Гадаю, казати нині, мовляв, якби Тарас Шевченко раптом устав із могили й подивився на сучасну Вкраїну, він би помер іще раз, і то з доброї волі, - трюїзм. Бо всі ми чудово розуміємо: якби Кобзар щоразу перевертався в домовині, дізнавшись, як ушановують його пам'ять удячні нащадки, всі 152 роки по смерті тільки й робив би, що крутився в тій домовині, як пропелер.

Тому нічого екстраординарного в тому, як цього року висвітлювали дні пам'яті Тараса Шевченка, передусім - 199-ту річницю від дня народження 9 березня, бо про те, що наступного дня, 10 березня, Тарас Григорович упокоївся, ніхто й не згадав, не було.

Так, я знову, як і торік, за рибу гроші. Тобто про те, що вшанування пам'яті Тараса Шевченка - лакмусовий папірець для влади. Ну, а слідом за нею - й телевізійників, чи, радше, власників телеканалів.

На відміну від традиційних термінів, цього року вшанування почалося набагато раніше, 6 березня. Президент чомусь вирішив, що саме цей день може стати компромісом між вимушеною потребою реагувати на чергову річницю народження генія та широким святкуванням Міжнародного жіночого дня 8 Березня. Ну, щоб уже ніхто не заважав тішити око святковими букетами та жінками, які весною «стають іншими», за словами вже згаданого президента.

6 березня глава держави вирушив до Канева, перед цим заїхавши до Черкас «із робочим візитом». Репортаж про це в найкращих традиціях совка подали репортери «Фактів» ICTV. Із неодмінною масовкою у вигляді обласних високопосадовців за спиною президента та вдячних мешканців міста навколо центру композиції.

Далі настав час прозвітувати глядачеві, як саме й кому вручалися цього року Національні Шевченківські премії. Олександр Ірванець із цього приводу написав у ФБ: «Страшенно бридкий сюжет по ICTV про цьогорічних шевченківських лауреатів. Сумно. Проте, що з цієї премії візьмеш?»

Дозволю собі не погодитися з такими оцінками. Журналісти «Фактів» могли, звісно, маючи велике бажання, жорстоко познущатися з відверто совкової церемонії, котра своєю «масштабністю» нагадувала якісь провінційні збори в сільському клубі. Чи докладно проаналізувати історію премії й порівняти цьогорічних лауреатів із колишніми. Але позаяк подібного бажання у репортерів каналу холдингу Віктора Пінчука не було та й бути не може, вони зняли й змонтували те, що бачили, без жодних оцінок.

Ось і вийшов якийсь лубок у дусі радянських святкових рапортів про єднання трудової інтелігенції з партією та народом. Імена цьогорічних лауреатів, за традицією, що склалася вже дуже давно, пересічному глядачеві нічого не кажуть. Бо Дмитра Богомазова, Леоніда Горлача чи Петра Печорного по телевізору в реаліті-шоу та в таблоїдах не показують. Боюся, що й для Віктора Януковича ці імена до підписання ним Указу при присудження премій залишалися невідомими. Відтак репортаж «Фактів» про нагородження лауреатів можна назвати адекватним - яка премія разом із церемонію, такий і сюжет. Країна отримала чергових героїв, а чергові герої - можливість матеріально покращити своє життя за 260 тисяч гривень.

На захист авторів сюжету про вручення Шевченківської премії можна сказати ще й таке: вони сумлінно поставилися до своєї роботи, показавши й сам момент нагородження, й узявши коментарі в одного з лауреатів та члена Шевченківського комітету. Те, що Леонід Горлач та Олег Вергеліс, відповідно, цілком поділяють думку про справедливість цьогорічного розподілу найбільшої нагороди в царині літератури та мистецтва, аж ніяк не свідчить про заангажованість журналістів. Останні, як кажуть, за що купили, за те й продали!

Те, що цього року лауреатів визначали не за безсумнівні художні здобутки, а, як на мене, передусім за лояльність чи нейтральність у творчості, свідчить лише про те, що тренд стрімкого повернення до радянських реалій - це та наша дійсність, яка наступного року цілком може трансформуватися в абсолютний сервілізм Шевченківського комітету у вигляді премії... Вікторові Януковичу. Приміром, за те, що він реконструював Національний заповідник у Каневі. Або ж за те, що на найвищому рівні зорганізує святкування 200-річного ювілею від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

Шанси стати лауреатом-2014 мають і ті, хто напише книжку, приміром, про те, як Віктор Янукович опікується пам'яттю Великого Кобзаря. Чи той, хто зобразить на полотні, порцеляні чи в граніті картини в дусі «Думи мої, думи мої...», де центральною фігурою буде не Шевченко, як це робилося досі, а той-таки президент України на тлі дніпровських круч... Можна вигадати й більш креативні сюжети, це вже залежить від фантазії та рівня сервільності митців. Те, що, на превеликий жаль, подібний сценарій цілком можливий, для людини, яка пережила совок, сумніву не підлягає.

Тим часом державний ідіотизм у справі вшанування пам'яті Шевченка поділяють не всі телеканали. Приміром, ТВі упродовж тижня, починаючи від 4 березня, демонстрував серіал «Тарас Шевченко. Заповіт». Створений 1992-1997 років режисером Станіславом Клименком та сценаристами Іваном Дзюбою і Борисом Олійником, він вражає тим, що, виявляється, в 90-х роках минулого століття українські кінематографісти вміли знімати якісні байопіки. Це ще й безцінний подарунок шанувальникам Богдана Ступки, який постає тут молодим і повним сил, а також - Тараса Денисенка, виконавця ролі поета, на то момент - теж дуже молодого й гарного.

Ще один сюрприз для шевченкоманів підготували на ТВі - цикл «Наш Шевченко», в рамках якого ведучі каналу читали улюблені рядки поета на камеру. Вийшло дуже по-людськи й геть антихрестоматійно.

 Юлія Банкова читає Шевченкові вірші

Ну, й цього року, як і торік, остаточно зганьбився Перший національний. З огляду на сучасні реалії, в які погано вписуються навіть натяки на урочистості з нагоди перед'ювілейної річниці, нема нічого дивного в тому, що вже другий рік поспіль урочистих засідань 9 березня ніхто не проводить і, відповідно, не транслює. Але гірше те, що Перший національний у прайм-тайм суботи поставив торішній концерт до Дня соборності України, а після нього на біс, мабуть, «на прохання трудящих», - також торішній зразок кітчу у вигляді концерту Михайла Поплавського та його поплічників. І все це в телепрограмі називалося «Шевченківським вечором». Такі «подарунки від нащадків» варті лише самих нащадків. Дякувати Богу, Тарас Шевченко настільки космічне явище, що вбогих дарів від убогих «правнуків» не потребує.

Перший національний у підсумковому випуску новин показав коротенький сюжет про покладення квітів до пам'ятника Шевченку в Києві Миколою Азаровим без Віктора Януковича, але жодним словом не згадав про мітинг опозиції, що відбувся на тому самому місці годиною пізніше.

Того ж таки 9 березня 5 канал оприлюднив інформацію, поширену в твітері нардепа Олександра Бригинця з батьківщини Шевченка, села Моринці. Депутат написав, що коли під час офіційних урочистостей о 8.30 ранку (!) місцева школярка захотіла прочитати вірш «Розрита могила», їй цього не дозволили, бо, мовляв, занадто вже революційний твір. Тетяна Даниленко, ведуча «Часу. Новин», зв'язалася з народним депутатом телефоном, і він у прямому ефірі розповів, що все так і було.

Інші комерційні телеканали того дня показали як урядовий «візит» до пам'ятника Шевченку, так і мітинг опозиції, де Арсеній Яценюк оголосив усенародну мобілізацію проти режиму. Хронометраж сюжетів залежав, як завжди, від того, як до цих подій ставляться телевласники.

Ну, а вже згадувані «Факти» тему Шевченківських роковин 9 березня висвітлили досить оригінально. Дарка Оліфер, вочевидь, за цілковитої відсутності інформприводів, які для президентського пулу скінчилися ще 6 березня, зосередилася на проблемах черкаських доріг. Кореспондент «Фактів» розповіла й показала: 20 кілометрів від Черкас до Канева - це траса «після бомбардування». Але місцеві керівники, поскаржившись на відсутність фінансування, пообіцяли столичним журналістам, що до 200-річного ювілею все підлатають.

На відсутності президента під час покладання офіційних букетів та вінків у Києві особливо ніхто не акцентував. Як і на тому, що Віктор Янукович не промовив жодного слова на могилі Шевченка в Каневі.

Після всього побаченого на загальнонаціональних каналах якось моментально втрачаєш віру в те, що до ювілею Шевченка наступного року державним коштом видадуть 12-томник Кобзаря та «Шевченківську енциклопедію», як це було обіцяно можновладцями.

Ба більше, в душу закрадається підозра, що, скажімо, 210-річчя «володаря в царстві духу» в Україні просто нікому буде відзначати. Бо до того часу ми можемо цілком успішно здійснити ще одне моторошне пророцтво Шевченка - «Погибнеш, згинеш, Україно, Не стане сліду на землі». Пророк усе-таки!

Фото - tvi.ua