Андрій Велесик, генеральний директор Рівненської обласної державної телерадіокомпанії (РОДТРК), розповів дуже показову історію про те, що глядач – заради якого й існує телебачення, на думку якого орієнтуються і намагаються повсякчас враховувати медіадіячі, – вочевидь, не завжди і не у всьому має рацію. Історія така: коли Велесик писав дипломну роботу в Національній академії держуправління при Президентові України на тему «Суспільне мовлення», то проводив опитування на тему «Чи потрібен вам суспільний канал?» Майже 100% опитаних сказали, що суспільний канал їм дуже потрібен. На запитання ж «що б ви хотіли бачити на каналі суспільного мовлення?», відповіді вразили ще більше: серіали, фільми, бойовики, еротику…

– Зверніть увагу, – коментує Андрій Велесик, – відповіді категорично не співпали з концепцією громадського мовлення... Але дивіться: еротика-бойовики-серіали цікавлять не тільки глядача, а й рекламодавця – новини, блок реклами біля криміналу, рейтинговий серіал тощо. Тому ще раз підкреслюю: для державної ТРК потрапляти в глядацькі очікування, як і заробляти кошти, – не основне. Державницька позиція в телебаченні – збереження національних традицій, культури, виховна функція, роз’яснювальна, просвітницька. Це теми, які з комерційної точки зору невдячні... Хоча ми змогли збільшити кількість реклами за останній час і це пов’язано з початком мовлення упродовж 24-х годин, розширенням покриття і модернізацією.

– Чиїм коштом проводилася модернізація? Про які суми йдеться?

– Модернізація в нашій компанії, як і в 14-ти інших по Україні, відбулася за державні кошти. Зрештою, всі гроші – наше фінансування з держбюджету, зароблене на послугах, на рекламі, є державними. І їх витрати суворо контролюються державою. Переоснащення відбулося за рахунок так званого «японського кредиту», виділеного урядом. Гроші були закладені в держбюджет на закупівлю техніки у японців. Це тривала процедура, але в 2005 році ми отримали комплект студійного обладнання, який коштує близько 3,5 мільйонів гривень. Це аудіо- та відеомікшери, монітори, відеокамери, сучасне обладнання для видачі в ефір та монтажу програм. Але крім того ми за зароблені кошти докупили суфлери, системи холодного світла, підготували студію. Тобто з одного комплекту нам вдалося зробити два: крім АСК вийшла ще й центральна апаратна видачі в ефір. Це було комплексне профільне переоснащення.

У цей же час ми самотужки створили комп’ютерну мережу і комп’ютеризували весь виробничий процес, встановили «Фабрику новин», зробили ремонти у приміщеннях, облаштували радійний і телевізійний ньюзруми, модернізували видачу в ефір радіостанцій, придбали автомобіль для служби новин. Але головне, що в 2004 році ми вперше в історії отримали власну ліцензію на 24 години мовлення і в 2005 році вперше вийшли в ефір на власному каналі з власним брендом – РТБ (рівненське телебачення). А з 1 вересня цього року РТБ вийшов в ефір на північні райони. Вперше в історії незалежної України північ Рівненщини почала дивитися повноцінний обласний канал.

– Яким буде внесок РОДТРК у проект Перший громадський канал України?

– Сьогодні цей проект розпочато з інформаційної співпраці. Почалася трансляція новин «Час країни» о 20.30, в яку відбувається включення регіональних студій, в тому числі нашої. Приємно, що наше включення було у перший же тиждень, коли стартувала програма, і мало гарні відгуки у творчої групи Першого громадського. Подальші кроки розвитку проекту передбачають спільну закупівлю телевізійного продукту: фільмів, мультфільмів, серіалів. Цілком раціональне рішення. З нашого ж боку ми готові запропонувати для Першого громадського проект «Почерк долі», оскільки у нас вже є звернення від інших компаній, які хочуть його транслювати. Ця програма – розповіді про відомих людей Рівненщини, митців, лікарів, держслужбовців, їх шлях до успіху. Зйомки проходять удома в героя, а своїми враженнями, думками про періоди життя діляться рідні, колеги, друзі.

– Вибори – 30 вересня. Як плануєте їх висвітлювати?

– Однозначно, що служба новин працюватиме зі спецвипусками – стислими, підсумковими. Для новинарів це буде рядовий день із акцентом на виборчій тематиці. Думаю, що будуть прямі включення в Перший громадський канал. Є такі попередні домовленості.

– А чи немає у ваших планах проведення політичного ток-шоу?

– Для його проведення потрібна студія, в якій найбільш затратна частина – якісне світло. У Києві воно коштує від 200 тисяч євро... Тому поки що плануємо п’ятничні дебати між основними політичними гравцями стосовно їх розбіжностей з тих чи інших напрямів виборчих програм.

– Андрію Петровичу, не секрет, що ваші родинні інтереси перетинаються із блоком Литвина (тесть Андрія Велесика – голова обласної організації Народної партії й двічі нардеп від Рівненщини Микола Шершун. – О.Т.), а ваш київський керівник Едуард Прутнік є регіоналом. Чи не виникає з цього приводу непорозумінь чи конфліктів?

– Жодних. Робота є робота, а родина є родина. Едуард Прутнік – принциповий керівник, для якого головним є фаховий рівень підлеглих. Для мене як керівника, а я, до речі, не належу до жодної політичної сили, головним є забезпечення стабільної роботи компанії, її розвиток. Наголошую: у Рівненській ОДТРК для всіх суб’єктів виборчого процесу абсолютно однакові умови. Є затверджена й опублікована вартість хвилини рекламного часу, направлена в ЦВК. Є закон, який вимагає угод із партіями. На сьогодні майже всі політичні сили підписали з нами угоди.

– Як формувалися розцінки на політичну рекламу?

– За законом, це середньоарифметичне значення ціни за комерційну рекламу за перші три квартали року, що передує виборам. У нас діє єдина ціна за хвилину, незалежно від того, чи це сюжет, чи прямий ефір, чи ролик. Правда, існує сітка: в більш рейтинговий час ціна більша, і навпаки. На радіо ціна одна: одна хвилина політичної реклами на радіо коштує 228 гривень, на телебаченні у прайм-тайм – 798 гривень, не прайм-тайм – 478 гривень. До речі, останнім часом нас моніторили дев’ять різних політичних сил, це регулярно роблять представники Нацради з питань телебачення і радіомовлення України, і поки ні в кого не було підстав висунути до нас якісь претензії.

Олена Толочик, Рівне, для «Детектор медіа»