На засіданні 9 липня 2008 року члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення розглядали заяву ТРК «Надежда» з міста Донецьк про подовження ліцензії провайдера програмної послуги. «У нас є два проекти рішення, – одразу попередили керівників компанії. – Один – відмовити, другий – видати». Умови: в позитивному рішенні – програми з «білого списку зарубіжних мовників», у негативному – 101 програма (з них 68 – зарубіжні), які просить включити в свою ліцензію провайдер і на які у нього підписано угоду з абонентами. Пропозиція Нацради, яку озвучив Ігор Курус, перший заступник голови регуляторного органу: «Провайдер програмної послуги “Надежда” подав заявку на 101 канал, де є програми, які потребують адаптації, тобто ті канали, які не зазначені в наших переліках. Тому є два підходи: підхід перший – якщо керівник компанії наполягає на включені всіх цих каналів у ліцензію, то ми повинні відмовити згідно з нашими нормативними документами. Якщо вони погоджуються на включення тільки тих програм, які є в наших переліках, то проголосувати це рішення».

 

«Надежда» наполягала на включенні в ліцензію усіх заявлених каналів. Ігор Курус, який вів засідання, виніс на голосування проект про відмову. Мотивація така: «Другий проект рішення ми не можемо голосувати через те, що воно не відповідає законодавству і нашим нормативним документам». Нацрада проголосувала «за»: ліцензію компанії не подовжено. Аргументація відмови: статті 24, 28, 30, 40, 42 «Закону про ТБ і РМ».

 

Позиція компанії: подавати до суду на неправомірні дії Нацради. Як сказав «ТК» Вадим Погоржельський, генеральний директор ТРК «Надежда»: «3 июля срок действия лицензии закончился. “Надежда” будет подавать в суд на неправомерное решение Нацсовета. Пока идет судебное разбирательство, мы имеем право работать. Поймите, у нас приблизительно 40 тис. абонентов. Если мы выключим сигнал, то это значит, что 120 тысяч зрителей в Донецке лишатся телевизионной услуги, и универсальной, к слову сказать, тоже».

 

Але при цьому варто врахувати, що переліцензування провайдерів відбувається за заявниковим принципом – кабельний ресурс не є обмеженим, конкурс тут недоречний. І друге «але»: за положенням, заява провайдера має розглядатися у місячний термін з дня її подачі.

 

Але, за словами Тетяни Бобровнікової, заступника генерального директора «Надежды» з питань ретрансляції телеканалів, історія переліцензування компанії розпочалася аж 19 березня. Правду кажучи, з першої спроби заяву в телекомпанії не прийняли. На підставі... рішення від 27 лютого. Річ у тім, що Нацрада довго перебувала у пошуку єдиного підходу до переліцензування кабельних провайдерів. Заради цього було прийнято консервативне рішення – тимчасово припинити переліцензування до вироблення єдиних підходів (№439 від 27.02.2008). Цитуємо п. 2: «Керівнику апарату Національної ради Крушановському забезпечити з 01.03.2008 припинення прийому документів на ліцензування провайдерів програмної послуги, які суперечать вимогам Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач».

 

Далі, за словами пані Бобровнікової, компанія намагалася вислати документи до Нацради поштою – теж відмова. Час спливав, рішення про «неприйом» документів було скасовано.

 

«Документы мы сдали 24 апреля, – веде далі Тетяна Бобровнікова. – После этого нам предъявили “зауваження” и потребовали документы, которые не входят в перечень, предусмотренный ст. 24. Так, по требованию мы предоставили финансовый отчет за предыдущий год.

 

30 мая все замечания были сняты. 18 июня мы, не выдержав молчания Нацсовета, написали письмо о том, что наш вопрос вопреки инструкции до сих пор не рассмотрен. Ответа на письмо мы не получили, но зато получили приглашение на заседание. Представьте: 24 июня вечером в Донецке мы получили приглашение на 10.00 на заседание 25 июня в Киеве. Но тем не менее мы успели. 25 июня господин Шевченко мне несколько раз задал вопрос о том, кто будет отвечать за адаптированность каналов. По закону, ответ несет провайдер. Хотя это очень спорный вопрос, который легко доказывается в суде. Но мы решили перестраховаться и заключили договоры с дистрибуторами, в которых они гарантируют нам, что берут на себя ответственность за адаптированность каналов согласно положению Нацсовета. Все эти юридические документы мы с собой привезли».

 

На думку пані Бобровнікової, розгляд заяви компанії протягом 70 днів замість одного місяця є невипадковим: «Мы склонны считать, что Нацсовет специально затянул сроки, потому что в сопроводительном письме мы указали, что у нас заканчивается срок действия лицензии».

 

Не погоджується вона і з аргументацією Нацради: «Замечание по статьям 24,30, 39, 42 мы считаем необоснованными. К примеру, 39-ая статья – это статья об универсальной программной услуге (УПУ). У нас нет проблем с УПУ!».

 

Але вирішуючи питання регуляції мовлення в кабельних мережах і пропонуючи ринку так званий білий список зарубіжних мовників (спочатку їх було 34, а потім до них додалося ще 11 каналів), члени Нацради неодноразово наголошували: список не є вичерпним, Нацрада буде постійно його доповнювати, тому решті мовників, які дотримуються «чотирьох вимог адаптації»: а) рекламу оплачено на території України; б, в) дотримано авторських прав і суворих вимог суспільної моралі; г) не розпалюється міжнаціональна ворожнеча та немає закликів до сепаратизму та повалення конституційного ладу (не суперечить ст. 42 Закону «Про телебачення і радіомовлення»), боятися нема чого. Спеціальна заувага для жертв дезінформації: про мову в правилах адаптації немає ані слова – не треба зарубіжним мовникам перекладати свій контент українською. На цьому наголошує Нацрада.

 

Можна згадати і те, що до голосування пропонувалося два списки – «список Куруса», в якому було перелічено канали, заборонені для трансляції в Україні, і «список Плаксюка» – мовники, дозволені до трансляції. Переміг другий варіант – із аргументацією: мовляв, не треба ніяких заборонних методів, недемократично це.

 

Однак подальші події підтвердили, що демократичність полягає не тільки в задекларованих методах, а й у специфіці їхнього застосування. Однією рукою підписавши «відкритий список», Нацрада другою рукою перекрила ліцензійний кисень провайдерам, які пропонують своїм абонентам канали з-поза переліку.

 

«Це рішення, по суті, спрямоване на те, щоби прибрати сумнівні моменти для провайдерів програмної послуги. Зокрема, ми хочемо накласти на себе певні зобов’язання, щоб усе це було простіше, швидше і менше лишалося усіляких непорозумінь», – так коментував прийняття цього рішення Віталій Шевченко, голова Нацради, в день голосування за «білий список».

 

«Але ми подписывали с нашими абонентами договоры именно на эти каналы, – наполягає Тетяна Бобровнікова. – Этот договор может быть разорван или изменен только в двустороннем порядке».

 

Щодо абонентів, то їх Нацрада радить попередити за місяць, згідно з законодавством. А далі переоформити угоди з новими пакетами каналів. 

«Але, – веде далі пані Тетяна, – наши абоненты, к примеру, не хотят смотреть канал Jetix, рекомендованный Нацсоветом. Вы б знали, сколько писем мы получали от родителей с просьбой выключить этот канал»... Так само Тетяна розповідає про те, що не всім провайдерам цікаво працювати з іншою рекомендованою компанією – Discovery. «Дорого», – аргументує вона.

 

А далі вона перелічує канали, які «не дозволили» Нацраді подовжити ліцензію «Надежды»: «Первый канал. Всемирная сеть», «РТР Планета», «РБК», «Беларусь ТВ», «TVCi», «Рен ТВ», «365 дней ТВ», «Мультимания», «Киномания», Ocean TV, «Ностальгия», «Охота и рыбалка», «Драйв», «Ретро», «Здоровое ТВ», «Усадьба», «ТНТ», «Настоящее смешное телевидение», «Настоящее страшное телевидение», «Смайл ТВ», «МНОГОсерийное ТВ», «Киносоюз», «Наше новое кино», «Индия ТВ», «Феникс АРТ», «Дом кино», «Время», «Теленяня», «Мать и дитя», «24 Док», «Совершенно секретно», «Парк развлечений», «24 Техно», «ЗООпарк», «Русский экстрим», «Российский канал боевых искусств», «Кинохит», «Премьера», «Киноклуб» та ін.

 

Тож виходить замість «простіше і менше непорозумінь», що Нацрада пролобіювала інтереси певних зарубіжних мовників, сформувавши пул улюблених каналів. Підстави для включення деяких мовників у «білий список» «ТК» вже аналізувала. Хисткі такі підстави в деяких каналів. При цьому, як і у випадку своїх скандально відомих «Рекомендацій...» (про поетапне збільшення української мови в ефірі українських телекомпаній), спровокувала чергову хвилю антиукраїнської істерії. І знову ми говоримо не так про регуляторні методи, як про їх застосування.

 

«Мы официально заявляем, что притеснение русских каналов в Украине есть. Нам сегодня не выдали лицензию именно из-за того, что мы хотели включить в пакет 47 российских каналов, которых нет в “белом списке” Нацсовета», – переконано заявила «ТК» пані Бобровнікова.

 

Застосовуючи ту саму «риторичну» логіку, яку продемонструвала пані Тетяна («Мене не переліцензовують/ У моєму списку російські канали/ Отже, російські канали утискають»), можна також зробити ще кілька аналогічних умовиводів, які абсолютно не прикрашають утомлене від постійних наїздів обличчя нашої держави. Приміром, як вам такі можливі – якщо дотримуватися тієї ж самої риторичної логіки – висновок про те, що в Україні заборонено китайські канали? Тому що в «білому списку» немає жодного китайського мовника. Між іншим, у випадку з Китаєм – так можна отримати фітбек не тільки щодо того, що Україна страшенно боїться китайської комуністичної пропаганди, а й звинувачень у расизмі. Або інше: серед каналів, що не потребують адаптації, – жодного для сексуальних меншин. Отже, в Україні утискаються інформаційні права сексуальних меншин... Продовжувати не варто.

 

Але варто наголосити, що йдеться про антиконкурентні регуляторні методи: по суті, відтепер, коли «білий список» став єдиним списком зарубіжних каналів, дозволених до ретрансляції, кабельні оператори більше не мають змоги змагатися контентом. В лексиконі членів Нацради з’явилося навіть ще одне слово – «унифікувати». Тобто 45 зарубіжних каналів на кожного провайдера і жодним каналом більше. Незалежно від можливостей.

 

Але... «У мене до вас запитання. Хто буде виплачувати Національній телекомпанії України (НТКУ) збитки від трансляції “Євробачення”на адаптованому, як каже дистрибутор, каналі “РТР-Планета”?», – запитує Ігор Курус керівника «Надежды» пана Погоржельского. І повертає дискусію в бік авторських прав і українських ексклюзивів.  

 

Як відомо, щодо «Євробачення-2007» Київський апеляційний господарський суд міста Києва, розглянувши справу про трансляцію в кабельних мережах України конкурсу «Євробачення-2007» на каналі «Первый канал. Всемирная сеть», залишив апеляційну скаргу Національної телекомпанії України без задоволення. Історія така: НТКУ наполягала на ексклюзивному праві транслювати в Україні ці події, натомість відповідач посилався на правила Європейської мовної спілки (EBU), згідно з якими «учасники-мовники можуть транслювати півфінал і фінал на своїх 100% власних міжнародних каналах одночасно з прямим ефіром або показом у запису на своїх власних наземних каналах без якихось редакторських змін» (п. 1.2, розділ 7)». І два рази поспіль – у суді й апеляції – це право довів.

 

Але, як прокоментувала член Нацради Тетяна Лебедєва, логіка суду в даному питанні їй не до кінця зрозуміла: «Єдина можливість відшкодувати внесок, який НТКУ платить в EBU, заробити на рекламі під час трансляції. Нас же цього заробітку позбавляють, суттєво відтягуючи нашу аудиторію. По-друге, є досить жорсткі правила проведення самих пісенних конкурсів, агітації та голосування. Вони розроблялися з урахуванням специфіки ефірного мовлення на певну країну. Я вважаю, що як проведення агітації за російського співака серед української аудиторії російського телеканалу, так і торішня кампанія проти українського учасника “Євробачення” Андрія Данилка суттєво вплинули на результати голосувань».

 

Проте питання про законність-незаконність трансляції може вирішити тільки суд. На другий процес, уже щодо «Євробачення-2008», Нацрада поки що не зважилася, вирішивши діяти інакше. Як відомо, НТКУ виставила фінансові претензії кабельним операторам, які показали у своїх мережах пісенний конкурс «Євробачення-2008» у трансляції російського каналу «РТР-Планета». З кожного провайдера – 460 тисяч гривень (річний внесок НТКУ в EBU).

 

Щодо авторських прав, то в контексті цієї дискусії також часто наводиться такий аргумент: от українські канали закуповують дорогий імпортний продукт, зокрема і на російському ринку – а російські канали – бах! – і демонструють їх на своїх міжнародних версіях, і всі угоди про ексклюзив – в тартарари.

Але блокуючи в країні показ потужних російських виробників контенту, чи не прирікає бува Нацрада такими регуляторними діями глядачів на вічний утиль? Маємо на увазі, що тепер, коли показ російського телепродукту на російських каналах не буде природним чином конкурувати з показом на українських каналах, чи не стимулюватиме це українського мовника до збільшення і так чималих за обсягом закупівель російського телепродукту? Єдине: нашим мовникам лишиться тільки переконатися в тому, що той чи інший канал не збираються найближчим часом включити у список таких, що не потребують адаптації, – і все, повна програмна сітка.

І ще одне «але», яке теж має безпосереднє відношення до розмови. Є й такі мовники, які адаптації потребують, а отже, в «білий список» не потрапляють апріорі. Більше того, в Україні є дистрибутори цих каналів, які беруть на себе адаптацію цих мовників до українського законодавства. Компанія «Торсат», яка представляє в Україні найбільших «росіян» – «Первый канал. Всемирная сеть» та «РТР-Планета», має навіть унікальну методику врізання реклами у прямий ефір. Ніхто у світі не має такої методики, бо ніде в світі немає такого закону про рекламу, як у нас. До речі, частка аудиторії цих каналів є найбільшою серед зарубіжних мовників (орієнтовна тижнева: 3,5 – у «Первого канала»; 1,2 – у «РТР-Планета»), а програми «Первого канала» навіть зрідка потрапляють у топ-10 другого ешелону українських каналів.

 

Тобто, якими б не були інтереси ринку, є ще й інтереси аудиторії. І, як видно з рейтингових показників, цей інтерес є.

Але тут з’являється ще один аргумент, про який зазвичай не згадують у контексті адаптаційної теми. Інформаційна безпека.

 

Перелік випадків, коли російські телеканали проводили інформаційні «спецоперації» проти України або відзначалися побутовим хамством, може виявитися довгим. Назвемо лише деякі з них.

 

Найсвіжіший приклад – гучна історія з так званою «лялькою Гітлера», про яку писала «ТК». Відштовхнувшись від критичного журналістського матеріалу в «Дзеркалі тижня», кореспондент ОРТ Віталій Кадченко сфабрикував сюжет про гітлероманію в Україні. Перед цим Віталій Кадченко знаходив ще одне «лігво фашистів» – львівське кафе «Криївка».  

 

Приходить на пам’ять і «розслідування» журналіста телеканалу «Россия» Аркадія Мамонтова про «таємні тюрми ЦРУ в Україні», яке виявилося мильною бульбашкою. Що підтвердило також відповідне судове рішення.

 

Але варто вести мову загалом про стиль подачі інформації щодо України, ніж про якісь «точкові удари». Йдеться про часті перекручування фактів та інтерпретацію подій у дусі офіційної кремлівської пропаганди. Іноді йдеться про прямі фальсифікації. Тобто, коли переклад російською у сюжетах того ж ОРТ абсолютно не відповідає сказаному українською. Згадаймо, наприклад, як свого часу модно було «наряджатися» під Тимошенко та ходити в люди. Ось як описує свою участь у програмі ОРТ його героїня: «Але ось, рік по тому – в липні 2006-го – більша частина цього відео з’являється на ОРТ. І що я бачу – сцена на ринку річної давнини раптом „ожила” і набула нового звучання! Жінка, яка зворушливо занизила ціну м’яса на цілий десяток гривень та пропонувала, “якщо дорого, взяти лопаточку по 25”, в сюжеті ОРТ чистою російською кричить мені в обличчя: “Дорого?! Реформи ваши, вот и дорого!”. Інтерв’ю, яке я дала журналістці ОРТ, теж із перекладом набуває нового сенсу. Виявляється, бути схожою на Тимошенко важко, люди просто на вулицях підходять і таке кажуть, таке кажуть! Це при тому, що я завжди казала й кажу, що мені від тої схожості ні холодно, ні жарко… Головне – “правильно” перекласти…».  

 

Апофеозом таких фальсифікацій були події 2004 року. Питання не в тому – за Майдан чи проти нього – а в тому, що тоді російські телевізійники повідомляли в ефір відверту брехню.

 

Загалом, якщо говорити про політику, то для російських телеканалів є «улюблені» та не дуже українські партії та державні діячі. Можливо, це нормальна ситуація, оскільки у кожної держави є свої інтереси. З іншого боку, кожна держава, в тому числі й Україна, має право хоч якось захищатися від експансії чужих інтересів на своїй території. Тим більше, що експерти неодноразово фіксували маніпулятивні технології на російських телеканалах під час висвітлення українських тем.

 

Власне, не вірити російському телебаченню закликають не тільки українські експерти, а й самі російські журналісти. Наприклад, Євген Кисельов.

 

Звісно, найкращий спосіб захиститися від чужої брехні – самому говорити правду. Водночас це не знімає питання, чи можуть іноземні телеканали, які висловлюються на кшталт: «Если в Белоруссии выборы сегодня, то в Малороссии, или, как ещe называет эту страну, на Украине – выборы в следующие выходные», і далі абсолютно спокійно функціонувати в українському інформаційному просторі.

 

Але... «На інформаційні виклики треба так само інформаційно відповідати», – говорить юрист Тарас Шевченко, директор Інституту медіа права. І додає: «Я не вживаю в своєму лексиконі такий термін, як “інформаційна безпека”. Річ у тім, що в демократичних країнах такого терміну в принципі немає. Є поняття захисту даних, захисту інформації, державної таємниці тощо. А інформаційна безпека для мене – це поняття скоріше зі сфери психопатології – “інформаційне зомбування”, глушіння ворожих голосів... Хоча це конституційний термін і зробити вигляд, що його не існує, теж не вийде».

 

Юрист Шевченко переконаний, що «це велике як юридичне, так і філософське питання, чи може хтось обмежувати мовлення з іншої держави». З юридичної точки зору, як пояснив він, є тільки обмеження на мовлення у виборчий період: якщо ТРО порушують законодавство під час виборів, то чітко прописано право Нацради заборонити кабельному оператору транслювати цей канал протягом усього виборчого періоду.

 

«Далі, – пояснює пан Шевченко, – ми спостерігаємо конкуренцію двох принципів. З одного боку, це принцип свободи слова, який дозволяє поширювати будь-якій телеорганізації контент зарубіжного мовника, керуючись як українською Конституцією (ст. 10 про свободу слова, поширення інформації...), так і європейською конвенцією про права людини – ідеться про свободу поширення своєї інформації незалежно від кордонів. З іншого боку, залишаються регуляторні повноваження Нацради, яка може приймати певні обмежуючі норми. Якою мірою – інше питання, складне і неоднозначне. Механізм може бути такий: Нацрада приймає обмеження, а далі суд розглядає – чи виходять ці обмеження за рамки повноважень Нацради. Допоки ніхто із судових органів не заперечив цих повноважень, то всім суб’єктам доведеться ці рішення виконувати – подобаються вони їм чи не подобаються».

 

До речі, таким прецедентом, про який згадує медіаюрист, і може стати в Україні суд у справі «Надежды».

 

Його колега Ольга Большакова, юрист Незалежної асоціації мовників (НАМ), уточнює, що ситуацію ускладнено не тільки конкуренцією юридичних принципів, а й конкуренцією регуляторних підходів: «Я вважаю, що державні органи мають якомога менше втручатися в творчу діяльність ТРО, як вітчизняних, так і зарубіжних. Але наразі ми маємо ситуацію, коли українські канали повинні дотримуватися низки жорстких вимог до контенту, а зарубіжні мовники конкурують із ними поза правилами. Тобто, ситуація є викривленою і є два способи її виправлення: або дерегулювати творчу діяльність українських мовників, або зарегулювати діяльність іноземних телекомпаній в Україні. Я вважаю, що перший шлях більше відповідає міжнародним вимогам до забезпечення свободи слова та інформації, втім, наша держава пішла другим шляхом».

 

Ольга Большакова наполягає на тому, що в нинішній ситуації оптимальним рішенням може стати відкриття українських представництв іноземних каналів, які б несли відповідальність перед українським законодавством (повністю коментар Большакової читайте тут). Власне, саме такий спосіб регулювання пропонує «іноземцям» і Нацрада. Реакції на цю пропозицію досі нема.

 

Але щодо загальних принципів ліцензування кабельних провайдерів, то і Тарас Шевченко, й Ольга Большакова переконані: єдиною вимогою для них має стати дотримання універсальної програмної послуги (УПП). І жодного переліку каналів у ліцензіях. Бо ресурс необмежений. А в полі, як відомо, шлагбауми виставляти – вірна прикмета середньовіччя.