Тема суспільного мовлення за останні п'ять років міцно зав'язла в дискусіях, перемістившись у площину «вічних тем». Політики, не вдаючись до дій, продовжують декларувати свою підтримку ідеї СМ: нещодавно навіть віце-прем'єр-міністр з питань «Євро-2012» Борис Колесников пообіцяв до вересня розробити модель суспільного телебачення і запропонувати її на обговорення суспільству. А НТКУ, яка мала би стати базою для СМ, намагається виправдати скорочення штату «приведенням головних засад своєї діяльності у відповідність до критеріїв суспільного телебачення». Дискусія українських експертів про перспективи запуску СМ 22 червня під час конференції «Суспільне мовлення: Україна та Німеччина. Обмін досвідом» також засвідчила, що останні п'ять років справді стали «втраченим шансом». СМ знову доведеться розпочинати спочатку.

На конференції в межах спільного проекту «Києво-Могилянської школи журналістики» при Національному університеті «Києво-Могилянська академія» та Інституту економіки і телебачення Університету Кьольна, німецькі експерти ділилися власним досвідом щодо системи СМ.

Декларації «за», де-факто «проти»

У своєму вступному слові Євген Федченко, директор Могилянської школи журналістики Національного університету «Києво-Могилянська академія», описав нинішню ситуацію з українськими медіа, які «майже завжди під політичним тиском, намагаються виживати економічно». За його словами, українська влада ніколи не розуміла завдань журналістів, саме тому «кожен депутат може вирвати у представника ЗМІ мікрофон, або охоронці президента можуть заломити руку журналісту, як це сталось з Сергієм Андрушко з СТБ». Останні події та занепокоєння через посилення політичного тиску спричинили появу руху «Стоп цензурі!». Однак проблема не лише в тиску на медіа, а й у якості їх контенту, через що все більше українців відходять від традиційних медіа в соціальні мережі.

Його колега, президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт, наголосив, що попри масштабне обговорення, українська модель СМ так і не запрацювала. Причиною, на думку Квіта, є брак політичної волі: адже НТКУ навіть при своїй досить мізерній частці 2-3% залишається важливим елементом впливу в ролі державного мовника. Тож тепер дуже важливо, щоби створення СМ не стало таким же формальним, як, приміром, у Росії канал ОРТ («Первый канал»). За його словами, громадське мовлення в Україні розпочалося з діяльності Громадського радіо, заснованого Олександром Кривенком у 2002 - 2005 рр. Також пан Квіт згадав про роботу «Коаліції СМ» у 2004 - 2005 роках, підписання декларації 2007 року, провал у парламенті законопроекту Андрія Шевченка, указ президента Ющенка. На завершення Сергій Квіт оптимістично додав, що «привид СМ має стати тілесним», для цього, на його думку, необхідно об'єднати зусилля всіх експертів у сфері ЗМІ для здобуття підтримки суспільства та лобіювання відповідних законопроектів у парламенті, також СМ має стати інструментом у дискусії опозиції.

Заступник голови Національної ради з питань телебачення та радіомовлення та колишній керівник Головної служби інформаційної політики Секретаріату Віктора Ющенка Лариса Мудрак зазначила, що «громадському телебаченню за останні 13 років кожен рік всі органи влади, дотичні до прийняття цього рішення, говорять слово: "Так"». «Я думаю, що і на сьогодні дотичні до медіа журналісти знають, що влада і зараз говорить громадському телебаченню так. Це абсолютно шлях з зеленим світлом», - наголосила вона. Однак, на думку пані Мудрак, проблемою залишається сама модель українського СМ. Зауважимо, що коли пані Мудрак займалася інформаційною політикою в президентському Cекретаріаті, Віктор Ющенко підписав указ, яким фактично поховав і ідею створення суспільного мовлення, і свою передвиборну обіцянку це зробити: в указі Ющенка рекомендувалося втілювати суспільне мовлення паралельно з існуванням державного.

«Якщо є хороша ідея і якщо вона не поміщається в межі смс-повідомлення, то в ній щось не так, - ділиться своїм нерозумінням ідеї суспільного мовлення пані Мудрак. - Яка форма власності? Яка форма фінансування? На якій базі формуватиметься громадське телебачення? Це НТКУ чи ОДТРК? Чи ми, може, СМ будемо створювати на базі супутникового мовлення чи на базі інтернет-мовлення?».

Як аргумент пані Лариса навела те, що навіть «вікіпедія на сьогодні не дає чіткої відповіді, що таке Громадське мовлення».

При цьому Лариса Мудрак переконувала, що Нацрада всіляко намагатиметься сприяти впровадженню СМ: «Нацрада буде абсолютно готова провести свою роботу і в швидкі терміни проведе переліцензування телекомпанії, якщо буде потрібно видасть нові ліцензії, і посприяє СМ».

Її виступ викликав дискусію в експертному середовищі. Зокрема, президент Академії української преси Валерій Іванов наголосив, що за останні роки було створено всі умови для запуску СМ, але єдиною проблемою лишалося небажання влади: «Декларації "за", а де-фато "проти". Жодному політику не потрібно мовлення, яке не підпорядковане йому».

Окрім цього пан Іванов зазначив, що 2005 - 2010 роки стали для українських медіа «втраченим шансом», додавши, що в нинішніх умовах можливе лише формальне перейменування державного мовника: «Таке СМ у нас може бути, в інше не вірю».

«Чи є свідомий запит суспільства на СМ?»

Головний редактор журналу «Главред» Діана Дуцик зупинилася на тому, що на сьогодні ані політики, ані ті, хто долучаються до створення СМ, не розуміють, що таке СМ, як воно має працювати і чим відрізнятиметься від комерційних мовників. За словами пані Дуцик, масштабного соціологічного дослідження, яке б показало, чого хоче українське суспільство, досі не було зроблено. Тому актуальним лишається питання, чи є в країні справжній запит на громадське мовлення і чи достатньо тут буде політичної волі.

У відповідь голова правління громадської організації «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт зазначив, що первинним у таких питаннях має бути пропозиція: «Якщо суспільству нічого не пропонується, на відміну від російського продукту, який транслюється всіма українськими каналами, то з чого суспільству вибирати? Тобто про що це говорить? Якщо суспільству пропонувати кращий продукт, інший продукт і, вибачте, місію, про яку в країні ніхто не говорить взагалі. То є думка, що значна частина аудиторії обере, замість чорнушних новин "1+1", хороші якісні новини Першого національного».

У свою чергу юрист Наталія Петрова підкреслила, що тепер усі рішення щодо СМ має приймати ВР, і все залежить від неї, а не від президента «минулого, нинішнього чи майбутнього», тому і основні зусилля треба спрямувати на лобіювання ідеї завершення і планування СМ в парламенті. Також пані Петрова вважає, що в журналістському середовищі наразі немає чіткого розуміння сутності суспільного мовника.

«У журналістів є уявлення, що СМ - це можливість показувати все що хочеш, щоб не було цензури. Але ідея СМ не означає свободи журналістської діяльності. Ідея СМ - це перш за все задоволення потреб суспільства. І якщо закон "Про телебачення та радіомовлення" чи закон "Про інформацію" гарантує свободу діяльності комерційних ЗМІ, то закон про суспільного мовлення має гарантувати вимоги до програмного наповнення СМ. Там мають бути новини без цензури, олімпійські ігри, чемпіонати, дитячі програми, етнічні», - зазначила пані Петрова. Та, на її думку, ані прийнятий закон, ані запропоновані до нього зміни якраз цього і не визначають.

Досвід німецького СМ

Після цих виступів про свій досвід функціонування системи СМ розповіли німецькі експерти. За словами Манфреда Копса, доктора Інституту економіки і телебачення Університету Кьольна, СМ у Німеччині було сформовано в післявоєнні роки, на цей процес суттєво вплинули держави антигітлерівської коаліції - Великобританія, Франція та США. Ця незалежна система мовлення мала убезпечити країну від пропаганди, щоб унеможливити реставрації націонал-соціалізму.

Відповідно до положень державного договору про телерадіомовлення, в Німеччині існує три канали суспільного мовлення: перший - ARD, ZDF та Deutschland-radio.

СМ фінансується за рахунок збору на мовлення, доходів із реклами та інших доходів. Однак основним джерелом фінансування є саме абонплата. При цьому, за словами пана Копса, кошти від абонплати надходять безпосередньо до мовника. Абонплата становить 20 євро на місяць з кожного домогосподарства (середня заробітна платня у мешканців Німеччини - 2 тисячі євро).

При цьому канал може розміщувати і рекламу, хіба що рекламними вставками заборонено переривати трансляцію богослужінь та дитячі програми. Цікаво, що показ реклами заборонено у пік-прайм - після 20.00, а також у неділю та на свята.

Доктор Німецького університету адміністративних наук (місто Шпеєр) Петер Швій (Peter Schwiy) розповів про принципи формування Наглядових рад. «Частка політиків не може бути більшою за частку інших соціальних груп», - наголосив він. А його колега, професор Гамбурзького університету Ганс Кляйнштобер, розповів про власний досвід у Наглядовій раді на Deutsehe Welle, зауваживши, що робота СМ у Німеччині теж потребує вдосконалення. Зокрема, доктор пропонує зробити засідання Наглядових рад публічними, з паралельною трансляцією в інтернеті.

Наступну конференцію в межах проекту «Києво-Могилянської школи журналістики» при Національному університеті «Києво-Могилянська академія» та Інституту економіки і телебачення Університету Кьольна заплановано на жовтень.

Ілюстрація - www.flags.de