– Спочатку коротко скажу, як виглядає палітра грузинських мас-медіа. У нас усі телеканали, за винятком громадського телебачення, контролюються фінансовими групами, наближеними до влади. Виняток становить ще телекомпанія «Кавкасія», зі слабким матеріально-технічним забезпеченням, яка мовить лише в межах Тбілісі. Є ще кілька непідконтрольних газет та радіостанцій.

 

Але навіть незважаючи на те, що телеканали знаходяться у підпорядкуванні проурядових фінансових груп, на цих виборах надавалися, по можливості, рівні права доступу до ЗМІ. Припустімо, я був ведучим на громадському телебаченні, і ми щосуботи підбивали підсумки, наскільки рівномірно був розподілений ефір для агітації. Усі були задоволені, за винятком кількох маленьких партій, які все ж таки скаржилися на те, що їх мало показують. До речі, менеджмент громадського телебачення призначений на паритетних засадах – частина від опозиції, частина від уряду. В цілому, як людина, яка багато займається цими питаннями, я думаю, що в порівнянні з будь-якими попередніми виборами на нинішніх усім їх учасникам надавалися рівні можливості.

 

Хоча, при цьому впадала в око активність у застосуванні адміністративного ресурсу на користь мажоритарних кандидатів від правлячої партії. І мас-медіа тут, на жаль, нічого не змогли вдіяти. Я вважаю, що це слабкість грузинських ЗМІ. Навіть у тих випадках, коли вони давали рівні можливості всім учасникам виборів, вони не проводили журналістських розслідувань – чому і наскільки закономірно використовувати у таких обсягах адміністративний ресурс.

 

– Як не парадоксально, саме вибори 21 травня показали, що регіональні медіа більш відповідально підходять до процесу демократизації суспільства. Вони сміливіші і більш солідарні у цьому відношенні. Єдиний недолік регіональних медіа – слабка фінансова база. Оскільки весь бізнес сконцентрований у столиці, а вільні медіа завжди фінансують вільний капітал і вільні підприємці. Але здійснюється низка проектів, які підтримують міжнародні неурядові організації, що й дає регіональним медіа можливість бути більш збалансованими і, я би сказав, більш відповідальними і менш заангажованими, ніж столичні.

 

– Я відстежую ситуацію в Україні і знайомий із цією проблемою. На жаль, у Грузії саме в такому ракурсі її ніхто не вивчав. На мою думку, через те що в Грузії основний капітал сконцентрований у руках однієї партії – «Об’єднаний національний рух» президента Саакашвілі, у нас іншого роду клопіт. Ефірний час просто не треба купувати, тому в нас джинса й не так помітна. Але я кажу про інше – про використання у великих масштабах адміністративного ресурсу на користь правлячої партії. Коли відкривається новий сквер чи стадіон, завжди присутній якийсь мажоритарний кандидат, поруч із ним керівник цього регіону, і все це показувалося, ніби саме ця людина будує, відкриває, займається благодійністю. Це все йшло як пропаганда. Але при цьому використовувалися гроші платників податків. Так що наша відмінність від України – це використання адмінресурсу і те, що всі телекомпанії, окрім громадського телебачення, фінансуються провладним бізнесом, прозорість якого викликає у Грузії великі сумніви.

 

– У цьому відношенні якраз ця виборча кампанія побила всі рекорди на пострадянському просторі. На момент, коли дається це інтерв’ю, підраховано майже половину бюлетенів, і прохідний 5-відсотковий бар’єр долає «Християнсько-демократичний рух», якому лише два місяці з моменту створення і який складається майже всуціль із журналістів. Головні позиції там займають колишні працівники телекомпанії «Імеді». Нагадаю, її закрили під час подій у Тбілісі 7 листопада минулого року (Було розігнано мітинг опозиції. «Імеді» контролювалася опозиційним, нині вже покійним, бізнесменом Бадрі Патаркацишвілі. – «ТК»).

 

Потім вона відновила роботу, але пізніше – для багатьох людей незрозуміло з яких причин – телеканал закрився. Частина журналістів перейшла в інші медіа, а провідні його представники створили цей рух, який наразі успішно витримує гонку за парламентськими мандатами. В інших партіях також дуже багато журналістів. Через це у Грузії зараз дуже великий дефіцит кадрів у професії. Думаю, саме події 7 листопада вплинули на те, що на політичному ландшафті Грузії з’явилися такі партії. Припустімо, «Християнсько-демократичний рух» так і називають: Партія Георгія Таргамадзе – партія журналістів. З одного боку, це дуже цікавий факт, та водночас, я думаю, він має й інший бік – саме через політичний тиск журналісти у Грузії вимушені йти в політику і саме в політичній боротьбі захищати свої права.

 

– Можу сказати, що опозиційні партії у Грузії абсолютно не довіряють екзит-полам. Незважаючи на те, що вони проводяться міжнародними організаціями – зі Сполучених Штатів, із України. Ці ж організації проводили екзит-пол у січні 2008 року, на виборах президента. І тоді на основі їхніх даних Міхаїл Саакашвілі оголосив себе переможцем, не дочекавшись остаточного підрахунку голосів. Опозиція одразу заявила, що не довіряє цьому екзит-полу і що його проведення із заздалегідь підтасованими, на її думку, даними викличе нову революцію у Грузії. Дійсно, якщо екзит-пол показав, що пропрезидентський «Національний рух» набирає 62% голосів, а в об’єднаної опозиції – 14%, то вчора ввечері опозиція на мітингу заявила, що набрала 35%, а правляча партія – 32%. Тобто, дані паралельного підрахунку голосів суттєво відрізняються від даних екзит-полу. Але з іншого боку, результати екзит-полу ближчі до опитувань, які провели інші громадські організації. Там різниця усього 3-4%, тобто, за словами організаторів, у межах соціологічної похибки.

 

Загалом, традиція негативного ставлення до екзит-полів у Грузії починається з 1998 року, коли тодішня влада запросила російських політтехнолгів і вперше застосувала опитування на виході з виборчих дільниць саме як технологію. З того часу довіри до екзит-полів у наших політичних колах немає, і вони є предметом дуже жорстких суперечок.

 

– Мені хочеться вірити, що це саме тенденція в бік зміцнення свободи виборів і свободи слова. Я думаю теж, що це позиція народу. І Саакашвілі, і його «Національний рух» розуміють, що від цих виборів і їхніх результатів залежить дуже багато. На карту поставлено майбутнє Грузії, її євроатлантична інтеграція. У декларації Бухарестського саміту НАТО прямо сказано, що альянс чекає від Грузії вільних і чесних виборів. І це був, напевне, «холодний душ» після подій 7 листопада, коли за всіма показниками і за всім оцінками Грузія зробила кілька великих кроків назад від демократії у бік тоталітарного минулого. І мені здається, що незважаючи на всі недоліки передвиборчої кампанії, ці вибори були більш вільними у порівнянні з попередніми саме тому, що уряд розуміє – це його останній шанс.

 

Насправді, країна, яка перебуває майже у військовому стані і в якої два «заморожених» конфлікти – у Південній Осетії та Абхазії, змогла зберегти обличчя перед партнерами на Заході. Я думаю, що цьому віддає належне й грузинська опозиція, яка незважаючи на афішовані вуличні виступи 21 травня, закликала людей зберігати спокій і дочекатися підсумків голосування від Центрвиборчкому. Я думаю, що всі політичні гравці, і в першу чергу керівництво Грузії, розуміють, перед яким великим викликом стоїть країна. Грати з вогнем, не виправдовувати надій грузинського народу – це було би просто початком кінця грузинської демократії і грузинської державності в цілому.