Зимові свята скінчилися, й тижневики поступово повертаються до роботи після перепочинку. Чекаємо поки що лише «Фактів тижня» ICTV, які анонсували перезапуск із парним веденням та новою концепцією. 22 січня вперше в 2017 році в ефір вийшла недільна програма на «Інтері». Ми не знаємо, як команда «Інтера» пережила майже місяць розлуки з Юрієм Бойком, але страждання позаду: друг хазяїна каналу повернувся на своє звичне місце у студії «Подробностей недели», щоби вимовити звичну мантру про пенсії, неефективність Верховної Ради та необхідність її переобрання. А програма, до речі, почалася сюжетом із особливо натхненним доведенням неефективності цього скликання ВР. Утім, якщо любов’ю інтерівського тижневика до лідера «Опозиційного блоку» нас не здивуєш, то вияви прихильності до новообраного американського президента Дональда Трампа — щось новеньке. Хоча й тут, видається, причина та сама.

Радикали, тітушки, Трамп

«Огромные марши протестов… Сами организаторы рассчитывали, что выйдут от силы 200–300 тысяч человек. Я был там, я был этому свидетелем. Организаторы сказали потом, что где-то под миллион пришло. Миллион, наверно, цифра завышенная. Но, тем не менее, людей было очень много, тысяч 700-800 как минимум…

…Есть недовольство тем, что они голосовали за одного кандидата, выбрали другого, и недовольство выплёскивается на улице. Но, что очень важно, недовольство достаточно мирное, как мирным был этот протест…

…С другой стороны, есть и другие протесты. Когда наши зрители видят картинку, видят этих молодчиков, радикалов, которые бьют машины, витрины, другие протесты. Они не связаны с тем, что происходит в центре… Они в другом месте, в другом районе и другие люди. Люди организованные, люди, которые явно получают команды, действуют по команде и готовы к проведению массовые протестов. Мы говорим о двух разных протестах…

…Есть массовые волнения, есть недовольство людей. Но недовольство людей схлынет со временем, так всегда происходит. Страсти утихают, люди примиряются с этим. Но есть так называемый профессиональный протестующий… Как они поступят, когда получат новую команду выйти в любом крупном городе, предсказать очень сложно…»

Ні, це не новини українського провладного телебачення про Помаранчеву революцію чи Революцію гідності. Хоча лексикон — «радикали», «молодчики», сама ідея розділення протесту на «хороший» мирний, який неодмінно вщухне й ні до чого не призведе, і зрежисований радикальний, — акурат той самий, що три роки тому. Щоправда, тоді Дмитро Анопченко не бруднив рук антимайданівськими сюжетами, для цього були інші люди. Тепер і до нього, американського кореспондента каналу «Інтер», дійшла естафета. Як ви, звісно ж, здогадалися, це — розповідь про масові протести в Америці з нагоди інавгурації Дональда Трампа.

Ах, ну й причини протестів проти Трампа в підводці ведучого Олексія Ліхмана сформульовані так: «Крупнейшая за последнее время волна протестов в ответ на резкие высказывания Трампа именно в адрес слабого пола». Це також знайомо: так три роки тому, коли на Грушевського вже лилася кров, Майдан називали «протестами проти рішення відкласти підписання угоди про асоціацію з ЄС».

Піднесення, з яким «Інтер» 22 січня розповідав про прихід Трампа до влади, аж занадто схожий на ентузіазм російського телебачення. Складається враження, що група Фірташа — Льовочкіна вистрибує зі штанів, пориваючись зарекомендувати себе як єдина сила, союзна новому американському президентові. Не дарма матеріал Дмитра Анопченка завершує синхрон самого Сергія Льовочкіна:

«…опасения от смены власти в Белом доме преувеличены. Такой вывод сделали украинские политики, которые в дни инаугурации проводили встречи в Вашингтоне на очень высоком уровне.

Сергій Льовочкін: І ті зустрічі, які я мав тут, дають підстави для обережного оптимізму щодо того, що нова адміністрація Трампа принесе нову енергію вирішення конфлікту на Донбасі, відтак, встановлення миру в Україні. Є сподівання на те, що новообраний президент буде тримати українське питання в полі своєї уваги, і що ця нова енергія дасть нарешті Україні можливість стати мирною країною. Без миру неможливий економічний розвиток, відтак ми не зможемо знизити тарифи, у нас ніколи зарплати і пенсії не наздоженуть ціни в магазинах, ми ніколи не зможемо вийти з цієї системної кризи, в якій знаходиться наша держава. Мир — перший пріоритет для українських політиків».

Характерним у цьому пасажі є не лише рясне вживання слова «відтак» (схоже, з Льовочкіним добре попрацювали на дозвіллі, готуючи до публічних виступів), а й те, що про персоналії, з якими зустрічався у Вашингтоні депутат — той єдиний, що уособлює «українських політиків» у сюжеті Анопченка — залишаються нам невідомими. Змовчала про це і прес-служба «Опозиційного блоку» — її повідомлення не більш інформативне. Виборцям залишається повірити народному обранцеві на слово, хоча приклад інших українських політиків, що хвалилися поїздкою на інавгурацію Трампа, від цього застерігає.

Ексклюзивним експертом, що розповідає глядачам «Інтера» про Трампа, в сюжеті Дмитра Анопченка є біограф нового президента Майкл д’Антоніо, вочевидь некритичний до героя, про якого незабаром планує писати нову книжку. Натомість критикам Трампа, особливо американським журналістам, «Інтер» каже своє рішуче «досить». А далі, в розмові з депутатом Андрієм Артеменком (фракція Радикальної партії Олега Ляшка, але про це вирішили не згадувати), розставляють подальші трампістські наголоси. Щоправда, спершу ведучому довелося вислухати порцію самохвальства нардепа:

«Я прибыл на инаугурацию по приглашению конгрессмена-республиканца Рорбахера. Это один из возможных кандидатов на назначение на должность посла Соединённых Штатов Америки в России. И, естественно, я знаю этого человека достаточно давно, потому что много уже провёл времени в США. Мы с ним обсуждаем возможные первые шаги администрации Трампа в украинском вопросе. Я думаю, что в наше время, когда мир изменился, и инаугурация, которая прошла 20 января, произвела на меня огромное впечатление даже самим фактом, что я впервые присутствовал на инаугурации президента Соединённых Штатов Америки…»

Ведучому довелося заткнути цей фонтан, щоби поставити ляшківцю, який торік висловлювався за відновлення добросусідських відносин із Росією, ключове питання, заради якого його відірвали від дружнього спілкування з конгресменом Даною Рорбахером: «Что бы вы посоветовали украинским дипломатам? Как теперь они могут, ну, я бы сказал, загладить свою вину перед новой администрацией, учитывая, что во время выборов Украина делала ставку на победу совсем другого кандидата, а некоторые политики, связанные с “Народным фронтом”, вообще опускались до прямых оскорблений Дональда Трампа?». Звісно, інженер-системотехнік, який займався продажем української зброї в арабські країни, має напохваті правильну пораду для українських дипломатів, що компенсує шкоду, завдану Арсеном Аваковим: звільнити посла України у США Валерія Чалого та поставити «более цивилизованную, более прагмаичную, а самое главное — реальную фигуру». Грищенка, чи що? :)

Фан-клуб нового американського президента серед українських телеканалів поки що вичерпується «Інтером». «События недели» каналу «Україна» обмежилися сухим, суто інформативним сюжетом, у якому окремо наголосили, що Петро Порошенко вже поговорив із Трампом у листопаді й планує робити це й надалі. А також дали синхрон того самого Валерія Чалого, цілком нейтральний за змістом — мовляв, нам потрібна сильна і дружня Америка. «Быстрых решений от американской администрации не ждут», — каже авторка сюжету Дар'я Дієгуц, коментуючи очікування від нової влади США щодо позиції з українських питань. Дивно, а ось Дмитро Анопченко на «Інтері» каже, що Трамп «не тот человек, которому нужна долгая пауза для решений». Одразу видно, хто тут нетерпеливиться.

«ТСН. Тиждень» розпочав випуск із сюжету Наталки Пісні про інавгурацію Трампа. Багато емоцій і драматизму з певними надмірностями — наприклад, у тезах інавгураційної промови Трампа авторці почулися гасла 1930-х років, зокрема «Америка для американців», а America first! вона перекладає як «Америка понад усе». Тимчасом як насправді ця фраза має інше значення — «Америка передусім», себто спочатку потреби США, а потім решти світу; не зовсім те саме, що Дойчлянд юбер аллес. Цитати з промови Трампа перемішані з репортажними кадрами протестів, жінками у «піхво-шапках», а завершується сюжет переказом матеріалу Володимира Горбуліна в газеті «Дзеркало тижня» (хороше рішення, до речі).

Проте за градусом антипатії до Трампа «ТСН. Тижню» не дорівнятися до програми Віталія Гайдукевича на 5-му каналі. «Час. Підсумки тижня» також розпочався з теми Трампа, але протести тут набули планетарного масштабу: «…в інавгураційній промові українці навіть упізнали деякі знайомі фрази. В усіх бідах винні “попередніки”, “почую кожного”, “влада тепер ви”. Але вже наступного дня потужні протести Трамп побачив як у Сполучених Штатах, так і в усьому світі». Якщо інші канали зосередилися на змісті промови або описі урочистостей і протестів, то авторка сюжету 5-го каналу Варвара Міранкова дібрала фактаж, що нагадує про проблемність, суперечливість, скандальність Трампа. Вона наголошує на тому, що найближчі соратники Трампа — друзі Росії або патологічні брехуни, а самому Трампові закидає нешанобливе поводження з пресою (тими самими журналістами, яких нещадно критикував на «Інтері» Дмитро Анопченко!). «За соціологічними дослідженнями, нині рейтинг підтримки Обами — 60 %, Трампа — 40 %. Це чи не найгірший результат для президента, що заходить до Білого Дому», — розповідає авторка, описуючи протести на вулицях Вашингтона.

Одним словом, поки одні змирилися з обранням Трампа й навіть почали шукати в цьому вигоду для себе, інші ніяк не можуть проминути стадії гніву та розпачу. І тим і іншим бажано трохи стримувати емоції.

Маніпуляції на відкритому серці

Про висвітлення в тижневиках конфлікту навколо Міністерства охорони здоров’я (за іншою версією — кампанії проти керівника міністерства) ми писали тиждень тому. Цього разу, хоч і дещо запізніло, реабілітувався канал «Україна», давши окремим повідомленням думку в. о. міністра Уляни Супрун, якої бракувало в попередньому випуску. Та ще й додавши синхрон прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, що висловлює команді Супрун довіру. На додачу до цього — сюжет Максима Урлапова про завищені ціни на ліки в українських аптеках, де нарешті представлена позиція Супрун і загалом складається враження, що міністерство таки діє правильно.

Беззастережно, ба навіть агресивно підтримує Супрун і «Час. Підсумки тижня» на 5-му каналі. На заздрість публіцистам Віталій Гайдукевич продукує блискучу метафору: «Масована інформатака на виконувача обов’язків міністра охорони здоров’я: кому вигідно? Обличчям атаки навмисно чи випадково став Борис Тодуров, директор Інституту серця. Долучилися до нього певні фармпостачальники і навіть Віктор Медведчук. Початок реформ ситуативно спустошив склади ліків, але починала працювати нова система, нові правила. І цих правил дуже бояться ті, хто репрезентує стару корупційну систему. Ситуація така, що бацила — стара система — пропонує прибрати антибіотик, звинувачуючи його, що він надто повільно лікує бацил». Сюжет Дар’ї Феденко збалансований — у тому сенсі, що в ньому є репліки Тодурова. Але загалом він цілком і повністю на користь Супрун, і головний емоційний аргумент проти неї — «поки ви там боретеся з відкатами, вмирають реальні люди» — не розглядається, хіба що насамкінець авторка нагадує, що «будь-яке зволікання може коштувати життя». Хоча вище не раз констатувала, що зволікання якщо і є, то не з вини міністерства.

На цьому друзі Супрун вичерпуються. Вороги ж, хоч і використовують заборонені прийоми, звучать дуже переконливо — особливо для своєї цільової аудиторії, для якої серцево-судинні захворювання є значно ближчою та реалістичнішою небезпекою за корупцію в верхах.

Борис Тодуров, знаний український хірург і опонент в. о. міністра охорони здоров’я, останнім часом полюбив давати інтерв’ю в операційній, ба навіть просто під час операції. Журналісткам «Української правди. Життя» він зробив приголомшливу пропозицію продовжити розмову в операційній просто під час інтерв’ю. Мусили погодитися. А 22 січня глядачі каналу «Інтер» побачили унікальне телеінтерв’ю: Тодуров — талановитий комунікатор, як слушно назвала його Галина Петренко, — викладає свої звинувачення на адресу Супрун, не відриваючись від ремонту людського серця. Магічне видовище, що не може не хвилювати. І, звісно ж, водночас ефективна маніпуляція.

«Конфликт, в котором заложники — люди, — підводить сюжет Олексій Ліхман. — Украинские врачи восстали против Министерства здравоохранения. Мол, Минздрав срывает все закупки препаратов, и в больницах нечем лечить пациентов. В ответ чиновники обвинили медиков в коррупции». Зауважмо, що кола лікарів, які беруть участь у цьому конфлікті, ведучий не окреслює — може бути двоє, може бути двісті тисяч. Зате констатує, що «Супрун хотели послушать на заседании профильного комитета парламента, но не вышло». (Сама Супрун пояснила стосовно цієї історії, що побачила в засіданні комітету без кворуму, зате з телекамерами, «прес-конференцію» і вирішила не брати в ній участі; комунікатор із нашої в. о. міністра такий собі.)

Поки глядачі зачаровані кадрами операції, авторка сюжету Ольга Теребинська розповідає свою версію хронології конфлікту: «…Тодуров обвиняет Супрун в срыве госзакупок. Такая халатность, пишет кардиохирург, повлечёт за собой тысячи смертей украинцев.

Борис Тодуров: Если бы в Америке министр по какой-то случайности не выполнил бы государственную программу и умер бы хоть один человек в результате этого невыполнения, такой министр сел бы в тюрьму. И надолго. У нас умирают тысячи людей, и ни одна из программ, из десяток программ не выполнена в 2016 году.

В ответ и. о. министра молча удаляет Тодурова из друзей». Авторка наголошує саме на тому, як погано комунікує Супрун — мовляв, на звинувачення Тодурова міністерство відповіло лише за три дні; тут же й докладний опис ситуації на засіданні парламентського комітету. Далі журналістка дає слово іншому лікарю, який підтримує Тодурова. «Активисты медслужбы Евромайдана присоединились к негодованию врачей и потребовали от руководства страны вмешаться в скандал», — веде вона далі, напевно, розраховуючи на те, що глядачі не зацікавляться доцільністю існування «медслужби Євромайдану» за три роки по його завершенні. Розгадка, ймовірно, в позиції нардепа Мусія, колишнього керівника майданівських лікарів і колишнього міністра охорони здоров’я, який є одним із найагресивніших критиків Супрун; його коментар лунає трохи згодом. І — ефектне завершення сюжету:

«Спустя три часа работы врачей сердце этого человека снова работает. Его семья нашла деньги на операцию. Но для тех, у кого средств не хватит, статистика звучит как приговор. За год от сердечно-сосудистых заболеваний умирает почти полмиллиона украинцев. И пока власть решает, на чьей стороне правда, люди живут надеждой дождаться своей операции».

Отак: якщо за версією Тодурова через не оголошені МОЗ тендери вмирають тисячі пацієнтів, то під кінець сюжету кількість доходить до півмільйона. Щоправда, точнішу статистику — яка кількість пацієнтів померла через те, що їм забракло медикаментів і грошей на них, — глядачі не чують. У сюжеті є один синхрон прибічниці Супрун (активістки Олександри Устінової), проте збалансованим сюжет назвати важко. Але справжній залп важкої артилерії творці «Подробностей недели» приберегли на кінець: це розмова з Ольгою Богомолець.

Нагадавши, що вона сама — лікар, Богомолець розгорнуто пояснює, як сильно болить її серце за пацієнтів, яких не лікують, бо Міністерство охорони здоров’я не дає грошей. «Міністерство має включити четверту швидкість і почати робити реальні реформи, а не профанацію цих реформ. Реальні реформи є адаптацією європейських стандартів із введенням всіх референтних цін, зі створенням моделі обрахунку собівартості медичної послуги, і тільки після цього всі наступні кроки», — каже вона. Що це все мало би значити, простий смертний глядач навряд чи зрозуміє — проте здогадається, що все це речі, яких команда Уляни Супрун не робить.

А як же корупція? «У команды Супрун есть защитники. Они говорят, что весь этот скандал вызван тем, что Минздрав пытается поломать коррупционные схемы. Прокомментируйте это, пожалуйста», — закликає Ліхман. І тут виявляється, що боротися з корупцією — не справа МОЗ.

«Завдання МОЗ — своєчасно забезпечити медикаменти. Завдання Служби безпеки і Міністерства внутрішніх справ, прокуратури, судів — розбирати всі корупційні… Якщо МОЗ має підтвердження того, що є корупційні схеми, чому не передати всі ці матеріали своєчасно в ті органи, які мають відповідати за притягнення злочинців до відповідальності? Але яке відношення до боротьби з корупційними схемами мають українські громадяни, які не мають коштів, щоби пролікувати себе, свою родину, своїх родичів?» — відповідає Ольга Богомолець. Корупція-шморупція, головне — оголошуйте тендери й купуйте ліки. Далі пані Богомолець навіть уточнює, що чиновники МОЗ не мають права боротися з корупцією.

Окремо варто розглянути сюжет «ТСН. Тижня» «1+1».

Тут рушійною силою стала не упередженість проти тієї чи іншої сторони конфлікту, а бажання шокувати глядачів його масштабами: матеріал Ірини Матвієнко починається з синхронів Мусія та Вадима Рабиновича, які звинувачують Уляну Супрун у геноциді українців. Тут лунає чимало звинувачень — переважно емоційних — на адресу Супрун, проте також і відповіді; зокрема, вона нарешті своїми словами пояснює, що в неї за диплом, адже одним із головних закидів на адресу в. о. міністра є «диплом лаборантки». Голоси опонентів МОЗ лунають у цьому сюжеті голосніше, а голоси захисників — переконливіше. Проте головною його цінністю є факти, що показують неоднозначність ситуації. Зокрема, авторка називає величезні суми, зекономлені завдяки тому, що ліки почали закуповувати через ЮНІСЕФ, а не через офшорних перекупників, та водночас зауважує, що впливати на товарну політику ЮНІСЕФ Україна не може. Називає реальні зміни та наміри вдосконалити систему охорони здоров’я, проте закидає керівництву МОЗ відсутність цілісного плану реформи. Словом, пожива для роздумів — саме те, що потрібно в такому випадку.

Порошенко, ланч, Пінчук

Якби оновлені «Факти тижня» вийшли в ефір на тиждень раніше, вони би, напевно, докладно розповіли про традиційний український ланч, організований Віктором Пінчуком на економічному форумі в Давосі. Інші телеканали не мають до власника StarLightMedia великого пієтету, проте його нещодавній виступ в американській, а потім і в українські пресі зробив миротворця-філантропа об’єктом особливої уваги. Петро Порошенко проігнорував захід, а потім — якраз 22 січня — не називаючи імен, проїхався по Пінчуку та його однодумцях, що закликають відмовитися від окупованих територій.

«Україна» вийшла із цієї ситуації, давши сюжет у формі суцільного паркету: Порошенко те, Порошенко се. Про дипломатичні звитяги глави держави й тусовку Пінчука розповідають паралельно, не згадуючи про те, що перший не пішов до другого: «Как показали встречи Петра Порошенко и дискуссии на традиционном украинском завтраке, организованном бизнесменом Виктором Пинчуком, российская агрессия в Украине и связанные с ней вызовы европейской и мировой безопасности продолжають быть актуальными для мировой элиты». Авторка сюжету Анна Левицька докладно перелічує всі обіцянки, які виторгував Порошенко в Давосі.

У такому ж дусі говорять про Давос на «1+1»: «В Адміністрації Президента звітують, що Нідерланди, які ледь не поставили хрест на угоді про Асоціацію між Україною та ЄС, тепер наблизилися до того, щоб ратифікувати документ… Лідер Китаю Сі Цзіньпін під час зустрічі з Порошенком наголосив, що Пекін підтримує територіальну цілісність і суверенітет України». Про ланч Пінчука — лише перелік вельможних учасників заходу і констатація, що вони «обговорили майбутнє нашої країни і можливі варіанти розвитку подій». Ну і які там варіанти?

На «Інтері» про сніданок Пінчука не розповідали, хоча сам Пінчук промайнув у відеоряді й був згаданий як учасник однієї із зустрічей. Проте про форум говорять багато, й не лише з позиції «чого собі виторгувала Україна» (саме цей ракурс щороку обирає більшість телеканалів, розповідаючи про всесвітній економічний форум). Авторка матеріалу Світлана Чернецька розпочала саме з міжнародного контексту: Трамп, Китай, брекзит, і лише третину сюжету присвячено Україні; в ній авторка розповідає про те, як добре Порошенко порозумівся з китайським лідером, як генсек ООН пообіцяв українському президентові підтримку, а президент Швейцарії — гроші, а також про хороші новини від МВФ. Подякувавши колезі за роботу, ведучий «Подробностей недели», вочевидь, вирішивши, що про Порошенка сказано замало, додав, що в Давосі український президент зустрічався неофіційно з колишнім міністром оборони США Робертом Ґейтсом.

Цікаво порівняти з тим, як висвітлювали форум у Давосі п’ять років тому, ловлячи кожне слово тогочасного президента Януковича та ігноруючи розмови ненаших політиків про ненаші проблеми.

Четверта Пунічна війна

«Римський оратор і політик Катон Старший будь-яку промову свого часу завершував фразою: “хай там що, а Карфаген має бути зруйновано”. В Римі розуміли, що спокою не буде, поки проблему не вирішиш руба. Хто для України зараз той самий Карфаген? Сподіваюся, зрозуміло. І питання виживання для нас, зокрема, в обрубуванні інформаційних щупалець Карфагена». Це, як ви, звісно, здогадалися, підводка Віталія Гайдукевича.

Карфаген — принаймні, за часів Катона Старшого, який, до речі, до його руйнування не дожив, — не захоплював римських територій; навпаки, внаслідок першої і другої Пунічної війни його територія скоротилася до невеликого клаптика на африканському узбережжі. Тож римляни, послухавшись закликів Катона, Карфаген не так розбили, як добили, щоб не заважав торгувати. На жаль, у новітній історії України знайти аналогію важко, проте, можливо, Віталій Гайдукевич читає якісь не ті історичні джерела; або читає фентезі, якщо під нашим Карфагеном він мав на увазі Російську Федерацію.

Власне, її й мав: «Третій рік війни Україна й досі не може навести лад у своєму інформаційному просторі. Як не продукт країни-окупанта, так продукт, зроблений в Україні, але він компліментарний до окупанта. Спроба навести лад натикається на маніпуляції фразою ”захист свободи слова” й істерику іноземних правозахисників. Щоправда, панове правозахисники так досі й не навчилися розрізняти, де повстанці, а де окупанти. Так, може, нарешті припинити почувати себе вдома, наче в гостях? Карфаген має бути зруйновано».

Зазвичай «Час. Підсумки тижня» є поєднанням викличних авторських підводок і стриманих, збалансованих сюжетів. Цього разу маємо виняток: сюжет Ірини Герасимової — така сама антикарфагенська агітка, як і вступна філіппіка Віталія Гайдукевича.

Інформаційним приводом стала ситуація з російською «Битвою екстрасенсів» на СТБ. Ситуація, без перебільшення, унікальна: після хвилі критики топ-менеджмент телеканалу не лише визнав помилку, а й перепросив за те, що сталося, зняв проект з ефіру повністю та пообіцяв пильнувати, щоб таке не повторилося. І це без вуличних акцій, підпалів та судових позовів — ще до того, як дійшло до Нацради.

Проте авторка закидає керівнику СТБ Володимиру Бородянському, що він не назвав поіменно, кого саме звільнив за показ росіян — окупантів Донбасу, та нарікає на те, що кара від Нацради каналу не гарантована. А потім відкриває глядачам очі: «Наявність російського контенту на українських каналах для національного регулятора не новина. Адже навіть ухвалене після початку війни з Росією законодавство допускає можливість трансляції продукту, відзнятого країною-окупантом».

Далі, чергуючись із ведучим «Еспресо-ТВ» Богданом Буткевичем, який закликає повністю заборонити російський контент на телебаченні, Ірина Герасимова розповідає, що «саме розважальним контентом у першу чергу Росія промиває українські мізки», «але навіть український продукт може бути з антиукраїнським наповненням» (апеляція до історії з серіалом «Не зарікайся» на каналі «Україна»). Богдан Буткевич пропонує «бити по грошах власника» (що це значить? Напевно, штрафувати канали), а авторка сюжету нарікає, що «у рішеннях Нацради щодо загальнонаціональних телеканалів переважають попередження», і констатує, що ліцензії за порушення ще нікого не позбавили. Далі вона хвалить Нацраду за те, що успішно розібралася з російськими каналами в українському ефірі, й констатує на завершення:

«Заборону російських телеканалів помітила третина українців. Стільки за статистикою дивляться канали за допомогою кабельних мереж». (Гм? Звідки відомо, що всі користувачі кабельних мереж помітили зникнення саме російських каналів?) «Загалом щодня за телевізійний пульт беруться 90 % населення. Відтак блакитний екран і сьогодні залишається найбільш дієвим для промивання мізків чи пропаганди».

Ідея заборонити весь контент російського виробництва на українському телебаченні має право на існування. Нам вона, з певними застереженнями, навіть подобається. А ось форма, в якій ця ідея подається програмою «Час. Підсумки тижня», не подобається категорично. По-перше, тут цілковито проігнорована економічна складова: адже йдеться про комерційних мовників, для яких російський контент — засіб боротьби за аудиторію та, відповідно, вищі рейтинги й рекламні надходження. Тож заборона російського контенту могла би стати якраз тим самим «ударом по грошах власника», зробивши ці телеканали ще більш збитковими, ніж вони є. Або, принаймні, так вони кажуть — і мають право бути почутими.

Крім того, якщо з російськими каналами й російським контентом наші руйнівники Карфагена вважають за потрібне розібратися в найпростіший спосіб — заборонити, а за невиконання заборони забирати ліцензії, — то що вони пропонують робити з «українським антиукраїнським» контентом? Адже навіть щодо «Не зарікайся» були зовсім різні думки: на захист серіалу висловлювалися люди, яким важко закинути проросійську орієнтацію. Зрештою, є чимало критиків ідеї заборони російських телеканалів, і особливо багато критикували заборону «Дождя»: звести цей масив думок до «істерик іноземних правозахисників» було би несправедливо. Сюжет на цю тему потребує балансу не між проукраїнською й проросійською позиціями, а між позицією радикальною — заборонити — та експертним поясненням того, чому все не так просто й чому телеменеджери досі купують і демонструють російське. А також конструктивним пошуком способів вирішення проблеми; можливо, Карфаген можна демонтувати без крові й шуму?

І про хороше

Олег Панюта став жертвою шахраїв. Але не розгубився, а зробив про свої поневіряння в банку, де на його ім’я шахраям видали кредит, видовищний сюжет для «Событий недели».

Пікантності сюжету додає те, що кредит видав «Приватбанк», донедавна для журналістів каналу «Україна» ворожий, а тепер — державний. Разом із кореспондентом Сергієм Івановим Панюта пройшов усі кола банківського пекла, пошукав свого кривдника в Миколаєві за адресою, яку той залишив, коли брав гроші, й викликав у глядачів здорове, людське співчуття.

Алла Мазур у «ТСН. Тижні» розповіла про погоду. Точніше, про кліматичні зміни. Навколо неї у віртуальній студії все літало, тріскалось, а особливо сподобався глобус, який вона крутила елегантним помахом руки.

На додачу дизайнери потішили, «зістаривши» Ольгу Кашпор для сюжету про пенсії. Коротше кажучи, за графіку до цього випуску людям, які її роблять для «1+1», варто видати премію.

Можливо, не премію, але медаль — за наполегливість — заслужила Інна Білецька, яка роками робить для «Інтера» сюжети про незаконний видобуток бурштину на Поліссі. Звісно, «Інтер» украй упереджений до правоохоронців і тієї частини влади, яку контролює «Народний фронт», і для каналу ця тема — ще один привід дошкулити Арсену Авакову. Проте в цьому випадку критика на адресу МВС і влади, яка дозволяє існування «бурштинової республіки» під дахом місцевої поліції та прокуратури, обґрунтована та доречна.

Цього разу журналістка ще й подарувала глядачам детектив, напавши на слід бандита з промовистим прізвиськом «Тюрма». І — що також важливо — в кінці матеріалу визнала, що правоохоронці таки взялися за вирішення цієї проблеми.

Заслужили на похвалу й матеріали з нагоди Дня Злуки. По-перше, сюжет «1+1»: простий, із прийнятним пафосом, переплетенням давнини й сучасності. По-друге, сюжет 5-го каналу:

Матеріал Максима Волобоєва — екскурс в історію визвольних змагань сторічної давнини із пошуком паралелей із теперішньою ситуацією. Пізнавальний, спокійний, із коментарями компетентних істориків.

Щоправда, Віталій Гайдукевич іще раз, прощаючись із глядачами після сюжету, закликав зруйнувати Карфаген. Сподіваємося, посольство республіки Туніс в Україні цієї програми не дивилося. А то ще образяться, візовий режим запровадять…