Українські медіа, які під час карантину постраждали від втечі рекламодавців та закриття точок продажу преси, можуть зазнати певних економічних труднощів після ухвалення нового профільного закону «Про медіа». 

Водночас ситуацію можна виправити. Тим паче, ініціатор законопроєкту, голова комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко вже заявив, що депутати готові до внесення змін у законопроєкт.  

Ще до карантину, на початку березня в Центрі журналістики Київської школи економіки говорили про економічні ризики ухвалення законопроєкту «Про медіа». Наводимо скорочені висновки цієї дискусії, серед учасників якої були:

• Олександр Мартиненко, генеральний директор інформагенції «Інтерфакс-Україна»,
• Олексій Погорелов, президент Асоціації медіабізнесу,
• Віталій Мороз, керівник програм нових медіа «Інтерньюз-Україна»,
• Оксана Романюк, керівниця Інституту масової інформації,
• Андрій Яніцький, директор Центру журналістики при Київській школі економіки,
• Максим Скубенко, керівник проекту VoxCheck на аналітичній платформі VoxUkraine.

Напрацьовані зауваження будуть надіслані депутатам Верховної Ради та представникам робочої групи, які готували законопроєкт.

Збільшення вартості доступу до інтернету

Громадська організація «Інтерньюз-Україна» провела дослідження Індекс регулювання онлайн-простору. Серед іншого оцінювали можливий вплив прийняття законопроєкту «Про медіа» на медіа в інтернеті, каже Віталій Мороз, керівник програм нових медіа організації.

Сам індекс складався з кількох складових: врахували вплив на права та свободи, захист легітимного інтересу, вплив на надання послуг та юридичну техніку проєкту. Так ось економічна складова – вплив на надання послуг – отримала мінусовий бал (-0,71 балу), хоча в цілому проєкт оцінено скоріше позитивно.

«Є певні побоювання експертної спільноти стосовно впливу цього законопроекту на економічну діяльність провайдерів, які надають користувачам послуги з доступу до інтернету, та на доступ до користування інтернетом: збільшення вартості послуг для кінцевого споживача, а також певне фінансове навантаження на роботу провайдерів», – каже Віталій Мороз.

У проекті є також питання штрафів для онлайн-медіа, але ці штрафи не є чимось критичним для онлайн-видань. Механізм застосування штрафів є доволі поблажливим, спочатку має бути попередження – лише після цього можливий штраф.

Віталій Мороз, Оксана Романюк

Олексій Погорелов, президент Асоціації медіа бізнесу, додає, що законом передбачене блокування провайдером доступу до ресурсу інформації без рішення суду або рішення Нацради. І його асоціація, і дружня Інтернет асоціація України наголошують, що має бути рішення Нацради або суду, щоб чиновник, який прийняв таке рішення, ніс фінансову відповідальність, бажано персональну.

«На жаль, зараз відповідальність чиновників розмита, вони ні за що персонально не відповідають. Треба “закривати” окремі матеріали, але це важко технічно зробити провайдеру. Це важлива історія і її треба додатково обговорювати», – каже пан Погорелов.

Додаткові вимоги для провайдерів аудіовізуальних сервісів, провайдерів платформ спільного доступу до інформації та інтернет-провайдерів встановлюються ст. 22, 23, 26, 61, 88, 97, 110, 113, 114 законопроєкту.

Додаткові витрати на юридичний захист

Стаття 117 законопроєкту (Звільнення від відповідальності) збільшує відповідальність редакцій за поширення публічних висловів. Це вимагатиме для видань більших витрат на юридичний захист.

«Цю статтю можна порівняти із 25-ю статтею у законі «Про інформаційні агентства». Але ідеологія цього закону полягала в тому, що медіа НЕ несуть відповідальності за публічні вислови будь-кого. Якщо вислови були публічні, якщо ці люди ідентифіковані, то за трансляцію цих висловів відповідальність несе чи та людина, чи та організація, чи та компанія, чи юридична особа, яка їх і допускала. Щодо нового законопроекту, то його автори звузили перелік осіб, чиї виступи чи повідомлення у ЗМІ можна відтворювати без відповідальності», – пояснює Олександр Мартиненко, генеральний директор інформагенції «Інтерфакс-Україна».

На його думку, зміни призведуть до зростання кількості позовів проти ЗМІ на захист честі, гідності і ділової репутації від бізнесменів, наприклад, у разі цитування його конкурента.

«Штрафи Нацради будуть здаватися копійками у порівнянні з тими сумами, яких будуть від нас вимагати конкуренти цих людей. Але це ще можна поправити – треба дещо змінити формулювання статті 117, наприклад, до другого читання. Це врятує багатьох», – каже пан Мартиненко.

А якщо цю виправлену норму поширювати лише на зареєстровані медіа, то це буде додатковим стимулом для онлайн-видань реєструватися (наразі проєктом передбачена добровільна реєстрація).

«Власники ліцензії та зареєстровані представники медіа звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, порушує права і законні інтереси юридичних і фізичних осіб, якщо ця інформація, зокрема, є дослівним відтворенням публічних виступів чи повідомлень суб’єктів владних повноважень, юридичних та фізичних осіб», – цитує Олександр Мартиненко можливе формулювання у законі. Звісно, ця пропозиція не стосується закликів до сепаратизму.

Більше прозорості власності на медіаринку

Серед хороших новин – більш жорсткі вимоги до розкриття реальних власників медіа, каже Оксана Романюк, очільниця Інституту масової інформації.

«Серед плюсів можна назвати запровадження більшої прозорості на медіаринку, бо зараз лише 24% онлайн-медіа можна назвати прозорими. Це ті медіа, які «світять» кінцевого бенефіціара та ім’я головреда. Це стандартна європейська практика відповідальних медіа. В Україні, на жаль, найчастіше світять просто контакти рекламного відділу», – каже експертка.

Вона також сподівається на самоорганізацію онлайн-видань та створення саморегулівного органу, за аналогією Індустріального телевізійного комітету.

Є ризики недоброчесної конкуренції

У новому законопроєкті забули згадати про стандарти журналістики та замало уваги приділили редакційним статутам, що сприятиме недобросовісній конкуренції. Якісні та відповідальні медіа працюватимуть за тими самим правилами, що й «зливні бачки», каже Оксана Романюк.

Схожу проблему бачить Максим Скубенко, керівник проекту VoxCheck на аналітичній платформі VoxUkraine. Без повної легалізації онлайн-медіа неможливе ефективне регулювання цієї частини ринку. Наприклад, Антимонопольний комітет не може провести розслідування щодо реальних власників онлайн-ЗМІ, коли цілі пули сайтів-одноденок створюють одні й ті самі особи.

Андрій Яніцький, Максим Скубенко

«У статті 7 зазначений пункт про друковані медіа, який викликає питання. Передбачається, що жодна фізична або юридична особа не може контролювати більше 5% загальної кількості зареєстрованих друкованих медіа. Ми знаємо, що друковані медіа постійно закриваються, їх стає все менше, і вже дуже легко стати власником 5% зареєстрованих друкованих медіа. По-друге, як будуть це рахувати: по назвах, по накладу чи по кількості кілобайт у цих газетах. Звідки з’явилася цифра у 5%?» – питає Андрій Яніцький, керівник Центру журналістики Київської школи економіки.

Підконтрольні місцевій владі медіа зберігаються

Україні вдалося роздержавити комунальну пресу, але новий законопроєкт фактично залишає систему комунальних радіо та телеканалів – просто під новою назвою «мовників громад». Розділ III законопроєкту весь присвячений мовникам громад, для яких передбачено фінансування коштом місцевих бюджетів.

«Хоча закон про роздержавлення забороняє заснування комунальних ЗМІ, цей законопроект дозволяє. Виникає питання до розробників: а чому така дискримінація? Чому мовленням громад за бюджетні гроші можуть займатися телебачення і радіо і не можуть займатися друковані і диджитал-медіа? Бо ми щойно роздержавили газети і тепер створюємо нову історію з фінансуванням місцевих медіа», – каже Олексій Погорелов.

Олексій Погорелов

Водночас законопроєкт дозволяє «мовникам громад» заробляти на рекламі – таким чином незалежні приватні мовники отримують потужних конкурентів на рекламному ринку, які ще й мають дотації від бюджету.

«Варто було б розподіляти гроші на виконання функції висвітлення життя громад між приватними медіа на конкурсах – як зараз розподіляються гранти Українського культурного фонду. Або, принаймні, заборонити «мовникам громад» заробляти на рекламі, оскільки це спотворює конкуренцію», – додає Андрій Яніцький, керівник Центру журналістики Київської школи економіки.

Вартість створення локальних друкованих медіа зросте

Плата за реєстрацію нового медіа буде складати 2100 гривень. І за кожної зміни у документах медіа мусить подати оновлені дані та знову сплатити 2100 гривень, пояснює Олексій Погорелов. Для національних видань це адекватні гроші, але для маленьких видань з двох-трьох людей ці суми можуть бути відчутними.

«У цьому пункті має бути якась диференціація. Хоча сама необхідність платити повторно державі цей податок викликає питання. Адже медіа і без того сплачує податки щомісяця: податок з прибутку для організації, податок з фізичні особи», – каже пан Погорелов.

Лишається вимога надсилати у Київ контрольні примірники видань, передбачено, що ця процедура безкоштовна. Водночас у законопроєкті не вказано механізм. Олексій Погорелов пропонує прописати, що «Укрпошта» мусить доставляти контрольні примірники безкоштовно.

Про інформаційні агентства забули

Законопроєкт «Про медіа» не передбачає існування інформаційних агентств, хоча зараз є навіть окремий закон для таких медіа. Олександр Мартиненко, генеральний директор інформагенції «Інтерфакс-Україна», пропонує додати у законопроєкт визначення інформаційних агентств, які відрізняються від звичайних онлайн-видань. За його визначенням до переліку агентств потрапляють також видання, які запроваджують пейвол – тобто надають користувачам послугу з доступу до інформації, яка є власністю агентства. Таке формулювання дозволяє ефективно захищати авторські права редакцій. У тому числі вигравати суди проти тих, хто вкрав інформацію агентства.

Фото: Центр журналістики при Київській школі економіки