Традиції та «Сучасність»

16 Вересня 2009
47662
16 Вересня 2009
08:40

Традиції та «Сучасність»

47662
Традиції та «Сучасність»

ТК продовжує дискусію, що розгорнулася навколо легендарного «товстого» журналу «Сучасність». Слідом за публікацією колонки нашого постійного автора та екс-заступника головного редактора «Сучасності» Сергія Грабовського, а також репліки екс-головного редактора видання Віктора Мороза бажання вступити в дискусію висловив Віталій Пономарьов, екс-відповідальний секретар журналу «Генеза» (1995 - 2001 роки).

 

Я дізнався про існування «Сучасності» ще 35 років тому з університетського спецкурсу «Критика сучасного українського буржуазного націоналізму», але вперше побачив цей журнал лише 1990 року - на зустрічі в Київській політехніці з його тодішнім головним редактором Тарасом Гунчаком. А постійно читати «Сучасність» я почав уже після перенесення 1991 року її редакції з Нью-Йорка до Києва - до того самого жовтого корпусу Київського державного університету імені Тараса Шевченка, в якому цей журнал упродовж трьох десятиліть таврували як «орган українських буржуазних націоналістів». Згодом командування Національної гвардії надало редакції дві кімнати в своєму будинку на Контрактовій площі на Подолі, і я щомісяця купував журнал у газетному кіоску прямо навпроти дверей штабу гвардії.

 

Півтора десятиліття «Сучасність» була одним із провідних «товстих» журналів в Україні, й Оксана Забужко у середині 1990-х років навіть запропонувала при оцінці кількості українських інтелектуалів виходити з числа читачів цього видання (наклад «Сучасності» зазвичай був 2 000 примірників, і кожний читали принаймні двоє). Тоді журнал було цікаво читати і не соромно рекомендувати, дарувати чи пересилати за кордон. До того ж у ньому реґулярно публікувалися вибухові твори - досить згадати хоча б «Рекреації», «Московіаду» та «Перверзії» Юрія Андруховича, вірш «Любіть!» Олександра Ірванця чи есей «Націоналізм: знехтувана сила» Ісаї Берліна. Такі речі дратували навіть деяких давніх симпатиків «Сучасності», не кажучи вже про прихильників видань протилежної орієнтації. Я пригадую, як рецензент в іншому київському «товстому» журналі щиро обурювався появою в «Сучасності» першого українського перекладу фраґментів книги маркіза Астольфа де Кюстіна «Росія 1839 року» та статей Миколи Бердяєва, кваліфікуючи їх як «відомі до одіозності тексти».

 

«Сучасність» була і щомісячною діагностикою стану українського суспільства та його культури, і простором для вироблення ідей, і певним інтелектуальним середовищем. Майже половину обсягу кожного числа займала література, і мені особливо запам'яталися вірші Наталки Білоцерківець, Івана Малковича, Віктора Неборака і Мойсея Фішбейна та проза Юрія Андруховича, Валерія Шевчука і Юрія Винничука.

 

Крім літератури, у «Сучасності» традиційно культивувалися напрямки «наука», «мистецтво» та «суспільне життя», і тут насамперед пригадуються статті Івана Дзюби, Миколи Рябчука, Тараса Возняка, Наталі Яковенко, Вадима Скуратівського, Сергія Грабовського, Ігоря Лосєва, Дмитра Стуса, Юрія Шаповала, Євгена Сверстюка та Леоніда Плюща. А були ж іще публікації документів і спогадів, численні рецензії на нові книги. І все це багато років поспіль щомісяця готували до друку п'ятеро редакторів: Іван Дзюба, Ігор Римарук, Вадим Скуратівський, Сергій Грабовський, Дмитро Стус - ота, за словами головного редактора журналу в 2008 році Віктора Мороза, «стара команда, котра впродовж півтора десятки років розтринькала все, що тільки можна було розтринькати, й по суті знищила видання». Одному з цієї старої команди - тодішньому заступнику головного редактора Сергієві Грабовському, - Віктор Мороз, за його словами, «у середині 90-х <...> відкрив дорогу у фахову журналістику». Натомість я пам'ятаю, що коли 1994 року почав разом із Сергієм Грабовським видавати журнал «Генеза», він уже 6 років працював журналістом: у «Молоді України», «Зеленому Світі», «Часі-Time», на «Радіо Свобода». Того ж року Сергій став головним редактором «Генези», а наступного року - науковим редактором тижневику «Рейтинґ». Але це просто мої особисті спогади.

 

У 2006 - 2008 роках «Сучасність» уперше втратила видавничий ритм (до цього поточне число зазвичай з'являлося на початку місяця) і почала виходити зі значними затримками. І хоча врешті-решт було видано всі числа (щоправда, деякі - спарені), криза видання стала очевидною не лише для його критиків, а і для шанувальників. Пафос творення журналу на ентузіазмі залишився у незабутніх дев'яностих, брак гонорарів гальмував співпрацю навіть із прихильними до видання авторами, сайт так і не було розроблено, кількість передплатників скоротилася до шести сотень, а той, хто не передплатив «Сучасності», не міг її ніде купити. До того ж, творення «товстого» журналу є вельми трудомісткою справою, і якщо його редактори не підживлюються задоволенням від кожного чергового числа, а видання не має суспільного розголосу, їх поступово опановує втома. Зрештою, в статті Сергія Грабовського добре відчувається цей стан творчого, нервового, фінансового та організаційного виснаження всієї редакції.

 

Нарешті, 2008 року відбулася зміна засновника та видавця і перереєстрація «Сучасності». Це забезпечило її досить солідним фінансуванням та новим редакційним приміщенням, але водночас поглибило кризу журналу - як слушно зауважує Сергій Грабовський, гроші у цій справі вирішують далеко не все. Кризу спричинили намагання нового головного редактора Віктора Мороза, за його висловом, «реанімувати» журнал, «радикально змінивши його контент, дизайн, структуру». Дизайн змінився справді радикально: традиційно стриманий стиль журналу поступився аґресивно-розважальному, світла обкладинка стала траурно-чорною, знайомі обличчя авторів на графічних портретах було важко впізнати, а текст став нечитабельним через замалий кеґль.

 

Проте набагато серйознішими виглядали концептуальні зміни. Вони були спрямовані на перетворення «товстого» журналу, «щомісячного часопису незалежної української думки», яким була «Сучасність», - на «громадсько-політичне видання» (Віктор Мороз), яке за форматом виявилося ближчим до тижневика. Щоправда, цьому «тижневику» відчутно бракувало завзяття «ПіКу» Олександра Кривенка і Володимира Павліва та врівноваженості «Українського тижня» Юрія Макарова.

 

Найсумнішим у «реанімованій» таким чином «Сучасності» стало падіння загального рівня публікацій. Віктор Мороз вважає, що у журналі «конкурувати між собою можуть лише тексти, а не прізвища авторів». Важко уявити, який текст може конкурувати, приміром, із статтею Олександра Бобика - у ній причини економічного тріумфу європейської цивілізації пояснюються так: «Нордична раса утворилася внаслідок дефекту гена, який дозволив її представникам споживати сире молоко - основне джерело вітаміну D та кальцію - у великих кількостях і в дорослому віці». Однак ім'я автора теж має значення, бо він його зробив своїми текстами, і є автори, чиї твори ніколи не могли з'явитися в «Сучасності». Саме тому таку тривогу викликала публікація статті автора книги «Арійський стандарт» і головного редактора журналу «Перехід-ІV» Ігоря Каганця.

 

Нині «Сучасність» нарешті подолала кризу. Журнал очолив його постійний автор, поет Тарас Федюк, на V з'їзді у травні переобраний президентом Асоціації українських письменників (на думку Віктора Мороза, «уже багато років неіснуючої»). Оновлена редакція щойно видала 7-е число, в нових номерах читач може прочитати твори Ірини Жиленко, Івана Дзюби, Оксани Забужко, Максима Стріхи, Віри Агеєвої, Станіслава Кульчицького. І я сподіваюся, нові редактори дедалі більше відчуватимуть, що вони продовжують справу своїх попередників і що традиції «Сучасності», закладені Іваном Кошелівцем, Юрієм Шевельовим, Ігорем Качуровським та Іваном Дзюбою, не відкидаються як непотріб, а тривають.

 

Віталій Пономарьов, відповідальний секретар журналу «Генеза» у 1995 - 2001 роках, спеціально для «Детектор медіа»

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
47662
Коментарі
3
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
критик
5541 дн. тому
Та фігня повна із журналом. Той хто бачив стару діаспорну "Сучасність" і нинішній журнал - можуть порівнювати. Часопис перетворився на нудний літературний альманах типу "Київської Русі" чи "Дніпра". Кому він цікавий крім старих спілчанських та АУПівських графоманів? І почалося це все ще за Римарука. Або "Сучасність" перетвориться на сучасний суспільно-політичний, науковий та публіцистичний часопис. Або ж і далі буде маргінальним літературним "муждусобойчиком".
Телекритик
5545 дн. тому
Бачив нову Сучасність на Форумі видавців. Виглядає дуже пристойно. Читаю Забужко у п'ятому номері. Не знаю, що там до традицій, але нинішній зміст журналу абсолютно гідний.
Г.Б.
5545 дн. тому
Багатостраждальний часопис "СУЧАСНІСТЬ" перетворився на арену виснажливої, підкилимної боротьби між НОРДИЧНОЮ РАСОЮ і ментальними СЕМІТАМИ, закамуфльованими під "українців" (Скуратівський, Стріха, Дзюба, таке інше) Для підримки штанців іміджу публікується подекуди щось з вічного. Ложка меду у діжці дьогтю! Гірко і сумно. Процес триває...
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду