Стратегічним напрямком розвитку України нинішня влада обрала європейський. Втім, аби увійти до європейської спільноти, необхідно і всі свої стандарти «підігнати» до західних, аби відповідали демократичним принципам. У жовтні 2005 року Парламентська асамблея ради Європи в черговий раз нагадала Україні про виконання взятих на себе зобов’язань перед вступом до цього органу. Однією з рекомендацій ПАРЄ є роздержавлення друкованих ЗМІ, заснованих органами державної влади та місцевого самоврядування.

Ця тема піднімається вже не вперше. У 2003 році вивченням проблеми роздержавлення комунальних та державних засобів масової інформації займалась Українська асоціація видавців періодичної преси. Проте на той час подібна ініціатива не мала логічного завершення - прийняття відповідного закону.

Цього разу в роздержавленні друкованих мас-медіа, схоже, зацікавлених значно більше. Президент України видав Указ (від 20 січня 2006 року №39) «Про план заходів на виконання обов’язків та зобов’язань України, що впливають на її участь у Раді Європи». Відповідно до нього Міністерству юстиції було доручено розробити декілька законопроектів, котрі б регулювали відносини органів влади та ЗМІ. Перш за все, мова йде про реформування комунальних та державних друкованих видань.

20 квітня, після двомісячних трудів, Мін’юст провів круглий стіл за участю медіа-експертів, НСЖУ, держкомітету з питань телебачення та радіомовлення, та власне представників ЗМІ. На ньому і було представлено законопроекти «Про реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації» та «Про внесення змін до деяких Законів України щодо забезпечення прозорості відносин власності щодо засобів масової інформації». Слід зазначити, що розробка цих проектів відбувалася у співпраці з вищезгаданими організаціями, тому, хоча деякі дискусійні пункти мали місце, в цілому положення проекту отримали позитивну оцінку.

Міністерство юстиції запропонувало кілька варіантів реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації: виведення органів влади і місцевого самоврядування з числа засновників, перетворення цих ЗМІ в офіційні вісники, приватизації майна редакції згідно з чинним законодавством.

Тетяна Котюжинська, юрист Національної спілки журналістів України, висловила кілька зауважень. Вона не згодна з твердженням проекту, що спосіб реформування друкованих ЗМІ має визначатися рішенням засновника. Крім того, каже, що таким чином «ми їх знову перетворюємо на офіційні друковані видання». При прийнятті рішень має враховуватись думка трудового колективу. Перетворення існуючих комунальних та державних друкованих видань на «нові офіційні видання» неможливе ще й тому, що останні не передбачають наявності «журналістського штату». Окрім того усі учасники медіа ринку мають бути в рівних умовах конкурентності, не маючи жодної преференції.

Виникає запитання: де будуть розміщувати офіційну інформацію органів влади та самоврядування? Пані Котюжинська стверджує, що непотрібно створювати нові офіційні друковані видання, а варто визначитись, яким чином ця інформація буде публікуватися в реформованих ЗМІ.

Проблеми можуть виникнути у питанні приватизації приміщення ЗМІ, наприклад якщо воно розміщується в районній адміністрації. Представниця НСЖУ вважає: у такому випадку засновник повинен надати аналогічне приміщення.

Директор правових програм Української Асоціації видавців періодичної преси Алі Сафаров позитивно оцінив новий проект закону, втім, загострив увагу на питанні пенсійних зобов’язань перед журналістами державних та комунальних ЗМІ. «Зараз вони прирівнюються до державних службовців, відповідно, пенсія державного службовця - це дуже привабливо, саме заради неї багато журналістів залишаються працювати в таких ЗМІ, не зважаючи на невисоку заробітну плату», - переконує пан Сафаров. Тож, на думку експертів, варто визнати Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» таким, що потребує внесення змін, а не таким що втратив чинність.

Сафаров наполягає на забороні органам державної влади та місцевого самоврядування створювати нові газети чи журнали. Їхніми «вісниками» мають стати бюлетені - офіційні друковані видання, де буде публікуватися тільки офіційна інформація на кшталт рішень рад, указів, стенограм засідань, тендерів, вакансій, реєстрів, земельних кадастрів. У жодному разі не має бути розповідей про те, як і куди мер поїхав, як він відпочиває чи святкує свій день народження. Учасники переконані - досить ЗМІ бути «іміджмейкерами» мерів та губернаторів. Імідж має створювати їхня праця, а не опуси в газетах. З цією позицією згодна більшість учасників обговорення. Чи сподобається це на місцях, є сумніви. Адже зовсім непогано за бюджетні кошти регулярно «піарити» себе «протягом періоду виконання обов’язків».

Валерій Іванов, президент Академії української преси, при реформуванні однією з загроз бачить те, що реформовані ЗМІ не будуть потрібні на ринку, адже є конкуренти, які вже досить успішно працюють.

Проте А. Сафаров вважає, що нинішні «районки» після реформування можуть стати вельми успішними виданнями, тому що «зараз найбільш потужно розвиваються регіональні проекти невеликих газет, тиражем 5-7 тисяч. Вони заробляють реальні гроші на рекламі, на читачеві, на продажі-передплаті». Такі газети мають і більшу популярність, «бо об’єктивні і не підкоряються, як правило, якійсь конкретній силі. Навіть якщо засновник має інший бізнес і інтереси, він нечасто може впливати на свою редакцію, тому що якщо редакція - це також бізнес, то жоден бізнесмен не буде різати «курку, яка несе золоті яйця».

Як запевнила заступник міністра юстиції Лідія Горбунова, усі пропозиції будуть враховані при доопрацюванні законопроекту. Вже на початку травня обіцяно чергову зустріч та обговорення відкоригованих положень.

Далі учасники круглого столу взялись до іншого законопроекту: «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості відносин власності щодо засобів масової інформації».

За словами Тараса Шевченка, директора Інституту Медіа Права, «основною перешкодою на шляху до інформації про реальних власників ЗМІ, а телерадіоорганізацій особливо, є використання офшорних компаній, котрі контролюють частки від 60 до 99%». Тобто мають контрольні пакети. На його думку, тут дві причини: перша - відсутність ефективного контролю з боку Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, друга - недосконале законодавство.

Новий закон «Про телебачення та радіомовлення», який набрав чинності з 1 березня цього року, забороняє іноземним юридичним особам утримувати контрольні пакети телерадіоорганізацій, втім, контроль відбувається лише за першим рівнем власників, тобто за тими, котрі вважаються засновниками. Власники другого, третього і т.д. рівнів, тобто ті, що купують частину вже заснованого медіа-підприємства або володіють частиною компанії-засновника, залишаються поза «всевидющим оком» закону. Тож встановити, хто вони, дуже нелегко, як нелегко розібратися і в тому, кому насправді належить конкретне ЗМІ. У багатьох випадках компанії-власники є офшорними.

Тарас Шевченко, вважає, що сьогодні законодавцям вкрай необхідно врегулювати відносини у цій сфері. Зокрема, заборонити або обмежити участь офшорних компаній у структурі власності телерадіоорганізацій, через обмеження їх частки, наприклад, від 10 до 30%.

Як здійснювати за цим контроль? Директор Інституту Медіа Права пропонує встановити чітке правило: телерадіоорганізації мають у визначений термін надати інформацію про власників усіх рівнів. Інший варіант - ця інформація має бути обов’язково надана при продовженні чи отриманні ліцензії.