Я сиділа у кав’ярні та чекала на приятеля, розгорнувши тижневик. «Ну, і чого пишуть у “Кореспонденті”?» – запитав він, коли підійшов. Він тоді помилився, бо це був не «Кореспондент». Зрештою, відповідно до дрес-коду та бізнес-тижневик-коду, бізнесмени та ділова преса, які турбуються про свою репутацію, мають виглядати відповідним чином. Шкода, що в таких випадках втрачається індивідуальність, але з іншого боку – не виникає сумнівів щодо професійної належності.

 

Тож вигляд програми про книги, звичайно, має бути книжковим. Тобто, в будь-якому разі не обійтися без книжки, читача, а також письменника. Фактично, всі ці складові є в програмі «Книга. ua», яка щосуботи о 12.15 виходить на Першому національному.

 

Спробуємо розібратися з індивідуальністю. Марина Бондаренко є автором концепції програми та її обличчям; вона працює і в кадрі, і за кадром.

 

Програму побудовано як дайджест, і особисто мені ця мобільність та змінність картинок подобається. Хроніка подій у книжковій Україні змінюється інтерв’ю, інтерв’ю – міжнародним книжковим дайджестом, екскурс у минуле – бібліотечною екскурсією. Є місце і для цитат, і для статистичної інформації.

 

Для мене як для читача цікавими та пізнавальними є рубрики програми «Події. Україна», «Міжнародний дайджест», «Невідоме з історії».

 

Літературних акцій як у країні, так і закордоном відбувається багато, тільки встигай завітати, записати, зібрати інформацію, проаналізувати, викласти. З книжками та літераторами пов’язано багато дотепних випадків, сумних та пафосних історій, казусів.

 

Те саме стосується й нашого минулого, багато речей залишилися невисловленими, невиписаними – невідомими. Наприклад, був дуже цікавий матеріал про Нобелівський роман, що так і не склався з українськими літераторами, хоча спроби робилися. Так само, як і інформація про те, що гетьман Мазепа був літературним меценатом, підтримував письменництво. Як на мене, такі матеріали будуть цікавими як для непідготовленого глядача, так і для будь-якого книголюба.

 

 

Знайомство з письменником відбувається в рамках традиційного інтерв’ю, це основна частина програми. Манера спілкування Марини Бондаренко заспокійлива, м’яка та інтелігентна, тому програми за участю гостей-холериків (Ірена Карпа, Оксана Забужко) вийшли яскравими та цікавими. Складніше Марині спілкуватися з інтравертами флегматичного складу. До того ж людьми, які наче і погоджуються на участь у програмі, але зйомки їх усе одно обтяжують. У таких випадках я би порадила Марині Бондаренко бути активнішою та виразніше інтонувати. Звісно, що важко приносити та запускати феєрверки перед людиною, яка виглядає, наче зібралася на похорон, або якій дуже хочеться закрити двері перед вашим носом, але спробувати варто.

 

Якщо порівнювати підхід Марини Бондаренко та Євгена Михайлова (програма «Бук-сіті», канал «Сіті») як інтерв’юерів, одразу помітно різницю: пан Євген спілкується з письменником на теми, які цікавлять його; пані Марина намагається говорити з гостем на теми, які хвилюють (стосуються) гостя, крім того, вона щонайменш демонструє знайомство із творчістю запрошеного. Я не впевнена в тому, чи може пані Бондаренко продекламувати вірші Івана Драча, але в тому, що вона читала книжки Адрія Куркова, Оксани Забужко та Ірени Карпи я переконана.

 

 

Кожна програма проводить екскурсію до бібліотек публічних (відомих) людей. Усі ці постаті, як і їхні бібліотеки, є різними: стилист та візажист Анжела Посохова, громадський діяч-інтелектуал В’ячеслав Брюховецький, адвокат Олексій Резников, шоу-художник Сергій Поярков, режисер Сергій Проскурня тощо. Цікаво спостерігати, як хтось із них серйозно розповідає, які книжки його улюблені та чому саме; а інший показує виключно книжки, що пов’язані з ним; дехто демонструє зацікавленість як професійною літературою, так і розважальною.

 

Позитивним є те, що всі ці люди читають, усім є про що розповісти, у всіх, зрештою, є цілком реальна бібліотека, яка складається з книжок, які читаються, а не корінців-макетів чи літератури, дібраної стилістом. Я стикалася з тим, як радили одному моєму знайомому: «Кольори – зелений та бордо. Трохи золота. Не забувай про философів. Краще, щоби складалися з однієї серії. Кілька лавреатів Нобеля та Букера. Ти якою мовою володієш? Добре, кілька книжок англійською. Можна й французькою, тобі ж це не читати. Ну і щось легеньке та модне!».

 

Наприкінці екскурсії Марина Бондаренко пропонує господарям бібліотек обрати кілька книжок – із тих, що вона принесла. Хід оригінальний, і якщо вибір публічною особою тієї чи іншої книжки навряд чи зорієнтує звичайного читача, то професійній аудиторії буде корисно ознайомитися, чим керується людина, яка обирає книжку: обкладинкою, прізвищем автора, назвою видавництва, ілюстраціями, розголосом тощо. Можна здійснити своє невеличке соціологічне дослідження.

 

P.S. Особисто на мене – як на літератора, читача та телевізійника – програма справляє позитивне враження. Єдине, чого мені не вистачає як читачу, – знайомства з новими книжками. Я ціную те, як представлено авторів цих книжок, але мені важливо, щоби так само відбувалося знайомство з книжками. Принаймні, з новинками, які виходять на українських видавництвах фактично щомісяця.