Як повідомляла «ТК», 2 листопада відбулось засідання Погоджувальної ради парламентських фракцій, на якому розглядався текст проекту змін до Закону "Про вибори народних депутатів" у частині ролі медіа. Депутати, начебто, погодилися голосувати за ці зміни на наступному пленарному тижні. В той же час, деякі експерти висловлюють побоювання, що депутати, побоюючись можливості повернення до питання збільшення прохідного бар’єру у ВР для партій, взагалі б воліли не повертатися до виборчого законодавства.

Також з’ясувалося, що з тексту пропозицій щодо змін, який розглядався керівниками фракцій, дивним чином щезли пункти про визначення агітації та інші. Між тим, ці статті були присутні у тому документі, який насправді був затверджений ЗМІ, громадськістю та всіма учасниками робочої групи.

Все це залишає проблему фактичної заборони на виконання під час наступних виборів ЗМІ їх професійних обов’язків – у підвішеному стані.

Як продовження дискусії, «ТК» публікує сьогодні глибокий матеріал відомого медіа-юриста Наталі Петрової, яка пропонує нашим читачам системний погляд на проблему.

В рамках широко розгорнутої дискусії щодо окремих положень нової редакції Закону "Про вибори народних депутатів" стосовно медіа видається доцільним додати кілька аргументів, які поки що не звучали, і трохи оптимізму.

Багато хто, сподіваюся, погодиться з тезою про неприйнятність постійних змін виборчого законодавстсва, які потрясають нашу молоду державу.

За останні дев'ять років український парламент понад 10 разів вносив зміни до Закону "Про вибори народних депутатів" і тричі - до Закону "Про вибори Президента України".

Суть державної політики щодо преси в українському суспільстві можна сформулювати принципом батога і медяника: всі занепокоєні станом свободи слова і преси (це досі актуально!). Однак місце своє преса має знати.

Щоразу під вибори парламент „терзає” закон і виникає багато галасу навколо використання медіа у виборчій кампанії.

Деякі політики - друзі преси – йдуть назустріч журналістам (хочеться вірити, що щиро), докладаючи, начебто, зусиль догодити, і розчаровано згодом розводять руками - мовляв, нічого не вийшло.

Присягнувши на вірність ідеалам Ради Європи, перебуваючи 8 років стороною Європейської Конвенції про захист основних свобод і прав людини, програвши перші справи щодо свободи вираження поглядів в Європейському Суді з прав людини, Україна в особі своїх керівників мало чому навчилася і ще менше уроків засвоїла.

Йдеться про реальну проблему щодо фактичного впровадження ідей верховенства права в діяльність хоча б вищого закононодавчого органу.

Медіа-тема в цьому контексті суттєва.

Відомо, що важливими чинниками принципу верховенства права, з-поміж інших, є ефективність і стабільність законів.

Люди мають розуміти закони, щоб виконувати їх. Люди мають керуватися законом і підкорятися йому. Цим вимірюється ефективність закону…

Юpидичні норми, фіксуючи стандарти і принципи, мають бути здатними вести людей у їх поведінці щодо різних справ.

Закони мають бути стабільними, щоб сприяти плануванню своєї поведінки і координувати завчасно дії учасників суспільних чи бізнесових процесів. Це дозволяє людям планувати свої справи з доцільною впевненістю в тому, що вони знають правові наслідки своїх дій наперед.

Європейський Суд з прав людини визначає це коротко - терміном „правова певність”.

Нарешті, визнання і усвідомлення принципу верховенства права при формулюванні законів покликане запобігати щонайменше певним типам офіційної сваволі.

У процесах законотворчості на теренах нашої країни ми досить часто маємо все навпаки. Це велика тема, яка потребує іншої масштабної дискусії.

А зараз повернемося до теми про функції медіа у демократичному виборчому процесі, і як це обмежується (свідомо чи не свідомо) українським парламентом.

За своїми міжнародними зобов'язаннями держава Україна відповідальна за проведення вільних виборів з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу...

Таким чином, створення умов, які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу, є позитивним обов’язком держави.

Законодавче забезпечення чіткої процедури виборчого процесу, гарантії рівності його учасникам і захист від зловживань в ході проведення кампанії та при підрахунку голосів є змістом такого обов’язку.

Зрозуміло, що у майже 50-мільйонній країні при пропорційній системі формування парламенту забезпечити без медіа вільний обіг інформації про правила виборчої кампанії і політичні сили – учасників виборчого процесу - неможливо.

Саме тому Закон містить окремі статті про порядок використання ЗМІ.

Тут варто зауважити, що формулювання „використання ЗМІ” добре ілюструє ставлення до преси українських законотворців.

Цей термін контрастує з термінами Ради Європи, де медіа відводиться активна роль у висвітленні виборчих кампаній.

Ця роль в умовах демократії є і має бути багатогранною.

З одного боку, медіа покликані допомогти державі передати громадянам інформацію про виборчий процес, сприяти учасникам виборчого процесу в оприлюдненні їх платформ, висвітлювати хід виборчої кампанії, розміщувати політичну рекламу партій та виборчих блоків, які хочуть вплинути на виборців і отримати їх підтримку.

Саме медіа можуть надати учасникам виборчого процесу рівні можливості бути почутими громадянами.

З іншого боку, преса повинна бути на сторожі суспільного інтересу, проводячи об’єктивні розслідування нечесних методів ведення виборчої кампанії чи викриття корупційної практики для отримання певного результату (ще болить пам'ять осені 2004 року).

Для справді вільних виборів, щоб зробити свідомий, а, значить, поінформований вибір у день голосування, виборцям потрібен доступ до об’єктивної та повної інформації про всіх кандидатів/політичних сил.

Виборці також потребують професійного аналізу і порівняння політичних платформ конкуруючих партій, співставлення обіцянок різних політичних сил на попередніх виборах і рівень їх виконання.

Саме медіа мають бути трибуною для поширення такої інформації.

Однак цю функцію „вкрав” у наших медіа наш парламент.

Невизнання за пресою такої ролі в ході виборів до парламенту у формі заборони коментарів свідчить лише про одне: нема в українських політиків розуміння ролі преси в умовах демократії і нема поваги до громадян отримати через пресу важливу інформацію для усвідомленого вибору.

Так само - абсолютно невиправдано і всупереч практиці Євросуду по статті 10 Євроконвенції введено в законі двотижневий мораторій на оприлюднення в медіа результатів опитування громадської думки.

Можливості, які властиві медіа в досягненні великої кількості потенційних виборців, вірогідна довіра громадян до того, що вони читають на сторінках преси чи слухають/дивляться в теле- та радіоефірі, покладає на пресу надзвичайно велику відповідальність за правдивість переданої інформації, точні, справедливі і збалансовані репортажі.

Місія служби суспільству в цей період, в ідеалі, має превалювати над спокусами улестити окремі політичні сили чи владних осіб.

В країнах сталої демократії з традиціями тривалого досвіду функціонування вільної преси така відповідальність стала активним компонентом професійної етики журналістів, що в свою чергу є запорукою права суспільства отримувати від медіа збалансовану інформацію...

В Україні, ми знаємо, щодо високих професійних стандартів у медіа-середовищі ситуація інакша.

У контексті важливості саморегулювання різних професійних спільнот (лікарі, адвокати, журналісти) діє незаперечне правило: якщо професія не регулює себе сама, її починає регулювати держава..

Саме таку ситуацію ми маємо тепер....

Добре, якщо „друзям преси” у стінах парламенту вдасться змінити формулювання положень останньої редакції закону в частині заборон і санкцій проти медіа.

Якщо ні - пресі в особі її власників, топ-менеджерів і журналістів варто:

1) вдатися на час виборчої кампанії до саморегуляції, аби не полегшити державі розправу над собою і не витрачати час та кошти в судових процесах;

2) читати не лише Закон "Про вибори народних депутатів", а й інші закони, до яких виборчий закон відсилає.

На порозі впровадження конституційної реформи і переходу до парламентської республіки українська преса має відіграти особливу роль в інформуванні суспільства і розділити з ним відповідальність за результати виборів-2006.

Наталія Петрова, експерт медіа-права, для «Детектор медіа»

Читайте також:

Зачем враги, если ТАКИЕ адвокаты?

Согласительный совет одобрил снятие ограничений в деятельности СМИ

Закон як дамоклів меч над головою ЗМІ?

ЗМІ готові відмовитися від висвітлення виборів? Звернення до Президента та ВР

Закон про вибори (не) дорівнює Кримінальному кодексу

НМПУ голосуватиме за проведення всеукраїнського страйку

Ограничивая права СМИ на выборах, власть ограничивает права избирателей

Запитання „Детектор медіа”: Чи має, на вашу думку, нова редакція „Закону про вибори народних депутатів України” норми, які становлять небезпеку свободі слова, праву громадян отримувати плюралістичну, збалансовану інформацію про учасників виборчого процесу?

Во время выборов прессе велели замолчать?