„Детектор медіа” неодноразово звертала увагу на небезпечність внесення змін до вітчизняного законодавства, які прямо чи опосередковано порушують право журналіста на професію. 12 грудня депутати Верховної ради ухвалили закон про зміни до Кримінального кодексу України, відповідно до яких  кожен, хто насмілиться писати та публікувати матеріали про публічних осіб, може опинитися за ґратами. Президент має лише 10 днів для того, аби ветувати цей закон. Тим часом правники б'ють на сполох, кажучи про неприпустимість того, що журналіста будуть карати за виконання професійного обов'язку за Кримінальним Кодексом.

Правозахисники наголошують на тому, що подібні зміни до законодавства сприятимуть боротьбі публічних людей, право на приватне життя яких – річ досить умовна, із "незручними" журналістами.

Сьогодні Українська Гельсінська спілка виступила зі зверненням до Президента України, в якому закликала застосувати право вето до закону, що спрямований проти свободи слова.

Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!

Ми звертаємося з проханням скористатися Вашим правом вето щодо Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо захисту особистих прав і свобод людини і громадянина)”, який був прийнятий парламентом 12 січня.
Цей Закон передбачає внесення змін до Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення. Але деякі з цих змін мають системний недолік: вони карають невідомо за що, оскільки передбачають кримінальне переслідування за невизначені злочини.
Дійсно, нова стаття Кримінального кодексу 1611 карає за порушення, обмеження чи перешкоджання здійсненню прав громадян щодо рівного доступу до державної служби, але поняття рівного доступу до державної служби жодним законом України не визначено. Зазначимо, що в законодавстві взагалі відсутнє визначення дискримінації, як прямої, так і непрямої. Так, навіть Цивільний кодекс не містить положень про заборону дискримінації. Реалізація права на рівний доступ до влади є важливим завданням держави, але починати виконання цього завдання з Кримінального кодексу, м’яко кажучи, недоречно.

Таку саму недоречність ми вбачаємо в новій редакції статті 182 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації. При цьому санкція передбачає навіть позбавлення волі до трьох років!

Але ж в чому полягає склад злочину? Він не визначений. Не треба бути доктором юридичних наук, щоб це побачити. Зазвичай в законодавстві європейських країн персональні дані (інформація про особу) поділяються на дані загального характеру (прізвище, ім’я та по батькові, дата і місце народження, громадянство, місце проживання) та вразливі персональні дані (дані про стан здоров’я – історія хвороби, діагнози тощо; етнічна належність; ставлення до релігії; ідентифікаційні коди чи номери; персональні символи; підпис; відбитки пальців, записи голосу, фотографії; дані про розмір зарплати або інші законні доходи, про вклади і рахунки в банках, нерухомість, податковий статус; кредитна історія; дані про судимість та інші форми притягнення особи до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності; результати іспитів, професійного та іншого тестування тощо), і законом забороняється збирання, зберігання, використання та поширення без згоди суб’єкта даних саме вразливих персональних даних. При цьому обсяг приватності публічних осіб значно менший, ніж у пересічних громадян. Образно кажучи, публічні особи приватного життя не мають.

У нашій країні закон про захист персональних даних відсутній, інформація про особу статтею 23 Закону „Про інформацію” визначена неточно, а режим доступу до такої інформації взагалі не визначений. Стаття 162 Кримінального кодексу в запропонованій редакції фактично визначає як конфіденційну будь-яку інформацію про особу, не враховуючи концепцію обмеження обсягу приватності публічних осіб. Це є, безумовно, помилкою. До того ж ми не пригадуємо жодної європейської країни, де б за незаконні дії з вразливими персональними даними було передбачене покарання у вигляді позбавлення волі – тільки штраф або, у крайньому випадку, арешт. Набуття чинності цієї статті Кримінального кодексу буде тільки віддаляти нас від Європи.
Набуття чинності цього Закону також встановлює серйозні перепони в реалізації права на свободу слова, оскільки основними суб’єктами цього злочину можуть стати „незручні” журналісти, які у зв’язку зі своєю професійною діяльністю можуть збирати інформацію для своїх публікацій. Фактично, при невизначеному складі злочину першими, хто відчує прийняття цього закону буде вільна преса та журналісти, яких несправедливо каратимуть за виконання свого професійного та морального обов’язку стояти на варті демократії в країні. 

Маючи на меті посилення захисту особистих прав, автори Закону закладають ще більші їхні порушення. Не можна починати регулювання складних суспільних відносин з кримінальної відповідальності. Але саме таким шляхом пішли автори цього Закону. Недоречності можна знайти й в інших його статтях, але і зазначених суперечностей, на нашу думку, достатньо, щоб його відхилити.

З повагою,

Євген Захаров,
Голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Володимир Яворський,
Директор програм Української Гельсінської спілки з прав людини

Окрім УГС, проти подібних змін виступили інші вітчизняні правозахисні організації, зокрема,  Інститут масової інформації та Інститут медіа права.

Роман Головенко, юридичний консультант Інституту масової інформації :

- Незважаючи на негативний висновок Головного науково-експертного управління ВР на законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо захисту особистих прав і свобод людини і громадянина)", яким законопроект пропонувалося відхилити, а також проігнорувавши Зауваження Головного юридичного управління, народні депутати з другої спроби ухвалили проект в цілому як закон.

Даний закон передбачає внесення змін до низки статей Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення і, нібито, загалом має на меті охорону правовідносин у сфері передачі інформації через засоби зв’язку або захист певних особистих прав громадян. Але фактично проголосовані зміни до Кримінального кодексу не можна назвати  позитивними через значну кількість недоліків.

Зокрема, що стосується змін, які можуть торкнутися журналістів, то це зміни до статті 182 “Порушення недоторканності приватного життя”. По-перше, замінено на більш жорстку санкцію за цей злочин, який полягає в незаконному збиранні, зберіганні, використанні або поширенні  конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширенні цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації. Відтепер розмір штрафу за цей злочин збільшено у десять разів (до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) і введено такий вид кримінального покарання як позбавлення волі (раніше було передбачено лише обмеженням волі, тобто утримування особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства).

По-друге, статтю 182 доповнено частиною другою такого змісту: “Ті самі дії, вчинені службовою особою, або повторно чи за попередньою змовою групою осіб, або з використанням технічних засобів для негласного зняття, знищення, перекручення, блокування, витоку чи порушення встановленого порядку маршрутизації інформації, що передається засобами зв’язку, у мережах рухомого (мобільного) зв’язку та у інших телекомунікаційних мережах, через комп’ютер, - караються штрафом від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі від трьох до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна”.

Настільки жорстка санкція в даному випадку виглядає просто дико. Вчинення діяння, передбаченого частиною 2 статті 182, буде вважатися особливо тяжким злочином, до яких належать такі діяння, як, наприклад, умисне вбивство або розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень. Цілком очевидно, що суспільна небезпека від порушення недоторканності приватного життя за ч.2 ст.182 є значно меншою, ніж суспільна небезпечність наведених вище особливо тяжких злочинів! Навіть санкція за вбивство через необережність двох або більше осіб сягає максимум восьми років.
Після декриміналізації таких діянь, як образа й наклеп, настільки серйозне ужорсточення покарання за порушення  недоторканості приватного життя виглядає кроком назад в контексті руху від тоталіарних засад кримінального законодавства до демократичних. Все ж залишається велика ймовірність того, що Президент накладе вето на відповідний закон.
 
Тарас Шевченко, директор Інституту медіа права:

- Ця стаття Кримінального кодексу передбачає відповідальність за поширення конфіденційної інформації про особу в засобах масової інформації, у публічних виступах та творах. В Україні була лише одна гучна справа за цією статтею: щодо Дмитра Чобота, який написав про Віктора Медведчука книгу „Нарцис”.

Зміни, внесені до статті є  недоречними і шкідливими для свободи слова запровадження кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі за втручання у приватне життя. Адже, в першу чергу, постраждати можуть журналісти. Ми вважаємо, що основним засобом захисту інтересів людини має бути грошова компенсація у межах цивільного процесу.
Ккримінальний процес і загроза ув’язнення можуть використовуватися як розправа над журналістом і закликає Президента України Віктора Ющенка скористатися правом вето щодо закону, за яким журналістів зможуть саджати за ґрати.

Журналістів кидатимуть за ґрати за втручання у приватне життя

Зміни до Кримінального кодексу України відновлять репресивний підхід до свободи слова - партія "ЯБЛУКО"

Медіа у виборах: українська дійсність

Право сильного

Журналісти нарешті отримали право на самозахист

Президент скористався правом вето