ПЕРШЕ ТРАВНЯ

ICTV

Тему “першого травня” “Факти тижня” зробили першою у випуску. Ведуча Оксана Соколова зауважила, що “першотравень – найсуперечливіше свято в нашому календарі. Погодьтеся, жодне інше не має стільки трактувань і стільки варіантів для святкування. Часи єдиних для усіх ідеологічних першотравневих демонстрацій давно минули. Утім, влада так і не наважилася скасувати цей святковий день”. Тему продовжив кореспондент Володимир Соколов. Він нагадав, як примусово святкували цей день за радянських часів, нагадав, що на відміну від річниці Жовтневої революції, Першотравня позбавити українців “не ризикнули”. Затим коротко зазначив, як відзначають цей день за кордоном (“з коровами або козлом”). Цим містком Володимир Соколов перекинув до незвичного відзначення першого травня в Україні — Дня батяра у Львові: “З угорського «батяр» перекладається як бродяга або авантюрист. Фактично антипод чесного роботяги комуністичної доби. Втім день авантюриста для галицьких трудящих проходить майже під таким же гаслом, як і свято солідарності для комуністів. Батяри всіх країн – єднаймося. От тільки єднаються вони, на відміну від пролетарів, у любові до жінок і до Львова”. Коротка замальовка завершилася висновком, що «для більшості ж українців першотравень давно став днем дачника. Лопати в руки і вперед на присадибні ділянки. А бо ж у ліс. Але тоді це свято вже називають днем шашлика».

Ведуча ТСН.Тиждень Алла Мазур лише побіжно зазначила, що “акцією протесту назвали свою першотравневу демонстрацію українські комуністи. Гасла нинішньої провладної партії незмінні – ні корупції, геть олігархів”. Розкриваючи інтернаціональну суть Першотравня, «1+1» акцентував як під час акції “у Москві до однієї із колон демонстрантів примкнула група із прапорами гей-товариства”.

Ведуча “Подробиць тижня” Анастасія Даугулє означила, як відзначили цей день в Україні. Кореспондентка «Інтера» Крістіна Суворіна зробила оглядовий репортаж з Києва, Запоріжжя, Сімферополя та Рівного. Розповідаючи про атрибути демонстрації в Києві (“вот железная метла, которой собравшиеся хотят гнать олигархов, а это – большое ухо из папье-маше, его заткнули пробкой, иллюстрируя слова на плакате "Нас слушают, но не слышат”), авторка не зауважила, що вигадники цих витворів — комуністи - входять у провладну парламентську більшість, проте наголошувала на зовнішніх атрибутах дійств (“рядом с коммунистами маршируют, конечно, не пионеры, а простые киевские школьники в костюмах пионеров”, “по Ленинскому проспекту маршируют тысячи людей”). Наголошуючи на святкуванні в Криму, Крістіна Суворіна згадала і “выступления героев соцтруда и передовиков производства” ( логічне питання, що це за “герої” - у кореспондентки не виникло), і безкоштовну роздачу червоних радянських прапорів і прапорів Росії (!!!). Рівненський аспект першого травня — поминальна неділя, а підсумок теми: привід зібратися на природі і праця на дачах, позаяк “около 80% украинцев первое мая считают обычным выходным днем”. Продовжуючи тему першотравня, «Подробиці тижня» наголосили на інтернаціональному вимірі Міжнародного дня солідарності трудящих: святкуванні в Росії та “від Філіпін до Куби”.

Ведучий “Сьогодні.Підсумки” Володимир Павлюк у підводці до теми першого травня зробив короткий екскурс в історію питання і зауважив, що “у США свято не прижилося, у СРСР – це одне із найбільших свят. У сучасній Україні – червоний день календаря”. Кореспондентка Катерина Раца також почала сюжет з того, як примусово відзначали першотравень за радянських часів і як добровільно та немасово люди роблять це зараз. Кореспондентка намагається дослідити привабливість лівої ідеї (“соціальні рівність, гарантування захисту прав, безкоштовна медицина, освіта, пільги, офіційне працевлаштування”) через погляди колишнього члена соцпартії Євгена Філіндаша,  “експерта лівого руху в Україні” Володимира Задираки і одного з очільників організації марксистів  Василя Терещука. Висновки Катерини Раци: “старий політичний баласт заважає сьогодні перемозі лівих ідей”, єдині ліві у владі — комуністи -  постійно кількісно зменшуються, а актуальність лівих ідей демонструють “революції у Північній Африці та арабському світі”.

Схоже, кореспондентка ТВi симпатизує лівим ідеям, оскільки жваво цитує співбесідників без жодного критичного сприйняття: “Лідер марксистів стверджує: не випрошувати треба, а виборювати і міняти систему докорінно. За прогнозом Таращука, такі трансформації в Україні можуть початися вже наступного року, коли людям терпець урветься. Сьогодні, за даними Держкомстату, за межею бідності – приблизно 15 мільйонів. Водночас, за даними Центру соціальної аналітики (Є.Філіндаша — авт.), майже 150 найбагатших людей України мають статок у три державні бюджети країни”. Завершується некритичний, а радше компліментарний огляд лівих рухів розповіддю про міцні позиції соціалістів та соціал-демократів у європейських країнах, що постали з активної діяльності профспілок. Українська ілюстрація тренду — студентська незалежна профспілка “Пряма дія”, яку нібито бояться адміністрації “вишів”. Втім Катерина Раца зауважує, що за нинішньої партійної системи в Україні такі рухи приречені — їм залишається лише тішитися ідеологами і теоретиками як, наприклад, Нестором Махно.

Перший Національний свій тижневик також розпочав з відзначення першого травня. Ведучий “Підсумків тижня” Андрій Сміян розповів про 5-ти тисячну колону в Києві та інші акції, що відбулися “здебільшого, за радянськими сценаріями”, та додав, посилаючись на невідоме опитування, «що “для майже 80% українців 1 травня – лише нагода вибратися на природу”. Кореспондент Маркіян Перетятко ще раз повторив про 5 тисяч “незгодних із капіталістичним ладом” та звернув увагу на ненависний комуністам капіталістичний антураж демонстрації — комерційну рекламу. Затим нагадав, як святкували першотравень в Запоріжжі, де, як і телеканал “Інтер”, пропіарив запорізького голову ОДА Бориса Петрова. Кореспондент звернув увагу, що цьогоріч на 1 травня не було звичних профспілок, позаяк ті готуються до акцій протесту. Знову шаблонно сюжет звертається до радянських часів з їх обов'язковою  для громадян участю в демонстраціях . Ілюстратор радянських примусових та безрадісних реалій - Леонід КРАВЧУК, завідувач відділом ЦК КПУ з питань ідеології (1988-1990 рр.). Опонент Л.Кравчука — комуніст Георгій Крючков, який, втім, “визнає – нині для більшості українців першотравень передусім свято весни і хороша нагода відпочити на природі”.

Загальні зауваги: Говорячи про Міжнародний день солідарності трудящих, телеканали (за винятком 5-го каналу) так чи інакше говорили про лівих і, головне, про комуністів. За 20 років незалежності виявилося, що “совок” успішно живе в образах кореспондентів, коли ритуальну комуністичну першотравневу ходу кореспонденти називали чи то “свято”, чи то “парад”, чи то “демонстрація”, тим самим підвищуючи вагу жменьки комуністів, яких, на думку Катерини Раци (ТВі), постійно меншає. А Маркіян Перетятко (Перший Національний) “легко” жонглюючи понятійними символами минулого: “У Союзі перше травня разом з великим жовтнем усі роки відзначалося на найвищому державному рівні” та очевидністю термінів, розкрив буденну “совкову” підсвідомість.

Впадає у вічі стандартне звернення до теми через згадку радянських часів. Загалом, телеканали, прагнучи або іронізувати над потугами комуністів, або ж перевести увагу на альтернативні святкування (ICTV, 1+1), в будь-якому випадку грали їм на руку, адже один з головних принципів піару: “неважливо, що про мене говорять, головне — скільки про мене говорять”.

Зрештою, коли телеканали посилалися на соцдослідження, за якими  для 80% громадян першотравень — це нагода вибратися на природу і шашлики (реперна точка практично всіх сюжетів !) —  то чи не це мало би стати головною відправною точкою актуальності теми? Адже піарячи “нафталін”, чомусь ніхто не згадав (окрім «Інтера», та й то побіжно), що 1 травня була Поминальна неділя. Один з небагатьох днів в сучасній Україні, який об'єднує, а не роз'єднує громадян пам'яттю про предків.

Інша тема в контексті 1 травня, яка просилася на екрани — тривалі вихідні, спричинені тягарем  комуністичного спадку. Адже кожен згаяний день має для економіки країни свою ціну. Цю економічну складову підняв лише ТСН.Тиждень, де Марина Макущенко чомусь без посилання зазначила, що “економіка України втрачає до 1,5 мільярда гривень за один такий день”.

Сюжет «1+1» був дещо поза 1 травня, оскільки розглядав загалом “червонокалендарний” спадок Україні, плюс, зокрема, ухвалення Верховною Радою України законопроекту про обов'язковість вивішування червоних прапорів. Щоправда, позиція прихильників та противників червоних прапорів була неаргументованою — на рівні “подобається-не подобається”. Побіжно Марина Макущенко торкнулася й інших “червоних” дат та їхньої несумісності з церковними постами. Оглядовий сюжет, втім, містив смислові алогізми: 1) “струшуючи пил із старих сценаріїв та символів, та примушуючи народ шанувати ветеранів та жінок, політики можуть напроситися на нову хвилю протестів” (???);   2) “Останнє на цей рік свято СРСР – наступного тижня. Тих, хто не погодиться відзначати за законом – із новою-старою атрибутикою, за тим же законом каратимуть” (твердження непрофесійне, позаяк на момент виходу сюжету проголосований законопроект не був підписаний президентом, а, отже, не вступив в дію).

На тому, що президент України не підписав “червонопрапорного” закону, наголосив ведучий Підсумків тижня Андрій Сміян, і справедливо вказав на розвиток подій: “Про готовність виконувати вказівку вже заявили в кількох східних і південних областях. А от у західних, навпаки, вирішили не вшановувати стяги кривавого кольору. Комуністи ж закликають Генпрокуратуру карати усіх, хто ослухається. Опозиція попросить Президента накласти вето на парламентське рішення. Отже закон, який створили задля того, щоб об’єднати країну, принаймні так говорили ініціатори, насправді сприяє ще більшому її роз’єднанню”. Кореспондентка Тетяна Мельниченко нагадує, як комуністи ініціювали “червонопрапорне” питання і надає pro at contra комуніста П.Симоненка та філософа М.Поповича щодо значення прапора: символ об'єднання України VS символ репресій. Відтак йдеться про спроби розколоти суспільство. Тетяна Мельниченко подає цікаву і якісну розвідку щодо походження прапора: “Комуністи запевняють – це зовсім не прапор Радянського Союзу, а стяг однієї зі стрілецьких дивізій. Але музейні працівники зізнаються – коли дивізія з цим стягом штурмувала Рейхстаг, від радянського він мало чим відрізнявся”. Далі ще цікавіше, адже, виявляється, офіційний статус оригінального прапора, що зберігається у центральному музеї збройних сил Росії — національна святиня, після чого Тетяна Мельниченко слушно зауважує, що “у 1991-му ніхто і не уявляв, що копію національної святині Росії вже за 20 років вивішуватимуть поряд з державним прапором України”. Після короткого огляду ритуальних танців навколого червоного прапора за участю “російських націоналістичних організацій”, кореспондентка означує наступні акції комуністів — референдум щодо російської мови та Митного союзу, а комуніст Симоненко вже в другому синхроні за сюжет продовжує заробляти собі на кримінальну справу, фактично, паплюжачи державний прапор України. І завершує сюжет колишній президент України Леонід Кравчук: “Ось Конституція у мене. В Конституції 20 стаття написано, що державними символами України є державний прапор України, державний герб України і державний гімн України. Все останнє – це не символи. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менше як двома третинами від конституційного складу. Тобто законом можна встановити порядок використання тільки державних символів. Верховна Рада прийняла закон про використання недержавного символу. Тобто вона порушила в даному разі Конституцію”.

Загалом, підсумовуючи  “червонопрапорну” тему, слід констатувати, що жменька комуністів спромоглася вкотре поставити на вуха всю країну. Попри критичні погляди кореспондентів (особливо професійно тут спрацювала Тетяна Мельниченко), на жаль, жоден телеканал не зауважив, що Україна, прагнучи до Європи, забула, що там комунізм та його символи прирівняні до нацизму і за їх пропаганду визначена цілком конкретна кримінальна відповідальність. Питання, що лежало в ідеологічній площині, цілком можливо було б поставити у юридичний вимір правомірності “червонопрапорного” рішення ВРУ та його виконавців на місцях.

Продовжуючи “східний вектор”, ТВі, Перший Національний і 5-ий канал нагадали про річницю ратифікації Харківських угод. Щоправда, жоден телеканал чомусь не наважився  нагадати про побоїще у Верховній Раді річної давнини та взагалі про юридичну сумнівність процедури ратифікації. Натомість всі говорили про якусь містичну формулу перегляду угод від Азарова: “ціна на газ для України – це стільки ж, скільки платить Німеччина, мінус транзит і мінус сто доларів знижки” (лише ТВі дав хоч якесь посилання - “за даними з російських ЗМІ”). Тож перший мислевірус про багатообіцяюче виправлення ситуації (яку влада сама ж і створила) був примножений наступним мислевірусом, коли і Перший Національний, і 5-ий канал повторювали, що, буцім, Янукович підписанням угод “врятував Україну”. Хоча з сюжету державного каналу було очевидно, що йшлося про порятунок здебільшого “підприємств” (форма власності, звісно, замовчується). Говорячи здебільшого про те, що відбулося рік тому і як тяжко виправляє ситуацію влада зараз, лишень 5-ий канал зауважив, що “знижка (на газ) працює, ціни для України все одно ростуть”.

Ще одна популярна тема телевізійних тижневиків — ЧОРНОБИЛЬ.

ICTV та 5-ий канал підішли до теми Чорнобиля як до туристичного напрямку. «Інтер» — як  до можливості вирощувати на чорнобильських землях сільськогосподарську продукцію. Якщо у перших варіантах фактично вбачається вже початок промокампанії на підтримку туризму (хоч іноді й нелегального), то в другому вже не наводяться аргументи проти засіювання Зони. Дивна одностайність безальтернативних думок. І лише ТВі вкотре нагадав  про небезпеку та підступність атому, що призводить до фатальних наслідків внаслідок бездумних дій.

ЧОГО НЕ ПОБАЧИВ ГЛЯДАЧ?

Говорячи про 1 травня і пропагуючи шашликовий спосіб відпочинку, телеканали  практично не звернули увагу на протипожежені застереження влади.

Газова тема також була неповна без прогнозу міністра палива і енергетики Ю.Бойка.

Також в контексті газових домовленостей 5-ий канал без посилань лякав заїждженою темою Митного союзу, в той час як всіма телеканалами була проігнорована заява В.Януковича, що розмови про Митний Союз лише “політичні заяви” В.Путіна.

Кореспонденти проігнорували свіжий звіт Freedom House щодо стану демократії та дотримання прав людини в Україні, який було оприлюднено 27 квітня. У цьому ж контексті, на жаль, телеканали проковтнули ляпас “регіонала” Я.Табачника.

Також ніхто не наважився згадати про позов Ю.Тимошенко до Д.Фірташа в американському суді.

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг дотримання журналістських стандартів у підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограмах з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».Засади моніторингу дивіться тут.