У день нелегітимного кримського референдуму деякі тижневики влаштували такий собі «вечір виборів», запропонувавши своїм глядачам три («Подробности недели» на «Інтері») або навіть чотири («События недели» на «Україні») години новин, аналітики й інтерв’ю. При цьому вони, схоже, дещо переоцінили як кількість, так і вартісність новин із Криму – в результаті кількагодинні марафони виявилися ненасиченими, «водянистими», з багаторазовим повторенням одних і тих самих меседжів і фактів. Водночас такі кричущі події як убивство декількох людей у Донецьку та Харкові під час нападу проросійських активістів на проукраїнських подавалися побіжно, наче й не надто важливі. На особах загиблих та обставинах події не зупинялися, це лише епізод протистояння на сході. Тим часом кількість убитих на цьому тижні – така сама, як на Грушевського у січні, коли всі тижневики були в жалобі…

ICTV, «Факти тижня»

З огляду на специфіку головної події («суцільного фарсу», як означила референдум Оксана Соколова), головною конкурентною перевагою для тижневика 16 березня була наявність ексклюзивної інформації з Криму. «Факти тижня» в цьому плані втерли всім носа, включивши телемостом людину, чи не найглибше обізнану на реальній ситуації на півострові – журналістку з Сімферополя Валентину Самар. На відміну від кореспондентів інших каналів, які переважно мали на ознайомлення із ситуацією в нерідному регіоні день або кілька днів, Самар знає передісторію та дійових осіб нинішніх подій у Криму дуже добре. Журналістка дала не лише інформацію, але й експертну оцінку, назвавши референдум нелегітимним, але висловивши впевненість у тому, що завтра його результати буде затверджено.

Далі у випуску – сюжет Христини Коціри про перебіг і перспективи референдуму, в підводці до якого Оксана Соколова ще раз різко й категорично називає речі своїми іменами: «…результат був прописаний завчасно, і зараз головне запитання – як цим результатом скористаються у Кремлі. Якщо таки вирішать приєднати Крим до Російської Федерації, – це буде першим випадком насильницького приєднання чужих земель з часів Другої Світової війни. Власне це початок руйнування всього нинішнього світового устрою». Ілюструючи тезу про незаконність референдуму та відсутність забезпечення навіть формального дотримання виборчого законодавства, авторка сюжету нагадує про Гітлера: «На таке не спромігся навіть Гітлер. 1938-го, проводячи референдум в Австрії, потрібну відповідь на питання про приєднання до Німеччини він виділив великим кільцем, небажану – малим. Але вона все ж була». Вона також прогнозує можливий розвиток ситуації в політичній та економічній сфері, критикує українську владу за запізнілу реакцію на окупацію Криму. Подано в сюжеті й доволі різнопланові експертні думки. Далі у випуску ще один інформативний сюжет про події в Криму – Максима Крапивного.

Оксана Соколова дозволяє собі дещо надмірний пафос в описі ситуації: «Нападом на Україну Росія дискредитувала всі міжнародні угоди, які гарантували недоторканість кордонів. Угоди, які тримали під контролем ядерну зброю. Адже по суті Україна, яка в 94-му році добровільно відмовилася від потужного ядерного арсеналу, і отримала від світу гарантії своєї недоторканості, нині стала жертвою агресії. Ви вірите, що після цього світу вдасться переконати відмовитися від ядерної зброї, скажімо, Іран чи Північну Корею? Зруйновані принципи безпеки, над якими світ працював роками. Тепер ніхто не знає, куди завтра Росія піде захищати російськомовне населення». Ці самі тези можна зустріти практично в кожному аналітичному тексті про Крим.

«Факти тижня» присвятили окремий сюжет побоїщам у Донецьку та Харкові, загибелі Дмитра Чернявського, якого автор матеріалу Мирослав Ганущак називає ще одним бійцем Небесної сотні. Автор робить припущення, що нападники були «туристами» з Росії, й наводить коментар голови Донецької облдержадміністрації Сергія Тарути, який підтверджує присутність у регіоні російських провокаторів. Мирослав дає слово проросійським мітингувальникам, які стверджують, що їхні побиті опоненти – «бандерівці» зі Львова чи Києва; він спростовує це припущення, отримуючи від лікарів підтвердження донецької прописки постраждалих. Автор також досить чітко викладає послідовність подій у Харкові, про які різні ЗМІ писали різне, але мало конкретики: «Провокатори на мікроавтобусі з дніпропетровськими номерами почали чіплятися до людей з георгіївськими стрічками. Виник конфлікт. Далі провокатори нібито сховалися в офісі організації "Патріот України", що є партнером "Правого сектору". Ображені проросійські активісти вирішили взяти будівлю штурмом. У відповідь полетіли пляшки з коктейлями Молотова. Почалася стрілянина». Він уточнює, що загиблі були у проросійському натовпі, й дає коментар представника міліції та Правого сектору. Дивує повна відсутність уваги до особистостей загиблих. Можна скільки завгодно не підтримувати ідеї, за які проросійські активісти йдуть у бій, але все ж вони – люди, та ще й загиблі за вельми неординарних обставин. До того ж, далі, говорячи про померлих протягом тижня трьох майданівців, «Факти тижня» не забувають згадати про доброчинну допомогу, надану пораненим родиною власника ICTV Віктора Пінчука.

Побіжно розповідають про арешт Михайла Добкіна, докладніше – про арешт Дмитра Фірташа. Далі – доволі стисло про мітинги проти війни в Росії (назване число 50 тисяч учасників московського «Марша мира»). Для контрасту показали 15-тисячний мітинг убраних у червоно-чорні однострої прибічників окупації з руху «Суть времени» Сергія Кургиняна. Про реакцію світової спільноти на російську агресію розповідає журналіст Михайло Малий, який стверджує, що «вперше за десятки років світ демонструє безпрецедентну єдність, і виступає проти російської агресії в Україні і незаконного референдуму в Криму». Відсутність міжнародної підтримки Росії акцентувала й Оксана Соколова: «Позицію України наразі підтримують більшість країн-членів ООН, і всі держави "Великої Сімки". На підтримку Росії висловилися три диктаторські країни – Сирія, Венесуела і Північна Корея».

Чимало уваги у випуску приділили Віктору Януковичу, який звернув на себе заявою перед журналістами в Ростові. «Повернутися до України Віктор Янукович пообіцяв, щойно дозволять обставини. Хочеться сподіватися, що Інтерпол створить їх якомога швидше», – іронізує ведуча. Журналіст Микола Терельов доводить у сюжеті, що Янукович був головним агентом Кремля в Україні. Названо у переліку запроданців і нових керівників Криму Аксьонова та Константинова. Журналіст також наводить докази того, що силові відомства України очолювали ставленики російських спецслужб.

Матеріал Володимира Соколова – порція оптимізму для тих, хто вважає, що в Україні немає армії: журналіст нагадує про найбільший у Європі резерв офіцерів запасу та достатню кількість зброї, що є в розпорядженні наших військових. На жаль, не є вичерпною інформація про створення Національної гвардії на базі внутрішніх військ. Автор наводить думки військових експертів щодо ймовірності подальшого наступу російських військ, розташованих біля українського кордону, та згадує про передислокацію ближче до України військ НАТО.

Важлива тема, про яку на тлі кримських подій майже забули – президентські вибори, підготовка до яких, як видається, не є достатньо активною. «Факти тижня» запросили до студії до коментування цієї теми Андрія Магеру з Центральної виборчої комісії, і він ствердив, що немає підстав для перенесення виборів 25 травня. Підтвердив він і загальновідомий факт нелегітимності кримського референдуму. Далі  – матеріал Олександра Візгіна про економічну залежність Криму від України. Розповівши про те, що туристи цього літа в Крим не поїдуть, а ресурсів у півострова немає, журналіст зазначає: «Українська влада, звісно, не піде на тотальне перекриття кранів і вимкнення рубильників. Адже це означатиме для Криму гуманітарну катастрофу. Весняний запуск Північно-Кримського каналу запланований на 19 березня». Разом із тим він прогнозує перехід на ринкові ціни в постачанні півострова. Додає до цієї картини важливих штрихів сюжет Тетяни Штан із Придністров’я – творці «Фактів тижня» проводять прямі паралелі між невеселим життям у невизнаній ПМР та майбутнім Криму. На завершення, після сюжету Сергія Смальчука про розкол російської еліти на прибічників і противників загарбання Криму, останній акорд – пряме включення з Криму з результатами екзит-полів.

«Україна», «События недели» (відео)

Замість звичних «Событий недели» в ефір виходить телемарафон. Чергування сюжетів, гостьових студій та інформативних включень Ольги Грицик (українською мовою) з іншої студії.

Говорити про кримські події Олег Панюта починає іронічно: «Итак, сейчас в Киеве – 7 вечера, ну а в Москве 9, а голосование в Крыму должно завершится в 8. Но в Крыму все так быстро меняется, что лучше уточним прямо сейчас». Після прямого включення Володимира Горковенка та сюжету Олександра Бондаренка про події в Криму ведучий запрошує до студії соціолога Світлану Хутку, яка категорично спростовує міфи про тотальну проросійську орієнтацію кримчан: замість проголошених кримською місцевою владою 80% насправді, за даними опитування КМІСу, за об’єднання з Росією лише 41%. Підготували «События недели» й окремий матеріал (автор – Олександр Бондаренко) про зміну настроїв кримчан, а також докладно розповіли про кримінальне й загалом темне минуле нових керівників Криму, з належними посиланнями на джерела.

З іншої студії включається Ольга Грицик, від якої глядачі дізнаються про «стрілянину» в Харкові два дні тому (про те, що були жертви, ведуча не згадує). Розмову з соціологом Хуткою Панюта завершує словами про малочисельність проросійських українців. Далі – історичний (про приєднання Криму до України) та міжнародно-політичний екскурси від Андрія Бориса. Далі – хроніка так званої російської весни, себто проросійських агресивних маніфестацій на сході й півдні. На 42-й хвилині Панюта повертається до вбивств у Донецьку й Харкові. У розповіді про це немає ніякої конкретної інформації про загиблих, окрім кількості.

До розмови про схід і південь до студії запросили регіонала Андрія Пінчука, який, визнавши, що існують «треті сили», які розгойдують ситуацію, мерщій переходить до критики нової влади. «Мы против того, чтобы были всякие там сепарастические настроения… Но люди видят, что власть не может навести порядок элементарный», – каже політик.

Далі Панюта починає відверто грати на користь Партії регіонів, без жодної аргументації називаючи арешт Добкіна «сведением политических счетов» та зазначаючи, що для цього зараз не найкращий час. «За Добкина вступились многие влиятельные люди страны, но не потому что Добкин, а потому, что преследование политиков Юго-Востока, какие бы они у нас не были, может буквально взорвать ситуацию в регионе», – веде далі ведучий, маючи на увазі, очевидно, власника «України» Ріната Ахметова. В подальшому сюжеті чути ті самі нотки скепсису щодо обґрунтованості звинувачень на адресу Добкіна й Кернеса. Загалом ця частина програми пройшла під гаслом «ми за мир, але у заворушеннях винна нова влада».

Змінюють тему: про міжнародні перспективи визнання незалежності Криму говорять із експертом-міжнародником Олександром Чалим. Антоніна Маровді підготувала досить інформативний матеріал про дії українських військових в окупованому Криму. Після цього – включення Андрія Кузакова з Криму.

Цікава й оригінальна тема, якої не торкались інші тижневики: сепаратистські настрої в Гагаузії, яка хоче відокремитися від Молдови і провела референдум, підтримавши вступ до Митного союзу. Паралелі з Кримом і сходом України справді досить наочні. Другий матеріал – із Абхазії, яку Росія тримає у стані зруйнованої невизнаної республіки; журналістку Альону Шевчук, як і Наталку Пісню, з Абхазії депортували. Цей «антиутопічний» блок вийшов досить переконливим – глядачі пересвідчилися, що доля Криму може бути не такою райдужною, як обіцяють мешканцям півострова.

Далі – «російський» блок: включення Наталії Кравченко та сюжет про настрої в Москві, проросійські та проукраїнські виступи, розкол інтелігенції тощо. До останньої теми повертаються окремо, перелічуючи декого з тих, хто «за» і «проти» (Олег Панюта робить дивну ремарку, що «на многих русскоговорящих украинцев список произвел даже большее впечатление, чем российские войска в Крыму»). Ситуацію в студії коментує експерт Ігор Семиволос, який каже, що «накопленные нефтедоллары давят на мозжечок». Він також оптимістично запевняє, що Україна втратить Крим лише після того, як сама з цим змириться та припинить боротьбу за його збереження.

Далі – дивний сюжет про «п’яту колону»: регіоналів Царьова і Колісниченка, які їздять до Путіна та підтримують сепаратизм. Колісниченко називає себе «севастопольцем». Для своєрідного балансу розповідають про Ігоря Маркова, колишнього регіонала, посадженого ПР до в’язниці, який тепер агітує за єдину Україну. Матеріал неповний (є ще чимало гідних згадки героїв) і не досить чіткий: наприклад, немає експертних коментарів щодо можливості притягнення політиків, які відверто виступили проти України, до відповідальності. А найсмішніше – розкритикувавши регіоналів-зрадників, «События недели» кличуть до студії… регіонала Олександра Вілкула, наближеного до власника «України» Ріната Ахметова, який дає поради чинній владі та критикує її. Виступ Вілкула складається з гасел і може розцінюватись як підготовка до «праймеріз» нового лідера Партії регіонів. «Нужно научиться слушать регионы», «децентрализация власти» – загалом слушні й загальні тези, що перекладають повну відповідальність за події в регіонах, керованих ПР, на центральну владу. Смішний момент:

Вілкул: «…Украина должна быть единой и неделимой, и любые флаги иностранных государств…» (забуксував)

Панюта: (швидко підказує) «…могут подниматься только во время официальных…»

Вілкул: «Да! Могут подниматься только во время официальных визитов делегаций».

Окрім функцій ведучого, Олег Панюта тепер виконує ще й роль суфлера? У наступному матеріалі – про мітинги за і проти України в Дніпропетровську, Одесі, Луганську та інших регіонах. Парадоксально, але заголовок сюжету – «Мнение регионов», хоча журналіст оповідає про нечисленність і штучність організованих мітингів, а також про явну нелегітимність проведених на них псевдореферендумів. Ще один підозрілий пасаж – щодо люстрації, про перспективи якої Панюта каже дуже скептично.

Януковича, за черговою появою якого в інформаційному просторі спостерігала кореспондентка «України» Альона Шевчук, обговорюють із психологом Тіною Берадзе. Баланс починають виправляти на третій годині марафону, коли у студії після двох регіоналів з’являється ударівець Володимир Курінний. Наступний гість – Олесь Доній, який після голосування за азаровський бюджет 16 січня є, фактично, вигнанцем, членом групи Ігоря Єремєєва. З ним говорять про російські медіа в Україні та про те, як злізти з серіального гачка.

Далі – збалансований матеріал про створення Національної гвардії, а також масштабний вокспоп про те, якою має бути оновлена Україна (особливо виділяються на загальному тлі відповіді кримчан), і про те, як розвивати відносини з Росією.

Справді цінною частиною програми є розмова з банкіром Олександром Савченком, який прогнозує економічний вплив анексії Криму на Україну, Росію та сам півострів, а також можливість для України отримати допомогу від Заходу. Експерт говорить зрозумілою мовою, впевнено та переконливо, а сюжет про загрозливе майбутнє кримської та російської економіки мав би надихнути всіх, хто не бажає окупації Криму. Змістовність цієї розмови різко контрастує з загальними фразами, які являли собою виступи в ефірі Курінного та Вілкула.

На завершення – найсвіжіші новини з Криму: сюжет про перебіг референдуму із докладним переліком порушень та сумнівних моментів, пряме включення з феєрверком у Сімферополі.

«1+1», «ТСН. Тиждень»

Випуск розпочався із видовищних стендапів Алли Мазур у Чонгарі та біля витоків Північнокримського каналу на Херсонщині. Зрозуміло, що в центрі уваги – Крим і його, цитуючи Мазур, «псевдореферендум під дулами автоматів». Попри те, що ведуча відразу попереджає глядачів, щоб вони не дозволяли себе переконати в законності анексії Криму, в сюжеті Ольги Дерев’янко подані позиції як критиків, так і прихильників референдуму. Хоча проти референдуму висловлюються особи поважніші: міністр юстиції Павло Петренко, голова Комітету виборців Україну Олександр Черненко, заступник голови ЦВК Андрій Магера.

Деякі озвучені журналісткою подробиці звучать майже пародійно: «Результат плебісциту на користь Росії кримські лідери спрогнозували задовго до голосування. Освятити їх мають так звані спостерігачі, серед яких відверті фашисти. Зокрема, журналісти знайшли таких одіозних персонажів, як Белакович, що відомий нападками на євреїв та циган, Зора Нерадончич, якому заборонили в'їзд до Канади через відкидання Голокосту та грек Акуракіс, що має репутацію неосталініста».

Надто категоричним є узагальнення, зроблене в наступному матеріалі (автор – Катерина Федорченко), присвяченому реакції світу на загарбання Криму: «Шансів на дипломатію майже не залишилося. Такий висновок цього тижня робить більшість західних політиків». Дивно, що в матеріалі Юлії Панкової про приїжджих російських провокаторів («Вони не тільки добре фінансовані, мають розгалужену мережу, а й цілком координують свої дії із Кремлем») головним промовцем є Геннадій Балашов – бізнесмен і політик, чий стосунок до теми не є зрозумілим. Звісно, Балашов непогано говорить, а після свого викрадення та побиття в Криму оповитий романтичним ореолом, однак його залучення варто було пояснити. Також надто безапеляційним є твердження про фінансування українських провокаторів Росією: «А от місцевих провокаторів фінансують з-за кордону. На запитання прем'єр-міністра, чи відомо МВС про групу осіб, яку журналісти ідентифікували на фото, йдеться про одну й ту саму персону під час акцій у Донецьку зараз і в Латвії 2009. Аваков повідомив – ці люди були помічені і в Одесі, і в Миколаєві, їхнє переміщення фіксують.

Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ України: Спецслужбы этим вопросом занимаются. Будут приняты адекватные меры реагирования. Отчасти уже приняты, отчасти будут иметь развитие. Это профессиональные гастролеры-провокаторы из соседней держави».

Сказане Аваковим не підтверджує того, що цих людей фінансують із Росії і що самі вони не з України. Навпаки, з огляду на присутність там жінки, яка засвітилася під час вуличних акцій-перформансів у Києві, можна було би припускати причетність української «п’ятої колони». Докладніше про східноукраїнські провокації та проросійські мітинги йдеться в сюжеті Андрія Барташова.

Руслан Харченко підготував матеріал про боєздатність українського війська. Не обійшлося й без похвали власникові «1+1»: «Але найголовніше зараз – гроші та бойових дух. РНБО вже створила рахунки та мобільні номери, щоби міг допомогти кожен. Голова Дніпропетровщини взагалі переказав гігантську суму на пальне для армії. Порівняти яку можна лише з рішенням Верховної ради, що направила військовим 125 000 гривень. Плюс змінять держбюджет на користь оборонних відомств. Додатково – майже 7 млрд грн». Скромність могла би прикрасити Ігоря Валерійовича ще більше :)

Недостатньою є інформація про «перемир’я» в Криму, яке оголосив в. о. міністра оборони Ігор Тенюх: важливо було довідатись і повідомити глядачів про те, хто був сторонами перемовин, у ході яких було досягнуто домовленості про це перемир’я. До того ж, як засвідчили події наступних днів, заява була абсолютно порожньою.

Маргарита Ситник присвятила сюжет підтримці України та розколу російського суспільства за ознакою ставлення до анексії Криму. Далі – пряме включення Григорія Жигалова з Відня про затримання Дмитра Фірташа. Журналіст досить упевнено коментує мотиви судового переслідування олігарха: «…він може розказати слідству не тільки про схеми продажу російського газу, але і рахунки, назви компаній і головне – людей, які отримували прибуток від продажу російського газу. Це саме та інформація, яка може боляче вдарити по нинішньому володарю Кремля. Арешт Фірташа у цьому контексті має ще один такий сигнал для російських політиків та олігархів. Санкції бувають різними. В тому числі і такими».

Далі – матеріал Ольги Кашпор, яка спробувала розібратись у наслідках загарбання Криму для кримчан: що буде з українськими паспортами, документами на нерухомість тощо. Після цього – матеріал Наталки Пісні про Абхазію (природно, як паралель із майбутнім Криму), у процесі якого знімальну групу затримали й депортували. Окремий сюжет (автор – Ольга Мальчевська) – про «переваги окупаційного режиму» в Криму. В підводці Алла Мазур оповідає: «Навіть знижки на чверть не можуть заманити відпочивальників на курорт під кулями. Самі кримчани нам скаржаться що помешкання вже мусять не здавати, а безкоштовно надавати російським солдатам. Але замість допомоги з Москви закликають знизити для приїжджих росіян ціни удвічі». Таким чином, кримські глядачі отримують багато аргументів проти від’єднання від України.

Далі – включення та сюжет із Криму. Зокрема, зазначено, що Бахчисарай «повністю проігнорував псевдореферендум» (що не відповідає дійсності). Після цього Алла Мазур підводить сюжет Сергія Швеця про намагання суду за позовом Сергія Оленцевича поставити під сумнів легітимність чинної влади. Цікаво, що експертом у цьому матеріалі є Вадим Денисенко, керівник каналу Миколи Княжицького «Еспресо-TV».

На завершення випуску – сюжет Юлії Дячук про Межигір’я та мистецькі об’єкти, які там знайшли. Йдеться також і про картини, які начебто вивезли з маєтку Януковича. Висловлюється підозра, що шедеври, знайдені в Межигір’ї, могли бути краденими. Насамкінець глядачі дізнаються про те, що Янукович тепер живе у триповерховому палаці під Москвою, купленому за 52 мільйони доларів. На жаль, джерел та доказів достовірності цієї інформації Алла Мазур не наводить.

«Інтер», «Подробности недели» (відео)

Тригодинний марафоноподібний випуск інтерівського тижневика присвячено переважно подіям у Криму. «Ты будешь есть макароны или картошку? А варианта “я не хочу есть” не предусмотрено, потому что за ребёнка уже все решили», – іронізує ведучий Андрій Данилевич щодо двох варіантів відповіді, винесених у бюлетень кримського референдуму. Сам референдум Данилевич без зайвих реверансів називає незаконним, досить докладно роз’яснюючи глядачам, чому це так. Спочатку все гладко – прямі включення та сюжети з Криму, інформація про перебіг голосування тощо.

Перша відверта маніпуляція вигулькує в сюжеті Ірини Баглай про парламентський тиждень: кореспондентка, оповівши про ухвалене Верховною Радою звернення до країн – підписантів Будапештського меморандуму, стверджує: владу за це рішення критикують «представители большинства». «Представителями» виявляється Геннадій Москаль, якого хлібом не годуй – дай покритикувати владу і всіх. Інших критиків серед представників більшості вона не називає, натомість знаходить критика-порадника в особі Степана Гавриша, політика часів Кучми. У сюжеті лунає чимало думок про те, що українська влада робить не так, а фінальний відеоряд – рух військової техніки – засвідчує, що безальтернативним результатом її дій буде війна.

Вертаються до Криму: телефонне включення Рефата Чубарова, який формулює позицію Меджлісу щодо референдуму, та розлогий сюжет Михайла Колесникова про нестабільну та загрозливу ситуацію на півострові. Далі – сюжет кореспондента «Інтера» у Вашингтоні Дмитра Анопченка про міжнародну реакцію на українські події з коментарями західних політиків і дипломатів, а також інформацією про те, що Захід має варіанти санкцій на випадок російського вторгнення на континентальну територію України та включення Криму до складу РФ. Ще один матеріал – про провал лондонських переговорів Джона Керрі й Сергія Лаврова з розлогими цитатами з офіційних виступів цих політиків. Авторці Софії Гордієнко доводиться детально пояснювати порівняння Криму з Фолклендськими островами, яке дозволив собі Лавров.

Далі у випуску  – свято безглуздого популізму: розмова з народним депутатом Миколою Рудьковським, учорашнім регіоналом, який розповідає про «найбільшого друга й товариша українського народу – російський народ» і про те, що російські солдати не хочуть стріляти в українських. «Русские войска стоят и наблюдают, как украинцы русскоязычные воюют против украинцев русскоговорящих», – зразок малоцінного потоку слів, який явив телеглядачам Рудьковський. Навіщо приходив і яку саме цінність становив, так і не зрозуміло.

Цікава тема, досить типова для «Інтера» часів Євгенія Кисельова, але до цього часу неможлива з жовтня 2013-го – антиукраїнські настрої в Росії. Цікаво, що грандіозний мітинг на підтримку України в Москві в сюжеті на другому плані, наче це такого ж калібру подія, як «мілітаризм» ляльок із «Спокойной ночи, малыши». Після цього знов переходять до санкцій європейських держав проти Росії. На 70-й хвилині випуску Андрій Данилевич урочисто оголошує результати «так называемого референдума» – й повертається до теми санкцій та міжнародної реакції у сюжеті Веніаміна Трубачова.

Наступне пряме включення зривається – Андрій Данилевич повідомляє глядачів, що, за інформацією з достовірних джерел, невідомі зловмисники глушать сигнал передавача (згодом Руслану Сміщуку таки вдається включитись і розповісти про порушення на невизнаному референдумі). Роман Бочкала підготував лайфовий матеріал про кримських татар, які ігнорують референдум. З Криму – до інших регіонів: Андрій Данилевич називає очікуваним пожвавлення проросійських сил у прикордонних областях. «В ряде случаев активисты организаций, ратующих за присоединение к России, пошли на откровенно незаконные шаги», – каже Данилевич. І відразу виправдовує владу, пояснюючи її бездіяльність: «Главное, чего старалась не допустить власть – прямых столкновений». Картину в сюжеті змальовано досить загрозливу – наприклад, не забули про історію з нападом на мікроавтобус, який віз дітей-сиріт, та про коктейлі Молотова в Луганську. Втім, сюжет завершується обіцянкою Сергія Тарути, що місцевій владі вдасться вгамувати розгул сепаратизму.

Про загибель людей у Донецьку та Харкові у «Подробностях недели» кажуть як про щось повсякденне. Не з’ясовують і не називають їхніх імен та обставин загибелі. «Погибли» – і все. Хоча багато обставин цих злочинів є не лише важливими, але й показовими для розуміння подій на сході.

Після включення з футбольного матчу «Динамо» й «Таврії» (під час якого Сергій Ружицький згадав про те, що «Таврію» раніше «підтримував український бізнесмен Дмитро Фірташ», але не сказав, чому підтримувати раптом перестав) – пізнавальний матеріал Геннадія Стамбули про боєготовність українського війська порівняно з російським. Провина за розвал армії покладається на колишню владу – ДО Януковича: «Только в 2010 году украинское правительство расщедрилось». Про те, що армією за часів Януковича керували люди, яких ICTV назвав ставлениками російських спецслужб, – ні слова. Наміри нової влади швидко влити гроші в армію журналіст оцінює з неприхованим скепсисом. Показовим є фінальний акцент із посиланням на офіцера-героя Юлія Мамчура: мовляв, треба захистити Україну без жодного пострілу. Тему продовжує Олена Цинтіла матеріалом про останні рішення і плани українського уряду. Повністю показаний синхрон Арсенія Яценюка з погрозами сепаратистам, яких «не захистить Росія».

Далі – хід конем: матеріал Валентини Левицької з Закарпаття про те, як угорці занепокоєні скасуванням закону про регіональні мови, і з Буковини про багатомовність. Підтекст матеріалу зрозумілий – «маневри політиків навколо мовного питання» становлять небезпеку. Далі авторка говорить про це прямо: «Люди в регионах, особенно на Донбассе и в Крыму, восприняли отмену закона как наступление на свои права». Взагалі-то закон не скасовано, адже його не підписав в. о. президента Турчинов. Далі ще одна пряма маніпуляція: навівши синхрон старої жінки, яка зізнається, що розуміє українську, але не говорить нею, авторка каже: «Таких русскоязычных жителей в Луганской области, по данным последней переписи, почти 70 процентов». Отже, достовірної інформації про те, яка частка мешканців цієї ж Луганської області відреагувала на скасування закону Колісниченка-Ківалова (про його недоліки згадує і сама Левицька), журналістка не має, але сміливо інтерполює дані перепису на масштаби «занепокоєння».

Говорить «за всю Одессу» вона й далі: «В состав комиссии включили политиков, которых категорически не воспринимает русскоязычная Украина, например, Ирину Фарион». Зауважмо, що, попри всю одіозність, Фаріон є фаховим філологом. Тим часом інша членкиня комісії, регіоналка з Одеси Світлана Фабрикант, узагалі не має вищої освіти. Також до комісії включено комуніста Валентина Матвєєва, який має освіту слюсаря. Ймовірно, несприйняття таких членів комісії не лише україномовною, але й усією притомною Україною має бути не меншим, аніж несприйняття Фаріон російськомовною. Риторика експертів замирювальна: мовляв, владі варто гарантувати сходу й півдню збереження мовного статус кво, а не міняти правила гри. У цьому ж ключі дібрано героїв на кінець сюжету: міжнаціональну закарпатську родину, що говорить трьома мовами. Втім, «маячки» про необхідність захисту прав російськомовного сходу і півдня в матеріалі очевидні.

Далі Роман Бочкала в режимі прямого включення енергійно наближається до кримської виборчої дільниці та проситься всередину, проте йому відмовляють. Після чого у студії з’являється новий гість – Олег Тягнибок, який відразу заявляє, що «кримська “Свобода” спостерігала за виборами» і наводить свої дані про перебіг референдуму на півострові. Данилевич говорить із Тягнибоком дуже люб’язно та, що характерно, українською мовою. Й дозволяє йому займатися демагогією замість конкретних відповідей на запитання. Так, на запитання ведучого «що буде завтра?» Тягнибок, наче не звернувши увагу на ведучого, продовжує давати оцінки нелегітимному референдуму.

По завершенні розмови з Тягнибоком та ще одного включення з футболу «Подробности недели» знов зачіпають пам’ять героїв майдану – в контексті важкого психологічного стану людей, які вижили після бойових дій 18–20 лютого. Авторка сюжету розповідає про посттравматичний синдром, про ознаки психічного розладу, наявні начебто в усіх мешканців України, та запрошує розповісти про свої переживання після афганської війни колишнього лідера частини афганців Сергія Червонописького.

У студії Данилевич говорить із Ольгою Богомолець, наголошуючи, що вона допомагала «не тільки простим цивільним людям, але й міліціонерам, співробітникам “Беркуту”». Співрозмовниця відразу вибиває з рук ведучого його звичні маніпулятивно-пафосні козирі, ствердивши, що події на сході та півдні України є справжнім посттравматичним синдромом для України. Богомолець фактично нав’язує ведучому свою тему – замість елегій на тему відсутності єдності та жахливої трагедії каже про політику та про несправедливість російської агресії. «Мы до сих пор не знаем, кто побил студентов, кто расстрелял людей… У ребят посттравматический синдром связан с тем, что коррупцию не побороли», – це зовсім інші акценти, аніж ті, що робили автори інтерівського сюжету, з якого можна було зрозуміти, що в «постмайданному» (означення Данилевича) синдромі винні майданівці. Ольга Богомолець чітко каже про те, що зціленням від посттравматичного синдрому буде покарання вбивць.

Далі ведучий оголошує доброчинну акцію зі збору коштів на офтальмологічну допомогу постраждалим на майдані. Подвійне дно акції не є зрозумілим глядачам – далеко не всі вони знають, що банк «Надра», якому пропонують переказати гроші, належить, як і «Інтер», Дмитрові Фірташу. А фонд «Дитячий світ», який, за словами Андрія Данилевича, розпоряджатиметься грішми та звітуватиме про витрачене, заснований тим самим банком «Надра».

Матеріали про участь українських спортсменів у параолімпійських іграх пронизані політичним лейтмотивом. Після чого повертаються до Криму: невизнання референдуму в Криму Америкою, оптимістичні оцінки ситуації в українській армії з уст Віталія Кличка під час зустрічі з військовими (загалом кілька хвилин ефірного часу). Насамкінець – включення з останніми новинами з півострова та рекомендація Андрія Данилевича «берегите себя и берегите Украину».

5 канал, «Час: Підсумки тижня»

У порівнянні з 3-4-годинними програмами «України» та «Інтера» «Час: Підсумки тижня» – надзвичайно концентрований і лаконічний. Віталій Гайдукевич розпочав із несподіваного акценту, сказавши, що визнання кримських татар корінним населенням Криму може стати реальним шансом для Києва та ООН урегулювати кризу. На початку включився з Криму кореспондент Олексій Братущак, від якого чуємо інформацію про голосування в Бахчисараї, кардинально відмінну від сказаного на «1+1»: «Наприклад, у Бахчисараї на одній з дільниць на 12 годину дня, тобто за 4 години, явка склала 85%. Про цю ситуацію ми спілкувалися з місцевими кримськими татарами, які заявили, що не будуть брати участь у виборах. Вони складають там чверть населення. Нам підтвердили, що максимум 10 кримських татар у Бахчисараї голосували. І така явка 85% є нереальною». Журналіст також каже про те, що на деяких дільницях голосували громадяни Росії, привезені автобусами.

Далі Віталій Гайдукевич дає аж занадто сміливу оцінку Раді Безпеки ООН: «Для всього світу стало в один момент зрозуміло, що механізм дії Радбезу ООН себе дискредитував повністю. Будь-хто з постійних представників Ради безпеки ООН – з тих, хто має право на вето – може розпочати війну, а потім, виявляється, завдяки своєму вето блокувати міжнародну реакцію». Звісно, на своє судження ведучий має право, але розписуватися за весь світ не варто. Так само безапеляційно, не уточнивши, що йдеться лише про частину угоди, Гайдукевич оголошує: «21 березня Україна підпише асоціацію з ЄС».

Ведучого явно «зачепила» проукраїнська маніфестація в Москві – він розповідає про неї піднесеним тоном: «Цивілізовані росіяни, які цінують мирні взаємини, добросусідство і права людини – виявилось, що вони є. Їх є дуже багато. В Москві це було щонайменше втричі більше, ніж тих людей, які вийшли на підтримку дій Путіна. І що найважливіше – ті люди, які вийшли на підтримку миру, вони говорили від імені себе. І їхні обличчя були настільки ж відкритими, як і обличчя тих людей, які стояли на Майдані. Путінська масовка також, ясна річ, вона була. Контраст світлих облич мітингу за мир був дуже разючим з тими обличчями персонажів-злюк, які стали апологетом війни». Проте далі, говорячи про мітинг на підтримку дій Путіна, Гайдукевич перегинає палицю: «Переказувати суть меседжів тих людей, які там були, сенсу немає. Вони казали те саме, що і Лавров, і Чуркін, лише без нальоту дипломатичності, зі справжнім лицем».

Наступне пряме включення – з Чонгара на межі Херсонщини й Криму: Олександр Аргат розповідає про ситуацію в селі та ставлення місцевих мешканців і військових до поточних подій. Загалом враження оптимістичне. Так само оптимізмом повіяло від наступного матеріалу – про масове зголошення до Національної гвардії та допомогу армії. Щоправда, далі переходять до більш глобальних аспектів обороноздатності: «Допоки на полігонах тренують майбутніх бійців, військові експерти розглядають інші порятунки армії. Далекоперспективні. Вкотре заговорили і про відновлення ядерного статусу, і про вступ до НАТО».

Остання тема у випуску – проросійський сепаратизм на сході України. У підводці Віталій Гайдукевич покладає відповідальність за загострення в регіоні на місцеві еліти, «які мали би докладати максиму зусиль до нівелювання сепаратистської істерики. А де-факто вони можуть бути одними з тих, хто цю істерику організовує». Дещо згодом ведучий конкретизує, що має на увазі, зокрема, регіоналів: «…ситуація в Донецьку, Харкові, Луганську не була б такою, якою вона є, якби місцеві бізнес-еліти, політичні еліти, зокрема і причетні до Партії регіонів, одразу категорично і не на словах, а на дії стали на проукраїнську позицію. А що маємо зараз? Маємо те, що маємо». У сюжеті Дарії Феденко – спроба розібратися з тамтешніми міфами: про «податок на Майдан» (виявлено причетного до цієї провокації регіонала Родіона Мірошника), яким залякують шахтарів, і про начебто західноукраїнських бойовиків, замість яких насправді приїхали російські гастролери. Затриманих Клінчаєва, Харитонова, Губарєва, Добкіна й Кернеса журналістка називає підбурювачами. На жаль, належної уваги трагічній складовій сепаратистських виступів на сході – вбивству людей у Донецьку та Харкові – 5 канал не приділив. Навіть із міркувань повсюдно пропагованої в наш час національної єдності така неувага до вбитих східняків є неправильною. А розібратися в обставинах побоїща на Римарській у Харкові важливо ще й для того, щоб внести ясність у цю історію та розібратися з роллю в ній однієї зі структур «Правого сектору».

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг дотримання журналістських стандартів у підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограмах з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Засади моніторингу дивіться тут.