Кіно — це один із найдієвіших способів розказати про Україну. За перший рік великої війни світова спільнота відчинила для нашої країни всі двері: Україна була у фокусі уваги на ключових кіноринках і фестивалях, з’явилися нові можливості для копродукції, гранти на виробництво українського кіно тощо.

Однак зараз ці двері, за словами представників індустрії, починають поволі зачинятися. Тому українські продюсери, режисери та кіновиробники вирішили обговорити перспективи та можливості світової експансії українського кіно під час панельної дискусії «Яким має бути українське кіно, щоб перемагати? Як збирати “оскари”, “пальмові гілки”, “золоті глобуси” та інші престижні нагороди?». Захід ініціював музей «Голоси мирних» Фонду Ріната Ахметова. Музей збирає відео- та аудіосвідчення постраждалих у війні Росії проти України. Саме ці історії представники та амбасадори проєкту пропонували використовувати письменникам та особливо документалістам і кінематографістам.

Міністр Ткаченко про державний конкурс на виробництво серіалів

«Ми всіляко намагаємося спонукати західних партнерів для створення вікон можливостей для просування українського документального та художнього кіно на міжнародних майданчиках, створення копродукції», — розповів міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

 Олександр Ткаченко

За його словами, допомагає, зокрема, Європейський фонд підтримки спільного виробництва та прокату кіно «Єврімаж» (Eurimages) і програма Європейського Союзу «Креативна Європа». Також, як сказав Ткаченко, за ініціативи міністерства створено Європейський фонд за участі різних країн (ініціаторами були Франція, Люксембург і Німеччина, до яких доєдналися ще 16 країн). Фонд розподіляє понад мільйон євро для європейських продюсерів, котрі мають українських партнерів. 25 тисяч євро надають на постпродакшен для документальних фільмів і 50 — для художніх. А гранти у 15 тисяч доларів можна отримати на розроблення сценарію.

«Netflix активно займається українізацією свого ОТТ-простору», — сказав він.

Однак учасники круглого столу переконані, що без державної підтримки в умовах війни індустрії буде дуже важко вижити. Продюсер фільму «Люксембург, Люксембург» Володимир Яценко, який зараз служить у ЗСУ, зауважив, що держава не встигає за суспільством: «Українська кіногалузь уже півтора року не фінансується державою».

Володимир Яценко

А співзасновник Об’єднання українських продюсерів Володимир Бородянський звернув увагу на те, що на державному рівні не приймають ефективних рішень, які б могли забезпечити фінансування українського кіно: «Сьогодні наш марафон, не при міністрі буде сказано, транслюється на дев’яти каналах. Це приблизно 100 мільйонів технічних витрат щороку. Питання, чи є більш ефективне рішення?». За його словами, держава має гроші, й він може підказати, звідки взяти зайвих 100 мільйонів.

Володимир Бородянський

Олександр Ткаченко анонсував новий цьогорічний мистецький конкурс на виробництво українських серіалів, які фінансуватимуться державою. «Ми обговорюємо поповнення фондів Українського культурного фонду, зокрема й для створення аудіовізуального контенту. Сподіваюся незабаром оголосити гарні новини», — додав він.

Також Олександр Ткаченко сказав, що вірить у будь-який контент, який стане популярним і прибутковим: «Для мене, крім високих планок “Оскару” чи міжнародних фестивалів, важливим є комерційний успіх проєктів у світі — прокат і показ в ОТТ. Це дає охоплення та підіймає планку. Я вірю в будь-який контент, який матиме широке охоплення».

Життя після «Мавки»

Такою історією успіху є український мультфільм «Мавка», який є найуспішнішим українським продуктом за останній рік. А Держкіно назвало «Мавку» найбільш касовим українським фільмом за всі роки незалежності. На її сеанси  (станом на квітень) було продано 1,124 тис. 798 квитків, а касові збори склали 141 млн 323 тис. 595 грн.

Фільм має й закордонні успіхи. «Мавка» стала лідеркою за переглядами в перший день показів у Франції. Касові збори «Мавки» після першого вікенду: 226 тис. 247 євро — в Італії, 122 тис. 34 євро — в Нідерландах.

«Коли все зупинилося, ми переконали кінотеатри, що на одному американському чи європейському контенті виїхати неможливо. І з липня минулого року щомісяця ми видавали в кінотеатри по одному релізу українських продюсерів. За дев’ять місяців — дев’ять релізів, понад 55 тисяч сеансів, 1,5 млн куплених квитків і 180 мільйонів боксофісу. Під час війни це безпрецедентний результат», — сказав Сергій Созановський, засновник творця «Мавки», кіностудії Film.ua. На його думку, успіх мають свої власні історії, зроблені професійно, «чесно, з любов’ю та чистим серцем». І саме це стало результатом успіху в прокаті саме українського кіно, на яке з початком великої війни зріс запит.

«70 міст у Німеччині готові дистрибувати україномовну версію “Мавки”. Але понад усе мене порадувало те [що у нас є відповідь на питання], що у вас ще є. У нас є “Щедрик”, “Памфір”, “Люксембург, Люксембург” — а що далі?» — додав він.

Сергій Созановський

Для того, щоб українське кіно продовжувало з’являтися, потрібна системна робота індустрії, співпраця з меценатами, кінотеатрами, продакт-плейсмент тощо. І як приклад такої роботи індустрії Созановський навів свою мрію, щоби «Скажене весілля-5" зняв режисер фільму «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіч: «Бо Спілберг знімає “Індіану Джонса” та “Список Шиндлера”».

А Володимир Бородянський переконаний, що в кінотеатральній індустрії має з’явитися лідер, який стане відповідальним за українське кіно, адже Держкіно такої лідерської функції не виконує. «І тоді ми маємо почати жити так, як це було на початку війни. Ми припинили жити для себе. І багатьом людям і організаціям (я натякаю на Суспільного мовника) треба припинити жити для себе, а жити для ширшого кола. Потрібно діяти та вірити».

Також Бородянський назвав себе апологетом Суспільного й наголосив, що саме суспільний мовник має стати «центром тяжіння сил» і «архітектором» змін.

Чого очікує світ від українського кіно

Володимир Яценко вважає, що Україна для світу, за аналогією з «Гаррі Поттером» — це хлопчик, який вижив: «Ми не погодилися на роль жертви, і Європа трохи нас боїться».

Попри те, що Україна залишається у фокусі уваги світу, міжнародні дистрибутори не хочуть брати українське кіно про війну. За словами Сергія Созановського, саме тому зараз важко продавати такі фільми як «Снайпер. Білий ворон» чи «Мирний».

«Чимдалі складніше просувати історії про війну. Міжнародний глядач хоче бачити історії людських перемог. Треба знаходити реальні історії та створювати на їхній основі якісні сценарії», — переконана Анна Мачух, директорка Української кіноакадемії.

Анна Мачух

Як приклад вона згадала фільм «Плавчині» на Netflix про двох сестер із Сирії, які через війну залишають свою країну та вирушають до Туреччини, де планують човном переплисти Егейське море й нелегально опинитися в Греції, щоб узяти участь в Олімпійських іграх.

Євген Афінеєвський, режисер і продюсер фільмів про Майдан «Freedom on fire: Ukraine’s Fight for Freedom», поділився власним досвідом, що фільми для глобальної аудиторії потрібно знімати з розрахунку на людей, які нічого не знають про нашу країну. Він згадував, що фільм про Майдан був незрозумілим для багатьох іноземців. Вони не могли втямити, чому люди вийшли на майдан, чому не розбіглися, коли їх побили силовики, чому повернулися. «Особиста історія має звертатися до всього світу», — сказав він і додав, що запорукою успіху на міжнародному ринку є також промоція, маркетинг і популяризація стрічки за посередництвом громадських організацій тощо.

Євген Афінеєвський

Юліан Улибін, режисер фільмів «Діти бомбосховища» і «Драм» про Маріупольський драмтеатр, звернув увагу, що хоча за цей рік українські режисери навчилися не боятися, бігати у бронежилетах та дуже швидко знімати, українському якісному продукту важко вийти на міжнародний ринок через конкуренцію. Особливо це стосується художньої документалістики, виробництво якої довше, ніж у документального репортажу.

«Ми робимо художню документалістику, бігаємо з великими камерами. У моєму фільмі немає смерті та крові, є свідчення дітей для Гааги. І ми опинились у ситуації, коли зняли досить якісний контент, почали його продавати, однак у світі нас не хочуть чути. Кажуть: “Україна? Ні, ні. Ми самі для себе знімемо про Україну”, — розповів Юліан. — Коли приїжджає Шон Пенн, йому дають усі дозволи, перед ним відчиняються всі двері. А ми стоїмо в черзі за Шоном Пенном, за французькими журналістами. Ми зустрічаємося в одному підвалі в Миколаєві — і в нас дозволів на польоти немає, а в них уже є група супроводу. Тобто зараз нас потрібно підтримувати. Держава має нам допомагати так, як Шону Пенну».

Юліан Улибін

У відповідь на коментарі інших учасників заходу Володимир Бородянський сказав, що неможливо презентувати себе у світі, не представивши себе вдома. Українське кіно довго існувало в залежності від російського медіаринку, а тепер локальне кіно та серіальний продукт лише починають з’являтися.

Юліан Улибін вважає, що нове українське кіно зніматимуть режисери та оператори, які зараз воюють у ЗСУ. За словами Анни Мачух, у війську зараз — 10 % від усіх людей у кіноіндустрії.

«Ці режисери, коли повернуться, зніматимуть нове кіно. Вони зніматимуть так, як ніхто. Вони змінились. І у нас буде нове професійне кіно, не завжди про війну», — сказав Улибін. А Володимир Яценко, який сам є військовослужбовцем, додав, що «класне кіно про війну» з’явиться лише за кілька років після перемоги.