ТК продовжує серію інтерв'ю з колегами з інтернет-ЗМІ. Сьогодні - розмова з Володимиром Ільченком, заступником головного редактора УНІАН, який відповідає за сайт інформаційного агентства.

Кандидат філологічних наук, заслужений журналіст України Володимир Ільченко співпрацює з УНІАН практично з моменту заснування агентства. На його думку, нині найбільша проблема вітчизняної медіагалузі - очікування несподіванок від політиків. Хоча, зізнається, УНІАН поки що тиску не зазнавав.

На думку Ільченка, в УНІАН немає конкурентів в українському медіапросторі, оскільки тільки це агентство працює в національно-патріотичній ніші. Надалі УНІАН планує розширюватися географічно - більше представляти регіони України.

Якщо «зникне інтернет», пан Володимир і далі займатиметься журналістикою. Що ж до джинси, він вважає, що з нею слід боротися підняттям життєвого рівня.

Про проект

- Володимире, сайт УНІАН - один із найстаріших громадсько-політичних сайтів України. Наскільки він змінився з моменту створення?

- УНІАН мав свою веб-сторінку ще 1995 року, але це було формальне представлення. У більш змістовній версії УНІАН представлений в інтернеті з 1999 року, хоча, знову ж таки, певний час він був у дещо законсервованому вигляді. 2005-го ми вирішили, що треба створювати сучасний сайт як окремий напрям роботи агентства. Тому що агентство виробляє багато інформаційних продуктів, спрямованих, головним чином, не на прямого споживача, а на посередників - ЗМІ. А оскільки тоді в світі відбулися кардинальні зміни й інформаційні агентства почали працювати, як і традиційні ЗМІ (газети, радіо, телебачення), з прямими споживачами, ми теж були вимушені піти на цей крок.

У нинішньому вигляді сайт існує з 2005 року. Це окремий інформаційний продукт, де ми розміщуємо інформацію, яка потрапляє прямо до споживача. 2005-го ми розробили дизайн, план розвитку, і відтоді поступово рухаємося в тому напрямі, який визначили для себе.

- Скільки років особисто ви займаєтесь інтернет-проектами загалом і сайтом УНІАН зокрема?

- Я на сайті УНІАН якраз із 2005 року. До цього в інтернет-проектах не працював. З інформаційним агентством співпрацював з моменту створення (з 1992 року) на різних посадах, в тому числі був заступником головного редактора з 1999-го по 2001 рік. Потім пішов на інші проекти, а 2005 року повернувся на УНІАН, де й працюю до цього часу.

- Яку б ви виділили принципову виробничу відмінність сайту інформаційного агентства від звичайного громадсько-політичного інтернет-проекту? Приміром, вашого сайту - від «Української правди»?

- За формою сайт «Української правди» не відрізняється від сайтів інформаційних агентств. Річ у тім, що громадсько-політичний сайт може бути сайтом якоїсь політичної партії. Тоді там зовсім різні підходи. На сайт інформаційного агентства працює весь УНІАН, тут задіяно великий штат. А якщо сайт створюється сам по собі, то він змушений брати інформацію від інших ЗМІ, тому що сам не здатний забезпечити себе інформаційним продуктом. Саме в цьому різниця. У нас перевага в тому, що ми первинне агентство, а не агрегатор, наша інформація йде і до ЗМІ, і прямим споживачам.

Якщо створюється новинний сайт, то він зацікавлений якомога частіше оновлювати свою стрічку новин. Від цієї частотності залежить його відвідуваність. А ми в цьому не зацікавлені, бо не можемо розкривати всієї інформації, в нас є обмеження. Відповідно, в нас у відкритий доступ виставляється інформація кожні 10-15 хвилин. А для передплатників новини виходять у середньому щотри хвилини. На добу в середньому від 300 і більше новин.

- Кого ви вважаєте своїми конкурентами?

- В інформаційного агентства є кілька конкурентів, які працюють на цьому ж інформаційному полі. Щодо конкурентів сайту, то це дуже складне питання. Ми з усіма працюємо на різних полях. Ми позиціонуємося як україноцентрична, з національно-патріотичним ухилом агенція. Ми знаємо, хто наш читач, оскільки постійно моніторимо непрямим шляхом відвідувачів сайту. А саме - ставимо опитування, наприклад: «Чи підтримуєте ви митний союз із Росією?». Результат - 80% не підтримує. Відповідно, ми намагаємося не розчарувати своїх читачів, працюючи в цьому полі. У цій ніші працює, очевидно, й «Українська правда», але оскільки вони не є інформаційним агентством, то й не зовсім нам конкуренти. А більше, на жаль, конкурентів і немає. «Інтерфакс-Україна» й«Українські новини» позиціонуються інакше.

- Чи існує у вас боротьба за хіти й хости?

- Ні. Коли ми розпочинали, то дуже активно стежили за кожним новим десятком тисяч відвідувачів, бо це нам було дуже важливо. Але тепер ми вже розкручений бренд, тож, чесно кажучи, особливо не дивимося на ці цифри. За цим тепер стежить маркетинг - для того, щоб переконати рекламодавця, що рекламу треба ставити в УНІАНі. Тепер уже немає стратегічної мети боротися за кожен хост чи хіт.

Наразі відвідувачів у нас від 150 до 300 тисяч щодоби. Ми входимо до трійки лідерів за різними оцінками, займаємо від першого до третього місця. Навіть входимо до першої десятки інформаційних агентств на теренах СНД. Тобто ми конкуруємо і з російськими інформаційними агентствами, представленими в інтернеті.

- Якими інструментами користуєтеся, щоби збільшити відвідуваність?

- Є кілька видів інструментів: чесні - це контент і частота його оновлення, й нечесні - технічні. До нечесних ми не вдавалися жодного разу. Є ще традиційні - домовленості з іншими розкрученими сайтами про підхоплення інформації. Це в нас є. Ми офіційно укладаємо угоди про обмін інформацією, наприклад, із Ukr.net, «Українською правдою», з різними пошуковими системами.

- Який профіль ваших читачів? Якщо брати всіх ваших відвідувачів, яка частка припадає на регіональні проекти?

- Наш читач на 70% проукраїнський, україноцентричний, молодого і середнього віку. Нині є тенденція до дорослішання і розширення аудиторії, тому що інтернет проникає в кожну хату. Знаю це по своїй тещі, яка раніше не знала інтернету, а останній рік активно читає новини в мережі, причому починає з УНІАНу. :) Якщо дивитися географічно, то найбільше нас читає Київ. 70-80% - це читачі з України, до 20% - це Росія, і приблизно 5% - Європа, США і Канада, які читають нічні новини.

- У вас на сайті є кілька підпроектів. Хто за них відповідає? Наскільки ці проекти виправдали себе? Чи плануєте відкривати нові підсайти?

- У нас так багато проектів, що відразу важко й перерахувати: «Культура», «Освіта», «Здоров'я» тощо. У нас є також регіональні проекти. Деякі існують на громадських засадах, інші - на комерційних. Приміром, проект «Здоров'я» робиться спільно з фондом Ріната Ахметова «Розвиток України». Оскільки в нас представлені ще не всі регіони України, ми будемо розвиватися в цьому напрямі. Плани щодо відкриття нових підпроектів є, але через кризу невідомо, як швидко вдасться це реалізувати. Хоча, зауважу, під час кризи ми нікого не скоротили, на відміну від інших ЗМІ.

Кожен підсайт має керівника проекту, на кожному працює від однієї до кількох осіб. Найбільше в нас читають «Здоров'я», «Культуру» й «Економіку».

У плані залучення коштів під спільні проекти підсайти себе виправдали. А в плані відвідуваності - деякі виправдали, а деякі не дуже.

- Як у вас розвиватиметься розділ публікації? На ваші новини посилаються часто, а на публікації не дуже.

- Публікації мають кращу відвідуваність, аніж новини. Це тому, що новин багато і вони частять. Посилаються на новини тому, що новини нейтральні, в них немає суб'єктивізму. А щодо публікацій, то інші ЗМІ продукують свої публікації.

- Чи не збираєтеся запустити рубрику відео або інтернет-телебачення?

- Ми вже зараз можемо вставляти відео в матеріали. Окремим продуктом поки що не запускатимемо, тому що на нинішньому етапі можливості інтернету не настільки потужні, щоб усі мали змогу якісно дивитися відео.

Про редакцію і редакційну політику

- У вас з інформаційним агентством одна редакція? Чи великий у вас штат?

- У нас одна редакція, але різні відділи. У нас є відділи економіки, політики. Є також окремо відділи журналістів сайту і редакторів. Всі керівники підрозділів беруть участь у щоденній ранковій планерці.

Штат разом із власкорами близько 150 чоловік.

- Що, на ваш погляд, потрібно, щоби ньюзрум працював ефективно?

- У нас немає спеціального приміщення для ньюзруму. Всі сидять у невеликих кімнатах.

- Чи є у вас робочі зміни? Як часто проводите планерки чи летючки?

- З журналістами ми збираємося приблизно раз на місяць. Раніше робили це щотижня, але побачили, що це не дуже продуктивно. Менеджмент збирається щодня.

Взагалі стрічка в нас працює з 8-ї ранку до 12-ї вечора. Сайт оновлюється і вночі. У нас є редактори, які працюють тільки вночі, а є позмінні. На вихідні встановлюється чергування. Чергує два редактори, тому що в нас двомовний сайт, плюс черговий випусковий редактор.

- Чи є у вас регіональні кореспонденти?

- Так. В УНІАНу є свої кореспонденти в кожній області, які працюють і на сайт. У деяких областях по одному, в деяких по двоє-троє. Ще є фотокореспонденти. Також маємо своїх представників за кордоном: у Брюсселі, Москві (наші штатні працівники), Варшаві і Вашингтоні (на гонорарній основі).

- Що ви робите, коли у вас є дуже цікава, але анонімна інформація?

- Оприлюднюємо. Ми не маємо права стримувати інформацію. Якщо вона надходить від нашого перевіреного джерела, яке не хоче називатися, і не потребує нашої перевірки, то ми її даємо, посилаючись як на наше джерело в такому-то органі. Якщо джерело сумнівне, то перевіряємо в інших учасників чи свідків події. Якщо вже дуже сумнівна інформація, тоді чекаємо.

Про бізнес і ринок

- Фахівці зазначають, що реклама нині найпотужніше розвивається саме в інтернеті. Ви відчуваєте це на власному сайті?

- Звісно. Хоча загалом у зв'язку з кризою рекламні надходження значно скоротилися. Але скоротилися лише обсяги, охочих розміщувати рекламу не поменшало. Рекламісти переключаються з дорогої реклами на більш дешеву в інтернеті. Ми це відчули, і це одне з наших джерел доходів.

- Яку частку вашого бюджету становлять надходження від реклами?

- Частка реклами в надходженнях сягає близько 10 відсотків.

- Чи зіставні ці надходження з надходженнями від інших платних послуг?

- Зіставні. У нас доходи складаються з нашої передплати, оренди зали для прес-конференцій, моніторингу, фотослужби, яка також продає свої фото, та власне від реклами. Всі ці статті зіставні. Кожна з них дає від 5 до 30-40%.

- Чи вплине на ваші рекламні надходження ухвалення закону про повну заборону реклами тютюну?

- Ні, не вплине, в нас немає реклами тютюну.

- Сайт Unian.net - рентабельний бізнес?

- УНІАН - рентабельний бізнес. Окремо вирахувати рентабельність сайту дуже важко, оскільки на нього працюють усі, хоча на самому сайті працює десять людей: троє кореспондентів, 5 редакторів-перекладачів і більд-редактор. Але можу сказати, що з розвитком сайту рентабельність УНІАНу покращилася.

- Чи дорожче сьогодні створити сайт, ніж колись?

- Це дуже складне питання, тому що сайт можна створювати взагалі з нуля, коли бренд не розкручений. Тоді це набагато важче. Якби ми з вами вирішити розкрутити загально-політичний сайт, то знадобилися б сотні тисяч доларів, щоб він став фактором в інформаційному полі. Нам було простіше. УНІАН був розкрученою маркою, треба було тільки повідомити потенційних читачів, що ми відтепер працюємо не тільки в закритому режимі, а й у відкритому. І цим ми вже привернули до себе увагу. Це було значно дешевше, і ми обійшлися своїми силами, навіть не залучали кредитів.

- Наскільки прибутково сьогодні в Україні розкрутити і продати сайт?

- Зважаючи який сайт. Якщо ви хочете створити порносайт, то очевидно, що це простіше, хоча тут виникають правові питання. Якщо це туристичний сайт, то це одна сума. Якщо це сайт ресторанів і готелів, то тут інший порядок цифр. Якщо ви маєте на увазі політично-інформаційний сайт, то це сотні тисяч доларів. Потенційно створити, розкрутити і продати сайт можна. А фактично, нині криза, ЗМІ не дуже активно продаються і купуються, так само як земля.

- Нещодавно з'явилася інформація, що для промо сайту про «Євро-2012» держава виділила 300 тисяч гривень. На вашу думку, це багато чи мало?

- З мого боку було б некоректно коментувати дії інших інформаційних агентств. Загалом можу сказати, що все, що витрачається державою на промо, викликає великі запитання. Цифри мене дивують так само, як і вас. Тим більше, що в УНІАНі також є своя сторінка, присвячена «Євро-2012», і вона робиться дуже невеликими зусиллями. Кошти, які на неї йдуть, зовсім не зіставні з тими цифрами, які ви називаєте.

- Як ви оцінюєте кадрову ситуацію на медіаринку? Які взагалі, на вашу думку, нині основні проблеми медіаринку?

- Мабуть, кадрова проблема. Вільних кадрів багато, а хороших журналістів мало. Так само як і в будь-якій іншій сфері: будівельників багато, а спробуйте знайти якісних. На медіаринку загалом найбільша проблема - це очікування несподіванок від нинішньої влади. Журналісти постійно чекають, що буде прес. Що стосується УНІАНу - поки що цього не було.

Про етику

- Які проблеми етики інтернет-видань, по-вашому, нині найбільш актуальні?

- Найбільш серйозна й актуальна проблема - це крадіжка інформації. Ми намагаємося з нею боротися з різною успішністю. Але, як правило, вся ця боротьба дуже неефективна.

- Що ви зазвичай робите, якщо якесь ЗМІ використовує вашу ексклюзивну інформацію без посилання на вас?

- Ми просимо всіх, хто помічає, що вкрали нашу інформацію, повідомляти про це. Найчастіше помічають автори. Раніше в нас цим займався Валерій Нечипоренко, але він, на жаль, нещодавно помер. Поки що немає конкретної людини, яка б цим займалася. Ми звертаємо увагу на те, хто саме вкрав наш матеріал. Якщо це не розкручене видання, то ми не реагуємо. А зазвичай пишемо листи, дзвонимо, просимо, але до суду жодного разу не зверталися, тому що, на мій погляд, це справа безнадійна.

- Чи є у вас якість спеціальні умови републікації?

- Ну, якщо беруть інформацію з нашого сайту (і передплати в тому числі), то посилання обов'язкове. Взагалі вважається, що без нашого дозволу використовувати нашу інформацію не можна. Але спеціальних угод ні з ким не укладаємо і особливих вимог щодо посилання не висуваємо. У передплатників особливі умови посилання. Непередплатник не може використовувати інформації, яка дається тільки по передплаті. А сайт для нас ще й самопіар, тому в нас принцип: будь ласка, беріть нашу інфу, але посилайтеся. Гіперпосилання розширює коло наших читачів.

- У вас можна поставити анонімний коментар?

- Для забезпечення інтерактивності в нас є кілька рівнів спілкування з аудиторією. Один із них - можливість писати коментарі. Їх можна залишати, не реєструючись на сайті. У нас вільний доступ, єдине що - ми маємо переконатися: той, хто до нас заходить, не робот, тому відвідувач має ввести код. Ще один спосіб - це рубрика «Думка». Кожен може прислати на електронну пошту свою думку з приводу якоїсь події. Ще в нас колись був «Форум», але оскільки обговорення й так активно ведеться під кожною публікацією, ми його ліквідували.

- А як ви боретеся з непристойними коментарями на сайті?

- Іноді боремося, іноді не дуже. :) Річ у тім, що в нас ще є можливість показувати країну походження коментаря. Таким чином читач має змогу бачити, з яких країн пишуть люди, які висловлюються непристойно. А є спеціальні люди, ми їх називаємо «полюцери», які за коментування отримують гроші. Приміром, сидять і поливають брудом хохлів. У них таке завдання: показувати, як усе класно в Росі і як погано в Україні. Ми їх не дуже й викидаємо, щоб видно було who is who. А нецензурну лексику внесено в заборони, тож вона викидається автоматично. Але ж примудряються: набирають через пробіли, крапки чи зі вставками якоїсь латинської літери.

Про себе й українську журналістику

- Якщо, приміром, інтернет взагалі зникне, самознищиться, чим ви будете займатися?

- Якщо зникне інтернет, то залишиться журналістика. Буду займатися журналістикою.

- Ваше реальне життя не перетворилося на віртуальне, як у багатьох інтернетників, які весь день в онлайні - і на роботі, і вдома?

- Ні. Це пройдений етап. Кожна людина це проходить. Я цим «хворів» на стику тисячоліть.

- Як ви прийшли в журналістику?

- Я мріяв із другого класу бути журналістом, у мене батько журналіст. Закінчив факультет журналістики Київського університету і став журналістом.

- Одні називають інтернет зливним бачком, інші вважають, що правду можна прочитати тільки в інтернеті. Як, по-вашому, можна розрізнити, правдива перед нами інформація чи качка?

- Це все залежить від ресурсу, який читаєш. Якщо це розкручений бренд, такий як УНІАН чи інші, то є довіра. Мені здається, тут немає різниці між інтернет-виданнями і друкованими ЗМІ. 10-20 років тому також були газети, яким не можна було вірити, й ті, яким довіряв. Інтернет - це як американське кіно: його дуже багато, є якісне, а є не дуже.

- Що ви думаєте з приводу реєстрації інтернет-видань як ЗМІ?

- Я журналіст, для мене важливо, щоб інтернет не тільки був, а й розвивався, щоб відкривалося якомога більше сайтів. Пригадую, як один чоловік приніс нам цікаву інформацію. І поки він мені її розповідав, я швиденько поставив цю інфу на сайт. Ми з ним розмовляли 5 хвилин. І за цей час цією інформацією вже був заповнений весь інтернет. І він тоді сказав: «Так це ж можна прямо з кабінету управляти всією країною!».

Тому чи будуть інтернет-видання реєструватися, чи ні - це мене менше цікавить, хіба що це потрібно для формалізації певних речей, приміром, для акредитації. Якщо реєстрацію запроваджувати, то добровільну і за максимально спрощеною процедурою.

- Як треба боротися з джинсою? Це мають робити журналісти чи правоохоронні органи? Чи й ті й інші?

- Знаєте, боротися з джинсою - те саме, що боротися з корупцією. Джинса - це симптом чи причина? Мені здається, що симптом. Джинса - це як один із видів незадекларованих доходів медійників. Першопричина не в низьких моральних якостях журналіста, а у низькому рівні життя в Україні. Тому з джинсою варто боротися не як із симптомом, а як із причиною, а саме - піднімати життєвий рівень українців.

- Ганна Герман і Олена Бондаренко вважають, що з джинсою треба боротися в такий спосіб: журналісти мають декларувати свої витрати. Як ви ставитеся до їхніх заяв?

- Це або емоційні заяви, або нерозуміння специфіки журналістської професії. І взагалі нерозуміння того, що таке суспільство. Тому що боротися треба не з журналістами, які, як вони вважають, мають тіньові доходи, а з тими, хто їм дає. Гроші зазвичай дають чиновники, які сидять у високих кабінетах. Де вони беруть ці гроші? На мою думку, це переставляння проблеми з ніг на голову.

- Нещодавно після того, як народний депутат Ян Табачник назвав журналістів холуями, наші колеги оголосили йому бойкот. Чи дотримуватиметься УНІАН цього бойкоту?

- Обов'язково. А ми особливо й не чекали оголошення бойкоту. Якщо людина хамить або відверто бреше журналістам, їй треба оголошувати бойкот.

Біографічна довідка:

Володимир Ільченко народився 12 грудня 1967 року на Житомирщині. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Шевченка (1991 р.).

Працював у газетах: «Всеукраїнські відомості» (при Рубані) - заступником головного редактора, «Вечірній Київ» (при Рубані) - першим заступником головного редактора, «Урядовий кур'єр» - кореспондентом, завідувачем відділу та інших виданнях.

У 2002-2005 рр. очолював службу спічрайтерів президента України.

Заступник головного редактора УНІАН з 2005 року (раніше обіймав цю саму посаду в 1999-2001 рр.).

Кандидат філологічних наук, заслужений журналіст України, викладач Інституту журналістики КНУ ім. Шевченка.

Фото Павла Довганя