Проблеми, що можуть виникнути у застосуванні закону «Про телебачення і радіомовлення», обговорювали учасники «круглого столу», який відбувся 22 вересня 2006 року в приміщенні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. В обговоренні теми «Колізії у застосуванні окремих норм Закону України «Про телебачення і радіомовлення» взяли участь представники телевізійних і радіомовних компаній (НТКУ, Новий канал, ТЕТ, «Наше радіо» тощо), члени Національної ради, юристи та журналісти.

Учасників «круглого столу» вітали голова Національної ради Віталій Шевченко, голова відділу питань демократизації, координатор проектів ОБСЄ в Україні Мортен Енберг, виконавчий директор та голова правління Міжнародної громадської організації «Інтерньюз – Україна» Костянтин Квурт.

Віталій Шевченко, зокрема, зазначив, що Закон уже діє, але на порядку денному стоять питання щодо правильно трактування тих чи інших термінів. Національна рада консультувалася з Комітетом Верховної ради України з питань свободи слова та інформації, який також працює в напрямі покращання цього законодавчого акту. Але є моменти, які потрібно обговорити наразі саме з медійниками. Також Віталій Федорович подякував ОБСЄ за поради під час виборів щодо того, як діяти, щоб Нацраду не вважали кон’юнктурною. У свою чергу Мортен Енберг відзначив, що вважає за велику честь співпрацювати з Національною радою.

На обговорення були представлені наступні питання:

1.      Тлумачення визначення «загальнонаціональне мовлення», зазначене в ст. 23 Закону «Про телебачення і радіомовлення».

2.      Тлумачення термінів «адаптація змісту програм», що мітиться в ст. 42 Закону (зокрема, до Закону України «Про рекламу»);  «засновник» і «власник» у сфері телебачення і радіомовлення.

3.      Чи можуть бути фізичні особи ліцензіатами Національної ради? Якщо так, яким є перелік заявочних документів?

4.      Строки розгляду Національною радою заяв, визначені ч. 5 та ч. 7-8 ст. 35 Закону (10 днів або місяць).

5.      Тлумачення термінів «інформаційно-аналітичні та публіцистичні», «культурно-мистецькі», «науково-просвітницькі», «розважальні» програми (ст. 28); «формат мовлення» (п.2 ст. 21); «дистриб’ютор».

6.      Розширення каналів, мереж мовлення та телемереж здійснюється на підставі заяви ліцензіата на позаконкурсних засадах (п.2 ст. 22) чи на конкурсних (п.8 ст. 23)?

Найдовше тривало обговорення першого питання. Як виявилося, раніше термін «загальнонаціональне мовлення» стосувався мовників, які охоплювали 2/3 території України. Тепер, згідно з новим Законом «Про телебачення і радіомовлення»: «...загальнонаціональне мовлення – мовлення не менше ніж на дві третини населення кожної з областей України». Наприклад, як зазначив представник Нового каналу: «До березня 2006 року ми вважалися загальнонаціональним мовником, а тепер трохи недотягуємо, оскільки в трьох областях не охоплюємо 2/3 населення». Запитання, які виникають при читанні ст. 23 Закону «Про телебачення і радіомовлення»: чи це загалом 2/3 населення, чи ті, які живуть у зоні впевненого прийому; у всіх областях мають охоплюватися 2/3 чи в кожній окремо дві третини населення. В ході обговорення виплило ще одне суперечливе питання: куди відносити ті канали, які переросли регіональний статус (до 50 % і не доросли до загальнонаціонального), зокрема К1.

Зазначалося також, що всі статуси (загальнонаціональний, регіональний та місцевий) мають різні одиниці вимірювань. Неоднозначно трактується й термін «регіон». Про ці суперечності вказувалося парламентському профільному комітетові ще на етапі підготовки закону, але поправки чомусь не були враховані.

Віталій Шевченко зазначив, що протягом декількох тижнів Національній раді потрібно буде визначати, хто до якої категорії мовників належить (це стосується тільки наземного телебачення). Тому просив присутніх прийти до спільного знаменника. Вирішено керуватися не тільки статтями Закону, а й його прикінцевими положеннями, в яких зазначено (п.3 розділу Х), що всі ліцензії, видані Нацрадою до набрання чинності цим законом, діють до закінчення визначеного в них строку дії. При продовженні строку дії ліцензії на мовлення Національна рада приводить її у відповідність із вимогами цього Закону. Тобто, якщо Новий канал отримав ліцензію до прийняття Закону, згідно з якою є загальнонаціональним мовником,  і вона дійсна ще протягом декількох років, то він цей статус зберігає й після набуття дії цього Закону. А ось коли його ліцензія закінчиться, він знову повинен буде доводити, що є загальнонаціональним мовником.

Щодо другого питання, то розбіжностей в тлумаченні виявилося небагато. Вирішено, що програми з тих країн, які підписали Європейську конвенцію, автоматично вважатимуться адаптованими. Нині є проблеми тільки з російським продуктом. Але за інформацією юристів Росія збирається протягом двох найближчих місяців ратифікувати Європейську конвенцію. Ще виникають проблеми, коли у договорах забороняється змінювати програми. Тому члени Нацради попросили в майбутньому суб’єктів договорів обумовлювати право змінювати програми, це зняло б ряд проблем.

Досить дискусійним виявилося, просте на перший погляд, питання щодо тлумачення термінів «засновник» і «власник». Одні вважали, що ці терміни згідно цього Закону є синонімами. Юристи виступили проти такого тлумачення. Як виявилося термін «засновник» не використовується більше в жодному законі, крім Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Оскільки власник є юридичною особою, вони пропонують його й вважати головним. Нацрада також більше має справу саме з власниками. Образним був виступ представника «Нашого радіо». Він зокрема зазначив, що засновник відрізняється від власника так само, як Юрко Довгорукий, який заснував Москву, – від Юрія Лужкова, який нині є мером міста.

На запитання чи можуть бути фізичні особи ліцензіатами Національної ради відповідь знайшли досить швидко. Так, можуть, якщо ця фізична особа має статус підприємця.

Учасники «круглого столу» також розглянули інші питання порядку денного, подякували організаторам за те, що вони цікавляться думкою медійників. Члени Національної ради відповіли, що краще вирішувати такі проблеми заздалегідь і за столом переговорів, а не доводити справу до судового розгляду.