Інтернет стає дедалі важливішим джерелом для отримання інформації — цей тренд не новий і чітко простежується в останні роки. Попереднє дослідження компанії Kantar TNS показало, що інтернетом користується 70% населення України віком від 17 до 70 років. Для порівняння, у 2017 році це число складало 63 %. І цей показник поступово зростає в усіх вікових групах, найінтенсивніше — у старших. Серед людей віком до 35 років проникнення інтернету перевищує 90%.

Як розповіла акаунт директорка Kantar TNS Марина Костроміна, їм вдалося скласти профілі виборців Володимира Зеленського та Петра Порошенка, на основі опитування близько 20 тисяч респондентів від 18 років на виході з 600 виборчих дільниць на всій території України (крім спеціальних, закордонних дільниць та окупованих територій).

Профіль виборців Володимира Зеленського приблизно такий самий, як профіль населення України в цілому, без кардинальних відмінностей. А от в профілі виборців Петра Порошенка є певні акценти: за нього активніше голосували люди з вищою освітою, й менш активно підтримували його виборці віком 18-29 років.

Також примітно, що 21% людей віком 18-29 років вважають, що наступний рік буде вдалим для економіки України. Цей показник зріс на 43% за рік — у 2018 році таких було 14%. Втім, Марина Костроміна зазначила, що це не рекорд завищених очікувань українців після виборів й у 2010 році це число було ще більшим, особливо на сході країни.

Що стосується охоплення медіа, то воно було доволі високим і серед традиційних медіа, і серед нових, хоча цифрові медіа були більш популярними серед молоді та серед людей з вищою освітою. У людей віком 18-29 років охоплення digital становило 81%, серед людей з вищою освітою – 73%. Також охоплення преси було високим серед людей з вищою освітою – 31%. Тобто, цей канал взаємодії з цим сегментом аудиторії залишається доволі ефективним, наголосила Марина Костроміна.

Марина Костроміна, Kantar TNS.

Серед топ-10 тематик, якими цікавляться українці — політичні події в Україні, погода, міські новини та події, міжнародна політика, музика та музичні огляди, міжнародні новини, всеукраїнські новини та події, гумор, політичні події в Росії, кіно та відеоогляди (саме в такому порядку – ДМ). Якщо дивитися в розрізі профілів виборців, то серед людей з вищою освітою більше зацікавлення до подій як усередині країни, так і за її межами. Молодих користувачів більше цікавлять теми музики, відео, фільмів. Тим не менш, інтерес до політичних новин доволі сильний серед обох цих категорій.

Українці активно споживають контент через мобільні пристрої, і рейтинг мобільних додатків приблизно однаковий для всіх цільових аудиторій. Серед українців надзвичайно велике охоплення Viber, Google Chrome, YouTube. Серед молоді трохи популярніші YouTube та Instagram, але ця відмінність незначна. «Як ми любимо жартувати, Google замінюємо на YouTube, а Facebook замінюємо на Instagram для того, щоб не було необхідності щось читати», — каже Марина Костроміна.

Інші учасники панелі також розповіли про те, як на їхню думку медіа мають працювати з цифровими інструментами та новою аудиторією, яка може споживати контент уже не лише з екранів двох пристроїв одночасно, а навіть із чотирьох. Більшість зі спікерів переконані, що традиційні медіа не зникнуть, але зміняться, щоб відповідати очікуванням своїх аудиторій.

Яніна Соколова, телеведуча, відеоблогерка:

– Мені здається, що зараз ми маємо такий перехідний період, коли медіа варто зміксувати такий атракціон, який би дозволив людям прийти до них і побачити новини — у тому ключі, у якому вони їх розповідають. Наприклад, ми (у відеоблозі. – ДМ) свідомо взяли нецензурну лексику, російську мову, гарячі новини з України та Росії. Це розважальний продукт, який максимально наближає аудиторію до того, про що ми говоримо. І я спостерігаю за тим, як молодь стала більше цікавитися новинами.

На мою думку, телебачення не зникне. Завжди будуть люди, які довірятимуть телевізору. Є й ті, хто просто звик до телебачення, інтернет їм незручний. Але більшість молоді буде концентруватися на продуктах, які створюватимуть для неї атракціон.

Водночас аудиторія, яка перебуває за межами нашого «медійного селища», орієнтується на соцмережі. Нам треба бути відповідальними щодо того, як ми подаємо людям інформацію. Орієнтуватися не на попит — і в соціальних мережах, і на перших кнопках у країні. Ми бачимо, що новини перенасичені інформацією про те, як «бабуся розчленувала онука й з’їла його». І ми бачимо стрибок рейтингів, і все більше й більше розповідаємо про це.

Це умовний треш-приклад, але в цілому такого роду історій стає дедалі більше. Як на мене, це самоцензура, яка присутня в багатьох журналістів. Левова частка людей, з якими я працювала в новинах і які формують суспільну думку, які зробили Зеленського президентом (не будемо приховувати, що й телевізійна аудиторія причетна до цього), — займаються самоцензурою. Це бич часу.

Дмитро Федоренко, «НашКиев»:

– На сьогоднішній день «НашКиев» — це не нове, а абсолютно традиційне медіа. Це інформаційний сайт, який щодня агрегує інформацію. Соціальні мережі для нас є не базовою платформою, а дистрибуційною. Найкращий інструмент для поширення інформації — це соцмережі. Але в соцмережах найкраще на сьогодні поширюються й фейки. Якщо ви хочете поширити інформаційний привід, який не має ніяких особливих перспектив, то вам треба в соцмережі. Створювати якусь інформацію стратегічного характеру, поширювати її з прицілом на лідерів суспільної думки й досягати свого результату. Тому я вірю, що телебачення буде ще досить довго існувати.

Але воно не буде існувати в тому форматі, у якому існує сьогодні. Скоріше за все, це буде формат TV-on-demand, стрімінгу тощо. Такі продукти стануть базою для того нового smart-телебачення, яке вже є в більшості. Традиційні медійні платформи будуть жити, тому що для того, щоб посилатися на серйозний контент, нам потрібні будуть якісь медіа.

Олена Цинтила, ТРК «Україна»:

– По-перше, що таке традиційні джерела інформації й для кого? Якщо ми запитаємо у 22-річної людини, що для неї є традиційним джерелом інформації, то, власне, телевізор вона навряд чи назве. А для когось аудіо було традиційним джерелом інформації. По-друге, я пропоную розділяти й соціальні мережі в тому числі.

Ми зараз говоримо про канал отримання інформації, про контент, який буде подаватися на кожному з цих каналів, про урізноманітнення контенту настільки, що відбувається перетікання аудиторії з однієї платформи на іншу. Якщо ми говоримо про новини, то вони частенько співпадають у заголовках. Якщо запитати в людей, де вони беруть новини, то вони їх беруть усюди. Якщо потрібно швидко й оперативно — цю монополію телебачення програло діджиталу однозначно. Але якщо ви хочете подивитися смачно, з картинкою та з інтершумом, то це є на телебаченні.

Завдання для інформаційних платформ на сьогодні — зручно та вчасно подавати ту інформацію, яку хоче отримати споживач, на тій платформі, на якій він хоче її отримувати. Люди не хочуть, аби їм щось «впарювали». Вони хочуть інформацію, яку вони зможуть легко зрозуміти. І це не залежить від віку. Люди не хочуть чути текстів, у яких у кожному слові автор пишається своїми двома вищими освітами й трьома курсами з підвищення кваліфікації. У них немає часу, сил, бажання, енергії шукати в словнику значення слова «діджиталізація».

Наталя Іщенко, газета «День»:

– Мені здається, що дуже часто, коли ми обговорюємо традиційні медіа й діджитал, ми змішуємо їх. Ми починаємо одночасно обговорювати і канал, і контент. Я думаю, що це треба розділяти. Наприклад, чому взагалі я можу вважати себе телеглядачем? Я дивлюсь усі важливі телепередачі, але в онлайні. Так роблять багато людей, при цьому в них немає телевізора. Інтернет тут виступає як постачальник телеконтенту. Це суто канал комунікації. Так само можна розглядати онлайн-версії друкованих видань. Насправді, олнайн-версії зручніше читати в одних умовах, а в інших зручніше мати друковану. Це взаємодоповнювані версії, й це суто технічне питання.

Більш змістовне питання – щодо контенту. Воно зараз є найбільш дискусійним. Це дуже важливо, що якась частина інтелектуальної еліти боїться розважального формату. Не змісту розважального, а саме формату. Коли занадто емоційні чи яскраві слова та картинки з’являються в нібито серйозних програмах та передачах. Але це дуже добре сприймає молодь. Це не стосується змісту – він може бути тим самим. Різною може бути форма. Одні сприймають довгі заплутані речення як прояв поваги, а інші – як нудну книгу без картинок, як нотацію в дитячому садочку. Журналісти мають зрозуміти, що форма не визначає зміст. Вона може бути різною. В Instagram, за допомогою картинок чи інфографіки, можна передати багато сенсу та інформації. Я засну на середині товстої книги з історії, але з великим задоволенням подивлюся історичний фільм, заснований на тих самих фактах. Інформація має бути не обов’язково розважальною, але більш яскравою.

Конференцію National Media Talk організував проект «Медійна програма в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і впроваджується міжнародною організацією Internews, у тісній співпраці з Незалежною асоціацією мовників, ГО «Детектор медіа» та Інститутом масової інформації.

Фото: USAID/Internews, National Media Talk