Найпоказовішою у сфері регулювання телерадіопростору є історія з «Угодою між телекомпаніями України та Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення щодо подальших заходів з розбудови національного інформаційного простору і впорядкування мовлення загальнодержавних телекомпаній», не-підписання якої тріумфально завершило сезон, що минає.

 

Проголосивши у грудні 2007 року, що меморандумів більше не буде, і відтепер усі телекомпанії (до радійників руки поки що не дійшли) будуть виконувати норми закону в повному обсязі, Національна рада тут же запропонувала своє бачення того, що є «повним обсягом». Як пояснював на одному з брифінгів голова Нацради Віталій Шевченко, у законі, мовляв, написано «не менше 75%» української мови, а це означає... що може йтися і про всі 100%.

 

Наступний крок був таким. Нацрада, яка розуміє не тільки те, яким є прекрасне завтра українського телебачення, а й те, що на шляху до цього «завтра» є й важкопрохідне «сьогодні», запропонувала каналам схему «полегшення» їхньої важкої долі, а саме –  поетапне збільшення частки української мови в ефірі: з 1 вересня 2009 – 80%; з 1 вересня 2010 – 85%, плюс дотримання відповідної квоти у прайм («Хто вам сказав, що це збільшення?», – обурювався на журналістів Віталій Шевченко).

 

Таким чином Нацраді досить швидко вдалося перетворити проблему української мови на найрезонанснішу проблему телерадіопростору. Здавалося, мовники погодилися із потрактуванням Нацради щодо норми закону «с чувством усталой обреченности». Плюсом для них, який важко не помітити, стало те, що із взаємин індустрії та держави випарувалися усі решта «слизьких моментів регулювання», окрім мови, а саме щодо частки реклами та частки власного продукту (!). Відтак, уже наприкінці сезону один із топ-менеджерів великого-превеликого українського телеканалу розповідав у інтерв’ю: подумати тільки, нам винесли попередження за перевищення частки реклами, – мовляв, ми з мовою стараємося, ми в «Телетріумфі» участь беремо, а вони ще й так непорядно прискіпуються до дрібниць.

 

Детонатором загальної ситуації стала нарада 21 квітня у РНБОУ за участю Віктора Ющенка. Що там відбувалося, українські громадяни, вочевидь, достеменно ніколи не дізнаються з міркувань інформаційної безпеки, але кажуть, що тон висловлених тепер уже самій Нацраді настанов дуже нагадував менторський стиль засідань останньої («Як ви розмовляєте з членами Нацради?!»). Після РНБОУ в Нацраді ще більше образилися на мовників – мовляв, та ми за них ще й віддуватися мусимо. Ображено вліпили попередження «Інтеру» та ТРК «Київ» (справа про результати перевірки розглядалася кілька місяців).

 

Попри наполегливість Нацради у мовному питанні, мовники не поспішали переліцензовуватися згідно з «Рекомендаціями...». Поведінку ринку можна було би назвати тихим саботажем: на всі спроби Нацради переоформити ліцензії компаній згідно з рекомендаціями мовники відповідали «Просимо залишити ліцензійні умови в частині мови без змін». За кілька місяців наполегливої роботи Нацраді вдалося переліцензувати тільки М1. Та й то заочно: канал, якому потрібно було зафіксувати в ліцензії зміни в адресах передавачів, двічі відмовився від переліцензування в частині мови, тож на третій раз їх просто не запросили на засідання і швиденько переоформили ліцензію М1 без присутності керівників компанії.  

 

Однак, за великим рахунком, мовні рекомендації виявилися неабияким каталізатором консолідації великих мовників. І це попри те, що відкрито й охоче ніхто з перших осіб каналів нові мовні правила не коментував. Як пояснював «ТК» один із юристів, «у цьому питанні ми делегували право голосу Індустріальному телевізійному комітету». Однак... Однак саме мовні «Рекомендації...» стали причиною спільного походу менеджерів у Верховну Раду (така собі скарга хором, зате без солістів). І позову до суду ІТК щодо скасування мовних рекомендацій Нацради як незаконних.

 

Загалом регуляторний сезон 2007/2008 став періодом загострення стосунків між Нацрадою та індустрією. Проте – і тут треба віддати належне дипломатичності Нацради – коли не допоміг тиск, Нацрада запропонувала каналам разом спекти пряник.

 

Першою умовою стала пропозиція каналам зректися ІТК («Просимо надати інформацію, чи є позиція Асоціації «Індустріальний телевізійний комітет» позицією Вашої організації. Чи означає це, що Ваша компанія виходить з переговорного процесу Нацради?», – з листа голови Нацради до керівників телеканалів). По-друге, мовникам запропонували профінансувати «Телетріумф» і неодмінно взяти в ньому участь (як відомо, ІТК цього року «проміняв» «Телетріумф» на «Еммі», та ще й влаштував відкриту дискусію щодо права на ТМ «Телетріумф»). Конфронтація з індустрією Нацраді не вигідна, а отже, вона вирішила змістити акценти: мовляв, у нас не з індустрією тертя, а з ІТК, а це все-таки різні речі.

 

В обмін на «здачу ІТК» мовникам пообіцяли відмовитися від поетапного збільшення частки української мови, лишивши тільки квотування прайму і прийнятнішу методику перевірок.

 

І ось тут телеканали, по-перше, продемонстрували Нацраді відмінні навички казуїстики (тобто застосували проти Нацради її ж зброю). Приміром, відповідаючи на лист Нацради щодо ІТК,  телеканали вживали дуже цікаве формулювання: мовляв, звісно, що наш канал – це не ІТК («це різні юридичні особи»), при цьому, звісно, з процесу ми не виходимо, «але ж є закон!», тому всі  мають діяти у рамках закону, і Нацрада теж.

 

По-друге, поведінка великих груп щодо «Угоди» й «Телетріумфу» виявилася мінливою: за інформацією «ТК», канали умовного холдингу Віктора Пінчука були готові підписати угоду й подати заявки на переоформлення ліцензій згідно із запропонованими Нацрадою правилами, проте... категорично відмовилися від участі в «Телетріумфі». «Плюси» сказали, що вітають «Телетріумф», навіть грошей дадуть на церемонію («Як завжди», – сказав «ТК» генеральний директор каналу Максим Варламов), а от щодо угоди... Щодо угоди «1+1» послалися на необхідність узгодити рішення з акціонерами. А це треба з’їздити за кордон, порадитися... Процедура узгодження дала змогу виграти час до закінчення «регуляторного» періоду. Але тут мовники лишилися білими й пухнастими (мовляв, ми б, звісно, підписали, але ж ви пішли у відпустку), та ще й надали «цивільну» причину для офіційних пояснень Нацраді. «На сьогодні нам не вдалося домовитися з одним каналом, щоб вийти на цей проект. Тому що в цього мовника є складна процедура прийняття рішень. Наскільки мені відомо, зараз цей керівник каналу є на правлінні. я не хочу називати цю компанію, через те, що я не хочу,  щоб мої слова зупинили переговорний процес», - прокоментував на брифінгу 16 липня Ігор Курус не-підписання угоди з мовниками.

 

Проте, за інформацією «ТК», основною причиною не-підписання угоди є не «Плюси», а «Інтер» (із групою), який довго думав, до останнього тримаючи інтригу. Канал досить довго рахував збитки, а порахувавши, злякався і вирішив застосувати ту ж саму «тактику Пенелопи» (взагалі-то - так, але зараз – ні), що й «1+1». Позиція «Інтера» була такою: ми підпишемо, але останніми. Тобто, після «Плюсів»...

 

У результаті – Нацрада пішла у відпустку, угода так і не відбулася, а мовна проблема залишилася «нашим усім» регуляторних стосунків українського телерадіопростору.  

 

Між тим умови, запропоновані телекомпаніям в угоді, можна оцінити як такі, що відповідають європейським нормам регулювання.  

 

Як прокоментував «ТК» це питання юрист Володимир Яворський (Українська Гельсінська спілка), квотування прайму відповідає європейській практиці регулювання. Більше того, у багатьох країнах державу й цікавить тільки прайм комерційних мовників (жорсткіші правила у мовників державних та суспільних). А от квоти, що перевищують 80%, у цивілізованому праві сприймаються як «заборонні» (тобто як заборона або суттєве обмеження мовлення іншими мовами). Нацрада ж демонструє намір обмежитися передбаченою українським законодавством нормою в 75%.

 

Відтак у цьому разі цікавіше міркувати не так про самі норми, як про те, до яких змін на ринку вони приведуть. Можна легко прогнозувати, що в разі підписання угоди нас очікує експеримент – небезпечний для каналів, нервовий для глядачів. Оскільки овер-войс на російських серіалах може не тільки призвести до роздратування й нервових нападів в улюбленої частини аудиторії, а й суттєвого її відтоку на інші канали: «куди, не знаю, а мерщій».

 

Власне, швидку згоду на «Угоду...» холдингу Пінчука колеги пояснюють тим, що в Олександра Богуцького (ICTV) сітку мовлення на осінь вже складено згідно з новими приписами. Єдине, що, додають, попросив Богуцький, - на годину раніше прайм зсунути. Нацрада йому не відмовила, навіть запропонувала усім каналам часову «вилку» на вибір. Пунктом «а» «Угоди...» дозволяється вважати прайм-тайм з 06.00 до 10.00 і з 17.00 до 24.00 (в будні) та з 09.00 до 13.00 і з 17.00 до 24.00 (у святкові та вихідні дні); а пунктом «б» – з 06.00 до 09.00 і з 18.00 до 24.00 (в будні) та з 13.00 до 24.00 (у святкові та вихідні дні). Є підозра, що на осінь ICTV запланував запуск нового україномовного серіалу.

 

Що ж до решти великих мовників, то причиною їхніх вагань є те, що закупивши телепродукт  до кінця року, а то й наступного сезону, вони приречено підраховують збитки від овер-войсу.

 

Тож, враховуючи усі обставини, угоді можна пророкувати підписання десь ближче до Нового року. Хіба що, можливо, Нацрада застосує запасні регуляторні важелі, що прискорять процес.

 

А от про справжній український прайм (телепродукт «мейд ін Юкрейн») поки що не йдеться. Вочевидь, це стане регуляторним питанням номер один у наступному сезоні (та й у тексті «Угоди...» ідеться про преференції національним телевиробникам, хоча поки що досить розмито й неконкретно). З похибкою на логіку української дійсності варто зауважити: принаймні так мало би бути.

 

 

- Яка угода? Ніякої угоди не повинні були підписувати.

 

- Я взагалі не знаю, про що ви говорите.

 

- Ні ну ми з мовниками регулярно зустрічаємося. І останнім часом були всякі зустрічі, але не ставилося завдання якусь угоду підписувати чи ще щось.

 

- Та вони є різні. Я аж розгубився від вашого запитання, оскільки такої мети ніхто не ставив...

 

- Та звичайно. І тим паче сьогодні.

 

- Та взагалі не стоїть питання щось підписувати. Ми постійно зустрічаємося. Це новина не липня місяця, не червня і не квітня. І зараз ідуть такі зустрічі. Але щоб виводити їх в якесь русло, що щось має відбутися, якесь підписання – так питання не ставилося.

 

- Я не знаю, про що йдеться, бо ми можемо говорити абсолютно про різні речі. Може, вам фальшивку хтось підкинув: варто було би подивитися, чи то бува не якась провокація... Чи, може. це щось торішнє. Я не знаю. Чесно.