тим, як стрімко котиться донизу безпосередній конкурент «Фактів тижня».

«События недели» йдуть у піке

Минулого року тижневик телеканалу «Україна» нічим особливим не вирізнявся, окрім хіба що обов’язкових сюжетів про доброчинність свого власника Ріната Ахметова, які виходять у кожному випуску. Цей ґандж «України» геніально висміяв у своїй програмі Майкл Щур, і нам, споглядаючи, як уперто штампують піарники-журналісти ці позбавлені інформаційної та художньої цінності сюжети, залишається хіба що змиритися. І сподіватися, що глядачі розуміють, із якої причини ці матеріали з’являються в ефірі та чим вони відрізняються від новин.

Програма мала й інші вади — часті паркетні реверанси на адресу Президента за цілковитої відсутності критики чи бодай якогось негативу на його адресу; час від часу — замовні матеріали Олега Ляшка. Поза тим, тижневик був поміркованим і нейтральним, і навіть вигравав на тлі «Подробностей недели» на «Інтері» — програми, в якій кожен матеріал, навіть на найневиннішу тему, працює на задоволення політичних та піар-потреб власників. «Україна», принаймні, могла повідомити про подію просто тому, що вона відбулась і є важливою.

Проте з перших хвилин випуску 29 січня стає зрозуміло, що період затишшя й нейтралітету минув, а на зміну йому прийшов період джинси.

У день, коли під Авдіївкою йшли запеклі бої, «События недели» почали випуск із президентського паркету з нагоди вшанування героїв Крут: «Подвиг молодых людей сегодня почтили первые лица страны. Они возложили цветы… Президент Пётр Порошенко в своем обращении отметил, что герои Крут тогда спасли молодую украинскую государственность, и поблагодарил современных героев, защищающих Украину сейчас». Лише після синхрону Порошенко ведучий Олег Панюта стисло розповідає про ситуацію в Авдіївці, після чого повертається до Крут уже з нової нагоди: «Шестой год подряд к мемориалу букет цветов несёт лидер Радикальной партии Олег Ляшко. Нардеп отметил: чтобы дать отпор оккупанту, нужно рассчитывать лишь на свои силы, и первый шаг — экономическая независимость». Далі — демагогічний синхрон Ляшка.

Попіаривши свого протеже на крові захисників Вітчизни — давніх і теперішніх — «События недели» негайно знайшли інший, ще більш блюзнірський спосіб. Наступний сюжет — про перепоховання в Україні поета Олександра Олеся. Розповівши передісторію, авторка сюжету Наталія Савченко дає слово депутатові Андрію Іллєнку, після чого розповідає, що «на панихиде во Владимирском соборе было не протолкнуться. Президент приехал сразу же после поминальной церемонии на Аскольдовой могиле» (зверніть увагу, президентський паркет на «Україні» стає неперервним континуумом!); «В толпе среди прихожан и случайных прохожих — депутаты и министры». На слові «депутаты» камера фокусується на цьому обличчі:

Це замислений та скорботний Ігор Мосійчук, народний депутат від Радикальної партії Ляшка. Жодного стосунку ані до Олександра Олеся, ані до його оплаченого Кабінетом міністрів перепоховання Мосійчук не має.

Після цього наступний матеріал — про героїзм гуманітарного штабу Ріната Ахметова — має ввести глядачів у стан цілковитого катарсису. Перші 15 хвилин із 53-хвилинного випуску програми, яка мала би підбивати підсумки тижня, займає джинса й піар, не пов’язаний із актуальними подіями. Згодом глядачам підкинуть іще один піар-матеріал — депутат Вадим Новинський хвалиться, як йому вдалося проштовхнути до рішення Парламентської Асамблеї Ради Європи вимогу до України фактично відмовитися від люстрації та припинити «преследовать оппозицию по политическим мотивам».

Колапс, або Все буде добре

Якраз «переслідуванням опозиції з політичних мотивів» пояснюють блокаду львівського сміття соратники Андрія Садового: зокрема, віце-спікер Оксана Сироїд назвала те, що відбувається, розправою деспотичної влади над львівською громадою через те, що остання наважилася стати успішною та щасливою. Але канал «Україна», схоже, по-різному ставиться до різних опозицій: ту, що її представляє Вадим Новинський, захищає, а до побиття тієї, яку представляють Садовий і Сироїд, не проти сама долучитися.

Свій матеріал про львівські сміттєві проблеми Віталій Литвин починає з розлогого бекґраунду — передісторії. Аж поки не доходить до того, що «каждый городской голова обещал жителям решить мусорный вопрос. Нынешний мэр не исключение». Далі — синхрон представника партії «Свобода» Маркіяна Лопачака: «Одним із меседжів міського голови Садового, коли він вперше йшов на вибори 2006 року, власне на зустрічі з громадою села Грибовичі була обіцяна про те, що питання сміттєзвалища, закриття і рекультивації буде стояти одним із пріоритетних. На жаль, не зважаючи на тиск громадськості і наполягання депутатського корпусу, міський голова — чи то через невміння, чи то через небажання, чи, можливо, через якісь інші причини це питання відкладав і методично не вирішував».

Тут глядачам було би не зайвим пояснити, що «Свобода», яку представляє Лопачак, мала більшість у Львівській міській раді з 2010 по 2015 рік, і на початку каденції пообіцяла… збудувати сміттєпереробний завод. Але не склалося.

Далі — безпорадний синхрон представника Львівської міськради та перепалка між Андрієм Садовим та головою Львівської ОДА Олегом Синюткою, який змушує мера захищатися й виправдовуватися. «Деньги налогоплательщиков тратить не боятся — денег на мусороперерабатывающий или мусоросжигающий завод у города нет, зато есть на дорогостоящую перевозку мусора», — закидає Садовому журналіст, і його звинувачення доповнює синхрон Лопачака. Він, зокрема, повторює вже давно спростовану тезу про те, що «за попередні роки було близько 43 чи 45 звернень до Львівської міської ради від іноземних компаній, які були готові працювати в напрямку побудови сміттєпереробного чи сміттєспалювального заводу…». Після цього пасувало би дати слово Садовому або хоча би знайти одне з його численних пояснень із цього приводу, проте Садовий у сюжеті «Событий недели» є фігурою замовчування.

Далі Віталій Литвин робить невдалу спробу потрапити на Грибовицьке сміттєзвалище, після цього смакує географією поширення львівського сміття й резюмує: «…с нового года местная власть просто перестала вывозить его из львовских дворов. Экологическая катастрофа стала реальностью. В ситуацию пришлось вмешиваться Президенту и премьеру. Пётр Порошенко, в частности, отметил, что львовский мусор — это не проблема страны, а проблема Львова, и убирать отходы — прерогатива органов местного самоуправления. На неделе Львов посетил премьер и поручил мэру в течение полугода открыть мусороперерабатывающий завод».

Якщо до цього сюжет був маніпулятивною добіркою синхронів і тенденційного бекґраунду, то тепер починається брехня. Львівський мер звертався до центральної влади з закликом проголосити Львів та околиці зоною екологічного лиха ще 7 червня, й отримав доволі грубу відповідь, яка справді зводилася до переказаного Віталієм Литвином. Проте журналіст каже про це як про нещодавню ситуацію, замовчуючи той факт, що після доручення, даного Порошенком Гройсману, а Гройсманом — голові ОДА Олегові Синютці, місце для вивезення сміття зі Львова негайно знайшлося. А про причини й мету того, що відбулося, ви відразу здогадаєтеся, прочитавши прес-реліз Львівської облдержадміністрації під заголовком «ОДА повернула міській владі очищене від сміття місто».

Інакше кажучи, «Україна» відверто грає на користь президентсько-прем’єрсько-губернаторської партії, яка спершу не втручалась, а потім, коли ситуація зі сміттям стала неконтрольованою, тріумфально «звільнила» Львів від сміття, всього лише розпорядившись пускати сміттєвози з обласного центру на кілька звалищ області. А також виділивши — без згоди громади — під будівництво сміттєпереробного заводу ділянку, яка може виявитися для цього непридатною. Віталій Литвин розповідає про це так: «После подключения правительства к решению мусорного вопроса быстро нашелся новый полигон, да и финансирование готовы предоставить европейские институты — оказывается, было бы желание», замовчуючи також той факт, що міська влада місяцями безуспішно намагалася випросити землю під нове звалище та переробний комплекс. Проте отримувала відмови від органів місцевого самоврядування — як отримала, втім, і від Яворівщини вже наступного дня після ефіру. «Интересная деталь: к приезду главы правительства мусорные горы с большей части львовских улиц молниеносно исчезли», — резюмує кореспондент «Событий недели», хоча причина цього зникнення не є таємницею — це допомога, яку обласна адміністрація могла надати місту й раніше — «было бы желание».

Тим часом Віталій Гайдукевич на 5-му каналі порівнює ситуацію зі сміттям у Львові з казкою про ріпку (в ролі мишки — Гройсман). «Садовий тягнув-тягнув, не витягнув. Міські депутати тягнули-тягнули — теж не подужали. Вже й область до вирішення проблеми долучилася, зрештою, про львівські смітники заговорили навіть прем’єр та президент. Чи нормально це, що смітниками переймається особисто Гройсман? Садовому вже публічно шпильки перед телекамерами ставлять на предмет “ну то візьми і зроби”. Ну, припустімо, вже знайшли землю на новий полігон, обіцяють, що там буде й сучасний сміттєпереробний завод. Але коли він, зрештою запрацює…?» — каже ведучий програми «Час. Підсумки тижня» в підводці до сюжету Марічки Кужик. Тут уже більше розуміння процесів, які призвели до показового «порятунку Львова» руками Гройсмана та ОДА.

Утім, ефектний стендап Марічки Кужик на тлі монструозних екскаваторів, що видобували сірку на околицях Новояворівська, може виявитися даремним, а оптимізм — передчасним. Обставини, що почали з’ясовуватися за кілька днів (хоча ніхто не заважав з’ясувати їх до 29 січня), змушують засумніватись у тому, що на території «Сірки» можна збудувати — а надто за півроку, як оптимістично повідомляє журналістка 5-го каналу — сміттєпереробний комплекс із полігоном.

Про те, як ефектно президентсько-урядова вертикаль вирішувала проблему сміття, журналістка 5-го каналу каже з дрібкою іронії: «У середу в обласній адміністрації скликали спеціальну комісію. Вирішили — впродовж тижня сміття зі Львова вивозитимуть на полігони по всій області. Щоправда, рішення, ухвалене на спеціальній комісії — тільки разова домовленість, тож розповісти Андрію Садовому, як треба господарювати у місті, приїздить прем’єр-міністр». Та загалом із сюжету можна зробити висновок, що проблему — не без тертя та суперечок — вирішено, хоча насправді це не так. Нез’ясованим залишається й питання термінів. «За півроку міськрада Львова зобов’язана збудувати сучасний полігон для вивезення твердих побутових відходів. На проект заводу та інвестора оголосять конкурс», — формулювання, яке не дає відповіді на питання про реалістичність встановленого дедлайну і про те, скільки часу потрібно на завод.

«Інтер» святкує перемогу «Опоблоку»

«Почему до сих пор спят спокойно главные толстосумы страны?». Риторичнепитання, яке досить дивно чути на початку випуску тижневика каналу, що належить Дмитрові Фірташу.

Тим часом, як і в «Событиях недели», в «Подробностях недели» на «Інтері» зростає концентрація відвертої джинси. Зокрема, в межах програми знайшлося місце для повноцінного відеозвернення Юлії Тимошенко. Ніби перепрошуючи, перш ніж пустити в ефір трихвилинний монолог лідерки «Батьківщини», Олексій Ліхман пояснив: «Есть ли предел для роста коммунальных расценок? Этот вопрос мы задали Юлии Тимошенко. Все-таки она из тех политиков, с которыми и ассоциируется борьба против новых тарифов. Вот что она нам ответила». Уява відразу змальовує спонтанну зустріч кореспондента «Інтера» з Юлією Володимирівною біля зеленої лампи та статуетки двох журавликів, і як вона, почувши запитання, видобула з-за спини чарівні аркушики з промовою:

Ну й логіка дивна — про те, чи є межі зростання тарифів, варто було би запитати експерта, здатного моделювати економічні процеси, або в представників влади, які приймають рішення.

Утім, специфічні критерії добору спікерів «Інтер» застосовує не лише в цьому випадку. Наприклад, у постійній делегації України в Парламентській асамблеї Ради Європи є понад двадцятеро депутатів — із різних фракцій і позафракційних. Але, розповідаючи про резолюцію ПАРЄ щодо України, «Інтер» цитує лише двох. Обоє — з опозиційного блоку.

Позаяк включенню Олексія Пшемиського передує черговий (тут нічого нового) шаблонний сюжет про те, що нинішнє скликання Верховної Ради нічого не робить, неефективне й має бути розпущене («Действительно, работают там единицы!»; серед цих одиниць — колишня журналістка з «Інтера» Ольга Червакова, яка свідомо чи несвідомо допомагає «Інтеру» розхитувати ґрунт під парламентом), підводку Олексій Ліхман починає так: «Рано или поздно депутатам придется проявить хоть какую-то активность, ну, хотя бы в ответ на требования, которые к Украине выдвигают на Западе. На этой неделе Парламентская ассамблея Совета Европы приняла очередную резолюцию по Украине и пункты там такие, что даже наша делегация разделилась. Одни говорят о зраде, другие трубят о победе».

Після такого анонсу глядач закономірно очікує двох думок — представників тих двох названих ведучим половин. Одначе журналіст розповідає про зміст резолюції з позиції однієї сторони — сторони хазяїна:

«Много внимания уделили соблюдению прав человека в Украине, в частности в том, что касается скандального закона о люстрации, который, напомню, в пух и прах раскритиковала Венецианская комиссия, призвав немедленно изменить документ, но до сих пор правки внесены не были. Опасения европейцев вызвали идеи некоторых нардепов изменить языковые законы. Вообще, отмечу, что большинство самых критических правок внесли буквально в последний момент, и сама дискуссия вокруг резолюции по Украине была достаточно бурной». Далі синхрон. Сестри хазяїна:

Юлія Льовочкіна (фракція не зазначена): «Во-первых, поправка о люстрации. Было признано, что это незаконно, что закон должен быть немедленно изменён и соответствовать полностью рекомендациям Венецианской комиссии, стандартам европейским. Были внесены и приняты комитетом две поправки о защите прав национальных меньшинств. Поправки были приняты практически единогласно. Высказали обеспокоенность вот этими новыми языковыми законами, законами об образовании, которые нарушают права национальных меньшинств в Украине».

Гаразд, припустімо, що на стіні в редактора «Подробностей недели» висить таблиця з нормативами появи в ефірі представників групи Льовочкіна — Фірташа, і присутність у сюжеті саме Юлії Льовочкіної була вимушеною. Але чому, говорячи про бурхливу дискусію, журналіст не розповідає про її перебіг та позиції сторін, а депутатка, якій він дає слово, стверджує, що ПАРЄ була практично одностайною?

«Особое внимание в документе уделили необходимости соблюдения прав журналистов и свободе слова в Украине. Европейцы назвали недопустимыми атаки на СМИ и призвали власти тщательно расследовать все подобные случаи. И обязательно привлечь виновных к ответственности. Также уделили внимание необходимости соблюдения минских соглашений, в частности в том, что касается соблюдения всеми сторонами конфликта — на этом пункте особо настаивали в оппозиции. Кстати, отмечу, что оппозиционерам уделили отдельный пункт резолюции, призвав украинские власти обеспечить право оппозиции на выполнение своей демократической роли». Далі синхрон. Однопартійця хазяїна:

Вадим Новинський (фракція не зазначена): «Внесли туда поправку о том, что украинская власть должна обеспечить права оппозиции. И о том, что нельзя преследовать оппозицию по политическим соображениям, мотивам. В тексте этой резолюции говорится о недопустимости проявления такого отношения к оппозиции. И о том, что необходимо соблюдать все права оппозиции в Украине. Я считаю это двойной нашей победой». А може, й справді є певні нормативи кількості синхрону «людей хазяїна» в «Подробностях недели»? Адже синхрон Новинського — це кілька разів повторена різними словами інформація, яка вже містилася в повідомленні журналіста…

Але це ще не все.

«В Европе также призвали украинские власти тщательно довести до конца расследование трагических событий на Институтской и в Доме профсоюзов в Одессе. Отмечу, что, несмотря на такое обилие серьезной критики в адрес Украины, сам документ содержит немало положительных моментов, и в частности того, что касается проведения судебной реформы, работы над децентрализацией, внедрение е-декларирования. Как отметили в конце резолюции европейские депутаты, они всегда будут готовы продолжать помогать Украине работать над ошибками. Но очевидно, что от Киева уже в ближайшее время ждут конкретной реакции на все эти пункты и будут тщательно следить за тем, как мы будем их выполнять».

«Інтер» не лише показав лише одну сторону — «переможців», як вони самі себе називають, — тієї бурхливої дискусії, про зміст якої глядачі тепер знають лише те, що невідомо хто «говорит о зраде». Він ще й повибирав із тексту декларації виключно вигідні «Опозиційному блоку» пункти. І, зрештою, твердження, що «Київ» зобов’язаний виконувати резолюцію ПАРЄ — груба маніпуляція. До прикладу, 2012 року, коли при владі в Україні була Партія регіонів із Вадимом Новинським, Юлією та Сергієм Льовочкіними, різко критична резолюція асамблеї щодо недемократичних дій влади, зокрема судового переслідування іншої героїні цього випуску «Подробностей недели», була проігнорована.

І про хороше

Перезапущені «Факти тижня», крім ексклюзивної історії про бізнес сина Януковича в Чорногорії, відзначилися доволі сильним — докладним і без істерик — блоком про політику Дональда Трампа. Попри те, що саме в ньому був «засвічений» Пінчук, матеріал можна вважати досягненням для тижневика ICTV: Трамп — нарешті — не змальовується як маріонетка Путіна.

До речі, «Інтер» після нападу екзальтованої трампофілії, яку колеги з «Детектора медіа» влучно показали на «трампометрі», повернувся в межі норми. Зненацька виявилося, що протести проти Трампа — вже не зрежисовані виступи радикалів, а масове явище, варте уваги «Подробностей недели». І якщо в попередній програмі Україні радили спокутувати провину перед новим президентом США, принісши в жертву посла Чалого, то нова порція порад дипломатам від Дмитра Анопченка з нагоди головування України в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй є значно поміркованішою. Ба навіть пізнавальною.

Ведучий «Событий недели» на каналі «Україна» теж уміє бути зворушливим: наприклад, коли запускає іграшкову машинку на столі у студії.

Сергій Іванов підготував спокійний і збалансований сюжет на справді болючу для багатьох українців тему — обмеження імпорту автомобілів та проблеми з легалізацією машин, зареєстрованих у Європі. Було приємною несподіванкою не побачити в сюжеті «України» традиційного «захисту прав українських автовиробників», під приводом якого роками обмежується імпорт. Хоча й позиція виробників у матеріалі є.

«ТСН. Тиждень» «1+1» особливо кортить похвалити за сюжет Сергія Гальченка про щойно з’ясовані нові обставини стрілянини у Княжичах, якщо для контрасту переглянути «довідку» «Подробностей недели» на «Інтері» на цю саму тему та подальшу розмову з улюбленою експерткою «Інтера» Анною Маляр. Вона стверджує, що «у МВС не просто вигороджують своїх співробітників, вони завжди приховують усі злочини, які вчиняються всередині системи. І так трапляється, коли вже стільки людей гине, то громадськість дізнається про такі злочини. Я одразу прогнозувала, що ми нічого не дізнаємось і добре, що втрутилась прокуратура. І зараз відкрилося те, що було очевидно по картині цього злочину — злочин одні правоохоронці вчиняли, а інші зупиняли. І не треба цього соромитися. Насправді у правоохоронній системі залишилась велика частина людей, яка кришує злочинність або є співучасниками багатьох злочинів». Попри те, що вперше за місяці в «Подробностях недели» з’являється синхрон Арсена Авакова, який раніше був лише хлопчиком для заочного биття, картина все одно вкрай незбалансована. «1+1», натомість, дає слово і генпрокурору Юрію Луценку, й Авакову, і — що важливо — намагається перевірити озвучені версії, демонструючи логіку свого пошуку, щоби глядачі змогли зробити власні висновки.

«Час. Підсумки тижня» 5-го каналу не тільки пояснив глядачам, звідки взявся флешмоб із 22 відтисканнями від підлоги, а й торкнувся теми, якої багато журналістів боїться, — самогубств військових, психологічного стану тих, хто повертається з війни, та їхньої реабілітації.

У сюжеті Максима Волобоєва є ті, кому потрібна допомога, й ті, хто намагається їм допомогти. Без чорнухи, але й без бравурного оптимізму, який бачимо, наприклад, у сюжеті Андрія Цаплієнка з Авдіївки на «1+1». Адже, попри все, не слід забувати, що війна — це погано.