Журналістська кар'єра львів'янина Дмитра Добродомова  розпочалася у 1997 році у газеті «Експрес». Після 11-річного «стажування» у виданні через конфлікти з керівництвом залишив «Експрес» і став співзасновником львівської Агенції журналістських розслідувань та тижневика «Інформатор», який за два роки існування встиг стати помітним на місцевому ринку та завоювати низку нагород - за найкращий дизайн у міжнародному конкурсі, наприклад, та в трьох номінаціях конкурсу «Честь професії». Віднедавна Дмитро дещо розширив свій профіль та перекваліфікувався у телевізійника, розпочавши роботу на телеканалі «УТ-Захід». Про причини такого кроку, а також про успіхи та плани «Інформатора», він розповів «Детектор медіа».

-  Дмитре, чи правда, що ви таки залишили ремесло газетяра?

- До  травня цього року я обіймав  посаду відповідального редактора  «Інформатора», де тепер залишаюся у співзасновниках. Відтак із травня я - генеральний продюсер телевізійного каналу «УТ-Захід», який незабаром зазнає ребрендингу і називатиметься телеканалом ZIK.  

- Чому ви вирішили  змінити роботу?

- На ниві регіонального телебачення є непочатий край роботи. Людям цікаво те, що відбувається з  ними особисто і поруч  із  ними. А зараз подекуди складається  враження, що ми більш поінформовані про трафунки з піратами Сомалі, аніж із тим, що трапляється на сусідньому подвір'ї. Поміж тим, подивіться на сьогоднішні випуски теленовин на місцевих каналах. Левова частка повідомлень - про культуру та фестивалі. Культура - це, звичайно, добре, але ж ми всі живемо у проблемах, аналізувати й відкривати очі на які чомусь ніхто не хоче. 

- Які нові проекти чекають на глядачів «УТ-Захід» із вашим приходом?

- Мені  цікаві речі, що пов'язані з журналістськими розслідуваннями як найперспективнішим жанром. Зараз «УТ-Захід» показує телеверсію газети, яку роблять журналісти «Інформатора». А у вересні, після ребрендингу «УТ-Захід», уже на каналі ZIK з'являться ще чотири нові проекти аналогічного напрямку, однак власного виробництва. Водночас вони будуть різнопланові, зрозумілі для різних цільових аудиторій. Буде так звана споживча програма, щось на кшталт «Знаку якості». Але повторювати те саме, що є у Києві, ми не будемо, адже це нікому не цікаво. За продуктами людина у Київ не їде. Ми ж робитимемо акцент на регіональних виробниках. 

Ще один проект - така собі провокативна програма. Ми покажемо, як в Україні насправді виконуються закони, приписи, постанови тощо. Тобто, як насправді беруть у нас медичні аналізи, як нас обслуговують у транспорті та закладах харчування, як водії проводять технічний огляд своїх автомобілів. Один мій знайомий поляк сказав якось: у вашій країні законодавство просто ідеальне, і фактично у ній усе мало б ідеально працювати. Але ж не секрет, що насправді  ситуація протилежна.  

Окрім того, у розробці «лайфова» програма, у якій життєві проблеми будуть розглядатися крізь призму окремих героїв. Наприклад, ми знайшли чоловіка, який переміг у 10-річній війні з жеками. Але, попри вчасну оплату рахунків, послуг належного рівня від комунальників він не дочекався. Або ще така історія: львівський школяр переміг у всеукраїнській олімпіаді з фізики, експерти відзначили нестандартність його підходів у вирішені наукових задач, а дитина до ВНЗ вступити не може.  

І насамкінець, я сам працюю над одним дуже цікавим проектом.  Окрім керівної посади, хочеться зайнятися й журналістикою, як я робив це в газеті. Я окреслюю цей проект як саркастично-антикорупційну програму про чиновників.  З кредо і запитаннями на кшталт: «а як вам удається з такою зарплатою мати все?».  

- Як будете добирати достойників?

- Та  ніяк. Люди самі добиратимуть  їх. Усе буде максимально прозоро.  

- Хто працюватиме у вашій команді?

- Окремі  журналісти з «Інформатора», наприклад,  Олександра Губицька та Олег Василевський. А загалом, зараз набираємо штат. До речі, інформаційним напрямком каналу керуватиме Роман Вінтонів, який заради проекту покинув українську службу Бі-бі-сі. Зазвичай журналісти їдуть робити кар'єру до Києва, а тут вийшло навпаки. 

- Повернімося до «Інформатора». Нещодавно матеріали трьох журналістів газети відзначили нагородами національного конкурсу професійної журналістики «Честь професії». Розкажіть про це детальніше, будь ласка.

- У номінації «Надія журналістики» (оцінювалися роботи журналістів-початківців) переміг Олег Василевський з матеріалом «Далека-близька Європа», в якому мова йде про  маніпуляції із візами. За найкращий матеріал із громадською позицією відзначено Олександру Губицьку - розслідування «По обидва боки пільг». Вона також отримала відзнаку за матеріал «На хвості» у ДАІ». Тетяна Савицька, власкор «Інформатора» із Хмельницького, відзначена у номінації «За найкращу подачу резонансного матеріалу». Її розслідування «Чорні фармацевти» завершилося затриманням злочинного угруповання, яке незаконно торгувало медичним приладдям та ліками. А ось «свіжа перемога»  -  «срібло» та дві відзнаки на конкурсі «Газетний дизайн-2009», результати якого днями підбили у Москві.

- Як оцінюєте цю перемогу?

- Журналістське  розслідування - це дуже гарно звучить. Але не забуваймо, що будь-яка стаття журналіста - це насамперед кропітка робота, оригінальний підхід, відстеження теми, доведення її до кінця. Ми хочемо робити продукт ексклюзивний, цікавий та корисний. Зрештою, це вирізняє «Інформатор», це буде головною метою і телеканалу ZIK. 

До речі, дуже часто сьогодні журналісти працюють над гарячою темою, однак час  минає, й про неї всі забувають. Як в історії з суддею Ігорем Зваричем. Так не має бути. В «Інформаторі»  навіть є сторінка «Слідами публікацій», у якій журналісти повертаються до піднятих у минулому резонансних тем. Ми доводимо все до кінця, а тому і перемагаємо. 

- Як співзасновник  «Інформатора» чи задоволені ви розвитком газети?

- Будь-яка  газета має вийти на самоокупність за два роки свого існування. Це зрозуміло. Лише те видання, яке заробляє гроші, може говорити про свободу слова і свою незаангажованість.  

Наш перший номер вийшов 9 вересня 2008 року, а 10 жовтня, через місяць, «грянула» криза. Прямо  кажучи, це був удар нижче пояса. Адже у нас були свої плани, амбіції. На щастя, ми одразу задекларували себе у своїй, оригінальній ніші розслідувань. Ми не хотіли ставати у чергу за розкрученими, так званими суспільно-політичними виданнями. До слова, інформаційні друковані видання - це газети, які померли вчора, але про це ще не знають. Я не знаю, яким чином вони планують конкурувати з інтернетом та телебаченням. Якщо раніше «Експрес» та «Високий Замок» купували насамперед заради інформації, а потім уже телепрограми, то тепер ці два пункти помінялися місяцями.  

- Тобто, «Інформатор» є самоокупним?

- Газета  балансує на рівні нуля -  не заробляє, але й не втрачає.  Всі гроші, витрачені на друк, повертаються. Щодо зарплати й реклами: якщо на початку, під час кризи, з рекламою було погано, 2-3 тисячі гривень за номер, то на сьогодні цей показник істотно зріс. У нас багата аудиторія - середнього й вище середнього рівня достатку. Ми робимо не масовий продукт, левова частка наших читачів -  чиновники, правоохоронці, медики. Вони хочуть читати про себе і про своїх начальників, підлеглих, друзів та недругів. Всі вони варяться в одному казані. Таким чином, на наших сторінках рекламуються товари та послуги, дорожчі, аніж ті, що їх собі може дозволити пересічний громадянин.  

На сьогодні газета ще дотаційна, але у вересні, коли нам виповниться два роки, ситуація, за моїми прогнозами, зміниться. Хоча зауважу: газета зараз не виживе сама. У видання має бути додаткова платформа, опора. Наприклад, окрім телевізійної програми розробляється дуже серйозна інтернет-версія «Інформатора».  

- Яким є штат «Інформатора»?

- У нас  працює шестеро журналістів та  двоє редакторів, які також пишуть матеріали. Окрім того,  йде активна співпраця з відомим Бюро журналістських розслідувань «Свідомо» Єгора Соболєва та професійними фрилансерами, які працюють у жанрі журналістських розслідувань.  Це не те щоб економно, а просто зручно. Газети дедалі часто  користуються такою схемою.  

 - А тираж газети?

- Декларований тираж видання - 60тисяч. При списанні 10% та з огляду на відпочинковий  сезон реальна цифра літнього накладу «Інформатора» становитиме 30-35 тисяч примірників.  

- Раніше ви заявляли, що «немає джинси - немає газети». Як ви особисто ставитесь до проблеми замовних матеріалів у ЗМІ?

- Почнімо  з того, що існують два види джинси: комерційна і політична. З першою ніяких проблем немає. Я особисто переконував рекламодавців, що наш читач не дурний і відрізнить рекламну статтю про банк від експертної статті про ситуацію на валютному ринку. З блямбою «на правах реклами» чи без неї. І завжди рекомендую їм не боятися позначок, а цивілізовано себе рекламувати. 

А з  політичними замовленнями все складніше. Політична джинса також має розгалуження у два напрямки. Перший - це біла самореклама. Редакція сама вирішує, ставити її чи ні. Її здебільшого беруть усі. Дуже часто без позначок. 

- В тому числі й «Інформатор»?

- Так.  Але наголошую: мова йде про  добру саморекламу тої чи іншої партії. А от другий, «чорний», напрямок є набагато серйознішим та небезпечнішим. Іншими словами, це звичайнісіньке обливання  брудом. Дуже часто публікуються непрофесійно виконані матеріали, які беруть у газету хіба з жадібності або від фінансової скрути, коли немає чим людям платити за роботу. Особисто я від такого волію утримуватися. 

- Чи має редакція власну позицію щодо подій у місті і регіоні?

- Газета  мусить критикувати владу. Це  її завдання: критично оцінювати   роботу можновладців, аби змушувати їх працювати краще. Адже вони обрані народом, а народ -  це наш читач. Звичайно, якщо  чиновники робитимуть хороші речі, ми про це будемо повідомляти.

- А якою є реакція влади на критику?

- Якщо  говорити про Львівську міську  раду, то це з серії «удівітільноє  рядом». Ти їм про проблему, а  вони про те, що погода сьогодні  хороша. Щодо обласної... Якщо, наприклад,  згадувати губернатора Миколу Кмітя, то в нього дуже часто були відмовки: я у відрядженні чи не можу говорити. Прямі погрози були хіба дві-три рази через хуліганські дзвінки. Але далі цього справа не йшла. 

Якщо  говорити про тиск нинішньої влади (Партії регіонів), то на місцях ми поки що його не відчули. Напевно, спочатку  розбираються з центральними ЗМІ. Руки, бажання чи сили нової влади до нас іще не дійшли.

- Але дійде? І як ви оцінюєте ситуацію, що склалася з вашими колишніми співробітниками в «Експресі»?

- Звичайно, дійде. Що ж до «Експресу», то  ця історія має  дуже специфічне підґрунтя. Я би не співставляв її з класичним тиском на свободу слова. Там усе набагато заплутаніше.  

- Чи не відчуває  редакція політичного  тиску зі сторони  засновника? Особливо  у передвиборчий  період?

- Ні. Ми  пережили президентські вибори. Якщо погортаєте нашу підшивку, то побачите, що кількість матеріалів про обох кандидатів другого туру була абсолютно збалансованою. Дві шпальти про Партію регіонів, дві - про БЮТ. Сторінка - БЮТ, сторінка - регіоналам. Не більше й не менше. На місцевих буде так само. 

- Отож, сьогодні цілком можливе існування регіонального видання, незалежного від зовнішніх впливів?

- Важко,  але можливо - у випадку створення мультимедійної редакції і, відповідно, здешевлення роботи та розширення  аудиторії. Окрім цього, потрібно  шукати нестандартні підходи, як, власне, ми знайшли нішу журналістських розслідувань. Це єдина схема, яка дозволяє вижити регіональним газетам у сучасних умовах. Наодинці вони приречені на самотню смерть.