Колишня заступниця головної редакторки «Заборони» Анастасія Береза створила власний проєкт «603 548 км²».

Окремого сайту для проєкту поки не робитимуть. За словами Анастасії Берези, це буде «медіа в розсилці»; також «603 548 км²» запустять у соцмережах.

Проєкт розвиватиметься в напрямку соціальної журналістки, у ньому будуть репортажі та інтерв'ю, але взагалі не буде новин. Нині в редакції нового проєкту працює троє людей, але штат має збільшитися найближчим часом. Анастасія Береза каже, що поки що проєкт ніхто не фінансує. Однак вона вже заручилася підтримкою декількох меценатів, а також планує подаватися на гранти.

Анастасія Береза розповіла «Детектору медіа» про підготовку до запуску та мету нового проєкту, а також про теми і формати, з якими планує працювати.

— Я дуже давно думала про власне медіа, як, мабуть, і багато журналістів. Ще в кінці минулого року обговорювала це з однією відомою колегою і кількома потенційними інвесторами, але не вистачало то рішучості, то ще чогось. І ось настав момент, коли я зрозуміла: коли як не зараз? З фінансової точки зору це, мабуть, найгірший момент. З іншого боку, ніколи в житті більше не буде такого моменту, коли гроші так мало важать. Тому моя співпраця із «Забороною» завершилася, й я вирішила створити власний проєкт. Навіть проєктик поки що, я б сказала.

Відчула велику хвилю підтримки і віри, коли заявила, що робитиму щось своє. Це безцінно, я дуже вдячна за цей аванс і трохи налякана відповідальністю. 

— Хто допомагав у створенні та фінансував проєкт?

— Поки ніхто не фінансує, я лише працюю над цим. Є декілька меценатів, які готові мене підтримати. Плюс я планую подаватися на гранти, в мене великий досвід фандрейзингу.

— Скільки людей над проєктом працюють зараз?

— Зараз троє і, сподіваюсь, що найближчим часом до нього у різній ролі долучаться ще троє відомих журналісток-редакторок. Зараз уся крихітна команда працює на волонтерських засадах і так буде ще певний час.

— Скільки часу готували його до запуску?

— Декілька днів. Буквально на колінці. Я точно найближчим часом не планую робити жодного сайту. Хочу зробити перше українське медіа в розсилці. Плюс, звісно, телеграм, фейсбук та інстаграм. Подкасти і ютуб — це ті два майданчики, які мені дуже цікаві.

— Які теми плануєте брати? З якими форматами працювати?

— Я — яскраво виражена соціальна журналістка й планую продовжувати розвиватися в цьому напрямку. Моя довгострокова стратегія, мрія і мета — братися за ті теми, на які в колег не вистачає часу, рук і так далі. Хочеться роботи головним чином те, чого ніхто більше не зробить. І це точно не інтерв’ю про успішний успіх і тд. А конкретно зараз хочеться просто встати поруч з колегами, які безкінечно вислуховують і записують, записують і записують історії. Думаю, нічого важливішого за це зараз немає. Хоча ні, усе важливе. Захоплююся колегами нашими, які просто зараз роблять розслідування або продовжують викривати корупцію. Це безцінно. Я знаю, як це складно. Взагалі, думаю, нічого гіршого для журналіста, ніж працювати на своїй війні, немає. Весь вечір записуєш історії людей із Херсону, зранку прокидаєшся під фото з Бучі і дізнаєшся про загибель колег… Чи військових, для яких волонтерив роками. І знаєш, що жоден текст їх не поверне. Руки опускаються. Осмислювати і описувати все це неможливо.

Щодо форматів, то я люблю репортажі і інтерв'ю, а також монологи, до яких багато колег ставляться чомусь зневажливо. А я дуже люблю цей формат. І головне — жодних новин. Є колеги, які займаються ними давно і блискуче. Мені нічого до цього додати. Мені цікавий підхід проєкту «Ґрати» і Reporters. І я б ні за що не наважилася на це зараз, якби не приклад Крістіни Бердинських, яка в 2014 році зробила «Єлюди» — просто взяла сама і зробила. Захоплююся і надихаюся.

— Яку мету ви перед собою ставите?  

— Розказати Україну – самій собі й усьому світу. Зараз про нашу війну розповідають багато найкращих журналістів з усього світу. Так буде не завжди. Тих, кого треба почути, завжди більше, ніж тих, хто готовий вислухати і може це транслювати далі. Світ влаштований так, що якщо про щось не розказано — його не існує.  Мені б хотілося в міру моїх скромних здібностей і можливостей максимально докласти свої зусилля до того, щоб через мене були розказані і українські люди, і їхні історії, і зрештою вся країна. Плюс у мене є декілька гіпотез, швидше за все хибних, щодо медіа — думаю, настав час їх перевірити і вже заспокоїтися нарешті, перестати критикувати інших і закрити цей гештальт.

Анастасія Береза свого часу працювала у виданнях «Українська правда», «Цензор.нет», «НВ», «Кореспондент». 27 січня 2022 року Анастасія стала заступницею головної редакторки «Заборони».

До початку війни на Донбасі працювала переважно із соціальною тематикою, у 2014–2016 роках висвітлювала анексію Криму Росією та війну на Донбасі. У червні 2015 року Анастасія як кореспондентка «Цензор.нет» стала першою жінкою-учасницею програми із прикомандирування журналістів до військової частини під час бойових дій (embedded journalism). Також вона заснувала сайт і організацію «Небесна гвардія», яка вшановує пам’ять загиблих українських військових та допомагає їхнім родинам. 

Фото Олени Ведмідь з фейсбук-сторінки Анастасії Берези