Для чого перші особи влади приходять на політичні ток-шоу? Начебто риторичне запитання, але тільки на перший погляд. Справді, мотиви, які штовхають в ефір українських політиків, що посідають найвищі місця у владній вертикалі, не лежать на поверхні. Можливість нагадати про себе виборцям (зрештою ніхто не відміняв потреби хоча б віртуально, час від часу, нагадувати про існування влади як такої), оприлюднити яку-небудь привабливу «соціальну ініціативу» від свого імені. Це бажання особливо загострюється в передвиборчий період. Зрештою – просто потішити власне самолюбство, плаваючи у сприятливій атмосфері „теплої ванни”, влаштованої запопадливим ведучим – цим пропагандистські завдання не вичерпуються. Принаймні – не для всіх.

Прем’єр-міністру Миколі Азарову появи в телеефірі явно особливого задоволення не приносять. Мабуть, тому, що відведена йому роль „концентратора негативу”, яка за очевидними розрахунками провладних технологів має регулярно відволікати увагу від успіхів і невдач більш значної фігури і влади в цілому, – задоволення не передбачає в принципі.

Тривалий час телевізійна риторика Миколи Яновича була сповнена пафосних звинувачень на „папєредніков”. Навіть зараз, коли його попередниця повною мірою відчула тяжкість „руки закону” в   вітчизняній інтерпретації, він все ще в’яло апелює до „тягаря минулих помилок”. До речі, не менш вяло Азаров реагує на нагадування про свій формально найвищий статус у провладній партії – мабуть, давно усвідомивши, для чого був кооптований на роль його заступника Сергій Тігіпко, який все ще вперто намагається повторно зіграти роль „молодого реформатора”. Хоч давно вже очевидно, що ці наміри можуть мати успіх хіба що на сірому тлі  інших регіоналів, але не в очах електорату.

Чомусь здається, що якби  прем’єр-міністр  справді мав цілісну стратегію позитивних змін, або хоча б реальні і переконливі приклади досягнутих успіхів, або міг чітко вказати на перешкоди і труднощі, відверто назвавши їх ініціаторів і винуватців – то він би не обрав постмодерновий формат ток-шоу, де вже в анонсі ведучого, у  властивій для його „українського періоду” хаотичній стилістиці, питання соціальних виплат поєднане з проблематикою  секс-меншин.

В хаотичному нагромадженні тем, фактів і точок зору пересічному глядачеві розібратися важко і не хочеться. А це вже створює можливість для маніпулятивних впливів. Враховуючи рівень довіри українців до влади, можна було з певністю очікувати від аудиторії певних підсвідомих коннотацій.

Напевно, формуючи зміст своїх шоу таким чином, із залученням різноманітних навколополітичних «фріків», і змішуючи не змішуване, Євгеній Кисельов  в прихованій формі виражає власну опозиційність до української влади. Це, звісно, жарт, хоча на місці опозиційних спікерів, здається, варто було б уникати участі у фарсах – навіть в умовах інформаційної блокади.

А так – виходить як завжди. Запитаєш пересічного глядача, що там було в програмі у Кисельова – він лише останній блок і згадає.

«Інтер», «Велика політика», 20.04.2012, 22:30

Євгеній КИСЕЛЬОВ: Смотрите прямо сейчас. Жизнь станет лучше. Кому, когда и насколько? Как измениться благосостояние украинцев после повышения пенсий и выплат вкладов Ощадбанка? Выдержит ли это украинская экономика и кто заплатить за улучшение жизни малоимущих граждан: государство, олигархи или средний класс? О новой социальной политике власти и многом другом разговор с Премьер-министром Николаем Азаровым. Обмену подлежит. Оппозиция придумала, как избавляться от депутатов, которые не оправдали надежд своих партий и своих избирателей? Но реально ли воплотить в жизнь этот закон? И где гарантия, что депутаты, которые придут на смену провинившимся, окажутся лучше? Однополая любовь и большая политика. Почему в украинском парламенте так много гомофобов? Грозят ли репрессии представителям сексуальных меньшинств? И можно ли с помощью жестких законов уменьшить количество геев и лесбиянок? Об этом и многом другом в сегодняшнем выпуске нашей программы. Здравствуйте. Я приветствую всех, кто сейчас смотрит телеканал "Интер". Это программа "Большая политика" и я – ее ведущий Евгений Киселев. Сегодня у нас за роялем, как всегда, композитор и исполнитель Олег Шаг. Ну что ж, как говориться, быка за рога. „

Що стосується змістової частини виступу Миколи Азарова, то навіть ті моменти раціональної оцінки економічної ситуації, до яких він як чиновник старої школи все-таки вдавався, сприйняти їх на раціональному рівні на мозаїчному тлі політшоу дуже складно. Особливо, коли попереду така інтригуюча тема, як виховання дітей в гомосексуальних шлюбах – мабуть, проблема першочергового значення для сучасного українського суспільства.

Микола АЗАРОВ: "На самом деле деньги можно брать только из одного источника – это из нашей экономики. Другого источника у нас нет. Можно, конечно, занимать, но в предыдущие годы уже так поназанимались, что нам уже сейчас не до займов, нам бы отдать своевременно все то, что занимали раньше. Поэтому источник один – это работа экономики. А то, что делалось за последние два года, способствовало тому, что экономика стала работать устойчиво, стала увеличиваться прибыль. Напомню, что мы делали собственно говоря. Мы приняли Налоговый кодекс, который уменьшил налог на прибыль, например, на 4 процентных пункта, то есть уменьшил налоговое давление. Мы отменили более половины действующих до 2011 года налогов. Мы улучшили возмещения налога на добавленную стоимость. Это мало что говорит нашим телезрителями, а вот промышленникам и предпринимателям это говорит много. То есть мы увеличили оборотные средства находящиеся на счетах наших предприятий, то есть улучшили финансовую ситуацию. Насколько?"

Євгеній КИСЕЛЬОВ: Проще говоря, те деньги, которые предприниматель должен был либо заплатить в виде налога, либо спрятать где-то…

Микола АЗАРОВ: "Либо мы просто забирали и пользовались этими деньгами.

Євгеній КИСЕЛЬОВ: А они остались у него.

Микола АЗАРОВ: "Давайте скажем, насколько мы улучшили ситуацию с возмещением НДС. Вот если в 2009 году было возмещено 16 миллиардов, то в прошлом году было возмещено 44. Это почти в три раза больше. Я не буду перечислять все те меры, которые предпринимались, включая, кстати, принятие Таможенного кодекса, который значительно упростил таможенные процедуры, сократил время на оформления грузов. Таким образом были даны очень сильные стимулы для экономики. Естественно, экономика на них отреагировала. Например, увеличилась прибыль предприятий. Там говорил этот товарищ о том, что налог на роскошь не ввели. Во-первых, мы его введем, но считать его основным источником наполнения бюджета – это по меньшей мере наивно".

Євгеній КИСЕЛЬОВ: О налоге на роскошь я хотел вас отдельно расспросить, Николай Янович. Я думаю, что это всех интересует. Мы говорим о дополнительных 33 миллиардах гривен. А сколько этот налог на роскошь максимум может быть?

Микола АЗАРОВ: "Максимальные расчеты говорят, что в лучшем случае можно будет собрать примерно 400 миллионов гривен. Сравним 33 миллиарда и 400 миллионов. Но он будет введен, безусловно, над ним работают сейчас".

Євгеній КИСЕЛЬОВ: На нынешние социнициативы, говорит первый заместитель главы Администрации Президента Ирина Михайловна Акимова, деньги пойдут со сбора налогов сверх плана. Как это понимать? За счет усиления налогового пресса или он тут сгущает краски?

Микола АЗАРОВ: "Давайте переведем на нормальный язык то, что было сказано. На самом деле, если экономика работает лучше, энергичнее, что это означает? Это означает, что больше прибыли создается на предприятиях. Вот и все. А раз больше прибыли создается на предприятиях, значит большая ее часть уплачивается в виде налога на прибыль в государственный бюджет".

Для того, щоб представляти раціональні аргументи, урядові стратегії, причини і наслідки тих чи інших кроків влади – не в сенсі політичних лозунгів чи інформаційних маніпуляцій – потрібно використовувати інший формат. Залишається тільки сумнів щодо того, яким буде рейтинг такої програми і чи є, насправді, у влади інтерес виступати в такому форматі, коли неминуче, рано чи пізно, виникає питання Остапа Бендера до Фунта – „Кто фактически руководит?”

Насправді, ефірний шоу-хаос влаштовує всіх учасників політичного процесу. Він створює фальшиве враження відкритості та плюралізму, таким чином символізуючи торжество «демократичних цінностей». Такий формат за допомогою професійних скандалістів та істериків викликає у нормальних людей огиду до політики і політичної участі взагалі, і залишає політиків наодинці з їх улюбленою категорією виборців – справжніх поціновувачів будь-яких шоу, неінформованих, малоосвічених і піддатливих для примітивних маніпуляцій. На них спрямовані всі ефірні прояви і спікерів влади, і опозиціонерів.

Це для них прем’єр-міністр розповідає, як уряд ось-ось вирішить питання з дорожнечею ліків, в ціну яких забивається аж 300-відсоткова націнка. Правда, при цьому не повідомляє глядачам ні назви фармацевтичних фірм, ні персоналії тих, хто монополізував та контролює цей бізнес. Хоч немає сумнівів, що пану Азарову вони відомі, або при бажанні можуть стати відомими.

Тим часом, спроби регулювати ринок ліків ми пам’ятаємо і раніше. Як і наслідки цих спроб – зникнення ліків з аптечних полиці і їх тихе повернення з іще «жирнішими» цінниками. Але аргумент для шоу використаний, довірлива частина аудиторії з полегшенням і надією зітхає – влада про нас думає...

Микола АЗАРОВ: "Теперь вот по рецептам. Молодые люди, мне с ними трудно дискутировать. Слава тебе Господи, они, наверное, проблем со здоровьем не имеют. И дай бог, им не иметь еще долгое время. Но все-таки наши граждане такие проблемы имеют. И вот, если бы спросили, а довольны ли наши люди, да, системой предоставления медицинских услуг, я уверен, что подавляющее большинство сказало: недовольно. Зададим второй вопрос: а цены на лекарства у нас хорошие, нормальные? Как вы считаете. Качают головой. Не очень. Вот и правительство задумалось: А чего это у нас в Украине такие высокие цены на лекарства? Я не поленился, был с визитом в Польше. Попросил целый ряд наименований общераспространенных таких лекарств посмотреть: а как в польских аптеках стоят эти лекарства? И с удивлением обнаружили, что в Польше в три раза эти лекарства дешевле. Так почему же наши люди переплачивают за эти лекарства? Значит, система у нас работает плохо. Надо ее менять".

Євгеній КИСЕЛЬОВ: Так а почему дороже лекарства в Украине?

Микола АЗАРОВ: "Вот возникает очень серьезный и важный вопрос: а почему? Ответ одновременно простой и сложный. Потому что фармацевтический рынок лекарств создавался хаотично и дико. Правительство практически не вмешивалось в эти вопросы формирования этого рынка. Заходили импортеры. Сначала они своим так называемый маркетингом окутали целой сетью наши больницы, наших врачей, наших главврачей. И что получилось? Что стали выписываться или предлагаться определенные лекарства. И, как правило, более дорогие, чем отечественные аналоги. Вот, например, такое лекарство для понижения давления, я боюсь назвать, могу ошибиться, "ампломедин", по-моему…"

Євгеній КИСЕЛЬОВ: Я думаю, что присутствующие здесь молодые люди едва ли смогут вам помочь.

Микола АЗАРОВ: "Да и я его не знал, пока мне его не положили на стол. Так вот, действующая формула или действующее вещество этого лекарства абсолютно одинаковое в 24 разных наименований этого лекарства. Но одно лекарство стоит 8 гривен, а другое – 98. Есть разница? А принимать его надо каждый день. Способен наш пенсионер за 98 гривен покупать это лекарство? А ему рекомендуют, говорят: вот надо вот это лекарство покупать. Поэтому возникла идея так называемых референтных цен. Что это такое "референтные цены"? А вот мы берем цены, например, в Словакии, сосед наш, Польша, Беларусь, Россия – сравниваем, какие цены там сформировались. Берем среднюю и говорим нашим импортерам: друзья, транспортные расходы примерно одинаковые, налоговая система примерно одинаковая. Так давайте же иметь совесть – не продавайте лекарства с 300-процентной наценкой. Мы вам это не позволим сделать. С чего начинать? Начинать надо с того, что у нас есть в избытке. Мы не можем сейчас начинать это по тем препаратам, которые мы сами не производим, и которые сто процентов поступают нам из-за рубежа. Почему? Потому что мы можем столкнуться с бойкотом. Мы им поставим условия – а они решат проверить правительство на прочность. А самое главное – не правительство, а людей наших. И прекратят, например, продажу этих медикаментов. Начинать надо эту проблему регуляции цен с тех лекарств, которых на нашем рынке достаточно. То есть мы можем предложить нашему гражданину выбор: либо покупай дорогое, либо покупай абсолютно аналогичное, но имеющееся у нас в наличии. А как мы это можем предложить? Ну что, я буду по телевизору выступать: не покупайте вот это, а покупайте вот это? Это может сделать только врач. А как это может сделать врач? Путем выдачи рецепта. Второй этап – врач выдает рецепт, пациент идет в аптеку, покупает это лекарство, прикладывает к рецепту чек, и потом определенную сумму ему компенсируем. Если этот гражданин относится к разряду малообеспеченных, пенсионеров и так далее. То есть второй этап…"

Євгеній КИСЕЛЬОВ: А рецепт у него не отнимают при этом?

Микола АЗАРОВ: "Это мы продумаем. Сейчас все детали… я пока идею излагаю, чтобы она была понятна, и чтобы она порождала вот те опасения, о которых вы говорите".

Євгеній КИСЕЛЬОВ: Самое главное опасение – что аптека заберет рецепт и потом надо будет опять идти к врачу.

Микола АЗАРОВ: "Дубликат сделаем. Во-первых, у нас рецепты, к сожалению большому, никогда не были документами строгой отчетности. То есть их можно было писать на чем угодно. Все это будет продумано. Сейчас пока отрабатывается только идея. Вторым этапом будет идея компенсации нашим гражданам малообеспеченным определенной стоимости лекарств. Но можем ли мы компенсировать абсолютно весь набор? Конечно, нет. Мы должны знать, что вот это лекарство необходимо, а для этого нужен рецепт, и что именно лекарство мы будем компенсировать".

Євгеній КИСЕЛЬОВ: А мы можем говорить, о каких суммах идет речь? Примерно.

Микола АЗАРОВ: "Идея какая? Чтобы лекарства стали доступными. Еще один момент. Вообще, вся вот эта вот идеология появилась в процессе каком? Президент поставил задачу – увеличение продолжительности жизни. Причем не вообще когда-то там в течение 20-летнего периода, а именно в ближайшие годы. И поэтому сейчас реализуется целый ряд мер, которые должны быть нацелены на увеличение продолжительности жизни, да и качество жизни. Отсюда, кстати, борьба за качество товаров, продуктов питания, качество лекарств и так далее, и так далее. Целый комплекс мер сейчас реализуется. Отсюда же и качество нашего медицинского… нашего здравоохранения. Проблема многогранная. Здесь и приобретение и установка новейшего оборудования диагностического, да, и ремонт больниц, и перинатальные центры, и создание госпитальных округов, и семейные доктора. И вот в том числе проблема обеспечения наших граждан теми лекарствами, которые им нужны, а не теми, которые им рекомендуют покупать. Мне недавно пришлось быть на одном из наших фармацевтических заводов. Как-то сложилось, вот такое мнение, что если наш завод, наш производитель, то у него обязательно хуже качество, чем, например, какого-то словенского завода. Ничего подобного. Во-первых, был реализован за эти года стандарт GMP – это европейский стандарт производства лекарств. Подчеркиваю – европейский. Он означает, что вся технология, все оборудование, система контроля должна соответствовать тем требованиям, которые работают в Европе".

Євгеній КИСЕЛЬОВ: И потом, если я не ошибаюсь, поправьте меня, если я ошибаюсь, активные компоненты лекарств, которые изготавливаются в других странах, в том числе и в Украине, изготавливаются и продаются большим фармацевтическим компаниям за границей.

Микола АЗАРОВ: "Все, кто знает химию, понимают прекрасно: формула одна и та же. Важно сделать эту формулу чистой, в хорошей упаковке, с хорошими компонентами, составляющими. Так вот, я был на этом предприятии. Это Дарницкий завод. Я, откровенно говоря, был поражен. Это суперсовременное предприятие, абсолютно суперсовременное предприятие".

Євгеній КИСЕЛЬОВ: Частное? А кто хозяин, если не секрет?

Микола АЗАРОВ: "Не знаю, кто хозяин. Меня это не очень интересует. Так вот, я, кстати, потом собрал наших фармацевтов, и говорю: мы изготавливаем всего 30% от необходимых нашим людям лекарств. А 70% - завозим. А можем мы в течение ближайших пары лет изменить эту пропорцию? Сделать так, чтобы 70% лекарств мы производили сами. Что вам для этого надо? Мы это и сделаем. Сейчас у нас, примерно, таких предприятий около десяти. Нам надо построить примерно еще с десяток таких предприятий. И проблема будет… дешевых лекарств, доступных и качественных лекарств в Украине решена".

А ось опозиціонер  Микола Катеринчук в наступній частині «Великої політики» презентує начебто ініційований ним законопроект про систему відкликання народних депутатів. За змістом – цілковито популістська заява, яка не має жодного шансу бути втіленою у життя. Типовий передвиборчий «симулякр» на кшталт відміни депутатської недоторканності – що вічно відроджується перед виборами і благополучно забувається  після.

Розрахунок на вже згадану аудиторію, яка полюбляє помріяти про нездійсненне, замість того, щоб вимагати реального. Дарма що опонент-регіонал не пропустив нагоди потоптатися на проколі колеги  - в розрахунку на емоційне сприйняття в свідомість частини глядачів забита відповідна «фішка»  - молодець, хотів депутатів відкликати. Реальність пропозиції, її практична користь і можливі наслідки – це із сфери раціональних оцінок. У шоу-світі вони не в ходу. До речі, нам не вдалось знайти на сайті Верховної Ради подібного законопроекту. Принаймні, в розділі законотворчої діяльності депутата Катеринчука...

Микола КАТЕРИНЧУК, народний депутат, НУ-НС: "Добрий вечір. Дякую, що запросили. Це дійсно нова ініціатива, але вона не нова для громадян України, які, йдучи на вибори, намагаються сформулювати якийсь знаєте політичний тренд. Обрати якихось депутатів і сформувати якусь позицію в майбутньому, задати позицію для парламентарів. В 2007 році, як ви пам’ятаєте, 228 людей складали демократичну більшість. Зараз вже п’ятий рік, да, депутати самі собі продовжили повноваження на рік. Зараз, якщо подивитися, то там інша більшість, 267 депутатів, і вони зовсім по-іншому зараз ведуть свою політику, ведуть себе в парламенті. Тобто і діяльність, і пріоритетність їхньої діяльності в іншому напрямку направлена. Як люди це сприймають? Люди це сприймають так, що вони абсолютно забуті, що будь-якому політику немає взагалі діла до того, як вони живуть. Тому що криза в країні, антикризові законопроекти не приймаються, нічого не робиться. І як сьогодні дати громадянам не тільки право обирати, а це записано у нас і в Конституції, що народ є єдиним джерелом влади, що право народу обирати владу є первинним і суверенним. Написано в загальних права людини, що так само народ – це є влада. Як цю владу забезпечити, які інструментарії дати громадянам, щоб не тільки про них згадували під час виборів, а й з ними був їх політик, якого вони обрали, весь цей час? Тому що те, що відбулося з 2007 року до сьогоднішнього часу в парламенті – це змінило волевиявлення громадян. Тобто люди, маючи вільний мандат, перейшли з однієї фракції в іншу, стали "тушками", продалися, поміняли ці партійні білети. І фактично вони ідею демократії про вибори, волевиявлення, вони її нівелювали. І от для того, щоб змінити цю ситуацію, ми пропонуємо тимчасово, бо це імперативний мандат, тимчасово внести зміни до Конституції, додати до п’яти, скажімо, передбачених випадків позбавлення депутатського мандату, ще шостий. Щоб це відбувалося… Якщо це мажоритарний кандидат, якщо він не виконав свої зобов’язання, а ми пропонуємо… Зараз кандидати, які підуть на вибори, згідно нового закону, вони навіть програму в Центральну виборчу комісію, з чим вони йдуть до людей, що вони обіцяють людям зробити, вони навіть можуть не реєструвати. Це нонсенс. Тобто для чого його обирати? Так для того, щоб ці зобов’язання перед людьми були формалізовані, ми пропонуємо, щоб це була соціальна угода з виборцями, де мала би бути записана його програма: що він обіцяє зробити для людей, і як він буде себе поводити в парламенті, як він буде голосувати, чи буде він голосувати картками, чи буде перебігати з фракції у фракцію та інше".

Євгеній КИСЕЛЬОВ: И дальше что?

Микола КАТЕРИНЧУК: "Якщо він не виконує взяті на себе зобов’язання, то громадяни, якщо це мажоритарний кандидат, можуть звернутися до Центральної виборчої комісії або заказним своїм листом, або особисто, або нотаріально посвідчений заказний лист, і якщо таких підписів або таких звернень від громадян України, які проголосували в цьому окрузі, з’явиться тисяча, то тоді Центральна виборча комісія має порушити процедуру позбавлення цього депутата депутатського мандату. Тоді вже починається процес, коли звертається Центральна виборча комісія в цей округ. І там вже, якщо достатня кількість незадоволених виборців, які проголосували за цього кандидата, приймається рішення більшістю голосів про те, що цей вже не буде… і призначаються нові вибори. Там є процедура певна. Друге – якщо він обирався за партійними списками, то та партія, яка його висунула, на своєму з’їзді приймає таке рішення, і в той же день направляє це рішення в Центральну виборчу комісію. І центральна виборча комісія автоматично позбавляє цього депутата депутатського мандата. Якщо він або вийшов з фракції, або перейшов в іншу фракцію, або порушив взяті на себе зобов’язання в партії, яка йшла до виборців. І саме головне – якщо в такий спосіб через відклик депутата або рішення з’їзду відповідної партії, яка прийняла рішення про включення його в список спочатку, а потім виключення, якщо все ж таки буде позбавлений він депутатського мандату, він не має права більше ніколи в житті балотуватися в парламент. А це головне, що треба сьогодні зробити. Ми вважаємо, що це складний механізм. Він лягає абсолютно в ту площину, яка є щодо, скажімо, зменшення депутатської недоторканності або її зняття. Так само там мають з’явитися ще інструменти, які ми можемо дати людям, прийнявши відповідні зміни до Конституції і відповідний закон, які б давали можливість не тільки політичну відповідальність, яку він може отримати через п’ять років або ні, а ще й юридичну відповідальність політика або депутата, який представляє народ України в парламенті. Такий короткий зміст цього законопроекту".

Євгеній КИСЕЛЬОВ: Понятно. Я так понимаю, что у вас есть замечания и возражения?

Вадим КОЛЕСНІЧЕНКО, народний депутат, ПР: "У меня абсолютно нет никакого замечания, никакого возражения – по одной простой причине. Нет, просто выборы. И с уважением отношусь к желанию коллеги дать какую-то фишку, новые пиар-повод. Нужно как-то выделиться. Это нормально, это я понимаю. Потому что лет пять назад представители тех, кто сегодня в оппозиции, другую фишку раскатывали на предмет лишения депутатов депутатской неприкосновенности. Я напомню, что полтора года назад фракции Партии регионов проголосовала за иной вариант лишения депутата депутатской неприкосновенности. Прошла конституционная экспертиза. Сегодня мы готовы вносить. Но сегодня оппозиция говорит: а мы не будем голосовать за этот законопроект. И, откровенно говоря, по непонятной причине. Потому что любой нормальный человек понимает, что депутату, находящемуся в оппозиции по определению нужна форма защиты. Потому что он защищает интересы своих избирателей перед властью. Но это одна часть. Вторая часть".

Видається, що ключова проблема, яка перетворює політиків з різних таборів на  співучасників маніпулятивного діалогу – це нездатність і небажання продукувати позитивні програми.  Критика влади з боку опозиції – це природно, але опозиційна політика не обмежується пошуком негативу. Це ще й пропозиція кращих альтернатив.

Так само політика влади не вичерпується мантрами про добрі наміри, яким заважають попередники і опозиціонери-екстремісти – треба пред’являти щось більш матеріальне. Чи можуть журналісти виконати функцію каталізаторів, які спонукають обидві сторони хоч до якихось практичних дій, чи можуть вони виступити , як ми вже не раз писали – агентами суспіьних інтересів?

Не є проблемою окреслити найсхематичнішим чином коло проблем, навколо яких мала б точитися предметна дискусія  між владою і опозицією,  і яку (цю дискусію)  могли б стимулювати журналісти, не дозволяючи політикам ухилятися від прямих відповідей на прямі запитання:

-           не можна добиватися ефективного розвитку економіки, поки на ній висить тягар корупційної тіньової „ренти” і відтоку капіталів у офшорні „гавані”;

-           не можна добиватися соціальних гарантій для більшості громадян, поки елітна меншість демонстративно розкошує на оту саму частку від корупційної ренти, приховуючи (або й не приховуючи) свої статки за кордоном;

-           не можна долати корупцію, коли єдиним мотивом покарання за корупційні дії є майже виключно доцільність нейтралізації конкурента;

-           не можна забезпечити основи реального демократичного устрою, коли представницька демократія у нашій версії  – всього лише механізм політичної корупції, що приводить в депутатські крісла людей , позбавлених моральних застережень та ціннісних орієнтацій, з єдиною метою – „відбити бабло”.

Нічого, насправді, нового. Все давно відомо, про все, час від часу, запитують, пишуть і показують. Іноді вдається зачепити цитатою чи окремим фрагментом виступу, ось як, наприклад цим:

5 канал, «РЕСпубліка», 22.04.2012, 19:30

ТИТРОВАНО: "Щоб ми зрозуміли – сучасна Україна дуже схожа на Америку ХІХ століття. Тільки там у певний момент прийшла група людей до влади, яка вирішила кардинально міняти правила гри. Це головне. В певний вирішальний момент має прийти до влади група людей, це має бути дуже вмотивована, дуже змобілізована, дуже свідома еліта, яка готова поміняти правила гри. При загальному консенсусі суспільства, що далі так жити не можна, вона це зробить. Це те, приблизно кажучи, що зараз переживає Грузія, що раніше переживала Польща, що переживало німецьке суспільство після поразки Гітлера, Німеччина Аденауера чи Туреччина після розгрому Османської імперії. Ми бачимо в принципі один і той самий сценарій – прихід до влади вмотивованої еліти, яка чітко міняє правила гри". Ярослав Грицак, історик, Радіо "Свобода", 6 квітня 2012 р.

Але для повноцінної розкрутки справді важливих тем часто медійникам не вистачає кількох речей: послідовності, принциповості, наполегливості і своєчасності.

Можливо, причина в тому, як сказав відомий російський редактор Сергій Мостовщиков (з іншого, щоправда, приводу): «Ви не можете знайти тут гроші, яким це потрібно, ви не можете знайти очі, яким це потрібно. Просто не потрібно».

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг політичних ток-шоу та підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограм українських каналів з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Моніторинг є незалежною експертною оцінкою громадської організації «Телекритика». Висновки моніторингу можуть не співпадати з точкою зору Міжнародного фонду «Відродження». Методологію проведення моніторингу викладено  тут.