Автор та ведучий «PRO читання» Євген Михайлов - один із піонерів сучасних літературних проектів на українському телебаченні. Особливо якщо йдеться про неординарні підходи й новаторство.

Саме ця ніша стала для нього знаковою: пан Михайлов був головним режисером каналу М1, режисером «Сіті», але багатьом запам'ятався саме як автор програми про книжки Book City, де «бомжі і прибиральниці читали вірші». На тлі матеріального песимізму в книговидавництві він у власний художній спосіб наголосив, що професія літератора є не лише певним діагнозом та поневіряннями, а й, наприклад, можливістю бути причетним до творення певного культу в суспільстві. Тоді телеканал «Сіті» виступив зі вдалою спробою у легкому форматі осягнути нові літературні твори і явити українцям справжніх, а не надуманих, живих письменників і поетів. І хоча розмови в Book City найчастіше велися «за жизнь», мало стосуючись природи творчості, самі учасники (якщо не підсудні) літературного процесу Book City цей проект цінували й шанували - вже за те, що він є. Бо інакше й не могло бути у країні, де й досі видати книжку вважається мало не за подвиг. Як і створювати програму, що знайомить глядача з новими авторами і творами.

Проект Book City припинив своє існування рік тому. Але не зник безслідно: з вересня 2010 року на каналі ТОНІС виходить програма «PRO читання». Про те, що програма стала наступним логічним майданчиком для ідей Євгена Михайлова, ТК вже розповіла, зупинившись, зокрема, на домінуванні форми над змістом. Зважаючи, що літературні програми на українському телебаченні можна перелічити на двох пальцях, продовжуємо висвітлювати розвиток «PRO читання» та пропонуємо до уваги читачів рецензію на оновлений проект «Книга.UA» на Першому національному.

Телевізійні верлібри

За концепцією, проект «PRO читання» повністю орієнтовано на сучасний літературний простір, який, за версією редакції програми, полягає в інформуванні про свіжі надходження київських книгарень, психологічних інтерв'ю з письменниками чи актуалізації інтересу до сучасної поезії. Програма виходить щонеділі о 23.10 з повтором у суботу о 8.30, а також представлена на сайті ТОНІСа.

Від першого й до останнього кадру - це авторська програма пана Михайлова, в якій у дещо максималістичний спосіб реалізовано його телевізійний досвід і креативні амбіції. Як і в попередньому проекті, в контенті програми присутня чимала доза небайдужості і відповідальності за саму можливість говорити з глядачем про літературу. Однак реалізовано це в полегшений і дещо комерціалізований спосіб, що межує з інфотейнментом.

Домінуючою ноткою в «PROчитанні» є манера ведучого розмовляти ритмічними фразами, у такт музиці. Причому це нав'язливе тло ускладнює і без того насичені промови ведучого, які органічніше сприймалися б у претензійному літературному журналі.

Втім, тут і далі програма вільна від будь-яких стереотипів. Взяти хоча б початок: ведучий розпочинає з вішака, подаючи гардеробнику-книгоману не лише пальто, а й свіжу тезу щодо видавництва чи літературного тренду. Отримавши замість номерка свіже число журналу «Украънський тиждень», ведучий прямує до зали, де мимохідь знайомить читача з новим твором. Далі у програмі - запрошений письменник, під час розмови з яким Євген Михайлов передовсім намагається розкрити його як особистість. Причому в досить прямий спосіб: традиційним є запитання щодо того, які недоліки й переваги, на думку самого співбесідника, йому притаманні. Доповнюють цей самодіагноз висновки графолога щодо запрошеного гостя.

Принцип монтажу інтерв'ю і цікавий, і перенасичений прийомами. По-перше, бесіда почасти подається на стоп-кадрах з мінами гостя і ведучого. Також мало не кожне запитання-відповідь - і щодо літератури, і щодо особистого - переривається анонсом наступної книжки чи сюжетом. Останні, на відміну від артистичної манери ведучого, відзначає офіціозний тон: найчастіше це новини з прес-конференцій, книжкових презентацій тощо.

Найцікавішим моментом програми є декламування віршів. Поети читають їх в урбаністичному і частково затемненому антуражі - розвалинах старих будинків, бетонних отворів новобудов, на тлі графіті і просто голих стін.

Неодмінною складової програми є рейтинг книг, які протягом тижня найкраще купують у книгарні «Є». Мовою продажів це означає, що магазин надає редакції дані щодо кількості книжок, із яких формується п'ятірка лідерів. При цьому схема рейтингів є максимально спрощеною: глядачів не орієнтують ні щодо кількості проданих книжок, ні стосовно відриву між фаворитами. Тобто ми не знаємо, наскільки показовим є цей рейтинг і що саме він ілюструє - глядацькі вподобання, ефективність мерчандайзингу чи умовної промокампанії, правильну ставку видавництва.... Чи не тому назви книг із топової п'ятірки повторюються з програми в програму. З цієї ж причини, мабуть, про книжку-лідера не повідомляють нічого, окрім її вартості - ні представники книгарні, ні самі поціновувачі твору, ні літературні критики.

Зате в програмі досить анонсів інших книжок - вихоплюючи їх мало не з повітря, ведучий скупо характеризує зміст, звертаючись інколи до свого уявного друга Борі. Незважаючи на те, що сам Борис у кадрі відсутній, з ним завжди можна по-людськи поговорити про такі тонкі речі, як приміром, «злидні японської поезії».

Завершення програми не менш оригінальне, ніж її початок: Євген Михайлов читає рядок поезії: «Обрізав нігті. Десять пальців маю», «Глибока осінь. Що він за людина - сусіда мій?» чи «За мною голим сонце підглядає».

Флаєр до книгарні 

Строката структура програми нагадує попурі: тут виділено яскраві і привабливі для телеглядача аспекти. Можливо, це така спроба реабілітації незаслужено бідного, за окремими винятками, якщо не вбогого, українського ринку книговидання. Як би там не було, в кожному можливому сенсі відеоряд є привабливим і романтичним. Вибір місць зйомок витримано в дусі міської культури - непретензійні кафе, милі руїни Києва.

Героями інтерв'ю виступають і відомі письменники, й автори, імена яких не надто обізнаному щодо української літератури читачеві потрібно ще відкрити. Серед перших і других - Андрій Курков, Анатолій Дністровий, Ірена Карпа, Тетяна Луньова, Богдан-Олег Горобчук, Тарас Лютий, Олесь Ільченко.

Для зйомок у «кліпах» запрошують неодмінно цікавих поетів. Це автор «Кайфології» Павло Коробчук, лауреат Шевченківської премії, президент Асоціації українських письменників, головний редактор журналу «Сучасність» Тарас Федюк чи молода поетка Ганна Лук'яненко.

Та найінформативнішою програма є щодо новинок - у вузькому та лаконічному сенсі цього слова. Яскраві обкладки збивають з пантелику мало не щоп'ять хвилин, не даючи зосередитися ні на інтерв'ю, ні на аспектах програми. Деколи складається враження, що ця «вітрина» - і є стержень, на який нанизано всі інші складові.

З одного боку, Євген Михайлов дбає про цікавий контент, з іншого - практикує надто прикладний підхід до літератури і власне культури читання. По суті, глядача скеровують піти до книгарні й погортати нову книгу. Причому весь ефект тизера - у кількох рядках, які скупо та уривчасто передають зміст твору.

Як це не парадоксально, проекту разюче не вистачає саме прочитання - свіжого хрускоту сторінок, смачних цитат, настояних на міцному літературному досвіді оцінок нових творів. Так, у «PRO читанні» немає й натяку на розхлябані калюжі ринку з картатими полицями Донцової, масивами брошур із фен-шую й окремими точками українських видавництв... Та разом із тим відсутній і особливий дух новеньких книжок, який читач не сплутає ні з чим.

Самі глядачі до такого формату ставляться нерівно. Як свідчать дані Gfk Ukraine, за комерційною аудиторією каналу ТОНІС (18+, вибірка «50 тисяч плюс») середній рейтинг програми складає 0,03%, частка - 0,20%, тоді як показники каналу за період виходу проекту складають 0,06% (рейтинг) та 0,35% (частка)*.

За цими цифрами, програма не є комерційно успішною. З решти точок зору, «PRO читання» є цікавою спробою виробництва потрібного і рентабельного продукту. Нереалізованим лишився суттєвий момент: поціновувачі сучукрліту обирають своїх кумирів не за суперобкладинками.

- Розрахунок показників здійснено для населення віком 18+, вибірка «50 тисяч плюс». Дані надано компанією Gfk Ukraine. Детальніше про використані змінні дивіться в глосарії Gfk. Середню частку каналу було розраховано з 19 вересня по 28 листопада

Євген Михайлов: «Ми не в університеті, це телебачення»

- Що запозичив проект «PRO читання» в Book City?

- В цілому суть залишилась та ж сама, але з'явилися нові грані проявлення цієї суті, що, на мою думку, створює додатковий інформаційний об'єм. Це сюжети з презентацій книг їхніми авторами, графологічний і графопсихологічний аналіз тексту письменника, інтерв'ю з яким є у відповідній програмі (аналіз робить професійний психолог), презентація власної поезії, в першу чергу, молодими поетами (рубрику вирішено в досить концептуальній формі). Гості - крім письменників і поетів, запрошуємо і будемо запрошувати філософів, психологів, художників, видавців. А у відношенні телевізійному - програма стала більш досконалою.

- Яким ви бачите глядача «PRO читання»?

- В першу чергу - цей глядач читає. І для мене не принципово що. Важливо те, що він - глядач-читач - апелює безпосередньо до простору, який створює текст при прочитанні, - до уяви. А судячи з контактів - як в інтернеті, так і на вулиці - аудиторія досить широка - від школярів, таксистів, студентів, продавщиць у магазинах - до наукових працівників на кшталт Дмитра Горбачова та Івана Бондаренка.

- За яким принципом обираєте книги для анонсування в програмі?

- Обов'язковий сегмент - це книги для дітей і підлітків. Чому - гадаю, пояснювати не потрібно. Звичайно в цьому сегменті перевага надається сучасним українським письменникам. Також останні новинки від наших видавництв (як наших, так і зарубіжних авторів) - намагаюся надавати перевагу літературі, що лежить в інтелектуальній, культурологічній, філософській, історичній площині. Книги, що з Росії, - це сучасний світовий контекст. Рубрика «Що почитати» - це мої власні уподобання.

- Чому вважаєте доцільною саме таку форму репрезентації книжкових новинок?

- Власне, для мене важливо донести інформацію до глядача, що з'явилася та чи інша книга, з невеликою рецензією. Читати чи не читати - вирішувати особисто кожному. А перетворювати програму на лекцію а-ля структурний аналіз тексту в контексті постмодерну в мене немає ніякого бажання, і думаю, це не доцільно - ми не в університеті, це телебачення.

- Розкажіть, будь ласка, про економіку процесу. Зокрема, як вдалося переконати видавництво «Грані Т» виступити спонсором?

- Програма виробляється на WS Media. Частину коштів вкладає спонсор, частину - продакшн. Наскільки мені відомо, проект самоокуповується. Стосовно аргументів для видавництва «Грані Т»: на мою думку, топ-менеджери даного виробництва краще за інших усвідомлюють необхідність існування таких проектів в ефірі. Тому й погодились.

- Скільки людей виробляє програму і чи вільно, з матеріальної точки зору, почувається редакція?

- Семеро. Комфортно, дякувати Богу.

Фото - Олександр Лесін