У розмові із заступником голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення «Детектор медіа» поцікавилась, чи не відчуває цей орган впливу тих чи інших політичних сил; чи виконують телерадіоорганізації умови підписаного ними Меморандуму про співпрацю; як Нацрада вирішуватиме питання з незаконною ретрансляцією іноземних теле- та радіокомпаній тощо.

– Ігоре Федоровичу, як ви прокоментуєте заяву Миколи Томенка, де він звинувачує Нацраду в підігруванні Петру Порошенку?

– Чесно кажучи, заяви Миколи Томенка завжди вирізнялися певною делікатністю і дуже часто містять дані, що не відповідають дійсності. Тому я радив би Миколі Володимировичу перед тим, як робити заяви, перевірити факти. Минулого року з 55-ти радіочастот тільки 2 було видано радіокомпанії «НБМ», ще 6 - радіо «Кохання». Тому раджу користуватися фактами, а не чутками.

– Наскільки Нацрада є залежною від центрів політичного впливу? Як би ви охарактеризували політичну орієнтацію теперішнього складу Нацради?

- Ви знаєте, сьогоднішні ситуація з цим найкраща за останні роки. Нацраду було призначено попереднім складом парламенту, тому з боку Верховної Ради тиску немає, так само як і з боку Секретаріату Президента. Ми маємо стратегічні напрямки роботи, сформульовані Президентом при зустрічі наприкінці 2005 року: розвиток українського мовлення (національного виробництва), державна мова в ефірі, захист інтересів держави в інформаційній сфері. І ми намагаємося це виконувати.

Тільки сліпий чи глухий не побачить зміни в ефірі: з’явилося більше україномовних програм, дубльованих українською фільмів, ді-джеї почали спілкуватися в ефірі українською. Зараз ми фактично не маємо такого явища, як російськомовна реклама (маю на увазі загальнонаціональний і регіональний ефір), не маємо прямої ретрансляції іноземних компаній, як це було, скажімо, ще в 2004 році.

Всі бренди, запозичені у наших близьких сусідів, сьогодні виробляють продукт тут. Чи це добре, чи погано? Я думаю, добре. Виробництво будь-якої продукції в Україні, крім створення власного продукту, має ще й соціальний аспект – зайнятість висококласних фахівців. Окрім цих, прямих доручень не було, і тиску з боку Президента немає. Щодо того, що Національна рада – «помаранчева»… Вона різнобарвна. Водночас, я впевнений, що люди, які не так часто міняють свої переконання, гідні поваги.

– Чи можете прокоментувати інформацію про те, що ви у Нацраді представляєте інтереси Олександра Третьякова?

– Цікаво! (Сміється). Думаю, варто запитати в нього, чи я представляю його інтереси. Ні, я не представляю інтереси Третьякова, як і не представляю інтереси інших власників каналів, хоча усіх поважаю. Я намагаюся представляти інтереси, з одного боку, усіх медіа, з іншого – громадян. Якщо не вірите, проаналізуйте, скільки частот отримали компанії, близькі до Олександра Третьякова, і зробіть висновок.

– Як ви оцінюєте положення ухваленого в першому читанні Закону про опозицію  щодо закріплення за опозицією двох місць у Нацраді? Чи доцільно це?

– Я думаю, якщо в таких колегіальних органах, як Нацрада, є різні думки, то це на користь. Але я проти того, щоби біля кожного члена Національної ради стояв партійний прапор. Бо це означатиме, що Нацрада перетвориться на політичний орган і фахові речі відступатимуть на задній план, а член Нацради буде виголошувати не свою позицію як фахівця чи знавця ринку, а позицію партії, фракції тощо. Політична доцільність має бути в політиці, а не у стратегічно важливих галузях суспільного життя. Опозиція повинна бути внутрішня, нацрадівська.

– Які зараз стосунки із нинішнім керівництвом Держтелерадіо? Чи вдалося реалізувати ті конструктивні наміри, які було озвучено під час представлення Прутніка?

– Стосунки хороші – ми вийшли на конструктив. Це вже надзвичайно добре. Ми домовилися про обмін інформацією і про допомогу один одному. Державні медіа повинні перестати доїти держбюджет і нічого натомість не виробляти. Мені здається, наша позиція співпадає: державні медіа повинні бути ефективними.

– Прокоментуйте, будь ласка, проблеми з ретрансляцією іноземних мовників. Чи вживатиме Нацрада якихось заходів, якщо так – яких саме? Як вони співвідноситимуться з Європейською конвенцією про транскордонне телебачення?

– Що стосується провайдерів програмної послуги, ми змушені рахуватися з кількома чинниками. По-перше, закон вимагає, щоби держава здійснювала політику протекціонізму щодо вітчизняних мовників. Але  ми розуміємо, що є Господарський Кодекс, який говорить, що жоден державний орган не може нав’язувати суб’єктам господарювання угоди та ін. Національна рада виробляє регулюючі норми, з яких провайдер програмної послуги розумів би: якщо він хоче займатися цим бізнесом, то повинен, по-перше, забезпечити громадян доступом до універсальної програмної послуги, а по-друге – надати пріоритет українським компаніям. І тільки після цього він може віддавати свій ресурс під програми іноземних мовників. Бо на сьогодні ми маємо дивну ситуацію: кабельні оператори тривалий час лишалися нерегульованими, робили все, що хотіли. Скажімо, оператор кабельного телебачення бере кошти з української компанії за те, що він транслює її програми, мотивуючи тим, що він є оператором і вкладає певні кошти у розвиток мережі. В той самий час, ретранслюючи іноземні програми, він платить іноземному мовнику, бо за рахунок цих програм оператор отримує прибуток від споживача. Парадокс! Я цього не розумію.

З іншого боку, за різними оцінками, послугами кабельних мереж в Україні користуються близько шести мільйонів абонентів – це десь 15–16 мільйонів громадян. І на цьому ринку працюють різні регулюючі механізми. До вітчизняних мовників застосовується українське законодавство, є Національна рада і ще з десяток органів, які контролюють діяльність телерадіоорганізацій. А поряд існує ще близько 100 іноземних мовників, які мають доступ до 15 мільйонів населення і програми яких зовсім не регулюється. Коли ми в інших країнах про це розповідаємо, вони дуже дивуються.

Дивує, що така ситуація не турбує парламентарів. Навпаки, зараз у Верховній Раді зареєстровано законопроекти, які можуть знову вивести кабельників з-під регуляції Національної ради. Я розумію, що ці законопроекти лобіюються організаціями кабельного телебачення чи депутатами, яким байдужа доля країни. Але ми повинні розрізняти свої власні інтереси та інтереси країни. Я часто повторюю на засіданнях таку тезу: «Держава дала можливість вам займатися бізнесом. А оскільки ви, займаючись бізнесом, використовуєте національний ресурс (чи частотний, чи ресурс доступу до абонента в кабельній мережі), ви повинні нести певні соціальні навантаження. Це має бути державна мова, виробництво українського програмного продукту, соціальні програми (тобто дитячі, культурологічні, пізнавальні тощо), це преференції компаніям, які врешті сплачують податки в Україні, а не на Багамах чи в Новосибірську. А якщо ми будемо користуватися принципом «піпл хаваєт всьо», то це призведе до того, що українці дивитимуться тільки ток-шоу «Дім-2» та «Окна» з Нагієвим – і більше нічого. І коли їх будуть запитувати, де Чорне море, відповідатимуть: десь там, де плавав Кусто».  Ми ж цього не хочемо, правильно? Тому повинні боротися проти цього. І сподіваюся, що закон, ухвалений у березні, – тільки перша ластівка в регулюванні поширення іноземних програм на території України.

Важливо підкреслити, що ні Нацрада, ні я особисто не виступаю за те, щоби заборонити доступ громадян до іноземних програм. Будь ласка, ставте індивідуальну антену і дивіться тисячу чи дві тисячі програм. Ніхто нікого не буде обмежувати. Якщо програми закодовані, то купуйте картку декодування і дивіться їх. Тут держава Україна і Національна рада не буде нічого обмежувати. Дивіться хоч «Плейбой», хоч «Аль-Джазіра».

Щодо конвенції про транскордонне телебачення. Крім європейської конвенції, інтересів кабельників, інтересів Національної ради, інших органів, є ще інтереси простих українців, як каже наш Президент, – маленького українця. Який приходить додому, вмикає телеприймач і хоче подивитися гарні програми. Йому байдуже, чи ратифікувала Україна конвенцію, чи не ратифікувала, хто там чубиться і з ким. Він просто хоче щось дивитися. У результаті п’яти і більше років неврегульованості цього ринку, кабельні оператори привчили громадян до дешевої послуги, в якій є багато програм. Ніде у світі абонент не може отримувати 50–100 програм за 20 гривень. В інших країнах це коштує від 200 до 500 доларів. Бо там оператор кабельного телебачення платить компаніям-виробникам за те, що він транслює їхні програми. Тому ми обережно до цього ставимося, бо наші дії можуть призвести до масового обурення глядачів. Наразі намагаємося привести операторів у відповідність до європейської конвенції. І це не є питання одного дня чи одного місяця. Можна, звичайно, все рубанути, але треба мати політичну волю, розуміння всіх органів влади в Україні, розуміння операторів кабельного телебачення, щоби миттєво припинити практику безкоштовної послуги та нелегальної ретрансляції і провести серед людей роз’яснювальну роботу. А оскільки цього немає, процес затягується.

– На якому етапі вирішення проблеми з «Транс-М-радіо»? І як Нацрада збирається захищати українських мешканців Криму від пропаганди російських медіа?

– Ми зафіксували цілий букет порушень цією радіокомпанією законодавства. Тому будемо наполягати, щоб ці порушення були припинені. Та я переконаний – одними обмежувальними заходами, чи то у Криму, чи то в інших регіонах країни, ми не зможемо досягти позитивного вирішення цієї проблеми. Повинен бути розроблений комплекс заходів, який забезпечив би доступ громадян до потрібних їм програм. Упровадження цифрового телебачення допоможе це зробити.

З іншого боку, ми повинні обмежити вплив іноземних компаній, особливо в тих регіонах, де загострена політична ситуація. Знаєте, я завжди розрізняю мовлення російською мовою і трансляцію російських програм. Якщо ви говорите про виробництво програм російською мовою – виробляйте, нема питань. А якщо - про трансляцію на території України російських чи будь-яких програм, які подають завідомо неправдиву інформацію про Україну і таким чином здійснюють інформаційні війни проти країни, то це інше. З іншого боку, якщо ми говоримо, що Білорусь хоче, аби її сигнал був доступний громадянам України, то вона повинна забезпечити, щоби сигнал України був доступний громадянам Білорусі. Такими є стосунки Австрії і Німеччини. Там немає проблем. Мова однакова, програми доступні для глядачів обох країн, але ж вони не ведуть інформаційних війн одна проти одної. Це партнерські, добросусідські стосунки. А в іншому випадку це називається інформаційною експансією.

Як це зробити у нас, ми поки що не знаємо. Але я думаю, що ми повинні говорити про комплекс заходів. Вони інколи виходять за межі компетенції Національної ради. Очевидно, ми будемо просити РНБО, Президента України, Верховну Раду, щоб ці проблеми були розглянуті.

– Як телерадіоорганізації виконують Меморандуми, які вони підписали з Нацрадою?

– Перший етап меморандуму: ми фіксували позитивні тенденції в телемовленні. Результати другого етапу, який закінчився 1 грудня, мене особисто не задовольняють. Тут є два фактори: перший – новорічні свята. Ми бачили страшний Новий рік, коли телеглядачі могли дивитися плавні пересування одних і тих самих російських (далеко не найцікавіших) виконавців з одного на інший канал. Засилля реклами, спонсорства, рекламних технологій. Другий фактор – у галузі почали ширитися чутки, що буде змінено склад Національної ради. Керівники компаній розслабилися і вирішили нічого не робити, оскільки, мабуть, вважають, що компанії не будуть за це покарані. Одначе я переконаний, що ми розглянемо результати моніторингу на найближчому засіданні (можливо, на наступному). Думаю, ми будемо жорстко карати керівників компаній, які не виконують меморандум. Це стосується телебачення.

По радіо ми також маємо результати першого етапу: в цілому він непоганий. Є проблеми з 3–4 компаніями, які не зрозуміли, що закон треба виконувати. Також маємо проблему з українськими виконавцями, яку необхідно вирішити. Нацрада повинна розібратися: чи в Україні дійсно відсутня потрібна кількість української музики (і яких саме форматів), чи програмні директори свідомо її не ставлять в ефір. І коли ми виявимо, що директор якоїсь компанії принципово не ставить української музики, то ми будемо застосовувати до цієї компанії санкції.

– Скажіть, чи вживатиме Нацрада якихось заходів до телеканалів, що й надалі транслюють заборонені ролики?

– Я підписував припис щодо припинення трансляції ролика «Джинс», керуючись тим, що є рішення експертної комісії, яка визначила, що це продукт еротичного характеру. Це означає, що він підлягає забороні до завершення відповідних процедур. У першу чергу, він повинен транслюватися в нічний час. Наскільки я знаю, ролики «Джинс» знято з ефіру, і тепер припис ніхто не порушує. Якщо виявиться, що такі випадки є, то, звичайно, будемо розглядати кожен окремий факт на засіданні Національної ради.

– Чи задоволена Нацрада теперішнім станом фінансування?

– Не зовсім. Цього року нам виділили два мільйони на прорахунок частот – і це позитивний момент. 2006 року уряд вперше виділив для цих потреб 500 тисяч гривень. До того протягом 11 років існування Нацради на цю статтю гроші не виділялися. Для загального розвитку ринку це добре. Мені дуже шкода, що уряд цього року не виділив коштів на впровадження цифрового мовлення. Адже це питання інформаційної безпеки, і ним, звичайно, хтось повинен займатися. Якби уряд передбачив ці кошти в бюджетах інших установ (УДЦР – Українського державного центру радіочастот, чи Національної комісії врегулювання державного зв’язку), то можна було б терпіти, а так - є проблеми.

– А яка ймовірність прийняття Верховною Радою звіту Національної ради за 2006 рік?

– Чутки, звичайно, ходять різні: зокрема, що парламент може висловити недовіру. Парламент – це орган політичний, він керується політичною логікою: мовляв, нашого представника там немає, то треба розігнати Національну раду, незважаючи на те, як ми працювали. Такий підхід викликаний не міркуваннями розвитку ринку чи професійними речами, а просто політичною доцільністю. Зокрема, й заява Миколи Томенка, з якої ми починали цю розмову, теж викликана політичною доцільністю. Він десь на підсвідомому рівні пам’ятає, що люди, яких він намагався протиснути через Секретаріат Президента, не пройшли, тому він і злиться. Але мене це не лякає. Крісло члена Національної ради не медом мазане. У ньому часто треба казати «ні», а це не завжди легко.