Дах полетів. Політ нормальний!
Концерт «70 років. Політ нормальний» та документальний фільм «Леонід Кучма. Людина, якої ми не знаємо»: «Інтер» з усіх сил намагався показати хорошого Кучму, але нічого не вийшло.
Минулої суботи телеканал «Інтер» подарував українцям ювілейні програми до сімдесятиріччя Леоніда Кучми – документальний фільм «Леонід Кучма. Людина, якої ми не знаємо» та концерт «Сімдесят років. Політ нормальний». Телеканал залишився вірний своїм традиціям: насправді і ювілей, і концерт відбулися ще в серпні; тоді ж було анонсовано, що концерт буде показано «Інтером». Як переконували, «незабаром». З іншого боку, прогрес усе ж є: ювілейні заходи до шістдесятиліття Софії Ротару, яке співачка святкувала так само влітку, тільки торік, показали лише цьогорічного січня.
Сідаючи перед телевізором, я боявся, що статтю доведеться починати зі штампу: «Час ніби повернувся». Ні, таки не повернувся. Кучма був маленький і зовсім не страшний. І до такої ж міри нецікавий. Так, чиновничок... Жодного разу він не глянув прямо в камеру, його постійно відведені очі так і не дали глядачам змоги вибудувати його величний образ, який постав би в одному ряду з Корольовим та Янгелем – хоча, за задумом фільму, саме це глядачі й мусили зробити.
Задум і фільму, й концерту був по-справжньому монументальним. «Людина-епоха» – ця фраза неодноразово лунала прямим текстом. І з цим неможливо було сперечатися. Тільки от «епоха» та «епоха, про яку хочеться згадувати» – то вельми різні поняття. І фільм, і концерт щосили намагалися створити настрій ностальгії за часами, коли Кучма був президентом. А мені як глядачеві на думку раптом спало: Господи, це ж коли він став президентом, мені не було й тридцяти, а коли він пішов із посади, мені було вже під сорок! І раптом стало так шкода отих десяти років, отієї справді епохи у власному житті! Десяти років життя сподіваннями: колись те все зміниться, не може не змінитися! Щось подібне я відчував лише у старших класах школи, за часів «дорогого Леоніда Ілліча» – це було відчуття задухи й відвертих заздрощів людям, що мешкали поза межами СРСР. Відчуття підлітка, що в очікуванні свята все приходить і приходить на дискотеку, а там тільки й чує, що «моральний кодекс будівничого комунізму», і так щоразу. Втім, у шістнадцять років сподіватися на краще майбутнє ще дуже легко...
Та годі мемуарів. Спробуймо – наскільки це можливо в раціональних категоріях – змалювати враження від «дня святого Кучми». Ані під час фільму, ані під час концерту людина, що довічно носить звання Президент України, не вимовила жодного слова українською мовою – лише російською. Хоча фільм був україномовним! Жодного слова українською не почули глядачі ані від дружини Кучми, ані від його дочки – хоча остання, за фактом народження в Україні та віком, напевне, володіє українською мовою достатньою мірою. Тож і виглядала російськомовність усієї родини Кучма ідейною позицією, життєвим принципом, і ніяк не інакше.
Не відставали й автори фільму: розповідаючи про міжнародні морські запуски ракет «Сі Лонч», закадровий голос сказав: «Серед учасників – Росія, США, Норвегія та Україна». Чому Україну назвали останньою? Їй так належить за табелем про ранги?
У фільмі порівняно мало йшлося про президентську діяльність Кучми. Автори вирішили показати його як видатного конструктора. Тому з-поміж політиків і синхрони було взято у Дмитра Табачника і, здається, більше ні в кого; решта синхронів була від колег та однокурсників. Дещо насторожила обставина: тих колег та однокурсників було надто мало. Можливо, це було виправдано: з достовірних джерел знаю, що дехто з них (зовсім не прихильники Ющенка та Тимошенко, до речі) відгукуються про наукові та людські якості героя фільму далеко не так однозначно. А ще привернув увагу не зовсім коректний хід авторів: насправді хай навіть геніальний конструктор зовсім не неодмінно стане добрим президентом, з першого ніяк не випливає друге.
Значну частину фільму було присвячено історії Південного машинобудівного заводу та взагалі ракетно-космічної галузі СРСР. «Біографія Кучми – це історія наших звершень», – глядачам було запропоновано сприймати другого президента саме так і ніяк інакше. От тільки звукоряд повсякчас суперечив картинці: чуєш про видатну особистість, а бачиш на екрані людину, що не вражає ані глибиною думок, ані теплотою. Не зачаровує, нічим не приваблює до себе.
Але добре, бувають люди непоказні, які не вражають зовні. Але навіщо ж було авторам прикрашати факти, які нерідко й без прикрашання були досить виграшними? «Загалові невідомо: Кучма й досі відповідальний за космос», – саме так було сказано у фільмі. Першим враженням була розгубленість: невже за весь космос, невже за цілий Всесвіт? Але сам герой нашого фільму одразу ж пояснив у синхроні: «Я и сейчас – почётный президент фирмы этой самой». І все одразу стало чітким та зрозумілим. Трохи пізніше закадровий голос ще раз нагадав, дещо пояснивши стосовно «этой самой» фірми: «Українсько-російська компанія, президентом якої є Кучма». Не уточнивши: «президент» та «почесний президент» – то все ж істотно різні посади з відчутною різницею в обов’язках та повноваженнях.
Детально розповідали у фільмі про епізод на Байконурі, коли дослідний взірець ракети перед стартом спалахнув, і з нього почало витікати паливо. Кучма тоді був, відповідно до фільму, відповідальним за запуск, головним конструктором, сам Янгель дав йому карт-бланш у розв’язанні ситуації. Майбутній президент не спав цілу ніч, влаштував мозковий штурм і хоча багато хто, зокрема й військові, були проти, вирішив таки запустити ракету вранці. Запуск пройшов успішно. Свій вчинок Кучма пояснив тим, що в іншому разі довелося б зливати все паливо, відправляти ракету назад на завод, а потім – «на звалище», а в ракету ж вкладено стільки праці багатьох людей! Відповідальність та мужність, навіть героїзм – от що, за словами авторів фільму, притаманне нашому героєві, от які його якості висвітлив цей епізод.
Але спробуймо поглянути на ситуацію спокійно. На одній шальці терезів – можливість катастрофи, на іншій – фінансові втрати. Чи справді за такої ситуації ризик був виправданим, чи не було рішення запустити ракету авантюрним – «либонь, пощастить»? Мимоволі згадалися слова Кучми, коли українська ракета збила над Чорним морем пасажирський літак: «Не треба робити з цього трагедії». Цілком може бути, що герой фільму мав реальні підстави не відмовлятися від запуску ракети. Але, прагнучи до його героїзації, до створення образу такого собі гастелло-матросова, автори фільму про них промовчали. А в підсумку вийшов не героїзм, а щось цілковито протилежне.
Не згадали у цьому епізоді про дві досить важливі обставини: успішний запуск – то послужний список та кар’єрне зростання, відмова від запуску – то, окрім інших неприємностей, подовження відрядження на далекий від цивілізації космодром на непрогнозований термін. До речі, люди, що знали про цей випадок від самого початку, з першоджерел, розповідали: було це не в Байконурі, а в Плесецьку (космодром на півночі Росії), й Кучма був не головним, а провідним конструктором, утім, він справді представляв головного конструктора й мав повноваження ухвалювати рішення про запуск або відмову від нього. Для людини у 31 рік бути провідним конструктором – то теж далеко не абищо. Навіщо ж авторам фільму було називати Кучму генеральним конструктором?
Леонід Кучма справді став лауреатом Ленінської премії. Це – теж реальний, тільки неповний факт. А повний полягає в тому, що Ленінську премію в галузі техніки ніколи не присуджували окремим особам – завжди лише групам осіб. Якщо йшлося про конструкторів, то всім провідним конструкторам, які вели відзначену премією роботу, а часто за компанію й представникам адміністрації, в тому числі парторгам. Ким саме був Кучма на той момент, встановити важко: указ про присудження премії був секретним, а точної дати у фільмі не назвали. У будь-якому разі, не сказати, що він отримав премію у складі групи конструкторів, було напівправдою: глядачам подали подію так, ніби Кучма здобув Ленінську премію за персональні заслуги.
Прикметним вийшов один пов’язаний із премією епізод. Кучма показував посвідчення лауреата: «Нам дуже подобалося, коли приходиш у кінотеатр, показуєш посвідчення, й тобі одразу продають квиток, поза чергою, а черги ж тоді які були!» – цитата не дослівна, але коректна за змістом. Тільки-но сказав про це Л. Д., як Людмила Кучма нервово додала: «Тільки він ніколи цим не користувався!». Що ж тоді подобалося, якщо не користувався? Навряд чи глядачі знайшли надто багато варіантів відповіді на це запитання.
Не помітили автори фільму й епізоду, пов’язаного з обранням Кучми на президентську посаду. А був він вельми красномовним. Герой фільму розповів: йому зателефонували з Києва й запропонували літак, щоб він, новообраний президент, прилетів до столиці. Але він відмовився й прилетів літаком Південного машинобудівного заводу. Про це Кучма розповів не без гордості. А лише за кілька хвилин до того казав: українці жили у злиднях, це й спонукало його виборювати президентську посаду. От і вийшло: українці, а серед них і співробітники ПМЗ, живуть у злиднях, а новообраний президент летить до столиці коштом того самого ПМЗ, немов своїм власним.
Що ж стосувалося президентства Кучми... Фрагменти стрічки, що розповідали про нього, були присвячені здебільшого двом аспектам. Перший – вибори 1994 року. Зауважмо: про передвиборну кампанію Леоніда Кучми злі язики кажуть, узагалі-то, багато чого різного. У фільмі «різного», звісно ж, не було. А було от що: виявилося, що Леонід Кравчук щосили використовував адмінресурс, якого не було в Кучми, і доступ до ЗМІ, зокрема й на телеканали, для нього було перекрито. Чесно кажучи, щось не пригадується такого. Тоді й слова такого – адмінресурс – ще ніхто не знав, воно увійшло до вжитку саме за часів президентства нашого героя...
Другим аспектом були численні замахи на Кучму – цілих десять. Про них тоді не розповідали, бо сам президент із міркувань шляхетності не хотів робити на цьому піар. Що ж, може бути. Детально розповіли про два таких випадки – один у Києві, коли Кучма зустрічався з Борисом Єльциним, інший у Баку – коли він зустрічався з Гейдаром Алієвим. Залишається тільки гадати, чому серед десяти випадків замахів на Кучму вибрали лише ті, де він був не сам, і де головною мішенню замахів, у принципі, міг бути зовсім не він. А ще дуже детально, з демонстрацією фотографій, розповіли історію замахів на Едуарда Шеварднадзе, хоча, дякувати Богові, Кучми при тому жодного разу не було, а фільм нібито був не про Шеварднадзе. «Наша служба и опасна, и трудна», – от що хотіли показати автори. І тут їм зрадила одна-єдина фраза: вони одним реченням розповіли, що «президентський шлях» дуже надійно охороняли.
Оце й згубило весь задум, бо кияни ще добре пам’ятають, як це відбувалося: посеред білого дня вулиці в центрі столиці раптом перекривали щонайменше на півгодини, весь транспорт змушували зупинитися. Я, звісно, не є фахівцем, але чомусь такі заходи видавалися щонайменше недалекоглядними: будь-який потенційний терорист, побачивши, що вулицю перекрили, мав удосталь часу, щоби зрозуміти, що саме тут проїде Кучма, і знайти собі зручне місце. А переповнені пасажирами трамваї, які зупиняли просто посеред дороги – вони ж однаково залишалися на шляху президента, їх же не прибирали з дороги, як, власне, не прибирали й інші транспортні засоби! Ні, це перекривання руху за півгодини до проїзду президентського кортежу видавалося безглуздим із погляду безпеки – зате було надійним засобом постійно вказувати пересічним киянам на їхнє місце. Добре хоч вклонятися їх не змушували.
«Ставши президентом, Кучма потрапив під приціл преси, опонентів та спецслужб», – упевненим тоном розповів голос за кадром. Так-так, усі спецслужби світу облишили всі свої справи й налаштували свої приціли на бідолашного лауреата Ленінської премії. Як і в кого прицілювалася небачено вільна українська преса кучмівських часів, глядачі теж не встигли забути.
Побіжно закадровий голос перерахував усе добре, що трапилося в Україні з 1994-го по 2004 рік. За неперевершеною логікою: відбувалося за часів Кучми – отже, відбувалося завдяки Кучмі. Колись, пригадується, навіть сонце сходило не інакше, як під керуванням мудрої партії.
Ще один епізод – візит до України Папи Римського Івана Павла ІІ. За версією авторів фільму, це був візит до Кучми на знак його підтримки, і ніяк інакше. (Варто, мабуть, нагадати загальновідому істину: глави Ватикану зустрічаються з лідерами країн, до яких приїздять, лише для протоколу, метою їхніх поїздок завжди стають проповіді.) А голос за кадром розповідав: Іван Павло ІІ висловив Кучмі підтримку в момент, коли того було звинувачено у вбивстві Георгія Ґонґадзе, й після візиту Папи та завдяки цьому візитові «світ зітхнув із полегшенням» і повірив, що всі звинувачення – наклепи. (А наклепники зараз при владі – мусили збагнути розумні глядачі.) Незалежно від того, причетний Кучма насправді чи непричетний, використання авторами фільму візиту Івана Павла ІІ було вже за межею совісті...
Зовсім коротко було згадано про Помаранчеву революцію – як про стрес для видатного державного діяча, і не більше. А ще час від часу на екрані з’являлися Віктор Черномирдін та Александр Квасьневський, які не шкодували натхнення, розписуючи чесноти Кучми. От тільки чи мені лише здалося, що в деяких фразах Квасьневського було зовсім трохи змінено акценти? Чи лише здалося, що насправді колишній президент Польщі давав велике інтерв’ю, а з нього нарізали коротенькі, не пов’язані між собою синхрони?
Інші неточності у фільмі вже майже не привертали увагу. Співробітники Південмашу отримували істотно вищу, ніж інші, зарплатню та квартири, – розписував голос за кадром принади життя конструкторів за радянських часів. Насправді для всього інженерно-технічного персоналу в СРСР була єдина тарифна сітка, і вести мову про драматично високу зарплатню немає жодних підстав. Що ж до квартир, то з перших вуст знаю: у першій половині 1980-х співробітники й самого заводу, й КБ при ньому, що стояли у квартирній черзі, протягом кількох років замість заводу щодня ходили на роботу на будівництво, де працювали різноробами. Іншого способу отримати квартиру в них не було. Отак держава, а разом із нею й керівництво Південмашу, насправді цінували працю конструкторів. Чи не дискваліфікувалися вони за ці кілька років – такого питання ніхто не ставив.
Але «офіційна частина» (фільм) завершилася, й розпочався концерт. Якщо фільм страждав на надмірну пафосність, то на концерті її просто зашкалило. Здавалося, і з колонок у залі, і з екранів замість звуку лився концентрований єлей. Великі портрети Кучми на екрані за сценою, зірки, що аж захлиналися від побажань – здавалося, от-от вони кинуться цілувати «височайші» ноги. (Щоправда, деякі з-поміж них вимовляли ім’я ювіляра якось не надто впевнено.) Ведучі – Маша Єфросиніна та Володимир Зеленський – демонстрували чудеса підлесливості. «Народні артисти для народного президента», – кілька разів повторювали вони. Узагалі-то, фразу «народний президент» я десь уже чув, і, здається, не стосовно Кучми...
Розпочав концерт «особистий друг Леоніда Кучми» Йосиф Кобзон, завершив його дует Кучми із Кобзоном. «Вони належать до того покоління, для якого слово “родіна”(із наголосом на перший склад) – не порожній звук». Яка саме «родіна», мало бути зрозумілим і без уточнень. Виглядало, що не обов’язково та, президентом якої десять років служив наш ювіляр.
Після Кобзона на сцену вийшла Лариса Доліна. Після неї – Олександр Малінін. Що ж, так і треба: спочатку – справжня культура, російська, а вже потім – «танці аборигенів». Саме так і було за часів президентства ювіляра. Протягом усього концерту українською мовою пролунало лише чотири пісні – по одній із них виконали Олександр Малінін та Тамара Гвердцителі й по одній – юна Соломія Лук’янець та Софія Ротару. Малінін та Гвердцителі – гості, чому б їм не продемонструвати повагу до аборигенів, проспівавши те, що вони звуть пісенною класикою? Пісні Лук’янець та Ротару мали патріотичні (ледь не сказав: казенно-патріотичні) тексти. Як кажуть у певних колах, «протокольне міроприємство». І тут нічого нового: саме за графою «для протоколу» лише й проходили українські пісні на офіційних концертах часів президентства Кучми. Іво Бобул, Ані Лорак, Наталя Могилевська (вона ж, як виявилося, пише тексти для своїх пісень українською!), Ірина Білик, Таїсія Повалій – усі вони співали лише російською.
«Я с большим удовольствием спел песню на украинском языке, потому что я – народный артист Украины. Но с ещё большей радостью я спою любимую песню Леонида Даниловича, потому что я – ещё и народный артист России». Теж усе зрозуміло: пісні бувають двох типів – «любимые» та «на украинском языке».
А артисти намагалися перевершити один одного. «Леонид Данилыч, всегда ваша Могилевская Наташа!» – порадувала високою поезією наступна учасниця. Відверто кажучи, про «вашу и нашу Наташу» я теж десь уже чув.
«Батько, возвращайся!» – закликала ювіляра Вєрка Сердючка, яка тільки-но протягом чотирьох хвилин, тицяючи пальцем кудись у напрямку героя концерту, співала: «I want your sex, sex, I want your kiss!». «Мои лучшие времена в Москве!» – повела далі бажальниця кісів і здобула шалені аплодисменти. Валерій Меладзе, Філіп Кіркоров – усі вони виголошували свої промови так, ніби свято вірили: українці ладні носити свого колишнього президента на руках хоч до Байконура. «Россия и Украина неотделимы!» –вигукнув в екстазі Ніколай Басков. Людина, що й досі зветься Президент України, подарувала йому у відповідь радісну посмішку. «Масштабність особистості та подій!» – заклинали ведучі. Звісно ж, куди там якому-небудь Ніколя Саркозі до найзавалящішого Людовика! Хто виділявся на цьому святі нестримного вихваляння, то це Тамара Гвердцителі. Скромно привітавши ювіляра, вона тепло побажала щастя Україні.
Що було апофеозом, то це виступ «Кварталу 95». Ні, немає нічого страшного в пародіюванні керівників держави. Ба більше: їх треба пародіювати – надто багато матеріалу для того вони надають. Хай навіть у тих пародіях із мікроскопом треба шукати натяки на дотепність. Але пародіювати Ющенка та Тимошенко на концерті на честь Кучми (пародія на Януковича була настільки доброзичливою, що дуже мало скидалася на пародію), пародіювати Черновецького, коли одним із дорогих гостей ювіляра був Омельченко? Це – за межею всього. Показово, до речі: тільки-но артист, що пародіював Ющенка, вимовив два слова, тільки-но стало зрозуміло, кого він пародіюватиме, ще ніхто не міг здогадатися, в чому саме буде зміст пародії – як Кучма засміявся. Дуже недобрим був той сміх. Тільки от так і не вийшло пригадати, щоб бодай хто-небудь пародіював самого Кучму, поки він був президентом.
Ще у серпні рекламою концерту на честь ювілею Кучми були прикрашені ескалатори в метро. Треба сказати, перелік артистів там був набагато більшим. Мені, зокрема, дуже хотілося подивитися, як Михаїл Жванецький виступатиме на придворному заході людини, яку багато її співвітчизників вважають за диктатора. У показаному на «Інтері» концерті Жванецького не було. Як і Олександра Пономарьова, як і багатьох інших артистів, яких анонсувала реклама в метро. Деякі зірки не приїхали? Чи, може, нам показали скорочену версію?
Так, Леонід Кучма – то справді явище в українській історії. На сьогоднішній день він залишається найуспішнішим президентом. У тому розумінні, що в нього виходило «строїти» всю Україну, як він хотів. От тільки навряд чи це є мірилом успішності президента модерної демократичної держави.
І ще: якби ювілейні фільм та концерт були одиничним, суто ювілейним явищем, не було б у тому нічого особливого. Особливе полягає в тому, що останнім часом Кучма став дуже частим гостем на телеекранах. Після розпаду парламентської коаліції він був одним із найпопулярніших експертів із питань парламентаризму. У нього брали інтерв’ю та синхрони. Журналісти брали, не хто-небудь інший. Ліниве й недалекоглядне наше телебачення. Он, у Москві живуть кілька «героїв» ГКЧП. Чому ж їх не запрошують на екрани? Як експертів із парламентаризму, наприклад? Ото б рейтинг каналів підскочив!
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
19
oleksa
5872 дн. тому
ага-ага: і порево і ганьба і ще там ще в каментах?.. як там було в хрестоматіях: "страшно далеки они от народа" - це я про обурених, бо концерт отримав величезний рейтинг серед пересічних людей... скільки ж можна так не поважати ані власни народ ані президента, який був двічі обраний цим народом... і доречі - обрали б і на третій термін, бо кучма для людей краще за ющенка чи януковича. втім "свідоміти" - не люди, це вже давно зрозуміло...
peter
5873 дн. тому
коли за природньою скромністю кучми автор Борис не знайшоввидатної особистості, а побачив пересічну людину, то нехай оспівує теперішніх владців -Юща і ТЮчку. У тих скромності мало, зате манія величі пре. Нічого, крім пересмикування подій і злоби, що десяток років автор пролжив не так, як слід, зі статейки не виносиш. Звичайно, можна поспівчувати автору, що ні в 30, ні в 40, і , вже очевидно, і ніколи він не стане видатною особистістю, а буде завжди бризкати слиною на більш розумних і успішних людей- і політиків, і конструкторів, і артистів. Пора Борі зрозуміти, що в цьому винний не колишній чи діючий президент чи керівник уряду, якими б недолугими вони не були, а власні риси. якщо не вродився талановитим і працьовитим, то залишається заздрити іншим та вишукувати блох. Хоча інтер в своєму стилі прогнувся перед Кучмою, але для простих людей краща була його недемократична влада, ніж нинішня так звана дерьмократична. Та й взагалі, відомо, що будь-який навіть просто інженер космічної техніки в тисячу разів розумніший за будь якої економістки -випускниці провінціального вузу чи бухгалтера вузу навіть надпатріотичної західної України. Принаймні, він не починав свій шлях з дніпропетровських відеосалонів з порнухою та торгових фірмочок з продажу газу чи з бухгалтерії сумського колгоспу. Так що зри в корень!
йц
5875 дн. тому
"Тільки от так і не вийшло пригадати, щоб бодай хто-небудь пародіював самого Кучму, поки він був президентом." Пародировали. Те же "95 квартал", ещё в КВНе.
5875 дн. тому
А мені все сподобалося... Особливо кінець концерту, коли всі ті (чи, може значна частина), хто стояв на Майдані 4 роки тому, встали і стоячи вшановували Данілича... За тиждень до річниці того Майдану... Оцим все й сказали. Все пізнається у порівнянні. І чого напустилися на людину?
EMWV
5875 дн. тому
2Радіокритик: якщо для тебе ГКЧП - Росія, то для тих, хто жив під час того ГКЧП - це ще був СРСР... і танки на Хрещатику - не здавалися масковським маренням. Тож, дуже слушне зауваження автора - наші журнаглісти можуть і у цих припадочних любителів Чайковського питати про "демократію" - аби тільки заплатили достатньо.
Nikers
5875 дн. тому
Продажные артистики, куклы и марионетки. ладно бы в чьих руках. В крепких руках не так обидно, а у этого слабака... Теле проституция на Интере. Еще и повтор был в воскресенье. Фальш, лизоблядство, ложь и лицемерие. Только это и всплывало на уме. Главный байконурист страны отметил 70 лет. Да уж, эпоха и впрямь ценная. Насрали в душу. Странно, но Зеленский там был вот ваще как-то не по теме, впрочем, проституция на сцене у нас уже вполне легализирована. В головах так точно!
Радіокритик
5875 дн. тому
Шановні! Чого це вам так до вподоби Кучма? Вам більше нічого робити, крім як дивитись Інтер з концертом для Кучми? Вам більше нічого робити, крім як довбатися до тих, хто робив цю телероботу? Чи вам не здається, що канал сам має вирішувати, що їм зараз вигідно – показувати про Кучму, який говорить російською, чи не показувати. Це ж приватний канал, шановні! Ви ще запропонуйте його закрити. До речі, кумлання на Гелоуін теж показував Інтер – і було не краще. І 95 квартал залиште у спокою – не розумієте, той не чіпайте. А приклад з ГКЧП – взагалі за межею добра й зла: то ж Росія! Хто там взагалі на телеекранах?
Наталія
5875 дн. тому
А можливо, навпаки- автори спеціально показали, аби сімейка виглядала такою, як і насправді,: тупою, обмеженою і зажерливою.
Наталія
5875 дн. тому
Забагато честі, щоб аналізувати весь той дутий, суцільно фальшивий "життєпис ". Так і здається, ніби то все було зроблено підкреслено грубо і необтесано. Видно. мало заплатили за замовлення.
генеральный прокурор Руденко
5875 дн. тому
Нюрнберга чи то Борисполя - не дочекаєтеся. Будемо розбиратися з кожною рептилією за місцем проживання -хоча б і в Іспанії. Жиди оно спромоглися вивезти Ейхмана з Аргентини. А ми що, руді?(такі, як кумча). Буде й вам своя Биківня
Х/Ф
5875 дн. тому
интер вы показали старое гнусявое порно. покайтесь...
Всіх не купити
5876 дн. тому
Всі лизали і лизали за гроші, а грошей в Кучми - на три бюджета України вистачить, а може і більше, треба ж їх кудись подіти... Той нехай всі його лижуть. Повалій і Могилевська вже звикли, і у Зеленського це дуже гарно стало виходити. Згадалося, як 95 квартал виступ Кучми показував: після гарної промови, було уточнення "Дубльовано студією 1+1", бо він же тільки головою мотав та двох слів зв'язати не міг....
до автора
5876 дн. тому
чудовий матеріал! Дякую
Каналія
5876 дн. тому
Фетіш Кіркоров, Опосум Кобзон, Лошака Могильовська та і(р)же з ними... Хтось це за власним вибором - купити диск, принести додому, ввімкнути голосно - слухає? Нєвєврю (с)!
Не удивлен
5876 дн. тому
Продажные ведущие продажного канала. По уши во лжи, манипуляциях и присмыканиях
позорище
5876 дн. тому
Ни стыда, ни совести нет у этих людей! Вся страна в субботу плевала в телевизор. Могилевская, Лорак, Повалий - что с них взять.... А вот за Ефросинину и Зеленского было как-то особено стыдно
Интер-моджахед
5876 дн. тому
Безлюды же говорили, что хотят стереть с лица земли тех, кто знал Кучму! Наврали как всегда. Долой безлюдовщину! Победа будет за нами!
тунец
5876 дн. тому
концерт был полное рыгалово, кучкой рыгаловки был и юбиляр и вова зеленский здец
phbntkm
5876 дн. тому
... афтор жжет!!!
я в этот день даже тв не включал, чтоб не стошнило. Плеваться хотелось от таких лАбзАнИй.
Рабов не сделаешь свободными людьми против их воли.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
