Так, «ТСН. Тиждень», «Час. Підсумки тижня», «Факти тижня» 7 вересня повністю віддали ефір військовій тематиці.

Минулого тижня відбулося багато важливих подій. Оборона Маріуполя, участь Петра Порошенка в саміті НАТО, затвердження урядової програми «Стіна» та воєнні злочини в зоні АТО, про які повідомила впливова міжнародна правозахисна організація Amnesty Interntional. З цих тем усі канали подали лише про саміт НАТО та про Маріуполь, змагаючись між собою в кращому репортажі з міста, в якому зараз концентрація журналістів одна з найбільших у зоні АТО.

Дивно, але про фізичне відмежування від Росії за допомогою програми «Стіна» не було жодного сюжету. Лише згадки «між іншим» або, щонайбільше, як дали «Плюси» — начитка в студії.

Але топ-темою, безумовно, стало перемир’я, про яке за посередництва ОБСЄ в Мінську домовилася українська сторона з представниками «ополчення» та російськими дипломатами минулої п’ятниці. Цю тему не обійшов жоден із тижневих випусків.

«1+1», «ТСН. Тиждень»

До того, що перемир’я не виконується, в підсумковому випуску від «ТСН» підводять глядачів з початку ефіру. Хороша робота Руслана Ярмолюка, який під час включення перебував у містечку Щастя, дала можливість почути інформацію з передової — про обстріли та засідки. Однак, як і більшість українських ЗМІ, у тексті журналіст ділить сторони конфлікту на «наших» і «ворогів».

«Руслан Ярмолюк, кореспондент: Про перемир’я годі мріяти. Я вже казав, заходять диверсійні групи. Сьогодні була перестрілка з однією з них, маємо одного … нашого хлопця, але нам вдалося відбити напад і вороги понесли втрати, є в них кілька вбитих. Також крім скажімо диверсійних груп працюють снайпери, тобто фактично навіть недалеко від міста Щастя дуже важко пересуватися, оскільки снайпери сидять по зеленці і вчора ввечері була вбита цивільна особа, людина, яка живе неподалік, вона їхала на своєму транспорті і снайпером було прострілене лобове скло. І цей чоловік загинув. Попри це хлопці сподіваються на мир, але не на перемир’я адже багато крові було пролито під Луганськом аби віддати ці території окупантам. Пряма мова».

Наприкінці включення Руслан Ярмолюк каже: «Десантники, танкісти, айдарівці створили вузол оборони навколо “Айдару” і залишати місто не збираються, адже на кону не тільки місто, яке було обстріляне кілька днів з”Градів” і важкої артилерії, але й життя містян, які вірять і не хочуть, аби наші війська звідси йшли». Журналіст явно маніпулює, адже всієї ситуації він не може знати, ставлення до українських військових, особливо до добровольчих батальйонів, залишається неоднозначним навіть на вже звільнених територіях. І ставлення в принципі не може бути однозначним. Це яскравий приклад того, як журналісти починають підтримувати (можливо, навіть несвідомо) одну сторону конфлікту, якщо довго перебувати з «одного боку».

Далі редакція «ТСН. Тиждень» аналізує наслідки порушення і можливого скасування перемир’я. У підводці до сюжету Станіслава Ясинського ведуча Алла Мазур перекручує факти: «Хто і на які поступки може і повинен піти, щоб хоча б тимчасово зупинити війну, щоб не дати армії Володимира Путіна дійти до Києва протягом двох тижнів. Про можливість такого сценарію сам Путін розказав голові Єврокомісії цього тижня». Утім, насправді розмова між Баррозу та Путіним була дещо інша. «Якби я захотів, то зміг би взяти Київ за два тижні», — переповідає слова Путіна «Українська правда» з посиланням на Spiegel-оnline. Ця фраза несе в собі зовсім інше смислове навантаження, ніж переповіли на «Плюсах».

У самому ж матеріалі про хитке перемир’я та документ Мінського протоколу Станіслав Ясинський вдало акцентує увагу на недосконалість мирного плану, хоча оціночних суджень він не уникнув. «Це театр, бо головна домовленість була вже напередодні між президентами, діючими президентами України і Росії, яка досі офіційно не бере участь у конфлікті»; «Другий пункт в протоколі — верифікація і контроль з боку ОБСЄ режиму незастосування зброї. Але спостерігачів на фронті поки що немає. А після того як місія ОБСЄ двічі потрапляла в підвали “ДНР” бажання працювати на сході України з’явиться у небагатьох»; «Що це за окремі райони Донбасу і що це за закон? Ніхто не прописує. А відтак для одних це виглядає спосіб прив’язати Україну до Митного союзу, для інших дати те, що і так було в планах Києва — більшу самостійність регіонів, яку оформлять в окремий закон аби дати Кремлю зберегти обличчя і не більше».

Крім того, автор використовує синхрони представників бойовиків, відео та інформацію «з того боку», що, безумовно, збалансовує сюжет.

Утім, Ясинський час від часу грубо порушує стандарти. Так, він зазначає: «за неофіційною інформацією бойовики не хочуть віддавати полонених військових, простіше їх знищити, щоб не укріплювати українське військо». Мені як реципієнту цікаво — хто розповсюдив таку інформацію? І чому вона має бути істинною? Таким чином журналіст підсилює ворожнечу між сторонами конфлікту. Можливо, такі дані йому надала людина, що не хоче іншого варіанту, як війна.

Далі. «Круглі столи, за якими сидять злочинці, маргінали, сумнівні дипломати і пенсіонери іноді є єдиним способом призупинити війну, щоб завтра нікого не вбили». Хоч Ясинський прямо й не каже, що таким чином «знецінює» учасників переговорів від «ЛНР» та «ДНР», однак це можна зрозуміти з відеоряду, який іде паралельно з начиткою (посилання на сюжет — тут). Крім того, в наступному реченні автор каже: «Мінськ, “Президент-отель”, хоча президент серед присутніх лише один, та й той на пенсії».

На можливі позитивні результати перемир’я та виконання Мінського протоколу редакція практично не залишає сподівань. Зокрема, ситуацію в Маріуполі ведуча Алла Мазур подає так: «Великі ж сумніви, що оголошене припинення вогню приведе до миру, мають наразі і мешканці портового Маріуполя, бо саме вони відчули на собі найпотужніший артилерійський обстріл іще вчора близько півночі. Наш спецкор Григорій Жигалов повідомив, околиці буквально накрили “Градом”. Городяни очікують атаки росіян».

Наприкінці випуску редакція надає результати звіту Amnesty International. Увага акцентується на інформації про участь Росії у збройному конфлікті. Жодного слова про зафіксовані воєнні дії з усіх сторін конфлікту.

Окремо від сюжету чомусь у випуску аналізується пункт Мінського протоколу — «Вжити заходів для поліпшення гуманітарної ситуації на Донбасі». Утім, ведуча подала у власній інтерпретації цей пункт, аби вкотре підбурити антиросійські настрої. Алла Мазур: «Минув майже місяць, коли вперше Україна здригнулася із звістки, що до нас прямує гуманітарний конвой від Путіна. Тиждень тривог і страхів». Далі подає інформацію, яку досі ніхто не може підтвердити: «Назад не забарилися, в бік Росії ті самі Камази рушали вщерть запаковані. Що ж прихопили сусіди самі собі віддячивши за сіль і воду? Тепер знаємо, в машини завантажили цінне обладнання підприємств, які працюють на космос і оборонку…». Далі чуємо: «Наразі на окупованій бойовиками території лишається принаймні 5 оборонних підприємств. Чи не по них Путін відправляє новий гуманітарний потяг?». Таким чином, глядачу дається одна установка — Путіну апріорі не можна вірити.

Ще один приклад антиросійської пропаганди від «ТСН. Тижня» — сюжет про бойкот товарів, вироблених на території північно-східного сусіда. «Українці почали масово відмовлятися від товарів російського виробництва. Окремі тамтешні компанії мають відчутні збитки», — маніпулятивно запевняє Алла Мазур, адже «масово» — це скільки? 30% чи 50%, чи 51%? І потім додає (читай — закликає): «І удар міг би бути ще болючішим, якби до бойкоту приєднувалися середній і великий бізнес, каже Ольга Кашпор». Зате Алла Мазур забуває, як і журналіст у сюжеті, прояснити: а як же вплине бойкот на вітчизняну економіку.

При цьому єдиним доказом «масовості» бойкоту є невідомо ким проведені соціологічні (!) дослідження, про результат якого каже в сюжеті Ольга Кашпор.

«Ольга Кашпор, кореспондент: “Соціологія натякає: бізнесмени, які не помічають війни, самі можуть невдовзі зазнати збитків. Вже в перший місяць бойкоту українці відчутно скоротили витрати на товари окупанта. У центрі — на 24%, на 16% у західних областях, на 6% — на сході країни. Це картина за квітень”».

Майже за класичною формулою агітпропу журналістка розповідає, як перша леді країни подає приклад і купує одяг від українського виробника. При цьому на межі з комерційним матеріалом розповідає про магазин, де купила сукню Марина Порошенко, та про дизайнерів, які не відмовилися (ще б пак!) дати коментар журналістці.

Ще одна тема, якої торкнулися в «ТСН. Тижні», теж стосувалася АТО, і в ній було порушено стандарт достовірності інформації.

У підводці до ексклюзивного інтерв’ю з Арсенієм Яценюком Алла Мазур зазначає: «На саміті НАТО домовилися про західних військових радників і постачання сучасної зброї зі США, Франції, Італії, Польщі і Норвегії, написав Луценко на своїй сторінці у фейсбуці». Але в понеділок ці заяви було спростовано кількома вказаними країнами.

ICTV. Факти тижня з Оксаною Соколовою

Як і в тижневих випусках інших каналів, на ICTV виправдано вирішили почати з перемир’я. Підводку ведуча видала максимально відсторонено та збалансовано, однак наприкінці «дала маху»: «Ключове питання — чи буде виконано те, що написано на папері і чи відступиться Росія від України. Якщо ні — уже у вівторок Рада обговорюватиме запровадження воєнного стану». Інформацію, яка ширилася інтернетом станом на неділю, про можливе запровадження воєнного стану, якщо мирний план не буде виконано, було отримано з неофіційних джерел. Але Оксана Соколова, не уточнюючи цього, каже про це як про доконаний факт.

А от автор сюжету про підписання Мінського протоколу та чергове перемир’я Олександр Якуба вирішив не дотримуватися балансу думок. І синхронів представників Росії, «ДНР» та «ЛНР» просто не подав. При цьому журналіст вдається до оціночних суджень щодо сторін переговорів: «Самопроголошений прем’єр-міністр “ДНР” Олександр Захарченко без камуфляжу, в цивільному. Відчувалося, що самопроголошене тріо фігури абсолютно не самостійні, вони мали просто скріпити підписом те, що напишуть у Кремлі». Хотілося б дізнатися, кому це відчувалося? Журналісту, який, судячи з сюжету, не був у п’ятницю в Мінську, чи комусь із переговорників? «Не випадково за кілька тижнів до вторгнення регулярних російських військ в Україну Путін поміняв Гіркіна та Бородая на більш "ручних" людей, і що важливо, з українським громадянством». Олександр Якуба забуває, що регулярні російські війська з’явилися в Україні ще в березні під час анексії Криму. Але він, за випадковим збігом обставин чи ні, майже повторює слова перших осіб держави про вторгнення російської армії на територію України саме в серпні. Крім того Олександр Якуба встановлює на власний розсуд причинно-наслідкові зв’язки, що керівників невизнаних республік призначив Путін. Швидше за все, він говорить словами політолога Вадима Карасьова, який після начитки автора в синхроні продовжує думку журналіста про українізацію верхівки «ДНР» та «ЛНР».

Разом із тим, позитивом є те, що аналіз журналіст намагається провести відсторонено, з залученням думок більше експертів, ніж політиків, що дає змогу поглянути на договір із професійної точки зору.

До речі, про експертів. У сюжеті з’являється коментар Андрія Єрмолаєва, протитрованого як директора Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна». При цьому чомусь Карасьова протитровано як «політолога».

Нагадаю, «Нову Україну» заснував Сергій Льовочкін — глава Адміністрації Президента часів Януковича. Між іншим, сам Льовочкін уже з’являвся у «Фактах тижня». 6 липня він дав майже семихвилинне інтерв’ю в прямому ефірі програми, де говорив про перший мирний план Порошенка. І про вибори восени. Льовочкін — один із ініціаторів створення Партії розвитку України, про що в цьому ж інтерв’ю він натякає.

Ще одним невиправданим коментарем є синхрон Анатолія Гриценка. Хоч він і виступає в ролі колишнього міністра оборони, але, зважаючи на передвиборчий старт, його поява в ефірі є щонайменше підозрілою.

Насамкінець автор розповідає про обстріли Маріуполя і, посилаючись на РНБО, зазначає, що зафіксовано рух колон російської техніки. І потім додає, посилаючись на знеособлених експертів, що Росія може використати перемир’я для зміцнення своїх позицій на Донбасі. Хоча, як показали колеги на 5-му каналі у програмі «Час. Підсумки тижня», перемир’я вигідне й урядовим українським військам для передишки та передислокації, про що в сюжеті, однак, не йдеться.

«Олександр Якуба, кореспондент: Вчора під Луганськом терористи обстріляли співробітників Червоного Хреста, які намагались доставити у місто гуманітарну допомогу. І найгарячішою точкою знову став Маріуполь. Цієї ночі місто було піддано обстрілу з мінометів та “Градів”. З боку Новоазовська і російської території місцеві нарахували понад сто залпів. Один снаряд потрапив в АЗС, декілька у блокпост українських військових на східній околиці міста. За інформацією мерії загинула одна людина, троє поранених. Із РНБО повідомили, що Росія активно стягує війська у Криму на кордоні з Херсонською областю, там же близько п’ятнадцяти тисяч російських військових. Є також відео, на якому колона російської військової техніки рухається в бік Луганська. Експерти побоюються, що Росія може використати перемир’я для зміцнення своїх позицій на Донбасі і для подальшої атаки насамперед в напрямку Маріуполя».

Наступний сюжет — репортаж Максима Кропівного про ситуацію в Маріуполі. Незначні бої біля міста автор використовує як доказ: вогонь не припиняється і мирний план не діє.

Цікаво, що на відміну від «ТСН. Тижня» у «Фактах тижня» прямо кажуть: після оголошення перемир’я зброю застосовують усі сторони. І не важливо, хто перший почав. Важливо,  що стрілянина не припинилася.

Оксана Соколова, ведуча: «Почалися бої і вже за сорок шість хвилин потому той же Захарченко в тому ж Твіттері написав: "Договоренность о прекращении огня полностью не соблюдается". Ну, можливо, він розраховував, що українська сторона з огляду на перемир’я здасть місто без бою».

Максим Кропівний, кореспондент: «Найближча зі східним блокпостом сусідня позиція вже була вщент розбита. У цей час українські військові відповіли важкою артилерією по позиціях ворога і все затихло».

Загалом репортаж Максима Кропівного є відстороненим із, що важливо, унікальною фронтовою картинкою. Навіть мітинг під жовто-синіми прапорами в центрі Маріуполя він називає не «патріотичним», а «проукраїнським». Хоча час від часу він повторює помилки Руслана Ярмолюка, нечасто використовуючи формулювання «наші військові», «окупанти», «ворог».

Хорошим задумом редакції було «патрулювання» лінії фронту. Сергій Смальчук проїхав опорними пунктами й у включенні дав загальний аналіз ситуації, де підтвердив, що стрілянина не лише біля Маріуполя (відео — тут). Хоча й не вистачає доказової бази — відеоряду. Крім того у включенні кореспондент надав недостовірну інформацію, пославшись на українських військових у Щасті, що в Україні немає систем залпового вогню «Ураган». У начитці Смальчук зазначає, що снаряд цієї установки потрапив у місто Щастя. Знову ж таки, не підтверджуючи це відеорядом.

5-й канал. «Час. Підсумки тижня»

На перший погляд, 5-й канал починає не з теми перемир’я, а з саміту НАТО. У підводці ведучий Віталій Гайдукевич слушно зауважує з приводу інформації про постачання зброї Україні: «Європейці не хочуть війни в себе на порозі. Тож вони допомагатимуть. Про це ніби домовились. Але потужність допомоги, схоже, буде рівно такою, щоб Україна втрималась. А з іншого боку, Путін встряг в ще більше економічне провалля. А тепер ключове — аби обіцяна летальна і нелетальна зброя, до речі, досі не зрозуміло хто ж її Україні продаватиме, надходило до нас вчасно».

Насправді, не зрозуміло, чому першим у верстці випуску — тема саміту НАТО. Хочеться сподіватися, не тому, що там був присутній власник каналу і заодно президент країни Петро Порошенко.

У сюжеті журналіст Дар’я Феденко прямо пов’язує Мінські протоколи з самітом НАТО.

Ангела Меркель, канцлер Німеччини: «Ми підтримуємо Україну, і демонструємо солідарність з нею. Прагнемо знайти політичне розв’язання конфлікту. Готові до переговорів з Москвою, як і український Президент. Така стратегія є, на нашу думку, найбільш виграшною».

Дар’я Феденко, кореспондент: «Думки канцлера наче почули в іншій півкулі світу — у Мінську. Там другий Президент України, посол Росії, представник ОБСЄ та представники терористичних “ДНР” та “ЛНР” підписали план про припинення вогню авторства українського Президента».

Цікаво, формально автор матеріалу дотримується якого-не-якого балансу — подає синхрон Ігоря Плотницького, представника «ЛНР», однак із титром «член терористичної організації “ЛНР”». 

Як і у «Фактах тижня», одним із експертів виступає Анатолій Гриценко. Утім, із чотирьох (!) синхронів виправданими є щонайбільше два коментаря, де він відповідає за роки своєї роботи в кріслі міністра оборони 2005–2007 рр. і вказує, що вже тоді була загроза з боку Росії. Інші синхрони — роздуми Гриценка-політика.

Окремий аналіз Мінського протоколу провів Олександр Аргат. Його сюжет другий у верстці. Спочатку до однобічного сприйняття підписаного документа глядачів готує ведучий Віталій Гайдукевич: «І, безумовно, що б не казали політики, на різних рівнях чітке усвідомлення має лишатися, що перемир’я не буде. Першим кроком до миру, він, схоже, Москві не потрібен, з огляду на те, що бойовики російські його вже порушили. Виходить, задеклароване припинення вогню може бути лише тільки передишкою».

Але якщо з підводки випливає, що передишка потрібна ополченцям, бойовикам та Росії, у сюжеті Олександр Аргат чітко каже, що тимчасова зупинка вигідна й Україні: «Саме брак свіжих підготовлених сил, які можна було б кинути на підмогу, призвели до деяких невдач силовиків в останні тижні. Тож перемир’я варто використати для виправлення цієї ситуації». Водночас посил і в сюжеті теж один — миру не буде, не сподівайтеся. При цьому автор звідкись знає, що відновлення відкритого протистояння буде з ініціативи Росії, хоча й посилається на експерта — військового журналіста Юрія Бутусова:

Олександр Аргат, кореспондент:«Коли припинеться перемир’я — вирішуватиме не Київ. Гармати на повну заговорять тоді, — припускає військовий журналіст, — коли Володимир Путін зрозуміє, як йому протидіяти посиленим санкціям з боку Заходу».

Олександр Аргат вслід за іншими колегами навмисно чи ні став мегафоном нинішньої верхівки влади, яка каже, що вторгнення російських військ відбулося у серпні, а не в березні.

«Час. Підсумки тижня» не став також винятком і використав і події в Маріуполі, аби наочно показати — нинішнє перемир’я є умовним, адже стрілянина триває. Кореспондент Наталя Тарасовська, яка привезла з Маріуполя сюжет, за допомогою синхронів вдало показує: місто не українізувалося, як це подають деякі колеги, і прихильники "ДНР" нікуди не ділися. У декого з них і своє розуміння миру: «Через 2 недели ты увидишь, что здесь будет мир и порядок. А мэр будет висеть вот там вот на столбе».

Разом із тим (відео — тут), беручи дані з невідомих соціологічних джерел, вирішила, що проукраїнсько налаштованих маріупольців більше: «Їх дійсно більшість. Попри те, що місто проходить складний період само ідентифікації, вже стає зрозуміло — російський прапор тут пройде хіба з танками окупантів».

ТРК «Україна», «События недели»

Починає випуск ведучий Олег Панюта досить несподівано, але водночас цікаво і по-особливому: у мінському протоколі немає жодного слова про вивід російських військ із території України, а йдеться лише про незаконні збройні формування.

Олег Панюта, ведущий: «Начать сегодня мы решили с брифинга в Совете Нацбезопасности и обороны. И вот почему: достигнутое в Минске соглашение о прекращении огня на Донбассе вдруг обернулось неожиданной стороной. Оказывается, одно из самых важных положений этого документа, а именно вывод с территории Украины всех незаконных формирований и наемников не касается российской армии. То есть, де-факто она есть, в боевых действиях участие принимает — это правда, и об этом откровенно пишет даже российская пресса, но вот официально ее там нет, и вольному воля — может уйти, а может и остаться. Впрочем, слушайте сами».

Цю думку Панюта підкріплює синхроном представника прес-служби РНБО.

Владимир Полевой, заместитель руководителя информцентра СНБО: «Сторони зобов'язалися вивести незаконні збройні формування, а також бойовиків і найманців з території України. Російські війська офіційно не перебувають на території Україні, тому в протоколі написано те, що написано – будуть виведені незаконні збройні формування».

Про цей прокол протоколу не акцентував уваги жоден із каналів. Що додає балів на користь «Событиям недели».

У сюжеті Ірина Смирнова намагається дати аналіз домовленостей у Мінську та як це вплине на Україну в майбутньому. На 12 пунктах документа вона не зациклюється, а досліджує варіанти вирішення ситуації, в якій опинилася держава. Мир, воєнний стан, «друге Придністров’я» — меню на вибір.

Починає матеріал досить алегорично — що в стилі «Событий недели» — а отже, двозначностей важко уникнути. Втім, журналістка примудрилася зберегти певну збалансованість, вказавши про центри впливу на Україну, а також про кілька можливих варіантів розвитку подій.

Ірина Смирнова, кореспондентка: «Направо пойдешь — коня потеряешь, налево пойдешь — сам пропадешь. Прямо пойдешь — счастье найдешь. Правда, что представляет из себя это обещанное счастье — неизвестно. Есть еще один вариант — вернуться назад. Но даже в сказках он не рассматривается. Украина в какой-то момент оказалась в положении былинного богатыря, только вместо вещего камня советы, как восстановить мир и выйти из кризиса, наперебой дает Россия, делающая вид, что агрессор вовсе не она, Соединенные Штаты, пытающиеся не попортить рейтинг Обамы очередной геополитической неудачей, и Европейский союз, испугавшийся России до третьего уровня санкции, но пытающийся всеми силами не ввязаться в войну с источником газа».

Але потому журналіст робить висновки, що Порошенко обрав мир. Між тим, за версією «Часу. Підсумків тижня», телеканалу, наближеного до Президента, мінський документ —  лише тимчасова міра...

Ірина Смирнова: «Но судя по его последним шагам, выбор сделан в пользу худого мира вместо доброй, но непосильной войны».

Сюжет у журналіста — максимально відсторонений. «ЛНР» та «ДНР» вона називає щонайбільше терористами чи «самопроголошеними».

У матеріалі практично зберігається баланс подачі коментарів. Хіба що не вистачає синхрону представника Росії, адже як-не-як посол сусідньої держави в Україні Михайло Зурабов теж поставив підпис під документом.

При цьому авторка вводить в оману, коли підводить до синхрону Олексія Гараня, видаючи його думку як думку усіх експертів.

Ірина Смирнова: «Невнятно формулируемы так называемыми ЛНР и ДНР требования особого независимого статуса, по мнению экспертов, — утопия».

Журналіст теж пов’язує дві події, — підписання Мінського протоколу та саміт НАТО, — натякаючи, що таким чином воєнного стану не варто чекати. Адже зброю купити можна лише в (де-юре) мирний час.

Закінчує авторка, як і починає, алегорично. Цього разу вже досить маніпулятивно, вказуючи, що дипломатичний шлях вирішення конфлікту — це спроба приховати політичні та економічні проблеми всередині країни.

Ірина Смирнова, кореспондент: «Пока Украина всеми силами стремиться добиться решения кризиса дипломатическим путем. Аппеллировать к международному сообществу де-юре и обсуждая утопические претензии террористов де-факто. Но стратегия ли это или тактическая уловка ради передышки и возможности лишить некоторые экономические и политические критические проблемы внутристраны? Наш витязь на распутье не поехал ни влево, ни вправо, и в лобовую атаку прямо тоже не пошел — маневрирует в поисках объезда».

Ведучий Олег Панюта в підводці до сюжету про саміт НАТО припускається тієї ж помилки, що й Алла Мазур — не перевіривши інформації, яка з’явилася в соцмережах від Юрія Луценка, каже: «По словам ближайшего соратника Порошенко это США, Италия, Польша, Норвегия и Франция. Прорыв случился на саммите НАТО в британском Ньюпорте. Украинский вопрос на нем был по сути главным».

Після двох військово-політичних матеріалів у студії з’являється політолог Кость Бондаренко. Із ним Панюта веде розмову чомусь на воєнну тематику. А гість, який не має стосунку до цієї сфери, роздумує над тим, чи варто зупиняти вогонь, у якому стані армія й т. д. Однак потому розмова плавно переходить до більш фахової для Бондаренка теми — виборів. Спочатку Панюта наводить дані опитування від USS Research, за якими «35%, это каждый третий, продолжение боевых действий поддерживает, а 58% наоборот считает продолжение антитеррористической операции нецелесообразным. И есть любопытная деталь — довольно высокий процент наших сограждан, это более 42%, надеются, что ситуация в стране изменится к лучшему в результате внеочередных выборов в Верховную Раду».

Цікаво, що компанія USS Research — досить сумнівна. На сайті компанії жодних адресних відомостей. Із контактів — лише мобільний номер (стаціонарний теж відсутній) та електронка. Дослідження, яке наводить Панюта, судячи з інформації на сайті USS Research, — єдине опитування, яке провела компанія. Чи можна їй вірити? Навряд чи. Зрештою, заради справедливості варто зазначити, що обпеклися на цьому дослідженні майже всі українські сайти, які бездумно копіпастили «новину».

Менше з тим, після наведених цифр, за якими нібито більшість українців хочуть миру, Кость Бондаренко на каналі, що належить Ахметову, проголошує: «… Именно мирная тематика, мирная риторика, мирная платформа, мирная программа действий будет вызывать именно больший прирост и больше симпатии у населения чем призывы к продолжению войны и продолжению противостояния».

І далі — ледь не агітація від Костя Бондаренко: «И кстати, то, что свыше, кажется, 11% — получают те политические силы, которые… на основе… Нет, я имею в виду Партия регионов, партия "Развитие Украины" и другие организации, которые сегодня стоят именно на мирной платформе».

(Тему виборів, до речі, з усіх досліджених тижневиків торкнулися, крім «Событий недели», ще «Факти тижня».)

Такий посил миру, який ішов від редакції випуску, повністю перекреслюють подальші сюжети — мирний план порушено. За приклад знову ж таки ставлять ситуацію під Маріуполем. А для закріплення пройденого матеріалу дають новину від ОБСЄ — режим перемир’я порушено, хоч це не означає його скасування.

Насамкінець варто зазначити — «События недели» єдині з усіх каналів, хто подав майже повною мірою інформацію від Amnesty International про міжнародний характер конфлікту на сході України, а також про воєнні злочини з боку всіх сторін конфлікту. Хоча Олег Панюта замовчав про свідчення неправомірних дій «Айдару» в цьому звіті. Мало того, ведучий, ніби виправдовуючись, зазначає: «Но именно сепаратисты совершают тяжкие преступления. Они стоят за похищениями, пытками и убийствами. В том числе мирных жителей». Хоча у тексті звіту — жодного слова про те, хто скоював важчі чи легші воєнні злочини.

«Інтер», «Подробности недели»

«Подробности недели» з Дмитром Анопченком став чи не найбільш заангажованим та суперечливим серед усіх підсумкових випусків новин. Аналізу Мінського протоколу практично немає. Є лише напівнатяки, що стрілянина продовжується. Хоча варто зазначити: Анопченко єдиний з усіх ведучих тижневих випусків, хто закцентував увагу на тому, що «это не договор, а пока всего лишь протокол, который демонстрирует намерения договориться. Образно говоря, это не мир, а только шаги к миру».

Ведучий починає словами: «Сутки длится перемирье. Кое-где еще стреляют, но в целом ситуация серьезно отличается от той, что была еще позавчера».

Хорошим задумом редакції були включення з різних точок сходу, аби подати інформацію «тут і зараз».

Однак Роман Бочкала, який не один рік робить матеріали про українських військових, схоже, втратив відчуття безсторонності. У включенні з центру Маріуполя, де тривав проукраїнський мітинг і де канонади «Слава Україні! Героям слава!» та інші проукраїнські гасла не стихали, журналіст дозволяє собі сказати: «Безумно приятно слышать эти слова».

Далі «свято патріотизму» з уст Романа Бочкали продовжується: «Вы видите, все эти мариупольцы, они не скрывают своих лиц. Они не боятся называть своих имен. У них в руках украинские флаги. Они за единую страну под названием Украина. Правду я сказал? И вот буквально пару часов назад вот здесь на этой площади в центральном сквере возле оперного театра были танцы. Мариупольцы не изменяют своим традициям. Даже несмотря на то, что вокруг звуки войны, но каждое воскресенье вечером здесь собираются горожане для того, чтобы потанцевать. Бодрости духа они не теряют, вы это уже, думаю, успели заметить».

На східному в’їзді до Маріуполя перебував журналіст Ярослав Кречко, який теж включався, інформуючи про останні події. Однак беручи інтерв’ю в одного з бійців добровольчого батальйону, коли військовий йому каже, що обстріли їхніх позицій тривають, журналіст запитує: «Но мы готовы им ответить?». Цікаво, Ярослав Кречко теж збирається брати зброю та «отвечать»?

Утім, чи не найцікавіше відбувається в самій студії. Гостями стали прес-секретар «Правого сектора» Борислав Береза та командир батальйону «Артемівськ» Костянтин Матейченко. І от із ними ведучий Дмитро Анопченко обговорює мирний план — його виконання. Але ці люди ніякого стосунку до центрів рішення не мають. Виходить розмова з пустого в порожнє. Хоча ведучий і запевняв, що запрошували урядовців, але ніхто не прийшов.

Але найбільш непередбачуваною стала розмова ведучого з гостями про продаж зброї ЗСУ «наліво». І от що заявляє в прямому ефірі командир батальйону «Артемівськ»: «Ну, я, знаете, человек простой, хочу сказать так: найти таких 10 чиновников, поставить на площади, расстрелять — и вопрос исчерпан. Казалось бы, да, жестко. Но правильно сказал: война! А мы торгуем, торгуем, когда из-за нехватки этих средств гибнут наши ребята, когда гибнут мирные граждане, когда не можем, в конце концов, найти порозуминня».

Згодом прес-секретар «Правого сектора» підхоплює і заявляє: «Только не надо собирать 10 человек, не надо так долго ждать. Первых, кого поймали, одного, двух, пятерых вывести, публичный расстрел с трансляцией по всех каналах. Говорите, жестоко? В Китае, говорят, стимулирует. Очень сильно».

Проти таких «справедливих» ініціатив ведучий навіть не заперечував, хоча офіційно в Україні немає війни. Чи готовий Анопченко дивитися пряму трансляцію розстрілу на власному каналі?

Насправді під час підготовки до ефіру позиції гостей наперед відомі. Тому важко звинуватити редакцію в тому, що ефір пішов не за сценарієм. Утім, наступні хвилин ефіру прояснюють логіку, чому запросили представника «Правого сектора». На тлі критики влади, мовляв, вона нічого не робить і не постачає зброю армії та добровольцям, Береза заявляє: «Во-первых, я официально сообщаю, что партия “Правый сектор” идет на выборы. Это раз. Второе — партия “Правый сектор” на сегодняшний день будет идти с тремя основными позициями». Після чого прес-секретар переповідає ледь не половину виборчої програми власної партії.

Цікаво, за дивним збігом обставин, Матейченко вже за три дні після ефіру на Інтері перейде зі статусу комбата в ранг політика, хоч одне іншому може і не заважати. У середу, 10 вересня, Костянтин Матейченко перебуватиме на з’їзді новоствореної провладної партії «Народний фронт» Арсенія Яценюка. Мало того, що він фотографуватиметься на сцені з лідерами партії, та ще й увійде до складу військової ради «Народного фронту».

Попри те, що розмова на початку ефіру була про ситуацію в Маріуполі, «Подробности недели» як приклад порушення миру подають ситуацію в Донецьку. В сюжеті Ірина Баглай вже на початку розставляє на власний розсуд, хто свій, а хто чужий: «Мы подъезжаем к оккупированному Донецку. Блокпост, украинский флаг, а значит здесь наши войска». Хоча й відчутна заангажованість не нівелює того факту, що загалом репортаж Ірини Баглай є досить добротним. Як справедливо каже в сюжеті один із бійців, мало хто з журналістів дістається аж туди.

І останнє — про підбір гостей. Те, що в студії домовленості про перемир’я обговорювали з представником МЗС України Олексієм Макеєвим — це добре. Тим паче, ведучий ставив йому незручні питання. Але чомусь розмова відбулася в середині ефіру, а не на початку.

І останнє — якщо участь в ефірі Інни Богословської, яка заявила, що не йтиме на вибори, ще можна стерпіти, то поява Вадима Рабіновича та Юрія Мірошниченка — яскрава джинса. Останній, хто не знає чи забув, є головою все тієї ж Партії розвитку України, засновник якої — Сергій Льовочкін. Про зв’язки Льовочкіна та каналу «Інтер», думаю, не варто нагадувати зайвий раз.

Тимчасове перемир’я, зменшення кількості боїв, старт виборчої кампанії — усе це, швидше за все, призведе до того, що наступні підсумкові випуски новин стануть менш мілітаристськими і перейдуть більше в політичну площину. Трендом цієї неділі можуть стати списки партій та політичні союзи, які редакції будуть аналізувати. Чи змінилося журналістське середовище і чи призведе це до чергового викиду порції джинси в інформаційний простір, побачимо вже цієї неділі.

Моніторинг здійснено за підтримки "Інтерньюз-Нетворк" (США).