«На мій превеликий жаль, за ці п’ять років ми не побудували системи зобов’язань продюсерів щодо отриманих грошей. Сьогодні, коли продюсер отримує гроші, нема зобов’язань по кількості глядачів, по кількості повернутих грошей, кількості фестивалів і нагород – узагалі зобов’язань як таких нема. Є загальне зобов’язання, щоб фільм вийшов або в масовому сегменті, або в артхаусі, та навіть ці зобов’язання часто-густо порушувалися», – з таких слів розпочав презентацію звіту міністр Володимир Бородянський.

У звіті згруповано топ-двадцятки продюсерів за обсягами фінансування та кількістю знятих за державної підтримки фільмів, а також топ-двадцятки фільмів за кількістю повернених Держкіно коштів, за кількістю глядачів, за затримкою виходу.

Таку узагальнену інформацію щодо кіноіндустрії державні відомства представили вперше. Ще до оприлюднення звіту зібрані Держкіно дані щодо профінансованих фільмів могли доповнювати або уточнювати самі продюсери. Чи не всі вони скористалися цією можливістю, чи під час зведення інформації виник збій, але в підсумку аналіз містить низку помилок. Під час презентації міністерство закликало продюсерів повідомити про неточності, щоб їх виправили. У цій статті я зверну увагу на ті помилки, які помітила у звіті.

По-перше, автори звіту плутають категорії масового та авторського кіно. Приміром, фільм Мирослава Слабошпицького «Плем’я» та стрічка Сергія Лозниці «Донбас» потрапили в категорію масового кіно, тоді як більш глядацьке «Дике поле» Ярослава Лодигіна таки опинилося в категорії авторського кіно. Викликає подив і занесення до категорії масового кіно фільму «Під електричними хмарами» Олексія Германа-молодшого.

Це може здатися несуттєвими помилками, але це не так. Адже вимоги до продюсерів авторського кіно й кіно, розрахованого на масового глядача, різні. Якщо для перших важлива фестивальна історія, то для других – бокс-офіси. До того ж, якби ці фільми віднесли у звіті до топ-20 за кількістю глядачів не масового кіно, то «Плем’я» й «Донбас» опинилися б на перших місцях у цьому списку. Та навіть будучи авторським кіно, чомусь віднесеним до масового, стрічка «Плем’я» опинилася на сьомому місті за кількістю перерахованих продюсерами до Держкіно коштів від реалізації авторських прав (у відсотковому співвідношенні до суми, яку Держкіно виділило на фільм), обійшовши багато комерційних фільмів.

Міністр Володимир Бородянський заявив, що в майбутньому для держави будуть важливими два показники: кількість глядачів, які подивилися фільм на будь-яких платформах, і кількість повернутих грошей у тих категоріях, де передбачалося, що гроші будуть повернуті. Перший заступник міністра Анатолій Максимчук уточнив, що за такої оцінки мова йде про комерційне кіно (тобто масове. – Авт.). Критеріями ж для авторського кіно буде фестивальна історія.

По-друге, є проблема з терміном «затримка», який у звіті зазначено навпроти багатьох фільмів. Українські кінематографісти звикли, що під цим поняттям мається на увазі затримка строків виробництва фільму, перенесення цих строків. А міністерство це слово вжило в значенні довгого невиходу в прокат або відсутності представлення фільму на фестивалі. При цьому для деяких фільмів показ на фестивалі навіть без нагород став приводом зазначити, що фільм вийшов. А, наприклад, диплом FIPRESCI за найкращий український короткометражний фільм на ОМКФ 2019 року для проєкту Івана Орленка «У нашій синагозі» (у звіті робоча назва – «Синагога») не допоміг отримати статус «вийшов», він досі перебуває в категорії «затримка», очолюючи антирейтинг. Натомість повнометражний ігровий фільм Олександра Безручка «13 автобус», який не мав ані показу на «Молодості» чи ОМКФ (найбільших українських фестивалях), ані на міжнародних фестивалях, які мають акредитацію FIAPF, ані кінотеатрального прокату чи показу на телебаченні, значиться в категорії тих стрічок, що вийшли.

Різні підходи у звіті застосували і щодо дат виходу в прокат різних стрічок. Так, навпроти фільму «Сторонній» Дмитра Томашпольского зазначено «очікується», хоча офіційно дату його прокату ще не оголосили. А навпроти фільмів «Останній крок» (режисер Фредерік Петіжан) та «Історія Лізи» (режисер Олександр Жовна) зазначено «затримка», при цьому перший вийшов в український прокат 17 жовтня під назвою «Холодна кров», а другий – 21 листопада.

По-третє, деякі фільми взагалі були переплутані. Так документальний повнометражний фільм режисерки Юлії Гонтарук «Залізна сотня» ще не вийшов і не мав фестивальної прем’єри, кінотеатрального прокату чи показу на ТБ, але у звіті він очолив топ-20 за кількістю глядачів серед немасового кіно. Скоріш за все, його переплутали з короткометражним ігровим дебютом цієї режисерки – стрічкою «Алкоголічка».

По-четверте, є помилки також і в графі, де зазначаються нагороди фільмів на фестивалях. Так, стрічка Дмитра Сухолиткого-Собчука «Штангіст», за даними звіту міністерства, нагород на фестивалях не має, але насправді фільм брав участь у близько 40 фестивалях і отримав 16 нагород. Зокрема, гран-прі Варшавського міжнародного фестивалю та кваліфікацію на «Оскар» 2020 року, а фестиваль короткометражного кіно в Драмі (Греція) обрав фільм «Штангіст» кандидатом на здобуття Європейського кінопризу (EFA) в номінації «Найкращий короткометражний фільм».

Упродовж кількох останніх років я збираю інформацію та пишу матеріали про фільми, вироблені державним коштом (див. тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут). Тому розумію, з якими труднощами зіткнулося міністерство, готуючи свій звіт. Гадаю, міністерству будуть у нагоді кілька порад.

1. У цій статті я навела приклади лише деяких помилок, які вкралися у звіт. Для усунення всіх неточностей я б радила міністерству зустрітися з усіма продюсерами, які потрапили до звіту, щоб іще раз очно звірити данні. Продюсерам, які помітили помилки щодо своїх проєктів, раджу вже зараз звертатися до Мінкульту і вносити зміни, щоб потім не опинитися в переліку тих, кого просто не допустять до участі в конкурсі на отримання держфінансування.

2. Останніми роками держава фінансувала кіно не лише через Держкіно. У найближчі півроку потрібно зробити звіти по грошах на кіно, які йшли через Міністерство культури, Український культурний фонд (2018-2019 рр.), Міністерство інформаційної політики, а також через Держкіно з моменту його заснування (а не лише за останні п’ять років). Адже немає жодної гарантії, що продюсери, які не виконали своїх зобов’язань перед державою, беручи раніше кошти в Держкіно, УКФ, на «патріотичному пітчингу» Мінкульту чи в Міністерстві інформаційної політики, не прийдуть на новий пітчинг Держкіно у 2020 році. Усі звіти за усіма програмами й напрямками варто розмістити на одному сайті, а не окремо на сайтах УКФ, Держкіно чи об’єднаного міністерства.

3. У найближчому майбутньому до сайту, де буде зібрана інформація про всі фільми, на які держава виділяла кошти за роки незалежності, потрібно приєднати систему «єдиного електронного квитка». Це дозволить у реальному часі відстежувати вихід фільму в український прокат, а також отримувати повні та достовірні дані про кількість глядачів кожного проєкту.

4. Жодна людина не може знати всього і в усьому розбиратися. Готувати звіти, наповнювати сайт із фільмами, які отримали держпідтримку, вносити туди інформацію щодо коштів, які перерахували продюсери державі від реалізації майнових прав на фільми, участі й перемогах на фестивалях, мають люди, які фахово розбираються в цьому питанні й дивляться ці фільми. Це дозволить віднести фільми до правильної категорії й не плутати їхні назви.

5. Міністерство у цьому звіті застосувало такі критерії:

• затримка виходу фільму – невихід фільму протягом 12 тижнів після завершення виробництва;
• істотна затримка виходу фільму – невихід фільму протягом 36 тижнів після завершення виробництва.

Я б радила Мінкульту переглянути ці строки і вважати затримкою один рік після завершення виробництва. Поясню, чому. У випадку фестивальних фільмів є календар міжнародних фестивалів, його не можна змінити тому, що завершилося виробництво якогось українського фільму і його конче потрібно показати впродовж 12 тижнів. Водночас, зйомки фільму, як правило, плануються відповідно до пори року, яку потрібно показати, та графіку завантаження учасників знімальної команди. Звісно, буває, що фільм знімають, аби показати його саме в Каннах, але не факт, що Канни ще відберуть його до своєї програми. У випадку фільмів для широкої глядацької аудиторії продюсерам важливо вийти в правильну дату. Для цього важливо враховувати конкурентне середовище – тобто, які інші фільми виходять у цей же день, бо інакше можна просто втратити аудиторію.

6. Щодо нагород на фестивалях – доречно вже зараз запровадити їх рейтингування, бо не можна ставити в один ряд приз на Каннському і приз на Канівському фестивалях.

Міністерство зробило те, чого до нього не робили ані попередні очільники Мінкульту, ані Держкіно. Вперше офіційно було сказано про критерії ефективності, про відповідальність продюсерів, про необхідність якнайшвидшого запровадження «єдиного електронного квитка» (хоча він згадується ще в законі про державну підтримку кінематографії, який було ухвалено 2017 року, але жодних кроків для його впровадження попередня влада не робила). Вперше озвучено проблему відсутності систематизованої бази даних.

Зібрані й систематизовані дані щодо стрічок, які отримували державне фінансування, мають стати основою для запровадження рейтингу продюсерів, які будуть претендувати на державне фінансування в майбутньому. Тому дуже важливо зараз виправити всі помилки і зрозуміти, що робити у випадку, коли один і той самий продюсер є і в переліку тих, чий фільм зібрав у прокаті гарний боксофіс і повернув державі найбільше грошей, і в переліку боржників, бо має затримку строком 12 чи більше тижнів з випуском фільму.