Зростання проблем внутрішнього і зовнішнього характеру змушує владу використовувати тільки ті методи маніпуляцій, які викликають менше відторгнення у глядача (напівправда, фрагментація інформації, апелювання до авторитетів). Тимчасом як чільні представники опозиції не гребують більш програшними прийомами (навішування ярликів, безпідставні твердження). Про все це – в огляді маніпуляцій у політичних ток-шоу за 26 серпня – 8 вересня 2011 р.

У серпні команді Януковича довелося приймати непрості рішення. Здавалося б, арешт Тимошенко виглядав логічним «переломним моментом», що мав покласти край реалізації лідеркою БЮТ тактики з перетворення суду на виставу абсурду.

Але, вирішивши цю проблему, Банкова створила ще більшу - такі кроки вимагають підтвердження авторитету та легітимності влади. А от з цим у Януковича справжня біда. Рівень суспільної легітимності його влади, згідно з опитуваннями Центру Разумкова та КМІС, вдвічі нижчий, ніж після обрання. Це в Росії влада могла ігнорувати зовнішню критику «посадки Ходорковського» (з яким усе частіше порівнюють Тимошенко, в тому числі на контрольованих владою ток-шоу), оскільки рівень суспільного схвалення таких дій мало чим поступався рівню підтримки Путіна.

Брак легітимності української влади штовхає її ідеологів та політтехнологів на пошук шляхів, як замінити її чимось іншим, створити її у штучний спосіб чи просто відволікти увагу громадян від цієї прикрої обставини.

Експерти «Телекритики» під час перегляду перших випусків суспільно-політичних ток-шоу нового сезону побачили кілька ліній маніпулятивної роботи влади з громадською думкою.

1. Акцентування уваги на низькій легітимності, деструктивності та безпорадності опозиційних сил і політиків. Створюючи такий програшний для опозиції контраст порівняння з владою, яка «хоч щось робить», можна відволікати увагу від помилок і провалів.

2. Заперечення версії про різке охолодження «Заходу» до України через процес над Тимошенко і, відповідно, втрату Києвом «європейського шансу».

3. Формування образу «нового старого» ворога - Росії. Ідентифікація зовнішньої загрози завжди добре слугувала будь-якій владі для виправдання свого існування. Тим більше, якщо на його тлі будується образ «захисника національних інтересів» Януковича. Маніпуляція полягає в тому, що в цей же час замовчується історія надто довгих стосунків Януковича і керівництва Кремля і постійної внутрішньополітичної гри Партії регіонів протягом 2005-2010 рр. на боці російських інтересів.

На передовій відпрацювання нових ліній оборони і нападу влади традиційно опинилася «Велика політика» Євгенія Кисельова. Тепер по порядку.

1. До першої тези авторів оглядів гарною ілюстрацією є епізод спілкування Кисельова з адвокатом Тетяною Монтян та політологом Олександром Палієм у програмі «Велика політика» Євгенія Кисельова («Інтер») від 2 вересня. Ведучий майстерно зіштовхує двох учасників дискусії своїми традиційними навідними запитаннями. Складається враження, що Кисельова цікавить не предметна дискусія, а лише підтвердження власної «правоти» з вуст запрошених експертів. Зокрема, про те, що наявна опозиція нічим не краща за владу, хоч та й ув'язнює її лідерів. Для обраної Кисельовим тактики Тетяна Монтян із її репутацією «незалежного» експерта просто ідеальний персонаж!

«Євген Кисельов, ведучий. Социологический опрос, проведенный центром "Социс" в августе месяце, свидетельствует о том, что нашим соотечественникам не хватает всего сразу и многого. Но мы выделили лишь те позиции, которые собрали больше всего голосов респондентов. Больше всего не захватает возможности полноценно провести отпуск. Вторая нехватка - возможность питаться соответственно своим вкусом. Третье - людям не хватает полноценного досуга. Больше всего украинцы боятся резкого роста цен, затем - потеря работы, невыплата зарплат и пенсий. Даже ухудшение состояния здоровья боятся меньше людей. Зато есть вещи, который украинцы не страшатся: потеря независимости страны (11%), сворачивание демократии и свободы слова, угроза со стороны других государств. По уголовному делу Тимошенко: с осуждением этот процесс воспринимают 38%, с одобрением - 33%, безразлично - 24%. Вот такая картина общественного мнения.

Это тот электорат, с которым приходится работать как власти, так и оппозиции.

Вот здесь мы собрали несколько экспертов. Для начала хочу спросить: вы недавно написали колонку, в которой оппозиционеров назвали лузерами.

Тетяна Монтян, адвокат. Вони все зробили для того, щоб викликати до себе відразу і примудрилися програти навіть діючій владі. Це ж треба додуматися замість того, щоб працювати з людьми, бігати в день Незалежності з плакатами, побили міліціонерів. Влада не краща - навіщо було перегороджувати, хай би бігали. Є люди, які вважають що те, що з нею робить влада, то це занадто. Але в той же час вважають, що вона це заробила. Мені смішно слухати про те, що вона каже дати їй незалежний суд. Цей суд її повністю влаштовував, коли вона була при владі. Їй на думку не спадало щось реформувати. А тепер з'ясувалося, що в нас погано з правосуддям. У нас в країні немає людей, хто б сам не сидів, чи родичі, чи друзі.

Євген Кисельов. Я невольно вспоминаю, что в 2008 г. президент подписал указ о роспуске парламента, но в итоге через суды этот указ пошел ко дну.

Тетяна Монтян. Я вже не кажу про те, що Портнов, який зараз працює на діючу владу, його викохала Юлія Володимирівна, виштовхнула у велику політику. На що ж їй скаржитися. З іншого боку, що ж коїть влада.

Євген Кисельов: Здесь присутствуют политологи, Павел Булгак и Александр Палий, хочу вас подключить к разговору. Господа политологи, вот скажите, рассудите: оппозиция все-таки у нас лузеры или жертвы, как вам кажется?

Олександр Палій, історик, кандидат політичних наук: На сьогоднішній день ми бачимо, що це жертви, ну, оскільки поразка, це їхня попередня. І справді, правильно сказано, що дуже довгий час не було звернено уваги на справжні проблеми країни, але на сьогоднішній день треба відштовхуватись від того, що робить влада. А влада по суті ліквідує найбільшу опозиційну силу, оскільки вона боїться конкуренції, оскільки рейтинги, ви самі бачите, вони приблизно, так би мовити, достатньо загрозливі для влади. І те, що відбувається, це вже інша історія. Історія не того лузерства, а історія намагання «катати опозицію катком» і припинити її існування у цій країні.

Тетяна Монтян. Але БЮТ у нас не опозиція. Це така само позиція, яка тимчасово опинилася в діжці. Немає ніякої влади і опозиції. Є ресурс, які присвоюють ті чи інші люди.

Олександр Палій. Я погоджуюсь частково. У нас влада і опозиція - це продукт пост геноцидного суспільства. І кращі в країні знищувалися. У нас вибудувана система влади таким чином, що до влади пролазять через хабарі. Справжня опозиція повинна бути анти системною, народжуватися зараз. Спертися на реальні потреби суспільства.

Тетяна Монтян. Вони навіть ніколи не думали вивчити матчастину. Вони ніколи цим не цікавилися.

Євген Кисельов: Простите, пожалуйста, дайте, возможность господину Булгакову высказаться. И вот там уже мои коллеги журналисты, которым я тоже по обсуждаемому вопросу обещал дать слово, коротко, тоже тянут руки уже. Пожалуйста.

Павло Булгак, політолог: Ну, Ви знаєте, я не зовсім погоджуюсь з тим, що в нас нібито аж така погана опозиція, у нас така опозиція, яка вона є, в нас кращої опозиції немає, так само, як і немає кращої влади. Ніхто не каже, що за попередньої влади не було проблем, в тій самій судовій системі. Так? Просто видно очевидно, що недопрацювали, тому що дійсно всі експерти...

Євген Кисельов: Я сразу вспоминаю отца и учителя Иосифа Виссарионовича Сталина и его замечательные слова, вы знаете, на сегодняшний день у меня для вас других писателей нет, придется работать с этими. На сегодняшний день нет другой власти и нет другой оппозиции.

Павло Булгак: Судовою реформою, в нормальному сенсі цього слова, ніхто не займався, але ж не займається і нинішня влада, вже пройшло 1,5 роки правління цієї влади. Більше того, за всіма ознаками ми маємо звуження незалежності судової системи, сьогодні судова система не є незалежна, це очевидно для всіх: для експертів в середині країни, для експертів з закордону.

Павло Булгак: У нас іншої опозиції немає. Наша опозиція, яка б вона не було, вона різношерста, її підтримують різні електоральні групи, але її підтримують люди, і ці люди в цій країні сьогодні позбавляються права на свободу слова, позбавляються права на мирні зібрання. І доречи, події 24 серпня э яскравим тому прикладом, тому що, правильно колега Монтян сказала, міліція повинна була забезпечити рішення суду. А було рішення суду, яке дозволило опозиціонерам пройтися від Володимирської до Софіївської площі, було це рішення суду, але його міліція не виконала. Фактично, вона порушила рішення суду, яке дозволило мирну, спокійну ходу. І якщо ми бачили відео цих подій, то ми бачили, що навпаки, депутати закликали тих людей. Які давили масою не штовхатися, не провокувати міліцію. А що отримали демонстранти? Вони отримали газом. Сльозогінним газом в обличчя. Одна людина не витримала, так. Але ця людина спровокувала ці події, які потім сталися. І ми побачили брехню міліції, яка побачила, що там дезодорантом якимось потруїли людей. Що сьогодні ми чуємо брехню Могильова про те, що били міліціонерів парасольками, в які були заховані металеві прути. Це, вибачте, це смішно. Міліція просто повинна була дати можливість людям, людям з іншими поглядами на те, що відбувається в країні. На курс, яким має рухатися країна.

Євген Кисельов: Сейчас все говорят, что зажимают свободу, давят демократию. Мне как журналисту это неприятно. Это было в России, это происходит и на Украине.

Тетяна Монтян. Кожне, хто хоче щось сказати суспільству, вільний лише в Інтернеті. У наших ЗМІ ніхто ніколи не може говорити на всі вільні теми.

Олександр Палій. У російській ситуації 70% підтримують владу, а в українській - тільки 15%. Все-таки більш критичне ставлення до влади у нас присутнє.

Я не зовсім погоджуюсь із тим, що у нас погана опозиція. У нас така опозиція, яка є. У нас кращої немає. Ніхто не каже, що за попередньої влади не було проблем. просто видно, що недопрацювали. Судовою реформою ніхто не займався, але і нинішня не займається. За всіма ознаками маємо звуження судової системи. Нашу опозицію підтримують люди, і ці люди сьогодні позбавляються права на свободу слова, на мирні зібрання. Ми побачили брехню міліції, сьогодні чуємо брехню Могильова, що били міліціонерів парасольками, в яких були заховані металеві прути.

Тетяна Монтян. Могильову, Хорошковському треба виправдовувати своє існування, вигадувати змови, теракти. Переконати, що позицію треба блокувати.

Що стосується судової системи: неможливо реформувати похідну третього порядку. Наші суди такі самі завжди. Це просто ресурс. Спочатку потрібно займатися іншими речами і тоді прохідна третього порядку сама виправиться.

Євген Кисельов: У нас совсем мало остается времени. Хотелось послушать историка, Людмилу Гриневич. Я специально пригласил ее сюда. она как историк, высказала свое мнение. Все-таки, Украина за свою историю знала много оппозиций. Да еще каких. Чем та же организация украинских националистов не оппозиция? Или диссиденты 60-7- годов. Или нынешняя оппозиция. Все-таки, какие исторические уроки, на ваш взгляд, не выучены, а какой есть позитивный опыт.

Людмила Гриневич, історик:. Говорити про опозицію не можна поза контекстом аналізу системи влади. І давайте будемо називати речі своїми іменами. Україна все-таки демократична, бо опозиція у нас є. Досвіду цивілізованої співпраці влада-опозиція у нас немає. Україна при СРСР жила при однопартійній системі, при монополії Компартії на владу та ідеологію. Опозиція має значний досвід діяльності публічної і непублічної громадської опозиційності. Але влада за ці 75 років набула колосальний досвід знищення опозиції. Арешти, побиття, робота спецорганів. Коли впроваджується в ту, чи іншу організацію, і ведеться розкладницька діяльність. Яка працює потім. Скажімо, на ліквідацію цієї, чи іншої політичної сили, це все не мало. Тепер, який досвід. Негативний, чи позитивний винесло суспільство з цього факту історичного. Безперечно, позитивним є те, що суспільство, все таки, осмислило те, що ми мусимо і повинні відмовитися від однопартійної системи. І ми мусимо мати конституційну опозицію, яка може прийти до влади цивілізованим шляхом, яка може висунути конструктивну програму і воювати за цю програму. Негатив який? Негатив в тому, що наша опозиція. В силу цих історичних обставин, вона є дуже така не структурована. Вона є ідейно організаційна, не досконала ця опозиція. Розумієте? Тому з боку влади ми бачимо постійне намагання і прагнення продовжувати цю авторитарну практику. Тобто, мова зараз не йде про Тимошенко, мова зараз іде про те, що з боку влади бачимо постійне прагнення продовжувати авторитарну практику. Мова йде про те, що у нас опозиція і влада думають про те, як дожити до наступних виборів».

2. Ілюстраціями до намагань провладних політиків і політтехнологів спростувати тези про зв'язок між арештом Тимошенко і втратою Януковичем авторитету на Заході є два епізоди із залученням іноземних експертів у програмах «Велика політика» від 26 серпня та 2 вересня.

Головна маніпуляція цих епізодів полягає в тому, що один із «незалежних зовнішніх» експертів (Адріан Каратницький, а потім Олександр Рар) давно заангажований у проектах за участю представників влади. Зокрема, ведучий не повідомив глядачів про те, що Каратницький виступав як лобіст Януковича ще під час президентських виборів 2009 р. й активно сприяв покращенню його іміджу у США в 2010 р. Німець Олександр Рар із 2003 року активно коментує події в Україні з точки зору інтересів верхівки, яка перебуває при владі в Києві. Він входить до складу експертної ради фінансованої Віктором Пінчуком Ялтинської європейської стратегії і навіть був помічений журналістами «Української правди» в озвучуванні вигідних для Януковича запитань. Тож приховування всіх цих фактів лише підтверджує маніпулятивний характер як запитань ведучого, так і «підставних» експертів:

«Велика політика» з Євгенієм Кисельовим, «Інтер», 26.08.2011

«Євгеній Кисельов: Ну, мы сейчас еще вернемся к этой теме, но сейчас достаточно резко меняем направление нашего разговора, потому что у нас два телемоста. Мы хотим поговорить о внешней политике, о том, как воспринимается Украина во внешнем мире. И сейчас у нас на связи два известнейших американских политолога, специалиста по украинским делам. Из студии, не удивляйтесь, в Симферополе, в Крыму, ведущий эксперт американской исследовательской организации Heritage Foundation - "Фонд наследия", Ариель Коэн. Он находится в Крыму, потому что приехал сначала в Киев на конференцию, посвященную двадцатилетию независимости Украины, и затем отправился в Симферополь, чтобы поближе познакомиться с делами республики Крым, ситуацией на полуострове. А из Нью-Йорка, из телевизионной студии в Нью-Йорке к нам должен присоединиться Адриан Коротницкий, в прошлом директор и руководитель организации Freedom House, той самой, которая так часто в последнее время критикует Украину. Адриан в настоящее время является старшим научным сотрудником другой исследовательской организации, которая называется "Атлантический совет" - Atlantic Council. Я приветствую обоих участников нашей дискуссии. Сначала хочу обратиться с вопросом к господину Каратницкому. Не так давно появилась ваша статья, которую многие заметили в англоязычной киевской газете KyivPost, которая называлась Nervousness about Ukraine exaggerated, то есть "Беспокойство по поводу Украины преувеличено", вы имеете в виду запад. Вот те мысли, которые вы высказывали в этой статье спустя те два месяца, которые прошли, у вас по прежнему в силе?

Адріан Каратницький, експерт атлантичної ради США (Нью-Йорк): Я би сказав, що в загальному, я думаю, що я ще поділяю ці погляди. Хоча мушу сказати, що пристрасті навколо ув'язнення і суду Юлії Тимошенко вони стають, вони дають, я би сказав, наголос на всі тенденції і тренди, котрі відбуваються в Україні. На превеликий жаль, багато позитивних аспектів. Наприклад: зрівноваження приходів і витрат в бюджетній сфері, певний реформаторський курс в економіці. Певні важкі реформи в суспільному секторі. Ті, котрі потрібні, щоби модернізувати Україну. Ці всі позитиви, вони десь в цьому губляться. І, на жаль, наростає все більша тривога, що Україна може піти не правильним напрямком. З другий точки зору, в Америці і я особисто бачу, що заяви публічні, як і Президента України, так майже і практично цілої політичної еліти, включно з Партією регіонів як по стороні євроінтеграції. Мені здається, що тут є такий певний дисонанс меж деякими містами, котрі не тільки повторюють, що їх треба вважати дійсними, але з деякими процесами, котрі підривають самі цю основну кардинально мету української і зовнішньої, і внутрішнього реформаторського курсу.

Аріель Коен, експерт Heritage Foundation. Я бы к этому добавил, что страна, не включенная ни в один геополитический блок, по определению возникают вопросы ее безопасности и направленности. ЕС - это 14 триллионов долларов ВВП, США - 13 триллионов, и с другой стороны - таможенный союз с 170 млн человек. ЕС и Америка - это лидеры с точки зрения технологии и финансов. Для Росси Украина нужна как транзит для газовых и нефтевых потоков. Для Украины сейчас очень важный вопрос следующего этапа развития. Украина на распутье: она будет строить авторитарную или демократическую систему.

Євгеній Кисельов, ведучий. А вот скажите, как вам кажется, есть ли рычаги повлиять на этот выбор, и если есть, воспользуются ли ими лидеры Запада?

Аріель Коен, експерт Heritage Foundation. Рычаги есть. Это и рычаги экономических отношений. Я их критиковал, что они недостаточно развивают отношения с Украиной. Но эти руководители одновременно могут решать один только кризис. И для Америки это Афганистан, решение вопроса по Ливии, поднятия вопрос по Сирии. Если будет продолжаться процесс, который воспринимается субъективно как процесс размывания демократии, то отношение к Украине может ухудшаться - и тогда руководство Украины остается один на один с северным соседом. Нужно ли это? Думаю, нет, думаю, руководство понимает, что страна по геополитике всегда в Украине действовали как западные, так и московские силы. Вопрос для украинской элиты: они хотят вернутся в лоно государства российского или нет.

Євгеній Кисельов: Я хотел бы задать еще один вопрос Адриану Каратницкому, который на связи с нами из Нью-Йорка, старший научный сотрудник Атлантического совета в Вашингтоне, но сейчас, повторяю, он в Нью-Йорке. Адриан, скажите пожалуйста, хотел вам задать, в общем, тот же вопрос, который я задал Ариэлю Коэну. На ваш взгляд, есть ли у руководства Соединенных Штатов, у европейских лидеров рычаги влияния на Украину в том, чтобы она двигалась в заявленном направлении, в направлении европейской интеграции, не пошла бы вспять. И даже если они есть, есть ли политическая воля ими воспользоваться?

Адріан Каратницький: Ну, перш за все, я би сказав, основне чи є загальне стратегічне бачення в українській еліті, щоби інтегруватися в ширший, більш розвинутий економічний світ. Інтегрувати своє машинобудівництво, скажімо, з європейським машинобудівництвом, інтегрувати свій агропромисловий комплекс з потоками капітали від країн, котрі мають засоби для інвестицій, і для процвітання цієї галузі. Якщо є таке бачення, то я думаю, що є багато засобів впливу зі сторони західного світу. Але, я думаю, що і українська економічна олігархічна еліта і економічна еліта, промислова еліта, як рівно ж і політична еліта розуміють - це вони розуміють, де фінансові потоки є, де є динамізм економічний. І вони це бачать, не тільки в Європі, але бачать, скажімо, в Китаї та в Індії. Я думаю, що вони розуміють, що це є шлях оптимальний для інтеграції. Якщо вони мають це бачення, а я думаю, вони це мають, тоді є певні міри впливу зовнішнього світу. Я боюся лиш, щоби процес над Тимошенко не став таким, як став скажімо, процес Ходорковського, таким знаменним, що він змиває багато позитивних трендів, котрі існують в Україні, українського потенціалу і волі інтегруватися. І тому, ці рішення, котрі будуть прийняті вже або в юридичному процесі, або вже політично опісля цього юридичного процесу є кардинально важливими. Є кардинально важливий, щоби Президент і провідництво України розуміли, що не зважаючи на юридичні чи вони існують, чи не існують в цьому процесі, що це буде сприйнято дуже негативно і може мати не передбачуваний негативний ефект на інтеграційні намагання, інтенції українського провідництва.

Євгеній Кисельов: До недавнего времени, вы оставались все же оптимистом, чем пессимистом в отношении европейских перспектив Украины. Вы по-прежнему этот оптимизм испытываете?

Адріан Каратницький: Ну, я думаю, що є здоровий глузд. Я все ж таки вірю в прагматичний ефект і глузд тих людей, котрі провадять державою. Я вірю, що в Україні є динамічне громадянське суспільство. Я думаю, що є поле для обговорення важливих проблем перед широкою аудиторією є досить обізнана, і дуже обізнана, я би сказав політичне середовище і дуже обізнані громадяни України через Інтернет, телебачення, через інші засоби інформації. І тому, я думаю, що всі ці фактори спрацюють позитивно. Україна має дуже багато елементів європейськості. Я думаю, що її еліта прийме правильні рішення, щоби вона пішла цим європейським, демократичним напрямом».

«Велика політика» з Євгенієм Кисельовим, «Інтер», 02.09.2011

«Євгеній Кисельов, ведучий. Сейчас к нашему разговору подключаются двое иностранных экспертов.

- Адам, скажите, вот в последние годы Польша воспринимается как один из главных союзников Украины в Европе. Одна из тех стран, которая выступает за успешное вхождение Украины в ЕС. В то же время Комаровский выразил мнение, что процесс по делу Тимошенко может помешать украинской интеграции. Мы знаем много случаев, когда западные политики дежурно выражают встревоженность положением в наших странах, но дальше это никуда не двигается. Яркий пример - Россия. Вы помните, сколько раз европейский лидеры гневно крутили головой, грозили пальцем, но и ему, и Медведеву все сходило с рук: и война в Грузии, и гибель сотен детей в Беслане, и дело Ходорковского и т.д. В реальной политике же мы видим, что Россия слишком важна для Европы как поставщик энергоресурсов. А с Украиной что будет?

Адам Міхнік, Польща, журналіст. Я думаю, что для Польши Украина - это очень близкий сосед и очевидно то, что сказал наш президент, что если процесс Тимошенко будет хороший аргумент для противников сближения Украины с ЕС. Что касается России, то невозможно, чтобы европейские политики могли эффективно развивать демократические процессы в России. Я не думаю, что политика нового железного занавеса - это умная политика и развивает взаимоотношения. Но есть разные точки зрения. Я бы сказал, что будут разные протесты и что это не будет приближать президента Януковича к хорошим отношениям с ЕС. С другой стороны - изолировать Украину тоже ошибка. На западе много людей просто не понимают, что в России происходит. А в Украине мы видим теперь регресс. Если первый противник президента тюрьме - это сигнал, что есть опасность путинизации Украины. Надеюсь, что не дойдет до того, но боюсь. Что касается Табачник. И это тоже нехороший прогноз. Я покупал в Москве ее книгу. И я бы не нашел такого великорусского шовиниста-украинофоба, как Табачник. С полькой точки зрения, в Украине есть сильный демократический потенциал. Здесь мы видим проблему с Россией.

Євгеній Кисельов, ведучий. Александр, ваш недавний политолог газете "Сегодня" сильно отличается от политики европейской, я процитирую: "Когда г-жа Меркель едет в Россию, она тоже все время говорит о Ходорковском, но это не мешает Москве и Берлину быть близкими партнерами. Но я не могу предположить, что Европа откажется от договора о хоне свободной торговли ради Тимошенко". Ели процесс завершится для Тимошенко обвинительным приговором, все это не станет преградой для подписания договоров об Ассоциации и пр. Ведь Украина не Россия, и Германия от нее не зависит.

Олександр Рар, Берлін, політолог. Я вам скажу то же самое, что сказал польский коллега. В политике есть моральная и циничная реальная сторона. С моральной точки зрения, все это ужасно, что творится в России. В то же самое время мы говорим о больших делах, которые должны в Европе произойти. Ее еще стоят, она не достроена до конца. На самом деле, на Западе больше всего бояться, что Украина уйдет в Россию. И чтобы это не допустит, то с Украиной подпишут даже на плохих для запада условиях договор о свободной зоне торговли. Тимошенко жалко, но я думаю, что критика будет, но она во многом является как в случае Ходорковского. Интересы, конечно, есть свои. Украину хотят приблизить к ЕС. Дружить с Украиной - это геополитический интерес Европы. Надежды есть, что с Украиной можно договориться в транспортом плане, что возможна развязка всех этих труб и т.д. И Тимошенко, конечно, в чем-то раздражитель всех этих процессов. Но на самом деле бизнес идет между сообществом Запада и Украины.

3. Формування образу ворога з Росії спостерігається у двох випусках поспіль випусках «Великої політики» (2 вересня і 9 вересня). При цьому головну роль у такому формуванні відіграють запрошені експерти та журналісти.

Зокрема, в програму від 2 вересня Євгеній Кисельов вставив сюжет «одного из лучших российских журналистов Леонида Канфера», який було зліплено з цитат московських експертів та журналістів, що підтверджували незалежність Януковича і войовничі настрої Кремля. Кульмінацією і завершенням сюжету стали такі слова:

«Леонід Млєчін, журналіст, історик: "После выборов Януковича в Донецке некоторые наши высокопоставленные люди пили за нашу победу. Наконец-то, наш человек у власти мы победили, теперь все будет хорошо. Они же все промахнулись, потому что, не знаю, когда я был на Украине, Президент Янукович сделал заявление, что вектор, основной вектор украинской внешней политики - это европейская ориентация, не российская"».

9 вересня тема загострення україно-російських стосунків та позиціювання Януковича як головного захисника інтересів України просувалася у «Великій політиці» під час гострого діалогу Костя Бондаренка та Володимира Корнілова. Обидва опоненти, незважаючи на розбіжності, підкреслювали виключну лідерську роль українського президента в цій кризі.

***

На відміну від добре організованої пропагандистської роботи Банкової, тактиці впливу на громадську думку опозиційних сил і політиків, як завжди, зважаючи на розділеність опозиції, бракувало єдності.

Хоча вже зараз важко почути дискусію щодо того, хто більш «опозиційний» до Януковича, а хто «керована опозиція», проте...

Представники БЮТ - Олександр Турчинов у «Республіці» (5 канал) 1 вересня та Андрій Сенченко на «Свободі слова» Андрія Куликова (ICTV) 5 вересня - головний акцент зробили на навішуванні ярлика «диктатура» чинній владі, апелюючи до незаконності арешту Юлії Тимошенко. А лідер «Громадянської платформи», народний депутат Анатолій Гриценко («Свобода слова» 5 вересня, «Республіка» 8 вересня) зводив свої виступи до розлогого інформування громадян про факти зловживання влади і потенційні злочинні схеми та дії представників команди Януковича.

Заради об'єктивності треба визнати, що саме лінія поведінки Гриценка є більш продуктивною з точки зору нейтралізації пропаганди влади. Однак для того, щоб ефективно закріпити її, змусити глядача замислитися над наведеними фактами, а головне - позбавити сенсу подальші маніпулятивні виступи спікерів влади, потрібна злагоджена гра всіх опозиційних політиків, які беруть участь у прямому ефірі.

Опозиції, так само як раніше владі, треба розділити ролі: хтось має хист до атаки на опонента (в цивілізованих рамках дискусії), хтось - до розгортання альтернативної картини подій у державі, хтось - у створенні емоційного зв'язку з аудиторією. Дії таких спікерів під час ток-шоу мають бути не менш злагодженими, ніж відповідні дії представників влади. Тільки в такому разі опозиціонерам не доведеться займатися марною справою - втискувати у свої спічі, коментарі і репліки одразу всі згадані цілі, що природно призводить до спрощення і змушує використовувати ті ж схеми і шаблони маніпуляцій, що і влада.

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.