Учора, 13 грудня, на Зимовому кіноринку Одеського міжнародного кінофестивалю відбулася дискусія представників кіноіндустрії про проблеми прокату національного кіно.

За 2018 рік в Україні вийшло 39 національних релізів (включаючи короткометражні роботи), але гідними касовими зборами можуть похвалитися одиниці, як-от «Скажене весілля» (понад 54 млн грн), «Викрадена принцеса» (трохи більше 36 млн грн), «Свінгери» і «Dzidzio. Перший раз» (в обох – трохи більше 22 млн грн). Ще вісім стрічок, що вийшли на екрани цього року, мають бокс-офіс від 1 до 2,5 млн грн. Решта ж – не змогли подолати планку в 1 млн.

*Натисніть, щоб збільшити

Інфографіку надано компанією MRM

Традиційно продюсери та дистриб’ютори нарікають, що кінотеатри ставлять українські фільми на незручний час та обмежують кількість сеансів, надаючи перевагу гучним західним релізам, що користуються попитом у глядачів і приносять великі бокс-офіси. Представники кінотеатрів, у свою чергу, запевняють, що готові показувати національне кіно, попри те, що воно, здебільшого, не розраховане на масового глядача, але продюсери мають навчитися вчасно та правильно комунікувати з кінотеатрами.

Тема настільки болюча, що знову і знову піднімається за будь-якої зручної нагоди. Пригадаймо, наприклад, дискусію про прокат укркіно на минулорічному Зимовому кіноринку, який запам’ятався відвертим протистоянням голови Держкіно Пилипа Іллєнка і генерального директора дистриб’юторської компанії B&H Богдана Батруха. Або ж круглий стіл на цьогорічному фестивалі «Молодість», де представники продакшнів та кінотеатрів вкотре сперечалися, хто правий, а хто ні. Кілька тижнів тому Держкіно проводило круглий стіл на цю ж тему, тоді розмова звелася до того, чому «Скажене весілля» виробництва Film.ua побило рекорди бокс-офісу українських стрічок, зібравши більше 54 млн грн, а «Дике поле» за мотивами роману Сергія Жадана «Ворошиловград» провалилося в прокаті, зібравши лише понад 2 млн грн.

Тож Одеський міжнародний кінофестиваль не вперше викликає на hardtalk гравців українського кіноринку, аби розібратися, що робити для того, щоб національні релізи стали більш популярними у глядачів. Щоправда, цього разу гострої розмови не вийшло – представники продакшнів, дистриб’юторських компаній та кінотеатрів перейшли від обопільних звинувачень до конструктивної розмови про те, що українського глядача потрібно виховувати разом.

«Детектор медіа» занотував рекомендації, що пролунали під час дискусії.

Вкладати більше зусиль у промо

Директор дистриб’юторської компанії MMD Роман Мартиненко порадив активніше налагоджувати контакт з аудиторією, шукати її там, де вона може бути зосереджена.

Так, наприклад, фільм «Дике поле» рекламували на всіх платформах, де, на думку творців, можна було зустріти цільову аудиторію стрічки – у соціальних мережах (у тому числі на сторінці автора роману Сергія Жадана, який має 69 тис. підписників у Фейсбуці), на книжкових виставках тощо.

«Зараз не модно посилатися на Радянський Союз. Але ми всі знаємо, що наша країна завжди була активною в кіноперегляді: в кіно ходили всі – від наймолодших до пенсіонерів, які могли купити квиток за 10 копійок. Ми втратили цю старшу аудиторію в 90-х роках, коли померли кінотеатри в Україні, тому і частина фільмів не добирає глядачів. Треба працювати над поверненням цієї аудиторії»,– сказав Роман Мартиненко.

Роман Мартиненко

Він закликав кінотеатри вкладати більше зусиль у промо – надати трохи більше майданчиків для реклами українських релізів.

«Не потрібно нічого особливо. Трохи більше реклами, активних платформ, трохи більше попрацювати з інформацією про реліз. Я не вимагаю великих вкладень, але в будь-якому разі, потихеньку цю ситуацію можна розгойдати до серйозних грошових показників. Для цього потрібно працювати всім разом», – підбив підсумок свого виступу Роман Мартиненко.

У відповідь йому директорка кінотеатру «Прем’єра» в Ковелі Руслана Цип’яшук зазначила, що її компанія активно працює із промо українських фільмів, а також ретельно готується до кожної прем’єри – збирає аудиторію (навіть якщо це одноразова аудиторія, яка не ходить у кіно, але згодна прийти на урочистий захід), проводить спеціальні події, організовує розіграші тощо.

Пані Цип’яшук розповіла, що бере в прокат 95% українських стрічок, відмовляє хіба що авторським фільмам, на які точно не прийде мешканець 40-тисячного Ковеля.

«Наш глядач попсовий, йому треба чисто попса, ніякого особливого погляду. Люди, які приходять на наші спеціальні події часто є разовими глядачами, але старатися робити щось необхідно», – вважає вона.

Руслана Цип'яшук

Руслана Цип’яшук також висловила побажання до продюсерів, аби ті працювали завзятіше, пропонували свої релізи, надсилали промо, привозили творчі команди на прем’єрні покази тощо.

«Виробники мають своїм фільмом перейматися. Кінотеатри не крайні. Маємо не бути ворогами, кожен із нас має любити “кіно в собі, а не себе в кіно”», – підсумувала пані Цюп’яшук.

Голова Держкіно Пилип Іллєнко нагадав, що його відомство планує фінансово підтримувати промо-кампанії, адже наразі державне фінансування надається тільки одній ланці індустрії – виробництву, а освіта, реклама та промо, дистриб’ютори, кінотеатри залишаються без держпідтримки. «Це дійсно несправедливо, і ми намагаємося це виправити. Наразі м’яч знаходиться на полі парламенту, який має прийняти відповідні рішення», – сказав він.

Пилип Іллєнко

Влаштовувати повторні прокати

Від голови Асоціації кіноіндустрії України, продюсера Володимира Яценка пролунала думка, що ще одним шляхом до залучення аудиторії є повторні прокати національних стрічок.

«Це не дуже форматна історія – повторний прокат. У нас його взагалі не існує. Але це прекрасна ідея: коли фільми виходять на телеекрани – робити повторні покази в кінотеатрах. Працювати точково. Це один із інструментів», – пояснив він.

Володимир Яценко

До речі, досвід повторних прокатів українська кіноіндустрія вже має. Так, наприклад, фільм Марини Степанської «Стрімголов» виходив у кінотеатрах двічі – у 2017 та 2018 роках. Продюсери були незадоволені роботою дистриб’юторської компанії Kinove, у результаті повторним показом займалася компанія «Жовтень-прокат».

Володимир Яценко також звернув увагу, що нині в Україні знімають дуже багато комедій, але не вистачає, наприклад, міських драм. Він зауважив, що продюсери, дистриб’ютори і кінотеатри мають разом вчитися доносити до глядача складні теми.

«Ми розуміємо однозальні кінотеатри й те, що в країні в цілому мало залів, але давайте будемо вчитися працювати з непростими темами, не лише з комедіями. І не лише з тим глядачем, який ходить на блокбастери та на деякі українські комедії. Ми маємо разом виховувати глядачів, привчати їх ходити на українські фільми», – додав він.

Їхати в регіони

Кінопродюсер Олексій Москаленко висловив більш песимістичну позицію. Він впевнений, що українське кіно не здатне конкурувати з західними блокбастерами, у тому числі за рівнем промо-кампаній. Також продюсер вважає, що якщо певній частині українській аудиторії «не заходить» національне кіно, то, певно, це не та аудиторія, яка має його дивитися.

«Наш глядач не цікавиться українськими фільмами. Через це гроші на рекламні кампанії, які ми витрачаємо, йдуть як вода в пісок», – зазначив він.

Водночас, Олексій Москаленко розповів, що, переглядаючи нові українські фільми, щоразу виходить із кінотеатру з думкою, що знову побачив гарний приклад сучасного кіно, і не розчаровується в них.

Олексій Москаленко

Кроком до підвищення цікавості глядача до національних фільмів продюсер вважає активну роботу з людьми в регіонах.

«Нам потрібні принципово інші механізми промотування фільмів. Дуже добре працюють адресні речі, коли в регіони приїжджають творчі команди та збирають повні зали. Аудиторія є, просто вона не в курсі, що українське кіно її шукає. Не можна сказати, що українське кіно нікому не потрібно», – сказав він.

Заробляти репутацію

Директорка з маркетингу Film.ua Group Поліна Толмачова каже, що гравці кіноіндустрії мають дати аудиторії те, що їй потрібно, виробляти стрічки різного жанру, і щоразу засобами промо чесно розповідати, що саме отримає глядач. Коли українці почнуть довіряти національним виробникам – будуть ходити в кіно на українські фільми. Потрібно створити собі репутацію, вважає вона.

«Найважливіше – дати глядачам емоції. Я завжди згадую слова, вибачте, Леніна, що кіно – найважливіше з мистецтв, але всі забувають продовження цитати: “…і цирк”. Людина хоче хліба і видовищ, вона приходить в кіно, як у магазин, за емоцією. Дарувати людині емоцію – велике мистецтво, і ми всі ще не до кінця його опанували. Маємо працювати ще більше, створити собі репутацію, і люди почнуть довіряти нам», – пояснила пані Толмачова.

Поліна Толмачова

Крім того, вона погодилася, що важливою є робота з глядачем у регіонах. І що творці, дистриб’ютори і кінотеатри мають працювати разом над просуванням українського кіно.

І почекати…

Загалом спікери одноголосно підтримали думку, озвучену ще на початку дискусії Пилипом Іллєнком, що з часом, коли національного кінопродукту ставатиме все більше, глядачі звикнуть до думки, що українське кіно заслуговує на увагу.

«Цього року загальний бокс-офіс українських фільмів збільшився приблизно вдвічі в порівнянні з минулим роком. Це говорить про дуже позитивну динаміку, про 100% збільшення відвідуваності», – зазначив він.

Також пан Іллєнко нагадав, що порівнювати бокс-офіси всіх українських стрічок – некоректно, бо деякі з них створювалися не для того, щоб заробити гроші, а для того, щоб перемагати на міжнародних кінофестивалях, і вони це успішно роблять.

«Нам усім потрібно зачекати. Ми всі важко працюємо, стараємося, навчаємося робити потрібне кіно. І ми вдячні нашим глядачам, які ходять на українські фільми, навіть о 10-й ранку чи 10-й вечора. Вони інвестують свій час і чималі кошти. Ми маємо бути достойні цього інвестування», – додала Поліна Толмачова.

Маркетинг-директорка мережі кінотеатрів «Сінема Сіті» Олена Ніцко попросила не вважати кінотеатри гніздом саботажу: «Я не пам’ятаю у своїй практиці жодного випадку, коли би ми не взяли в роботу рекламні матеріали, які нам надіслали продюсери або дистриб’ютори».

Олена Ніцко

І погодилася з попередніми спікерами, що потрібно трохи зачекати. «Ми хочемо відразу стрибнути, як Бубка на висоту 6 метрів. Так не буває. Спочатку потрібно стрибнути на висоту метр-два-три. Я бачу, як стрімко виросла якість національних фільмів. Раніше в багатьох був, наприклад, жахливий звук, тепер перегляд інколи є щирим естетичним задоволенням. Різкого скачка не буде, але кінематографісти працюють, прокатники працюють. Ми всі в одному човні. Хіба ми могли ще чотири роки тому подумати, що буде стільки національного кінопродукту? Хіба міг Роман Мартиненко чотири роки тому уявити, що буде змагатися з іншими дистриб’юторами за прокат українських фільмів? Ми про таке навіть подумати не могли», – підсумувала пані Ніцко.

***

Під час дискусії дехто з представників регіональних кінотеатрів зауважили: велика кількість пересічних українців, з огляду на рівень мінімального доходу в країні, не можуть собі дозволити такої розкоші, як похід у кіно, і доки в Україні буде тривати непроста економічна ситуація, змусити глядача проводити своє дозвілля у кінотеатрах неможливо. На це Пилип Іллєнко відповів, що не можна так песимістично сприймати реальність, натомість потрібно робити кроки до виправлення ситуації – кожному на своєму місці.

P.S. Матеріал, у якому ми порівняли купівельну спроможність на квитки в кіно в різних країнах світу та проаналізували, яке місце в цьому рейтингу посідає Україна, читайте на «Детекторі медіа» незабаром.

Новини з Зимового кіноринку ОМКФ читайте тут.

Фото: прес-служба ОМКФ