16 червня Комітет з питань свободи слова та інформації на своєму засіданні відсіяв дев'ять кандидатів. За вилучення з конкурсу Євгена Баранова, Костянтина Квурта, Костянтина Панасюка, Олександра Чекмишева, Валерія Юрченка й Олександра Швеця проголосували одноголосно усі присутні дев'ять членів комітету. За  вилучення Оксани Єлманової - п'ятеро опозиціонерів (Андрій Шевченко, Олена Кондратюк, Микола Баграєв, Віктор Уколов і Юрій Стець). За вилучення Ірини Опілат - всі, крім Андрія Шевченка, тобто майже одноголосно. Олександр Зорка сам зняв свою кандидатуру.

А вже наступного дня коаліційні члени комітету порушили питання про повернення до розгляду кандидатів. Члени фракцій Партії регіонів і Компартії заявили про перевищення повноважень комітетом, хоча напередодні піднімали руки за відсів тих, хто не відповідає вимогам закону. Схоже, керівництво їхніх фракцій висловило своє невдоволення, тож ситуація дозволила проявити, кого насправді хочуть завести до Національної ради представники парламентської більшості.

Найбільш прохідні

1. Учасники медіаринку називають кілька погоджених кандидатур на посади членів Нацради. Насамперед це Микола Фартушний - висуванець Партії регіонів і Незалежної асоціації телерадіомовників. З вересня 2003 по лютий 2005 року він уже був членом Нацради. Після того недовгий час працював першим заступником Костянтина Стогнія в департаменті зв'язків з громадськістю МВС України. Колеги згадують його як приємну неконфліктну людину і м'якого керівника, радше сумлінного виконавця. Після того він був директором видавництва «Третій поверх» - засновника газети «Грані плюс», а після розриву команди «Граней» з Юрієм Луценком, Микола Фартушний з Валерієм Зайцевим заснували «Новые грани», директором яких досі є пан Фартушний.

Джерела ТК кажуть про те, що Микола Фартушний -  нібито висуванець групи Рината Ахметова і Бориса Колесникова в Партії регіонів. Але його обрання членом Нацради дасть парламентський коаліції право говорити про те, що до регуляторного органу увійшов представник громадськості - Незалежної асоціації телерадіомовників. Членами цього об'єднання є найбільші радіохолдинги, а також СТБ і Новий канал, тож припускаємо, що представник НАМ лобіюватиме їхні інтереси в Нацраді. Микола Фартушний отримав одноголосну рекомендацію комітету.

2. Другим майбутнім членом Нацради вважають Оксану Єлманову. Як ми вже писали, вона близька родичка батька і сина Калетників (старший - депутат-регіонал, молодший - комуніст, нині голова Державної митної служби України). У рейтингу «200 найбагатших людей України» журналу «Фокус» 2010 року вона посіла 134-те місце з капіталом 39,1 млн доларів. Ці статки їй принесла група компаній FIM (нерухомість, фінанси і консалтинг).

Сама пані Єлманова не приховує свою близькість до «Українського медіахолдингу». За її словами, її першою інвестицією в галузі медіа була газета «Теленеделя», з якої, власне, починався бізнес президента УМХ Бориса Ложкіна. Зараз цей холдинг, окрім друкованих видань, управляє потужною радіогрупою та кількома нішевими каналами, які потребують захисту в Нацраді. «Свідченням професійного рівня Єлманової О. М. є рекомендації групи компаній "Український медіахолдинг", Української асоціації видавців періодичної преси, ТОВ "Радіогрупа"», - йдеться в поданні фракції КПУ. Водночас щодо Оксани Єлманової в Комуністичній партії кажуть: «Це місце продане Хорошому члену Вищої ради юстиції». Доказів такої «угоди» немає, однак категоричність, з якою комуністи проштовхують свою єдину кандидатуру в зал, може наводити на думку щодо  виконання певних зобов'язань.

Щодо Оксани Єлманової в комітеті виявили найбільше порушень. По-перше, диплом. Вона подала копії двох документів про вищу освіту: психолога (1995 рік) і юриста (1996 рік) - обидва з Київського університету імені Тараса Шевченка.

Щодо першого зауважень не виникло, на відміну від другого. Якщо їх порівнювати, то кидаються у вічі відмінності. По-перше, диплом 1996 року надрукований на радянському бланку, хоча за рік до того університет видавав Оксані Єлмановій (Калетник) диплом на українському бланку. По-друге, відрізняються печатки. На печатці 1996 року немає напису «Міністерство освіти і науки України», хоча на той момент Київський університет ім. Тараса Шевченка ще підпорядковувався йому.

У відповідь на свій запит комітет отримав архівну довідку з університету про те, що Єлманова (Калетник) Оксана Миколаївна серед студентів денної та заочної форм навчання юридичного факультету 1996 року випуску відсутня. Перед засіданням комітету 16 червня пані Єлманова надала іншу довідку за підписом проректора університету Бугрова В.А., якою засвідчено, що Калетник Оксана Миколаївна навчалася на юридичному факультеті з 1992 року по 1996 рік і отримала диплом юриста. Згідно з цією довідкою, накази зарахування і відрахування по юридичному факультету за зазначений період вилучені Управлінням Державної служби боротьби з економічною злочинністю (УДСБЕЗ) ГУ МВС України в місті Києві «у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи».

Також до пані Єлманової є претензії щодо стажу роботи. В особовому листку, поданому нею до комітету, записано, що вона працювала генеральним директором ТОВ ТО «Мастер відео» з лютого 1994 по травень 1995 року. На засідання комітету вона принесла трудову книжку, де вказувалося, що в «Мастер відео» працювала до 2003 року. Однак печатка і підпис в записі про звільнення із цієї компанії в документі відсутні.

Оксана Єлманова спростовує всі припущення щодо сфальшованості своїх документів і наводить у приклад залікову книжку, яка свідчить про її навчання на юридичному факультеті, і довідку з Міносвіти, що підтверджує дійсність її дипломів. Навіть якщо всі сумніви в достовірності документів безпідставні, є ще етичний фактор. По-перше, деякі документи - ті ж записи у трудовій книжці - оформлені принаймні не належним чином. По-друге, під час засідання комітету Оксана Єлманова зізналася, що документи, необхідні для участі у конкурсі (автобіографі, особова картка тощо), вона заповнювала невласноруч, при цьому претендуючи на посаду державного службовця першої категорії! Для порівняння: дрібні чиновники при прийнятті на держслужбу зобов'язані не просто правильно оформлювати документи, а ще й складати спеціальні іспити. Від кандидата в члени Нацради вимагають набагато меншого, чому ж він дозволяє собі нехтувати тими незначними вимогами, які виставляє перед ним закон?

3. Третім членом Нацради пророкують Ірину Опілат. Її біографія цікава з точки зору діапазону місць роботи: СТБ, ТРК «Ера», НТКУ (піар-директор за часів Олександра Савенка і керівник його ж проекту «Четверта влада»), «Інтер» (старший аналітик), Прокуратура Київської області (прес-секретар прокурора), «Мелорама-продакшн» (заступник директора). З 2007 року за документами стосунку до телебачення вона не мала, працювала у видавництві «Абрис». Її також називають «креатурою» Валерія Хорошковського. При цьому вона нібито має лобіювати інтереси не лише «Інтера», а й групи «Україна».

Ірину Опілат зняли з конкурсу за неналежно оформлені документи, оскільки було встановлено невідповідність між інформацією в особовій картці та у трудовій книжці претендентки: не надано документів, які б підтверджували її роботу в Київському державному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого (у трудовій останнім місцем роботи є «Абрис», а в картці пані Ірина записала університет).

З іншого боку, формальних причин щодо її недопуску до конкурсного відбору немає: у неї є вища освіта, і є стаж роботи в різних телекомпаніях. Тож фракція Блоку Литвина звернулася до комітету з пропозицією повторно розглянути документи пані Опілат, і такий розгляд може відбутися, якщо події не форсуватимуть.

4. Крім вище названих найбільш імовірних трьох претендентів, є ще три людини, які можуть стати членами Нацради. Зокрема таким вважають Євгена Баранова, якого називають «людиною Хорошковського». За даними інших джерел він узагалі не вважається «прохідним», і цим, певно, пояснюється його слабкий опір своєму відсіву в комітеті. Зокрема, він особисто під стенограму підтвердив, що не має п'ятирічного досвіду у сфері телерадіомовлення, що є за законом необхідною умовою для участі у конкурсі. На даний момент пан Баранов працює в компанії «Київспецтранс», що надає послуги з вивезення та утилізації сміття в Києві, до цього працював у компаніях «Укрінфо» (обслуговування комп'ютерної техніки), «Колізей» (навчання за кордоном), «ВВС Лтд.» (дистрибуція ліків).

5. Кандидат від БЮТ Юрій Сторожук має шанси набрати необхідну кількість голосів не лише опозиції, а й від фракцій Блоку Литвина і Партії регіонів - завдяки своєму брату Ігорю Сторожуку, який тривалий час працював прес-секретарем Володимира Литвина, а нині керує прес-службою уряду. За інформацією джерел ТК, Юрій Сторожук висунутий з ініціативи Миколи Баграєва, тож у Нацраді в разі позитивного голосування він передовсім представлятиме радіогрупу ТАВР і телевізійний холдинг StarLightMedia. Юрія Сторожука комітет одноголосно рекомендував для призначення.

6. Можливий варіант, за якого голоси здобуде виконавчий директор ІТК Катерина Котенко, яка також має рекомендацію комітету. Її висунув як Блок Литвина (щоправда, запізно, тож це подання не враховується), так і НАМ, тобто «індустріальна» громадськість. Крім цього, пані Котенко представляє ІТК, яка є лобістом всіх найбільших телеканалів. У її біографії є ще один цікавий факт: у 2002 році Катерина Котенко йшла на вибори до Верховної Ради у «Команді озимого покоління» під номером 28 (першим номером цього списку був Валерій Хорошковський).

Щодо юриста ICTV Костянтина Панасюка немає впевненості. Про це свідчить його запізніле подання: керівник фракції Партії регіонів Олександр Єфремов підписав цей документ аж 11 червня, хоча прийом заявок скінчився ще 4 червня.

Тобто з дев'яти відсіяних кандидатів - троє серед тих, кого називають «найбільш прохідними». Ось у цьому і є суть конфлікту.

Що далі

Судячи з того, як  залишили засідання комітету 17 червня члени Партії регіонів і КПУ - демонстративно, з обіцянками висувати протест фракцій і порушувати службове розслідування щодо роботи секретаріату профільного комітету - ці фракції мають намір винести в зал усіх 26 кандидатів. У такому сценарії переконаний секретар Комітету свободи слова Юрій Стець, про що він сказав на круглому столі, організованому 23 червня Східноєвропейським інститутом проблем медіа. За словами пана Стеця, Верховна Рада поспішає сформувати потрібну більшість у Нацраді: «Ми знаємо, що може відбуватися далі: певні люди, які є лобі Хорошковського, проходять у Нацраду, роблять там більшість і виносять певні рішення».

У випадку розгляду парламентом усіх кандидатів сама процедура конкурсу перетворюється на повний абсурд, адже в зал потраплять і ті, хто був поданий після 4 червня, і ті, кого висунули невідповідні організації. «Якщо зараз ще 25 організацій подадуть 50 кандидатів, їх теж має розглянути Верховна Рада?», - ставить риторичне запитання виконавчий директор НАМ, один з претендентів на посаду члена Нацради Катерина М'ясникова. Учасники круглого столу Східноєвропейського інституту проблем медіа зацікавилися цією ідеєю. За словами Катерини Котенко, ІТК розглядає можливість довнесення своїх кандидатів (Тараса Прозоровського, Олега Черниша, Микити Потураєва), що відповідатиме «процедурі» в лапках, на якій зараз наполягають члени коаліції.

Якщо проходять кандидатури, яких зараз називають найвірогіднішими (Фартушний, Єлманова, Опілат, Баранов), регуляторний орган перетворюється на приховано лобістський. При цьому, відкритими лобістами в ньому залишатимуться лише нинішні члени Оксана Головатенко («Інтер») і Володимир Манжосов («Україна»), які прийшли працювати в Нацраду з відповідних медіагруп. Залежно від результатів голосування в Раді, призначається четвертий член за президентською квотою (тут у президента карт-бланш). І, зрештою, Нацрада починає працювати в інтересах влади і медіавласників, що перебувають при ній. При цьому інтереси суспільства залишаються осторонь.

Деякі шанси має інший варіант розвитку подій, за яким у зал виносять тільки 17 кандидатур, відібраних комітетом. На користь того, щоб парламент продовжив діяти за рішенням комітету, свідчать висновки медіаекспертів. «Конкурс означає, що хтось допускається, а хтось не допускається. Комітет розглядає документи саме на предмет цього. І він чудово і правильно відпрацював саме по тій логіці, яку закладали автори закону», - відзначає директор Інституту медіа права, кандидат у члени Нацради Тарас Шевченко, який був одним з розробників чинного закону про Національну раду. «Смисл відбору полягає в тому, що кандидати мають відповідати тим критеріям, вимогам, які записані в законі», - додає генеральний директор ТВі Микола Княжицький.

У законі чітко вказані вимоги до подання кандидатів, а значить комітет не може допускати тих, хто їм не відповідає. Але противники такої процедури зараз чіпляються за те, що в законі не записане право комітету відсіювати. Тож експерти висловлюються за те, щоб доповнити закон цією нормою. Але наразі, за словами Тараса Шевченка, «якщо комітет прийняв рішення, що він саме так діяв, то немає потім жодного сенсу відігравати назад з політичних міркувань».

Що може відбутися в разі розгляду тільки 17 претендентів? У такому випадку або через політичний шантаж дрібних фракцій жодна кандидатура не отримує необхідної кількості голосів і буде оголошено повторний конкурс, або до Нацради проходять двоє (скажімо, Микола Фартушний і Юрій Сторожук або Катерина Котенко), далі президент призначає свого члена, Нацрада отримує кворум і починає працювати, а на дві вакантні посади оголошується повторний конкурс, через який заводять тих, кого треба. Або стається щось надзвичайне, фракції забувають про свої зобов'язання і політичні симпатії та голосують так, як підказує їм сумління, приміром, за кандидатів від громадськості (ту ж Наталю Лигачову, Катерину М'ясникову чи Тараса Шевченка).

За будь-якого сценарію весь процес конкурсу до Нацради ризикує наразитися на судові позови. Кандидати можуть оскаржити як рішення комітету, так і майбутні постанови Верховної Ради про призначення членів Нацради. Але доки триватимуть судові процеси, новосформована Нацрада зможе працювати і ухвалювати свої регуляторні рішення...

Нинішній конкурс до Нацради до моменту розколу всередині комітету виглядав хоча й вкрай заполітизованим, але принаймні формально прозорим процесом. Хоча він все одно не гарантував потрапляння до регуляторного органу висуванців від громадськості й журналістської спільноти - на відміну від телерадіоіндустрії, яка своїх представників уже має і матиме завдяки історично тісним взаєминам медіабізнесу з політикою. Між тим Нацрада не повинна представляти лише індустрію, врешті-решт, це ж не орган саморегулювання і не філіал ІТК! Нацрада має контролювати галузь з точки зору інтересів держави і суспільства. І коли вона намагається це робити, цілком логічно галузь може чинити спротив. Тому що не захочуть телеканали з власної волі збільшувати відсоток комерційно безуспішних дитячих програм чи відмовлятися від рейтингових розважальних шоу в дні жалоби.

Наприклад, станом на 2009 рік, незважаючи на знижку на ліцензійний збір для тих, у кого є дитячі програми, у ліцензіях п'яти з 15-ти загальнонаціональних каналів вони були відсутні, а якщо й були, то здебільшого в нерейтинговий час. Склалася навіть така практика: телеканали отримували ліцензію з дитячими програмами зі знижкою, а потім переоформлювали їх, зменшуючи дитяче мовлення. Відтак, Нацрада вирішила збільшувати збір тим, хто відмовлявся від програм для наймолодшої аудиторії. Інший приклад: «Інтер» у День пам'яті жертв голодоморів 2009 року показував і концерт Миколи Баскова, і «Городок», і «Вечірній квартал», а ТРК «Україна» - «Народну зірку», користуючись тим, що ІТК в суді скасував правила Нацради щодо мовлення в дні трауру.

Саме тому важливим є проходження до Нацради представників не лише громадсько-індустріальних об'єднань (не кажучи вже про невідомих, але слухняних «політичних» кандидатів), а й журналістських кіл - Незалежної медіа-профспілки, Національної спілки журналістів України. Чи готова Верховна Рада їх підтримати? І чи готова нова влада відійти від принципу «свояцтва» у кадрових призначеннях? Відповідь дасть іспит голосуванням 29 червня.

P. S. Коли стаття була вже опублікована, ТК отримала на мейл копію диплому від людини, яка закінчувала юридичний факультет того ж року, що й Оксана Єлманова (Калетник).  Проте її диплом видано на українському бланку і має зовсім іншу печатку. Оскільки ця людина не заперечує проти публікації документу, то пропонуємо його до порівняння нашим читачам.