В Україні немає проблем. Так, незначні відхилення є, але міцні господарники дадуть раду будь-чому. А з примарними невідомими, що постійно заважають – розберуться. Вітчизняне телебачення загалом уперто мовчить про нагальні теми, і в стилі Оруела виділяє на «викид пари» дозовані хвилинки ненависті. Та навіть попри такі спроби спрямувати глядацький негатив у потрібне русло тижневики радше ставлять безліч додаткових питань, залишаючи аудиторію в сум’ятті.

Верстки телепідсумків тижня на різних каналах виглядали так:

ICTV, «Факти тижня»(18:45)

Новації для автолюбителів.

Пенсійна реформа з чистого аркуша.

Улюбленець столичних бабусь повернувся на роботу. (Про Черновецького.)

«ПінчукАртЦентр» поповнися новими шедеврами.

«Фактам тижня» 5 років.

«1+1», «ТСН. Тиждень» (19:30)

Київ було тотально заміновано.

Гаряча хвиля протестів і далі котиться арабським світом.

Перехід на зимовий час негативно впливає на здоров’я українців.

Українці не знають, чи віддавати дітей до школи в 6 років.

У Києві можуть відмовити у працевлаштуванні через україномовність.

З власної волі через вік і стан здоров’я у відставку пішов кардинал Любомир Гузар.

«Інтер», «Подробиці тижня» (20:00)

Негода паралізувала дороги України.

Київ знову намагаються налякати терактом.

Проблеми із солдатським харчуванням.

Гість студії – Михайло Єжель, міністр оборони України.

Міністр МВС обіцяє дати бій «мажорам» за кермом.

Ціни на пальне можуть відбити бажання їздити на авто.

Віктор Янукович про необхідність земельної реформи.

Кожен п’ятий ув’язнений може вийти на волю.

В ізраїльських готелях бракує вільних місць для туристів.

На «Інтері» стартує нове ранкове шоу.

TВі, «Сьогодні. Підсумки»(20:30)

Україна і світ намагаються зрозуміти, куди Віктор Янукович веде нашу державу.

Нинішня влада на дрібниці не розмінюється (?)

Влада хоче вкрасти шельф Чорного моря, – переконана Юлія Тимошенко.

Гречка буде, і буде дешева, – це вже втретє обіцяє Микола Азаров.

Уряд планує монополізувати ринок сільськогосподарської продукції.

Василя Онопенка намагаються вижити з посади голови ВСУ.

Юлія Тимошенко дає поради єгиптянам і тунісцям.

Любомир Гузар пішов з посади глави Української греко-католицької церкви.

Леонід Черновецький знову з’явився у Києві.

Віктор Янукович заховав коней, що йому подарував польський колега.

Перший національний, «Підсумки тижня»(21:00)

Краще змінити Конституцію, ніж її виконувати. (Про особисте голосування депутатами)

Досвід сусідньої Польщі щодо практики голосування депутатів один за одного.

У момент отримання хабара піймали начальницю львівської митниці.

Один кілограм гречки в одні руки.

Війна за українство.

Глава українських греко-католиків пішов у відставку.

Відомого українського актора Богдана Ступку прооперували в Німеччині.

Знайти свою половинку – завдання не з простих. (Переддень Святого Валентина)

5 канал, «Час»(21:00)

Підвищення цін на гречку в Україні.

Українські туристи вже мріють повернутися на пляжі теплого Червоного моря.

На сході України закривають україномовні школи.

Василь Шкляр став лауреатом шевченківської премії.

Любомир Гузар покинув пост голови Української греко-католицької церкви.

Отже, як видно, переважна більшість телетижневиків говорили про відставку кардинала УГКЦ Любомира Гузара. Оминули це увагою лише ICTV та «Інтер».

Любомир Гузар

Кореспондент Першого національного Людмила Сивак закцентувала свій сюжет на перетворенні Української Греко-католицької Церкви на всеукраїнську потугу, в чому ключову роль відіграв Любомир Гузар. Оминаючи життєвий шлях Блаженнійшого, авторка підкреслює морально-етичні принципи предстоятеля церкви, який попри спротив переніс престол до Києва без гострих протистоянь. Також у сюжеті окреслено особистий спадок Гузара, який він залишає по собі: «За підрахунками соціологів, Любомиру Гузару в Україні довіряють утричі більше людей, ніж є парафіян у його церкві. Він входить до сотні найвпливовіших українців. І те, що не прикіпив до влади, а передає її, як і обіцяв ще два роки тому, теплою рукою, тільки піднімає і так високий авторитет цього священика».

Натомість «1+1» пішов іншим шляхом. Вже у підводці ведуча Алла Мазур ставить головну інтригу відставки: «Хто очолить третю за величиною християнську церкву в Україні і чи підтримає ідею об’єднати всі українські церкви України у єдину Київську?». Однак відповіді на це питання глядач так і не отримує. На підтвердження чеснот поважного відставника канал згадує про гіпотетичну можливість Любомира Гузара свого часу стати Папою Римським. Тему продовжує львівський кореспондент Омелян Ощудляк. Головна лінія – історія Патріарха, спомини про його дитинство та всеукраїнське становлення УГКЦ. Вгадується, що канал хотів розкрити передусім людський вимір Гузара, але те, що сюжет «віддали» регіональному кореспонденту, зрештою дещо регіоналізувало й постать героя сюжету. Це проглядалося й у таких місцевих болючих точках Омеляна Ощудляка, як: «Вони вчилися в одному класі, коли з польського Львова щойно пішли більшовики. Залишивши у тюрмах гори трупів. А німці, які прийшли натомість, вже почали репресії. Більшість вчителів цих 10-річних дітей були знаменитими професорами розігнаного університету...», або «Він намагається зробити греко-католиків зрозумілими не лише галичанам і діаспорі, а й усій Україні». Як і в сюжеті на Першому національному, автор подає широке розмаїття співрозмовників – від однолітків Гузара до істориків та релігієзнавців.

Натомість кореспондент 5-го каналу Олександр Аргат відмовився від коментарів релігієзнавців та експертів. В сюжеті більш зібрано історію УГКЦ, історію самого Гузара та висвітлено його роль у всеукраїнському становленні церкви. Щоправда, автор сюжету вплітає політичну складову, коли Патріарх «не уникав нагоди і висловитися щодо політики. І в 2004-му, і в 2010-му роках під час виборів закликав вірян голосувати. Бо ж бути проти всіх, на думку Гузара, – це втеча від відповідальності». Дещо здивувала у подачі 5-го каналу підводка до сюжету від Тетяни Даниленко, коли вона 13 лютого назвала рішення Гузара про відставку «снігом на голову серед літа» (?!), і наголосила, що Гузар – «безсумнівний моральний та інтелектуальний авторитет українських греко-католиків» (лише!?), тоді як на інших каналах говорили про моральність для більшої частини громадян України, за межами вірян.

Про останнє говорив і ведучий TВі Володимир Павлюк: «За різними опитуваннями, йому довіряють третина українців, це втричі більше, ніж греко-католиків в Україні». «Сьогодні. Підсумки» відмовилися від сюжету, подаючи більш стислу інфомацію. Попри це, саме в ефірі TВі пролунала відповідь на питання ведучої «1+1»: «Об’єднання чотирьох українських церков має статися, і це головний його заповіт для наступників»; також було зроблено наголос на визначній події, що оминули інші канали: «Саме на його (Любомира Гузара. – ТК) запрошення Україну відвідав Іван Павло ІІ».

Друге місце серед згадувань у тижневиках поділили між собою три теми: утиски українства (Перший національний, «1+1» та 5-й), подорожчання гречки (5-й, Перший національний, TВі) та Єгипет («1+1», TВі та умовно 5-й, оскільки на цьому каналі заворушення було згадано в контексті втрати українцями туристичного напрямку).

Утиски українства

Тему утисків українства згадані телеканали висвітлили досить широко. Сюди увійшли розповіді і про закриття шкіл із українською мовою викладання, і про проект нової концепції освіти, і про практику переписування історії... Наймаштабніше «війну українству» окреслив державний Перший національний, де кореспондент Тетяна Мельниченко з’ясовувала – чи капітулює українське. Сюжет починається із закриття «україномовних» шкіл на Луганщині та Донеччині, в ньому стандартно подано точки зору місцевих влад та обурених батьків. Утім, авторка, схоже, не звернула уваги на цікаву інтригу, про яку сама ж і згадала: «В Міносвіти від закриття шкіл відхрещуються і кивають на місцеву владу, мовляв, їхня компетенція. Ті запевняють: ніякої політики, і списують усе на недофінансування, але обіцяють подбати про дітей». Зважаючи, що фінансування шкіл проводиться через Міносвіти, було би цікаво розвідати, що ж, власне, відбувається.

Така ж інтрига зав’язується навколо чергового повороту сюжету – «концепції літературної освіти», де авторка з’ясовує, що: «Професор Микола Сулима – один з авторів концепції. Під нею його підпис, але автор запевняє: після затвердження документа робочою групою в нього хтось самовільно вніс зміни». Хто цей невідомий «хтось» – в сюжеті залишилося таємницею, хоча бодай запитати про це в Міносвіти та коротко переказати відповідь не завадило би. Напевне, нечиста сила стає зручною для посилань на неї в сюжеті, оскільки надалі, коли зайшла мова про літературу, «Жовтий князь» Василя Барки якось сам «випав» із підручників. Та попри це помітно прагнення авторки якнайповніше розкрити тему, коли вона нарешті доходить до присутності української мови в радіоефірах (ТБ вже, на жаль, не було). Завершується сюжет відкритим питанням кореспондента до власників радіостанцій, яке... так і висне у повітрі. Цікаво, що попри «широкий фронт» сюжету, Міністерство освіти присутнє лише у поблажливому викладі кореспондентки: «В Міністерстві освіти не розуміють, чому довкола концепції стільки галасу. Кажуть, це лише стратегічний документ і підкорегувати все можна буде уже на стадії розробки освітніх програм».

5 канал устами Тетяни Даниленко задає тон відомою працею Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», що не завадило кореспондентці Ользі Петрів ураз засипати глядача купою цифр (п’ять разів в першому ж абзаці). Зачин, як і в Першого національного, – закриття шкіл на сході України. На відміну від державного каналу, тут вже присутні представники українського Міносвіти. Втім, Ольга Петрів теж припускається згаданої помилки, коли дає цитату одного з розробників «мовної концепції, що в робочій групі думку україністів перекрутили» і... все. Нуль реакції, кореспондентка далі не дошукується, хто ж усе-таки перекрутив. Загалом сюжет досить апокаліптично змальовує перспективи української мови у світлі висловлювань чиновників (губернатор Донеччини) та порівняння із упослідженням білоруської в Білорусі, до того ж це все підкріплено загрозливими прогнозами друкованого тижневика «Коментарі» щодо неминучості її вимирання із уже традиційним питанням наприкінці: «Мова – не товар. Та у чиновницьких кабінетах нею повсякчас торгують. Розбурхують пристрасті дражливими законопроектами і концепціями. Що переважить – мова чи язик? Інтрига».

«1+1» в темі про утиски україномовностіпереплів безпрограшну «сторі», коли україномовність завадила працевлаштуванню, зі ставленням до мовного питання на регіональному і столичному рівнях. Кореспондент Світлана Березівська намагалася збагнути перипетії мовної політики Міносвіти і, на відміну від інших, подала не лише синхрон одіозного Дмитра Табачника, а й позицію міжнародного правознавця про практику захисту державної мови. Але попри це: «Поки над мовною концепцією суперечки тривають, в Україні через мовні тенденції б’ють на сполох правники, філологи і навіть математики. Вони створили алгоритм і отримали неприємний результат». «Неприємний результат» озвучили ті ж керівники тижневика «Коментарі», але чомусь їх було протитровано як «математиків» і «кандидатів філологічних наук». Варто додати, що термінологічно із сюжету «1+1» важко було визначити, про що йдеться, позаяк лунало і про концепцію української освіти, і про літературну концепцію, і про концепцію мовної освіти, і нарешті про концепцію української мови.

Чого не побачив глядач? Якби редактори каналів уважно стежили за тим, що відбувається у світі, напевно, звернули б увагу на останні показові «крахи мультикультуралізму» в Німеччині, потім у Франції, а нині у Великобританії. Мислення українських журналістів суто українським категоріями та неможливість вийти за межі нехай державного, але провінціалізму, навряд чи є достатніми аргументами проти цинічних відбріхувань чиновників.

Гречка

Кореспондентка 5-го каналу Ганна Мірошниченко ставить перед собою завдання з’ясувати – що ж відбувається з цінами на стратегічний продукт. Сюжетна лінія швидко патрапляє в ціновий вир, де рясніє від цифр: 22 гривні, 13,99…, 18,35…, 19…, 14… Словом, у свідомості залишається головне: «В столичних супермаркетах вона цього тижня на вагу золота». Опитуючи і виробника, і реалізаторів (базарних і магазинних), і чиновників, і покупця з експертом авторка лише приблизно дає зрозуміти, що а) гречки мало, бо мало посіяли; б) виробник та споживач не зійшлися в ціні, бо перекупниками не вистачає на бутерброди з ікрою, а отже в) уряд купить гречку в Китаї. Водночас Ганна Мірошниченко йде далі й тему гречки плавно перетворює… на тему подорожчання овочів та фруктів. Про те, що чим далі від осені, тим менші запаси збіжжя, а відповідно й більша ціна, авторка не каже. Не каже й про те, що завдання ефективного уряду не шукати і привселюдно шмагати винних, а створювати прозорі торгівельні та митні механізми, за яких спекуляція, а відповідно ажіотажі стануть немислимими. Приблизно такий обґрунтований висновок журналістського розслідування був би логічним, замість того, щоби закінчувати сюжет синхроном про… борщ.

Власне, на відміну від попереднього довгого полотна, Володимир Павлюк у ефірі TВі пішов за мудрою опозиційною порадою: «з цією владою можна нічого не робити, просто дайте їй говорити».

Просто пряма мова: «Володимир Павлюк: Гречка буде, і буде дешева, – це вже втретє обіцяє Микола Азаров. Щоразу він називає нові версії подорожчання крупи і нові варіанти остаточної перемоги Кабінету Міністрів над гречкою. До слова, поки що перемагає гречка. Поки Азаров прем’єр, крупа подорожчала на 200%. Ось як Микола Янович з нею боровся і бореться.

Микола Азаров, Прем’єр-міністр України: «Запасов у нас всех достаточно, более чем достаточно. Надо, чтоб люди спокойно себя чувствовали, не планировали вперед… Вот я подходил и спрашивал, зачем покупать по 5 килограмм, когда можно спокойно через полгода купить еще 2 килограмма. Правительство ведь не торгует ни гречкой, ни маслом, правительство создает условия, регулирует, но не торгует. Да, сейчас трудный период, когда у правительства пока нет возможности серьезно влиять на вопросы ценообразования. Овощехранилища в один день не делаются, и оптовые рынки в один день не создаются. Но они будут созданы. Вчора був підписаний меморандум порозуміння з виробниками крупи гречаної, яким передбачено зафіксувати оптово-відпускну ціну на даний вид крупи. Загалом це дасть можливість сформувати споживчу ціну на крупу на рівні достатньому».

Здавалося, що опозиційну тему гречки мав би замовчати державний Перший національний, але він пішов шляхом, коли ніби краще говорити… Сюжет Сергія Сиволапа, начитаний голосом Володимира Мельника, став суцільним переспівом чиновників. І прем’єр Азаров, і очільник Чернівеччини Папієв, і міністр АПК Присяжнюк – всі вони запевняли, що винних покарають, одразу видаючи свої варіанти цих винних (звісно, тільки не вони). Папієв навіть заговорив про причетність до цінового ажіотажу румун (так до міжнародного скандалу недалеко). Загалом цей сюжет, позбавлений будь-якої аналітики, зроблено в найкращих традиціях постсовкового УТН-у 15-річної давнини. Утім, як не дивно, саме Перший національний чітко озвучив, у чому суть гречаної інтриги: «Куди поділася гречка – з'ясовують у Міністерстві агрополітики. Там планують поповнити запаси, купивши 20 тисяч тонн крупи у Китаї, і збити ажіотажну ціну, зокрема, скасувавши ввізне мито та ПДВ на цей продукт».

Загалом, окрім пошуку крайніх, українській «телеаналітиці» гостро бракує бодай елементарних графіків: як сіяли гречку за роками, як скорочувалися/ чи не скорочувалися площі посівів, як змінювалася ціна тощо.

Події в Єгипті

«1+1»підійшов до єгипетської революції глобально. Вплив падіння Мубарака на світові ціни на нафту, а також вплив на українські інтереси – тема сюжету Григорія Жигалова. Досить чесна спроба проаналізувати події. Також можна було би згадати про роль соцмереж у заворушеннях. Дещо бракувало бачення військово-політичного аспекту, оскільки Єгипет Мубарака гарантував безпеку південним кордонам Ізраїлю, що додавало Тель-Авіву можливості у значному політичному маневрі на всьому Близькому Сході.

Натомість TВі, окрім перебігу подій у південноафриканському регіоні, детально описав наслідки революції для колишніх очільників країни. На відміну від «1+1», TВі дав ширшу оцінку каїрських подій з боку міжнародної спільноти, але – жодного слова про перспективи ключового торгівельно-економічного регіону. Однак у світову подію кореспондент вписує українське протистояння «опозиція – влада», де Юлія Тимошенко через Moscow Times застерігає північноафриканців від «відкату до авторитаризму», а міністр МЗС Грищенко там же їй опонує, на чому насамкінець наголошує Володимир Павлюк: «Для України, – пише Грищенко, – стратегія має лишатись незмінною: прагматичні реформи на користь майбутнього».

5 каналвирішив допомогти кишені пересічного українця і спробував дослідити, які тури можуть бути рівновартісні єгипетським. Ірина Герасимова зробила побіжний огляд принад та засторог кількох держав Сходу. На цьому тему Єгипту було вичерпано.

Ігри «терористів»

Резонансною темою недільного вечора виявилася гаряча інформація про низку замінувань у Києві, в тому числі – поряд із офісом каналу «Інтер». Про це спочатку коротко повідомила Алла Мазур в ефірі «1+1», а потім докладніше висвітлив «Інтер». Зважаючи на оперативність теми, Геннадій Стамбула досить якісно скомпонував сюжет, де окрім МВС фігурували і свідки (щоправда, одноканальці), й експерт (журналіст), і психолог. Однозначний плюс сюжету (чого не було на «1+1») – наявність інформації про вимогу «терориста» звернути увагу на проблеми онкохворих дітей.

МВС та зокрема його очільник ще двічі з’явилися в недільних ефірах (ICTV та «Інтер»). Головні теми – «мажори» й дороги. Якщо із сюжету Володимира Соколова (ICTV) важко було зрозуміти, про що йдеться, навіть уважно після переглядання перечитавши ще й у розшифровці («п’янки», техогляди, «мажори», терміни водійських посвідчень, медичні довідки, транспортний збір в «одному флаконі»), то сюжет Романа Бочкали («Інтер») вирізнявся структурованістю і не «розтікався мислію по дрєву». Вбивці на дорогах, їхня безкарність та відчай батьків, які, не вірячи у правосуддя, готові переступити останню межу. Життєві драми і шляхетність Анатолія Могильова, який стає на захист невинних. Кращої пропаганди годі й придумати.

Резюме

Підсумовуючи, об’єктивно жанру тижневика відповідав TВі, де глядач міг побачити і політичні підсумки тижня, й економічні, і розповідь про тиск щодо голови Верховного Суду України Василя Онопенка, про що змовчали інші канали. Красива й цікава роздинка випуску – гуцульські коники президента України й тема про те, куди діваються Гарантські подарунки. Хоча «Сьогодні. Підсумки» тяжіли до Юлії Тимошенко та іронізували на адресу влади, але чи не таким повинен бути опозиційний канал, якщо іншої опозиції немає?

Як не парадоксально, але окрім TВі найбільшу кількість нагальних тем глядачеві пропонували «Інтер» та Перший національний. Щоправда, нагальність на цих каналах має цікаві особливості.

Наприклад, у сюжеті про проблеми із солдатським харчуванням кореспондент Ольга Клюєва («Інтер»), говорячи про конфлікт між Міністерством оборони України та постачальником провізії фірмою «Івала», «не помічає» низки сенсацій та відверто грає на боці Міноборони. А звернути увагу було на що: компанія 5 місяців у борг годувала вояків, після цього її виставили і забрали майно, більше того – незаконно утримували під вартою цивільного працівника фірми (чи не тема для військової прокуратури?). Так само у кореспондентки навіть не виникло питання – що за «добродійна» фірма «Оптукрпром-ВР» прийшла «на допомогу» Мінобороні, в якого, за логікою, грошей на харчування нема, хіба лише знову в борг? Натомість усі ці нерівності, як вибоїни на дорогах, старанно прикрили хмизом стурбованих солдатських матерів та ситих столичних вояків (хоча і без десерту). Більше того, у продовження теми під час інтерв’ю ведучого Олега Панюти із міністром оборони Михайлом Єжелем останній заявив, що, виявляється, «ображений» постачальник надавав неякісні послуги (!?) і працював із Міноборони без договорів (!?). Ось як нинішнє військове керівництво піклується про здоров’я війська. Але для «Інтера» це не суттєво.

Ще одна цікава тема «Подробиць тижня» – про майбутню найбільшу амністію в історії України. Попри підводку Олега Панюти: «Каждый пятый заключенный претендует выйти на свободу – это около 7 тысяч человек, чьи преступления не были тяжкими. Прежде всего отпустят несовершеннолетних, мужчин старше 60 и женщин старше 50 лет, инвалидов, беременных, а также больных раком и туберкулезом». Андрій Цаплієнко зосередився на соціальній адаптації колишніх ув’язнених та неготовності українського суспільства їх приймати. Тож більшість повернеться «на зону». Але не сказав Андрій Цаплієнко, як зона робить людей несприйнятними для суспільства, як ув’язнені завдяки зоні вийдуть у люди з різноманітними хворобами (про катастрофічний стан із захворюванням на туберкульоз узагалі, напевне, знає кожен першачок), як вихід такої кількості людей вплине на соціальну та криміногенну ситуацію в країні, де безробіття лише збільшується. Разом із тим, хоч як, але Віктора Януковича показали...

Перший національнийподав трохи менше актуального, проте зачепив одну із найрезонансніших нині тем, коли картка народного депутата Володимира Ар’єва проголосувала за зміни до Конституції без депутата. Звісно, з міркувань політкоректності і про депутата, і про причини появи такої теми у випуску Перший національний промовчав. Натомість репортер Тетяна Кухоцька вказала депутатам на аморальність практики неособистісного голосування загалом. А потім «Підсумки тижня» ще й видали коментар польського політоглядача про сусідський досвід (записаний телефоном). Також цікаво, що Перший національний наважився розповісти про затримання керівниці львівської митниці устами ведучого Андрія Сміяна: «На гарячому у момент отримання хабара у 7 тисяч доларів піймали начальницю львівської митниці Клавдію Кутикіну. Як з'ясували правоохоронці, за винагороду вона сприяла оформленню імпортних товарів за зниженою вартістю, а гроші їй двічі на місяць передавали начальники митних постів 15-го і 30-го числа. На одній вантажівці митники заробляли 3,5 тисячі доларів. Під час обшуку у помешканні затриманої знайшли понад 100 тисяч доларів готівкою. Цієї п'ятниці Клавдія Кутиркіна відзначила своє 50-річчя у СІЗО, хоча найпевніше збиралася зробити це інакше. Як давали і брали хабара правоохоронці відзняли прихованою камерою. Давайте подивимося без коментарів».

«Підсумки тижня» Першого національного, схоже, намагаються знайти свою нішу, відновивши роль виховного кийка для своїх, як це було за часів Кучми. Хоча канал уже давно втратив позиції авторитетного «рупора влади».

Відчуття відсутності актуальності в більшості висвітлених тем залишилося від Фактів тижня (ICTV),   а від ТСН. Тиждень (1+1) хотілося більшої гостроти.

Зрештою, жоден канал детально так і не показав розвитку ситуації навколо родичів голови Верховного Суду Василя Онопенка: розшук генпрокуратурою його доньки, чи припущення Василя Онопенка, що з його зятем зводять рахунки заступник глави АП Андрій Портнов і заступник генпрокурора Ренат Кузьмін (1+1 анонсували цю тему за кілька днів до цього, але в підсумковій програмі так і не дали).

Оминули канали досить неоднозначну тему відправлення українських миротворців у Кот-д’Івуар, притому що профільний комітет ВРУ був проти такого рішення. Та й узагалі з фінансуванням миротворців у Ліберії ще на початку тижня жеврів скандал.

Попри увагу до Анатолія Могильова в контексті автомобільної тематики, всі промовчали про досить цікаву тему перейменування російської міліції на поліцію та супутню реформу. Хоча проекція на вітчизняну міліцію не завадила б: варто було би попитати й експертів, і громадян – якими вони бачать правоохоронців.

Так само нуль уваги було приділено взаєминам «влада – опозиція». Наприклад, обійшли переховування та клопотання про політичний притулок екс-голови Держкомрезерву Михайла Поживанова.

Ніхто й не намагався нагадати про зростання тиску (тарифного, цінового, податкового, кримінального тощо) на суспільство – а чого варта лише ідея голови Донецької області переселяти самотніх пенсіонерів із великих квартир у «малогабаритне житло»?!

P.S.: До образності та поетичності Тетяни Даниленко (5 канал). «Стрибати у гречку» – це фразеологізм, а не «приказка», і аж ніяк не «вульгарний» (див. словники). Куди вульгарніше до наступного сюжету парафразувати ненормативного «ГамлЄта» Леся Подерв’янського, фразою: «Купатися чи не купатися, і яка розумна є цьому альтернатива?».

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг дотримання журналістських стандартів у підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограмах з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».Засади моніторингу дивіться тут.