Те, що сталося після виходу третього випуску прем’єрного проекту «1+1» «Українські сенсації», можна розцінювати і як величезний успіх авторів, і як величезний провал у роботі МВС. Бо фільм-розслідування під назвою «Операція “Караван”» спричинив таку бурю в ЗМІ та соцмережах, що ігнорувати його міліція вже не змогла, тож була змушена роздратовано відбиватися.

Тим часом уже після першого розслідування «Українських сенсацій», під назвою «Убивча секта» про Посольство Боже та його пастора Сандея Аделаджу (автор – Михайло Ткач), можна було припустити, що таку тему, як «караванське вбивство», проект пропустити ніяк не зможе. Отже, приспавши пильність громадськості темою другого випуску, «Зоряні розлучення», «Плюси» видали залп справді вбивчої сили. 

Власне, з одного боку, тема надто вдячна, а з другого – журналісти «1+1» накопичили занадто багато матеріалу, аби не спробувати вибудувати на ньому власні версії того, хто ж таки стріляв у «Каравані» – Ярослав Мазурок чи досі не встановлена особа? Автор фільму «Операція “Караван”» Сергій Мальнєв у своєму розслідуванні керувався передусім двома речами: по-перше, заповнити глибокі прогалини в інформації про «караванського стрільця» з боку МВС, по-друге – вибудувати власну струнку версію щодо «підстави» Ярослава Мазурка.

Коли Олег Покальчук казав, що після виявлення «сирецького тіла» справу закриють і поставлять на ній жирну крапку, він, очевидно, помилявся. Проте мав рацію, коли сказав: ця справа – з розряду тих, які входять в історію криміналістики як приклад або цілковитої некомпетентності органів внутрішніх справ, або ж неможливості в силу різних причин розкрити кривавий злочин. Тож фільм «Операція “Караван”» – перша, але далеко не остання спроба розібратися в заплутаній справі. Коли йдеться про заплутаність, маються на увазі не хитромудрі перипетії самого вбивства, тут якраз усе ясно – прийшов, убив, утік. Мова передусім про те, які нагромадження напівправди, неперевіреної інформації та відвертої брехні вилилися на голови громадян, не на жарт стурбованих тим, що в звичайному магазині так нахабно можуть розстріляти охоронців. Якщо вважати той вал квазіінформації спробами заспокоїти схвильовану громадськість, то гіршого «заспокійливого» навіть не уявити.

Відтак кожен почав будувати версії подій на власний розсуд. Автор цих рядків уже писала про спробу встановити істину про «караванського стрільця» аж у двох подачах ток-шоу каналу «Україна» «Говорить Україна». Як і про спроби журналістів каналу «1+1» добути хоч якийсь ексклюзив у справі Мазурка. Й ось – цілий фільм. Як заведено в «порядних» телерозслідуваннях, тут є інтрига, спроби реконструкцій, вживання журналіста в образ чи то вбивці, чи то жертви свавілля, а також – рояль у кущах – надійний інформатор. Котрий, як і годиться, кількома фразами перекреслює єдину офіційну версію слідства. 

З огляду на те, що продукт цей наступного дня буквально розтягли на цитати майже всі сайти поважних видань, провокація Сергія Мальнєва цілком удалася. Ба більше, на неї зреагувало навіть МВС, змушене розповсюдити заяву про сенсаційні відкриття Сергія Мальнєва. Цитую за скриншотом із програми «Репортер» (Новий канал) від 28 листопада: «Відверте перекручування інформації щодо цього інциденту, її подання вирваною з контексту та публікація “смажених фактів” до завершення слідства у справі є неприпустимими».

Власне, сенсацій у фільмі «Операція “Караван”» дві. Перша стосується «суспільно важливої інформації», що її автори отримали від невідомого інформатора. Останній від імені Павла Феденкова стверджував, що охоронець, який вижив, не впізнав у Ярославі Мазуркові людину, яка в нього стріляла. А ще додав такі невідомі загалу подробиці, як те, що стрілець мав при собі гроші, аби оплатити товар, та ключі від «тойоти». І взагалі, сказав інформатор, затриманому покупцеві охоронці пропонували просто оплатити взятий із полиць товар і покинути приміщення.

Інформація справді тягне на сенсацію. Але виникає запитання – хто ж цей інформатор? Ані його ім’я, ані прізвища, ані статусу автори фільму, прикриваючись вимогою конфіденційності, не називають. Проте обличчя його досить добре видно в кадрі розмови з журналістом. Останній, до речі, порушив слово, дане своєму співрозмовнику, не оприлюднювати почуте, мотивуючи повну «засвітку» свого конфідента «суспільною значущістю» отриманої інформації. Тож вийшло щось подібне до приказки «і рибку з’їсти, і… сісти». Якщо це не постановочні зйомки, то жоден інформатор більше до Сергія Мальнєва не наблизиться на відстань гарматного пострілу.

Друга сенсація фільму – «перше й останнє», як каже автор, інтерв’ю дружини загиблого Ярослава Мазурка Людмили автору розслідування. Тут варто нагадати, що пальма першості належить газеті «ВВС», якій пані Людмила давала інтерв’ю, викладене в мережу ще 26 жовтня. Як щодо останнього, наразі не знає ніхто, мабуть, і вона сама. У дужках зауважу – гідність і мужність, із якою тримається ця тендітна жіночка, гідні подиву й поваги. Тож її впевненість у цілковитій невинуватості чоловіка в «караванському» злочині викликає довіру. Як відомо, Людмила Мазурок вважає, що Ярослав став жертвою міліціонерів, які не змогли змусити чоловіка зізнатися в тому, чого він не скоював, і цинічно вбили його, імітувавши самогубство.

Версія Людмили Мазурок, відтворена авторами фільму, досить струнка й логічна. Щоправда, не варто було аж так захоплюватися криками, мовляв, зараз ви вперше побачите квартиру, де мешкав Ярослав Мазурок! Ну, побачили – звичайна квартира, небагата… Проте на кухні нам показують чи не головне свідчення на користь покійного Ярослава, котрий нібито в «Каравані» купив хліб і молоко – хлібопічку і чомусь… залишки молока в трилітровому бутлі (буцімто той самий, що купив Ярослав напередодні свого зникнення 27 вересня в родички на базарі). Це що, домашнє молоко в холодильнику простояло півтора місяці в очікуванні знімальної групи? 

На користь версії Людмили Мазурок про те, що чоловік на фото з відеокамери – не Ярослав, свідчать і слова друзів покійного, жоден із яких категорично його не впізнав на фото з «Каравану». Проте автори фільму, бажаючи, вочевидь, дотриматися балансу, записали синхрон фізіономіста, який чомусь знайшов ідентичність у окремих деталях зовнішності фігуранта з відео камер спостереження та покійного Ярослава Мазурка. 

Один із експертів, відстеживши хронологію подій – від пострілів до оприлюднення імені підозрюваного, зазначив, що весь ланцюг, останньою ланкою якого стало самогубство Ярослава Мазурка, дуже скидається на спецоперацію. Проте з якою метою її було зорганізовано, та ще й так брудно, що пальці видно, ніхто з героїв фільму відповісти не зміг.

Резонанс від третього випуску проекту «Українські сенсації» можна було б вітати, якби не одне «але». Його появу спричинили не цілком похвальна допитливість журналістів та їхнє щире бажання докопатися до істини, а викривлена картина резонансного злочину, яку й досі малюють правоохоронні органи. А позаяк можливості телевізійників добувати інформацію куди скромніші, аніж у силовиків, у творців фільму з претензіями на гучне розслідування теж виходить «картина маслом». Вона, звісно, виглядає набагато привабливішою з естетичного погляду, ніж неоковирні прес-релізи МВС, але скидається радше на полотно імпресіоніста, де силуети часто-густо ледь угадуються. Хоча головний пафос цієї «картини» передано дуже добре. Отож, наших правоохоронців варто боятися ще більше, ніж бандитів, яких вони мають ловити. Бо навісять на вас, невинного, парочку вбивств – і привіт родичам!